Новини

Всесвітній день вишиванки — міжнародне свято, яке покликане зберегти споконвічні народні традиції створення та носіння етнічного вишитого українського одягу. Дата проведення — щороку в третій четвер травня (будній день)

В цей день представників української діаспори у різних країнах та громадян України заохочують носити національне вбрання. На часі дізнатися більше про вшанування вишиванки у цей день.
<h4><strong>Як все розпочалося</strong></h4>
Ідею акції «Всесвітній день вишиванки» у 2006 році запропонувала студентка факультету історії, політології та міжнародних відносин Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича Леся Воронюк. Вона запропонувала одногрупникам та студентам обрати один день і всім разом одягнути вишивані традиційні сорочки. Спочатку вишиване українське вбрання надягнули кілька десятків студентів та кілька викладачів факультету. Та вже протягом наступних років свято розрослося до всеукраїнського рівня, до нього почала долучатися українська діаспора по всьому світу, а також прихильники України. Тепер цей день відзначається на міжнародному рівні і залучає представників української нації у різних куточках планети.
<h4><strong>Як проходили заходи минулоріч</strong></h4>
Всесвітній день вшанування української національної сорочки у 2016 році запам’ятався низкою акцій та перфомансів:
<ul>
 	<li>Одягання у вишиванку пам'ятника Либіді та Засновникам Києва на Майдані Незалежності. Захід організовано спільно з ТМ «Фолк Мода»;</li>
 	<li>Лекторій про історію, символіку та регіональні особливості вишитих сорочок. Презентація фотовиставки Дарини Зарайської «Берегині», присвяченої жінкам-волонтеркам;</li>
 	<li>Показ першого повнометражного фільму про вишиті сорочки «Спадок нації» у Національному музеї історії України.</li>
</ul>
<iframe src="https://www.youtube.com/embed/Uq863KIhTQA" width="1240" height="560" frameborder="0" allowfullscreen="allowfullscreen"></iframe>

Попередні роки різні українські компанії активно долучалися до відзначення Дня вишиванки: серед них — «Київстар», WOG, Netpeak та інші:

<iframe src="https://www.youtube.com/embed/myMUamdk6Gk" width="640" height="360" frameborder="0" allowfullscreen="allowfullscreen"></iframe>

<iframe src="https://www.youtube.com/embed/ic-WWV4buug" width="640" height="360" frameborder="0" allowfullscreen="allowfullscreen"></iframe>

<iframe src="https://www.youtube.com/embed/OaEHyPiDhs0" width="640" height="360" frameborder="0" allowfullscreen="allowfullscreen"></iframe>

<p>В цей день представників української діаспори у різних країнах та громадян України заохочують носити національне вбрання. На часі дізнатися більше про вшанування вишиванки у цей день.</p><h4><strong>Як все розпочалося</strong></h4><p>Ідею акції «Всесвітній день вишиванки» у 2006 році запропонувала студентка факультету історії, політології та міжнародних відносин Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича Леся Воронюк. Вона запропонувала одногрупникам та студентам обрати один день і всім разом одягнути вишивані традиційні сорочки. Спочатку вишиване українське вбрання надягнули кілька десятків студентів та кілька викладачів факультету. Та вже протягом наступних років свято розрослося до всеукраїнського рівня, до нього почала долучатися українська діаспора по всьому світу, а також прихильники України. Тепер цей день відзначається на міжнародному рівні і залучає представників української нації у різних куточках планети.</p><h4><strong>Як проходили заходи минулоріч</strong></h4><p>Всесвітній день вшанування української національної сорочки у 2016 році запам’ятався низкою акцій та перфомансів:</p><ul><li>Одягання у вишиванку пам&#8217;ятника Либіді та Засновникам Києва на Майдані Незалежності. Захід організовано спільно з ТМ «Фолк Мода»;</li><li>Лекторій про історію, символіку та регіональні особливості вишитих сорочок. Презентація фотовиставки Дарини Зарайської «Берегині», присвяченої жінкам-волонтеркам;</li><li>Показ першого повнометражного фільму про вишиті сорочки «Спадок нації» у Національному музеї історії України.</li></ul><div class="embedded-video"><iframe loading="lazy" src="https://www.youtube.com/embed/Uq863KIhTQA" width="1240" height="560" frameborder="0" allowfullscreen="allowfullscreen"></iframe></div><p>Попередні роки різні українські компанії активно долучалися до відзначення Дня вишиванки: серед них — «Київстар», WOG, Netpeak та інші:</p><div class="embedded-video"><iframe loading="lazy" src="https://www.youtube.com/embed/myMUamdk6Gk" width="640" height="360" frameborder="0" allowfullscreen="allowfullscreen"></iframe></div><div class="embedded-video"><iframe loading="lazy" src="https://www.youtube.com/embed/ic-WWV4buug" width="640" height="360" frameborder="0" allowfullscreen="allowfullscreen"></iframe></div><div class="embedded-video"><iframe loading="lazy" src="https://www.youtube.com/embed/OaEHyPiDhs0" width="640" height="360" frameborder="0" allowfullscreen="allowfullscreen"></iframe></div>

В Україні сьогодні відзначають День вишиванки

{:ua}Як з’явилося свято вишиванки і чому його відзначають?{:}

Розповідаємо про все, що стосується креативних індустрій України та світу. Розкажіть про власний кейс, прочитайте розповіді зі світу творчих людей та отримайте порцію натхнення. У рубриці ви знайдете цікаві можливості, новини, кейси та розповіді про мистецтво, культуру, книги, цифрові технології у творчості тощо.

Креатив

Ви можете стати спонсором цієї рубрики. Пишіть на <a href="mailto:adv@nachasi.com">adv@nachasi.com</a>.

— Дівчата, ви їдете додому?
— Ні, ми їдемо до музею Станиці-Луганської!
— Знайшли час, щоб ходити по музеях, — відповідає, посміхаючись, дідусь, сусід по потягу «Київ-Лисичанськ». — Там же стріляють!
— Ну, ми останні два роки так: ходимо по музеях...

Моя «східна» історія розпочалася у липні 2015 року із Маріуполя. У міському саду, де ми з колегами показували медіа виставу «Листи Коцюбинського з острова Капрі». По датах захід співпав із концертом до Дня металурга — мабуть, найважливішого свята містян після Нового року. Ми і локальні партнери переживали, що ніхто не прийде, адже людям цікавіше «дивитися на груди» зірок шоу-бізнесу.

Натомість був аншлаґ, і пропозиції повторення вистави. Після «Маріка» було чимало прифронтових і звільнених міст Луганщини і Донеччини, де відбулися численні культурні проекти: виставки, дискусії, воркшопи, мистецькі резиденції, експедиції. Місцеві казали «Приїжджайте іще!», водночас «Де ви були раніше? До 2014-го? Чому тільки зараз». А тим часом, у «мирному» Києві продовжували (і продовжують) вважати «Там це — не на часі».

[caption id="attachment_2393" align="aligncenter" width="656"]<img class="wp-image-2393 size-full" src="https://nachasi.com/wp-content/uploads/2017/05/Screen-Shot-2017-05-16-at-2.46.46-PM.png" alt="Даніїл Ревковський, Станиця-Луганська, травень 2017" width="656" height="487" /> Даніїл Ревковський, Станиця-Луганська, травень 2017[/caption]
<h4><strong>Східний контекст, або #музейвідкритонаремонт</strong></h4>
За 2 роки роботи на Сході найбільше подружилися з місцевими музеями. Дійсно, якщо робити проект «по культурі» — найперше треба йти до музею, як партнера, який має відповідну інфраструктуру і аудиторію. Хай не надто досконалу за «київськими» мірками, але будьмо відвертими: досконалої інфраструктури для реалізації культурного проекту на належному рівні із мінімумом головного болю у цій країні поки що немає.

