З 7 жовтня в українських кінотеатрах з'явиться документальна стрічка «Май далеко – май добре» дебютантки Ганни Ярошевич. Прем'єра стрічки відбулася на міжнародному фестивалі документальних фільмів про права людини Docudays UA.

https://www.youtube.com/watch?v=A57cEX5xjtw

Історія розгортається навколо молодого підприємця Мішеля. Він переїздить з Німеччини у Карпати і розводить міні-ферму буйволів. Йому все важче контролювати своє особисте життя та роботу через постійні переїзди. Звідси і народжується конфлікт у сім'ї.

Фільм бере участь у Національному конкурсі кінофестивалю Kharkiv MeetDocs і конкурсі документальних фільмів фестивалю операторського мистецтва «Кіноко». Тому його ще можна переглянути до офіційного старту прокату. Також стрічку показували на італійському фестивалі Cervino Cinemountain і триває участь у закордонних фестивалях (Makedox у Македонії, Beldocs у Сербії, фестивалях CinEast, New Renaissance Festival London тощо).
[background_substrate_simple color="#e98b0e"]
<a href="https://nachasi.com/cinema/2021/09/29/ortalan-start/">Також запустився новий проєкт Нарімана Алієва. Ось про що він.</a>
[/background_substrate_simple]

З 7 жовтня в українських кінотеатрах з&#8217;явиться документальна стрічка «Май далеко – май добре» дебютантки Ганни Ярошевич. Прем&#8217;єра стрічки відбулася на міжнародному фестивалі документальних фільмів про права людини Docudays UA.<div class="embedded-video">							<iframe loading="lazy" width="560" height="315" src="https://www.youtube.com/embed/A57cEX5xjtw"												title="YouTube video player" frameborder="0"												allow="accelerometer; autoplay; clipboard-write; encrypted-media; gyroscope; picture-in-picture"												allowfullscreen="true"></iframe></div>Історія розгортається навколо молодого підприємця Мішеля. Він переїздить з Німеччини у Карпати і розводить міні-ферму буйволів. Йому все важче контролювати своє особисте життя та роботу через постійні переїзди. Звідси і народжується конфлікт у сім&#8217;ї.Фільм бере участь у Національному конкурсі кінофестивалю Kharkiv MeetDocs і конкурсі документальних фільмів фестивалю операторського мистецтва «Кіноко». Тому його ще можна переглянути до офіційного старту прокату. Також стрічку показували на італійському фестивалі Cervino Cinemountain і триває участь у закордонних фестивалях (Makedox у Македонії, Beldocs у Сербії, фестивалях CinEast, New Renaissance Festival London тощо).	<div class="note" style="background-color:#e98b0e">		<a href="/cinema/2021/09/29/ortalan-start/">Також запустився новий проєкт Нарімана Алієва. Ось про що він.</a>		<div class="corner"></div>	</div>

Подивитися трейлер нового серіалу від Netflix, дізнатися, де в Україні легально подивитися фільми та серіали, знайти цікаве кіно на вечір в одній з тематичних підбірок — все і більше тут. Також ми розкажемо про історію створення фільмів або серіалів та простими словами пояснимо, чому їм потрібно приділити час.

Кіно і серіали

Хочете стати спонсором іншої рубрики? Пишіть на <a href="mailto:adv@nachasi.com">adv@nachasi.com</a>

З 7 жовтня в українських кінотеатрах з'явиться документальна стрічка «Май далеко – май добре» дебютантки Ганни Ярошевич. Прем'єра стрічки відбулася на міжнародному фестивалі документальних фільмів про права людини Docudays UA.

https://www.youtube.com/watch?v=A57cEX5xjtw

Історія розгортається навколо молодого підприємця Мішеля. Він переїздить з Німеччини у Карпати і розводить міні-ферму буйволів. Йому все важче контролювати своє особисте життя та роботу через постійні переїзди. Звідси і народжується конфлікт у сім'ї.

Фільм бере участь у Національному конкурсі кінофестивалю Kharkiv MeetDocs і конкурсі документальних фільмів фестивалю операторського мистецтва «Кіноко». Тому його ще можна переглянути до офіційного старту прокату. Також стрічку показували на італійському фестивалі Cervino Cinemountain і триває участь у закордонних фестивалях (Makedox у Македонії, Beldocs у Сербії, фестивалях CinEast, New Renaissance Festival London тощо).
[background_substrate_simple color="#e98b0e"]
<a href="https://nachasi.com/cinema/2021/09/29/ortalan-start/">Також запустився новий проєкт Нарімана Алієва. Ось про що він.</a>
[/background_substrate_simple]

🐃 У прокат вийде фільм «Май далеко – май добре» про німецького пастуха буйволів в Україні

Режисер фільму «Додому» Наріман Алієв цього року представив новий проєкт на Сімнадцятому пітчингу Держкіно. Його нова стрічка «Орталан» посіла друге місце в категорії авторських фільмів і отримає державну підтримку в розмірі 80% від бюджету. Цієї осені проєкт фільму також представлять у секції пітчингів cocoPITCH 2021 на кіноринку Connecting Cottbus у Німеччині. Зйомки почнуться у травні 2022 року, а прем'єра запланована на 2023 рік.

Події «Орталану» відбуваються у 1944 році під час депортації кримськотатарського народу. Юнак Ізмаїл повертається з гір до свого села, але нікого не знаходить вдома. Він вирушає на пошуки своєї родини у довгу подорож. 

[blockquote_with_author name="Наріман Алієв" position="режисер" content="«Орталан — назва селища, звідки в 1944 році була депортована моя бабуся Гульсум; воно має для мене особисте значення. Немає жодної кримськотатарської сім'ї, яку не зачепило б це лихо. Моя задача — через історію одного хлопчика розповісти історію трагедії цілого народу, який в один день зник зі своєї батьківщини»"]

Продюсерами другого фільму Нарімана Алієва виступили співзасновники кінопродакшену Forefilms Володимир Яценко та Анна Соболевська. Вони працювали з режисером над його дебютом «Додому», яка потрапив у програму «Особливий погляд» Каннського кінофестивалю у 2018 році. 
[background_substrate_simple color="#e98b0e"]
<a href="https://nachasi.com/cinema/2021/09/28/oglyad-matrytsya-revolyutsiya-chomu-nepogana-ideya-zijshla-na-psy/">Чому не вдалася третя «Матриця» читайте тут.</a>
[/background_substrate_simple]

Режисер фільму «Додому» Наріман Алієв цього року представив новий проєкт на Сімнадцятому пітчингу Держкіно. Його нова стрічка «Орталан» посіла друге місце в категорії авторських фільмів і отримає державну підтримку в розмірі 80% від бюджету. Цієї осені проєкт фільму також представлять у секції пітчингів cocoPITCH 2021 на кіноринку Connecting Cottbus у Німеччині. Зйомки почнуться у травні 2022 року, а прем&#8217;єра запланована на 2023 рік.Події «Орталану» відбуваються у 1944 році під час депортації кримськотатарського народу. Юнак Ізмаїл повертається з гір до свого села, але нікого не знаходить вдома. Він вирушає на пошуки своєї родини у довгу подорож. 	<blockquote class="shortcode-blockquote">		«Орталан — назва селища, звідки в 1944 році була депортована моя бабуся Гульсум; воно має для мене особисте значення. Немає жодної кримськотатарської сім'ї, яку не зачепило б це лихо. Моя задача — через історію одного хлопчика розповісти історію трагедії цілого народу, який в один день зник зі своєї батьківщини»					<cite>									Наріман Алієв, режисер							</cite>			</blockquote>Продюсерами другого фільму Нарімана Алієва виступили співзасновники кінопродакшену Forefilms Володимир Яценко та Анна Соболевська. Вони працювали з режисером над його дебютом «Додому», яка потрапив у програму «Особливий погляд» Каннського кінофестивалю у 2018 році. 	<div class="note" style="background-color:#e98b0e">		<a href="/cinema/2021/09/28/oglyad-matrytsya-revolyutsiya-chomu-nepogana-ideya-zijshla-na-psy/">Чому не вдалася третя «Матриця» читайте тут.</a>		<div class="corner"></div>	</div>

Режисер фільму «Додому» Наріман Алієв цього року представив новий проєкт на Сімнадцятому пітчингу Держкіно. Його нова стрічка «Орталан» посіла друге місце в категорії авторських фільмів і отримає державну підтримку в розмірі 80% від бюджету. Цієї осені проєкт фільму також представлять у секції пітчингів cocoPITCH 2021 на кіноринку Connecting Cottbus у Німеччині. Зйомки почнуться у травні 2022 року, а прем'єра запланована на 2023 рік.

