🎭 Як сприймати життя на карантині — погляд режисерки сучасного театру

Čytaty latynkoju
🎭 Як сприймати життя на карантині — погляд режисерки сучасного театру

Як казав мудрий класик Антон Чехов, «Ми любимо згадувати, але не любимо жити».

Часто у своїх імерсивних виставах, у змісті та форматі, використовую поняття «тут і зараз». Ми говоримо: вистава — це момент, це живий процес, що  відбувається не перед тобою, а всередині тебе. Тут важливо встигнути відчути. Залучити почуття у сьогодення та помітити. Я закликаю глядача до цього відчуття під час вистави та у житті після неї. А зараз, дивним чином, життя людей на планеті перетворилося у момент між «до» та «після». Щастям знову стали прості та важливі речі поруч: із близькою людиною та всередині себе.

Особисто для себе я виділила деякі важливі думки, які визначило моє серце та яким я слідую кожен день:

  • не йти у продуктивність,
  • не створювати штучно завдань та цілей, якими й так повне наше життя «до»,
  • зосередитися на проживанні кожного дня, моменту та події. Проживання означає максимальне занурення. Повний імерсив.

Настав час нарешті навчитися менше заморочуватись, аналізувати, вгадувати, передбачати майбутнє та шукати пастку в тих ситуаціях, які дарує нам світ, а почати сприймати все що з нами відбувається як невід’ємну важливу, корисну й потрібну частину життя. Просто жити життя! Просто. Життя у всіх його проявах і запропонованих обставинах, в яких опинився кожен із нас.

У театрі існує цілий ряд бесід, роздумів і лекцій на тему «Я у запропонованих обставинах». У книзі Станіславського «Робота актора над собою» є тренінги, де акторові пропонується здійснювати одні й ті ж дії, але у різних обставинах, або навпаки: різні дії в одних й тих самих запропонованих обставинах.

Зараз весь світ знаходиться у певних запропонованих обставинах, вони однакові й різні одночасно. Але вони є! І вони дуже конкретні. А життя, як найталановитіший режисер, дає нам можливість спробувати органічно зіграти свої ролі в них. Органічно означає чесно. Без зайвої фальші й награвання. Щоб відома всім фраза Станіславського «Не вірю!» раптом не стала підсумком нашого життя у карантині.

Час підштовхує нас жити просто. Саме підштовхує, а не змушує, залишаючи, як завжди, вибір за нами. І ті, хто думає, що в ситуації самоізоляції вибору немає — помиляються. Вибір є. Причому максимально сконцентрований і особистий. Саме тут у цьому моменті життя, особливо чітко чутні питання: а чого я хочу, хто я, і хто ці люди поруч зі мною?

Якщо ми приймаємо запропоновані обставини та сприймаємо як можливість, то раптом починаємо бачити й чути. Саме починаємо. Відбувається «налаштування очей та вух» на частоту почуттів.

Зараз у нас є можливість робити дуже прості речі зі значенням: розмовляти та бути присутнім у бесіді всією свідомістю, а не частково. Читати про себе або вголос, довго, вдумливо й з аналізом прочитаного. Гуляти лісом (якщо є така можливість) й бачити красу світу й велич природи. Думати, дивитися у вікно або в очі близькій людині. Довго та мовчки. Це, звичайно, може бути і випробуванням, і новим досвідом, і ще тією виставою.

В умовах відсутності «треба» ми нарешті можемо заспокоїтися й зосередитися на внутрішньому «хочу». Кожен може прислухатися до своїх: малих побутових, глобальних мрій та життєвих цілей. Адже «треба» у вигляді роботи, бізнес-плану, метушні, нескінченних турбот про когось й щось і звичної рутини багато хто позбавлений.

Ми точно не будемо такими, як були. У нас точно більше ніколи не буде такої приголомшливої ​​можливості. Це Час змін. Давайте ставити питання не про всесвітню змову, а про стан нашої душі. Тоді ми обов’язково визначимо свою роль у цій життєвій виставі.

Наостанок поділюсь фразою, яка зараз відображає мій емоційний камертон і у творчості, і у стосунках, і у ступені відповідальності, і у виборі: «Почни з себе і досить з тебе!».

Самоізоляція — не дуже веселе заняття. Як краще проводити час вдома, ми теж знаємо і розповідаємо: