Олександр Мельник
Напередодні Дня Конституції України — у якій і закріплено «жовто-блакитні наші кольори» — разом із вами ми спробуємо поглянути на те, з якими кольорами асоціюються певні візуальні символи міст та подій, знайомі кожному (або майже кожному) українцеві.
«Богдан»
Корпорація-тезка гетьмана Хмельницького створила не менш контраверсійний спадок, — аніж згаданий гетьман, — який точно посяде десь окреме місце у підручниках. Прямокутні, жовті та геть не пристосовані для руху на великі відстані — але надзвичайно популярні, упізнавані та завішані рекламою вперемішку з образками, календарями та попередженнями про сплату за проїзд водію, автобуси «Богдан» давно вже вросли у візуальний код міської та приміської території, позначаючи собою Мандрівку, Пригоду, Транспорт та Філософію Життя одночасно.
Насправді, ви не бачили транспортних реалій України, якщо ніколи о сьомій ранку не рушали приміським жовтим «Богданом» крізь куряву далеких від ідеалу, але таких «своїх» доріг десь в українській провінції. Жодні історії про каучсьорфінґ у Берліні чи блукання вуличками якого-небудь Амстердаму не йдуть у порівняння із жовтою (як сонце або жовток домашніх яєць, переданих дбайливою бабусею своїм онукам у «передачці» через водія) — жовтою романтикою жорсткого салону, гучною музикою зі збірника «Весілля-2007» та розмовами сусідів, котрих одночасно поєднує та роз’єднує усе: від політичних уподобань до перемоги (чи програшу) футбольного клубу чи вартості цигарок цього місяця. Тут всі «свої» — навіть оті двоє дядьків, які гучно матюкаються на весь салон у задньому ряду.
«Динамо»
«Біло-синій самий сильний» — хто не чув цієї фрази, той насправді ніколи не вболівав на стадіоні чи поза ним. До речі, однойменний стадіон із «зими, що нас змінила»
26 про «24» — знакові миттєвості Незалежності асоціюється тепер не лише із футболом, але й з першими трагічним смертями і з ультрасами клубу, які були готові йти до кінця (на відміну від багатьох політиків із їхніми гучними заявами).
Білий та синій — не лише на «розах» динамівських уболівальників, але й на палубах пароплавів та катерів на Дніпрі. А ще — як небо над українською столицею (принаймні там, де його не затуляють «висотки» чергових елітних ЖК, яких у тій же таки столиці за минулі років 5 істотно побільшало). Тут щокою редактора мала би скотится скупа патріотична сльоза, та для пафосних фраз ще добре придасться наступне поєднання кольорів.
Від вишиванки до бойового стягу
Як ви знаєте, «червоне — то любов, а чорне — то хіпхоп». Вишиванка (хай би що там не казали адепти «какой-разніци» та білінгвальні гіпстери) — це модний аксесуар, трендовий одяг (який можна поєднати практично будь-із яким сучасним одягом, якщо тільки змахнути зі своїх плечей стереотипний тягар уявлень про бабусину хату та краєзнавчі музеї) та один із найпотужніших візуальних кодів, якими ми володіємо у сучасних містах. Невипадково в останні дні проукраїнських мітингів у Донецьку та Луганську навесні 2014-го майже усі їхні учасники були у вишиванках — так, хоч і ризикуючи власною безпекою, можна було безпомилково упізнати своїх.
Інший візуальний символ, що увібрав у себе червоне та чорне, довгий час асоціювався лише з малочисельними групами містян навіть у західних регіонах нашої країни — та вже із все того ж важкого 2014-го став символом оборонців і людей, що й досі стоять поблизу Східного кордону (хай би де той кордон нині не проходив). Стяг над позиціями «своїх» — завжди або жовто-блакитний, або червоно-чорний. Ще один візуальний код там, де ідентифікувати «свого» інколи означає зберегти собі життя.
Монумент «Батьківщина-Мати»
Міський фольклор стверджує, що монумент навмисно розвернутий щитом та мечем у бік північно-східного сусіда, тому навіть здобув у народі прізвисько, що вказує на тих, хто «не пройде» в наш бік. Жарт чи історичний тролінг виявився вписаним у історичний контекст із 2014-го гостріше, аніж будь-коли. «Батьківщина-Мати» — наочний доказ того, що інколи навіть тоталітарне мистецтво
Агітки, Яблонська та феномен Білокур: чим цікаве українське мистецтво 1940-х з часом може набувати зовсім інших рис та акцентів, про які навіть не здогадувалися його творці. Дзеркально-срібний монумент височіє на київських пагорбах як нагадування про те, що усі війни рано чи пізно закінчуються — проте щит та меч далеко заховувати не варто.