Події «Орталану» відбуваються у 1944 році під час депортації кримськотатарського народу. Юнак Ізмаїл повертається з гір до свого села, але нікого не знаходить вдома. Він вирушає на пошуки своєї родини у довгу подорож. 

[blockquote_with_author name="Наріман Алієв" position="режисер" content="«Орталан — назва селища, звідки в 1944 році була депортована моя бабуся Гульсум; воно має для мене особисте значення. Немає жодної кримськотатарської сім'ї, яку не зачепило б це лихо. Моя задача — через історію одного хлопчика розповісти історію трагедії цілого народу, який в один день зник зі своєї батьківщини»"]

Продюсерами другого фільму Нарімана Алієва виступили співзасновники кінопродакшену Forefilms Володимир Яценко та Анна Соболевська. Вони працювали з режисером над його дебютом «Додому», яка потрапив у програму «Особливий погляд» Каннського кінофестивалю у 2018 році. 
[background_substrate_simple color="#e98b0e"]
<a href="https://nachasi.com/cinema/2021/09/28/oglyad-matrytsya-revolyutsiya-chomu-nepogana-ideya-zijshla-na-psy/">Чому не вдалася третя «Матриця» читайте тут.</a>
[/background_substrate_simple]

👌 «Орталан»: Наріман Алієв працює над фільмом про депортацію кримськотатарського народу

На прем’єрі фільму на Одеському міжнародному кінофестивалі один з глядачів сказав, що це прорив українського кіно. Такі тези лунають з року в рік про якісні стрічки, але щоразу відбувається якесь занулення. Таке, ймовірно, трапиться знову на новому кінофестивалі, але «Стоп-Земля» Катерини Горностай все таки може додати приставку перший – принаймні у новому для України методі роботі з акторами та акторками. 

https://www.youtube.com/watch?v=fk8-7AsnfaU

Для фільму режисерка створила акторську лабораторію, де підлітки вчилися різним наукам та звикали до присутності камери. Сценарій до фільму мав вигляд тритменту, який Горностай та актор(к)и обговорювали разом та розігрували перед камерою. Від цього мова білінгвальних людей в кадрі звучала природньо, адже це вже не написане слово, а вимовлене на знімальному майданчику. 

Якщо говорити про сюжет, то глядачу треба бути готовим, що Катерина Горностай не пішла шляхом складання мономіфу за Джозефом Кемпбеллом. Вона вийшла з документалістики і це помітно за історією. Із персонажкою Машою доводиться знайомитися протягом всього фільму, а не лише на його початку і зміни з нею стаються не в кульмінаційний сцені, а теж всередині проєкту. В Instagram Маша переписується з таємним прихильником, але боїться довідатися, хто він насправді і чи відчуває до неї таку ж симпатію, як вона до нього. 

<img class="alignnone size-large wp-image-132416" src="https://admin.nachasi.com/wp-content/uploads/2021/09/stop-zemlia_3_oleksandr_roshchyn_yana_senya_masha-1024x576.jpg" alt="" width="1024" height="576">

Атмосфера невимушеності, якої так бракувало українському кіно, ріднить «Стоп-Землю» з «Проєктом «Флорида» Шона Бейкера. У ньому професійні актори рівнялися у своїй майстерності з непрофесійними. Але у Катерини Горностай вийшло піти ще далі, адже у її фільми всі непрофесіонали мають вигляд профі. Користуючись впізнаваними образами та історіями зі школи, вона бачить у закладі освіті не тригер, а середовище для експериментів і втілень будь-яких забаганок. Наприклад, підлітки слухають українських музичних виконавців. Начебто нереалістично, адже маємо сумну статистику стрімінгів, але у її світі фільму цілком природно. 

<img class="alignnone size-large wp-image-132418" src="https://admin.nachasi.com/wp-content/uploads/2021/09/1613517717-877-1024x683.jpg" alt="" width="1024" height="683">

«Стоп-Земля» може стати культовым кіно, методику та стиль якого, ймовірно, підхопить молоде покоління кінематографістів. Але для наслідування повнометражного дебюту Катерини Горностай недостатньо добре попрацювати з акторами. Цінність фільму полягає в його опрацьовану досвіді: як особистому, так і колективному. Американські серіали про школу навчили нас проасоційовувати ситуації на собі (навіть якщо вони здаються найгіршими), а «Стоп-Земля» навчить бачити найкраще в тому, що ми давно забули. 
[background_substrate_simple color="#e98b0e"]
<a href="https://nachasi.com/cinema/2021/09/15/dune-review/">Ось ще одна наша рецензія, цього разу на «Дюну». </a>
[/background_substrate_simple]

На прем’єрі фільму на Одеському міжнародному кінофестивалі один з глядачів сказав, що це прорив українського кіно. Такі тези лунають з року в рік про якісні стрічки, але щоразу відбувається якесь занулення. Таке, ймовірно, трапиться знову на новому кінофестивалі, але «Стоп-Земля» Катерини Горностай все таки може додати приставку перший – принаймні у новому для України методі роботі з акторами та акторками. <div class="embedded-video">							<iframe loading="lazy" width="560" height="315" src="https://www.youtube.com/embed/fk8-7AsnfaU"												title="YouTube video player" frameborder="0"												allow="accelerometer; autoplay; clipboard-write; encrypted-media; gyroscope; picture-in-picture"												allowfullscreen="true"></iframe></div>Для фільму режисерка створила акторську лабораторію, де підлітки вчилися різним наукам та звикали до присутності камери. Сценарій до фільму мав вигляд тритменту, який Горностай та актор(к)и обговорювали разом та розігрували перед камерою. Від цього мова білінгвальних людей в кадрі звучала природньо, адже це вже не написане слово, а вимовлене на знімальному майданчику. Якщо говорити про сюжет, то глядачу треба бути готовим, що Катерина Горностай не пішла шляхом складання мономіфу за Джозефом Кемпбеллом. Вона вийшла з документалістики і це помітно за історією. Із персонажкою Машою доводиться знайомитися протягом всього фільму, а не лише на його початку і зміни з нею стаються не в кульмінаційний сцені, а теж всередині проєкту. В Instagram Маша переписується з таємним прихильником, але боїться довідатися, хто він насправді і чи відчуває до неї таку ж симпатію, як вона до нього. <img loading="lazy" class="alignnone size-large wp-image-132416" src="/wp-content/uploads/2021/09/stop-zemlia_3_oleksandr_roshchyn_yana_senya_masha-1024x576.jpg" alt="" width="1024" height="576" srcset="/wp-content/uploads/2021/09/stop-zemlia_3_oleksandr_roshchyn_yana_senya_masha-1024x576.jpg 1024w, /wp-content/uploads/2021/09/stop-zemlia_3_oleksandr_roshchyn_yana_senya_masha-300x169.jpg 300w, /wp-content/uploads/2021/09/stop-zemlia_3_oleksandr_roshchyn_yana_senya_masha-768x432.jpg 768w, /wp-content/uploads/2021/09/stop-zemlia_3_oleksandr_roshchyn_yana_senya_masha-650x366.jpg 650w, /wp-content/uploads/2021/09/stop-zemlia_3_oleksandr_roshchyn_yana_senya_masha.jpg 1280w" sizes="(max-width: 1024px) 100vw, 1024px" />Атмосфера невимушеності, якої так бракувало українському кіно, ріднить «Стоп-Землю» з «Проєктом «Флорида» Шона Бейкера. У ньому професійні актори рівнялися у своїй майстерності з непрофесійними. Але у Катерини Горностай вийшло піти ще далі, адже у її фільми всі непрофесіонали мають вигляд профі. Користуючись впізнаваними образами та історіями зі школи, вона бачить у закладі освіті не тригер, а середовище для експериментів і втілень будь-яких забаганок. Наприклад, підлітки слухають українських музичних виконавців. Начебто нереалістично, адже маємо сумну статистику стрімінгів, але у її світі фільму цілком природно. <img loading="lazy" class="alignnone size-large wp-image-132418" src="/wp-content/uploads/2021/09/1613517717-877-1024x683.jpg" alt="" width="1024" height="683" srcset="/wp-content/uploads/2021/09/1613517717-877-1024x683.jpg 1024w, /wp-content/uploads/2021/09/1613517717-877-300x200.jpg 300w, /wp-content/uploads/2021/09/1613517717-877-768x512.jpg 768w, /wp-content/uploads/2021/09/1613517717-877-650x433.jpg 650w, /wp-content/uploads/2021/09/1613517717-877.jpg 1080w" sizes="(max-width: 1024px) 100vw, 1024px" />«Стоп-Земля» може стати культовым кіно, методику та стиль якого, ймовірно, підхопить молоде покоління кінематографістів. Але для наслідування повнометражного дебюту Катерини Горностай недостатньо добре попрацювати з акторами. Цінність фільму полягає в його опрацьовану досвіді: як особистому, так і колективному. Американські серіали про школу навчили нас проасоційовувати ситуації на собі (навіть якщо вони здаються найгіршими), а «Стоп-Земля» навчить бачити найкраще в тому, що ми давно забули. 	<div class="note" style="background-color:#e98b0e">		<a href="/cinema/2021/09/15/dune-review/">Ось ще одна наша рецензія, цього разу на «Дюну». </a>		<div class="corner"></div>	</div>

На прем’єрі фільму на Одеському міжнародному кінофестивалі один з глядачів сказав, що це прорив українського кіно. Такі тези лунають з року в рік про якісні стрічки, але щоразу відбувається якесь занулення. Таке, ймовірно, трапиться знову на новому кінофестивалі, але «Стоп-Земля» Катерини Горностай все таки може додати приставку перший – принаймні у новому для України методі роботі з акторами та акторками. 

https://www.youtube.com/watch?v=fk8-7AsnfaU

Для фільму режисерка створила акторську лабораторію, де підлітки вчилися різним наукам та звикали до присутності камери. Сценарій до фільму мав вигляд тритменту, який Горностай та актор(к)и обговорювали разом та розігрували перед камерою. Від цього мова білінгвальних людей в кадрі звучала природньо, адже це вже не написане слово, а вимовлене на знімальному майданчику. 

Якщо говорити про сюжет, то глядачу треба бути готовим, що Катерина Горностай не пішла шляхом складання мономіфу за Джозефом Кемпбеллом. Вона вийшла з документалістики і це помітно за історією. Із персонажкою Машою доводиться знайомитися протягом всього фільму, а не лише на його початку і зміни з нею стаються не в кульмінаційний сцені, а теж всередині проєкту. В Instagram Маша переписується з таємним прихильником, але боїться довідатися, хто він насправді і чи відчуває до неї таку ж симпатію, як вона до нього. 

<img class="alignnone size-large wp-image-132416" src="https://admin.nachasi.com/wp-content/uploads/2021/09/stop-zemlia_3_oleksandr_roshchyn_yana_senya_masha-1024x576.jpg" alt="" width="1024" height="576" />

Атмосфера невимушеності, якої так бракувало українському кіно, ріднить «Стоп-Землю» з «Проєктом «Флорида» Шона Бейкера. У ньому професійні актори рівнялися у своїй майстерності з непрофесійними. Але у Катерини Горностай вийшло піти ще далі, адже у її фільми всі непрофесіонали мають вигляд профі. Користуючись впізнаваними образами та історіями зі школи, вона бачить у закладі освіті не тригер, а середовище для експериментів і втілень будь-яких забаганок. Наприклад, підлітки слухають українських музичних виконавців. Начебто нереалістично, адже маємо сумну статистику стрімінгів, але у її світі фільму цілком природно. 

<img class="alignnone size-large wp-image-132418" src="https://admin.nachasi.com/wp-content/uploads/2021/09/1613517717-877-1024x683.jpg" alt="" width="1024" height="683" />

«Стоп-Земля» може стати культовым кіно, методику та стиль якого, ймовірно, підхопить молоде покоління кінематографістів. Але для наслідування повнометражного дебюту Катерини Горностай недостатньо добре попрацювати з акторами. Цінність фільму полягає в його опрацьовану досвіді: як особистому, так і колективному. Американські серіали про школу навчили нас проасоційовувати ситуації на собі (навіть якщо вони здаються найгіршими), а «Стоп-Земля» навчить бачити найкраще в тому, що ми давно забули. 
[background_substrate_simple color="#e98b0e"]
<a href="https://nachasi.com/cinema/2021/09/15/dune-review/">Ось ще одна наша рецензія, цього разу на «Дюну». </a>
[/background_substrate_simple]

🥰 «Стоп-Земля» Катерини Горностай: нетравматичний досвід школи

Коли кажуть, що у кіноіндустрії всі всіх знають, йдеться, звісно ж, про нетворкінг. Хтось із кимось працював на одному фільмі чи серіалі, знайомився на івенті або бачив проєкти, і зрештою — утворюється нова творча колаборація.

<img class="alignnone size-large wp-image-129931" src="https://admin.nachasi.com/wp-content/uploads/2021/09/IMG_7805.CR2_-1024x683.jpeg" alt="" width="1024" height="683">

Нетворкінг допомагає не лише з пошуком роботи чи partners in crime, а й, до прикладу, втілювати різні сторонні, некіношні ініціативи. Після події <a href="https://www.facebook.com/events/2991771771078344">Script & Cast Pitch 2021</a>, де пройшли пітчинги сценаристів й акторів, розповімо 9 історій встановлення зв’язків в індустрії та їхнього подальшого розвитку.

Роб Фельдман, актор:
«Нетворкінг — це можливість допомогти не тільки собі, а й своїм друзям. В мене було багато випадків, коли я знайомив між собою режисерів, акторів, операторів, продюсерів та інших кіношників і потім вони робили чудові проєкти разом.
Мені здається, що нетворкінг працює, тільки якщо ти дійсно закоханий у кіно. Тоді ти можеш із легкістю пережити нескінченні покази студентських фільмів у пошуках цікавих авторів. Саме завдяки таким показам у Карпенка-Карого та UFS я познайомився з чудовими режисерами, з якими ми стали друзями й мали можливість разом працювати. 

Якось в одній шарлатанській акторській кіностудії один із викладачів сказав, що кожен актор має зробити візитівки зі своїм фото та роздавати їх за будь-якої нагоди. Як не дивно, саме завдяки цій пораді в моєму житті з'явилося кілька найважливіших для мене проєктів».

Катерина Молчанова, акторка:

<img class="alignnone size-large wp-image-129912" src="https://admin.nachasi.com/wp-content/uploads/2021/09/Kateryna-Molchanova-aktorka-1024x750.jpg" alt="" width="1024" height="750">
«Насправді багато людей знецінюють нетворкінг. Але це працює. Можу навести ситуацію, коли я була на фестивалі у Котбусі, де я була членкинею журі. Там я у туалеті перед церемонією відкриття побачила дівчину, яка чистила зуби, і запитала її, чи вона «не щойно з літака?», бо сама теж тільки-но прилетіла. Думала, можливо, вона теж і втомилася. Вона каже: «Ні, з потяга». Ми посміялися, у нас зав’язалася розмова і через рік вона написала мені, що є режисер, який шукає українську акторку, і вона мене порадила. Просто тому, що ми посміялися разом у побутовій ситуації.
Ще була така історія. Ми з продюсером і режисеркою мого першого проєкту поїхали на пітчинг, на якому була Катерина Копилова, на той момент голова Держкіно. Вона знала, що Олена Дем’яненко шукала головну героїню на фільм «Моя бабуся — Фанні Каплан». І вона розповіла потім Олені: «Ось я бачила проєкт, «Моя русалка, моя Лореляй» Нани Джорджадзе. Там є така акторка, подивіться її». І Олена мене запросила на зустріч, яка потім привела до проб. Я їх добре пропрацювала, але на проби мене запросили тільки тому, що побачили на цьому пітчингу.

Підсумовуючи, варто розуміти, що треба бути готовим до таких ситуацій, до таких випадків, до таких зустрічей. Треба знати мову, треба бути розтренованим як актор. Треба постійно розвиватись і пам’ятати, що актор — це частина мови, дієслово».

<img class="alignnone size-large wp-image-129923" src="https://admin.nachasi.com/wp-content/uploads/2021/09/CINE7621-1-1024x671.jpg" alt="" width="1024" height="671">

Наталія Лібет, продюсерка:

«Нетворкінг в основному допомагає мені працювати з фільмом на міжнародних ринках. Наприклад, я товаришую з Даніелою, сейлз-агенткою Pluto Film. Ми познайомилися з нею у Таллінні, коли Катя [Горностай] і я були там із проєктом («Стоп-Земля» — прим. ред.). У Даніели не було часу поговорити з нами за столиком нашого проєкту під час зустріч сам на сам, і ми спеціально домовилися разом поснідати, що вилилося спершу у дружбу, а потім, як наслідок, переросло у спільний договір щодо «Стоп-Землі».

Я також товаришую з Йоанною Солецькою, з якою познайомилася, коли вона приїхала як тьютор EAVE in Demand у жовтні 2017 року. Потім ми з нею разом опинилися на генеральному зібранні Torino Film Lab в Італії у листопаді того ж року. Йоанна допомогла мені порадами з маркетингу моїх проєктів по дружбі й безпосередньо брала участь у розробці міжнародної маркетингової стратегії для фільму «Стоп-Земля», яку нам допоміг втілити Український інститут.

