Aa Aa Aa
Aa Aa Aa
Прочитати вголос
Зупинити читання

26 про «24» — знакові миттєвості Незалежності

26 pro «24» — znakovi myttjevosti Nezaležnosti

26 років від того дня, коли 24 серпня стало знаковим днем у календарі для української держави, що відновила свою незалежність. Незалежність, втрачену з об'єктивних причин та ідеалізму у 1919-му. Незалежність, проголошену влітку 1991-го; перетворену на фікцію взимку 2010-го та повернену взимку 2014-го — аби нарешті бути захищеною влітку-восени того ж 2014-го. До 26 річниці ми зібрали 26 моментів, які викликають гордість, радість та спогади про те, що вдалося зробити для незалежності України головним її творцям та хранителям — людям, які жили і живуть у нашій країні
26 rokiv vid togo dnja, koly 24 serpnja stalo znakovym dnem u kalendari dlja ukraїnśkoї deržavy, ščo vidnovyla svoju nezaležnisť. Nezaležnisť, vtračenu z ob'jektyvnyh pryčyn ta idealizmu u 1919-mu. Nezaležnisť, progološenu vlitku 1991-go; peretvorenu na fikciju vzymku 2010-go ta povernenu vzymku 2014-go — aby narešti buty zahyščenoju vlitku-voseny togo ž 2014-go. Do 26 ričnyci my zibraly 26 momentiv, jaki vyklykajuť gordisť, radisť ta spogady pro te, ščo vdalosja zrobyty dlja nezaležnosti Ukraїny golovnym її tvorcjam ta hranyteljam — ljudjam, jaki žyly i žyvuť u našij kraїni
Čytaty latynkoju

Спеціальні можливості

Прочитати вголос
Зупинити читання
Контрастна версія
  «У незалежній країні не залежуйся» — фраза кота Інжира перекочувала із картинок у Facebook у нашу реальність не так давно, проте вона чи не найкращим чином відбиває те, як довелося українцям непросто крокувати через усі випробування минулих 26 років. Для держави із тисячолітньою історією це — строк невеликий. Для покоління — майже третина життя. Миті, які памятають хай і не всі наші читачі, проте точно знають і чули про них. Ми лише нагадаємо. Зауваження: в деяких із цих аудіо- та відеофрагментів звучатимуть назви політичних сил, окремі прізвища чи згадки про суспільно-політичні події, може бути також присутня лексика «18+», кадри насильства та завдання ушкоджень. Всі ці матеріали не редагувалися, не піддавалися цензурі, належать їхнім авторам і не мають на меті дискредитувати когось чи закликати до певних дій. Це були 26 років життя нашої з вами країни — ми не можемо і не маємо права зробити нашу новітню історію «косметично» кращою, красивішою чи приємнішою для наших вух чи очей. Натомість маємо памятати, який непростий шлях вже пройшли завдяки тисячам небайдужих людей у нашій державі. У передчутті змін: Національний стяг над Києвом — 1990 рік Востаннє перед цим днем жовто-блакитний стяг був над Києвом у червні 1920 року. В той день спільне військо Петлюри та Пілсудського залишило українську столицю — а вже менше ніж за добу війська більшовиків підняли червоне полотнище. Воно провисіло аж до початку Другої Світової на теренах України, а потім невдовзі по «звільненню» у 1945-му — аж до 24 липня 1990 року. Саме в той день о 19:00 волею киян було піднято Національний синьо-жовтий прапор на флагштоці поблизу будівлі Київської міськради. Фотограф зафіксував у кадрі мить, коли мешканці Києва та журналісти спостерігають за підняттям. Такої кількості людей і такого велетенського затору транспорту Хрещатик до того не бачив напевно років із 70. Навіть рішення тодішньої партійної влади нічого не змінило — натовп на вулиці був значно більшим за сили міліції, яку зігнали аби «не допустити провокацій». Революція, з якої все почалося — жовтень 1990 року На цій світлині — площа, яка ще носить назву більшовицького перевороту, а невдовзі стане Майданом Незалежності. Місце сили, місце святкувань, місце протистоянь, місце скорботи за Небесною Сотнею, місце проведення урочистостей для олімпійців, місце, звідки підуть на фронт перші добровольці у 2014-му. А поки що на ньому восени 1990 року зібралося тогочасне студентство, аби почати перший у тоді ще «країні Рад» політичний страйк-голодування. Ще бракувало технологій, не було ніяких соцмереж, навіть стаціонарні телефони були далеко не у всіх, а самвидав друкували та поширювали за допомогою друкарських машинок та перших контрабандних «ксероксів».  Телебачення мало лише 3 телеканали і цілковито контролювалося комуністичною партією. «Революція на граніті» навіть в таких умовах тотальної інформаційної блокади та протидії за 15 днів стала загальнонаціональною акцією, котра вперше принесла свої результати. Очільник тогочасного уряду Віталій Масол пішов у відставку, парламент був змушений погодитися на перевибори на багатопартійній основі у 1991 році, а військові з України мали служити надалі лише на її території. Цікавий факт: тодішня влада намагалася зіштовхнути під приводом «ветеранських акцій» представників організацій ветеранів Другої Світової та студентство, аби потім розігнати акцію силами МВС. На захист студмістечка протестувальників в той же день вийшло близько 50 тис киян. Також вперше в історії тодішнього українського телебачення зустріч лідера тодішньої партії влади Леоніда Кравчука (майбутнього першого Президента України після відновлення незалежності у 1991 році) із очільниками страйкового комітету транслювалася наживо. 17 жовтня 1990 року Верховна Рада ухвалила постанову, якою задовольнила вимоги студентів. Крок парламенту, який зробив 24 серпня особливим днем — 1991 рік Події у столиці тодішнього Союзу, відомі як серпневий путч ГКЧП, прискорили низку політичних процесів та рішень всередині України. Стало зрозуміло, що зберегти «все як було» не вдасться — можна було або цілковито здатися і стати сателітом заколотників, або обрати шлях відновлення незалежності. Після низки палких дискусій український парламент 24 серпня 1991 року обрав другий варіант. На світлині зафіксовано мить перед вирішальним голосуванням щодо проголошення Незалежності України. До речі, тодішня система голосування була повністю аналоговою — до появи цифрової системи обліку голосування «Рада» у її нинішньому вигляді залишалося майже 10 років. Референдум про незалежність — грудень 1991 року Проголосити незалежність чи її відновлення — це одне, утримати — зовсім інше. На щастя, 1 грудня 1991 року абсолютна більшістю українських виборців на референдумі сказали «так» незалежності України та «ні» перспективам будь-якого нового «союзного» договору. Вибори проходили із використанням паперових бюлетенів, протоколів та підрахунком голосів вручну. Ні про які електронні технології звичайно не йшлося. Окрім питання про незалежність, обирали ще й паралельно очільника новопроголошеної держави — ним став Леонід Кравчук. Перше Олімпійське «золото» України — 1994 рік Нікому особливо не відома країна, майже нікому не відома за межами вузьких кіл спортсменка — і «золото» в одиночному жіночому катанні. Вперше Україна отримала «золото» на Олімпіаді у Ліллігаммері 1994 року завдяки Оксані Баюл, яка надовго після цього стала символом спортивного прориву. Слова національного славня, здається, тоді до кінця не знали навіть представники нашої Олімпійської збірної. Країна була ще дуже молода і мала не найпростіші часи в економіці та внутрішній політиці. Точилися суперечки, якою мовою вона говоритиме і за якими законами житиме. Проте вже тоді Україна опинилася на чільній сходинці у світовому спорті завдяки цій знаменній події: Конституційна ніч — літо 1996 року «Тепер можна встати. Є Конституція» — 28 червня 1996 року на ранок такими словами тодішній Голова Верховної Ради Олександр Мороз привітав депутатів, уряд та тодішнього президента Леоніда Кучму із прийняттям головного закону України після дводенного обговорення і практично 24-годинної безперервної роботи над прийняттям поправок та доповнень до остаточного тексту Конституції. Ті події чи не вперше у режимі нон-стоп транслювало українське радіо як в FM-діапазоні, так і через дротові мережі (зазвичай у проводових мережах мовлення припинялося з 00:00 до 6:00 ранку). Згодом Конституцію переписуватимуть троє президентів, кожен «під себе» — а повернуться до норм основного закону лише під впливом трагічних подій 18-22 лютого 2014 року у Києві, коли четвертий президент покине державу, втікаючи від наслідків зіткнень у центрі столиці. Перший політ у космос за часів відновлення Незалежності — 1997 рік Він готувався стати командиром першого радянського космічного корабля багаторазового використання «Буран» — і не був першим українцем за національністю у космосі. Проте став першим і — поки що — останнім амбасадором нашої держави на орбіті саме за часів незалежності. Леонід Каденюк провів у польоті 15 діб і 16,5 годин на борту корабля Columbia місії STS-87. Під час польоту виконував біологічні експерименти спільного українсько-американського досліду щодо рослин, а також досліджував стан людини у невагомості. Пілотажна група «Українські Соколи» — 1997 рік Їх називали надією української авіації — і в 1996-1997 роках ці пілоти були одними з 5 груп у світі, які проводили свої показові виступи не на тренувальних, а на справжніх бойових літаках. Участь у міжнародних військових змаганнях та перспективи розвитку української авіації до рівня асів НАТО — а потім трагедія на Скнилівському летовищі і довгі роки існування цієї пілотажної групи лише «на папері» та в обіцянках політиків: Перший чемпіонський бій у суперважкій вазі, який приніс перемогу Україні — 2000 рік Володимир Кличко у протистоянні із Крісом Бьордом здійснює подвійну перемогу. По-перше, під гаслом промо-кампанії «брат за брата» робить своєрідну «помсту» за програш Віталія у попередньому поєдинку із цим же боксером. По-друге, вперше здобуває чемпіонський титул на міжнародній арені для України у цій ваговій категорії. Так починається вступ до «ери Кличків», яка триватиме без перерв майже десятиліття. Перший громадянський виступ проти спроби узурпації влади та наступу на свободу слова — березень 2001 року 10 років, коли країна більше опікувалася питаннями економічного виживання та подолання інфляції, нескінченних страйків та боргів із зарплати, раптово перервалися вимогами громадянського суспільства. Зникнення та ліквідація журналіста Георгія Ґонґадзе стало приводом для широкого громадського протесту проти наступу на свободу слова, цензури та тиску на журналістів