Моя «музейна» історія розпочалася зі Слов’янська, де під час одного воркшопу співробітниця Слов’янського краєзнавчого музею Женя взяла нас за руку і повела на екскурсію. Це був листопад 2015-го, а вже за рік прес-конференцією у Києві стартував один із найважливіших і найскладніших проектів «Музей відкрито на ремонт: Слов’янськ і Лисичанськ».

[caption id="attachment_2395" align="aligncenter" width="622"]<img class="wp-image-2395 size-full" src="https://nachasi.com/wp-content/uploads/2017/05/Screen-Shot-2017-05-16-at-2.48.46-PM.png" alt="Леонід Марущак, травень, 2017. Дорога до Станиці-Луганської" width="622" height="441" /> Леонід Марущак, травень, 2017. Дорога до Станиці-Луганської[/caption]

Одною із ідей цього проекту стало підсилення діяльності локальних музеїв як осередків культурного життя і виведення їх в інформаційний простір. Через годину після офіційного початку до мене подзвонив Новопсковський музей і запитав «Чому не ми?». Це запитання звучало майже від усіх музеїв Луганщини і Донеччини протягом усіх чотирьох місяців #музейвідкритонаремонт. Проект завершився великим воркшопом, який зібрав усі музеї Донбасу. Там ми познайомилися з Тетяною Іванівною зі Станиці-Луганської. «Приїжджайте до мене у Станічку», — сказала вона. Здається, звідти можна рахувати початок «станично-луганської» історії.

[gallery type="slideshow" link="none" size="full" ids="2396,2397,2398,2399,2400" orderby="rand"]
<h4><strong>«Станічка»</strong></h4>
Для мене шлях до Станиці-Луганської розпочався зі Львова. Потяг «Львів-Київ» (5 годин), 10 хв. на пересадку на потяг «Київ-Лисичанськ» (14 годин), а потім автобус «Лисичанськ-Станиця-Луганська» (3 години) по дорозі, якої просто не існує.

Нарахували 10 блокпостів. Майже на кожному зупиняли, перевіряли документи, у колег із кримською і харківською прописками — особисті речі. За вікном стабільно зелений пейзаж із квітучими деревами. Це точно та «сіра зона» про яку всі розповідають? Чим ближче до Станиці, тим більше помітні руйнування населених пунктів, тим суворіші чоловіки на блокпостах. Нас висаджують на дорозі. У повітрі різкий запах бузку. Посеред центру міста— блокпост. На вулицях майже нікого. Ставні на вікнах будинків заколочені. На одних воротах напис «Мы вернулись».

[gallery type="slideshow" link="none" size="full" ids="2401,2402,2403,2404,2405,2406,2407" orderby="rand"]
<h4><strong>Музей</strong></h4>
До війни – Музей донського козацтва, а тепер — Станично-Луганський краєзнавчий музей. 2014 року під час бойових дій музей дуже постраждав, експозицію було знищено, а від школи по сусідству взагалі майже нічого не лишилося. Більшість експонатів перенесено до бомбосховища, а потім повернено до фондів. Рік музей не працював. У 2015-2016 роках почалися ремонт і перші виставки, музей відновив роботу. Про усе це розповідає Бондаренко Тетяна Іванівна, заступник директора із 14-річним стажем роботи:

https://www.youtube.com/watch?v=rVgQH6JcseI

Соколов В’ячеслав Борисович, директор музею, резюмує: «Ремонт ми зробили, але щоб іти далі нам потрібна допомога. Проект у Станиці вартий уваги! Ми ще «за пазуху запрем» ваш Слов’янський музей. От побачите».

Після ремонту одна з найвищих будівель у місті, де розміщений музей, стала іще й найтеплішою та найпристосованішою (відновленні комунікації, поставлені вікна тощо) для проведення міських активностей. Тож поки у музею не має сталої експозиції (окрім власних музейних проектів), він приймає шкільні свята та інші ініціативи.

На стінах музею — експлікації від старих експонатів. У фондах — поруч із бомбами Другої Світової лежать бомби війни теперішньої. «Я все знімаю, фотографую, записую, збираю, щось нас приносять, а деякі снаряди прилетіли прямо у музей – тож їх просто перенесли у фондосховище», — розповідає Тетяна Іванівна.
<h4><strong>Іллінічна й Аня</strong></h4>
[blockquote_with_author content="—Иллинична, выходи, сотри, каких я тебе привела. Они умеют балакать на украинском, как и ты"]

Готелю у Станиці-Луганської немає. Ночуємо у Іллінічної. Це — на сусідній вулиці від музею. На ній, як і на музейній, у будинках майже нікого не лишилося. Усі будівлі у дірках – і наш не виняток. Вікна, що дивляться у бік Луганська, заколочені. Бояться, що будуть стріляти. У кімнатах немає денного світла.

Ідемо у місцевий магазин: «Вы приехали на праздник (наша подорож припала на 9 травня — прим.авт.)? Нет? Так а чего вы приехали? Пиво лучше не пить на улице. У вас будуть проблемы». У єдиному кафе міста — поминки.

Іллінічна постраждала від осколків, які ледь не зачепили сонну артерію, але вижила. Зараз живе у Станиці, а діти — хто де. У неї кімнату знімає Аня, яка працює у аптеці фармацевтом. Немісцева, навчається у Харкові.

У Станиці-Луганській її тримає хороша зарплата і професія. Для закінчення вишу має відпрацювати у аптеці. Розповідаємо Ані про нашу місію, обіцяє обов’язково відвідати музей.

«На вулицях краще не ходити, особливо ввечері. Та й ходити особливо немає куди. Вночі надвір не виходити – може щось прилетіти. У разі чого – іти до підвалу», — ділиться особливостями життя у «сірій зоні» Аня. — «Зараз місто майже пусте через свята, але у будні дні тут кипить життя, адже бабусі із “того боку кордону” знімають пенсії, ходять до аптек (“там” не вистачає медикаментів) і базарювати», — розповідає Аня. Туди купують навіть розсаду квітів.

Єдиний пункт перетину лінії розмежування між окупованою частиною Луганщини і українською — у Станиці-Луганській. Щодня його офіційно долають від 5 до 6 тис осіб.

[caption id="attachment_2408" align="aligncenter" width="680"]<img class="size-full wp-image-2408" src="https://nachasi.com/wp-content/uploads/2017/05/Screen-Shot-2017-05-16-at-2.56.34-PM.png" alt="КПП Станиця-Луганська, травень 2017" width="680" height="506" /> КПП Станиця-Луганська, травень 2017[/caption]
<h4><strong>#музейвідкритонаремонт</strong></h4>
«Приїжджайте!», — говорить Тетяна Іванівна. Дарує мені і колезі по букету конвалій. Обіймаємося, селфимося наостанок і прямуємо на автостанцію. Поруч із нею — пропускний пункт, блокпост, карети швидкої допомоги, молитовна палатка. У сторону окупованої території грає українське радіо, у протилежній — російська «попса».

Нас знову чекає довга дорога додому. Блокпости. Роздуми, яким і про що має бути наш новий проект у музеї Станиці-Луганській. До війни Станиця була фактично передмістям Луганська, славилися садівництвом і сільськогосподарським промислом. Саме тому в якості сувеніру мій колега взяв кілограм огірків.

[caption id="attachment_2409" align="aligncenter" width="678"]<img class="size-full wp-image-2409" src="https://nachasi.com/wp-content/uploads/2017/05/Screen-Shot-2017-05-16-at-2.57.38-PM.png" alt="Селфі з Тетяною Іванівною, Станиця-Луганська, травень 2017" width="678" height="544" /> Селфі з Тетяною Іванівною, Станиця-Луганська, травень 2017[/caption]

Отже, яким і про що має бути «новий» музей міста? Що ми можемо зробити у нашому проекті: зафіксувати «момент невизначеності», але водночас «точки відправлення» для старту «нового»? Про що це «нове»? Чи працювати над збиранням артефактів і історій, які мають прив’язку до сьогодення? Як бути з «донським козацьким минулим» музею? Чи говорити про нові функції музею (що з’явилися через єдине належно відремонтоване приміщення у місті), які полягають у пристосуванні приміщення до потреб містян (дитячі свята тощо). Як організувати проект логістично, якщо вночі продовжують стріляти, а дорога до Станиці-Луганської така довга? Хто із експертів захоче і чи захоче долучитися до роботи проекту? Яка роль музеїв сьогодні, а особливо музеїв у так званій “сірі зоні”?

Питань завжди більше, ніж відповідей. Але лозунг на стіні кабінету Тетяни Іванівни, — а водночас і вірш Сергія Жадана, — надихають. Питань багато, але сумнівів лишається все менше — беремо музей у роботу. Адже «на часі» — усе і всюди, а тим більше — музеї.

[blockquote_with_author name="Сергій Жадан" position="письменник" content="Просто тримай при собі свою віру. Свою любов. І свою упертість!"]
<h4><strong>P.S.: Чому це важливо?</strong></h4>
Перед публікацією я дала почитати цей текст колегам, вони просили ж ще раз наголосити на тому, чому це (культурна дипломатія, культурні проекти, культурні проекти на Сході тощо) важливо. Я довго думала над тим, що саме сказати, адже очевидним є те, що саме культура є тим мостом який єднає нас у мирні, — а особливо військові — часи і дозволяє принаймні спробувати почати розбиратися із непростим теперішнім для розуміння подальшого спільного руху у майбутнє.

Відверто: ми до кінця не вірили, що приймемо запрошення і поїдемо до Станиці-Луганської, — адже було просто по-людськи страшно. Підемо на цей ризик. Це — найближче місто до лінії розмежування за останні два роки, у якому ми були і якому будемо працювати.

Тому підбиваючи підсумки, на питання «чому це важливо» особисто для себе я даю таку відповідь.

Для мене культурні проекти на Сході, проекти у прифронтових і звільнених містах, проекти, чим ближче, тим краще, до лінії розмежування, — це насамперед проекти про мир. Адже якщо ми разом із локальними партнерами можемо робити спільний культурний проект, — це означає, що у нас є спільне майбутнє, за яке ми воюємо. Мирне майбутнє. Якого хочеться так само, як здобутого врешті «безвізу».
<p style="text-align: right;"><em>Львів—Київ—Лисичанськ—Станиця-Луганська—Сєвєродонецьк—Київ—Бровари—Київ—Львів</em></p>
<p style="text-align: right;"><em>світлини: Леонід Марущак, Ольга Гончар, Даніїл Ревковський</em>
<em> 6-11 травня 2017</em></p>

Станиця-Луганська: музей під прицілом

{:ua}Яким може стати музей на звільненій території?{:}

Олена Правило, очільниця Конгресу Активістів Культури та фасилітаторка у програмі Active Citizens від British Council, ділиться своїм баченням того, як креативні індустрії та мистецькі практики допомагають Україні ставати кращим місцем для життя

«Культурні проекти допомагають впоратись із відчуттям загубленості» — Олена Правило

{:ua}Культурні проекти та їхні перспективи в Україні{:}

Кожен зможе скористатися пошуком на сайті, а також додати об'єкт самостійно

Захист культурної спадщини та облік надбань — важлива складова для будь-якої країни, а надто для нашої. Адже тут тривалий час доволі поверхнево ставилися до історичних надбань. Незабаром цю практику обіцяють докорінно переглянути. В Україні запускають перший онлайн-реєстр порятунку об'єктів культурної спадщини. З 15 травня платформа www.sosfuture.com.ua доступна для користувачів.
<h4><strong>Як функціонує «народна Вікіпедія»</strong></h4>
Ініціатива <a href="http://www.sosfuture.com.ua" target="_blank" rel="noopener noreferrer">#sosмайбутнє</a> — це інтерактивна карта культурно і соціально значущих об'єктів, які потребують негайної допомоги. У реєстрі позначені замки, палаци, бібліотеки, центри дитячої творчості, сільські клуби, спортивні та музичні школи та інші об'єкти в незадовільному стані. Усіх їх опубліковано  з з фотографіями та коротким описом. Кожен зможе скористатися пошуком на сайті, а також тут можна додати об'єкт самостійно. Автори проекту сподіваються, що завдяки інтерактивній складовій та інтернет-технологіям він буде невпинно розвиватися.
<h4><strong>Хто створив платформу</strong></h4>
В «інвентаризації» взяли участь понад 2 тис активістів, котрі працюють у сфері культури або цікавляться минулим, історією та сучасністю України. На момент запуску на карту нанесено перші 100 об’єктів, а  наступний етап передбачає створення «Порталу добрих справ» на засадах краудсорсінгу та краудфандінгу, де волонтери, населення, меценати, міжнародні донатори зможуть разом відновлювати занедбані державою об’єкти. Запущено платформу #sosмайбутнє завдяки ініціативі засновниці Art Ukraine Foundation Наталії Заболотної, а також за підтримки Київського офісу Інституту Кеннана та Інституту суспільно-економічних досліджень.

<p>Захист культурної спадщини та облік надбань — важлива складова для будь-якої країни, а надто для нашої. Адже тут тривалий час доволі поверхнево ставилися до історичних надбань. Незабаром цю практику обіцяють докорінно переглянути. В Україні запускають перший онлайн-реєстр порятунку об&#8217;єктів культурної спадщини. З 15 травня платформа www.sosfuture.com.ua доступна для користувачів.</p><h4><strong>Як функціонує «народна Вікіпедія»</strong></h4><p>Ініціатива <a href="http://www.sosfuture.com.ua" target="_blank" rel="noopener noreferrer">#sosмайбутнє</a> — це інтерактивна карта культурно і соціально значущих об&#8217;єктів, які потребують негайної допомоги. У реєстрі позначені замки, палаци, бібліотеки, центри дитячої творчості, сільські клуби, спортивні та музичні школи та інші об&#8217;єкти в незадовільному стані. Усіх їх опубліковано  з з фотографіями та коротким описом. Кожен зможе скористатися пошуком на сайті, а також тут можна додати об&#8217;єкт самостійно. Автори проекту сподіваються, що завдяки інтерактивній складовій та інтернет-технологіям він буде невпинно розвиватися.</p><h4><strong>Хто створив платформу</strong></h4><p>В «інвентаризації» взяли участь понад 2 тис активістів, котрі працюють у сфері культури або цікавляться минулим, історією та сучасністю України. На момент запуску на карту нанесено перші 100 об’єктів, а  наступний етап передбачає створення «Порталу добрих справ» на засадах краудсорсінгу та краудфандінгу, де волонтери, населення, меценати, міжнародні донатори зможуть разом відновлювати занедбані державою об’єкти. Запущено платформу #sosмайбутнє завдяки ініціативі засновниці Art Ukraine Foundation Наталії Заболотної, а також за підтримки Київського офісу Інституту Кеннана та Інституту суспільно-економічних досліджень.</p>

Створено онлайн-реєстр порятунку культурної спадщини в Україні

{:ua}Як працюватиме новий сайт, що допоможе захистити культурну спадщину в Україні?{:}

Українська та світова наука, нові гаджети, дослідження на межі прогресу, Обговорюємо тренди, розбираємося у наукових відкриттях та пояснюємо простими словами, а також разом з вами прогнозуємо майбутнє. Рубрика, у якій нас цікавить усе: від tech-стартапів до науковців-експериментаторів.

Техно

Як давно ви писали листа від руки? Чи витіснить клавіатура папір зі шкільних аудиторій? І чим стане писанння текстів — розвагою для естетів чи елементом ностальгії?

Минулими вихідними ви, цілком можливо, накидали список покупок на зворотному боці конверта або наліпили собі стікер із нагадуваннями від руки на робочому столі. Можливо, ви додали письмовий коментар у щоденнику свого сина чи дочки. А може, зробили декілька поміток у діловому щоденнику на робочій зустрічі. На цьому зазвичай всі наші досвіди із написанн тексту від руки закінчуються. Як давно ви писали по-справжньому довгий текст, лист чи статтю, використовуючи лише аркуш паперу та чорнило? Навички письма від руки відмирають чи не швидшими темпами, аніж поширюються клавіатури та планшети. Що відбувається і як клавіатура змінює наше життя?
<h4><strong>Наскільки клавіатура обійшла перо?</strong></h4>
Ніхто не може точно сказати, скільки людей вже не пишуть від руки. Та згідно із результатами дослідження, замовленого Docmail, кожен третій респондент нічого не написав від руки за попередні 6 місяців. В середньому вони не записували нічого від руки упродовж попередніх 41 днів. Пишуть люди, звісно, більше, аніж пам’ятають про сам випадок письма; та можна упевнено сказати: рукописи не горять, але зникають, на робочому місці вже ніхто не користуватиметься щоденно чорнилом та папером.

У Сполучених Штатах вже враховано цю тенденцію. З огляду на, що електронна пошта і текстові повідомлення замінили листування звичайною поштою, а студенти стали занотовувати лекції своїх ноутбуках, «скоропис» на папері — навичка занотовувати тексти без відриву пера від поверхні аркуша — вже виключено зі стандартного курсу шкільної програми. Із 2013 року американські діти почали в обов’язковому порядку вивчати друк на клавіатурі і перестали зубрити, як виводити заголовні літери на папері.
<h4><strong>Полеміка про друк і письмо у школах не вщухає</strong></h4>
Ця реформа спонукала жваву полеміку. У статті, опублікованій 4 вересня 2013, редакція «Лос-Анджелес Таймс» розцінила таку зміну як крок уперед, мовляв, держава і шкільна освіта не має триматися за ідею навчання скоропису на основі романтичної ідеї, що це — традиція, форма мистецтва або основний навик, «зникнення якого буде трагедією для національної культури».

У деяких штатах, таких як Індіана, вирішили залишити навчання скоропису у школах. Без цієї навички, твердять представники освітньої системи, молоді американці більше не будуть мати можливість читати вітальні листівки від своїх бабусь і дідусів, коментарі вчителів щодо виконаних домашніх завдань чи оригінальний рукопис тексту Конституції США та Декларації про незалежність. Стів Ґрем, професор освіти в Університеті штату Арізона, налаштований скептичніше за своїх колег із Інідіани: «Мушу сказати вам, що я не можу згадати останній раз, коли читав Конституцію».

Дискусія про зміни у звичках і традиціях письма — не перша і не остання. Від часів, коли десь 6 тисячоліть тому винайшли сучасний аналог письма (сталося це у Месопотамії), ця навичка пережила чимало технологічних трансформацій. Інструменти і засоби масової інформації, які використовуються для фіксування подій та фактів, змінилися багато разів: від шумерських табличок до фінікійського алфавіту першого тисячоліття до нашої ери; від винайдення паперу в Китаї близько тисячоліття тому до перших книг; від винаходу друкарства у XV-XVI столітті до появи кулькових ручок у 1940-х роках.

На перший погляд, боротьба між клавіатурою і ручкою — не більше, ніж останній поворот у дуже довгій історії інструментів письма. Важливо не те, як ми створюємо текст, а якої якості тексти виникають внаслідок цього письма.

<img class="aligncenter size-full wp-image-1614" src="https://nachasi.com/wp-content/uploads/2017/05/miniature-2246563_1280.jpg" alt="Клавіатура проти пера — як технології змінили навички письма" width="1280" height="795" />
<h4><strong>Слово науковцям</strong></h4>
Але фахівці не згодні із надто оптимістичними оцінками і «непотрібністю» письма від руки. На їхню думку, писання ручкою та друк на клавіатурі задіюють різні когнітивні механізми нашої свідомості. «Писати від руки є складною операцією, яка вимагає різних навичок — відчуття ручки і паперу, переміщення інструменту письма та визначення напрямку руху руки відповідно до ваших думок,» — зауважує Едуард Ґентаз, професор психології в Університеті Женеви.

Робота з клавіатурою не ідентична написанню тексту від руки. ДІтям простіше навчитися друкувати, аніж писати. «перехід до автоматизованого письма за допомогою клавіатур — значна зміна,» — упевнений Ролан Жювен, очільник психіатричного відділу госпіталю для дорослих у Парижі. За його словами, почерк є результатом особливого руху тіла, набір текстів на клавіатурі відрізняється від цього.

Фахівці також зауважують, що ви можете змінити макет сторінки і перемкнути шрифти, але не можете придумати форму, не передбачену текстовим редактором, коли користуєтеся ноутбуком чи комп'ютером. Папір дозволяє набагато більшу графічну свободу: ви можете писати у різних напрямках, самостійно визначати поля, інтервали, писати зліва направо чи навпаки, спотворювати текст чи придумувати авторські розділові знаки. До того ж, усі примітки та сліди редагування не є наочними, як це відбувається на письмі.
<h4><strong>Зміни у письмі — зміни у читацьких звичках?</strong></h4>
Але чи може ця технологічна революція насправді змінити наше ставлення до читання та письма? Прихильники цифрових документів переконані в тому, що немає ніякої різниці: і шумери, і сучасні європейці хочуть одного — спростити собі роботу із фіксування знань чи фактів, довести все до автоматизму та ефективніше працювати над текстами, вивільнивши собі час, упевнена Енн Трабек, доцентка риторики у коледжі Оберлін в Огайо.

Деякі нейрофізіологи не так впевнені у тому, що друком можна замінити письмо від руки. Вони вважають, що відмова від почерку та письма від руки буде впливати на те, як майбутні покоління вчитимуться читати. Двоє дослідників коґнітивної лабораторії нейробіології провели дослідження 76 дітей у віці від 3 до 5 років. Група, яка навчилася писати листи від руки, краще розпізнавала тексти, аніж ті, хто навчився набирати їх на комп'ютері. Після повторення експерименту на дорослих результати були приблизно такі ж. Мовляв, причиною цього є «пам’ять тіла», коли мозок швидше запам’ятовує образи та символи, до яких вже був причетний шляхом створення цих же образів та символів за допомогою рук.

<img class="aligncenter size-full wp-image-1615" src="https://nachasi.com/wp-content/uploads/2017/05/keyboard-886462_1280.jpg" alt="Клавіатура проти пера — як технології змінили навички письма" width="1280" height="720" />

Чи ми висловлюємося вільніше та якісніше із ручкою в руках, аніж з клавіатурою? Деякі дослідження припускають, що це дійсно може бути так. У статті журналу Psychological Science американські дослідники Пем Мюллер і Деніел Оппенгеймер стверджують, що для створення заміток за допомогою ручки та паперу, а не ноутбуку, дає студентам краще розуміння предмета. Такі висновки було отримано внаслідок дослідження більш ніж 300 студентів у Прінстоні та Каліфорнійському університеті у Лос-Анджелесі. Для вчених причина зрозуміла: ті, хто працює на папері, вміють перефразувати інформацію під час занотовування та робити швидкі узагальнення, на відміну від тих, хто працює на клавіатурі і дослівно занотовують зміст лекцій чи статей.
<h4><strong>Емоційна складова</strong></h4>
Поки науковці та освітяни сперечаються, естети зауважують: перехід виключно на клавіатури та відмова від писання текстів на папері спричиняє втрату тактильної естетичної складової, відмиранню цілого пласту культури листування — де було місце гармонії, малюванню, створенню візуальних форм та композицій, чимось співзвучних із тим, як створюється музика або танець.

У своїх книгах історик Філіп Артьерс змальовує, як лікарі та детективи наприкінці XIX століття виявляли ознаки девіації серед божевільних і злочинців, просто розглядаючи те, яким почерком вони писали свої листи. Графологи кажуть, що особливості інтелекту та емоційного стану відбиваються у рукописах, а за допомогою комп’ютера такі речі одразу не помітиш.

Зрештою, навіть в часи всеохоплюючих технологій, сенсорні екрани, стилуси та планшети для малювання продовжують привчати нас до навичок письма. У повсякденному житті ми продовжуємо щодня хоча би щось записувати від руки, хоч і не помічаємо цього. Навіть графіті та написання плакатів для демонстрацій — це теж частина сучасної культури рукописного писання текстів. Можливо, це — наша данина потребі писати від руки у часи повсюдного панування клавіатури? Хтозна.

<p>Минулими вихідними ви, цілком можливо, накидали список покупок на зворотному боці конверта або наліпили собі стікер із нагадуваннями від руки на робочому столі. Можливо, ви додали письмовий коментар у щоденнику свого сина чи дочки. А може, зробили декілька поміток у діловому щоденнику на робочій зустрічі. На цьому зазвичай всі наші досвіди із написанн тексту від руки закінчуються. Як давно ви писали по-справжньому довгий текст, лист чи статтю, використовуючи лише аркуш паперу та чорнило? Навички письма від руки відмирають чи не швидшими темпами, аніж поширюються клавіатури та планшети. Що відбувається і як клавіатура змінює наше життя?</p><h4><strong>Наскільки клавіатура обійшла перо?</strong></h4><p>Ніхто не може точно сказати, скільки людей вже не пишуть від руки. Та згідно із результатами дослідження, замовленого Docmail, кожен третій респондент нічого не написав від руки за попередні 6 місяців. В середньому вони не записували нічого від руки упродовж попередніх 41 днів. Пишуть люди, звісно, більше, аніж пам’ятають про сам випадок письма; та можна упевнено сказати: рукописи не горять, але зникають, на робочому місці вже ніхто не користуватиметься щоденно чорнилом та папером.</p><p>У Сполучених Штатах вже враховано цю тенденцію. З огляду на, що електронна пошта і текстові повідомлення замінили листування звичайною поштою, а студенти стали занотовувати лекції своїх ноутбуках, «скоропис» на папері — навичка занотовувати тексти без відриву пера від поверхні аркуша — вже виключено зі стандартного курсу шкільної програми. Із 2013 року американські діти почали в обов’язковому порядку вивчати друк на клавіатурі і перестали зубрити, як виводити заголовні літери на папері.</p><h4><strong>Полеміка про друк і письмо у школах не вщухає</strong></h4><p>Ця реформа спонукала жваву полеміку. У статті, опублікованій 4 вересня 2013, редакція «Лос-Анджелес Таймс» розцінила таку зміну як крок уперед, мовляв, держава і шкільна освіта не має триматися за ідею навчання скоропису на основі романтичної ідеї, що це — традиція, форма мистецтва або основний навик, «зникнення якого буде трагедією для національної культури».</p><p>У деяких штатах, таких як Індіана, вирішили залишити навчання скоропису у школах. Без цієї навички, твердять представники освітньої системи, молоді американці більше не будуть мати можливість читати вітальні листівки від своїх бабусь і дідусів, коментарі вчителів щодо виконаних домашніх завдань чи оригінальний рукопис тексту Конституції США та Декларації про незалежність. Стів Ґрем, професор освіти в Університеті штату Арізона, налаштований скептичніше за своїх колег із Інідіани: «Мушу сказати вам, що я не можу згадати останній раз, коли читав Конституцію».</p><p>Дискусія про зміни у звичках і традиціях письма — не перша і не остання. Від часів, коли десь 6 тисячоліть тому винайшли сучасний аналог письма (сталося це у Месопотамії), ця навичка пережила чимало технологічних трансформацій. Інструменти і засоби масової інформації, які використовуються для фіксування подій та фактів, змінилися багато разів: від шумерських табличок до фінікійського алфавіту першого тисячоліття до нашої ери; від винайдення паперу в Китаї близько тисячоліття тому до перших книг; від винаходу друкарства у XV-XVI столітті до появи кулькових ручок у 1940-х роках.</p><p>На перший погляд, боротьба між клавіатурою і ручкою — не більше, ніж останній поворот у дуже довгій історії інструментів письма. Важливо не те, як ми створюємо текст, а якої якості тексти виникають внаслідок цього письма.</p><p><img loading="lazy" class="aligncenter size-full wp-image-1614" src="/wp-content/uploads/2017/05/miniature-2246563_1280.jpg" alt="Клавіатура проти пера — як технології змінили навички письма" width="1280" height="795" srcset="/wp-content/uploads/2017/05/miniature-2246563_1280.jpg 1280w, /wp-content/uploads/2017/05/miniature-2246563_1280-300x186.jpg 300w, /wp-content/uploads/2017/05/miniature-2246563_1280-768x477.jpg 768w, /wp-content/uploads/2017/05/miniature-2246563_1280-1024x636.jpg 1024w, /wp-content/uploads/2017/05/miniature-2246563_1280-650x404.jpg 650w, /wp-content/uploads/2017/05/miniature-2246563_1280-1191x740.jpg 1191w" sizes="(max-width: 1280px) 100vw, 1280px" /></p><h4><strong>Слово науковцям</strong></h4><p>Але фахівці не згодні із надто оптимістичними оцінками і «непотрібністю» письма від руки. На їхню думку, писання ручкою та друк на клавіатурі задіюють різні когнітивні механізми нашої свідомості. «Писати від руки є складною операцією, яка вимагає різних навичок — відчуття ручки і паперу, переміщення інструменту письма та визначення напрямку руху руки відповідно до ваших думок,» — зауважує Едуард Ґентаз, професор психології в Університеті Женеви.</p><p>Робота з клавіатурою не ідентична написанню тексту від руки. ДІтям простіше навчитися друкувати, аніж писати. «перехід до автоматизованого письма за допомогою клавіатур — значна зміна,» — упевнений Ролан Жювен, очільник психіатричного відділу госпіталю для дорослих у Парижі. За його словами, почерк є результатом особливого руху тіла, набір текстів на клавіатурі відрізняється від цього.</p><p>Фахівці також зауважують, що ви можете змінити макет сторінки і перемкнути шрифти, але не можете придумати форму, не передбачену текстовим редактором, коли користуєтеся ноутбуком чи комп&#8217;ютером. Папір дозволяє набагато більшу графічну свободу: ви можете писати у різних напрямках, самостійно визначати поля, інтервали, писати зліва направо чи навпаки, спотворювати текст чи придумувати авторські розділові знаки. До того ж, усі примітки та сліди редагування не є наочними, як це відбувається на письмі.</p><h4><strong>Зміни у письмі — зміни у читацьких звичках?</strong></h4><p>Але чи може ця технологічна революція насправді змінити наше ставлення до читання та письма? Прихильники цифрових документів переконані в тому, що немає ніякої різниці: і шумери, і сучасні європейці хочуть одного — спростити собі роботу із фіксування знань чи фактів, довести все до автоматизму та ефективніше працювати над текстами, вивільнивши собі час, упевнена Енн Трабек, доцентка риторики у коледжі Оберлін в Огайо.</p><p>Деякі нейрофізіологи не так впевнені у тому, що друком можна замінити письмо від руки. Вони вважають, що відмова від почерку та письма від руки буде впливати на те, як майбутні покоління вчитимуться читати. Двоє дослідників коґнітивної лабораторії нейробіології провели дослідження 76 дітей у віці від 3 до 5 років. Група, яка навчилася писати листи від руки, краще розпізнавала тексти, аніж ті, хто навчився набирати їх на комп&#8217;ютері. Після повторення експерименту на дорослих результати були приблизно такі ж. Мовляв, причиною цього є «пам’ять тіла», коли мозок швидше запам’ятовує образи та символи, до яких вже був причетний шляхом створення цих же образів та символів за допомогою рук.</p><p><img loading="lazy" class="aligncenter size-full wp-image-1615" src="/wp-content/uploads/2017/05/keyboard-886462_1280.jpg" alt="Клавіатура проти пера — як технології змінили навички письма" width="1280" height="720" srcset="/wp-content/uploads/2017/05/keyboard-886462_1280.jpg 1280w, /wp-content/uploads/2017/05/keyboard-886462_1280-300x169.jpg 300w, /wp-content/uploads/2017/05/keyboard-886462_1280-768x432.jpg 768w, /wp-content/uploads/2017/05/keyboard-886462_1280-1024x576.jpg 1024w, /wp-content/uploads/2017/05/keyboard-886462_1280-650x366.jpg 650w" sizes="(max-width: 1280px) 100vw, 1280px" /></p><p>Чи ми висловлюємося вільніше та якісніше із ручкою в руках, аніж з клавіатурою? Деякі дослідження припускають, що це дійсно може бути так. У статті журналу Psychological Science американські дослідники Пем Мюллер і Деніел Оппенгеймер стверджують, що для створення заміток за допомогою ручки та паперу, а не ноутбуку, дає студентам краще розуміння предмета. Такі висновки було отримано внаслідок дослідження більш ніж 300 студентів у Прінстоні та Каліфорнійському університеті у Лос-Анджелесі. Для вчених причина зрозуміла: ті, хто працює на папері, вміють перефразувати інформацію під час занотовування та робити швидкі узагальнення, на відміну від тих, хто працює на клавіатурі і дослівно занотовують зміст лекцій чи статей.</p><h4><strong>Емоційна складова</strong></h4><p>Поки науковці та освітяни сперечаються, естети зауважують: перехід виключно на клавіатури та відмова від писання текстів на папері спричиняє втрату тактильної естетичної складової, відмиранню цілого пласту культури листування — де було місце гармонії, малюванню, створенню візуальних форм та композицій, чимось співзвучних із тим, як створюється музика або танець.</p><p>У своїх книгах історик Філіп Артьерс змальовує, як лікарі та детективи наприкінці XIX століття виявляли ознаки девіації серед божевільних і злочинців, просто розглядаючи те, яким почерком вони писали свої листи. Графологи кажуть, що особливості інтелекту та емоційного стану відбиваються у рукописах, а за допомогою комп’ютера такі речі одразу не помітиш.</p><p>Зрештою, навіть в часи всеохоплюючих технологій, сенсорні екрани, стилуси та планшети для малювання продовжують привчати нас до навичок письма. У повсякденному житті ми продовжуємо щодня хоча би щось записувати від руки, хоч і не помічаємо цього. Навіть графіті та написання плакатів для демонстрацій — це теж частина сучасної культури рукописного писання текстів. Можливо, це — наша данина потребі писати від руки у часи повсюдного панування клавіатури? Хтозна.</p>