Я в принципі люблю працювати з друзями й організовую сама або беру участь у неформальних заходах/спілкуванні на кшталт святкування днів народжень, вечер, кава-сніданків, які відбуваються окремо від усієї індустрії на виїзді».

<img class="alignnone size-large wp-image-129925" src="https://admin.nachasi.com/wp-content/uploads/2021/09/CINE8212-1024x711.jpg" alt="" width="1024" height="711">

Микола Засєєв, кінорежисер:

«Коли в мене був сценарій короткого метра, який ми написали разом з Іллею Волинцем-Тріфоновим, я шукав продюсера для співпраці. Пам’ятаю, що надсилав декільком відомим продюсерам, але ніхто не відповідав.

Саме в той час у Terrarium, здається, був перший набір і вони постили відео з лекцій. На одному з них я побачив Наташу Лібет, і мені сподобалося те, що вона говорила. До цього я нічого не знав про неї. Я знайшов Наташу у фейсбуці й надіслав чергового листа з синопсисом і сценарієм. Наташа доволі швидко відповіла, відправила мені у відповідь мій же документ із примітками й почала ставити запитання по історії, по режисерському баченню. Тоді ми ще не почали роботу: у продакшені відмовили через складну історію, яку було б важко реалізовувати з незнайомим, молодим, скоріш за все, недостатньо досвідченим режисером. Але загалом усе, що я надіслав, виявилося цікавим, тож ми зійшлися на тому, що якщо будуть ще історії, то я можу надсилати й будемо спілкуватися.

Через декілька тижнів я надіслав Наташі ще один сценарій, на який вона майже одразу сказала: «Ні». Історія була ще жорсткіша, ніж попередня, але тут уже продюсерка запропонувала зустрітися на каву. На той момент у мене було десь ідей 5–7 для коротких і повних метрів. Там на зустрічі я все це випалив, і так Наташа обрала «Фазу». Далі вже йшов процес підготовки до пітчингу, редакція сценарію і пошук групи.

Про що це все? Про те, що не треба боятися писати, а відмови або мовчання ще більш розігрівають тебе. Кіно — це колективна справа, тож усі шукають однодумців. Як кожен автор хоче знайти продюсера, так і продюсер шукає історію, яка його захопить».

Ліза Сміт, режисерка:

«Скажу чесно, що мені завжди важко вдається нетворкінг, попри те, що я брала участь у великій кількості індустріальних подій, які створені саме для нетворкінгу. Але два досвіди змінили моє ставлення до цього процесу.

<img class="alignnone size-large wp-image-129927" src="https://admin.nachasi.com/wp-content/uploads/2021/09/CINE9197-1024x706.jpg" alt="" width="1024" height="706">

На Berlinale Talents я зустріла талановитого композитора з Японії Jo Keita (Джо Кейта). Ми якось дуже швидко почали товаришувати, і він мені подарував диск зі своєю музикою. Коли я їхала з Берліну до Києва, по дорозі ми увімкнули диск, який подарував Кейта. Це виявилася незвичайна і дуже атмосферна музика, і той диск був переслуханий безліч разів на шляху додому. Коли я приїхала в Київ, я надіслала Кейті чорновий монтаж фільму Solitude, ми зідзвонились у скайпі та твердо вирішили робити фільм разом. Це було нелегко, адже різниця між Токіо та Києвом у часі 7 годин. Але Кейта написав дивовижно чуттєву музику і навіть прилетів до Одеси на прем'єру фільму під час ОМКФ.

Друга історія сталася на тому ж Berlinale Talents під час великої вечірки, де таланти були спеціально перемішані з визнаними кінематографістами й мали безліч часу для спілкування. Я вже збиралась іти глибоко вночі, але зупинилася на останній келих вина з німецьким молодим продюсером Патріком Гаммом. Ми розговорилися, і він розпитував мене про проєкти нашого продакшену Tabor. Я розповіла йому про фільм «Цей дощ ніколи не скінчиться» режисерки Аліни Горлової та продюсера Максима Наконечного. Згодом Патрік став копродюсером фільму. Здавалось б, що може дати коротка зустріч? Дуже багато, якщо пощастить зустріти людину, з якою можна йти в одному напрямку».

Ольга Любарова, кастинг-директорка:

«Два роки тому я хотіла познайомитися з кастинг-директоркою Беатріс Крюгер. Я написала їй листа, що буду на Shooting stars у Берліні й було б чудово там зустрітися. Беатріс листа отримала, прочитала та... не відповіла. Проте відшукала мене на події, де ми познайомилися не лише з нею, а й з її колегами з International Casting Directors Network (ICDN). Пізніше ми запросили цих колег до нас спікерами на Форум кастинг-директорів.

Я вважаю, що кінопокази, івенти, індустріальні вечірки — це саме ті місця, де можна у неформальній обстановці познайомитися з кінопрофесіоналами та представити себе чи свої ідеї. Кожен із таких випадків потенційно може принести розвиток вашої кар'єри, і гадаю, запорукою успіху в кіноіндустрії є любов до роботи, важка праця і нетворкінг».
Матеріал підготовлено завдяки платформі для сценаристів Terrarium та кастинг-порталу Dreamcast.
Автор матеріалу: Алекс Малишенко
[background_substrate_simple color="#e98b0e"]

Будь ласка, візьміть участь у опитуванні це допоможе розвитку нашого проєкту:

[/background_substrate_simple]

[wp_quiz_pro id="129786"]