Два прапори двох народів
Можливо, ви так само, як й автор цих рядків, ніколи раніше не помічали, що прапор кримських татар та українців мають блакитні кольори. Два народи, що жили поруч протягом століть, згодом опинилися штучно розділеними, потім — не менш штучно поєднаними і знову штучно розрізненими. Крим, який — визнаймо чесно — ми не надто любили за курортний ажіотаж, надмірні ціни та засилля у ньому аж ніяк не кримських татар, але людей із ростовським та пітерським акцентом, вже 4 роки нагадує нам: у нас є спільний колір. Добре також пам’ятати й про інші спільні риси, які нам ще знадобляться для побудови тих міст та селищ Криму, над якими будуть обидва стяги.
Вежа ДАП
Сірий колір як бетон багатоповерхівок на околицях Донецька, як злітна смуга аеропорту ім. Прокофьєва — і як вежа ДАП, що на довгі майже 250 днів стала символом консолідації думок, прагнень, побажань, розмов у компаніях тих, кому не однаково, що буде з країною (чи то в окопах та БТРах, чи то в пабах за сотні й тисячі кілометрів від «нуля»). Зрештою, вони витримали, а бетон — ні. Інфраструктурний об’єкт, що у нього було вкладено мільйони, котрий символізував нову й відкриту світові Україну в руках у тоталітарного та корумпованого керівника (який парадокс), було знищено тими ж, хто цього керівника підтримував. Коло людської байдужості та недалекоглядності до власних можливостей через вузькопартійні інтереси замкнулося — і залишився лише символ стійкості тих, завдяки кому «нуль» не проходить по Дніпру.
Київські каштани
Меломани зі стажем загадають київську реп-групу початку «нульових» зі схожою назвою — але на щастя, мова не про неї. Під ними закохуються, відзначають весілля, випуски, бігають щороку, влаштовують веломарафони і навіть мітинги та паради. Хоча час не щадить нікого й нічого, ці дерева залишаються символом української сучасної столиці поруч із київським тортом та однойменним тістечком — і навіть мають маленький вуличний пам’ятник
В українській столиці почали з’являтися міні-скульптури із символами Києва, хай непомітний, проте знаковий у контексті цього міста.
Знову цвітуть каштани, хвиля Дніпрова б’є — і вам час до столиці. А восени вони товчуть по машинам лунко та дзвінко. Хоча каштани є у багатьох українських містах, стійкої асоціації за лінією «дерево — символ» там вони чомусь не набули.
Революція, жилети комунальників і один футбольний клуб
Цікавий факт — 14 років тому прихильники шаликів цього кольору та футбольного клубу з цим кольором в емблемі були здебільшого запеклими антагоністами на вулицях українських міст. З тих пір суспільство пережило чимало змін, ще одну революцію, проголошення фанатського перемир’я та майже цілковите забуття Помаранчевої революції як маскульт-явища. Кольори «Шахтаря», що завжди асоціювалися з Донецьком, поступилися у загальній свідомості в силу подій іншим, не настільки позитивним символам та кольорам.
Проте помаранчевого кольору українські міста не позбулися. Дитячі майданчики, дорожні жилети комунальників і святкові кульки під час міських урочистостей досі виграють усіма відтінками цього сонячного деполітизованого кольору. Інколи вміння забувати та йти далі працює краще, аніж вміння аналізувати й розбиратися у першопричинах. З цим кольором на вулицях наших міст сталося саме так.
Кава
Чорний, темно-коричневий, усі відтінки цього спектру — не лише у горнятках чи меблях кав’ярень, але й на вивісках та в одязі. Україна переживає кавовий бум — кількість нових закладів стрімко зростає, люди нарешті починають розбиратися у тонкощах смаку; вроджений снобізм Галицького П’ємонту поступається підприємницькій жилці та здатності швидко вчитися на помилках — і от уже добрі бариста з’являються не лише у Львові, а легенда про Кульчицького йде поступово у минули на користь нових, сучасних легенд та традицій кавової культури в українських містах. Що чекає на нас далі — блакитний океан можливостей для шанувальників ароматного напою, без якого більшість містян уже не уявляють свій ранок, чи багряний конкуренції закладів, котрим важливо додати «зірочку» у рейтингах чи пару цифр у фінансовому звіті? Побачимо вже незабаром.