Юрій Самусенко
Дзвінок у школі – той ще тригер для тих, хто асоціює навчальні заклади з тривогою та стресом. Втім, шкільний досвід неоднорідний і провокує творчих особистостей на його переосмислення у форматі книг, серіалів та фільмів. Якщо подивитися на фільмографію української режисерки Катерини Горностай, то школа займає якщо не центральне, то принаймні важливе місце у її стрічках. 20 січня виходить її повнометражний дебют «Стоп-Земля» – кіно рідкісної вдачі, що з’єднало в собі документальне та ігрове і без жодних повчальних інтенцій фіксує життя сучасного підлітка.
Режисерка знайомить нас з 11 класом через особистість 16-річної Маші, яка має найбільше екранного часу. Маша фотографує морозний візерунок на склі та постить його в інстаграм. Це стає приводом для розмови з таємним шанувальником, який кмітливо підкреслює якісь деталі зі свого та її життя (порвані шкарпетки та колготки) або романтично фліртує (так дізнаємось, що таке «мурашки»). Частий дискомфорт Маші по дорозі в школу чергується з приємними зустрічами з друзями Яною та Сеньою. Їхній трикутник неминуче розіб’ється в щось більше, ніж дружбу, але головним двигуном сюжету залишається питання, хто ж той таємний шанувальник.
Маша підозрює Сашу – хорошого хлопця, який не знаходить спільної мови з мамою, полюблює вечірки та має проблеми із зором. Саме зорові перепони не дають йому фізично та метафорично побачити в Маші ту закоханість, яку вона відчуває. Та їхні напружені «Привіт» нарешті вирішаться в щось менше чи більше на фінальній дискотеці – найтривожнішому, незручному і водночас сповненому надії танці.
Задовго до початку зйомок Катерина Горностай організувала акторську лабораторію, де непрофесійні актори вчились імпровізувати, відкривати свої таланти та ставати єдиним 11 класом. З білінгвів режисерка зуміла добитися органічної української мови, в якій не соромляться матюкатися та користуватися русизмами. Це не той звичний суржик, який подобається аудиторії у комедіях, – радше мова з інтонаціями акторів схожа на те, що почуєш і в фоє кінотеатру після перегляду фільму.
«Стоп-Землю» неминуче будуть порівнювати з американськими фільмами про підлітків та школу. Але це не історія про радикалізм, бажання бути іншим тощо. «Стоп-Земля» – це історія про те, як часом важко буває бути собою, зробити перший крок у невідомість. На рівні метафори Катерина Горностай показує Машу, яка грається у теніс із тінню. Залежно від того, кого вона бачить своїм «фанатом», змінюється її образ гравця. Коли не знаєш, хто перебуває по інший бік корту, страх не дає повністю розслабитися, а гра стає напруженою. Втім, коли ти бачиш суперника, ти знаєш, з ким граєш. І Катерина Горностай точно знає, як вивести своїх персонажей з тіні, підкреслити їхні сильні сторони та дати можливість вільно дихати в кадрі. Якщо і є якісь параметри, за якими можна ставити оцінку фільму, то в повнометражному дебюті я бачу головною оцінкою впізнаваність. І вона тут настільки висока, що швидше хочеться переглянути наступну роботу.