Коли кажуть, що у кіноіндустрії всі всіх знають, йдеться, звісно ж, про нетворкінг. Хтось із кимось працював на одному фільмі чи серіалі, знайомився на івенті або бачив проєкти, і зрештою — утворюється нова творча колаборація.<img loading="lazy" class="alignnone size-large wp-image-129931" src="/wp-content/uploads/2021/09/IMG_7805.CR2_-1024x683.jpeg" alt="" width="1024" height="683" srcset="/wp-content/uploads/2021/09/IMG_7805.CR2_-1024x683.jpeg 1024w, /wp-content/uploads/2021/09/IMG_7805.CR2_-300x200.jpeg 300w, /wp-content/uploads/2021/09/IMG_7805.CR2_-768x512.jpeg 768w, /wp-content/uploads/2021/09/IMG_7805.CR2_-1536x1024.jpeg 1536w, /wp-content/uploads/2021/09/IMG_7805.CR2_-2048x1365.jpeg 2048w, /wp-content/uploads/2021/09/IMG_7805.CR2_-650x433.jpeg 650w" sizes="(max-width: 1024px) 100vw, 1024px" />Нетворкінг допомагає не лише з пошуком роботи чи partners in crime, а й, до прикладу, втілювати різні сторонні, некіношні ініціативи. Після події <a href="https://www.facebook.com/events/2991771771078344">Script &#038; Cast Pitch 2021</a>, де пройшли пітчинги сценаристів й акторів, розповімо 9 історій встановлення зв’язків в індустрії та їхнього подальшого розвитку.Роб Фельдман, актор:«Нетворкінг — це можливість допомогти не тільки собі, а й своїм друзям. В мене було багато випадків, коли я знайомив між собою режисерів, акторів, операторів, продюсерів та інших кіношників і потім вони робили чудові проєкти разом.Мені здається, що нетворкінг працює, тільки якщо ти дійсно закоханий у кіно. Тоді ти можеш із легкістю пережити нескінченні покази студентських фільмів у пошуках цікавих авторів. Саме завдяки таким показам у Карпенка-Карого та UFS я познайомився з чудовими режисерами, з якими ми стали друзями й мали можливість разом працювати. Якось в одній шарлатанській акторській кіностудії один із викладачів сказав, що кожен актор має зробити візитівки зі своїм фото та роздавати їх за будь-якої нагоди. Як не дивно, саме завдяки цій пораді в моєму житті з&#8217;явилося кілька найважливіших для мене проєктів».Катерина Молчанова, акторка:<img loading="lazy" class="alignnone size-large wp-image-129912" src="/wp-content/uploads/2021/09/Kateryna-Molchanova-aktorka-1024x750.jpg" alt="" width="1024" height="750" srcset="/wp-content/uploads/2021/09/Kateryna-Molchanova-aktorka-1024x750.jpg 1024w, /wp-content/uploads/2021/09/Kateryna-Molchanova-aktorka-300x220.jpg 300w, /wp-content/uploads/2021/09/Kateryna-Molchanova-aktorka-768x563.jpg 768w, /wp-content/uploads/2021/09/Kateryna-Molchanova-aktorka-1536x1125.jpg 1536w, /wp-content/uploads/2021/09/Kateryna-Molchanova-aktorka-2048x1501.jpg 2048w, /wp-content/uploads/2021/09/Kateryna-Molchanova-aktorka-650x476.jpg 650w" sizes="(max-width: 1024px) 100vw, 1024px" />«Насправді багато людей знецінюють нетворкінг. Але це працює. Можу навести ситуацію, коли я була на фестивалі у Котбусі, де я була членкинею журі. Там я у туалеті перед церемонією відкриття побачила дівчину, яка чистила зуби, і запитала її, чи вона «не щойно з літака?», бо сама теж тільки-но прилетіла. Думала, можливо, вона теж і втомилася. Вона каже: «Ні, з потяга». Ми посміялися, у нас зав’язалася розмова і через рік вона написала мені, що є режисер, який шукає українську акторку, і вона мене порадила. Просто тому, що ми посміялися разом у побутовій ситуації.Ще була така історія. Ми з продюсером і режисеркою мого першого проєкту поїхали на пітчинг, на якому була Катерина Копилова, на той момент голова Держкіно. Вона знала, що Олена Дем’яненко шукала головну героїню на фільм «Моя бабуся — Фанні Каплан». І вона розповіла потім Олені: «Ось я бачила проєкт, «Моя русалка, моя Лореляй» Нани Джорджадзе. Там є така акторка, подивіться її». І Олена мене запросила на зустріч, яка потім привела до проб. Я їх добре пропрацювала, але на проби мене запросили тільки тому, що побачили на цьому пітчингу.Підсумовуючи, варто розуміти, що треба бути готовим до таких ситуацій, до таких випадків, до таких зустрічей. Треба знати мову, треба бути розтренованим як актор. Треба постійно розвиватись і пам’ятати, що актор — це частина мови, дієслово».<img loading="lazy" class="alignnone size-large wp-image-129923" src="/wp-content/uploads/2021/09/CINE7621-1-1024x671.jpg" alt="" width="1024" height="671" srcset="/wp-content/uploads/2021/09/CINE7621-1-1024x671.jpg 1024w, /wp-content/uploads/2021/09/CINE7621-1-300x197.jpg 300w, /wp-content/uploads/2021/09/CINE7621-1-768x503.jpg 768w, /wp-content/uploads/2021/09/CINE7621-1-1536x1007.jpg 1536w, /wp-content/uploads/2021/09/CINE7621-1-2048x1342.jpg 2048w, /wp-content/uploads/2021/09/CINE7621-1-650x426.jpg 650w" sizes="(max-width: 1024px) 100vw, 1024px" />Наталія Лібет, продюсерка:«Нетворкінг в основному допомагає мені працювати з фільмом на міжнародних ринках. Наприклад, я товаришую з Даніелою, сейлз-агенткою Pluto Film. Ми познайомилися з нею у Таллінні, коли Катя [Горностай] і я були там із проєктом («Стоп-Земля» — прим. ред.). У Даніели не було часу поговорити з нами за столиком нашого проєкту під час зустріч сам на сам, і ми спеціально домовилися разом поснідати, що вилилося спершу у дружбу, а потім, як наслідок, переросло у спільний договір щодо «Стоп-Землі».Я також товаришую з Йоанною Солецькою, з якою познайомилася, коли вона приїхала як тьютор EAVE in Demand у жовтні 2017 року. Потім ми з нею разом опинилися на генеральному зібранні Torino Film Lab в Італії у листопаді того ж року. Йоанна допомогла мені порадами з маркетингу моїх проєктів по дружбі й безпосередньо брала участь у розробці міжнародної маркетингової стратегії для фільму «Стоп-Земля», яку нам допоміг втілити Український інститут.Я в принципі люблю працювати з друзями й організовую сама або беру участь у неформальних заходах/спілкуванні на кшталт святкування днів народжень, вечер, кава-сніданків, які відбуваються окремо від усієї індустрії на виїзді».<img loading="lazy" class="alignnone size-large wp-image-129925" src="/wp-content/uploads/2021/09/CINE8212-1024x711.jpg" alt="" width="1024" height="711" srcset="/wp-content/uploads/2021/09/CINE8212-1024x711.jpg 1024w, /wp-content/uploads/2021/09/CINE8212-300x208.jpg 300w, /wp-content/uploads/2021/09/CINE8212-768x533.jpg 768w, /wp-content/uploads/2021/09/CINE8212-1536x1066.jpg 1536w, /wp-content/uploads/2021/09/CINE8212-2048x1422.jpg 2048w, /wp-content/uploads/2021/09/CINE8212-650x451.jpg 650w" sizes="(max-width: 1024px) 100vw, 1024px" />Микола Засєєв, кінорежисер:«Коли в мене був сценарій короткого метра, який ми написали разом з Іллею Волинцем-Тріфоновим, я шукав продюсера для співпраці. Пам’ятаю, що надсилав декільком відомим продюсерам, але ніхто не відповідав.Саме в той час у Terrarium, здається, був перший набір і вони постили відео з лекцій. На одному з них я побачив Наташу Лібет, і мені сподобалося те, що вона говорила. До цього я нічого не знав про неї. Я знайшов Наташу у фейсбуці й надіслав чергового листа з синопсисом і сценарієм. Наташа доволі швидко відповіла, відправила мені у відповідь мій же документ із примітками й почала ставити запитання по історії, по режисерському баченню. Тоді ми ще не почали роботу: у продакшені відмовили через складну історію, яку було б важко реалізовувати з незнайомим, молодим, скоріш за все, недостатньо досвідченим режисером. Але загалом усе, що я надіслав, виявилося цікавим, тож ми зійшлися на тому, що якщо будуть ще історії, то я можу надсилати й будемо спілкуватися.Через декілька тижнів я надіслав Наташі ще один сценарій, на який вона майже одразу сказала: «Ні». Історія була ще жорсткіша, ніж попередня, але тут уже продюсерка запропонувала зустрітися на каву. На той момент у мене було десь ідей 5–7 для коротких і повних метрів. Там на зустрічі я все це випалив, і так Наташа обрала «Фазу». Далі вже йшов процес підготовки до пітчингу, редакція сценарію і пошук групи.Про що це все? Про те, що не треба боятися писати, а відмови або мовчання ще більш розігрівають тебе. Кіно — це колективна справа, тож усі шукають однодумців. Як кожен автор хоче знайти продюсера, так і продюсер шукає історію, яка його захопить».Ліза Сміт, режисерка:«Скажу чесно, що мені завжди важко вдається нетворкінг, попри те, що я брала участь у великій кількості індустріальних подій, які створені саме для нетворкінгу. Але два досвіди змінили моє ставлення до цього процесу.<img loading="lazy" class="alignnone size-large wp-image-129927" src="/wp-content/uploads/2021/09/CINE9197-1024x706.jpg" alt="" width="1024" height="706" srcset="/wp-content/uploads/2021/09/CINE9197-1024x706.jpg 1024w, /wp-content/uploads/2021/09/CINE9197-300x207.jpg 300w, /wp-content/uploads/2021/09/CINE9197-768x530.jpg 768w, /wp-content/uploads/2021/09/CINE9197-1536x1059.jpg 1536w, /wp-content/uploads/2021/09/CINE9197-2048x1412.jpg 2048w, /wp-content/uploads/2021/09/CINE9197-650x448.jpg 650w" sizes="(max-width: 1024px) 100vw, 1024px" />На Berlinale Talents я зустріла талановитого композитора з Японії Jo Keita (Джо Кейта). Ми якось дуже швидко почали товаришувати, і він мені подарував диск зі своєю музикою. Коли я їхала з Берліну до Києва, по дорозі ми увімкнули диск, який подарував Кейта. Це виявилася незвичайна і дуже атмосферна музика, і той диск був переслуханий безліч разів на шляху додому. Коли я приїхала в Київ, я надіслала Кейті чорновий монтаж фільму Solitude, ми зідзвонились у скайпі та твердо вирішили робити фільм разом. Це було нелегко, адже різниця між Токіо та Києвом у часі 7 годин. Але Кейта написав дивовижно чуттєву музику і навіть прилетів до Одеси на прем&#8217;єру фільму під час ОМКФ.Друга історія сталася на тому ж Berlinale Talents під час великої вечірки, де таланти були спеціально перемішані з визнаними кінематографістами й мали безліч часу для спілкування. Я вже збиралась іти глибоко вночі, але зупинилася на останній келих вина з німецьким молодим продюсером Патріком Гаммом. Ми розговорилися, і він розпитував мене про проєкти нашого продакшену Tabor. Я розповіла йому про фільм «Цей дощ ніколи не скінчиться» режисерки Аліни Горлової та продюсера Максима Наконечного. Згодом Патрік став копродюсером фільму. Здавалось б, що може дати коротка зустріч? Дуже багато, якщо пощастить зустріти людину, з якою можна йти в одному напрямку».Ольга Любарова, кастинг-директорка:«Два роки тому я хотіла познайомитися з кастинг-директоркою Беатріс Крюгер. Я написала їй листа, що буду на Shooting stars у Берліні й було б чудово там зустрітися. Беатріс листа отримала, прочитала та&#8230; не відповіла. Проте відшукала мене на події, де ми познайомилися не лише з нею, а й з її колегами з International Casting Directors Network (ICDN). Пізніше ми запросили цих колег до нас спікерами на Форум кастинг-директорів.Я вважаю, що кінопокази, івенти, індустріальні вечірки — це саме ті місця, де можна у неформальній обстановці познайомитися з кінопрофесіоналами та представити себе чи свої ідеї. Кожен із таких випадків потенційно може принести розвиток вашої кар&#8217;єри, і гадаю, запорукою успіху в кіноіндустрії є любов до роботи, важка праця і нетворкінг».Матеріал підготовлено завдяки платформі для сценаристів Terrarium та кастинг-порталу Dreamcast. Автор матеріалу: Алекс Малишенко	<div class="note" style="background-color:#e98b0e">		Будь ласка, візьміть участь у опитуванні це допоможе розвитку нашого проєкту:		<div class="corner"></div>	</div><iframe src="https://api.nachasi.com/v2/shortcode/wp_quiz_pro/?id=129786" sandbox="allow-same-origin allow-scripts allow-popups allow-forms allow-presentation" onload="this.style.height=(this.contentWindow.document.body.scrollHeight+20)+'px';"></iframe>