Клавіатура проти пера — як технології змінили навички письма

{:ua}Що відбувається із культурою писання текстів під впливом технологій — і як клавіатура все змінює{:}

Автори ідеї вважають, що історичний матеріал Української революції багатий на потенційних супергероїв. В коміксі буде  багато екшену в стилі стимпанк та дизельпанк

До 100-річчя Української революції 1917-1921 років випустять комікс під назвою «Воля». В сюжеті йдеться про альтернативний всесвіт, який зазвичай стає основою стімпанкових сюжетів.
<h4><strong>Як поєднати фантастику і революційні події в Україні</strong></h4>
Автори проекту з творчого об'єднання Ugar Production переконані, що події та технологічні новації початку XX століття є гарною основою для історичного коміксу. До того ж, період УНР досить маловідомий для української аудиторії, а для його актуалізації потрібен екшн. Стиль стімпанк заснований на поверненні в минуле, до витоків виникнення технології парових машин. Один з піджанрів стімпанку — дизельпанк, який розповідає про ретро-футуристичні всесвіти, де основна зброя -— танки, дирижаблі та гвинтові літаки.

<img class="wp-image-1219 size-full aligncenter" src="https://nachasi.com/wp-content/uploads/2017/05/95729452_2.jpg" alt="" width="624" height="351" />
<h4><strong>Хто автор ідеї?</strong></h4>
Задумка створити альтернативний графічний роман виникла у В'ячеслава Бугайова та Олександра Филиповича. Спочатку автори хотіли створити сценарій для фільму, але зрозуміли що якісна картинка буде  дорого коштувати. Якщо проект буде вдалим, то в найближчому майбутньому його екранізують.  Автори розповіли, що для створення коміксу консультувалися з істориком з Інституту національної пам'яті Владиславом Запорожцем.

[blockquote_with_author name="Олександр Филипович" content="Спочатку вивчили реальні історичні моделі. При цьому дуже здивувалися, адже деякі з них вже виглядали фантастично"]

<img class="wp-image-1222 size-full aligncenter" src="https://nachasi.com/wp-content/uploads/2017/05/95729742_17352160_1355101647884685_1670073611727335628_n-1.jpg" alt="" width="624" height="844" />
<h4><strong>Сюжет фантастичної «Волі»</strong></h4>
Комікс матиме декілька томів. У першому буде закладено історичну основу сюжету. Серед головних героїв — гетьман Павло Скоропадський, голова Української Центральної Ради Михайло Грушевський і лідер анархістів Нестор Махно. Примітно, що в цьому фантастичному романі згадується реальна техніку початку XX століття: німецькі бомбардувальники Zeppelin-Staaken, літаки-розвідники «Анатра Анасаль» та броньовики часів Першої Світової.