політичними та бізнесовими колами, близькими до тогочасного президента Леоніда Кучми. Піком протистояння стала акція «Україна без Кучми». Показовим є те, що Ґонґадзе тоді лише створив «Українську Правду» — одне із перших незалежних онлайн-видань в Україні. Ніхто до пуття не розумів, як можна (чи не можна) контролювати інтернет та поширення інформації у ньому. Однак вже тоді певним представникам влади та силових структур здавалося, що протест можна «затиснути», «закрити». Тоді ж вперше на повну потужність олігархи та держава використали потенціал телевізійного мовлення. На екранах зявляються перші «медіакілери» — ведучі замовних передач, які спрямовують пропаганду у «потрібне» русло. Виходило у них часто доволі незграбно і прямолінійно — але цей період можна назвати першим найбільш «джинсовим» в історії українського телебачення. Для подолання цих ефектів знадобляться роки. Низка телеканалів зможуть публічно визнати «джинсування» лише взимку 2004 року, вже за інших суспільно-політичних подій в країні. Замовників та виконавців вбивства журналіста шукатимуть майже 14 років. Серед аргументів на користь причетності тогочасного керівництва держави до смерті Ґонґадзе — багатогодинні записи за допомогою диктофону, зроблені колишнім співробітником охорони президента Мельниченком. Так звані «плівки Мельниченка» називатимуть «українським Уотерґейтом». Країною прогримлять справи «перевертнів у погонах», плівки декілька разів відправлятимуть на експертизу. Зрештою так і не буде подано чіткого однозначного вердикту, чию саме винуватість, причетність чи непричетність доводять ці записи. Друга демократична революція — осінь-зима 2004 Все почалося з кольору партійної символіки — а вилилося в історії про «наколоті апельсини», «валяночки», до яких «тягнеться і тягнеться рука» та сотні тисяч українців на вулицях зимових міст. «Помаранчева революція» починалася як мітинги на підтримку одного із кандидатів на виборах 2004 року Віктора Ющенка — а переросла у масштабні акції громадянської непокори, що носили мирний характер, по всій країні. Причина — втручання в роботу електронного серверу та системи голосування ЦВК. Чи не вперше представники провладного кандидата скористалися послугами хакерів, масово фальшували паперові та електронні протоколи. І за перемоги опозиційного кандидата в першому турі у другому «написали» собі перемогу із значним відривом. 2004 року країна вперше побачила не лише можливості втручання в роботу захищених каналів звязку між ЦВК та дільницями й округами. Вперше було оприлюднено також факти прослуховування мобільних та стаціонарних телефонів представників штабу опозиційного кандидата. Пропаганда та контрпропаганда у політичній боротьбі вперше виходять за межі передвиборчих газет та наметів на вулицях міст. До появи соцмереж залишається 3 роки, і навіть YouTube зявиться лише за рік — проте вже є сайти та форуми. Україною починають поширюватися перші пародійні відеоролики на представників обох політичних сил — Ющенка та Януковича, які балотувалися на посаду Президента України. У блогах розгортаються бурхливі політичні баталії. Під час другої демократичної революції також виникає чимало пісень та зразків аудіотворчості на підтримку кандидатів. Ці твори поширюються через файлообмінники чи тематичні сайти. Перемога у Євробаченні-2004 На тлі того, що Україна фігурує в усіх європейських теленовинах як місце, де відбуваються масштабні протести, а міжнародні спостерігачі не визнають результатів другого туру, співачка Руслана Лижичко виграє Євробачення вперше в історії незалежної України. «Дикі танці» в англомовному варіанті стають медійним хітом. Україна починає підготовку до прийому Євробачення у себе вже після того, як стане відомо, що у додатковому, третьому турі перемогу здобув Віктор Ющенко. Руслана зявлятиметься на головній сцені Помаранчевої революції у Києві не раз і активно підтримуватиме політичний рух протесту. Перша спроба скасувати спрощене оподаткування та пільги для підприємців — листопад 2010 року Відносне затишшя із перемогами на 5 років не минуло даремно. Владу на президентських, а згодом і парламентських виборах перебирає партія, на чолі якої стоїть Віктор Янукович — політик, що програв вибори 2004-2005 років, але зумів повернутися. Уряд, сформований ним, подає проект так званої податкової реформи. Серед ключових положень — відмова від єдиного податку, скасування спрощеної системи або перехід на збільшення податкових ставок та низка інших змін, які фактично знищують перспективи малого та середнього бізнесу в Україні. Натомість Податкова служба набуває виключних повноважень щодо перевірок та можливостей тиску на підприємців. Результат подібних «реформ» не змусив на себе довго чекати. У листопаді 2010 року — в річницю «Помаранчевої революції» — на Майдані Незалежності збираються профспілки та підприємці з усіх куточків України. Заклики до протестів поширюються і в інтернеті (недаремно приблизно в цей самий період влада робить спробу запровадити так званий «закон 404» про блокування будь-яких сайтів за рішеннями спецкомісії). Розгортається широка інформаційна кампанія у офлайн- та онлайн-ЗМІ щодо того, як згубно може вплинути «реформа Януковича-Азарова» на потенціал української економіки в цілому та малого і середнього бізнесу зокрема. Результатом масштабних акцій по всій країні стає скасування «реформи» та відмова від радикальних змін щодо податкового законодавства. Перша спроба скасувати українську мову як мову викладання та загальну мову діловодства, освіти та роботи держустанов в Україні — липень 2012 року 2012 року уряд та партія тогочасного президента України вносить на подання до парламенту та голосує скандальний «закон Ківалова-Колісніченка». За ним національні меншини та громади мають право не виконувати вимоги Конституції України щодо мови діловодства в установах та навчання у школах і вишах. Мета проста — повсюдне насадження російської, спрощення конкурсів на посади усіх рівнів за рахунок поступового витіснення вимоги щодо обовязкового володіння українською мовою (як це передбачали вимоги законодавства до держслужбовців усіх рівнів). Кінцева мета — офіційне запровадження двомовності в Україні. В хід знову йде телевізійна пропаганда та соцмережі, в яких прихильників збереження статусу української мови як єдиної державної називають ледь не фашистами та маргіналами. Піком акцій із вимогами скасувати закон стає протистояння під Українським Домом у Києві, де загони спецпризначенців мають наказ «зачистити» площу від протестувальників, аби ті «не псували картинку» та імідж тогочасній владі після проведення в Україні Євро-2012. Герой цього документального міні-фільму майже 12 годин поспіль вмовляв кордон спецпідрозділу київського «Беркуту» розійтися і не розганяти силою протестувальників. «Беркут» вперше застосовують для масових розгонів. Практику цю — тільки в більш жорсткому та антигуманному форматі — режим Януковича повторить взимку 2013-2014 років. Вперше Євро приходить до України — 2012 рік Паралельно із протистоянням в країні проходить вперше Чемпіонат з футболу такого рівня. Масштабні трансляції у телеефірі та через онлайн-ресурси, проведення матчів у Польщі та Україні, грандіозні церемонії відкриття — справжнє свято нових медіаформатів, яскравої реклами та тематичних тегів у соцмережах. Щоправда, вже за рік в Україні відбуватиметься таке, що змінить увесь попередній досвід і самих ЗМІ, і їхніх телеглядачів. Перші акції на підтримку європейського вибору України — листопад 2013 року Євромайдан почався як реакція суспільства на відмову тодішнього керівництва держави від євроінтеграційного курсу. Янукович мотивував відмову підписати економічну частину угоди про Асоціацію із Європейським Союзом неготовністю української економіки до розриву економічних звязків із так званими «традиційними ринками» країн-учасниць Співдружності незалежних держав. Якщо європейські політики сприйняли це з подивом і наголосили на тому, що в такому разі не може йтися про жоден безвізовий режим для України, то громадяни в Україні просто вийшли на вулиці міст із вимогою переглянути рішення щодо Асоціації з ЄС. Осінь 2013 року стала проривом в плані застосування технологій блоґерами, журналістами та активістами. Перші багатогодинні стріми, live-трансляції текстом у Twitter, поява тематичних сторінок і спільнот, активність лідерів думок у Facebook, чиї нотатки та пости набирали десятки тисяч лайків та поширень за лічені години — хоча більшість із них не були не те що політиками, а навіть якимись надто помітними політичними активістами. Потужна громадська діяльність отримала новий поштовх після побиття та розгону студентів в останні дні листопада 2013 року. Євромайдан як мирна акція із економіко-політичними вимогами завершився саме тієї ночі, коли «беркутівці» розігнали студентське наметове містечко. 1 грудня 2013-го відбувся «Марш мільйонів», почалися сутички у кварталі Адміністрації президента і почалася Революція Гідності. Революція Гідності — січень-лютий 2014 року Польський журналіст, який під пострілами та камінням від «Беркуту» намагається дізнатися у бійців, навіщо вони нападають на мирних протестувальників і так жорстоко їх бють, став зіркою не лише польського, але й світового медіапростору. Так чільні телеканали світу у січні 2014 року дізнаються, що події в Україні переросли із акцій мирного протесту до відкритого силового протистояння у центрі Києва. Точкою ескалації став пакет «законів 16 січня», згідно із яким громадянам заборонялося вчиняти низку дій у соцмережах, на сайтах і навіть зявлятися на вулицях у будівельних касках чи засобах захисту, таких як маски, балаклави, бронежилети, захисні щитки для рук чи ніг. Деякі пропоновані норми взагалі виходили за межі здорового ґлузду: до правопорушень пропонували включити навіть перевезення понад 1 автомобільної шини у багажнику власної автівки. Нагромадження безґлуздих норм із протидії «пропаганді повалення влади» та обмеження прав і свобод громадян щодо часу та тривалості зібрань призвело до одночасного загострення у кількох локаціях в Києві та регіонах. Далі все почало змінюватися із блискавичною швидкістю — соцмережі, тематичні групи, відеостріми у YouTube, Twitch та інших сервісах, комунікація через мобільні онлайн-канали Zello. Поява в низці міст громадської варти та «автомайданів» для спостереження за ситуацією та попередженням провокацій з боку силових структур та так званих «тітушок» (найманців-спортсменів, яких використовувала влада та МВС для підсилення загонів спецпризначення). Сплеск волонтерської активності та поширення контрпропаганди до офіційних версій подій, які висував режим Януковича. Все це — разом із трагічними сторінками кінця лютого 2014 року — стало тим поворотним моментом, коли більшість українців зрозуміли, що свобода, незалежність та громадянські права досі потребують виборення, а не виборів. Перше відкрите протистояння у Криму — весна 2014 Під прикриттям «допомоги» та «відновлення історичного минулого» відбувається військове вторгнення у Крим з боку північно-східного сусіда. Кримські події мали низку моментів, коли інтернет-стріми та записи, зроблені за допомогою звичайних мобільних телефонів, доносили справжній стан речей із протистоянням окупантів та української армії. Одним із кількох найдраматичніших та найбільш упізнаваних епізодів у ЗМІ та соцмережах стає протистояння неназваної групи російських військових та командуючого частиною Юлія Мамчура на чолі українських вояків, які зі стягом частини та українським прапором не погодилися здаватися та присягати окупантам: Вияв гідності — Крим, березень 2014 Своєрідне продовження у медіа отримав випадково відзнятий епізод із курсантами в Криму, які на відміну від керівництва свого військового училища, відмовилися присягнути окупаційній адміністрації та не визнали спущення українського прапора і підняття прапора країни-агресора. На відео момент, коли на знак протесту вони виконують державний гімн України під час офіційної церемонії капітуляції училища. Згодом низка цих юнаків перебереться на материкову частину України і продовжить навчання там, а дехто навіть побуває на навчанні за кордоном: Оборона ДАП — 2014-2015 роки Донецький аеропорт ім. Прокофьєва — найновіше і найпотужніше з усіх нових українських летовищ, реконструюваний і урочисто відкритий до Євро-2012. Проте у свідомості більшості сучасних українців він асоціюється із скороченням ДАП або словом «Аеропорт» — місцем, де протягом майже 300 днів тримали оборону військові та добровольці, відомі нам тепер як «кіборги». Це про них потім скажуть — «люди вистояли, не витримав бетон». Оборона ДАП велася в умовах нерівного протистояння проти сил супротивника, що значно переважав у живій силі, озброєнні та готовності жертвувати будь-якою кількістю людей заради знищення цього обєкту. Стратегічного значення летовище не мало вже за тиждень боїв, коли злітно-посадкову смугу було понівечено так, що жоден літак чи вертоліт не зміг би на ній приземлитися. Натомість роль ДАП звелася суто до символу — символу незламності духу української армії; а також до відтягнення значних сил терористичних та армійських угруповань окупантів на цьому напрямку. В ДАП і довкола нього в ході бойових дій активно використовувалися безпілотники, засоби нічного бачення, тепловізори та засоби перехоплення радіозвязку — все те, чим до весни-літа 2014 року українська армія практично не користувалася. Допомога бійцям у ДАП та навколо нього мобілізувала не лише військових на фронті, але й активістів та волонтерів у тилу. Саме в період протистояння в Аеропорту активно почав розвиватися волонтерський рух та краудфандинґ на підтримку забезпечення бійців автівками для відправлення поранених, медикаментами, бронежилетами та прицілами й тепловізорами: Штурм Савур-Могили та оборона висоти — серпень 2014 року Якщо ДАП був місцем оборони, то Савур-Могила — локацією, яку українські війська зуміли штурмувати, маючи значні проблеми із технікою, підкріпленням та масованими обстрілами з боку ворога. Тут теж активно використовувалися безпілотники, радіопеленг та прослуховування мобільних телефонів, розсилка спам-повідомлень із закликами до українських солдат здаватися і не чинити опір — а також безліч артилерійського озброєння, систем залпового вогню та військової техніки. Події на Савур-Могилі — одні із найскладніших операцій в ході розгортання фронту на Сході України влітку 2014 року. Звільнення Маріуполя Поворотний момент у протистоянні в ОРДЛО — звільнення приазовського міста Маріуполя. Серед технічного оснащення, яким користувалися бійці добровольчих формувань та Нацгвардії — саморобні «броньовики» із вантажівок та самоскидів. Маючи вкрай обмежений арсенал стрілецької зброї, вони змогли звільнити Маріуполь від терористів та зупинити наступ ворога в бік Азовського моря, чим на роки припинили спроби окупаційних військ «пробити» дорогу до анексованого Кримського півострова. Підписання угоди про Асоціацію з ЄС — 2015 рік Рука схибила в 2013-му, і ручка залишилася на столі. 2015 року вже інший президент тією ж ручкою підписав економічну частину угоди про Асоціацію із Євросоюзом. З економічної точки зору це рішення означало відкриття нових ринків для українського виробника, спрощення низки митних та бізнесових процедур та закладення бази до надання безвізового режиму між Україною та країнами-учасницями ЄС, поглиблення наукової та технологічної співпраці. Втім, через терористичні атаки у Маріуполі та оточення у Дебальцевому, а також низку антикорупційних розслідувань безвізовий режим було відкладено майже на 2 роки. Перемога у найбільшому пісенному конкурсі Європи — 2016 рік До фіналу Євробачення вже із новими правилами фінального голосування (половину голосів дають глядачі, половину — члени журі) увійшла кримськотатарська виконавиця Джамала, яка представляла Україну в конкурсі 2016 року. Драматизму ситуації додавав той факт, що більшість букмекерів та музичних критиків ставили на перемогу в цьому конкурсі країни, котра анексувала Крим та підтримала вторгнення на Схід України. Розвязка драматичного фіналу та перемога Джамали — на відео: Проведення Євробачення-2017 у Києві Нагорода Red Dot Design за найкращий візуальний брендинг, яскраве шоу на рівні найкращих концертних майданчиків світу, перемога на конкурсі нестандартної (за мірками Євробачення) пісні — лише декілька основних моментів, за якими Київ увійде в історію найбільшого пісенного конкурсу Європи. І звісно ж — виступом ONUKA, після якого її позиції в чартах Європи злетіли вгору. Про ключові цифри Євробачення-2017 ви можете дізнатися в нашому окремому матеріалі. Проголошення безвізового режиму з ЄС — червень 2017 року 4 роки тому перспектива безвізових мандрівок до Європи здавалася нереальною. Три роки тому, на тлі військового вторгнення — неможливою. Два роки тому — сумнівною аж до виборів 2019 року. Втім, вже цього літа перші українці із біометричними паспортами перетнули кордон із ЄС за спрощеною процедурою. Біометрика стала поштовхом говорити і про найближчу перспективу запровадження аналогічних внутрішніх паспортів із електронним цифровим підписом. Замість післямови Насправді ми би щиро хотіли, аби в наступні 26 років у нас було менше приводів говорити про пожертву, героїзм та стійкість у надзвичайних умовах — натомість більше про творчість, натхнення, наукові відкриття чи спортивні досягнення, зростання економіки чи свободу підприємництва. Або про нові можливості для освіти, української мови, туризму, винахідництва, журналістики. Але й тоді, коли наш рейтинг «50 подій за 50 років» буде складатися із 50 суцільних перемог та позитивних перетворень, не забувайте про ці перші 26 років. Вони заклали основу для наступних 26-ти, 62-х і багатьох-багатьох інших.

«У незалежній країні не залежуйся» — фраза кота Інжира перекочувала із картинок у Facebook у нашу реальність не так давно, проте вона чи не найкращим чином відбиває те, як довелося українцям непросто крокувати через усі випробування минулих 26 років. Для держави із тисячолітньою історією це — строк невеликий. Для покоління — майже третина життя. Миті, які пам’ятають хай і не всі наші читачі, проте точно знають і чули про них. Ми лише нагадаємо.

Зауваження: в деяких із цих аудіо- та відеофрагментів звучатимуть назви політичних сил, окремі прізвища чи згадки про суспільно-політичні події, може бути також присутня лексика «18+», кадри насильства та завдання ушкоджень. Всі ці матеріали не редагувалися, не піддавалися цензурі, належать їхнім авторам і не мають на меті дискредитувати когось чи закликати до певних дій. Це були 26 років життя нашої з вами країни — ми не можемо і не маємо права зробити нашу новітню історію «косметично» кращою, красивішою чи приємнішою для наших вух чи очей. Натомість маємо пам’ятати, який непростий шлях вже пройшли завдяки тисячам небайдужих людей у нашій державі.

У передчутті змін: Національний стяг над Києвом — 1990 рік

Група мешканців Києва та журналістів вітають блакитно-жовтий стяг над будівлею КМДА, літо 1990 року. Фото — Інститут Національної пам'яті

Востаннє перед цим днем жовто-блакитний стяг був над Києвом у червні 1920 року. В той день спільне військо Петлюри та Пілсудського залишило українську столицю — а вже менше ніж за добу війська більшовиків підняли червоне полотнище. Воно провисіло аж до початку Другої Світової на теренах України, а потім невдовзі по «звільненню» у 1945-му — аж до 24 липня 1990 року.

Саме в той день о 19:00 волею киян було піднято Національний синьо-жовтий прапор на флагштоці поблизу будівлі Київської міськради. Фотограф зафіксував у кадрі мить, коли мешканці Києва та журналісти спостерігають за підняттям. Такої кількості людей і такого велетенського затору транспорту Хрещатик до того не бачив напевно років із 70. Навіть рішення тодішньої партійної влади нічого не змінило — натовп на вулиці був значно більшим за сили міліції, яку зігнали аби «не допустити провокацій».

Революція, з якої все почалося — жовтень 1990 року

Патруль міліції спостерігає за студентами на сходах площі Жовтневої Революції у Києві (майбутній Майдан Незалежності), осінь 1990 року. Фото — «Збруч»

На цій світлині — площа, яка ще носить назву більшовицького перевороту, а невдовзі стане Майданом Незалежності. Місце сили, місце святкувань, місце протистоянь, місце скорботи за Небесною Сотнею, місце проведення урочистостей для олімпійців, місце, звідки підуть на фронт перші добровольці у 2014-му. А поки що на ньому восени 1990 року зібралося тогочасне студентство, аби почати перший у тоді ще «країні Рад» політичний страйк-голодування.

Ще бракувало технологій, не було ніяких соцмереж, навіть стаціонарні телефони були далеко не у всіх, а самвидав друкували та поширювали за допомогою друкарських машинок та перших контрабандних «ксероксів».  Телебачення мало лише 3 телеканали і цілковито контролювалося комуністичною партією. «Революція на граніті» навіть в таких умовах тотальної інформаційної блокади та протидії за 15 днів стала загальнонаціональною акцією, котра вперше принесла свої результати. Очільник тогочасного уряду Віталій Масол пішов у відставку, парламент був змушений погодитися на перевибори на багатопартійній основі у 1991 році, а військові з України мали служити надалі лише на її території.

Цікавий факт: тодішня влада намагалася зіштовхнути під приводом «ветеранських акцій» представників організацій ветеранів Другої Світової та студентство, аби потім розігнати акцію силами МВС. На захист студмістечка протестувальників в той же день вийшло близько 50 тис киян. Також вперше в історії тодішнього українського телебачення зустріч лідера тодішньої партії влади Леоніда Кравчука (майбутнього першого Президента України після відновлення незалежності у 1991 році) із очільниками страйкового комітету транслювалася наживо. 17 жовтня 1990 року Верховна Рада ухвалила постанову, якою задовольнила вимоги студентів.

Крок парламенту, який зробив 24 серпня особливим днем — 1991 рік

Група депутатів парламенту радиться перед голосуванням за Акт проголошення Незалежності, 24 серпня 1991 року. Фото — BigFoto

Події у столиці тодішнього Союзу, відомі як серпневий путч ГКЧП, прискорили низку політичних процесів та рішень всередині України. Стало зрозуміло, що зберегти «все як було» не вдасться — можна було або цілковито здатися і стати сателітом заколотників, або обрати шлях відновлення незалежності. Після низки палких дискусій український парламент 24 серпня 1991 року обрав другий варіант. На світлині зафіксовано мить перед вирішальним голосуванням щодо проголошення Незалежності України. До речі, тодішня система голосування була повністю аналоговою — до появи цифрової системи обліку голосування «Рада» у її нинішньому вигляді залишалося майже 10 років.

Референдум про незалежність — грудень 1991 року

Проголосити незалежність чи її відновлення — це одне, утримати — зовсім інше. На щастя, 1 грудня 1991 року абсолютна більшістю українських виборців на референдумі сказали «так» незалежності України та «ні» перспективам будь-якого нового «союзного» договору. Вибори проходили із використанням паперових бюлетенів, протоколів та підрахунком голосів вручну. Ні про які електронні технології звичайно не йшлося. Окрім питання про незалежність, обирали ще й паралельно очільника новопроголошеної держави — ним став Леонід Кравчук.

Перше Олімпійське «золото» України — 1994 рік

Нікому особливо не відома країна, майже нікому не відома за межами вузьких кіл спортсменка — і «золото» в одиночному жіночому катанні. Вперше Україна отримала «золото» на Олімпіаді у Ліллігаммері 1994 року завдяки Оксані Баюл, яка надовго після цього стала символом спортивного прориву. Слова національного славня, здається, тоді до кінця не знали навіть представники нашої Олімпійської збірної. Країна була ще дуже молода і мала не найпростіші часи в економіці та внутрішній політиці. Точилися суперечки, якою мовою вона говоритиме і за якими законами житиме. Проте вже тоді Україна опинилася на чільній сходинці у світовому спорті завдяки цій знаменній події:

Конституційна ніч — літо 1996 року

«Тепер можна встати. Є Конституція» — 28 червня 1996 року на ранок такими словами тодішній Голова Верховної Ради Олександр Мороз привітав депутатів, уряд та тодішнього президента Леоніда Кучму із прийняттям головного закону України після дводенного обговорення і практично 24-годинної безперервної роботи над прийняттям поправок та доповнень до остаточного тексту Конституції. Ті події чи не вперше у режимі нон-стоп транслювало українське радіо як в FM-діапазоні, так і через дротові мережі (зазвичай у проводових мережах мовлення припинялося з 00:00 до 6:00 ранку). Згодом Конституцію переписуватимуть троє президентів, кожен «під себе» — а повернуться до норм основного закону лише під впливом трагічних подій 18-22 лютого 2014 року у Києві, коли четвертий президент покине державу, втікаючи від наслідків зіткнень у центрі столиці.

Перший політ у космос за часів відновлення Незалежності — 1997 рік

Він готувався стати командиром першого радянського космічного корабля багаторазового використання «Буран» — і не був першим українцем за національністю у космосі. Проте став першим і — поки що — останнім амбасадором нашої держави на орбіті саме за часів незалежності. Леонід Каденюк провів у польоті 15 діб і 16,5 годин на борту корабля Columbia місії STS-87. Під час польоту виконував біологічні експерименти спільного українсько-американського досліду щодо рослин, а також досліджував стан людини у невагомості.

Пілотажна група «Українські Соколи» — 1997 рік

Їх називали надією української авіації — і в 1996-1997 роках ці пілоти були одними з 5 груп у світі, які проводили свої показові виступи не на тренувальних, а на справжніх бойових літаках. Участь у міжнародних військових змаганнях та перспективи розвитку української авіації до рівня асів НАТО — а потім трагедія на Скнилівському летовищі і довгі роки існування цієї пілотажної групи лише «на папері» та в обіцянках політиків:

Перший чемпіонський бій у суперважкій вазі, який приніс перемогу Україні — 2000 рік

Володимир Кличко у протистоянні із Крісом Бьордом здійснює подвійну перемогу. По-перше, під гаслом промо-кампанії «брат за брата» робить своєрідну «помсту» за програш Віталія у попередньому поєдинку із цим же боксером. По-друге, вперше здобуває чемпіонський титул на міжнародній арені для України у цій ваговій категорії. Так починається вступ до «ери Кличків», яка триватиме без перерв майже десятиліття.

Перший громадянський виступ проти спроби узурпації влади та наступу на свободу слова — березень 2001 року

10 років, коли країна більше опікувалася питаннями економічного виживання та подолання інфляції, нескінченних страйків та боргів із зарплати, раптово перервалися вимогами громадянського суспільства. Зникнення та ліквідація журналіста Георгія Ґонґадзе стало приводом для широкого громадського протесту проти наступу на свободу слова, цензури та тиску на журналістів політичними та бізнесовими колами, близькими до тогочасного президента Леоніда Кучми. Піком протистояння стала акція «Україна без Кучми».

Показовим є те, що Ґонґадзе тоді лише створив «Українську Правду» — одне із перших незалежних онлайн-видань в Україні. Ніхто до пуття не розумів, як можна (чи не можна) контролювати інтернет та поширення інформації у ньому. Однак вже тоді певним представникам влади та силових структур здавалося, що протест можна «затиснути», «закрити».

Тоді ж вперше на повну потужність олігархи та держава використали потенціал телевізійного мовлення. На екранах з’являються перші «медіакілери» — ведучі замовних передач, які спрямовують пропаганду у «потрібне» русло. Виходило у них часто доволі незграбно і прямолінійно — але цей період можна назвати першим найбільш «джинсовим» в історії українського телебачення. Для подолання цих ефектів знадобляться роки. Низка телеканалів зможуть публічно визнати «джинсування» лише взимку 2004 року, вже за інших суспільно-політичних подій в країні.

Замовників та виконавців вбивства журналіста шукатимуть майже 14 років. Серед аргументів на користь причетності тогочасного керівництва держави до смерті Ґонґадзе — багатогодинні записи за допомогою диктофону, зроблені колишнім співробітником охорони президента Мельниченком. Так звані «плівки Мельниченка» називатимуть «українським Уотерґейтом». Країною прогримлять справи «перевертнів у погонах», плівки декілька разів відправлятимуть на експертизу. Зрештою так і не буде подано чіткого однозначного вердикту, чию саме винуватість, причетність чи непричетність доводять ці записи.

Друга демократична революція — осінь-зима 2004

Все почалося з кольору партійної символіки — а вилилося в історії про «наколоті апельсини», «валяночки», до яких «тягнеться і тягнеться рука» та сотні тисяч українців на вулицях зимових міст. «Помаранчева революція» починалася як мітинги на підтримку одного із кандидатів на виборах 2004 року Віктора Ющенка — а переросла у масштабні акції громадянської непокори, що носили мирний характер, по всій країні. Причина — втручання в роботу електронного серверу та системи голосування ЦВК. Чи не вперше представники провладного кандидата скористалися послугами хакерів, масово фальшували паперові та електронні протоколи. І за перемоги опозиційного кандидата в першому турі у другому «написали» собі перемогу із значним відривом.

2004 року країна вперше побачила не лише можливості втручання в роботу захищених каналів зв’язку між ЦВК та дільницями й округами. Вперше було оприлюднено також факти прослуховування мобільних та стаціонарних телефонів представників штабу опозиційного кандидата.

Пропаганда та контрпропаганда у політичній боротьбі вперше виходять за межі передвиборчих газет та наметів на вулицях міст. До появи соцмереж залишається 3 роки, і навіть YouTube з’явиться лише за рік — проте вже є сайти та форуми. Україною починають поширюватися перші пародійні відеоролики на представників обох політичних сил — Ющенка та Януковича, які балотувалися на посаду Президента України. У блогах розгортаються бурхливі політичні баталії. Під час другої демократичної революції також виникає чимало пісень та зразків аудіотворчості на підтримку кандидатів. Ці твори поширюються через файлообмінники чи тематичні сайти.

Перемога у Євробаченні-2004

На тлі того, що Україна фігурує в усіх європейських теленовинах як місце, де відбуваються масштабні протести, а міжнародні спостерігачі не визнають результатів другого туру, співачка Руслана Лижичко виграє Євробачення вперше в історії незалежної України. «Дикі танці» в англомовному варіанті стають медійним хітом.

Україна починає підготовку до прийому Євробачення у себе вже після того, як стане відомо, що у додатковому, третьому турі перемогу здобув Віктор Ющенко. Руслана з’являтиметься на головній сцені Помаранчевої революції у Києві не раз і активно підтримуватиме політичний рух протесту.

Перша спроба скасувати спрощене оподаткування та пільги для підприємців — листопад 2010 року

Відносне затишшя із перемогами на 5 років не минуло даремно. Владу на президентських, а згодом і парламентських виборах перебирає партія, на чолі якої стоїть Віктор Янукович — політик, що програв вибори 2004-2005 років, але зумів повернутися. Уряд, сформований ним, подає проект так званої податкової реформи. Серед ключових положень — відмова від єдиного податку, скасування спрощеної системи або перехід на збільшення податкових ставок та низка інших змін, які фактично знищують перспективи малого та середнього бізнесу в Україні. Натомість Податкова служба набуває виключних повноважень щодо перевірок та можливостей тиску на підприємців.

Результат подібних «реформ» не змусив на себе довго чекати. У листопаді 2010 року — в річницю «Помаранчевої революції» — на Майдані Незалежності збираються профспілки та підприємці з усіх куточків України. Заклики до протестів поширюються і в інтернеті (недаремно приблизно в цей самий період влада робить спробу запровадити так званий «закон 404» про блокування будь-яких сайтів за рішеннями спецкомісії). Розгортається широка інформаційна кампанія у офлайн- та онлайн-ЗМІ щодо того, як згубно може вплинути «реформа Януковича-Азарова» на потенціал української економіки в цілому та малого і середнього бізнесу зокрема.

Результатом масштабних акцій по всій країні стає скасування «реформи» та відмова від радикальних змін щодо податкового законодавства.

Перша спроба скасувати українську мову як мову викладання та загальну мову діловодства, освіти та роботи держустанов в Україні — липень 2012 року

2012 року уряд та партія тогочасного президента України вносить на подання до парламенту та голосує скандальний «закон Ківалова-Колісніченка». За ним національні меншини та громади мають право не виконувати вимоги Конституції України щодо мови діловодства в установах та навчання у школах і вишах. Мета проста — повсюдне насадження російської, спрощення конкурсів на посади усіх рівнів за рахунок поступового витіснення вимоги щодо обов’язкового володіння українською мовою (як це передбачали вимоги законодавства до держслужбовців усіх рівнів). Кінцева мета — офіційне запровадження двомовності в Україні.

В хід знову йде телевізійна пропаганда та соцмережі, в яких прихильників збереження статусу української мови як єдиної державної називають ледь не фашистами та маргіналами. Піком акцій із вимогами скасувати закон стає протистояння під Українським Домом у Києві, де загони спецпризначенців мають наказ «зачистити» площу від протестувальників, аби ті «не псували картинку» та імідж тогочасній владі після проведення в Україні Євро-2012. Герой цього документального міні-фільму майже 12 годин поспіль вмовляв кордон спецпідрозділу київського «Беркуту» розійтися і не розганяти силою протестувальників. «Беркут» вперше застосовують для масових розгонів. Практику цю — тільки в більш жорсткому та антигуманному форматі — режим Януковича повторить взимку 2013-2014 років.

Вперше Євро приходить до України — 2012 рік

Паралельно із протистоянням в країні проходить вперше Чемпіонат з футболу такого рівня. Масштабні трансляції у телеефірі та через онлайн-ресурси, проведення матчів у Польщі та Україні, грандіозні церемонії відкриття — справжнє свято нових медіаформатів, яскравої реклами та тематичних тегів у соцмережах. Щоправда, вже за рік в Україні відбуватиметься таке, що змінить увесь попередній досвід і самих ЗМІ, і їхніх телеглядачів.

Перші акції на підтримку європейського вибору України — листопад 2013 року

Євромайдан почався як реакція суспільства на відмову тодішнього керівництва держави від євроінтеграційного курсу. Янукович мотивував відмову підписати економічну частину угоди про Асоціацію із Європейським Союзом неготовністю української економіки до розриву економічних зв’язків із так званими «традиційними ринками» країн-учасниць Співдружності незалежних держав. Якщо європейські політики сприйняли це з подивом і наголосили на тому, що в такому разі не може йтися про жоден безвізовий режим для України, то громадяни в Україні просто вийшли на вулиці міст із вимогою переглянути рішення щодо Асоціації з ЄС.

Осінь 2013 року стала проривом в плані застосування технологій блоґерами, журналістами та активістами. Перші багатогодинні стріми, live-трансляції текстом у Twitter, поява тематичних сторінок і спільнот, активність лідерів думок у Facebook, чиї нотатки та пости набирали десятки тисяч лайків та поширень за лічені години — хоча більшість із них не були не те що політиками, а навіть якимись надто помітними політичними активістами. Потужна громадська діяльність отримала новий поштовх після побиття та розгону студентів в останні дні листопада 2013 року. Євромайдан як мирна акція із економіко-політичними вимогами завершився саме тієї ночі, коли «беркутівці» розігнали студентське наметове містечко. 1 грудня 2013-го відбувся «Марш мільйонів», почалися сутички у кварталі Адміністрації президента і почалася Революція Гідності.

Революція Гідності — січень-лютий 2014 року

Польський журналіст, який під пострілами та камінням від «Беркуту» намагається дізнатися у бійців, навіщо вони нападають на мирних протестувальників і так жорстоко їх б’ють, став зіркою не лише польського, але й світового медіапростору. Так чільні телеканали світу у січні 2014 року дізнаються, що події в Україні переросли із акцій мирного протесту до відкритого силового протистояння у центрі Києва.

Точкою ескалації став пакет «законів 16 січня», згідно із яким громадянам заборонялося вчиняти низку дій у соцмережах, на сайтах і навіть з’являтися на вулицях у будівельних касках чи засобах захисту, таких як маски, балаклави, бронежилети, захисні щитки для рук чи ніг. Деякі пропоновані норми взагалі виходили за межі здорового ґлузду: до правопорушень пропонували включити навіть перевезення понад 1 автомобільної шини у багажнику власної автівки. Нагромадження безґлуздих норм із протидії «пропаганді повалення влади» та обмеження прав і свобод громадян щодо часу та тривалості зібрань призвело до одночасного загострення у кількох локаціях в Києві та регіонах.

Далі все почало змінюватися із блискавичною швидкістю — соцмережі, тематичні групи, відеостріми у YouTube, Twitch та інших сервісах, комунікація через мобільні онлайн-канали Zello. Поява в низці міст громадської варти та «автомайданів» для спостереження за ситуацією та попередженням провокацій з боку силових структур та так званих «тітушок» (найманців-спортсменів, яких використовувала влада та МВС для підсилення загонів спецпризначення). Сплеск волонтерської активності та поширення контрпропаганди до офіційних версій подій, які висував режим Януковича. Все це — разом із трагічними сторінками кінця лютого 2014 року — стало тим поворотним моментом, коли більшість українців зрозуміли, що свобода, незалежність та громадянські права досі потребують виборення, а не виборів.

Перше відкрите протистояння у Криму — весна 2014

Під прикриттям «допомоги» та «відновлення історичного минулого» відбувається військове вторгнення у Крим з боку північно-східного сусіда.