Коли кажуть, що у кіноіндустрії всі всіх знають, йдеться, звісно ж, про нетворкінг. Хтось із кимось працював на одному фільмі чи серіалі, знайомився на івенті або бачив проєкти, і зрештою — утворюється нова творча колаборація.

<img class="alignnone size-large wp-image-129931" src="https://admin.nachasi.com/wp-content/uploads/2021/09/IMG_7805.CR2_-1024x683.jpeg" alt="" width="1024" height="683" />

Нетворкінг допомагає не лише з пошуком роботи чи partners in crime, а й, до прикладу, втілювати різні сторонні, некіношні ініціативи. Після події <a href="https://www.facebook.com/events/2991771771078344">Script &amp; Cast Pitch 2021</a>, де пройшли пітчинги сценаристів й акторів, розповімо 9 історій встановлення зв’язків в індустрії та їхнього подальшого розвитку.

Роб Фельдман, актор:
«Нетворкінг — це можливість допомогти не тільки собі, а й своїм друзям. В мене було багато випадків, коли я знайомив між собою режисерів, акторів, операторів, продюсерів та інших кіношників і потім вони робили чудові проєкти разом.
Мені здається, що нетворкінг працює, тільки якщо ти дійсно закоханий у кіно. Тоді ти можеш із легкістю пережити нескінченні покази студентських фільмів у пошуках цікавих авторів. Саме завдяки таким показам у Карпенка-Карого та UFS я познайомився з чудовими режисерами, з якими ми стали друзями й мали можливість разом працювати. 

Якось в одній шарлатанській акторській кіностудії один із викладачів сказав, що кожен актор має зробити візитівки зі своїм фото та роздавати їх за будь-якої нагоди. Як не дивно, саме завдяки цій пораді в моєму житті з'явилося кілька найважливіших для мене проєктів».

Катерина Молчанова, акторка:

<img class="alignnone size-large wp-image-129912" src="https://admin.nachasi.com/wp-content/uploads/2021/09/Kateryna-Molchanova-aktorka-1024x750.jpg" alt="" width="1024" height="750" />
«Насправді багато людей знецінюють нетворкінг. Але це працює. Можу навести ситуацію, коли я була на фестивалі у Котбусі, де я була членкинею журі. Там я у туалеті перед церемонією відкриття побачила дівчину, яка чистила зуби, і запитала її, чи вона «не щойно з літака?», бо сама теж тільки-но прилетіла. Думала, можливо, вона теж і втомилася. Вона каже: «Ні, з потяга». Ми посміялися, у нас зав’язалася розмова і через рік вона написала мені, що є режисер, який шукає українську акторку, і вона мене порадила. Просто тому, що ми посміялися разом у побутовій ситуації.
Ще була така історія. Ми з продюсером і режисеркою мого першого проєкту поїхали на пітчинг, на якому була Катерина Копилова, на той момент голова Держкіно. Вона знала, що Олена Дем’яненко шукала головну героїню на фільм «Моя бабуся — Фанні Каплан». І вона розповіла потім Олені: «Ось я бачила проєкт, «Моя русалка, моя Лореляй» Нани Джорджадзе. Там є така акторка, подивіться її». І Олена мене запросила на зустріч, яка потім привела до проб. Я їх добре пропрацювала, але на проби мене запросили тільки тому, що побачили на цьому пітчингу.

Підсумовуючи, варто розуміти, що треба бути готовим до таких ситуацій, до таких випадків, до таких зустрічей. Треба знати мову, треба бути розтренованим як актор. Треба постійно розвиватись і пам’ятати, що актор — це частина мови, дієслово».

<img class="alignnone size-large wp-image-129923" src="https://admin.nachasi.com/wp-content/uploads/2021/09/CINE7621-1-1024x671.jpg" alt="" width="1024" height="671" />

Наталія Лібет, продюсерка:

«Нетворкінг в основному допомагає мені працювати з фільмом на міжнародних ринках. Наприклад, я товаришую з Даніелою, сейлз-агенткою Pluto Film. Ми познайомилися з нею у Таллінні, коли Катя [Горностай] і я були там із проєктом («Стоп-Земля» — прим. ред.). У Даніели не було часу поговорити з нами за столиком нашого проєкту під час зустріч сам на сам, і ми спеціально домовилися разом поснідати, що вилилося спершу у дружбу, а потім, як наслідок, переросло у спільний договір щодо «Стоп-Землі».

Я також товаришую з Йоанною Солецькою, з якою познайомилася, коли вона приїхала як тьютор EAVE in Demand у жовтні 2017 року. Потім ми з нею разом опинилися на генеральному зібранні Torino Film Lab в Італії у листопаді того ж року. Йоанна допомогла мені порадами з маркетингу моїх проєктів по дружбі й безпосередньо брала участь у розробці міжнародної маркетингової стратегії для фільму «Стоп-Земля», яку нам допоміг втілити Український інститут.

Я в принципі люблю працювати з друзями й організовую сама або беру участь у неформальних заходах/спілкуванні на кшталт святкування днів народжень, вечер, кава-сніданків, які відбуваються окремо від усієї індустрії на виїзді».

<img class="alignnone size-large wp-image-129925" src="https://admin.nachasi.com/wp-content/uploads/2021/09/CINE8212-1024x711.jpg" alt="" width="1024" height="711" />

Микола Засєєв, кінорежисер:

«Коли в мене був сценарій короткого метра, який ми написали разом з Іллею Волинцем-Тріфоновим, я шукав продюсера для співпраці. Пам’ятаю, що надсилав декільком відомим продюсерам, але ніхто не відповідав.

Саме в той час у Terrarium, здається, був перший набір і вони постили відео з лекцій. На одному з них я побачив Наташу Лібет, і мені сподобалося те, що вона говорила. До цього я нічого не знав про неї. Я знайшов Наташу у фейсбуці й надіслав чергового листа з синопсисом і сценарієм. Наташа доволі швидко відповіла, відправила мені у відповідь мій же документ із примітками й почала ставити запитання по історії, по режисерському баченню. Тоді ми ще не почали роботу: у продакшені відмовили через складну історію, яку було б важко реалізовувати з незнайомим, молодим, скоріш за все, недостатньо досвідченим режисером. Але загалом усе, що я надіслав, виявилося цікавим, тож ми зійшлися на тому, що якщо будуть ще історії, то я можу надсилати й будемо спілкуватися.

Через декілька тижнів я надіслав Наташі ще один сценарій, на який вона майже одразу сказала: «Ні». Історія була ще жорсткіша, ніж попередня, але тут уже продюсерка запропонувала зустрітися на каву. На той момент у мене було десь ідей 5–7 для коротких і повних метрів. Там на зустрічі я все це випалив, і так Наташа обрала «Фазу». Далі вже йшов процес підготовки до пітчингу, редакція сценарію і пошук групи.

Про що це все? Про те, що не треба боятися писати, а відмови або мовчання ще більш розігрівають тебе. Кіно — це колективна справа, тож усі шукають однодумців. Як кожен автор хоче знайти продюсера, так і продюсер шукає історію, яка його захопить».

Ліза Сміт, режисерка:

«Скажу чесно, що мені завжди важко вдається нетворкінг, попри те, що я брала участь у великій кількості індустріальних подій, які створені саме для нетворкінгу. Але два досвіди змінили моє ставлення до цього процесу.

<img class="alignnone size-large wp-image-129927" src="https://admin.nachasi.com/wp-content/uploads/2021/09/CINE9197-1024x706.jpg" alt="" width="1024" height="706" />

На Berlinale Talents я зустріла талановитого композитора з Японії Jo Keita (Джо Кейта). Ми якось дуже швидко почали товаришувати, і він мені подарував диск зі своєю музикою. Коли я їхала з Берліну до Києва, по дорозі ми увімкнули диск, який подарував Кейта. Це виявилася незвичайна і дуже атмосферна музика, і той диск був переслуханий безліч разів на шляху додому. Коли я приїхала в Київ, я надіслала Кейті чорновий монтаж фільму Solitude, ми зідзвонились у скайпі та твердо вирішили робити фільм разом. Це було нелегко, адже різниця між Токіо та Києвом у часі 7 годин. Але Кейта написав дивовижно чуттєву музику і навіть прилетів до Одеси на прем'єру фільму під час ОМКФ.

Друга історія сталася на тому ж Berlinale Talents під час великої вечірки, де таланти були спеціально перемішані з визнаними кінематографістами й мали безліч часу для спілкування. Я вже збиралась іти глибоко вночі, але зупинилася на останній келих вина з німецьким молодим продюсером Патріком Гаммом. Ми розговорилися, і він розпитував мене про проєкти нашого продакшену Tabor. Я розповіла йому про фільм «Цей дощ ніколи не скінчиться» режисерки Аліни Горлової та продюсера Максима Наконечного. Згодом Патрік став копродюсером фільму. Здавалось б, що може дати коротка зустріч? Дуже багато, якщо пощастить зустріти людину, з якою можна йти в одному напрямку».

Ольга Любарова, кастинг-директорка:

«Два роки тому я хотіла познайомитися з кастинг-директоркою Беатріс Крюгер. Я написала їй листа, що буду на Shooting stars у Берліні й було б чудово там зустрітися. Беатріс листа отримала, прочитала та... не відповіла. Проте відшукала мене на події, де ми познайомилися не лише з нею, а й з її колегами з International Casting Directors Network (ICDN). Пізніше ми запросили цих колег до нас спікерами на Форум кастинг-директорів.

Я вважаю, що кінопокази, івенти, індустріальні вечірки — це саме ті місця, де можна у неформальній обстановці познайомитися з кінопрофесіоналами та представити себе чи свої ідеї. Кожен із таких випадків потенційно може принести розвиток вашої кар'єри, і гадаю, запорукою успіху в кіноіндустрії є любов до роботи, важка праця і нетворкінг».
Матеріал підготовлено завдяки платформі для сценаристів Terrarium та кастинг-порталу Dreamcast.
Автор матеріалу: Алекс Малишенко
[background_substrate_simple color="#e98b0e"]

Будь ласка, візьміть участь у опитуванні це допоможе розвитку нашого проєкту:

[/background_substrate_simple]

[wp_quiz_pro id="129786"]

Коли кажуть, що у кіноіндустрії всі всіх знають, йдеться, звісно ж, про нетворкінг. Хтось із кимось працював на одному фільмі чи серіалі, знайомився на івенті або бачив проєкти, і зрештою — утворюється нова творча колаборація.<img loading="lazy" class="alignnone size-large wp-image-129931" src="/wp-content/uploads/2021/09/IMG_7805.CR2_-1024x683.jpeg" alt="" width="1024" height="683" srcset="/wp-content/uploads/2021/09/IMG_7805.CR2_-1024x683.jpeg 1024w, /wp-content/uploads/2021/09/IMG_7805.CR2_-300x200.jpeg 300w, /wp-content/uploads/2021/09/IMG_7805.CR2_-768x512.jpeg 768w, /wp-content/uploads/2021/09/IMG_7805.CR2_-1536x1024.jpeg 1536w, /wp-content/uploads/2021/09/IMG_7805.CR2_-2048x1365.jpeg 2048w, /wp-content/uploads/2021/09/IMG_7805.CR2_-650x433.jpeg 650w" sizes="(max-width: 1024px) 100vw, 1024px" />Нетворкінг допомагає не лише з пошуком роботи чи partners in crime, а й, до прикладу, втілювати різні сторонні, некіношні ініціативи. Після події <a href="https://www.facebook.com/events/2991771771078344">Script &amp; Cast Pitch 2021</a>, де пройшли пітчинги сценаристів й акторів, розповімо 9 історій встановлення зв’язків в індустрії та їхнього подальшого розвитку.Роб Фельдман, актор:«Нетворкінг — це можливість допомогти не тільки собі, а й своїм друзям. В мене було багато випадків, коли я знайомив між собою режисерів, акторів, операторів, продюсерів та інших кіношників і потім вони робили чудові проєкти разом.Мені здається, що нетворкінг працює, тільки якщо ти дійсно закоханий у кіно. Тоді ти можеш із легкістю пережити нескінченні покази студентських фільмів у пошуках цікавих авторів. Саме завдяки таким показам у Карпенка-Карого та UFS я познайомився з чудовими режисерами, з якими ми стали друзями й мали можливість разом працювати. Якось в одній шарлатанській акторській кіностудії один із викладачів сказав, що кожен актор має зробити візитівки зі своїм фото та роздавати їх за будь-якої нагоди. Як не дивно, саме завдяки цій пораді в моєму житті з&#8217;явилося кілька найважливіших для мене проєктів».Катерина Молчанова, акторка:<img loading="lazy" class="alignnone size-large wp-image-129912" src="/wp-content/uploads/2021/09/Kateryna-Molchanova-aktorka-1024x750.jpg" alt="" width="1024" height="750" srcset="/wp-content/uploads/2021/09/Kateryna-Molchanova-aktorka-1024x750.jpg 1024w, /wp-content/uploads/2021/09/Kateryna-Molchanova-aktorka-300x220.jpg 300w, /wp-content/uploads/2021/09/Kateryna-Molchanova-aktorka-768x563.jpg 768w, /wp-content/uploads/2021/09/Kateryna-Molchanova-aktorka-1536x1125.jpg 1536w, /wp-content/uploads/2021/09/Kateryna-Molchanova-aktorka-2048x1501.jpg 2048w, /wp-content/uploads/2021/09/Kateryna-Molchanova-aktorka-650x476.jpg 650w" sizes="(max-width: 1024px) 100vw, 1024px" />«Насправді багато людей знецінюють нетворкінг. Але це працює. Можу навести ситуацію, коли я була на фестивалі у Котбусі, де я була членкинею журі. Там я у туалеті перед церемонією відкриття побачила дівчину, яка чистила зуби, і запитала її, чи вона «не щойно з літака?», бо сама теж тільки-но прилетіла. Думала, можливо, вона теж і втомилася. Вона каже: «Ні, з потяга». Ми посміялися, у нас зав’язалася розмова і через рік вона написала мені, що є режисер, який шукає українську акторку, і вона мене порадила. Просто тому, що ми посміялися разом у побутовій ситуації.Ще була така історія. Ми з продюсером і режисеркою мого першого проєкту поїхали на пітчинг, на якому була Катерина Копилова, на той момент голова Держкіно. Вона знала, що Олена Дем’яненко шукала головну героїню на фільм «Моя бабуся — Фанні Каплан». І вона розповіла потім Олені: «Ось я бачила проєкт, «Моя русалка, моя Лореляй» Нани Джорджадзе. Там є така акторка, подивіться її». І Олена мене запросила на зустріч, яка потім привела до проб. Я їх добре пропрацювала, але на проби мене запросили тільки тому, що побачили на цьому пітчингу.Підсумовуючи, варто розуміти, що треба бути готовим до таких ситуацій, до таких випадків, до таких зустрічей. Треба знати мову, треба бути розтренованим як актор. Треба постійно розвиватись і пам’ятати, що актор — це частина мови, дієслово».<img loading="lazy" class="alignnone size-large wp-image-129923" src="/wp-content/uploads/2021/09/CINE7621-1-1024x671.jpg" alt="" width="1024" height="671" srcset="/wp-content/uploads/2021/09/CINE7621-1-1024x671.jpg 1024w, /wp-content/uploads/2021/09/CINE7621-1-300x197.jpg 300w, /wp-content/uploads/2021/09/CINE7621-1-768x503.jpg 768w, /wp-content/uploads/2021/09/CINE7621-1-1536x1007.jpg 1536w, /wp-content/uploads/2021/09/CINE7621-1-2048x1342.jpg 2048w, /wp-content/uploads/2021/09/CINE7621-1-650x426.jpg 650w" sizes="(max-width: 1024px) 100vw, 1024px" />Наталія Лібет, продюсерка:«Нетворкінг в основному допомагає мені працювати з фільмом на міжнародних ринках. Наприклад, я товаришую з Даніелою, сейлз-агенткою Pluto Film. Ми познайомилися з нею у Таллінні, коли Катя [Горностай] і я були там із проєктом («Стоп-Земля» — прим. ред.). У Даніели не було часу поговорити з нами за столиком нашого проєкту під час зустріч сам на сам, і ми спеціально домовилися разом поснідати, що вилилося спершу у дружбу, а потім, як наслідок, переросло у спільний договір щодо «Стоп-Землі».Я також товаришую з Йоанною Солецькою, з якою познайомилася, коли вона приїхала як тьютор EAVE in Demand у жовтні 2017 року. Потім ми з нею разом опинилися на генеральному зібранні Torino Film Lab в Італії у листопаді того ж року. Йоанна допомогла мені порадами з маркетингу моїх проєктів по дружбі й безпосередньо брала участь у розробці міжнародної маркетингової стратегії для фільму «Стоп-Земля», яку нам допоміг втілити Український інститут.Я в принципі люблю працювати з друзями й організовую сама або беру участь у неформальних заходах/спілкуванні на кшталт святкування днів народжень, вечер, кава-сніданків, які відбуваються окремо від усієї індустрії на виїзді».<img loading="lazy" class="alignnone size-large wp-image-129925" src="/wp-content/uploads/2021/09/CINE8212-1024x711.jpg" alt="" width="1024" height="711" srcset="/wp-content/uploads/2021/09/CINE8212-1024x711.jpg 1024w, /wp-content/uploads/2021/09/CINE8212-300x208.jpg 300w, /wp-content/uploads/2021/09/CINE8212-768x533.jpg 768w, /wp-content/uploads/2021/09/CINE8212-1536x1066.jpg 1536w, /wp-content/uploads/2021/09/CINE8212-2048x1422.jpg 2048w, /wp-content/uploads/2021/09/CINE8212-650x451.jpg 650w" sizes="(max-width: 1024px) 100vw, 1024px" />Микола Засєєв, кінорежисер:«Коли в мене був сценарій короткого метра, який ми написали разом з Іллею Волинцем-Тріфоновим, я шукав продюсера для співпраці. Пам’ятаю, що надсилав декільком відомим продюсерам, але ніхто не відповідав.Саме в той час у Terrarium, здається, був перший набір і вони постили відео з лекцій. На одному з них я побачив Наташу Лібет, і мені сподобалося те, що вона говорила. До цього я нічого не знав про неї. Я знайшов Наташу у фейсбуці й надіслав чергового листа з синопсисом і сценарієм. Наташа доволі швидко відповіла, відправила мені у відповідь мій же документ із примітками й почала ставити запитання по історії, по режисерському баченню. Тоді ми ще не почали роботу: у продакшені відмовили через складну історію, яку було б важко реалізовувати з незнайомим, молодим, скоріш за все, недостатньо досвідченим режисером. Але загалом усе, що я надіслав, виявилося цікавим, тож ми зійшлися на тому, що якщо будуть ще історії, то я можу надсилати й будемо спілкуватися.Через декілька тижнів я надіслав Наташі ще один сценарій, на який вона майже одразу сказала: «Ні». Історія була ще жорсткіша, ніж попередня, але тут уже продюсерка запропонувала зустрітися на каву. На той момент у мене було десь ідей 5–7 для коротких і повних метрів. Там на зустрічі я все це випалив, і так Наташа обрала «Фазу». Далі вже йшов процес підготовки до пітчингу, редакція сценарію і пошук групи.Про що це все? Про те, що не треба боятися писати, а відмови або мовчання ще більш розігрівають тебе. Кіно — це колективна справа, тож усі шукають однодумців. Як кожен автор хоче знайти продюсера, так і продюсер шукає історію, яка його захопить».Ліза Сміт, режисерка:«Скажу чесно, що мені завжди важко вдається нетворкінг, попри те, що я брала участь у великій кількості індустріальних подій, які створені саме для нетворкінгу. Але два досвіди змінили моє ставлення до цього процесу.<img loading="lazy" class="alignnone size-large wp-image-129927" src="/wp-content/uploads/2021/09/CINE9197-1024x706.jpg" alt="" width="1024" height="706" srcset="/wp-content/uploads/2021/09/CINE9197-1024x706.jpg 1024w, /wp-content/uploads/2021/09/CINE9197-300x207.jpg 300w, /wp-content/uploads/2021/09/CINE9197-768x530.jpg 768w, /wp-content/uploads/2021/09/CINE9197-1536x1059.jpg 1536w, /wp-content/uploads/2021/09/CINE9197-2048x1412.jpg 2048w, /wp-content/uploads/2021/09/CINE9197-650x448.jpg 650w" sizes="(max-width: 1024px) 100vw, 1024px" />На Berlinale Talents я зустріла талановитого композитора з Японії Jo Keita (Джо Кейта). Ми якось дуже швидко почали товаришувати, і він мені подарував диск зі своєю музикою. Коли я їхала з Берліну до Києва, по дорозі ми увімкнули диск, який подарував Кейта. Це виявилася незвичайна і дуже атмосферна музика, і той диск був переслуханий безліч разів на шляху додому. Коли я приїхала в Київ, я надіслала Кейті чорновий монтаж фільму Solitude, ми зідзвонились у скайпі та твердо вирішили робити фільм разом. Це було нелегко, адже різниця між Токіо та Києвом у часі 7 годин. Але Кейта написав дивовижно чуттєву музику і навіть прилетів до Одеси на прем&#8217;єру фільму під час ОМКФ.Друга історія сталася на тому ж Berlinale Talents під час великої вечірки, де таланти були спеціально перемішані з визнаними кінематографістами й мали безліч часу для спілкування. Я вже збиралась іти глибоко вночі, але зупинилася на останній келих вина з німецьким молодим продюсером Патріком Гаммом. Ми розговорилися, і він розпитував мене про проєкти нашого продакшену Tabor. Я розповіла йому про фільм «Цей дощ ніколи не скінчиться» режисерки Аліни Горлової та продюсера Максима Наконечного. Згодом Патрік став копродюсером фільму. Здавалось б, що може дати коротка зустріч? Дуже багато, якщо пощастить зустріти людину, з якою можна йти в одному напрямку».Ольга Любарова, кастинг-директорка:«Два роки тому я хотіла познайомитися з кастинг-директоркою Беатріс Крюгер. Я написала їй листа, що буду на Shooting stars у Берліні й було б чудово там зустрітися. Беатріс листа отримала, прочитала та&#8230; не відповіла. Проте відшукала мене на події, де ми познайомилися не лише з нею, а й з її колегами з International Casting Directors Network (ICDN). Пізніше ми запросили цих колег до нас спікерами на Форум кастинг-директорів.Я вважаю, що кінопокази, івенти, індустріальні вечірки — це саме ті місця, де можна у неформальній обстановці познайомитися з кінопрофесіоналами та представити себе чи свої ідеї. Кожен із таких випадків потенційно може принести розвиток вашої кар&#8217;єри, і гадаю, запорукою успіху в кіноіндустрії є любов до роботи, важка праця і нетворкінг».Матеріал підготовлено завдяки платформі для сценаристів Terrarium та кастинг-порталу Dreamcast. Автор матеріалу: Алекс Малишенко	<div class="note" style="background-color:#e98b0e">		Будь ласка, візьміть участь у опитуванні це допоможе розвитку нашого проєкту:		<div class="corner"></div>	</div><iframe src="https://api.nachasi.com/v2/shortcode/wp_quiz_pro/?id=129786" sandbox="allow-same-origin allow-scripts allow-popups allow-forms allow-presentation" onload="this.style.height=(this.contentWindow.document.body.scrollHeight+20)+'px';"></iframe>

#Українське кіно

🐃 У прокат вийде фільм «Май далеко – май добре» про німецького пастуха буйволів в Україні

👌 «Орталан»: Наріман Алієв працює над фільмом про депортацію кримськотатарського народу

🥰 «Стоп-Земля» Катерини Горностай: нетравматичний досвід школи

🤗 Нетворкінг у кіно: 9 історій з індустрії