[blockquote_with_author name="В'ячеслав Бугайов" content="Йде 1918 рік, Перша Світова війна майже вщухла, але раптом вона спалахує знову. Українська держава утримує свої позиції і відбиває наступ зі Сходу..."]
<h4><strong>Коли «Воля» вийде у світ?</strong></h4>
Презентація запланована до фестивалю Kyiv Comic Con, який проходить на початку травня. Графічний роман вийде накладом 2 тис примірників, матиме 56 сторінок та тверду обкладинку. Видавець — об'єднання Asgardian Сomics. Ціна поки що не відома, але автори запевняють, що вона буде доступною. Таким чином автори прагнуть популяризувати українську історію і хочуть звернути увагу молоді та медіакомпаній на важливий державотворчий період Української революції початку XX ст.

<p>До 100-річчя Української революції 1917-1921 років випустять комікс під назвою «Воля». В сюжеті йдеться про альтернативний всесвіт, який зазвичай стає основою стімпанкових сюжетів.</p><h4><strong>Як поєднати фантастику і революційні події в Україні</strong></h4><p>Автори проекту з творчого об&#8217;єднання Ugar Production переконані, що події та технологічні новації початку XX століття є гарною основою для історичного коміксу. До того ж, період УНР досить маловідомий для української аудиторії, а для його актуалізації потрібен екшн. Стиль стімпанк заснований на поверненні в минуле, до витоків виникнення технології парових машин. Один з піджанрів стімпанку — дизельпанк, який розповідає про ретро-футуристичні всесвіти, де основна зброя -— танки, дирижаблі та гвинтові літаки.</p><p><img loading="lazy" class="wp-image-1219 size-full aligncenter" src="/wp-content/uploads/2017/05/95729452_2.jpg" alt="" width="624" height="351" srcset="/wp-content/uploads/2017/05/95729452_2.jpg 624w, /wp-content/uploads/2017/05/95729452_2-300x169.jpg 300w" sizes="(max-width: 624px) 100vw, 624px" /></p><h4><strong>Хто автор ідеї?</strong></h4><p>Задумка створити альтернативний графічний роман виникла у В&#8217;ячеслава Бугайова та Олександра Филиповича. Спочатку автори хотіли створити сценарій для фільму, але зрозуміли що якісна картинка буде  дорого коштувати. Якщо проект буде вдалим, то в найближчому майбутньому його екранізують.  Автори розповіли, що для створення коміксу консультувалися з істориком з Інституту національної пам&#8217;яті Владиславом Запорожцем.</p>	<blockquote class="shortcode-blockquote">		<p>Спочатку вивчили реальні історичні моделі. При цьому дуже здивувалися, адже деякі з них вже виглядали фантастично</p>					<cite>									<span><strong>Олександр Филипович</strong></span> 							</cite>			</blockquote><p><img loading="lazy" class="wp-image-1222 size-full aligncenter" src="/wp-content/uploads/2017/05/95729742_17352160_1355101647884685_1670073611727335628_n-1.jpg" alt="" width="624" height="844" srcset="/wp-content/uploads/2017/05/95729742_17352160_1355101647884685_1670073611727335628_n-1.jpg 624w, /wp-content/uploads/2017/05/95729742_17352160_1355101647884685_1670073611727335628_n-1-222x300.jpg 222w, /wp-content/uploads/2017/05/95729742_17352160_1355101647884685_1670073611727335628_n-1-481x650.jpg 481w, /wp-content/uploads/2017/05/95729742_17352160_1355101647884685_1670073611727335628_n-1-547x740.jpg 547w" sizes="(max-width: 624px) 100vw, 624px" /></p><h4><strong>Сюжет фантастичної «Волі»</strong></h4><p>Комікс матиме декілька томів. У першому буде закладено історичну основу сюжету. Серед головних героїв — гетьман Павло Скоропадський, голова Української Центральної Ради Михайло Грушевський і лідер анархістів Нестор Махно. Примітно, що в цьому фантастичному романі згадується реальна техніку початку XX століття: німецькі бомбардувальники Zeppelin-Staaken, літаки-розвідники «Анатра Анасаль» та броньовики часів Першої Світової.</p>	<blockquote class="shortcode-blockquote">		<p>Йде 1918 рік, Перша Світова війна майже вщухла, але раптом вона спалахує знову. Українська держава утримує свої позиції і відбиває наступ зі Сходу...</p>					<cite>									<span><strong>В'ячеслав Бугайов</strong></span> 							</cite>			</blockquote><h4><strong>Коли «Воля» вийде у світ?</strong></h4><p>Презентація запланована до фестивалю Kyiv Comic Con, який проходить на початку травня. Графічний роман вийде накладом 2 тис примірників, матиме 56 сторінок та тверду обкладинку. Видавець — об&#8217;єднання Asgardian Сomics. Ціна поки що не відома, але автори запевняють, що вона буде доступною. Таким чином автори прагнуть популяризувати українську історію і хочуть звернути увагу молоді та медіакомпаній на важливий державотворчий період Української революції початку XX ст.</p>

Визвольні змагання 1917-21 років відтворили у формі стімпанк-коміксу

{:ua}«Воля» — новий український комікс, який презентують на київському Comic Con цього травня{:}

Новинку презентують в рамках «Книжкового Арсеналу» у Києві у другій половині травня

В рамках «Книжкового Арсеналу» у травні 2017 року буде презентовано унікальну у своєму роді збірку з жіночої історії. «Українські жінки у горнилі модернізації» вийдуть у видавництві «КСД» під редакцією дослідниці та ґендерної активістки Оксани Кісь.
<h4><strong>Хто причетний до написання</strong></h4>
Cеред авторок — учасниці Української Асоціації дослідниць жіночої історії Олена Стяжкіна, Марина Воронина, Мар'яна Байдак, Ольга Бежук, Мирослава Дядюк та багато інших. Орієнтовно презентацію призначено на 18 травня о 15:00 в залі «Фарби» в рамках «Книжкового Арсеналу».
<h4><strong>Про що ця книга</strong></h4>
Процеси модернізації стрімко вривалися у розмірене, зі століттями усталеним трибом і ритмами життя українських жінок кінця XIX ст. При цьому відбувалися радикальні зміни у їхніх соціальних ролях. Зміни зачіпали й повсякденні практики, систему цінностей, світогляд, сфери діяльності. Та що насправді нам відомо про те, як модернізація змінювала жінок і як самі жінки брали участь у процесах модернізації в Україні у найважливіший і переломний її період – у першій половині ХХ ст.? Де були і що робили українські жінки у вирішальні моменти історії України першої половини ХХ століття? Як змінювалося їхнє бачення власного призначення в добу тотальної модернізації? Як суспільство сприймало емансипацію жінок? Кінець ХІХ – початок ХХ ст. – поворотний період у світовій історії, коли змінювалося усе – і технології, і ідеології, і суспільні відносини. Ідеї жіночої емансипації поширилися у середовищі української інтелігенції та спонукали жінок різних верст прагнути розширення своїх прав та можливостей самореалізації. Та чи було тогочасне суспільство готове до серйозних змін у поглядах на гендерні відносини? Відповіді на всі ці питання можна буде знайти у новинці від «КСД»

<p>В рамках «Книжкового Арсеналу» у травні 2017 року буде презентовано унікальну у своєму роді збірку з жіночої історії. «Українські жінки у горнилі модернізації» вийдуть у видавництві «КСД» під редакцією дослідниці та ґендерної активістки Оксани Кісь.</p><h4><strong>Хто причетний до написання</strong></h4><p>Cеред авторок — учасниці Української Асоціації дослідниць жіночої історії Олена Стяжкіна, Марина Воронина, Мар&#8217;яна Байдак, Ольга Бежук, Мирослава Дядюк та багато інших. Орієнтовно презентацію призначено на 18 травня о 15:00 в залі «Фарби» в рамках «Книжкового Арсеналу».</p><h4><strong>Про що ця книга</strong></h4><p>Процеси модернізації стрімко вривалися у розмірене, зі століттями усталеним трибом і ритмами життя українських жінок кінця XIX ст. При цьому відбувалися радикальні зміни у їхніх соціальних ролях. Зміни зачіпали й повсякденні практики, систему цінностей, світогляд, сфери діяльності. Та що насправді нам відомо про те, як модернізація змінювала жінок і як самі жінки брали участь у процесах модернізації в Україні у найважливіший і переломний її період – у першій половині ХХ ст.? Де були і що робили українські жінки у вирішальні моменти історії України першої половини ХХ століття? Як змінювалося їхнє бачення власного призначення в добу тотальної модернізації? Як суспільство сприймало емансипацію жінок? Кінець ХІХ – початок ХХ ст. – поворотний період у світовій історії, коли змінювалося усе – і технології, і ідеології, і суспільні відносини. Ідеї жіночої емансипації поширилися у середовищі української інтелігенції та спонукали жінок різних верст прагнути розширення своїх прав та можливостей самореалізації. Та чи було тогочасне суспільство готове до серйозних змін у поглядах на гендерні відносини? Відповіді на всі ці питання можна буде знайти у новинці від «КСД»</p>

«КСД» видає книгу про жіночу емансипацію в Україні

{:ua}Жінки в Україні на зламі століть та під впливом індустріальної та культурної революцій — у новій книзі «КСД»{:}

В Україні презентують анімаційний серіал за «Кобзарем» Тараса Шевченка. Його автори прагнуть осучаснити твори поета і подати їх по-новому. Всього у серіалу має бути 12 серій. Невдовзі його мають показати на одному з загальнонаціональних каналів.

В основі першої серії анімаційного серіалу – містичний вірш «За байраком байрак» у стилі зомбі-горрору. Анімують «Кобзаря» творці коміксу «Даогопак». Мета — показати інше прочитання творів Тараса Шевченка, в сучасному ключі, здатному зацікавити молоде покоління.

<img class="aligncenter size-full wp-image-494" src="https://nachasi.com/wp-content/uploads/2017/04/Screen-Shot-2017-04-23-at-12.52.38-PM.jpg" alt="" width="1000" height="533" />

<h4><strong>Чому вирішено обрати такий формат</strong></h4>

[blockquote_with_author name="Максим Прасолов" position="продюсер серіалу " content="Якщо ми будемо працювати з Шевченком як із кріпаком, то це буде сльозлива шароварщина. А якщо як із Стівеном Кінгом, як з автором горрорів, то буде зовсім інше ставлення"]

<h4><strong>Як довго триває робота</strong></h4>

Короткометражний мультфільм створювали цілий рік. Зробили понад 400 малюнків у стилістиці українського бароко, що є непростим для роботи художника.

<img class="aligncenter size-full wp-image-495" src="https://nachasi.com/wp-content/uploads/2017/04/Screen-Shot-2017-04-23-at-12.53.00-PM.jpg" alt="" width="1000" height="564" />

Всі зображення та динаміку на екрані створював художник Олексій Чебикін. На основі його малюнків побудовано і анімацію, жодних сторонніх спецефектів автори не використовували:

[blockquote_with_author name="Богдан Шевченко" position="режисер" content="У нас не було технічних кадрів. Анімували всі сцени з малюнків. Кожна фігура розрізалася на частини – від 20 до 140 – і ці частини анімувалися"]

<h4><strong>Коротко про авторів</strong></h4>

Нову анімаційну стрічку готує та ж команда, котра створила три книги графічного роману «Даогопак» — твору, в якому молодий козак намагається із джури-початківця стати справжнім характерником, і на цьому шляху йому доводиться виконувати різні завдання, долати перешкоди, боротися із ворогами, захищати друзів і чимало мандрувати.

<p>В основі першої серії анімаційного серіалу – містичний вірш «За байраком байрак» у стилі зомбі-горрору. Анімують «Кобзаря» творці коміксу «Даогопак». Мета — показати інше прочитання творів Тараса Шевченка, в сучасному ключі, здатному зацікавити молоде покоління.</p><p><img loading="lazy" class="aligncenter size-full wp-image-494" src="/wp-content/uploads/2017/04/Screen-Shot-2017-04-23-at-12.52.38-PM.jpg" alt="" width="1000" height="533" srcset="/wp-content/uploads/2017/04/Screen-Shot-2017-04-23-at-12.52.38-PM.jpg 1000w, /wp-content/uploads/2017/04/Screen-Shot-2017-04-23-at-12.52.38-PM-300x160.jpg 300w, /wp-content/uploads/2017/04/Screen-Shot-2017-04-23-at-12.52.38-PM-768x409.jpg 768w, /wp-content/uploads/2017/04/Screen-Shot-2017-04-23-at-12.52.38-PM-650x346.jpg 650w" sizes="(max-width: 1000px) 100vw, 1000px" /></p><h4><strong>Чому вирішено обрати такий формат</strong></h4>	<blockquote class="shortcode-blockquote">		<p>Якщо ми будемо працювати з Шевченком як із кріпаком, то це буде сльозлива шароварщина. А якщо як із Стівеном Кінгом, як з автором горрорів, то буде зовсім інше ставлення</p>					<cite>									<span><strong>Максим Прасолов,</strong></span> продюсер серіалу 							</cite>			</blockquote><h4><strong>Як довго триває робота</strong></h4><p>Короткометражний мультфільм створювали цілий рік. Зробили понад 400 малюнків у стилістиці українського бароко, що є непростим для роботи художника.</p><p><img loading="lazy" class="aligncenter size-full wp-image-495" src="/wp-content/uploads/2017/04/Screen-Shot-2017-04-23-at-12.53.00-PM.jpg" alt="" width="1000" height="564" srcset="/wp-content/uploads/2017/04/Screen-Shot-2017-04-23-at-12.53.00-PM.jpg 1000w, /wp-content/uploads/2017/04/Screen-Shot-2017-04-23-at-12.53.00-PM-300x169.jpg 300w, /wp-content/uploads/2017/04/Screen-Shot-2017-04-23-at-12.53.00-PM-768x433.jpg 768w, /wp-content/uploads/2017/04/Screen-Shot-2017-04-23-at-12.53.00-PM-650x367.jpg 650w" sizes="(max-width: 1000px) 100vw, 1000px" /></p><p>Всі зображення та динаміку на екрані створював художник Олексій Чебикін. На основі його малюнків побудовано і анімацію, жодних сторонніх спецефектів автори не використовували:</p>	<blockquote class="shortcode-blockquote">		<p>У нас не було технічних кадрів. Анімували всі сцени з малюнків. Кожна фігура розрізалася на частини – від 20 до 140 – і ці частини анімувалися</p>					<cite>									<span><strong>Богдан Шевченко,</strong></span> режисер							</cite>			</blockquote><h4><strong>Коротко про авторів</strong></h4><p>Нову анімаційну стрічку готує та ж команда, котра створила три книги графічного роману «Даогопак» — твору, в якому молодий козак намагається із джури-початківця стати справжнім характерником, і на цьому шляху йому доводиться виконувати різні завдання, долати перешкоди, боротися із ворогами, захищати друзів і чимало мандрувати.</p>

Анімаційний серіал за творами Шевченка — незабаром на ТБ

Для тих, хто давно чекав на нестандартне прочитання творів Кобзаря

#культура