Кримські події мали низку моментів, коли інтернет-стріми та записи, зроблені за допомогою звичайних мобільних телефонів, доносили справжній стан речей із протистоянням окупантів та української армії. Одним із кількох найдраматичніших та найбільш упізнаваних епізодів у ЗМІ та соцмережах стає протистояння неназваної групи російських військових та командуючого частиною Юлія Мамчура на чолі українських вояків, які зі стягом частини та українським прапором не погодилися здаватися та присягати окупантам:

Вияв гідності — Крим, березень 2014

Своєрідне продовження у медіа отримав випадково відзнятий епізод із курсантами в Криму, які на відміну від керівництва свого військового училища, відмовилися присягнути окупаційній адміністрації та не визнали спущення українського прапора і підняття прапора країни-агресора. На відео момент, коли на знак протесту вони виконують державний гімн України під час офіційної церемонії капітуляції училища. Згодом низка цих юнаків перебереться на материкову частину України і продовжить навчання там, а дехто навіть побуває на навчанні за кордоном:

Оборона ДАП — 2014-2015 роки

Донецький аеропорт ім. Прокофьєва — найновіше і найпотужніше з усіх нових українських летовищ, реконструюваний і урочисто відкритий до Євро-2012. Проте у свідомості більшості сучасних українців він асоціюється із скороченням ДАП або словом «Аеропорт» — місцем, де протягом майже 300 днів тримали оборону військові та добровольці, відомі нам тепер як «кіборги». Це про них потім скажуть — «люди вистояли, не витримав бетон».

Оборона ДАП велася в умовах нерівного протистояння проти сил супротивника, що значно переважав у живій силі, озброєнні та готовності жертвувати будь-якою кількістю людей заради знищення цього об’єкту. Стратегічного значення летовище не мало вже за тиждень боїв, коли злітно-посадкову смугу було понівечено так, що жоден літак чи вертоліт не зміг би на ній приземлитися. Натомість роль ДАП звелася суто до символу — символу незламності духу української армії; а також до відтягнення значних сил терористичних та армійських угруповань окупантів на цьому напрямку.

В ДАП і довкола нього в ході бойових дій активно використовувалися безпілотники, засоби нічного бачення, тепловізори та засоби перехоплення радіозв’язку — все те, чим до весни-літа 2014 року українська армія практично не користувалася. Допомога бійцям у ДАП та навколо нього мобілізувала не лише військових на фронті, але й активістів та волонтерів у тилу. Саме в період протистояння в Аеропорту активно почав розвиватися волонтерський рух та краудфандинґ на підтримку забезпечення бійців автівками для відправлення поранених, медикаментами, бронежилетами та прицілами й тепловізорами:

Штурм Савур-Могили та оборона висоти — серпень 2014 року

Якщо ДАП був місцем оборони, то Савур-Могила — локацією, яку українські війська зуміли штурмувати, маючи значні проблеми із технікою, підкріпленням та масованими обстрілами з боку ворога. Тут теж активно використовувалися безпілотники, радіопеленг та прослуховування мобільних телефонів, розсилка спам-повідомлень із закликами до українських солдат здаватися і не чинити опір — а також безліч артилерійського озброєння, систем залпового вогню та військової техніки. Події на Савур-Могилі — одні із найскладніших операцій в ході розгортання фронту на Сході України влітку 2014 року.

Звільнення Маріуполя

Поворотний момент у протистоянні в ОРДЛО — звільнення приазовського міста Маріуполя. Серед технічного оснащення, яким користувалися бійці добровольчих формувань та Нацгвардії — саморобні «броньовики» із вантажівок та самоскидів. Маючи вкрай обмежений арсенал стрілецької зброї, вони змогли звільнити Маріуполь від терористів та зупинити наступ ворога в бік Азовського моря, чим на роки припинили спроби окупаційних військ «пробити» дорогу до анексованого Кримського півострова.

Підписання угоди про Асоціацію з ЄС — 2015 рік

Рука схибила в 2013-му, і ручка залишилася на столі. 2015 року вже інший президент тією ж ручкою підписав економічну частину угоди про Асоціацію із Євросоюзом. З економічної точки зору це рішення означало відкриття нових ринків для українського виробника, спрощення низки митних та бізнесових процедур та закладення бази до надання безвізового режиму між Україною та країнами-учасницями ЄС, поглиблення наукової та технологічної співпраці. Втім, через терористичні атаки у Маріуполі та оточення у Дебальцевому, а також низку антикорупційних розслідувань безвізовий режим було відкладено майже на 2 роки.

Перемога у найбільшому пісенному конкурсі Європи — 2016 рік

До фіналу Євробачення вже із новими правилами фінального голосування (половину голосів дають глядачі, половину — члени журі) увійшла кримськотатарська виконавиця Джамала, яка представляла Україну в конкурсі 2016 року. Драматизму ситуації додавав той факт, що більшість букмекерів та музичних критиків ставили на перемогу в цьому конкурсі країни, котра анексувала Крим та підтримала вторгнення на Схід України. Розв’язка драматичного фіналу та перемога Джамали — на відео:

Проведення Євробачення-2017 у Києві

Нагорода Red Dot Design за найкращий візуальний брендинг, яскраве шоу на рівні найкращих концертних майданчиків світу, перемога на конкурсі нестандартної (за мірками Євробачення) пісні — лише декілька основних моментів, за якими Київ увійде в історію найбільшого пісенного конкурсу Європи. І звісно ж — виступом ONUKA, після якого її позиції в чартах Європи злетіли вгору. Про ключові цифри Євробачення-2017 ви можете дізнатися в нашому окремому матеріалі.

Проголошення безвізового режиму з ЄС — червень 2017 року

4 роки тому перспектива безвізових мандрівок до Європи здавалася нереальною. Три роки тому, на тлі військового вторгнення — неможливою. Два роки тому — сумнівною аж до виборів 2019 року. Втім, вже цього літа перші українці із біометричними паспортами перетнули кордон із ЄС за спрощеною процедурою. Біометрика стала поштовхом говорити і про найближчу перспективу запровадження аналогічних внутрішніх паспортів із електронним цифровим підписом.

Замість післямови

Насправді ми би щиро хотіли, аби в наступні 26 років у нас було менше приводів говорити про пожертву, героїзм та стійкість у надзвичайних умовах — натомість більше про творчість, натхнення, наукові відкриття чи спортивні досягнення, зростання економіки чи свободу підприємництва. Або про нові можливості для освіти, української мови, туризму, винахідництва, журналістики. Але й тоді, коли наш рейтинг «50 подій за 50 років» буде складатися із 50 суцільних перемог та позитивних перетворень, не забувайте про ці перші 26 років. Вони заклали основу для наступних 26-ти, 62-х і багатьох-багатьох інших.

Додати коментар

Такий e-mail вже зареєстровано. Скористуйтеся формою входу або введіть інший.

Ви вказали некоректні логін або пароль

Вибачте, для коментування необхідно увійти.

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: