Українська та світова наука, нові гаджети, дослідження на межі прогресу, Обговорюємо тренди, розбираємося у наукових відкриттях та пояснюємо простими словами, а також разом з вами прогнозуємо майбутнє. Рубрика, у якій нас цікавить усе: від tech-стартапів до науковців-експериментаторів.

Техно

Ви можете стати спонсором цієї рубрики. Пишіть на <a href="mailto:adv@nachasi.com">adv@nachasi.com</a>.

Майже 2 години разом із Apple та новими ґаджетами з Купертіно — і ось що вже цієї осені зможуть придбати та випробувати в дії покупці не лише у США, але й у низці інших країн

Годинник, що телефонує, 4K в кожен дім та iPhone за $999 — всі новинки Apple

{:ua}Що нового представила Apple?{:}

Розповідаємо про все, що стосується креативних індустрій України та світу. Розкажіть про власний кейс, прочитайте розповіді зі світу творчих людей та отримайте порцію натхнення. У рубриці ви знайдете цікаві можливості, новини, кейси та розповіді про мистецтво, культуру, книги, цифрові технології у творчості тощо.

Креатив

Якщо перефразувати видатного майже-філософа Вінні-Пуха, то «емоція не називається — вона відчувається». Саме це можна сказати про настільний посібник із повсякденного щастя та врівноваженості — «Маленьку книгу хюґе» Міка Вікінга. Чому данців вважають одними із найщасливіших людей на планеті, і яке воно — добре життя по-данськи?

Світовий бестселер, лідер продажів — чи просто збір спостережень за тими малими моментами, котрі роблять наше життя по-справжньому щасливим і теплим? Скоріше за все, правда затишно вкрилася коциком і сопе десь посередині під акомпанемент х'юґного потріскування каміну та не менш х'юґного перестуку дощових краплин по піддашшю. А, стоп, ми ж вами ще не розібралися, що таке хюґе. Або х'юґе. Чи хуґе? Та байдуже — яке воно, щастя по-данськи?
<h4><strong>Національний маркетинг</strong></h4>
Напевно мало в світі країн, котрі би зуміли продавати національну філософію під таким «соусом», як це зуміли зробити мешканці Данії. Можливо, вони навіть нас усіх тролять, постійно заповнюючи усілякі міжнародні опитувальники, де вказують, що найчастіше відчувають себе щасливими, на відміну від інших багатьох народів? Хтозна. Книга, видана у «КСД» в перекладі Катерини Бабкіної — зразок того, як побудувати одночасно національну ідею для себе та мрію й ідеал для решти європейських країн.
<h4><strong>Щастя не має назв — і має безліч імен</strong></h4>
909 жінок із Техасу, що їх 2004 року у Принстоні вивчали з метою дослідження найприємніших та найнеприємніших складових повсякдення, однозначно дали відповідь, що найприємніше в житті — це секс. Данці, говорячи про повсякденне щастя, визначили би його як смачну їжу (у кого ще із європейських народів є національний герой Людина-Тістечко? Ото ж бо й воно). Для когось із нас щастя — це добряче виспатися вдома після напруженого тижня. Для когось — теплий колір домашнього світла у присмерку чи смаження картоплі на вогнищі. Щастя має безліч імен (приблизно стільки ж, скільки окремі північні народи мають назв для різних типів снігу). І одночасно те, що для одних буде відчуттям щастя, затишку та рівноваги, для інших стане просто красивим словом — і нічим більше. Книга Вікінга — і про це також.

Мандрівка визначеннями, калібрами, показниками, прикладами та рецептами щастя триває у цій книжці настільки непомітно, що ви за пару годин дочитаєте її, і відчуєте якщо не щастя, то дивний стан заспокоєння (а саме цього напевно і потребує кожен із нас наприкінці робочого тижня).
<h4><strong>Рецепти на щодень</strong></h4>
Коли говоримо про «Маленьку книгу хюґе», насамперед варто зауважити, що читати її натщесерце не рекомендовано. Тут стільки різноманітної їжі, страв, смаколиків, закусок, печива та рецептів із приготування простого, але смаковитого та поживного харчу, що якщо навіть половину з цього всього взятися реалізовувати на практиці, дуже скоро ви станете вгодованим, рум'яним та задоволеним життям, неначе справжній данець.

Втім, до культу їжі і сам автор (а він працює в Інституті дослідження щастя), і данці ставляться трохи іронічно і з гумором. Чого лиш вартий жарт про Людину-Пряника як національного супергероя і безліч дрібніших «підколів» на тему обожнювання смачно попоїсти упродовж всієї розповіді. Господиня (чи господар) точно можуть зробити цю книжку настільною — але на кухні, десь поблизу плити.
<h4><strong>Науковці теж хочуть щастя. Хоча би шматочок</strong></h4>
Діаграми, порівняння, наукові дослідження — якщо ви гадаєте, що окрім мотиваційних історій, яскравих інтер'єрів та смачних страв більше вас нічого не чекає, ви помиляєтеся. Насправді Інститут дослідження щастя не витрачає свій час даремно: наукових обґрунтувань, статистики та доказів стосовно того, як щастя розподіляється між різними віковими групами — і не лише у Данії — тут більш ніж достатньо. Здається, науковцям самим цікаво: що ж робить людей щасливими?

Можна посперечатися, чи варто все аж так формалізувати та заганяти в рамки наукових тез та точних формул. Достовірне лише одне: причини та витоки відчуття щастя можна дослідити науковим шляхом, систематизувати та навіть скласти звіт про те, як це відчуття змінюється щокварталу чи щороку. Данці з цим теж непогано упоралися.

[cut_in_image_fullwidth img="https://nachasi.com/wp-content/uploads/2017/09/DSC05057.jpg" img_id="13882"]
<h4><strong>Світлий бік малих моментів</strong></h4>
Чи не найголовніший урок цієї книги — вміння цінувати малі моменти і створювати їх самотужки. Вийти з офісу не о шостій, а раніше хоча би у п'ятницю, аби прогулятися містом. Зустрітися з друзями. Присвятити бодай один вихідний спілкуванню із дітьми чи онуками. Зробити разом із сім'єю чи друзями щось, що ви зазвичай не робите — готувати, читати, малювати, піти до лісу по гриби чи до річки милуватися заходом сонця. Зробити щось неквапливе, трохи медитативне, але спільне — яке поєднає вас із тими, з ким вам затишно не те що розважатися, але й просто помовчати. Чи не найбільший секрет і цінність при цьому — насолоджуватися поточним моментом і не занурюватися надмірно у міркування про те, що робити далі, як діяти, які завдання чекають на вас в офісі чи скільки невідписаних імейлів залишилося.
<h4><strong>Темний бік хюґе</strong></h4>
Схоже, якщо надто захопитися виконанням всіх порад, традицій та складових до створення хюґного життя, можна створити вкрай ліниве, повільне, солодкаве та вічно усмізнене середовище. У ньому постійно муркочуть коти, потріскує вогнище, смажаться зефірки, печуться пиріжки, горить тепле світло від безлічі торшерів, грає неголосна музика і точаться неспішні розмови із друзями за келихом вина. От тільки всі це тепло та радість можуть швидко набриднути — або зробити вас повільним, ледачкуватим і трохи замкненим у колі тих людей, яких ви й так добре знаєте. Швидкісна побудова зони комфорту як національний вид спорту — якщо ви цим не цікавитеся, можливо, не варто робити своє життя аж занадто хюґним.

[gallery type="slideshow" link="none" size="full" ids="13883,13884,13885,13886" orderby="rand"]

До темного боку данської національної філософії можна також віднести такий собі стереотипний образ усміхненого бороданя з люлькою у светрі з оленями чи усміхненої рудоволосої жінки-господині у фартуху із пиріжками чи ситним данським супом, які вдень неквапливо працюють, а вже о четвертій дня починають розважатися з дітьми чи грати із друзями у скарбл, а ввечері дивляться на зірки чи читають одне одному вголос затишні оповідання біля вогнища, попиваючи каву. Too much sweet, вам не здається? Навряд чи, говорячи про суворих скандинавських підкорювачів морів та мандрівників і воїнів, ми уявляли собі хюґе. Тому варто не сприймати цей путівник данським щастям за типову картину усіх рис данського національного характеру. Хоча би через те, що можна набрати декілька зайвих кілограмів.
<h4><strong>Замкненість кола та спільнот — одна з проблем, яку визнають самі данці</strong></h4>
Автор книги визнає: надмірна хюґність та утворення тісних кіл спілкування на роботі, вдома та поза офісом призводить до того, що довкола кожної родини чи особистості утворюється свого роду «бульбашка», Потрапити у коло «своїх» іноземці, мігранти чи туристи за таких умов просто не можуть — надо щільним є цей гурток біля каміну. Можливо, це йде на користь самобутності самих данців — та точно не йде на користь примноженню мультикультурності та побудові нових зв'язків із зовнішнім світом. Може, вони просто не хочуть ділитися фірмовими льодяниками? Хтозна.
<h4><strong>Так що ж таке оте бісове хюґе?!</strong></h4>
Це — одночасно і сукупність малих ритуалів, і світовідчуття, і вміння насолоджуватися життям, і навіть не дратуватися, якщо відбувається щось, що ви до кінця не можете зрозуміти чи із чим не можете упоратися. Можливо, це своєрідний скандинавський відповідник до азійського дзену — із поправкою на короткий світловий день, суворі зими та любов до солодкого та продукції з бобів кавового дерева? Перевірити, чи працює хюґе, кожен із нас зможе вже у листопаді — надворі почне темніти о 15:40, дні та ночі стануть холодними, а дощі перейдуть у перший мокрий сніг. Коли ще спробувати перехід на світлий бік хюґе, як не в очікуванні фінального місяця року. Радимо приберегти читання «Маленької книги хюґе» саме на той час. | <a href="http://bit.ly/huge-book" target="_blank" rel="noopener"><em>Придбати електронну книгу</em></a>

<p>Світовий бестселер, лідер продажів — чи просто збір спостережень за тими малими моментами, котрі роблять наше життя по-справжньому щасливим і теплим? Скоріше за все, правда затишно вкрилася коциком і сопе десь посередині під акомпанемент х&#8217;юґного потріскування каміну та не менш х&#8217;юґного перестуку дощових краплин по піддашшю. А, стоп, ми ж вами ще не розібралися, що таке хюґе. Або х&#8217;юґе. Чи хуґе? Та байдуже — яке воно, щастя по-данськи?</p><h4><strong>Національний маркетинг</strong></h4><p>Напевно мало в світі країн, котрі би зуміли продавати національну філософію під таким «соусом», як це зуміли зробити мешканці Данії. Можливо, вони навіть нас усіх тролять, постійно заповнюючи усілякі міжнародні опитувальники, де вказують, що найчастіше відчувають себе щасливими, на відміну від інших багатьох народів? Хтозна. Книга, видана у «КСД» в перекладі Катерини Бабкіної — зразок того, як побудувати одночасно національну ідею для себе та мрію й ідеал для решти європейських країн.</p><h4><strong>Щастя не має назв — і має безліч імен</strong></h4><p>909 жінок із Техасу, що їх 2004 року у Принстоні вивчали з метою дослідження найприємніших та найнеприємніших складових повсякдення, однозначно дали відповідь, що найприємніше в житті — це секс. Данці, говорячи про повсякденне щастя, визначили би його як смачну їжу (у кого ще із європейських народів є національний герой Людина-Тістечко? Ото ж бо й воно). Для когось із нас щастя — це добряче виспатися вдома після напруженого тижня. Для когось — теплий колір домашнього світла у присмерку чи смаження картоплі на вогнищі. Щастя має безліч імен (приблизно стільки ж, скільки окремі північні народи мають назв для різних типів снігу). І одночасно те, що для одних буде відчуттям щастя, затишку та рівноваги, для інших стане просто красивим словом — і нічим більше. Книга Вікінга — і про це також.</p><p>Мандрівка визначеннями, калібрами, показниками, прикладами та рецептами щастя триває у цій книжці настільки непомітно, що ви за пару годин дочитаєте її, і відчуєте якщо не щастя, то дивний стан заспокоєння (а саме цього напевно і потребує кожен із нас наприкінці робочого тижня).</p><h4><strong>Рецепти на щодень</strong></h4><p>Коли говоримо про «Маленьку книгу хюґе», насамперед варто зауважити, що читати її натщесерце не рекомендовано. Тут стільки різноманітної їжі, страв, смаколиків, закусок, печива та рецептів із приготування простого, але смаковитого та поживного харчу, що якщо навіть половину з цього всього взятися реалізовувати на практиці, дуже скоро ви станете вгодованим, рум&#8217;яним та задоволеним життям, неначе справжній данець.</p><p>Втім, до культу їжі і сам автор (а він працює в Інституті дослідження щастя), і данці ставляться трохи іронічно і з гумором. Чого лиш вартий жарт про Людину-Пряника як національного супергероя і безліч дрібніших «підколів» на тему обожнювання смачно попоїсти упродовж всієї розповіді. Господиня (чи господар) точно можуть зробити цю книжку настільною — але на кухні, десь поблизу плити.</p><h4><strong>Науковці теж хочуть щастя. Хоча би шматочок</strong></h4><p>Діаграми, порівняння, наукові дослідження — якщо ви гадаєте, що окрім мотиваційних історій, яскравих інтер&#8217;єрів та смачних страв більше вас нічого не чекає, ви помиляєтеся. Насправді Інститут дослідження щастя не витрачає свій час даремно: наукових обґрунтувань, статистики та доказів стосовно того, як щастя розподіляється між різними віковими групами — і не лише у Данії — тут більш ніж достатньо. Здається, науковцям самим цікаво: що ж робить людей щасливими?</p><p>Можна посперечатися, чи варто все аж так формалізувати та заганяти в рамки наукових тез та точних формул. Достовірне лише одне: причини та витоки відчуття щастя можна дослідити науковим шляхом, систематизувати та навіть скласти звіт про те, як це відчуття змінюється щокварталу чи щороку. Данці з цим теж непогано упоралися.</p>	<div class="wp-caption full-screen  ">				<img src="/wp-content/uploads/2017/09/DSC05057.jpg">			</div><h4><strong>Світлий бік малих моментів</strong></h4><p>Чи не найголовніший урок цієї книги — вміння цінувати малі моменти і створювати їх самотужки. Вийти з офісу не о шостій, а раніше хоча би у п&#8217;ятницю, аби прогулятися містом. Зустрітися з друзями. Присвятити бодай один вихідний спілкуванню із дітьми чи онуками. Зробити разом із сім&#8217;єю чи друзями щось, що ви зазвичай не робите — готувати, читати, малювати, піти до лісу по гриби чи до річки милуватися заходом сонця. Зробити щось неквапливе, трохи медитативне, але спільне — яке поєднає вас із тими, з ким вам затишно не те що розважатися, але й просто помовчати. Чи не найбільший секрет і цінність при цьому — насолоджуватися поточним моментом і не занурюватися надмірно у міркування про те, що робити далі, як діяти, які завдання чекають на вас в офісі чи скільки невідписаних імейлів залишилося.</p><h4><strong>Темний бік хюґе</strong></h4><p>Схоже, якщо надто захопитися виконанням всіх порад, традицій та складових до створення хюґного життя, можна створити вкрай ліниве, повільне, солодкаве та вічно усмізнене середовище. У ньому постійно муркочуть коти, потріскує вогнище, смажаться зефірки, печуться пиріжки, горить тепле світло від безлічі торшерів, грає неголосна музика і точаться неспішні розмови із друзями за келихом вина. От тільки всі це тепло та радість можуть швидко набриднути — або зробити вас повільним, ледачкуватим і трохи замкненим у колі тих людей, яких ви й так добре знаєте. Швидкісна побудова зони комфорту як національний вид спорту — якщо ви цим не цікавитеся, можливо, не варто робити своє життя аж занадто хюґним.</p><script type="application/json" class="shortcode-slider-json">	[				{			"url": "/wp-content/uploads/2017/09/DSC05047.jpg",			"caption": "Книга маленька, а рецептів — багацько"		},				{			"url": "/wp-content/uploads/2017/09/DSC05042.jpg",			"caption": "Книга дійсно маленька"		},				{			"url": "/wp-content/uploads/2017/09/DSC05051.jpg",			"caption": "Про хюґе коротко"		},				{			"url": "/wp-content/uploads/2017/09/DSC05044.jpg",			"caption": "Ваш головний маніфест щастя, якщо ви — данець"		}			]</script><p>До темного боку данської національної філософії можна також віднести такий собі стереотипний образ усміхненого бороданя з люлькою у светрі з оленями чи усміхненої рудоволосої жінки-господині у фартуху із пиріжками чи ситним данським супом, які вдень неквапливо працюють, а вже о четвертій дня починають розважатися з дітьми чи грати із друзями у скарбл, а ввечері дивляться на зірки чи читають одне одному вголос затишні оповідання біля вогнища, попиваючи каву. Too much sweet, вам не здається? Навряд чи, говорячи про суворих скандинавських підкорювачів морів та мандрівників і воїнів, ми уявляли собі хюґе. Тому варто не сприймати цей путівник данським щастям за типову картину усіх рис данського національного характеру. Хоча би через те, що можна набрати декілька зайвих кілограмів.</p><h4><strong>Замкненість кола та спільнот — одна з проблем, яку визнають самі данці</strong></h4><p>Автор книги визнає: надмірна хюґність та утворення тісних кіл спілкування на роботі, вдома та поза офісом призводить до того, що довкола кожної родини чи особистості утворюється свого роду «бульбашка», Потрапити у коло «своїх» іноземці, мігранти чи туристи за таких умов просто не можуть — надо щільним є цей гурток біля каміну. Можливо, це йде на користь самобутності самих данців — та точно не йде на користь примноженню мультикультурності та побудові нових зв&#8217;язків із зовнішнім світом. Може, вони просто не хочуть ділитися фірмовими льодяниками? Хтозна.</p><h4><strong>Так що ж таке оте бісове хюґе?!</strong></h4><p>Це — одночасно і сукупність малих ритуалів, і світовідчуття, і вміння насолоджуватися життям, і навіть не дратуватися, якщо відбувається щось, що ви до кінця не можете зрозуміти чи із чим не можете упоратися. Можливо, це своєрідний скандинавський відповідник до азійського дзену — із поправкою на короткий світловий день, суворі зими та любов до солодкого та продукції з бобів кавового дерева? Перевірити, чи працює хюґе, кожен із нас зможе вже у листопаді — надворі почне темніти о 15:40, дні та ночі стануть холодними, а дощі перейдуть у перший мокрий сніг. Коли ще спробувати перехід на світлий бік хюґе, як не в очікуванні фінального місяця року. Радимо приберегти читання «Маленької книги хюґе» саме на той час. | <a href="http://bit.ly/huge-book" target="_blank" rel="noopener"><em>Придбати електронну книгу</em></a></p>

Маленька книга дрібних моментів щастя

{:ua}Що таке хюґе і як можна його досягти?{:}

VIII Одеський міжнародний кінофестиваль журналісти, працівники film industry та й навіть глядачі відзначили як найбільш помітний для власне українського кіно. Бо кількість українських фільмів та їхня якість вражали. Так, кожне кіно знаходило свою аудиторію, ставало маленькою перемогою і досягненням, хоча й дрібних бентег вистачало так само

Перемоги та бентеги українського кіно — нотатки з ОМКФ

{:ua}Головне з української програми Одеського міжнародного кінофестивалю{:}

<p>Український переклад Олександри Асташової вийшов у видавництві «Наш Формат» у 2017 році. Ця невеличка книга у чорній обкладинці із кремовими сторінками розкриває досить нехитру ідею. Якщо довго пробиватися «крізь лід», можна нарешті побачити, як «проростають» певними плодами ваші зусилля та прагнення. Здавалося би, про це вже сказано і написано сотні статей та десятки книг. Чим Голідей такий особливий, що його варто прочитати просто тут і зараз?
</p>
<h4><strong>«Ні» — оптимізмові, «так» — реалізмові</strong></h4>
Перше, що впадає у вічі — самокритичність автора. Так, ви 100% знаєте цих авторів-мотиваторів — одвічних хвальків, суперменів із бестселерами під пахвою, які готові врятувати світ. Які так і кричать «агов, хлопче, будь крутим, будь як я, ніколи не сумуй і не здавайся, тренуйся, бігай, пиши книгу, роби 100 відтискань від підлоги щодня, їж кіло бананів на сніданок, не вір ні в що крім критики чистого розуму». На щастя, нічого подібного у «Напролом» немає. Тож фанати Тіма Ферріса чи Тоні Робінсона можуть спокійно пропустити цю книгу «повз» себе.

Раян Голідей зауважує, що оптимізм, приказки, притчі, поради про «другу щоку» чи біблейні сюжети — взагалі не його «коник». Сідлати ці маркетингові ходи він не збирається. <strong>Причина проста:</strong> автор — послідовник філософії стоїцизму, починаючи ще від стародавніх трактатів і до інкарнацій цього філософського вчення у діях та вчинках політиків, економістів, філософів та військових XX століття. Голідей закликає поглянути на речі тверезо, користуватися інструментами колективного знання та досвіду. І все це робити заради єдиної мети: здолати низку перепон, які блокують кожного із нас окремо і все людство загалом від того, аби статя по-справжньому вільними, щасливими, врівноваженими, самореалізованими.

[blockquote_with_author name="Раян Голідей" position="медіастратеґ, письменник" content="— Ніхто не народжується із внутрішнею фортецею. Якщо ви хочете досягнути мети попри перешкоди, тренуйте силу волі."]

<strong>І ще тут багато історії</strong> — перш за все американської, але й європейська також є. Якщо історія та історичні діячі завжди вам видавалися вкрай нудними і нецікавими персонажами із підручника — на часі купити книгу Голідея. Ви просто не повірите, кого він наводить в якості прикладів для наслідування часом (вже уявив, який галас би піднявся, якби хтось із українських авторів запопався шукати позитивні чи гідні наслідування риси, скажімо, у німецьких генералів часів Другої Світової — а Голідей ризикує і йде на цей крок, бо розуміє потребу вчитися стійкості та вмінню долати перешкоди навіть у тих, хто став ворогом усього людства).
<h4><strong>Незвичність прикладів</strong></h4>
Непряме спілкування, допустимість обхідного шляху, відсутність стилю жорсткого керування в успішних керівників, приклади з аграрної чи військової сфери переплітаються із історією бейсболу або виноробства та цитатами римських мудреців та імператорів — і лише раз згадується вже іконічний <a href="https://nachasi.com/2017/06/12/no-yelling/" target="_blank" rel="noopener" class=" with_hint_js">Стів Джобс<span class="hint-box"><img src="https://nachasi.com/wp-content/uploads/2017/06/steve-jobs-1249665_1280-300x200.jpg" />Не бути як Джобс: чому не слід кричати на підлеглих — думка дослідників</span></a>. Тут немає безкінечного «замусолювання» легенд <a href="https://nachasi.com/2017/05/16/remember-this/" target="_blank" rel="noopener" class=" with_hint_js">Кремнієвої Долини<span class="hint-box"><img src="https://nachasi.com/wp-content/uploads/2017/05/tie-690084_1280-300x200.jpg" />7 реалій підприємництва, про які варто пам'ятати</span></a> (наче лише на них світ клином зійшовся для підприємців). Тут немає абстрактних джонів булів, робів та джеків в якості прикладів, та й сама книга позбавлена «притча-синдрому», яким так часто грішать автори мотиваційного нон-фікшну. Натомість є багато фактів, цифр та історій із біографії реальних діячів різних епох та континентів. І навіть якщо ви не збираєтеся підкорювати височенні гірські піки, долати багатотисячні армії чи завоювати «золотого м'яча», всі ці історії доводять одне: навіть у найбільших легенд і найвеличніших постатей у будь-якій сфері діяльності були моменти слабкості, суму, сумнівів — і це нормально.

[cut_in_image_fullwidth img="https://nachasi.com/wp-content/uploads/2017/07/DSC04335.jpg" img_id="8461"]

Три частини — <strong>«Сприйняття», «Дія», «Воля»</strong> — як ключ до побудови сильної особистості. Кожна глава — як окрема міні-історія. Все це дає змогу читати «Напролом» фактично з будь-якого розділу, хоч з кінця. Універсальність та мінімалізм — прям за стоїцизмом, а ще є щось спільне із дзеном та східними філософськими та бойовими практиками. Голідей дає вам до рук інструментарій для загострення розуму, самокритичності, здатності прийняття рішень — і вже від читача залежить, як цим «знарядям» скористатися. Книга читається досить швидко — а от простір для роздумів залишає на тривалий час.
<h4><strong>Виховати у собі стоїка</strong></h4>
«Напролом» завершується списком рекомендованих книг — гадаю, буде доцільно навести його тут: раптом хтось із вас вже хоче почати знайомство із стоїцизмом, ще навіть не придбавши книгу Голідея:
<ul>
<li>«Роздуми» Марка Аврелія</li>
 	<li>«Листи» Сенеки (також відомі як збірка «Про швидкоплинність життя»)</li>
 	<li>«Бесіди» Епіктета.</li>
</ul>
Голідей також радить знайомитися із роботами та збірками афоризмів і сентенцій Геракліта, Плутарха, Сократа, Цицерона, Монтеня та Шопенґауера.

Кому не варто читати цю книгу? Мабуть тим, хто досі вірить, що «помідорний менеджмент», 20 хвилин кросфіту, <a href="https://nachasi.com/2017/05/21/cozy-office-gadgets/" target="_blank" rel="noopener" class=" with_hint_js">стіл для роботи стоячи<span class="hint-box"><img src="https://nachasi.com/wp-content/uploads/2017/05/office-620817_1280-300x200.jpg" />11 складових для створення затишку в офісі</span></a> та звичка раз на рік чистити свою телефонну книжку і викидати все зайве із квартири здатні перетворити його (або її) на супергероя, надлюдину чи взірець для наслідування абсолютно усіх оточуючих. Голідей виступає за рух вперед, вгору і долання перешкод, але при цьому за збереження гідності, індивідуальності та вміння приймати не лише перемоги, але й поразки.

Одним словом — за те, щоби ви залишалися людиною з усіма її людськими рисами і навіть недоліками, але не забували про «Напролом». | <em><a href="http://bit.ly/naprolom-" target="_blank" rel="noopener">Купити книгу</a></em>

<p>Український переклад Олександри Асташової вийшов у видавництві «Наш Формат» у 2017 році. Ця невеличка книга у чорній обкладинці із кремовими сторінками розкриває досить нехитру ідею. Якщо довго пробиватися «крізь лід», можна нарешті побачити, як «проростають» певними плодами ваші зусилля та прагнення. Здавалося би, про це вже сказано і написано сотні статей та десятки книг. Чим Голідей такий особливий, що його варто прочитати просто тут і зараз?</p><h4><strong>«Ні» — оптимізмові, «так» — реалізмові</strong></h4><p>Перше, що впадає у вічі — самокритичність автора. Так, ви 100% знаєте цих авторів-мотиваторів — одвічних хвальків, суперменів із бестселерами під пахвою, які готові врятувати світ. Які так і кричать «агов, хлопче, будь крутим, будь як я, ніколи не сумуй і не здавайся, тренуйся, бігай, пиши книгу, роби 100 відтискань від підлоги щодня, їж кіло бананів на сніданок, не вір ні в що крім критики чистого розуму». На щастя, нічого подібного у «Напролом» немає. Тож фанати Тіма Ферріса чи Тоні Робінсона можуть спокійно пропустити цю книгу «повз» себе.</p><p>Раян Голідей зауважує, що оптимізм, приказки, притчі, поради про «другу щоку» чи біблейні сюжети — взагалі не його «коник». Сідлати ці маркетингові ходи він не збирається. <strong>Причина проста:</strong> автор — послідовник філософії стоїцизму, починаючи ще від стародавніх трактатів і до інкарнацій цього філософського вчення у діях та вчинках політиків, економістів, філософів та військових XX століття. Голідей закликає поглянути на речі тверезо, користуватися інструментами колективного знання та досвіду. І все це робити заради єдиної мети: здолати низку перепон, які блокують кожного із нас окремо і все людство загалом від того, аби статя по-справжньому вільними, щасливими, врівноваженими, самореалізованими.</p>	<blockquote class="shortcode-blockquote">		<p>— Ніхто не народжується із внутрішнею фортецею. Якщо ви хочете досягнути мети попри перешкоди, тренуйте силу волі.</p>					<cite>									<span><strong>Раян Голідей,</strong></span> медіастратеґ, письменник							</cite>			</blockquote><p><strong>І ще тут багато історії</strong> — перш за все американської, але й європейська також є. Якщо історія та історичні діячі завжди вам видавалися вкрай нудними і нецікавими персонажами із підручника — на часі купити книгу Голідея. Ви просто не повірите, кого він наводить в якості прикладів для наслідування часом (вже уявив, який галас би піднявся, якби хтось із українських авторів запопався шукати позитивні чи гідні наслідування риси, скажімо, у німецьких генералів часів Другої Світової — а Голідей ризикує і йде на цей крок, бо розуміє потребу вчитися стійкості та вмінню долати перешкоди навіть у тих, хто став ворогом усього людства).</p><h4><strong>Незвичність прикладів</strong></h4><p>Непряме спілкування, допустимість обхідного шляху, відсутність стилю жорсткого керування в успішних керівників, приклади з аграрної чи військової сфери переплітаються із історією бейсболу або виноробства та цитатами римських мудреців та імператорів — і лише раз згадується вже іконічний <a href="/2017/06/12/no-yelling/" target="_blank" rel="noopener" class=" with_hint_js">Стів Джобс<span class="hint-box"><img src="/wp-content/uploads/2017/06/steve-jobs-1249665_1280-300x200.jpg" />Не бути як Джобс: чому не слід кричати на підлеглих — думка дослідників</span></a>. Тут немає безкінечного «замусолювання» легенд <a href="/2017/05/16/remember-this/" target="_blank" rel="noopener" class=" with_hint_js">Кремнієвої Долини<span class="hint-box"><img src="/wp-content/uploads/2017/05/tie-690084_1280-300x200.jpg" />7 реалій підприємництва, про які варто пам&#8217;ятати</span></a> (наче лише на них світ клином зійшовся для підприємців). Тут немає абстрактних джонів булів, робів та джеків в якості прикладів, та й сама книга позбавлена «притча-синдрому», яким так часто грішать автори мотиваційного нон-фікшну. Натомість є багато фактів, цифр та історій із біографії реальних діячів різних епох та континентів. І навіть якщо ви не збираєтеся підкорювати височенні гірські піки, долати багатотисячні армії чи завоювати «золотого м&#8217;яча», всі ці історії доводять одне: навіть у найбільших легенд і найвеличніших постатей у будь-якій сфері діяльності були моменти слабкості, суму, сумнівів — і це нормально.</p>	<div class="wp-caption full-screen  ">				<img src="/wp-content/uploads/2017/07/DSC04335.jpg">			</div><p>Три частини — <strong>«Сприйняття», «Дія», «Воля»</strong> — як ключ до побудови сильної особистості. Кожна глава — як окрема міні-історія. Все це дає змогу читати «Напролом» фактично з будь-якого розділу, хоч з кінця. Універсальність та мінімалізм — прям за стоїцизмом, а ще є щось спільне із дзеном та східними філософськими та бойовими практиками. Голідей дає вам до рук інструментарій для загострення розуму, самокритичності, здатності прийняття рішень — і вже від читача залежить, як цим «знарядям» скористатися. Книга читається досить швидко — а от простір для роздумів залишає на тривалий час.</p><h4><strong>Виховати у собі стоїка</strong></h4><p>«Напролом» завершується списком рекомендованих книг — гадаю, буде доцільно навести його тут: раптом хтось із вас вже хоче почати знайомство із стоїцизмом, ще навіть не придбавши книгу Голідея:</p><ul><li>«Роздуми» Марка Аврелія</li><li>«Листи» Сенеки (також відомі як збірка «Про швидкоплинність життя»)</li><li>«Бесіди» Епіктета.</li></ul><p>Голідей також радить знайомитися із роботами та збірками афоризмів і сентенцій Геракліта, Плутарха, Сократа, Цицерона, Монтеня та Шопенґауера.</p><p>Кому не варто читати цю книгу? Мабуть тим, хто досі вірить, що «помідорний менеджмент», 20 хвилин кросфіту, <a href="/2017/05/21/cozy-office-gadgets/" target="_blank" rel="noopener" class=" with_hint_js">стіл для роботи стоячи<span class="hint-box"><img src="/wp-content/uploads/2017/05/office-620817_1280-300x200.jpg" />11 складових для створення затишку в офісі</span></a> та звичка раз на рік чистити свою телефонну книжку і викидати все зайве із квартири здатні перетворити його (або її) на супергероя, надлюдину чи взірець для наслідування абсолютно усіх оточуючих. Голідей виступає за рух вперед, вгору і долання перешкод, але при цьому за збереження гідності, індивідуальності та вміння приймати не лише перемоги, але й поразки.</p><p>Одним словом — за те, щоби ви залишалися людиною з усіма її людськими рисами і навіть недоліками, але не забували про «Напролом». | <em><a href="http://bit.ly/naprolom-" target="_blank" rel="noopener">Купити книгу</a></em></p><p> </p><p> </p>

«Так, ми не імператори, але світ постійно випробовує нас на міцність. Він наче питає: «А ти гідний? Чи зможеш ти подолати неминучі завади?» — такими словами завершується вступ до книги Раяна Голідея, людини, яка в найтяжчі хвилини радить не опускати рук і не піддаватися паніці, а йти напролом. Таку назву має і його книга, про яку ми з вами сьогодні поговоримо

Український переклад Олександри Асташової вийшов у видавництві «Наш Формат» у 2017 році. Ця невеличка книга у чорній обкладинці із кремовими сторінками розкриває досить нехитру ідею. Якщо довго пробиватися «крізь лід», можна нарешті побачити, як «проростають» певними плодами ваші зусилля та прагнення. Здавалося би, про це вже сказано і написано сотні статей та десятки книг. Чим Голідей такий особливий, що його варто прочитати просто тут і зараз?
<h4><strong>«Ні» — оптимізмові, «так» — реалізмові</strong></h4>
Перше, що впадає у вічі — самокритичність автора. Так, ви 100% знаєте цих авторів-мотиваторів — одвічних хвальків, суперменів із бестселерами під пахвою, які готові врятувати світ. Які так і кричать «агов, хлопче, будь крутим, будь як я, ніколи не сумуй і не здавайся, тренуйся, бігай, пиши книгу, роби 100 відтискань від підлоги щодня, їж кіло бананів на сніданок, не вір ні в що крім критики чистого розуму». На щастя, нічого подібного у «Напролом» немає. Тож фанати Тіма Ферріса чи Тоні Робінсона можуть спокійно пропустити цю книгу «повз» себе.

Раян Голідей зауважує, що оптимізм, приказки, притчі, поради про «другу щоку» чи біблейні сюжети — взагалі не його «коник». Сідлати ці маркетингові ходи він не збирається. <strong>Причина проста:</strong> автор — послідовник філософії стоїцизму, починаючи ще від стародавніх трактатів і до інкарнацій цього філософського вчення у діях та вчинках політиків, економістів, філософів та військових XX століття. Голідей закликає поглянути на речі тверезо, користуватися інструментами колективного знання та досвіду. І все це робити заради єдиної мети: здолати низку перепон, які блокують кожного із нас окремо і все людство загалом від того, аби статя по-справжньому вільними, щасливими, врівноваженими, самореалізованими.

[blockquote_with_author name="Раян Голідей" position="медіастратеґ, письменник" content="— Ніхто не народжується із внутрішнею фортецею. Якщо ви хочете досягнути мети попри перешкоди, тренуйте силу волі."]

<strong>І ще тут багато історії</strong> — перш за все американської, але й європейська також є. Якщо історія та історичні діячі завжди вам видавалися вкрай нудними і нецікавими персонажами із підручника — на часі купити книгу Голідея. Ви просто не повірите, кого він наводить в якості прикладів для наслідування часом (вже уявив, який галас би піднявся, якби хтось із українських авторів запопався шукати позитивні чи гідні наслідування риси, скажімо, у німецьких генералів часів Другої Світової — а Голідей ризикує і йде на цей крок, бо розуміє потребу вчитися стійкості та вмінню долати перешкоди навіть у тих, хто став ворогом усього людства).
<h4><strong>Незвичність прикладів</strong></h4>
Непряме спілкування, допустимість обхідного шляху, відсутність стилю жорсткого керування в успішних керівників, приклади з аграрної чи військової сфери переплітаються із історією бейсболу або виноробства та цитатами римських мудреців та імператорів — і лише раз згадується вже іконічний <a href="https://nachasi.com/2017/06/12/no-yelling/" target="_blank" rel="noopener">Стів Джобс</a>. Тут немає безкінечного «замусолювання» легенд <a href="https://nachasi.com/2017/05/16/remember-this/" target="_blank" rel="noopener">Кремнієвої Долини</a> (наче лише на них світ клином зійшовся для підприємців). Тут немає абстрактних джонів булів, робів та джеків в якості прикладів, та й сама книга позбавлена «притча-синдрому», яким так часто грішать автори мотиваційного нон-фікшну. Натомість є багато фактів, цифр та історій із біографії реальних діячів різних епох та континентів. І навіть якщо ви не збираєтеся підкорювати височенні гірські піки, долати багатотисячні армії чи завоювати «золотого м'яча», всі ці історії доводять одне: навіть у найбільших легенд і найвеличніших постатей у будь-якій сфері діяльності були моменти слабкості, суму, сумнівів — і це нормально.

[cut_in_image_fullwidth img="https://nachasi.com/wp-content/uploads/2017/07/DSC04335.jpg" img_id="8461"]

Три частини — <strong>«Сприйняття», «Дія», «Воля»</strong> — як ключ до побудови сильної особистості. Кожна глава — як окрема міні-історія. Все це дає змогу читати «Напролом» фактично з будь-якого розділу, хоч з кінця. Універсальність та мінімалізм — прям за стоїцизмом, а ще є щось спільне із дзеном та східними філософськими та бойовими практиками. Голідей дає вам до рук інструментарій для загострення розуму, самокритичності, здатності прийняття рішень — і вже від читача залежить, як цим «знарядям» скористатися. Книга читається досить швидко — а от простір для роздумів залишає на тривалий час.
<h4><strong>Виховати у собі стоїка</strong></h4>
«Напролом» завершується списком рекомендованих книг — гадаю, буде доцільно навести його тут: раптом хтось із вас вже хоче почати знайомство із стоїцизмом, ще навіть не придбавши книгу Голідея:
<ul>
 	<li>«Роздуми» Марка Аврелія</li>
 	<li>«Листи» Сенеки (також відомі як збірка «Про швидкоплинність життя»)</li>
 	<li>«Бесіди» Епіктета.</li>
</ul>
Голідей також радить знайомитися із роботами та збірками афоризмів і сентенцій Геракліта, Плутарха, Сократа, Цицерона, Монтеня та Шопенґауера.

Кому не варто читати цю книгу? Мабуть тим, хто досі вірить, що «помідорний менеджмент», 20 хвилин кросфіту, <a href="https://nachasi.com/2017/05/21/cozy-office-gadgets/" target="_blank" rel="noopener">стіл для роботи стоячи</a> та звичка раз на рік чистити свою телефонну книжку і викидати все зайве із квартири здатні перетворити його (або її) на супергероя, надлюдину чи взірець для наслідування абсолютно усіх оточуючих. Голідей виступає за рух вперед, вгору і долання перешкод, але при цьому за збереження гідності, індивідуальності та вміння приймати не лише перемоги, але й поразки.

Одним словом — за те, щоби ви залишалися людиною з усіма її людськими рисами і навіть недоліками, але не забували про «Напролом». | <em><a href="http://bit.ly/naprolom-" target="_blank" rel="noopener">Купити книгу</a></em>

&nbsp;

&nbsp;

<p>Український переклад Олександри Асташової вийшов у видавництві «Наш Формат» у 2017 році. Ця невеличка книга у чорній обкладинці із кремовими сторінками розкриває досить нехитру ідею. Якщо довго пробиватися «крізь лід», можна нарешті побачити, як «проростають» певними плодами ваші зусилля та прагнення. Здавалося би, про це вже сказано і написано сотні статей та десятки книг. Чим Голідей такий особливий, що його варто прочитати просто тут і зараз?</p><h4><strong>«Ні» — оптимізмові, «так» — реалізмові</strong></h4><p>Перше, що впадає у вічі — самокритичність автора. Так, ви 100% знаєте цих авторів-мотиваторів — одвічних хвальків, суперменів із бестселерами під пахвою, які готові врятувати світ. Які так і кричать «агов, хлопче, будь крутим, будь як я, ніколи не сумуй і не здавайся, тренуйся, бігай, пиши книгу, роби 100 відтискань від підлоги щодня, їж кіло бананів на сніданок, не вір ні в що крім критики чистого розуму». На щастя, нічого подібного у «Напролом» немає. Тож фанати Тіма Ферріса чи Тоні Робінсона можуть спокійно пропустити цю книгу «повз» себе.</p><p>Раян Голідей зауважує, що оптимізм, приказки, притчі, поради про «другу щоку» чи біблейні сюжети — взагалі не його «коник». Сідлати ці маркетингові ходи він не збирається. <strong>Причина проста:</strong> автор — послідовник філософії стоїцизму, починаючи ще від стародавніх трактатів і до інкарнацій цього філософського вчення у діях та вчинках політиків, економістів, філософів та військових XX століття. Голідей закликає поглянути на речі тверезо, користуватися інструментами колективного знання та досвіду. І все це робити заради єдиної мети: здолати низку перепон, які блокують кожного із нас окремо і все людство загалом від того, аби статя по-справжньому вільними, щасливими, врівноваженими, самореалізованими.</p>	<blockquote class="shortcode-blockquote">		<p>— Ніхто не народжується із внутрішнею фортецею. Якщо ви хочете досягнути мети попри перешкоди, тренуйте силу волі.</p>					<cite>									<span><strong>Раян Голідей,</strong></span> медіастратеґ, письменник							</cite>			</blockquote><p><strong>І ще тут багато історії</strong> — перш за все американської, але й європейська також є. Якщо історія та історичні діячі завжди вам видавалися вкрай нудними і нецікавими персонажами із підручника — на часі купити книгу Голідея. Ви просто не повірите, кого він наводить в якості прикладів для наслідування часом (вже уявив, який галас би піднявся, якби хтось із українських авторів запопався шукати позитивні чи гідні наслідування риси, скажімо, у німецьких генералів часів Другої Світової — а Голідей ризикує і йде на цей крок, бо розуміє потребу вчитися стійкості та вмінню долати перешкоди навіть у тих, хто став ворогом усього людства).</p><h4><strong>Незвичність прикладів</strong></h4><p>Непряме спілкування, допустимість обхідного шляху, відсутність стилю жорсткого керування в успішних керівників, приклади з аграрної чи військової сфери переплітаються із історією бейсболу або виноробства та цитатами римських мудреців та імператорів — і лише раз згадується вже іконічний <a href="/2017/06/12/no-yelling/" target="_blank" rel="noopener">Стів Джобс</a>. Тут немає безкінечного «замусолювання» легенд <a href="/2017/05/16/remember-this/" target="_blank" rel="noopener">Кремнієвої Долини</a> (наче лише на них світ клином зійшовся для підприємців). Тут немає абстрактних джонів булів, робів та джеків в якості прикладів, та й сама книга позбавлена «притча-синдрому», яким так часто грішать автори мотиваційного нон-фікшну. Натомість є багато фактів, цифр та історій із біографії реальних діячів різних епох та континентів. І навіть якщо ви не збираєтеся підкорювати височенні гірські піки, долати багатотисячні армії чи завоювати «золотого м&#8217;яча», всі ці історії доводять одне: навіть у найбільших легенд і найвеличніших постатей у будь-якій сфері діяльності були моменти слабкості, суму, сумнівів — і це нормально.</p>	<div class="wp-caption full-screen  ">				<img src="/wp-content/uploads/2017/07/DSC04335.jpg">			</div><p>Три частини — <strong>«Сприйняття», «Дія», «Воля»</strong> — як ключ до побудови сильної особистості. Кожна глава — як окрема міні-історія. Все це дає змогу читати «Напролом» фактично з будь-якого розділу, хоч з кінця. Універсальність та мінімалізм — прям за стоїцизмом, а ще є щось спільне із дзеном та східними філософськими та бойовими практиками. Голідей дає вам до рук інструментарій для загострення розуму, самокритичності, здатності прийняття рішень — і вже від читача залежить, як цим «знарядям» скористатися. Книга читається досить швидко — а от простір для роздумів залишає на тривалий час.</p><h4><strong>Виховати у собі стоїка</strong></h4><p>«Напролом» завершується списком рекомендованих книг — гадаю, буде доцільно навести його тут: раптом хтось із вас вже хоче почати знайомство із стоїцизмом, ще навіть не придбавши книгу Голідея:</p><ul><li>«Роздуми» Марка Аврелія</li><li>«Листи» Сенеки (також відомі як збірка «Про швидкоплинність життя»)</li><li>«Бесіди» Епіктета.</li></ul><p>Голідей також радить знайомитися із роботами та збірками афоризмів і сентенцій Геракліта, Плутарха, Сократа, Цицерона, Монтеня та Шопенґауера.</p><p>Кому не варто читати цю книгу? Мабуть тим, хто досі вірить, що «помідорний менеджмент», 20 хвилин кросфіту, <a href="/2017/05/21/cozy-office-gadgets/" target="_blank" rel="noopener">стіл для роботи стоячи</a> та звичка раз на рік чистити свою телефонну книжку і викидати все зайве із квартири здатні перетворити його (або її) на супергероя, надлюдину чи взірець для наслідування абсолютно усіх оточуючих. Голідей виступає за рух вперед, вгору і долання перешкод, але при цьому за збереження гідності, індивідуальності та вміння приймати не лише перемоги, але й поразки.</p><p>Одним словом — за те, щоби ви залишалися людиною з усіма її людськими рисами і навіть недоліками, але не забували про «Напролом». | <em><a href="http://bit.ly/naprolom-" target="_blank" rel="noopener">Купити книгу</a></em></p><p>&nbsp;</p><p>&nbsp;</p>

Настільна книга стоїків у XXI столітті

{:ua}Чи варто скрізь і завжди йти напролом і які життєві уроки несуть нам римські імператори та американські ділки?{:}

<p>В нашій системі координат всі сучасні методи та інноваційні техніки роботи з продуктами — це лише засоби, але зовсім не кінцева мета. Мета ж полягає в тому, аби кожна страва на рівні текстур та смаків збуджувала емоції та розповідала певну історію. Тож, грубо кажучи, <strong>ідея не в «кубиках борщу» як таких, а тому, що за цим стоїть:</strong> спроба деконструкції страви (це дещо схоже на ідею деконструкції мови), наприклад, дозволяє нам сприйняти інгредієнти борщу не просто як необхідні складові, а як самостійні продукти, поєднання яких розкриває їх нові якості. Це — щось подібне до логічної гри. Але коли шеф починає займатися таким, дуже важливо «не заграватися», розуміти, що страва, в першу чергу, має бути смачною.
</p>
<h4><strong>Молекулярна кухня і Україна</strong></h4>
Молекулярна гастрономія як така була популярна кілька десятків років тому, і, певно, такі метри як Хестон Блументаль, вже сказали достатньо про неї. Новітні виклики та ідеї набагато цікавіші – вони полягають в переосмисленні історії, <strong>пошуку дотичних точок між кулінарною традицією певного регіону</strong>, сучасними технологіями та локальними продуктами. На перетині цього виникає поняття нової або ж актуальної кухні певної країни. Ми почали працювати над концепцією нової української кухні<strong> 5 років тому</strong>, маючи перед очима приклад кухні Nordic та Рене Редзепі.

Не мали сумніву, що врешті-решт в глобалізованому світі відбудеться повернення до витоків, глибокого розуміння регіональної гастрономії та пошуку точок перетину між минулим та сучасністю. Йшов 2012 рік, і всім ця ідея здавалася дивакуватою, м’яко кажучи. Більше того — не було ані українських фермерів, ані кухарів, які б зналися на локальних продуктах. Тож ми змогли відчинити двері «Канапи» лише в 2013 році, коли зібрали навколо кілька таких ентузіастів, як я.
<h4><strong>Як це сприйняли гості? </strong></h4>
По-різному. Іноземні туристи, які вже мали досвід споживання такої їжі, були в захваті. Українці не розуміли. Колеги по цеху шуткувати над «молекулярним хріном» та пророкувати швидкий кінець проекту. Але все склалося не так. Якщо протягом першого року іноземці складали 70% наших гостей, то зараз ситуація вирівнялася. Українців та туристів в «Канапі» зараз порівну, а столик варто бронювати хоча б за кілька днів.

Багато в чому вплинула на сприйняття ситуації <a href="https://nachasi.com/2017/06/10/visafree-timeline/" target="_blank" rel="noopener noreferrer" class=" with_hint_js">Революція Гідності<span class="hint-box"><img src="https://nachasi.com/wp-content/uploads/2017/06/europe-609118_1280-300x200.jpg" />Від диктатури до нових паспортів — хронологія отримання безвізу із ЄС</span></a> – люди почали звертати уваги на українську гастрономію як на частину української культури як такої. Це дуже важливо. Врешті-решт, на початку 2017 ми бачимо плеяду непоганих місць, які розвивають певні аспекти нової української кухні, і нам радісно від цього.

[cut_in_image_fullwidth img="https://nachasi.com/wp-content/uploads/2017/06/3B4A1029-kak-smart-obekt-1.jpg" img_id="5336"]

<strong>За 4 роки існування «Канапи»</strong> ми зібрали великий пул фермерів, з якими ми співпрацюємо.<strong> Список локальних продуктів, які ми використовуємо, сягає кількох сотень пунктів</strong> — від снятинської фуа-гра та херсонських устриць до вугра з Шацьких озер, української преміальної яловичини та осетрів. Лише перелік українських фермерських сирів в нашій колекції сягає 140 позицій. Тож ми працюємо з локальними продуктами та ідеями (на рівні комбінацій / смаків) старовинних страв, під час приготування яких застосовуємо сучасні технології.
<h4><strong>Технології, які ми використовуємо</strong></h4>
Серед них:
<ul>
<li>сіфон — створення піни та мусів, ароматизація речовин,</li>
 	<li>термомікс — приготування кремів, пюре та соусів, подрібнення, тощо,</li>
 	<li>центрифуга,</li>
 	<li>роторний випаровувач — отримання есенцій, ефірних олій,</li>
 	<li>вакууматор,</li>
 	<li>су-від,</li>
 	<li>дегідратор,</li>
 	<li>smoking gun,</li>
 	<li>анти-гриль.</li>
</ul>
При цьому далеко не всі техніки, які знайшли своє місце в так званій молекулярній кухні, є справді новітніми. Наприклад, ідея використовувати рідкий азот для приготування морозива виникла досить давно — ще у 1877 році його таким чином готувала кухарка на ім’я Ан’єс Маршал.
<h4><strong>Тренди та перспективи української молекулярної кухні</strong></h4>
Я не вірю в перспективи молекулярної кухні, яка не підкріплена більш глобальною ідеєю. <strong>Час «експериментів заради самих експериментів» минув</strong>. Я вірю в те, що кулінарні технології будуть розвиватися — але саме як засіб для досягнення стратегічних цілей; врешті-решт, для того, щоб кожен гість на тарілці отримував фантастично смачну їжу. А яким чином вона приготована — в старовинній печі або в сучасному пароконвектоматі, який може імітувати умови приготування в печі — це вже інші справа.

В той же час, маю великі сподівання щодо розвитку саме нової української кухні. По-перше, це тренд вже укріплюється та розвивається в Україні. По-друге, прогнозую, що слідом за грузинською кухнею сучасна українська кухня стане світовим трендом.

[gallery type="slideshow" link="none" size="facebook_og" ids="5343,5344,5342,5339,5340" orderby="rand"]
<h4><strong>Нові страви, які є в цьому сезоні</strong></h4>
В «Канапі» ми маркуємо сезони дегустаційними сетами — нашими візитівками, гастрономічним вираженням нашого розуміння нової української кухні тут і зараз. Наразі в сет входять 12 страв та алкоголь, що утворює з ними гідні комбінації.

<strong>До сету ми включили наступні страви: </strong>
<ul>
<li>мус з карасів та вустричний крем зі смаженим кропом та щучим кав'яром на хрусткій риб'ячій шкірці,</li>
 	<li>українськi устрицi зі снігом з вершкового хрону, щавлевим льодом та калиновим соусом,</li>
 	<li>рублена чорноморська креветка з гречаним чіпсом та кав'яром осетра,</li>
 	<li>коренеплоди з пастилою та безе з козячого сиру,</li>
 	<li>земляна груша, фарширована в'яленими та свіжими томатами з підкопченою сметаною,</li>
 	<li>смажений бесарабський сир халумі зі снігом з чорноплідної горобини та яблуком з ароматом кардамону,</li>
 	<li>гороховий паштет з ферментованою капустою на хлібці,</li>
 	<li>чорноморськi мiдiї з амарантом,</li>
 	<li>желе з яблучного квасу, селеровим пюре та біском з рачків та мідій,</li>
 	<li>ягідний сорбет,</li>
 	<li>гола котлета по-київськи з хлібним яйцем,</li>
 	<li>солодка хвойна шишка та морозиво з маковим спонжем та ряжанкою.</li>
</ul>
Якщо ж говорити про <strong>сезонні оновлення</strong>, то вони відбуваються постійно — як тільки ми знаходимо новий цікавий локальний продукт по сезону.

[cut_in_image_fullwidth img="https://nachasi.com/wp-content/uploads/2017/06/DW3A6985.jpg" img_id="5341"]

<strong>Цього літа</strong> дуже радіємо стиглим овочам, українській спаржі, можливістю працювати з чудовими «альтернативними» стейками. Наприклад, для одного з салатів ми просто добрали найкращі фермерські овочі, які тільки змогли знайти в Україні — спаржу, редис, селеру, моркву, помідори різних сортів — і додали до них легкий мус зі сметани. Ще один салат ми готуємо з трьох видів томатів. Весь секрет — в кукурудзяній олії. Її роблять з пророслого зерна, вона має дуже приємний смак, який нагадує кукурудзяні палички з дитинства. Додаємо до цього салату пудру із закарпатської овечої бринзи.

<strong>За технологію sous vide готуємо качку</strong>, додаємо до неї українські в’ялені томати, спаржу, листя шпинату та щавель, карамелізоване пшоно. Дуже подобається в цій страві поєднання текстур.

<strong>Протягом 6 годин готуємо фланк-стейк</strong>, аби подати його з часниковим пюре та смаженим редисом. Шия ягняти томиться протягом 10 годин, а потім запікається в соусі з власного м’ясного соку. Філе форелі подаємо з перловою крупою та селерою, а чорноморську камбалу — з соусом з морської капусти та пшоном.

<strong>На десерт</strong> пропонуємо мус з печених яблук з халвою та медовою карамеллю. Ось таке наше бачення.

<p>В нашій системі координат всі сучасні методи та інноваційні техніки роботи з продуктами — це лише засоби, але зовсім не кінцева мета. Мета ж полягає в тому, аби кожна страва на рівні текстур та смаків збуджувала емоції та розповідала певну історію. Тож, грубо кажучи, <strong>ідея не в «кубиках борщу» як таких, а тому, що за цим стоїть:</strong> спроба деконструкції страви (це дещо схоже на ідею деконструкції мови), наприклад, дозволяє нам сприйняти інгредієнти борщу не просто як необхідні складові, а як самостійні продукти, поєднання яких розкриває їх нові якості. Це — щось подібне до логічної гри. Але коли шеф починає займатися таким, дуже важливо «не заграватися», розуміти, що страва, в першу чергу, має бути смачною.</p><h4><strong>Молекулярна кухня і Україна</strong></h4><p>Молекулярна гастрономія як така була популярна кілька десятків років тому, і, певно, такі метри як Хестон Блументаль, вже сказали достатньо про неї. Новітні виклики та ідеї набагато цікавіші – вони полягають в переосмисленні історії, <strong>пошуку дотичних точок між кулінарною традицією певного регіону</strong>, сучасними технологіями та локальними продуктами. На перетині цього виникає поняття нової або ж актуальної кухні певної країни. Ми почали працювати над концепцією нової української кухні<strong> 5 років тому</strong>, маючи перед очима приклад кухні Nordic та Рене Редзепі.</p><p>Не мали сумніву, що врешті-решт в глобалізованому світі відбудеться повернення до витоків, глибокого розуміння регіональної гастрономії та пошуку точок перетину між минулим та сучасністю. Йшов 2012 рік, і всім ця ідея здавалася дивакуватою, м’яко кажучи. Більше того — не було ані українських фермерів, ані кухарів, які б зналися на локальних продуктах. Тож ми змогли відчинити двері «Канапи» лише в 2013 році, коли зібрали навколо кілька таких ентузіастів, як я.</p><h4><strong>Як це сприйняли гості? </strong></h4><p>По-різному. Іноземні туристи, які вже мали досвід споживання такої їжі, були в захваті. Українці не розуміли. Колеги по цеху шуткувати над «молекулярним хріном» та пророкувати швидкий кінець проекту. Але все склалося не так. Якщо протягом першого року іноземці складали 70% наших гостей, то зараз ситуація вирівнялася. Українців та туристів в «Канапі» зараз порівну, а столик варто бронювати хоча б за кілька днів.</p><p>Багато в чому вплинула на сприйняття ситуації <a href="/2017/06/10/visafree-timeline/" target="_blank" rel="noopener noreferrer" class=" with_hint_js">Революція Гідності<span class="hint-box"><img src="/wp-content/uploads/2017/06/europe-609118_1280-300x200.jpg" />Від диктатури до нових паспортів — хронологія отримання безвізу із ЄС</span></a> – люди почали звертати уваги на українську гастрономію як на частину української культури як такої. Це дуже важливо. Врешті-решт, на початку 2017 ми бачимо плеяду непоганих місць, які розвивають певні аспекти нової української кухні, і нам радісно від цього.</p>	<div class="wp-caption full-screen  ">				<img src="/wp-content/uploads/2017/06/3B4A1029-kak-smart-obekt-1.jpg">			</div><p><strong>За 4 роки існування «Канапи»</strong> ми зібрали великий пул фермерів, з якими ми співпрацюємо.<strong> Список локальних продуктів, які ми використовуємо, сягає кількох сотень пунктів</strong> — від снятинської фуа-гра та херсонських устриць до вугра з Шацьких озер, української преміальної яловичини та осетрів. Лише перелік українських фермерських сирів в нашій колекції сягає 140 позицій. Тож ми працюємо з локальними продуктами та ідеями (на рівні комбінацій / смаків) старовинних страв, під час приготування яких застосовуємо сучасні технології.</p><h4><strong>Технології, які ми використовуємо</strong></h4><p>Серед них:</p><ul><li>сіфон — створення піни та мусів, ароматизація речовин,</li><li>термомікс — приготування кремів, пюре та соусів, подрібнення, тощо,</li><li>центрифуга,</li><li>роторний випаровувач — отримання есенцій, ефірних олій,</li><li>вакууматор,</li><li>су-від,</li><li>дегідратор,</li><li>smoking gun,</li><li>анти-гриль.</li></ul><p>При цьому далеко не всі техніки, які знайшли своє місце в так званій молекулярній кухні, є справді новітніми. Наприклад, ідея використовувати рідкий азот для приготування морозива виникла досить давно — ще у 1877 році його таким чином готувала кухарка на ім’я Ан’єс Маршал.</p><h4><strong>Тренди та перспективи української молекулярної кухні</strong></h4><p>Я не вірю в перспективи молекулярної кухні, яка не підкріплена більш глобальною ідеєю. <strong>Час «експериментів заради самих експериментів» минув</strong>. Я вірю в те, що кулінарні технології будуть розвиватися — але саме як засіб для досягнення стратегічних цілей; врешті-решт, для того, щоб кожен гість на тарілці отримував фантастично смачну їжу. А яким чином вона приготована — в старовинній печі або в сучасному пароконвектоматі, який може імітувати умови приготування в печі — це вже інші справа.</p><p>В той же час, маю великі сподівання щодо розвитку саме нової української кухні. По-перше, це тренд вже укріплюється та розвивається в Україні. По-друге, прогнозую, що слідом за грузинською кухнею сучасна українська кухня стане світовим трендом.</p><script type="application/json" class="shortcode-slider-json">	[				{			"url": "/wp-content/uploads/2017/06/DW3A8217.jpg",			"caption": "Страви для гостей «Канапи»"		},				{			"url": "/wp-content/uploads/2017/06/DW3A6868.jpg",			"caption": "Страви для гостей «Канапи»"		},				{			"url": "/wp-content/uploads/2017/06/DW3A6807.jpg",			"caption": "Страви для гостей «Канапи»"		},				{			"url": "/wp-content/uploads/2017/06/DW3A9917.jpg",			"caption": "Страви для гостей «Канапи»"		},				{			"url": "/wp-content/uploads/2017/06/DW3A8297.jpg",			"caption": "Страви для гостей «Канапи»"		}			]</script><h4><strong>Нові страви, які є в цьому сезоні</strong></h4><p>В «Канапі» ми маркуємо сезони дегустаційними сетами — нашими візитівками, гастрономічним вираженням нашого розуміння нової української кухні тут і зараз. Наразі в сет входять 12 страв та алкоголь, що утворює з ними гідні комбінації.</p><p><strong>До сету ми включили наступні страви: </strong></p><ul><li>мус з карасів та вустричний крем зі смаженим кропом та щучим кав&#8217;яром на хрусткій риб&#8217;ячій шкірці,</li><li>українськi устрицi зі снігом з вершкового хрону, щавлевим льодом та калиновим соусом,</li><li>рублена чорноморська креветка з гречаним чіпсом та кав&#8217;яром осетра,</li><li>коренеплоди з пастилою та безе з козячого сиру,</li><li>земляна груша, фарширована в&#8217;яленими та свіжими томатами з підкопченою сметаною,</li><li>смажений бесарабський сир халумі зі снігом з чорноплідної горобини та яблуком з ароматом кардамону,</li><li>гороховий паштет з ферментованою капустою на хлібці,</li><li>чорноморськi мiдiї з амарантом,</li><li>желе з яблучного квасу, селеровим пюре та біском з рачків та мідій,</li><li>ягідний сорбет,</li><li>гола котлета по-київськи з хлібним яйцем,</li><li>солодка хвойна шишка та морозиво з маковим спонжем та ряжанкою.</li></ul><p>Якщо ж говорити про <strong>сезонні оновлення</strong>, то вони відбуваються постійно — як тільки ми знаходимо новий цікавий локальний продукт по сезону.</p>	<div class="wp-caption full-screen  ">				<img src="/wp-content/uploads/2017/06/DW3A6985.jpg">			</div><p><strong>Цього літа</strong> дуже радіємо стиглим овочам, українській спаржі, можливістю працювати з чудовими «альтернативними» стейками. Наприклад, для одного з салатів ми просто добрали найкращі фермерські овочі, які тільки змогли знайти в Україні — спаржу, редис, селеру, моркву, помідори різних сортів — і додали до них легкий мус зі сметани. Ще один салат ми готуємо з трьох видів томатів. Весь секрет — в кукурудзяній олії. Її роблять з пророслого зерна, вона має дуже приємний смак, який нагадує кукурудзяні палички з дитинства. Додаємо до цього салату пудру із закарпатської овечої бринзи.</p><p><strong>За технологію sous vide готуємо качку</strong>, додаємо до неї українські в’ялені томати, спаржу, листя шпинату та щавель, карамелізоване пшоно. Дуже подобається в цій страві поєднання текстур.</p><p><strong>Протягом 6 годин готуємо фланк-стейк</strong>, аби подати його з часниковим пюре та смаженим редисом. Шия ягняти томиться протягом 10 годин, а потім запікається в соусі з власного м’ясного соку. Філе форелі подаємо з перловою крупою та селерою, а чорноморську камбалу — з соусом з морської капусти та пшоном.</p><p><strong>На десерт</strong> пропонуємо мус з печених яблук з халвою та медовою карамеллю. Ось таке наше бачення.</p>

Перша історія — про те, як виникла ідея і наскільки важко було привчити українських шанувальників традиційної кухні до того, що борщ може бути в кубиках, а холодець — умовно кажучи — взагалі не виглядати як холодець

В нашій системі координат всі сучасні методи та інноваційні техніки роботи з продуктами — це лише засоби, але зовсім не кінцева мета. Мета ж полягає в тому, аби кожна страва на рівні текстур та смаків збуджувала емоції та розповідала певну історію. Тож, грубо кажучи, <strong>ідея не в «кубиках борщу» як таких, а тому, що за цим стоїть:</strong> спроба деконструкції страви (це дещо схоже на ідею деконструкції мови), наприклад, дозволяє нам сприйняти інгредієнти борщу не просто як необхідні складові, а як самостійні продукти, поєднання яких розкриває їх нові якості. Це — щось подібне до логічної гри. Але коли шеф починає займатися таким, дуже важливо «не заграватися», розуміти, що страва, в першу чергу, має бути смачною.
<h4><strong>Молекулярна кухня і Україна</strong></h4>
Молекулярна гастрономія як така була популярна кілька десятків років тому, і, певно, такі метри як Хестон Блументаль, вже сказали достатньо про неї. Новітні виклики та ідеї набагато цікавіші – вони полягають в переосмисленні історії, <strong>пошуку дотичних точок між кулінарною традицією певного регіону</strong>, сучасними технологіями та локальними продуктами. На перетині цього виникає поняття нової або ж актуальної кухні певної країни. Ми почали працювати над концепцією нової української кухні<strong> 5 років тому</strong>, маючи перед очима приклад кухні Nordic та Рене Редзепі.

Не мали сумніву, що врешті-решт в глобалізованому світі відбудеться повернення до витоків, глибокого розуміння регіональної гастрономії та пошуку точок перетину між минулим та сучасністю. Йшов 2012 рік, і всім ця ідея здавалася дивакуватою, м’яко кажучи. Більше того — не було ані українських фермерів, ані кухарів, які б зналися на локальних продуктах. Тож ми змогли відчинити двері «Канапи» лише в 2013 році, коли зібрали навколо кілька таких ентузіастів, як я.
<h4><strong>Як це сприйняли гості? </strong></h4>
По-різному. Іноземні туристи, які вже мали досвід споживання такої їжі, були в захваті. Українці не розуміли. Колеги по цеху шуткувати над «молекулярним хріном» та пророкувати швидкий кінець проекту. Але все склалося не так. Якщо протягом першого року іноземці складали 70% наших гостей, то зараз ситуація вирівнялася. Українців та туристів в «Канапі» зараз порівну, а столик варто бронювати хоча б за кілька днів.

Багато в чому вплинула на сприйняття ситуації <a href="https://nachasi.com/2017/06/10/visafree-timeline/" target="_blank" rel="noopener noreferrer">Революція Гідності</a> – люди почали звертати уваги на українську гастрономію як на частину української культури як такої. Це дуже важливо. Врешті-решт, на початку 2017 ми бачимо плеяду непоганих місць, які розвивають певні аспекти нової української кухні, і нам радісно від цього.

[cut_in_image_fullwidth img="https://nachasi.com/wp-content/uploads/2017/06/3B4A1029-kak-smart-obekt-1.jpg" img_id="5336"]

<strong>За 4 роки існування «Канапи»</strong> ми зібрали великий пул фермерів, з якими ми співпрацюємо.<strong> Список локальних продуктів, які ми використовуємо, сягає кількох сотень пунктів</strong> — від снятинської фуа-гра та херсонських устриць до вугра з Шацьких озер, української преміальної яловичини та осетрів. Лише перелік українських фермерських сирів в нашій колекції сягає 140 позицій. Тож ми працюємо з локальними продуктами та ідеями (на рівні комбінацій / смаків) старовинних страв, під час приготування яких застосовуємо сучасні технології.
<h4><strong>Технології, які ми використовуємо</strong></h4>
Серед них:
<ul>
 	<li>сіфон — створення піни та мусів, ароматизація речовин,</li>
 	<li>термомікс — приготування кремів, пюре та соусів, подрібнення, тощо,</li>
 	<li>центрифуга,</li>
 	<li>роторний випаровувач — отримання есенцій, ефірних олій,</li>
 	<li>вакууматор,</li>
 	<li>су-від,</li>
 	<li>дегідратор,</li>
 	<li>smoking gun,</li>
 	<li>анти-гриль.</li>
</ul>
При цьому далеко не всі техніки, які знайшли своє місце в так званій молекулярній кухні, є справді новітніми. Наприклад, ідея використовувати рідкий азот для приготування морозива виникла досить давно — ще у 1877 році його таким чином готувала кухарка на ім’я Ан’єс Маршал.
<h4><strong>Тренди та перспективи української молекулярної кухні</strong></h4>
Я не вірю в перспективи молекулярної кухні, яка не підкріплена більш глобальною ідеєю. <strong>Час «експериментів заради самих експериментів» минув</strong>. Я вірю в те, що кулінарні технології будуть розвиватися — але саме як засіб для досягнення стратегічних цілей; врешті-решт, для того, щоб кожен гість на тарілці отримував фантастично смачну їжу. А яким чином вона приготована — в старовинній печі або в сучасному пароконвектоматі, який може імітувати умови приготування в печі — це вже інші справа.

В той же час, маю великі сподівання щодо розвитку саме нової української кухні. По-перше, це тренд вже укріплюється та розвивається в Україні. По-друге, прогнозую, що слідом за грузинською кухнею сучасна українська кухня стане світовим трендом.

[gallery type="slideshow" link="none" size="facebook_og" ids="5343,5344,5342,5339,5340" orderby="rand"]
<h4><strong>Нові страви, які є в цьому сезоні</strong></h4>
В «Канапі» ми маркуємо сезони дегустаційними сетами — нашими візитівками, гастрономічним вираженням нашого розуміння нової української кухні тут і зараз. Наразі в сет входять 12 страв та алкоголь, що утворює з ними гідні комбінації.

<strong>До сету ми включили наступні страви: </strong>
<ul>
 	<li>мус з карасів та вустричний крем зі смаженим кропом та щучим кав'яром на хрусткій риб'ячій шкірці,</li>
 	<li>українськi устрицi зі снігом з вершкового хрону, щавлевим льодом та калиновим соусом,</li>
 	<li>рублена чорноморська креветка з гречаним чіпсом та кав'яром осетра,</li>
 	<li>коренеплоди з пастилою та безе з козячого сиру,</li>
 	<li>земляна груша, фарширована в'яленими та свіжими томатами з підкопченою сметаною,</li>
 	<li>смажений бесарабський сир халумі зі снігом з чорноплідної горобини та яблуком з ароматом кардамону,</li>
 	<li>гороховий паштет з ферментованою капустою на хлібці,</li>
 	<li>чорноморськi мiдiї з амарантом,</li>
 	<li>желе з яблучного квасу, селеровим пюре та біском з рачків та мідій,</li>
 	<li>ягідний сорбет,</li>
 	<li>гола котлета по-київськи з хлібним яйцем,</li>
 	<li>солодка хвойна шишка та морозиво з маковим спонжем та ряжанкою.</li>
</ul>
Якщо ж говорити про <strong>сезонні оновлення</strong>, то вони відбуваються постійно — як тільки ми знаходимо новий цікавий локальний продукт по сезону.

[cut_in_image_fullwidth img="https://nachasi.com/wp-content/uploads/2017/06/DW3A6985.jpg" img_id="5341"]

<strong>Цього літа</strong> дуже радіємо стиглим овочам, українській спаржі, можливістю працювати з чудовими «альтернативними» стейками. Наприклад, для одного з салатів ми просто добрали найкращі фермерські овочі, які тільки змогли знайти в Україні — спаржу, редис, селеру, моркву, помідори різних сортів — і додали до них легкий мус зі сметани. Ще один салат ми готуємо з трьох видів томатів. Весь секрет — в кукурудзяній олії. Її роблять з пророслого зерна, вона має дуже приємний смак, який нагадує кукурудзяні палички з дитинства. Додаємо до цього салату пудру із закарпатської овечої бринзи.

<strong>За технологію sous vide готуємо качку</strong>, додаємо до неї українські в’ялені томати, спаржу, листя шпинату та щавель, карамелізоване пшоно. Дуже подобається в цій страві поєднання текстур.

<strong>Протягом 6 годин готуємо фланк-стейк</strong>, аби подати його з часниковим пюре та смаженим редисом. Шия ягняти томиться протягом 10 годин, а потім запікається в соусі з власного м’ясного соку. Філе форелі подаємо з перловою крупою та селерою, а чорноморську камбалу — з соусом з морської капусти та пшоном.

<strong>На десерт</strong> пропонуємо мус з печених яблук з халвою та медовою карамеллю. Ось таке наше бачення.

<p>В нашій системі координат всі сучасні методи та інноваційні техніки роботи з продуктами — це лише засоби, але зовсім не кінцева мета. Мета ж полягає в тому, аби кожна страва на рівні текстур та смаків збуджувала емоції та розповідала певну історію. Тож, грубо кажучи, <strong>ідея не в «кубиках борщу» як таких, а тому, що за цим стоїть:</strong> спроба деконструкції страви (це дещо схоже на ідею деконструкції мови), наприклад, дозволяє нам сприйняти інгредієнти борщу не просто як необхідні складові, а як самостійні продукти, поєднання яких розкриває їх нові якості. Це — щось подібне до логічної гри. Але коли шеф починає займатися таким, дуже важливо «не заграватися», розуміти, що страва, в першу чергу, має бути смачною.</p><h4><strong>Молекулярна кухня і Україна</strong></h4><p>Молекулярна гастрономія як така була популярна кілька десятків років тому, і, певно, такі метри як Хестон Блументаль, вже сказали достатньо про неї. Новітні виклики та ідеї набагато цікавіші – вони полягають в переосмисленні історії, <strong>пошуку дотичних точок між кулінарною традицією певного регіону</strong>, сучасними технологіями та локальними продуктами. На перетині цього виникає поняття нової або ж актуальної кухні певної країни. Ми почали працювати над концепцією нової української кухні<strong> 5 років тому</strong>, маючи перед очима приклад кухні Nordic та Рене Редзепі.</p><p>Не мали сумніву, що врешті-решт в глобалізованому світі відбудеться повернення до витоків, глибокого розуміння регіональної гастрономії та пошуку точок перетину між минулим та сучасністю. Йшов 2012 рік, і всім ця ідея здавалася дивакуватою, м’яко кажучи. Більше того — не було ані українських фермерів, ані кухарів, які б зналися на локальних продуктах. Тож ми змогли відчинити двері «Канапи» лише в 2013 році, коли зібрали навколо кілька таких ентузіастів, як я.</p><h4><strong>Як це сприйняли гості? </strong></h4><p>По-різному. Іноземні туристи, які вже мали досвід споживання такої їжі, були в захваті. Українці не розуміли. Колеги по цеху шуткувати над «молекулярним хріном» та пророкувати швидкий кінець проекту. Але все склалося не так. Якщо протягом першого року іноземці складали 70% наших гостей, то зараз ситуація вирівнялася. Українців та туристів в «Канапі» зараз порівну, а столик варто бронювати хоча б за кілька днів.</p><p>Багато в чому вплинула на сприйняття ситуації <a href="/2017/06/10/visafree-timeline/" target="_blank" rel="noopener noreferrer">Революція Гідності</a> – люди почали звертати уваги на українську гастрономію як на частину української культури як такої. Це дуже важливо. Врешті-решт, на початку 2017 ми бачимо плеяду непоганих місць, які розвивають певні аспекти нової української кухні, і нам радісно від цього.</p>	<div class="wp-caption full-screen  ">				<img src="/wp-content/uploads/2017/06/3B4A1029-kak-smart-obekt-1.jpg">			</div><p><strong>За 4 роки існування «Канапи»</strong> ми зібрали великий пул фермерів, з якими ми співпрацюємо.<strong> Список локальних продуктів, які ми використовуємо, сягає кількох сотень пунктів</strong> — від снятинської фуа-гра та херсонських устриць до вугра з Шацьких озер, української преміальної яловичини та осетрів. Лише перелік українських фермерських сирів в нашій колекції сягає 140 позицій. Тож ми працюємо з локальними продуктами та ідеями (на рівні комбінацій / смаків) старовинних страв, під час приготування яких застосовуємо сучасні технології.</p><h4><strong>Технології, які ми використовуємо</strong></h4><p>Серед них:</p><ul><li>сіфон — створення піни та мусів, ароматизація речовин,</li><li>термомікс — приготування кремів, пюре та соусів, подрібнення, тощо,</li><li>центрифуга,</li><li>роторний випаровувач — отримання есенцій, ефірних олій,</li><li>вакууматор,</li><li>су-від,</li><li>дегідратор,</li><li>smoking gun,</li><li>анти-гриль.</li></ul><p>При цьому далеко не всі техніки, які знайшли своє місце в так званій молекулярній кухні, є справді новітніми. Наприклад, ідея використовувати рідкий азот для приготування морозива виникла досить давно — ще у 1877 році його таким чином готувала кухарка на ім’я Ан’єс Маршал.</p><h4><strong>Тренди та перспективи української молекулярної кухні</strong></h4><p>Я не вірю в перспективи молекулярної кухні, яка не підкріплена більш глобальною ідеєю. <strong>Час «експериментів заради самих експериментів» минув</strong>. Я вірю в те, що кулінарні технології будуть розвиватися — але саме як засіб для досягнення стратегічних цілей; врешті-решт, для того, щоб кожен гість на тарілці отримував фантастично смачну їжу. А яким чином вона приготована — в старовинній печі або в сучасному пароконвектоматі, який може імітувати умови приготування в печі — це вже інші справа.</p><p>В той же час, маю великі сподівання щодо розвитку саме нової української кухні. По-перше, це тренд вже укріплюється та розвивається в Україні. По-друге, прогнозую, що слідом за грузинською кухнею сучасна українська кухня стане світовим трендом.</p><script type="application/json" class="shortcode-slider-json">	[				{			"url": "/wp-content/uploads/2017/06/DW3A8217.jpg",			"caption": "Страви для гостей «Канапи»"		},				{			"url": "/wp-content/uploads/2017/06/DW3A6807.jpg",			"caption": "Страви для гостей «Канапи»"		},				{			"url": "/wp-content/uploads/2017/06/DW3A8297.jpg",			"caption": "Страви для гостей «Канапи»"		},				{			"url": "/wp-content/uploads/2017/06/DW3A6868.jpg",			"caption": "Страви для гостей «Канапи»"		},				{			"url": "/wp-content/uploads/2017/06/DW3A9917.jpg",			"caption": "Страви для гостей «Канапи»"		}			]</script><h4><strong>Нові страви, які є в цьому сезоні</strong></h4><p>В «Канапі» ми маркуємо сезони дегустаційними сетами — нашими візитівками, гастрономічним вираженням нашого розуміння нової української кухні тут і зараз. Наразі в сет входять 12 страв та алкоголь, що утворює з ними гідні комбінації.</p><p><strong>До сету ми включили наступні страви: </strong></p><ul><li>мус з карасів та вустричний крем зі смаженим кропом та щучим кав&#8217;яром на хрусткій риб&#8217;ячій шкірці,</li><li>українськi устрицi зі снігом з вершкового хрону, щавлевим льодом та калиновим соусом,</li><li>рублена чорноморська креветка з гречаним чіпсом та кав&#8217;яром осетра,</li><li>коренеплоди з пастилою та безе з козячого сиру,</li><li>земляна груша, фарширована в&#8217;яленими та свіжими томатами з підкопченою сметаною,</li><li>смажений бесарабський сир халумі зі снігом з чорноплідної горобини та яблуком з ароматом кардамону,</li><li>гороховий паштет з ферментованою капустою на хлібці,</li><li>чорноморськi мiдiї з амарантом,</li><li>желе з яблучного квасу, селеровим пюре та біском з рачків та мідій,</li><li>ягідний сорбет,</li><li>гола котлета по-київськи з хлібним яйцем,</li><li>солодка хвойна шишка та морозиво з маковим спонжем та ряжанкою.</li></ul><p>Якщо ж говорити про <strong>сезонні оновлення</strong>, то вони відбуваються постійно — як тільки ми знаходимо новий цікавий локальний продукт по сезону.</p>	<div class="wp-caption full-screen  ">				<img src="/wp-content/uploads/2017/06/DW3A6985.jpg">			</div><p><strong>Цього літа</strong> дуже радіємо стиглим овочам, українській спаржі, можливістю працювати з чудовими «альтернативними» стейками. Наприклад, для одного з салатів ми просто добрали найкращі фермерські овочі, які тільки змогли знайти в Україні — спаржу, редис, селеру, моркву, помідори різних сортів — і додали до них легкий мус зі сметани. Ще один салат ми готуємо з трьох видів томатів. Весь секрет — в кукурудзяній олії. Її роблять з пророслого зерна, вона має дуже приємний смак, який нагадує кукурудзяні палички з дитинства. Додаємо до цього салату пудру із закарпатської овечої бринзи.</p><p><strong>За технологію sous vide готуємо качку</strong>, додаємо до неї українські в’ялені томати, спаржу, листя шпинату та щавель, карамелізоване пшоно. Дуже подобається в цій страві поєднання текстур.</p><p><strong>Протягом 6 годин готуємо фланк-стейк</strong>, аби подати його з часниковим пюре та смаженим редисом. Шия ягняти томиться протягом 10 годин, а потім запікається в соусі з власного м’ясного соку. Філе форелі подаємо з перловою крупою та селерою, а чорноморську камбалу — з соусом з морської капусти та пшоном.</p><p><strong>На десерт</strong> пропонуємо мус з печених яблук з халвою та медовою карамеллю. Ось таке наше бачення.</p>

«Канапа» та нова українська кухня

{:ua}Якою буде українська молекулярна кухня і що пропонує «Канапа» своїм відвідувачам у цьому сезоні?{:}

<p>Днями, готуючи воркшоп для активістів-захисників прав людини, які вирішили розповісти історії людей з окупованих територій у формі графічного роману, я прочитала книгу Скотта МакКлауда <strong>«Створити комікс. Секрети сторітелінґу в коміксах, манга і графічних романах»</strong>. Якщо вам сподобалася книжка Блейка Снайдера «Врятувати котика», то Скотт МакКлауд має повне право прописатися на вашій книжковій полиці. Це – ніби розкадровка шляху героя, описаного у Снайдера. Але є і ще дещо.

Ми ж — про бізнес і чому книжка-посібник зі створення коміксів може знадобитися ще комусь, окрім сценаристів, письменників та ще копірайтерів.
</p>
<h4><strong>З чого починається комікс — і розробка нової ідеї</strong></h4>
Отже, для автора коміксу, як і для розробника нового гаджета, маркетолога чи керівника важливі 2 речі:
<ul>
<li>щоби тебе розуміли;</li>
 	<li>щоби тебе підтримували стільки, скільки тобі потрібно.</li>
</ul>
Ти наче запрошуєш інших у власну мандрівку — клієнтів, читачів, споживачів продукту, твою команду. І вони мають захотіти йти за тобою. Інакше тобі доведеться витрачати занадто багато сил і про це вже геть інша історія. Одна з найкращих мотивацій, щоб іти — вони мають відчувати цю історію. Звісно, про всі ці речі написано чимало вартісних книжок із маркетингу, психології управління тощо. Проте інколи знайомі терміни починають приховувати, а не прояснювати сенс. Ось тоді саме час відкинути звичне і спробувати отримати задоволення від нового.
<h4><strong>5 характеристик вдалої історії за Скоттом МакКлаудом</strong></h4>
Щоби нас розуміли, насамперед потрібна ясність. Вона починається з визначення основного меседжа історії. Про що розповідаємо, яка суть нашого продукту, яка наша місія і мета?

Далі Скотт пропонує <strong>5 складових:</strong>
<ul>
<li>
<strong>Вибрати ключові моменти</strong> – про що ми розповідаємо, а що залишаємо «поза кадром»? Тут принцип простий. Якщо без якоїсь деталі суть зрозуміла і результат дії не зміниться – можна цією деталлю знехтувати. Наприклад, уявімо, що ви продаєте програмне забезпечення для постингу в соцмережах. Ваша історія – про бізнес із людським обличчям. Як по відношенню до клієнтів, так і по відношенню до співробітників. Адже левову частку роботи SMM-менеджерів переймає програма. Це зберігає людський ресурс і дозволяє клієнтам контактувати з привітною живою особою, а бізнесові — зберігати цю додаткову цінність спілкування в епоху <a href="https://nachasi.com/2017/06/09/nadiya-pereviznyk-talk/" target="_blank" rel="noopener noreferrer" class=" with_hint_js">чат-ботів<span class="hint-box"><img src="https://nachasi.com/wp-content/uploads/2017/06/DSC04939-300x200.jpg" />Надія Перевізник — про PR, стартапи, жінок та самоосвіту</span></a>. Питання економії бюджету, збереження робочих місць і підвищення якості операційної діяльності всередині компанії – суттєві, але не ключові для донесення головного. Можна нарощувати ефективність і залишатися при цьому живими і теплими навіть у часи штучного інтелекту.</li>
 	<li>
<strong>Вибрати фреймінґ</strong> — на чому ми будемо фокусувати увагу аудиторії? Уявіть собі, що вам вдалося залізти в голову вашого клієнта (він же читач у письменників, глядач — у сценаристів). І ви можете керувати його очима. Уявіть собі, що ви вирішуєте, куди подивиться ваш клієнт. Що це має бути? Продовжуючи приклад із програмним забезпеченням — красивий і зручний інтерфейс користувача? Мегатонни няшних картиночок? Чи таймер, який показує, що ці картиночки за 1,05 сек з’явилися всюди, де вам потрібно, при супер-мінімальних затратах людських зусиль? А може, вам потрібно, щоби клієнт побачив щасливе усміхнене обличчя працівника, який використовує цю програму, сидячи під пальмою на Мальдивах?</li>
 	<li>
<strong>Вибрати картинку</strong> — вона найпромовистіше передасть почуття й емоції, якими ви б хотіли заразити свого клієнта. До речі, це не завжди має бути щастя. Спершу часом незле було би подолати труднощі. Але візуальне оформлення має бути на висоті і відповідати суті. Якщо ваш клієнт дивиться на інтерфейс і мружиться від ядучих барв, а іконки нагадують йому артефакти з попередньої версії «Героїв», складно буде вести мову про комфорт і інноваційність.</li>
 	<li>
<strong>Дібрати слова</strong> — вони теж мають співвідноситися з картинкою, бути влучними і достатньо лаконічними. Краще, коли це буде 1 картинка – 1 думка.</li>
 	<li>
<strong>Вибрати і показати дію</strong> — ваш клієнт чекає, що у його житті щось зміниться при появі вашого продукту. Він відчує щось нове, прочитавши вашу книжку чи проглянувши фільм, отримає новий досвід та / або вигоду, користуючись вашим продуктом. І ще бажано, щоб при цьому все гарне у його житті залишилося на місці та не довелося завдавати собі зайвого клопоту.</li>
</ul>
<div style="max-width: 854;">
<div style="position: relative; height: 0; padding-bottom: 56.25%;"><iframe style="position: absolute; left: 0; top: 0; width: 100%; height: 100%;" src="https://embed.ted.com/talks/lang/en/scott_mccloud_on_comics" width="854" height="480" frameborder="0" scrolling="no" allowfullscreen="allowfullscreen"></iframe></div>
</div>
<h4><strong>Люди та малюнки</strong></h4>
Написала, аж самій такого захотілося. Скоро розгорну наступну книжку. А тим часом — ще трохи про людське у намальованому світі. Крім ясності, нам потрібна <strong>емоційна взаємодія</strong>. Скотт МакКлауд приділяє цьому чимало уваги. Адже не досить, або клієнт вас розумів – важливо, щоб він вас підтримував і хотів це продовжувати.

Потрібні емоції. Отут контентники та рекламники всіх мастей і рангів згадають відомі принципи «впізнавання», «поділу на своїх/чужих», нарощування емоційної напруги та отримання розрядки, апеляції до досвіду реципієнта. Фішка в тому, що тут про всі ці академічні речі розказується трохи простіше, ніж на котиках. У картинках, із малюночками, емоціями, дуже дохідливо та динамічно. Словами не перекажу, МакКлауд це зробив краще. Але після перегляду ви зрозумієте, як важливо, щоб ваші емоції ззовні були відповідними вчинкам і словам, які йдуть зсередини.

Це лялькове дзеркало коміксів може добряче спростити життя у колективі, особливо під час нарад і презентацій. Якщо вам вистачить хоробрості та хисту в нього зазирнути. У будь-якому разі, вміння створювати комікси, ведучи читача за собою від першої до останньої сторінки, буквально може стати в нагоді при створенні:
<ul>
<li>інфографіки, white paper, інструкцій;</li>
 	<li>сценаріїв для фото- та відеоконтенту;</li>
 	<li>для презентацій з елементами сторітелінґу.</li>
</ul>
[blockquote_with_author name="Скотт МакКлауд" content="Ви можете знайти десятки можливостей пройти далі, ніж будь-хто інший з авторів коміксів пройшов до вас! Це — не ті цілі, яких досягає кожен фахівець, а ті, які ми всі забуваємо самі собі ставити, всі, включно зі мною"]

Головне – пам’ятайте: світ завжди більший, ніж те, що ми бачимо. Приємних вам відкриттів.

<p>Днями, готуючи воркшоп для активістів-захисників прав людини, які вирішили розповісти історії людей з окупованих територій у формі графічного роману, я прочитала книгу Скотта МакКлауда <strong>«Створити комікс. Секрети сторітелінґу в коміксах, манга і графічних романах»</strong>. Якщо вам сподобалася книжка Блейка Снайдера «Врятувати котика», то Скотт МакКлауд має повне право прописатися на вашій книжковій полиці. Це – ніби розкадровка шляху героя, описаного у Снайдера. Але є і ще дещо.</p><p>Ми ж — про бізнес і чому книжка-посібник зі створення коміксів може знадобитися ще комусь, окрім сценаристів, письменників та ще копірайтерів.</p><h4><strong>З чого починається комікс — і розробка нової ідеї</strong></h4><p>Отже, для автора коміксу, як і для розробника нового гаджета, маркетолога чи керівника важливі 2 речі:</p><ul><li>щоби тебе розуміли;</li><li>щоби тебе підтримували стільки, скільки тобі потрібно.</li></ul><p>Ти наче запрошуєш інших у власну мандрівку — клієнтів, читачів, споживачів продукту, твою команду. І вони мають захотіти йти за тобою. Інакше тобі доведеться витрачати занадто багато сил і про це вже геть інша історія. Одна з найкращих мотивацій, щоб іти — вони мають відчувати цю історію. Звісно, про всі ці речі написано чимало вартісних книжок із маркетингу, психології управління тощо. Проте інколи знайомі терміни починають приховувати, а не прояснювати сенс. Ось тоді саме час відкинути звичне і спробувати отримати задоволення від нового.</p><h4><strong>5 характеристик вдалої історії за Скоттом МакКлаудом</strong></h4><p>Щоби нас розуміли, насамперед потрібна ясність. Вона починається з визначення основного меседжа історії. Про що розповідаємо, яка суть нашого продукту, яка наша місія і мета?</p><p>Далі Скотт пропонує <strong>5 складових:</strong></p><ul><li><strong>Вибрати ключові моменти</strong> – про що ми розповідаємо, а що залишаємо «поза кадром»? Тут принцип простий. Якщо без якоїсь деталі суть зрозуміла і результат дії не зміниться – можна цією деталлю знехтувати. Наприклад, уявімо, що ви продаєте програмне забезпечення для постингу в соцмережах. Ваша історія – про бізнес із людським обличчям. Як по відношенню до клієнтів, так і по відношенню до співробітників. Адже левову частку роботи SMM-менеджерів переймає програма. Це зберігає людський ресурс і дозволяє клієнтам контактувати з привітною живою особою, а бізнесові — зберігати цю додаткову цінність спілкування в епоху <a href="/2017/06/09/nadiya-pereviznyk-talk/" target="_blank" rel="noopener noreferrer" class=" with_hint_js">чат-ботів<span class="hint-box"><img src="/wp-content/uploads/2017/06/DSC04939-300x200.jpg" />Надія Перевізник — про PR, стартапи, жінок та самоосвіту</span></a>. Питання економії бюджету, збереження робочих місць і підвищення якості операційної діяльності всередині компанії – суттєві, але не ключові для донесення головного. Можна нарощувати ефективність і залишатися при цьому живими і теплими навіть у часи штучного інтелекту.</li><li><strong>Вибрати фреймінґ</strong> — на чому ми будемо фокусувати увагу аудиторії? Уявіть собі, що вам вдалося залізти в голову вашого клієнта (він же читач у письменників, глядач — у сценаристів). І ви можете керувати його очима. Уявіть собі, що ви вирішуєте, куди подивиться ваш клієнт. Що це має бути? Продовжуючи приклад із програмним забезпеченням — красивий і зручний інтерфейс користувача? Мегатонни няшних картиночок? Чи таймер, який показує, що ці картиночки за 1,05 сек з’явилися всюди, де вам потрібно, при супер-мінімальних затратах людських зусиль? А може, вам потрібно, щоби клієнт побачив щасливе усміхнене обличчя працівника, який використовує цю програму, сидячи під пальмою на Мальдивах?</li><li><strong>Вибрати картинку</strong> — вона найпромовистіше передасть почуття й емоції, якими ви б хотіли заразити свого клієнта. До речі, це не завжди має бути щастя. Спершу часом незле було би подолати труднощі. Але візуальне оформлення має бути на висоті і відповідати суті. Якщо ваш клієнт дивиться на інтерфейс і мружиться від ядучих барв, а іконки нагадують йому артефакти з попередньої версії «Героїв», складно буде вести мову про комфорт і інноваційність.</li><li><strong>Дібрати слова</strong> — вони теж мають співвідноситися з картинкою, бути влучними і достатньо лаконічними. Краще, коли це буде 1 картинка – 1 думка.</li><li><strong>Вибрати і показати дію</strong> — ваш клієнт чекає, що у його житті щось зміниться при появі вашого продукту. Він відчує щось нове, прочитавши вашу книжку чи проглянувши фільм, отримає новий досвід та / або вигоду, користуючись вашим продуктом. І ще бажано, щоб при цьому все гарне у його житті залишилося на місці та не довелося завдавати собі зайвого клопоту.</li></ul><div style="max-width: 854;"><div style="position: relative; height: 0; padding-bottom: 56.25%;"><iframe loading="lazy" style="position: absolute; left: 0; top: 0; width: 100%; height: 100%;" src="https://embed.ted.com/talks/lang/en/scott_mccloud_on_comics" width="854" height="480" frameborder="0" scrolling="no" allowfullscreen="allowfullscreen"></iframe></div></div><h4><strong>Люди та малюнки</strong></h4><p>Написала, аж самій такого захотілося. Скоро розгорну наступну книжку. А тим часом — ще трохи про людське у намальованому світі. Крім ясності, нам потрібна <strong>емоційна взаємодія</strong>. Скотт МакКлауд приділяє цьому чимало уваги. Адже не досить, або клієнт вас розумів – важливо, щоб він вас підтримував і хотів це продовжувати.</p><p>Потрібні емоції. Отут контентники та рекламники всіх мастей і рангів згадають відомі принципи «впізнавання», «поділу на своїх/чужих», нарощування емоційної напруги та отримання розрядки, апеляції до досвіду реципієнта. Фішка в тому, що тут про всі ці академічні речі розказується трохи простіше, ніж на котиках. У картинках, із малюночками, емоціями, дуже дохідливо та динамічно. Словами не перекажу, МакКлауд це зробив краще. Але після перегляду ви зрозумієте, як важливо, щоб ваші емоції ззовні були відповідними вчинкам і словам, які йдуть зсередини.</p><p>Це лялькове дзеркало коміксів може добряче спростити життя у колективі, особливо під час нарад і презентацій. Якщо вам вистачить хоробрості та хисту в нього зазирнути. У будь-якому разі, вміння створювати комікси, ведучи читача за собою від першої до останньої сторінки, буквально може стати в нагоді при створенні:</p><ul><li>інфографіки, white paper, інструкцій;</li><li>сценаріїв для фото- та відеоконтенту;</li><li>для презентацій з елементами сторітелінґу.</li></ul>	<blockquote class="shortcode-blockquote">		<p>Ви можете знайти десятки можливостей пройти далі, ніж будь-хто інший з авторів коміксів пройшов до вас! Це — не ті цілі, яких досягає кожен фахівець, а ті, які ми всі забуваємо самі собі ставити, всі, включно зі мною</p>					<cite>									<span><strong>Скотт МакКлауд</strong></span> 							</cite>			</blockquote><p>Головне – пам’ятайте: світ завжди більший, ніж те, що ми бачимо. Приємних вам відкриттів.</p>

У цій рубриці ми говоримо про бізнес, цікаві українські стартапи, підприємництво та поради для підприємців. Серед іншого вивчаємо ще й цікаві кейси із українського та закордонного досвіду та публікуємо найсвіжіші новини B2B- та B2C-сегментів економіки. Тут ви можете знайти все, що варто знати про ділове середовище України, Східної Європи та світу

Бізнес

Ви можете <a href="https://nachasi.com/about/">стати спонсором</a> цієї рубрики, а всі матеріали у цій рубриці матимуть відповідне брендування та банер. Зацікавилися? <a href="mailto:adv@nachasi.com">Напишіть нам</a>

Здавалося би — що спільного між персонажами світу коміксів та бізнесом? Насправді паралелей та корисних речей є чимало — просто треба уважніше відстежувати їх і не забувати гортати комікси. А які саме — давайте розберемося

Днями, готуючи воркшоп для активістів-захисників прав людини, які вирішили розповісти історії людей з окупованих територій у формі графічного роману, я прочитала книгу Скотта МакКлауда <strong>«Створити комікс. Секрети сторітелінґу в коміксах, манга і графічних романах»</strong>. Якщо вам сподобалася книжка Блейка Снайдера «Врятувати котика», то Скотт МакКлауд має повне право прописатися на вашій книжковій полиці. Це – ніби розкадровка шляху героя, описаного у Снайдера. Але є і ще дещо.

Ми ж — про бізнес і чому книжка-посібник зі створення коміксів може знадобитися ще комусь, окрім сценаристів, письменників та ще копірайтерів.
<h4><strong>З чого починається комікс — і розробка нової ідеї</strong></h4>
Отже, для автора коміксу, як і для розробника нового гаджета, маркетолога чи керівника важливі 2 речі:
<ul>
 	<li>щоби тебе розуміли;</li>
 	<li>щоби тебе підтримували стільки, скільки тобі потрібно.</li>
</ul>
Ти наче запрошуєш інших у власну мандрівку — клієнтів, читачів, споживачів продукту, твою команду. І вони мають захотіти йти за тобою. Інакше тобі доведеться витрачати занадто багато сил і про це вже геть інша історія. Одна з найкращих мотивацій, щоб іти — вони мають відчувати цю історію. Звісно, про всі ці речі написано чимало вартісних книжок із маркетингу, психології управління тощо. Проте інколи знайомі терміни починають приховувати, а не прояснювати сенс. Ось тоді саме час відкинути звичне і спробувати отримати задоволення від нового.
<h4><strong>5 характеристик вдалої історії за Скоттом МакКлаудом</strong></h4>
Щоби нас розуміли, насамперед потрібна ясність. Вона починається з визначення основного меседжа історії. Про що розповідаємо, яка суть нашого продукту, яка наша місія і мета?

Далі Скотт пропонує <strong>5 складових:</strong>
<ul>
 	<li><strong>Вибрати ключові моменти</strong> – про що ми розповідаємо, а що залишаємо «поза кадром»? Тут принцип простий. Якщо без якоїсь деталі суть зрозуміла і результат дії не зміниться – можна цією деталлю знехтувати. Наприклад, уявімо, що ви продаєте програмне забезпечення для постингу в соцмережах. Ваша історія – про бізнес із людським обличчям. Як по відношенню до клієнтів, так і по відношенню до співробітників. Адже левову частку роботи SMM-менеджерів переймає програма. Це зберігає людський ресурс і дозволяє клієнтам контактувати з привітною живою особою, а бізнесові — зберігати цю додаткову цінність спілкування в епоху <a href="https://nachasi.com/2017/06/09/nadiya-pereviznyk-talk/" target="_blank" rel="noopener noreferrer">чат-ботів</a>. Питання економії бюджету, збереження робочих місць і підвищення якості операційної діяльності всередині компанії – суттєві, але не ключові для донесення головного. Можна нарощувати ефективність і залишатися при цьому живими і теплими навіть у часи штучного інтелекту.</li>
 	<li><strong>Вибрати фреймінґ</strong> — на чому ми будемо фокусувати увагу аудиторії? Уявіть собі, що вам вдалося залізти в голову вашого клієнта (він же читач у письменників, глядач — у сценаристів). І ви можете керувати його очима. Уявіть собі, що ви вирішуєте, куди подивиться ваш клієнт. Що це має бути? Продовжуючи приклад із програмним забезпеченням — красивий і зручний інтерфейс користувача? Мегатонни няшних картиночок? Чи таймер, який показує, що ці картиночки за 1,05 сек з’явилися всюди, де вам потрібно, при супер-мінімальних затратах людських зусиль? А може, вам потрібно, щоби клієнт побачив щасливе усміхнене обличчя працівника, який використовує цю програму, сидячи під пальмою на Мальдивах?</li>
 	<li><strong>Вибрати картинку</strong> — вона найпромовистіше передасть почуття й емоції, якими ви б хотіли заразити свого клієнта. До речі, це не завжди має бути щастя. Спершу часом незле було би подолати труднощі. Але візуальне оформлення має бути на висоті і відповідати суті. Якщо ваш клієнт дивиться на інтерфейс і мружиться від ядучих барв, а іконки нагадують йому артефакти з попередньої версії «Героїв», складно буде вести мову про комфорт і інноваційність.</li>
 	<li><strong>Дібрати слова</strong> — вони теж мають співвідноситися з картинкою, бути влучними і достатньо лаконічними. Краще, коли це буде 1 картинка – 1 думка.</li>
 	<li><strong>Вибрати і показати дію</strong> — ваш клієнт чекає, що у його житті щось зміниться при появі вашого продукту. Він відчує щось нове, прочитавши вашу книжку чи проглянувши фільм, отримає новий досвід та / або вигоду, користуючись вашим продуктом. І ще бажано, щоб при цьому все гарне у його житті залишилося на місці та не довелося завдавати собі зайвого клопоту.</li>
</ul>
<div style="max-width: 854;">
<div style="position: relative; height: 0; padding-bottom: 56.25%;"><iframe style="position: absolute; left: 0; top: 0; width: 100%; height: 100%;" src="https://embed.ted.com/talks/lang/en/scott_mccloud_on_comics" width="854" height="480" frameborder="0" scrolling="no" allowfullscreen="allowfullscreen"></iframe></div>
</div>
<h4><strong>Люди та малюнки</strong></h4>
Написала, аж самій такого захотілося. Скоро розгорну наступну книжку. А тим часом — ще трохи про людське у намальованому світі. Крім ясності, нам потрібна <strong>емоційна взаємодія</strong>. Скотт МакКлауд приділяє цьому чимало уваги. Адже не досить, або клієнт вас розумів – важливо, щоб він вас підтримував і хотів це продовжувати.

Потрібні емоції. Отут контентники та рекламники всіх мастей і рангів згадають відомі принципи «впізнавання», «поділу на своїх/чужих», нарощування емоційної напруги та отримання розрядки, апеляції до досвіду реципієнта. Фішка в тому, що тут про всі ці академічні речі розказується трохи простіше, ніж на котиках. У картинках, із малюночками, емоціями, дуже дохідливо та динамічно. Словами не перекажу, МакКлауд це зробив краще. Але після перегляду ви зрозумієте, як важливо, щоб ваші емоції ззовні були відповідними вчинкам і словам, які йдуть зсередини.

Це лялькове дзеркало коміксів може добряче спростити життя у колективі, особливо під час нарад і презентацій. Якщо вам вистачить хоробрості та хисту в нього зазирнути. У будь-якому разі, вміння створювати комікси, ведучи читача за собою від першої до останньої сторінки, буквально може стати в нагоді при створенні:
<ul>
 	<li>інфографіки, white paper, інструкцій;</li>
 	<li>сценаріїв для фото- та відеоконтенту;</li>
 	<li>для презентацій з елементами сторітелінґу.</li>
</ul>
[blockquote_with_author name="Скотт МакКлауд" content="Ви можете знайти десятки можливостей пройти далі, ніж будь-хто інший з авторів коміксів пройшов до вас! Це — не ті цілі, яких досягає кожен фахівець, а ті, які ми всі забуваємо самі собі ставити, всі, включно зі мною"]

Головне – пам’ятайте: світ завжди більший, ніж те, що ми бачимо. Приємних вам відкриттів.

<p>Днями, готуючи воркшоп для активістів-захисників прав людини, які вирішили розповісти історії людей з окупованих територій у формі графічного роману, я прочитала книгу Скотта МакКлауда <strong>«Створити комікс. Секрети сторітелінґу в коміксах, манга і графічних романах»</strong>. Якщо вам сподобалася книжка Блейка Снайдера «Врятувати котика», то Скотт МакКлауд має повне право прописатися на вашій книжковій полиці. Це – ніби розкадровка шляху героя, описаного у Снайдера. Але є і ще дещо.</p><p>Ми ж — про бізнес і чому книжка-посібник зі створення коміксів може знадобитися ще комусь, окрім сценаристів, письменників та ще копірайтерів.</p><h4><strong>З чого починається комікс — і розробка нової ідеї</strong></h4><p>Отже, для автора коміксу, як і для розробника нового гаджета, маркетолога чи керівника важливі 2 речі:</p><ul><li>щоби тебе розуміли;</li><li>щоби тебе підтримували стільки, скільки тобі потрібно.</li></ul><p>Ти наче запрошуєш інших у власну мандрівку — клієнтів, читачів, споживачів продукту, твою команду. І вони мають захотіти йти за тобою. Інакше тобі доведеться витрачати занадто багато сил і про це вже геть інша історія. Одна з найкращих мотивацій, щоб іти — вони мають відчувати цю історію. Звісно, про всі ці речі написано чимало вартісних книжок із маркетингу, психології управління тощо. Проте інколи знайомі терміни починають приховувати, а не прояснювати сенс. Ось тоді саме час відкинути звичне і спробувати отримати задоволення від нового.</p><h4><strong>5 характеристик вдалої історії за Скоттом МакКлаудом</strong></h4><p>Щоби нас розуміли, насамперед потрібна ясність. Вона починається з визначення основного меседжа історії. Про що розповідаємо, яка суть нашого продукту, яка наша місія і мета?</p><p>Далі Скотт пропонує <strong>5 складових:</strong></p><ul><li><strong>Вибрати ключові моменти</strong> – про що ми розповідаємо, а що залишаємо «поза кадром»? Тут принцип простий. Якщо без якоїсь деталі суть зрозуміла і результат дії не зміниться – можна цією деталлю знехтувати. Наприклад, уявімо, що ви продаєте програмне забезпечення для постингу в соцмережах. Ваша історія – про бізнес із людським обличчям. Як по відношенню до клієнтів, так і по відношенню до співробітників. Адже левову частку роботи SMM-менеджерів переймає програма. Це зберігає людський ресурс і дозволяє клієнтам контактувати з привітною живою особою, а бізнесові — зберігати цю додаткову цінність спілкування в епоху <a href="/2017/06/09/nadiya-pereviznyk-talk/" target="_blank" rel="noopener noreferrer">чат-ботів</a>. Питання економії бюджету, збереження робочих місць і підвищення якості операційної діяльності всередині компанії – суттєві, але не ключові для донесення головного. Можна нарощувати ефективність і залишатися при цьому живими і теплими навіть у часи штучного інтелекту.</li><li><strong>Вибрати фреймінґ</strong> — на чому ми будемо фокусувати увагу аудиторії? Уявіть собі, що вам вдалося залізти в голову вашого клієнта (він же читач у письменників, глядач — у сценаристів). І ви можете керувати його очима. Уявіть собі, що ви вирішуєте, куди подивиться ваш клієнт. Що це має бути? Продовжуючи приклад із програмним забезпеченням — красивий і зручний інтерфейс користувача? Мегатонни няшних картиночок? Чи таймер, який показує, що ці картиночки за 1,05 сек з’явилися всюди, де вам потрібно, при супер-мінімальних затратах людських зусиль? А може, вам потрібно, щоби клієнт побачив щасливе усміхнене обличчя працівника, який використовує цю програму, сидячи під пальмою на Мальдивах?</li><li><strong>Вибрати картинку</strong> — вона найпромовистіше передасть почуття й емоції, якими ви б хотіли заразити свого клієнта. До речі, це не завжди має бути щастя. Спершу часом незле було би подолати труднощі. Але візуальне оформлення має бути на висоті і відповідати суті. Якщо ваш клієнт дивиться на інтерфейс і мружиться від ядучих барв, а іконки нагадують йому артефакти з попередньої версії «Героїв», складно буде вести мову про комфорт і інноваційність.</li><li><strong>Дібрати слова</strong> — вони теж мають співвідноситися з картинкою, бути влучними і достатньо лаконічними. Краще, коли це буде 1 картинка – 1 думка.</li><li><strong>Вибрати і показати дію</strong> — ваш клієнт чекає, що у його житті щось зміниться при появі вашого продукту. Він відчує щось нове, прочитавши вашу книжку чи проглянувши фільм, отримає новий досвід та / або вигоду, користуючись вашим продуктом. І ще бажано, щоб при цьому все гарне у його житті залишилося на місці та не довелося завдавати собі зайвого клопоту.</li></ul><div style="max-width: 854;"><div style="position: relative; height: 0; padding-bottom: 56.25%;"><iframe loading="lazy" style="position: absolute; left: 0; top: 0; width: 100%; height: 100%;" src="https://embed.ted.com/talks/lang/en/scott_mccloud_on_comics" width="854" height="480" frameborder="0" scrolling="no" allowfullscreen="allowfullscreen"></iframe></div></div><h4><strong>Люди та малюнки</strong></h4><p>Написала, аж самій такого захотілося. Скоро розгорну наступну книжку. А тим часом — ще трохи про людське у намальованому світі. Крім ясності, нам потрібна <strong>емоційна взаємодія</strong>. Скотт МакКлауд приділяє цьому чимало уваги. Адже не досить, або клієнт вас розумів – важливо, щоб він вас підтримував і хотів це продовжувати.</p><p>Потрібні емоції. Отут контентники та рекламники всіх мастей і рангів згадають відомі принципи «впізнавання», «поділу на своїх/чужих», нарощування емоційної напруги та отримання розрядки, апеляції до досвіду реципієнта. Фішка в тому, що тут про всі ці академічні речі розказується трохи простіше, ніж на котиках. У картинках, із малюночками, емоціями, дуже дохідливо та динамічно. Словами не перекажу, МакКлауд це зробив краще. Але після перегляду ви зрозумієте, як важливо, щоб ваші емоції ззовні були відповідними вчинкам і словам, які йдуть зсередини.</p><p>Це лялькове дзеркало коміксів може добряче спростити життя у колективі, особливо під час нарад і презентацій. Якщо вам вистачить хоробрості та хисту в нього зазирнути. У будь-якому разі, вміння створювати комікси, ведучи читача за собою від першої до останньої сторінки, буквально може стати в нагоді при створенні:</p><ul><li>інфографіки, white paper, інструкцій;</li><li>сценаріїв для фото- та відеоконтенту;</li><li>для презентацій з елементами сторітелінґу.</li></ul>	<blockquote class="shortcode-blockquote">		<p>Ви можете знайти десятки можливостей пройти далі, ніж будь-хто інший з авторів коміксів пройшов до вас! Це — не ті цілі, яких досягає кожен фахівець, а ті, які ми всі забуваємо самі собі ставити, всі, включно зі мною</p>					<cite>									<span><strong>Скотт МакКлауд</strong></span> 							</cite>			</blockquote><p>Головне – пам’ятайте: світ завжди більший, ніж те, що ми бачимо. Приємних вам відкриттів.</p>

Навіщо бізнесу знати рецепти коміксів?

{:ua}Що спільного між малюванням коміксів та створенням нового продукту?{:}

<p>Четвертий Mini Maker Fairе — це свято винахідників, новаторів і експериментаторів. Незвичайні люди, які створюють нове, змінюють світ, шукають нові рішення, зібралися «під одним дахом» минулого вікенду.
</p>
<h4><strong>Що таке Kyiv Mini Maker Fairе 2017</strong></h4>
Родом Maker Faire з Каліфорнії — це міжнародний рух, що об’єднав науку, IT, ремесла, мистецтво, технічних ентузіастів будь-якого віку, крафтерів, хоббістів, інженерів, наукових клубів, авторів, художників, вчителів та студентів. Серед учасників є працюючі компанії, що заробляють на своїх винаходах, та люди, яким просто подобається втілювати свої ідеї в життя та отримувати від цього задоволення.

Цьогоріч девіз фесту звучить як «ReMake Ukraine», а символом став козак-інженер Мозговий, вже відомий за графічною новелою «Даогопак», та його подруга Дзиґа (адже Maker Faire — це територія рівних можливостей).

[cut_in_image_fullwidth img="https://nachasi.com/wp-content/uploads/2017/05/website-inside-post-1200x700-1-1.jpg" img_id="3040" title="Юні мейкери переймають навички дорослих"]
<h4><strong>Що відбувалось два дні у павільйонах ВДНГ</strong></h4>
6 тис кв метрів, 1-й та 3-й павільйони <a href="http://www.expocenter.com.ua" target="_blank" rel="noopener noreferrer"><strong>ВДНГ</strong></a> — саме тут зібрали під одним дахом 250 мейкерів. В 1 павільйоні нашу увагу привернув перший в Україні коворкінґ для швачок. Ні, вам не здалося: <a href="https://www.facebook.com/shytlegko" target="_blank" rel="noopener noreferrer"><strong>«Шити легко»</strong></a> — це місце, де можна працювати не тільки за ноутбуком, але й за машинкою для шиття. Дівчата презентували свої напрацювання, провели майстер-клас із розкрою та пошиття спідниць. Чималу кількість відвідувачів такий незвичайний коворкінґ ще й порадував добіркою тканин із дуже позитивними принтами.

[cut_in_image_fullwidth img="https://nachasi.com/wp-content/uploads/2017/05/website-inside-post-1200x700-10.jpg" img_id="3042" title="Місце, де можна шити, може незабаром з’явитися в усіх українських містах"]

Команда лабораторії <strong>Fabricator</strong> представила свої роботи та в режимі реального часу створювала прототипи на 3D-принтері. Це — відкрита інноваційна лабораторія, яка працює, аби дати необхідні інструменти швидкого прототипування для всіх ентузіастів <a href="https://nachasi.com/2017/05/08/printed-building/" class=" with_hint_js">3D-друку<span class="hint-box"><img src="https://nachasi.com/wp-content/uploads/2017/05/Screen_Shot_2017-05-04_at_6.37.28_PM-1-300x200.png" />Архітектор із Малайзії запропонував «надрукувати» хмарочос</span></a> в Україні.

[gallery type="slideshow" link="none" size="full" ids="3047,3048,3049"]

Серед десятків проектів нашу увагу привернув український стартап <a href="http://ecozy.de/en" target="_blank" rel="noopener noreferrer"><strong>eCozy</strong></a>. Це — україно-німецький проект, що розробили систему «розумних» термостатів з сенсорним управлінням для житлових приміщень. Ще у 2014 році компанія успішно зібрала кошти на платформі колективного фінансування Indiegogo, а в 2016 році стала успішною на seedmatch.de. Зараз eCozy успішно продається у великих німецьких мережах електроніки. «Розумні» термостати eCozy кріпляться до радіаторів і стежать за їхньою температурою, — а ще допомагають заощадити домогосподарству до 30% оплати за опалення. Керувати температурою можна за центру управління та за допомогою мобільних додатків (є версії для iOS та Android).

[gallery type="slideshow" link="none" size="full" ids="3050,3051,3052,3053,3054" orderby="rand"]

Серед учасників Kyiv Mini Maker Fairе 2017 було надзвичайно багато дітей, які відчували себе комфортно та абсолютно органічно. Компанія <strong>«Радіомаг»</strong>, скориставшись із присутності своєї цільової аудиторії, провела майстер-клас для діток та дорослих — адже саме для дітей та допитливих батьків ця компанія випускає конструктори, і всі учасники могли створити сувенір своїми руками: паяльник та трохи часу — і чоловічок із резисторами та світлодіодами був готовий.

[cut_in_image_fullwidth img="https://nachasi.com/wp-content/uploads/2017/05/website-inside-post-1200x700-11.jpg" img_id="3045" title="Збери сувенір власноруч"]
<h4><strong>Кого можна було почути</strong></h4>
<strong>Денис Охрименко</strong> — засновник Time 4 Machine та Pagl, в минулому Ugears — розповів про те, як можна зробити успішним проект на основі того, що інші вважають просто сміттям. Його виступ почався зі слайду із провокативним заголовком «Щоби такого зробити, щоби більше нічого не робити». Ця фраза задала тон усій презентації, — особливо після розповіді про те, як формуються ідеї з моменту їх прототипування до створення реального продукту.

<strong>Олександр Нестеренко</strong>, CEO ARTKB, розповів, як вдалося придумати ґаджет для конфіденційних розмов Hushme, — котрий зараз <a href="https://nachasi.com/2017/05/10/hushme-kickstarter/" class=" with_hint_js">саме збирає кошти <span class="hint-box"><img src="https://nachasi.com/wp-content/uploads/2017/05/Hushme_Header_1489596319-300x200.jpg" />Український стартап Hushme запустив кампанію на Kickstarter</span></a>на платформі Kickstarter. Також він торкнувся тем, як заробляти та як будували роботу з пресою. Нагадаємо, що ARTKB — бюро розробки хардверних продуктів повного циклу. Офіси компанії базуються в Києві та Шеньчжені. Це — єдина компанія подібного типу в Україні. Її проекти давно вийшли за межі нашої країни, а команда стала експертами у підготовці продуктових рішень та запуску краудфандингових компаній.
<h4><strong>Незвична музика</strong></h4>
<iframe style="border: none; overflow: hidden;" src="https://www.facebook.com/plugins/video.php?href=https%3A%2F%2Fwww.facebook.com%2Fnachasi%2Fvideos%2F1705536616409302%2F&show_text=0&width=560" width="560" height="315" frameborder="0" scrolling="no" allowfullscreen="allowfullscreen"></iframe>

Серед маси технологічних та технічних об'єктів вразив <strong>Іван Ткаченко</strong> з електричною бандурою, що безсумнівно захопила увагу відвідувачів та учасників фестивалю. Іван представив авторську концепцію визвучування українського музичного інструменту бандури із використанням комп’ютерних технологій. Також він показав концепцію паралельної обробки звуку, яку застосовує у своїй творчості.

[cut_in_image_fullwidth img="https://nachasi.com/wp-content/uploads/2017/05/website-inside-post-1200x700-12.jpg" img_id="3046" title="Електрогітара? Вчорашній день! Електробандура — те що треба"]
<h4><strong>Навіщо Maker Fairе потрібен Україні</strong></h4>
В коментарі для <a href="https://nachasi.com/2017/04/24/introducing/" class=" with_hint_js">Na chasi<span class="hint-box"><img src="https://nachasi.com/wp-content/uploads/2017/04/15380462_10209258344188668_6598411097722685393_n-300x200.jpg" />На часі — зміни: Ми розпочинаємо</span></a> <strong>Світлана Бовкун</strong>, організаторка фестивалю, так охарактеризувала ярмарок та мейкерський рух в цілому:

— Ми займаємось цим, тому що бачимо величезний запит. Всі наші учасники тут, ми не вмістились цьогоріч в одному павільйоні. Дуже багато шкіл, ми бачимо, що люди хочуть таких подій — і розуміємо навіщо ми це робимо. Наша аудиторія — багато українців, які готові не просто щось робити, а саме хочуть створювати. Є запит створювати продукти, предмети, причому створювати це в такому якісному міжнародному форматі. Ми бачимо, що не всі хочуть бути юристами чи економістами, — хтось прагне, наприклад, створювати меблі. Наш проект міжнародний, ми надихаємось американськими напрацюваннями та американською культурою. Чого ми хочемо навчитися самі та навчити наших учасників — то це вміння ділитися вміннями, знаннями, навичками. І щоби вміли ділитися цим не лише проекти, спрямовані на дитячу, але й на дорослу аудиторію. Саме тому серед наших лекторів — ті, хто вже зробив успішні проекти і готовий розповісти, як це можна зробити.

[cut_in_image_fullwidth img="https://nachasi.com/wp-content/uploads/2017/05/DSC04539.jpg" img_id="3055" title="Мейкерство — крок до нової країни винахідників"]

[blockquote_with_author content="Maker Fairе — це місце, де ми ділимося"]
<h4><strong>Замість висновків</strong></h4>
Побачене — це стимул побажати фестивалю Maker Fairе розвитку та готовності вражати і змінювати все нових і нових мейкерів. А ми в свою чергу найближчим часом розкажемо вам про найцікавіші ініціативи та стартапи, які ми побачили на цьому ярмарку технологій.

<p>Четвертий Mini Maker Fairе — це свято винахідників, новаторів і експериментаторів. Незвичайні люди, які створюють нове, змінюють світ, шукають нові рішення, зібралися «під одним дахом» минулого вікенду.</p><h4><strong>Що таке Kyiv Mini Maker Fairе 2017</strong></h4><p>Родом Maker Faire з Каліфорнії — це міжнародний рух, що об’єднав науку, IT, ремесла, мистецтво, технічних ентузіастів будь-якого віку, крафтерів, хоббістів, інженерів, наукових клубів, авторів, художників, вчителів та студентів. Серед учасників є працюючі компанії, що заробляють на своїх винаходах, та люди, яким просто подобається втілювати свої ідеї в життя та отримувати від цього задоволення.</p><p>Цьогоріч девіз фесту звучить як «ReMake Ukraine», а символом став козак-інженер Мозговий, вже відомий за графічною новелою «Даогопак», та його подруга Дзиґа (адже Maker Faire — це територія рівних можливостей).</p>	<div class="wp-caption full-screen  ">				<img src="/wp-content/uploads/2017/05/website-inside-post-1200x700-1-1.jpg">									<p class="wp-caption-text">					 <b>Юні мейкери переймають навички дорослих</b>				</p>						</div><h4><strong>Що відбувалось два дні у павільйонах ВДНГ</strong></h4><p>6 тис кв метрів, 1-й та 3-й павільйони <a href="http://www.expocenter.com.ua" target="_blank" rel="noopener noreferrer"><strong>ВДНГ</strong></a> — саме тут зібрали під одним дахом 250 мейкерів. В 1 павільйоні нашу увагу привернув перший в Україні коворкінґ для швачок. Ні, вам не здалося: <a href="https://www.facebook.com/shytlegko" target="_blank" rel="noopener noreferrer"><strong>«Шити легко»</strong></a> — це місце, де можна працювати не тільки за ноутбуком, але й за машинкою для шиття. Дівчата презентували свої напрацювання, провели майстер-клас із розкрою та пошиття спідниць. Чималу кількість відвідувачів такий незвичайний коворкінґ ще й порадував добіркою тканин із дуже позитивними принтами.</p>	<div class="wp-caption full-screen  ">				<img src="/wp-content/uploads/2017/05/website-inside-post-1200x700-10.jpg">									<p class="wp-caption-text">					 <b>Місце, де можна шити, може незабаром з’явитися в усіх українських містах</b>				</p>						</div><p>Команда лабораторії <strong>Fabricator</strong> представила свої роботи та в режимі реального часу створювала прототипи на 3D-принтері. Це — відкрита інноваційна лабораторія, яка працює, аби дати необхідні інструменти швидкого прототипування для всіх ентузіастів <a href="/2017/05/08/printed-building/" class=" with_hint_js">3D-друку<span class="hint-box"><img src="/wp-content/uploads/2017/05/Screen_Shot_2017-05-04_at_6.37.28_PM-1-300x200.png" />Архітектор із Малайзії запропонував «надрукувати» хмарочос</span></a> в Україні.</p><script type="application/json" class="shortcode-slider-json">	[				{			"url": "/wp-content/uploads/2017/05/DSC04372.jpg",			"caption": "Мейкери всієї Україи, об’єднуйтеся!"		},				{			"url": "/wp-content/uploads/2017/05/DSC04378.jpg",			"caption": ""		},				{			"url": "/wp-content/uploads/2017/05/DSC04384.jpg",			"caption": ""		}			]</script><p>Серед десятків проектів нашу увагу привернув український стартап <a href="http://ecozy.de/en" target="_blank" rel="noopener noreferrer"><strong>eCozy</strong></a>. Це — україно-німецький проект, що розробили систему «розумних» термостатів з сенсорним управлінням для житлових приміщень. Ще у 2014 році компанія успішно зібрала кошти на платформі колективного фінансування Indiegogo, а в 2016 році стала успішною на seedmatch.de. Зараз eCozy успішно продається у великих німецьких мережах електроніки. «Розумні» термостати eCozy кріпляться до радіаторів і стежать за їхньою температурою, — а ще допомагають заощадити домогосподарству до 30% оплати за опалення. Керувати температурою можна за центру управління та за допомогою мобільних додатків (є версії для iOS та Android).</p><script type="application/json" class="shortcode-slider-json">	[				{			"url": "/wp-content/uploads/2017/05/DSC04397.jpg",			"caption": "Збирати можуть всі"		},				{			"url": "/wp-content/uploads/2017/05/DSC04501.jpg",			"caption": "Слово творцям Hushme"		},				{			"url": "/wp-content/uploads/2017/05/DSC04430.jpg",			"caption": "Інколи ґаджети бувають дивні"		},				{			"url": "/wp-content/uploads/2017/05/DSC04459.jpg",			"caption": "Під час лекції"		},				{			"url": "/wp-content/uploads/2017/05/DSC04422.jpg",			"caption": "Як делегація Na chasi пробувала свої сили"		}			]</script><p>Серед учасників Kyiv Mini Maker Fairе 2017 було надзвичайно багато дітей, які відчували себе комфортно та абсолютно органічно. Компанія <strong>«Радіомаг»</strong>, скориставшись із присутності своєї цільової аудиторії, провела майстер-клас для діток та дорослих — адже саме для дітей та допитливих батьків ця компанія випускає конструктори, і всі учасники могли створити сувенір своїми руками: паяльник та трохи часу — і чоловічок із резисторами та світлодіодами був готовий.</p>	<div class="wp-caption full-screen  ">				<img src="/wp-content/uploads/2017/05/website-inside-post-1200x700-11.jpg">									<p class="wp-caption-text">					 <b>Збери сувенір власноруч</b>				</p>						</div><h4><strong>Кого можна було почути</strong></h4><p><strong>Денис Охрименко</strong> — засновник Time 4 Machine та Pagl, в минулому Ugears — розповів про те, як можна зробити успішним проект на основі того, що інші вважають просто сміттям. Його виступ почався зі слайду із провокативним заголовком «Щоби такого зробити, щоби більше нічого не робити». Ця фраза задала тон усій презентації, — особливо після розповіді про те, як формуються ідеї з моменту їх прототипування до створення реального продукту.</p><p><strong>Олександр Нестеренко</strong>, CEO ARTKB, розповів, як вдалося придумати ґаджет для конфіденційних розмов Hushme, — котрий зараз <a href="/2017/05/10/hushme-kickstarter/" class=" with_hint_js">саме збирає кошти <span class="hint-box"><img src="/wp-content/uploads/2017/05/Hushme_Header_1489596319-300x200.jpg" />Український стартап Hushme запустив кампанію на Kickstarter</span></a>на платформі Kickstarter. Також він торкнувся тем, як заробляти та як будували роботу з пресою. Нагадаємо, що ARTKB — бюро розробки хардверних продуктів повного циклу. Офіси компанії базуються в Києві та Шеньчжені. Це — єдина компанія подібного типу в Україні. Її проекти давно вийшли за межі нашої країни, а команда стала експертами у підготовці продуктових рішень та запуску краудфандингових компаній.</p><h4><strong>Незвична музика</strong></h4><p><iframe loading="lazy" style="border: none; overflow: hidden;" src="https://www.facebook.com/plugins/video.php?href=https%3A%2F%2Fwww.facebook.com%2Fnachasi%2Fvideos%2F1705536616409302%2F&#038;show_text=0&#038;width=560" width="560" height="315" frameborder="0" scrolling="no" allowfullscreen="allowfullscreen"></iframe></p><p>Серед маси технологічних та технічних об&#8217;єктів вразив <strong>Іван Ткаченко</strong> з електричною бандурою, що безсумнівно захопила увагу відвідувачів та учасників фестивалю. Іван представив авторську концепцію визвучування українського музичного інструменту бандури із використанням комп’ютерних технологій. Також він показав концепцію паралельної обробки звуку, яку застосовує у своїй творчості.</p>	<div class="wp-caption full-screen  ">				<img src="/wp-content/uploads/2017/05/website-inside-post-1200x700-12.jpg">									<p class="wp-caption-text">					 <b>Електрогітара? Вчорашній день! Електробандура — те що треба</b>				</p>						</div><h4><strong>Навіщо Maker Fairе потрібен Україні</strong></h4><p>В коментарі для <a href="/2017/04/24/introducing/" class=" with_hint_js">Na chasi<span class="hint-box"><img src="/wp-content/uploads/2017/04/15380462_10209258344188668_6598411097722685393_n-300x200.jpg" />На часі — зміни: Ми розпочинаємо</span></a> <strong>Світлана Бовкун</strong>, організаторка фестивалю, так охарактеризувала ярмарок та мейкерський рух в цілому:</p><p>— Ми займаємось цим, тому що бачимо величезний запит. Всі наші учасники тут, ми не вмістились цьогоріч в одному павільйоні. Дуже багато шкіл, ми бачимо, що люди хочуть таких подій — і розуміємо навіщо ми це робимо. Наша аудиторія — багато українців, які готові не просто щось робити, а саме хочуть створювати. Є запит створювати продукти, предмети, причому створювати це в такому якісному міжнародному форматі. Ми бачимо, що не всі хочуть бути юристами чи економістами, — хтось прагне, наприклад, створювати меблі. Наш проект міжнародний, ми надихаємось американськими напрацюваннями та американською культурою. Чого ми хочемо навчитися самі та навчити наших учасників — то це вміння ділитися вміннями, знаннями, навичками. І щоби вміли ділитися цим не лише проекти, спрямовані на дитячу, але й на дорослу аудиторію. Саме тому серед наших лекторів — ті, хто вже зробив успішні проекти і готовий розповісти, як це можна зробити.</p>	<div class="wp-caption full-screen  ">				<img src="/wp-content/uploads/2017/05/DSC04539.jpg">									<p class="wp-caption-text">					 <b>Мейкерство — крок до нової країни винахідників</b>				</p>						</div>	<blockquote class="shortcode-blockquote">		<p>Maker Fairе — це місце, де ми ділимося</p>			</blockquote><h4><strong>Замість висновків</strong></h4><p>Побачене — це стимул побажати фестивалю Maker Fairе розвитку та готовності вражати і змінювати все нових і нових мейкерів. А ми в свою чергу найближчим часом розкажемо вам про найцікавіші ініціативи та стартапи, які ми побачили на цьому ярмарку технологій.</p>

Плідні вихідні 20-21 травня зібрали у Києві більше 250 мейкерів, десятки унікальних проектів та сотні захоплених емоціями гостей, серед яких були представниці Na chasi. Про що можна було дізнатися під час ярмарки цікавих проектів та ідей — давайте коротко пригадаємо (а детальніші розмови із представниками стартап-команд чекайте незабаром)

Четвертий Mini Maker Fairе — це свято винахідників, новаторів і експериментаторів. Незвичайні люди, які створюють нове, змінюють світ, шукають нові рішення, зібралися «під одним дахом» минулого вікенду.
<h4><strong>Що таке Kyiv Mini Maker Fairе 2017</strong></h4>
Родом Maker Faire з Каліфорнії — це міжнародний рух, що об’єднав науку, IT, ремесла, мистецтво, технічних ентузіастів будь-якого віку, крафтерів, хоббістів, інженерів, наукових клубів, авторів, художників, вчителів та студентів. Серед учасників є працюючі компанії, що заробляють на своїх винаходах, та люди, яким просто подобається втілювати свої ідеї в життя та отримувати від цього задоволення.

Цьогоріч девіз фесту звучить як «ReMake Ukraine», а символом став козак-інженер Мозговий, вже відомий за графічною новелою «Даогопак», та його подруга Дзиґа (адже Maker Faire — це територія рівних можливостей).

[cut_in_image_fullwidth img="https://nachasi.com/wp-content/uploads/2017/05/website-inside-post-1200x700-1-1.jpg" img_id="3040" title="Юні мейкери переймають навички дорослих"]
<h4><strong>Що відбувалось два дні у павільйонах ВДНГ</strong></h4>
6 тис кв метрів, 1-й та 3-й павільйони <a href="http://www.expocenter.com.ua" target="_blank" rel="noopener noreferrer"><strong>ВДНГ</strong></a> — саме тут зібрали під одним дахом 250 мейкерів. В 1 павільйоні нашу увагу привернув перший в Україні коворкінґ для швачок. Ні, вам не здалося: <a href="https://www.facebook.com/shytlegko" target="_blank" rel="noopener noreferrer"><strong>«Шити легко»</strong></a> — це місце, де можна працювати не тільки за ноутбуком, але й за машинкою для шиття. Дівчата презентували свої напрацювання, провели майстер-клас із розкрою та пошиття спідниць. Чималу кількість відвідувачів такий незвичайний коворкінґ ще й порадував добіркою тканин із дуже позитивними принтами.

[cut_in_image_fullwidth img="https://nachasi.com/wp-content/uploads/2017/05/website-inside-post-1200x700-10.jpg" img_id="3042" title="Місце, де можна шити, може незабаром з’явитися в усіх українських містах"]

Команда лабораторії <strong>Fabricator</strong> представила свої роботи та в режимі реального часу створювала прототипи на 3D-принтері. Це — відкрита інноваційна лабораторія, яка працює, аби дати необхідні інструменти швидкого прототипування для всіх ентузіастів <a href="https://nachasi.com/2017/05/08/printed-building/">3D-друку</a> в Україні.

[gallery type="slideshow" link="none" size="full" ids="3047,3048,3049"]

Серед десятків проектів нашу увагу привернув український стартап <a href="http://ecozy.de/en" target="_blank" rel="noopener noreferrer"><strong>eCozy</strong></a>. Це — україно-німецький проект, що розробили систему «розумних» термостатів з сенсорним управлінням для житлових приміщень. Ще у 2014 році компанія успішно зібрала кошти на платформі колективного фінансування Indiegogo, а в 2016 році стала успішною на seedmatch.de. Зараз eCozy успішно продається у великих німецьких мережах електроніки. «Розумні» термостати eCozy кріпляться до радіаторів і стежать за їхньою температурою, — а ще допомагають заощадити домогосподарству до 30% оплати за опалення. Керувати температурою можна за центру управління та за допомогою мобільних додатків (є версії для iOS та Android).

[gallery type="slideshow" link="none" size="full" ids="3050,3051,3052,3053,3054" orderby="rand"]

Серед учасників Kyiv Mini Maker Fairе 2017 було надзвичайно багато дітей, які відчували себе комфортно та абсолютно органічно. Компанія <strong>«Радіомаг»</strong>, скориставшись із присутності своєї цільової аудиторії, провела майстер-клас для діток та дорослих — адже саме для дітей та допитливих батьків ця компанія випускає конструктори, і всі учасники могли створити сувенір своїми руками: паяльник та трохи часу — і чоловічок із резисторами та світлодіодами був готовий.

[cut_in_image_fullwidth img="https://nachasi.com/wp-content/uploads/2017/05/website-inside-post-1200x700-11.jpg" img_id="3045" title="Збери сувенір власноруч"]
<h4><strong>Кого можна було почути</strong></h4>
<strong>Денис Охрименко</strong> — засновник Time 4 Machine та Pagl, в минулому Ugears — розповів про те, як можна зробити успішним проект на основі того, що інші вважають просто сміттям. Його виступ почався зі слайду із провокативним заголовком «Щоби такого зробити, щоби більше нічого не робити». Ця фраза задала тон усій презентації, — особливо після розповіді про те, як формуються ідеї з моменту їх прототипування до створення реального продукту.

<strong>Олександр Нестеренко</strong>, CEO ARTKB, розповів, як вдалося придумати ґаджет для конфіденційних розмов Hushme, — котрий зараз <a href="https://nachasi.com/2017/05/10/hushme-kickstarter/">саме збирає кошти </a>на платформі Kickstarter. Також він торкнувся тем, як заробляти та як будували роботу з пресою. Нагадаємо, що ARTKB — бюро розробки хардверних продуктів повного циклу. Офіси компанії базуються в Києві та Шеньчжені. Це — єдина компанія подібного типу в Україні. Її проекти давно вийшли за межі нашої країни, а команда стала експертами у підготовці продуктових рішень та запуску краудфандингових компаній.
<h4><strong>Незвична музика</strong></h4>
<iframe style="border: none; overflow: hidden;" src="https://www.facebook.com/plugins/video.php?href=https%3A%2F%2Fwww.facebook.com%2Fnachasi%2Fvideos%2F1705536616409302%2F&amp;show_text=0&amp;width=560" width="560" height="315" frameborder="0" scrolling="no" allowfullscreen="allowfullscreen"></iframe>

Серед маси технологічних та технічних об'єктів вразив <strong>Іван Ткаченко</strong> з електричною бандурою, що безсумнівно захопила увагу відвідувачів та учасників фестивалю. Іван представив авторську концепцію визвучування українського музичного інструменту бандури із використанням комп’ютерних технологій. Також він показав концепцію паралельної обробки звуку, яку застосовує у своїй творчості.

[cut_in_image_fullwidth img="https://nachasi.com/wp-content/uploads/2017/05/website-inside-post-1200x700-12.jpg" img_id="3046" title="Електрогітара? Вчорашній день! Електробандура — те що треба"]
<h4><strong>Навіщо Maker Fairе потрібен Україні</strong></h4>
В коментарі для <a href="https://nachasi.com/2017/04/24/introducing/">Na chasi</a> <strong>Світлана Бовкун</strong>, організаторка фестивалю, так охарактеризувала ярмарок та мейкерський рух в цілому:

— Ми займаємось цим, тому що бачимо величезний запит. Всі наші учасники тут, ми не вмістились цьогоріч в одному павільйоні. Дуже багато шкіл, ми бачимо, що люди хочуть таких подій — і розуміємо навіщо ми це робимо. Наша аудиторія — багато українців, які готові не просто щось робити, а саме хочуть створювати. Є запит створювати продукти, предмети, причому створювати це в такому якісному міжнародному форматі. Ми бачимо, що не всі хочуть бути юристами чи економістами, — хтось прагне, наприклад, створювати меблі. Наш проект міжнародний, ми надихаємось американськими напрацюваннями та американською культурою. Чого ми хочемо навчитися самі та навчити наших учасників — то це вміння ділитися вміннями, знаннями, навичками. І щоби вміли ділитися цим не лише проекти, спрямовані на дитячу, але й на дорослу аудиторію. Саме тому серед наших лекторів — ті, хто вже зробив успішні проекти і готовий розповісти, як це можна зробити.

[cut_in_image_fullwidth img="https://nachasi.com/wp-content/uploads/2017/05/DSC04539.jpg" img_id="3055" title="Мейкерство — крок до нової країни винахідників"]

[blockquote_with_author content="Maker Fairе — це місце, де ми ділимося"]
<h4><strong>Замість висновків</strong></h4>
Побачене — це стимул побажати фестивалю Maker Fairе розвитку та готовності вражати і змінювати все нових і нових мейкерів. А ми в свою чергу найближчим часом розкажемо вам про найцікавіші ініціативи та стартапи, які ми побачили на цьому ярмарку технологій.

<p>Четвертий Mini Maker Fairе — це свято винахідників, новаторів і експериментаторів. Незвичайні люди, які створюють нове, змінюють світ, шукають нові рішення, зібралися «під одним дахом» минулого вікенду.</p><h4><strong>Що таке Kyiv Mini Maker Fairе 2017</strong></h4><p>Родом Maker Faire з Каліфорнії — це міжнародний рух, що об’єднав науку, IT, ремесла, мистецтво, технічних ентузіастів будь-якого віку, крафтерів, хоббістів, інженерів, наукових клубів, авторів, художників, вчителів та студентів. Серед учасників є працюючі компанії, що заробляють на своїх винаходах, та люди, яким просто подобається втілювати свої ідеї в життя та отримувати від цього задоволення.</p><p>Цьогоріч девіз фесту звучить як «ReMake Ukraine», а символом став козак-інженер Мозговий, вже відомий за графічною новелою «Даогопак», та його подруга Дзиґа (адже Maker Faire — це територія рівних можливостей).</p>	<div class="wp-caption full-screen  ">				<img src="/wp-content/uploads/2017/05/website-inside-post-1200x700-1-1.jpg">									<p class="wp-caption-text">					 <b>Юні мейкери переймають навички дорослих</b>				</p>						</div><h4><strong>Що відбувалось два дні у павільйонах ВДНГ</strong></h4><p>6 тис кв метрів, 1-й та 3-й павільйони <a href="http://www.expocenter.com.ua" target="_blank" rel="noopener noreferrer"><strong>ВДНГ</strong></a> — саме тут зібрали під одним дахом 250 мейкерів. В 1 павільйоні нашу увагу привернув перший в Україні коворкінґ для швачок. Ні, вам не здалося: <a href="https://www.facebook.com/shytlegko" target="_blank" rel="noopener noreferrer"><strong>«Шити легко»</strong></a> — це місце, де можна працювати не тільки за ноутбуком, але й за машинкою для шиття. Дівчата презентували свої напрацювання, провели майстер-клас із розкрою та пошиття спідниць. Чималу кількість відвідувачів такий незвичайний коворкінґ ще й порадував добіркою тканин із дуже позитивними принтами.</p>	<div class="wp-caption full-screen  ">				<img src="/wp-content/uploads/2017/05/website-inside-post-1200x700-10.jpg">									<p class="wp-caption-text">					 <b>Місце, де можна шити, може незабаром з’явитися в усіх українських містах</b>				</p>						</div><p>Команда лабораторії <strong>Fabricator</strong> представила свої роботи та в режимі реального часу створювала прототипи на 3D-принтері. Це — відкрита інноваційна лабораторія, яка працює, аби дати необхідні інструменти швидкого прототипування для всіх ентузіастів <a href="/2017/05/08/printed-building/">3D-друку</a> в Україні.</p><script type="application/json" class="shortcode-slider-json">	[				{			"url": "/wp-content/uploads/2017/05/DSC04372.jpg",			"caption": "Мейкери всієї Україи, об’єднуйтеся!"		},				{			"url": "/wp-content/uploads/2017/05/DSC04378.jpg",			"caption": ""		},				{			"url": "/wp-content/uploads/2017/05/DSC04384.jpg",			"caption": ""		}			]</script><p>Серед десятків проектів нашу увагу привернув український стартап <a href="http://ecozy.de/en" target="_blank" rel="noopener noreferrer"><strong>eCozy</strong></a>. Це — україно-німецький проект, що розробили систему «розумних» термостатів з сенсорним управлінням для житлових приміщень. Ще у 2014 році компанія успішно зібрала кошти на платформі колективного фінансування Indiegogo, а в 2016 році стала успішною на seedmatch.de. Зараз eCozy успішно продається у великих німецьких мережах електроніки. «Розумні» термостати eCozy кріпляться до радіаторів і стежать за їхньою температурою, — а ще допомагають заощадити домогосподарству до 30% оплати за опалення. Керувати температурою можна за центру управління та за допомогою мобільних додатків (є версії для iOS та Android).</p><script type="application/json" class="shortcode-slider-json">	[				{			"url": "/wp-content/uploads/2017/05/DSC04501.jpg",			"caption": "Слово творцям Hushme"		},				{			"url": "/wp-content/uploads/2017/05/DSC04422.jpg",			"caption": "Як делегація Na chasi пробувала свої сили"		},				{			"url": "/wp-content/uploads/2017/05/DSC04430.jpg",			"caption": "Інколи ґаджети бувають дивні"		},				{			"url": "/wp-content/uploads/2017/05/DSC04397.jpg",			"caption": "Збирати можуть всі"		},				{			"url": "/wp-content/uploads/2017/05/DSC04459.jpg",			"caption": "Під час лекції"		}			]</script><p>Серед учасників Kyiv Mini Maker Fairе 2017 було надзвичайно багато дітей, які відчували себе комфортно та абсолютно органічно. Компанія <strong>«Радіомаг»</strong>, скориставшись із присутності своєї цільової аудиторії, провела майстер-клас для діток та дорослих — адже саме для дітей та допитливих батьків ця компанія випускає конструктори, і всі учасники могли створити сувенір своїми руками: паяльник та трохи часу — і чоловічок із резисторами та світлодіодами був готовий.</p>	<div class="wp-caption full-screen  ">				<img src="/wp-content/uploads/2017/05/website-inside-post-1200x700-11.jpg">									<p class="wp-caption-text">					 <b>Збери сувенір власноруч</b>				</p>						</div><h4><strong>Кого можна було почути</strong></h4><p><strong>Денис Охрименко</strong> — засновник Time 4 Machine та Pagl, в минулому Ugears — розповів про те, як можна зробити успішним проект на основі того, що інші вважають просто сміттям. Його виступ почався зі слайду із провокативним заголовком «Щоби такого зробити, щоби більше нічого не робити». Ця фраза задала тон усій презентації, — особливо після розповіді про те, як формуються ідеї з моменту їх прототипування до створення реального продукту.</p><p><strong>Олександр Нестеренко</strong>, CEO ARTKB, розповів, як вдалося придумати ґаджет для конфіденційних розмов Hushme, — котрий зараз <a href="/2017/05/10/hushme-kickstarter/">саме збирає кошти </a>на платформі Kickstarter. Також він торкнувся тем, як заробляти та як будували роботу з пресою. Нагадаємо, що ARTKB — бюро розробки хардверних продуктів повного циклу. Офіси компанії базуються в Києві та Шеньчжені. Це — єдина компанія подібного типу в Україні. Її проекти давно вийшли за межі нашої країни, а команда стала експертами у підготовці продуктових рішень та запуску краудфандингових компаній.</p><h4><strong>Незвична музика</strong></h4><p><iframe loading="lazy" style="border: none; overflow: hidden;" src="https://www.facebook.com/plugins/video.php?href=https%3A%2F%2Fwww.facebook.com%2Fnachasi%2Fvideos%2F1705536616409302%2F&amp;show_text=0&amp;width=560" width="560" height="315" frameborder="0" scrolling="no" allowfullscreen="allowfullscreen"></iframe></p><p>Серед маси технологічних та технічних об&#8217;єктів вразив <strong>Іван Ткаченко</strong> з електричною бандурою, що безсумнівно захопила увагу відвідувачів та учасників фестивалю. Іван представив авторську концепцію визвучування українського музичного інструменту бандури із використанням комп’ютерних технологій. Також він показав концепцію паралельної обробки звуку, яку застосовує у своїй творчості.</p>	<div class="wp-caption full-screen  ">				<img src="/wp-content/uploads/2017/05/website-inside-post-1200x700-12.jpg">									<p class="wp-caption-text">					 <b>Електрогітара? Вчорашній день! Електробандура — те що треба</b>				</p>						</div><h4><strong>Навіщо Maker Fairе потрібен Україні</strong></h4><p>В коментарі для <a href="/2017/04/24/introducing/">Na chasi</a> <strong>Світлана Бовкун</strong>, організаторка фестивалю, так охарактеризувала ярмарок та мейкерський рух в цілому:</p><p>— Ми займаємось цим, тому що бачимо величезний запит. Всі наші учасники тут, ми не вмістились цьогоріч в одному павільйоні. Дуже багато шкіл, ми бачимо, що люди хочуть таких подій — і розуміємо навіщо ми це робимо. Наша аудиторія — багато українців, які готові не просто щось робити, а саме хочуть створювати. Є запит створювати продукти, предмети, причому створювати це в такому якісному міжнародному форматі. Ми бачимо, що не всі хочуть бути юристами чи економістами, — хтось прагне, наприклад, створювати меблі. Наш проект міжнародний, ми надихаємось американськими напрацюваннями та американською культурою. Чого ми хочемо навчитися самі та навчити наших учасників — то це вміння ділитися вміннями, знаннями, навичками. І щоби вміли ділитися цим не лише проекти, спрямовані на дитячу, але й на дорослу аудиторію. Саме тому серед наших лекторів — ті, хто вже зробив успішні проекти і готовий розповісти, як це можна зробити.</p>	<div class="wp-caption full-screen  ">				<img src="/wp-content/uploads/2017/05/DSC04539.jpg">									<p class="wp-caption-text">					 <b>Мейкерство — крок до нової країни винахідників</b>				</p>						</div>	<blockquote class="shortcode-blockquote">		<p>Maker Fairе — це місце, де ми ділимося</p>			</blockquote><h4><strong>Замість висновків</strong></h4><p>Побачене — це стимул побажати фестивалю Maker Fairе розвитку та готовності вражати і змінювати все нових і нових мейкерів. А ми в свою чергу найближчим часом розкажемо вам про найцікавіші ініціативи та стартапи, які ми побачили на цьому ярмарку технологій.</p>

Najmolodšyh kyjan včytymuť programuvaty z dopomogoju Minecraft

{:ua}Що і кого можна було побачити на Kyiv Mini Maker Faire?{:}

<p>Хоча <a href="https://nachasi.com/2017/05/09/arsenal-nachasi/" class=" with_hint_js">«Видавництво Старого Лева»<span class="hint-box"><img src="https://nachasi.com/wp-content/uploads/2017/05/Australia_min-300x200.jpg" />Готуємося до «Книжкового Арсеналу» — «ВСЛ»</span></a> презентувало це видання наприкінці 2016-го, актуальність тем та прикладів, розглянутих у книзі, не втратилася і в 2017-му. Що варто знати про «Акупунктуру міста» і кому варто її прочитати, окрім урбаністів?
</p>
<h4><strong>Головне про автора</strong></h4>
Написав «Акупунктуру міста» не теоретик, а практик з неабияким досвідом реформування кризових міст. Жайме Лернер — бразильський архітектор, вчений-урбаніст, проектувальник міст, народжений 1937 року у родині єврейських емігрантів. Найбільш відомий його проект — власна концепція міста Курітіба, у якому Лернер народився. Ідеї, котрі він запропонував, не просто знайшли втілення у життя — він потім ще тричі став мером цього міста, а також створив Інститут планування та дослідження міст.
<h4><strong>Що це за Інститут і чому його приклад цікавий для України</strong></h4>
Силами цієї організації було створено низку еталонів у формуванні міських агломерацій, розміщення населення, плануванні бізнесу та інфраструктури у міській зоні. Найбільш відомим проектом Інституту в цілому і Лернера зокрема стала модернізація Курітіби та переналаштування міста під потреби громади та реформування системи громадського транспорту. Завдяки перетворенням, запропонованим Інститутом та Лернером, останній став президентом Міжнародної спілки архітекторів.
<h4><strong>Чи не буде нудно це читати?</strong></h4>
Якщо ви очікуєте на наукові «викладки» чи безліч графіків, цифр і порад, як модернізувати місто, одразу попередимо — ця книга зовсім про інше. Лернер, який є одночасно міжнародно визнаним архітектором, урбаністом та очільником міста, не просто законспектував власний досвід — а написав гарні міські есеї про те, як живуть та змінюються міста Азії, Латинської Америки, Європи. При цьому він зміг уникнути менторства, напучування чи занадто складної термінології, яка би відлякала від «Акупунктури» потенційних читачів.

[gallery type="slideshow" link="none" size="full" ids="2987,2988" orderby="rand"]
<h4><strong>Чому саме така назва</strong></h4>
Як акупунктура точково лікує та зцілює, так і вибрані перетворення та реформи у містоплануванні, транспорті, відкритих просторах та запровадженні технологій можуть дати «нове дихання» містам, які здавалися безнадійно втраченими для громади, але відданими на поталу автомобілям чи безкінечним торгівельним центрам. Гадаю, саме такий шлях «зцілення» зараз дуже потрібен усім без винятку українським містам.
<h4><strong>Прикметні особливості книги</strong></h4>
Перед вами — справжня поезія в прозі про місто. Із малих, інколи геть незначущих деталей Лернер творить картину неповторності та важливості міст не лише для туристів, але й для постійних мешканців.

Хтось може закинути «Акупунктурі» надмірну есеїстичність — а хтось навпаки вбачає у ній «starter kit для чиновника», якому потрібно пояснити важливість «третіх просторів» чи інших непомітних перетворень. Вирішувати у будь-якому разі доведеться самому читачеві.
<h4><strong>Якщо хочете дізнатися більше про саму книгу та про ключові проблеми малих та середніх міст, що розвиваються</strong></h4>
Не так давно цю книгу обговорювали в книгарні «Є» за участі Аліни Дяченко, очільниці вінницького «Інституту розвитку міст». Аби дізнатися про книгу більше, можна послухати випуск подкасту «Сторінка 5» за її участю:

[soundcloud url="https://api.soundcloud.com/tracks/310888829" params="auto_play=false&hide_related=false&show_comments=true&show_user=true&show_reposts=false&visual=true" width="100%" height="450" iframe="true" /]
<p style="text-align: right;"><em>Придбати книгу можна <a href="http://bit.ly/akupunktura-mista" target="_blank" rel="noopener noreferrer">в інтернет-крамниці видавця</a></em></p>

<p>Хоча <a href="/2017/05/09/arsenal-nachasi/" class=" with_hint_js">«Видавництво Старого Лева»<span class="hint-box"><img src="/wp-content/uploads/2017/05/Australia_min-300x200.jpg" />Готуємося до «Книжкового Арсеналу» — «ВСЛ»</span></a> презентувало це видання наприкінці 2016-го, актуальність тем та прикладів, розглянутих у книзі, не втратилася і в 2017-му. Що варто знати про «Акупунктуру міста» і кому варто її прочитати, окрім урбаністів?</p><h4><strong>Головне про автора</strong></h4><p>Написав «Акупунктуру міста» не теоретик, а практик з неабияким досвідом реформування кризових міст. Жайме Лернер — бразильський архітектор, вчений-урбаніст, проектувальник міст, народжений 1937 року у родині єврейських емігрантів. Найбільш відомий його проект — власна концепція міста Курітіба, у якому Лернер народився. Ідеї, котрі він запропонував, не просто знайшли втілення у життя — він потім ще тричі став мером цього міста, а також створив Інститут планування та дослідження міст.</p><h4><strong>Що це за Інститут і чому його приклад цікавий для України</strong></h4><p>Силами цієї організації було створено низку еталонів у формуванні міських агломерацій, розміщення населення, плануванні бізнесу та інфраструктури у міській зоні. Найбільш відомим проектом Інституту в цілому і Лернера зокрема стала модернізація Курітіби та переналаштування міста під потреби громади та реформування системи громадського транспорту. Завдяки перетворенням, запропонованим Інститутом та Лернером, останній став президентом Міжнародної спілки архітекторів.</p><h4><strong>Чи не буде нудно це читати?</strong></h4><p>Якщо ви очікуєте на наукові «викладки» чи безліч графіків, цифр і порад, як модернізувати місто, одразу попередимо — ця книга зовсім про інше. Лернер, який є одночасно міжнародно визнаним архітектором, урбаністом та очільником міста, не просто законспектував власний досвід — а написав гарні міські есеї про те, як живуть та змінюються міста Азії, Латинської Америки, Європи. При цьому він зміг уникнути менторства, напучування чи занадто складної термінології, яка би відлякала від «Акупунктури» потенційних читачів.</p><script type="application/json" class="shortcode-slider-json">	[				{			"url": "/wp-content/uploads/2017/05/website-inside-post-1200x700-2-2.jpg",			"caption": "Українською книгу видало «ВСЛ»"		},				{			"url": "/wp-content/uploads/2017/05/website-inside-post-1200x700-1.jpg",			"caption": "Українською книгу видало «ВСЛ»"		}			]</script><h4><strong>Чому саме така назва</strong></h4><p>Як акупунктура точково лікує та зцілює, так і вибрані перетворення та реформи у містоплануванні, транспорті, відкритих просторах та запровадженні технологій можуть дати «нове дихання» містам, які здавалися безнадійно втраченими для громади, але відданими на поталу автомобілям чи безкінечним торгівельним центрам. Гадаю, саме такий шлях «зцілення» зараз дуже потрібен усім без винятку українським містам.</p><h4><strong>Прикметні особливості книги</strong></h4><p>Перед вами — справжня поезія в прозі про місто. Із малих, інколи геть незначущих деталей Лернер творить картину неповторності та важливості міст не лише для туристів, але й для постійних мешканців.</p><p>Хтось може закинути «Акупунктурі» надмірну есеїстичність — а хтось навпаки вбачає у ній «starter kit для чиновника», якому потрібно пояснити важливість «третіх просторів» чи інших непомітних перетворень. Вирішувати у будь-якому разі доведеться самому читачеві.</p><h4><strong>Якщо хочете дізнатися більше про саму книгу та про ключові проблеми малих та середніх міст, що розвиваються</strong></h4><p>Не так давно цю книгу обговорювали в книгарні «Є» за участі Аліни Дяченко, очільниці вінницького «Інституту розвитку міст». Аби дізнатися про книгу більше, можна послухати випуск подкасту «Сторінка 5» за її участю:</p><p>[soundcloud url=&#8221;https://api.soundcloud.com/tracks/310888829&#8243; params=&#8221;auto_play=false&#038;hide_related=false&#038;show_comments=true&#038;show_user=true&#038;show_reposts=false&#038;visual=true&#8221; width=&#8221;100%&#8221; height=&#8221;450&#8243; iframe=&#8221;true&#8221; /]</p><p style="text-align: right;"><em>Придбати книгу можна <a href="http://bit.ly/akupunktura-mista" target="_blank" rel="noopener noreferrer">в інтернет-крамниці видавця</a></em></p>

Чи не вперше серед українських перекладів нон-фікшну минулоріч з'явилася книга про місто — і це не наукове дослідження чи набір бізнес-кейсів, а збірка есеїв про те, якими стають міста під впливом перетворень

Хоча <a href="https://nachasi.com/2017/05/09/arsenal-nachasi/">«Видавництво Старого Лева»</a> презентувало це видання наприкінці 2016-го, актуальність тем та прикладів, розглянутих у книзі, не втратилася і в 2017-му. Що варто знати про «Акупунктуру міста» і кому варто її прочитати, окрім урбаністів?
<h4><strong>Головне про автора</strong></h4>
Написав «Акупунктуру міста» не теоретик, а практик з неабияким досвідом реформування кризових міст. Жайме Лернер — бразильський архітектор, вчений-урбаніст, проектувальник міст, народжений 1937 року у родині єврейських емігрантів. Найбільш відомий його проект — власна концепція міста Курітіба, у якому Лернер народився. Ідеї, котрі він запропонував, не просто знайшли втілення у життя — він потім ще тричі став мером цього міста, а також створив Інститут планування та дослідження міст.
<h4><strong>Що це за Інститут і чому його приклад цікавий для України</strong></h4>
Силами цієї організації було створено низку еталонів у формуванні міських агломерацій, розміщення населення, плануванні бізнесу та інфраструктури у міській зоні. Найбільш відомим проектом Інституту в цілому і Лернера зокрема стала модернізація Курітіби та переналаштування міста під потреби громади та реформування системи громадського транспорту. Завдяки перетворенням, запропонованим Інститутом та Лернером, останній став президентом Міжнародної спілки архітекторів.
<h4><strong>Чи не буде нудно це читати?</strong></h4>
Якщо ви очікуєте на наукові «викладки» чи безліч графіків, цифр і порад, як модернізувати місто, одразу попередимо — ця книга зовсім про інше. Лернер, який є одночасно міжнародно визнаним архітектором, урбаністом та очільником міста, не просто законспектував власний досвід — а написав гарні міські есеї про те, як живуть та змінюються міста Азії, Латинської Америки, Європи. При цьому він зміг уникнути менторства, напучування чи занадто складної термінології, яка би відлякала від «Акупунктури» потенційних читачів.

[gallery type="slideshow" link="none" size="full" ids="2987,2988" orderby="rand"]
<h4><strong>Чому саме така назва</strong></h4>
Як акупунктура точково лікує та зцілює, так і вибрані перетворення та реформи у містоплануванні, транспорті, відкритих просторах та запровадженні технологій можуть дати «нове дихання» містам, які здавалися безнадійно втраченими для громади, але відданими на поталу автомобілям чи безкінечним торгівельним центрам. Гадаю, саме такий шлях «зцілення» зараз дуже потрібен усім без винятку українським містам.
<h4><strong>Прикметні особливості книги</strong></h4>
Перед вами — справжня поезія в прозі про місто. Із малих, інколи геть незначущих деталей Лернер творить картину неповторності та важливості міст не лише для туристів, але й для постійних мешканців.

Хтось може закинути «Акупунктурі» надмірну есеїстичність — а хтось навпаки вбачає у ній «starter kit для чиновника», якому потрібно пояснити важливість «третіх просторів» чи інших непомітних перетворень. Вирішувати у будь-якому разі доведеться самому читачеві.
<h4><strong>Якщо хочете дізнатися більше про саму книгу та про ключові проблеми малих та середніх міст, що розвиваються</strong></h4>
Не так давно цю книгу обговорювали в книгарні «Є» за участі Аліни Дяченко, очільниці вінницького «Інституту розвитку міст». Аби дізнатися про книгу більше, можна послухати випуск подкасту «Сторінка 5» за її участю:

[soundcloud url="https://api.soundcloud.com/tracks/310888829" params="auto_play=false&amp;hide_related=false&amp;show_comments=true&amp;show_user=true&amp;show_reposts=false&amp;visual=true" width="100%" height="450" iframe="true" /]
<p style="text-align: right;"><em>Придбати книгу можна <a href="http://bit.ly/akupunktura-mista" target="_blank" rel="noopener noreferrer">в інтернет-крамниці видавця</a></em></p>

<p>Хоча <a href="/2017/05/09/arsenal-nachasi/">«Видавництво Старого Лева»</a> презентувало це видання наприкінці 2016-го, актуальність тем та прикладів, розглянутих у книзі, не втратилася і в 2017-му. Що варто знати про «Акупунктуру міста» і кому варто її прочитати, окрім урбаністів?</p><h4><strong>Головне про автора</strong></h4><p>Написав «Акупунктуру міста» не теоретик, а практик з неабияким досвідом реформування кризових міст. Жайме Лернер — бразильський архітектор, вчений-урбаніст, проектувальник міст, народжений 1937 року у родині єврейських емігрантів. Найбільш відомий його проект — власна концепція міста Курітіба, у якому Лернер народився. Ідеї, котрі він запропонував, не просто знайшли втілення у життя — він потім ще тричі став мером цього міста, а також створив Інститут планування та дослідження міст.</p><h4><strong>Що це за Інститут і чому його приклад цікавий для України</strong></h4><p>Силами цієї організації було створено низку еталонів у формуванні міських агломерацій, розміщення населення, плануванні бізнесу та інфраструктури у міській зоні. Найбільш відомим проектом Інституту в цілому і Лернера зокрема стала модернізація Курітіби та переналаштування міста під потреби громади та реформування системи громадського транспорту. Завдяки перетворенням, запропонованим Інститутом та Лернером, останній став президентом Міжнародної спілки архітекторів.</p><h4><strong>Чи не буде нудно це читати?</strong></h4><p>Якщо ви очікуєте на наукові «викладки» чи безліч графіків, цифр і порад, як модернізувати місто, одразу попередимо — ця книга зовсім про інше. Лернер, який є одночасно міжнародно визнаним архітектором, урбаністом та очільником міста, не просто законспектував власний досвід — а написав гарні міські есеї про те, як живуть та змінюються міста Азії, Латинської Америки, Європи. При цьому він зміг уникнути менторства, напучування чи занадто складної термінології, яка би відлякала від «Акупунктури» потенційних читачів.</p><script type="application/json" class="shortcode-slider-json">	[				{			"url": "/wp-content/uploads/2017/05/website-inside-post-1200x700-2-2.jpg",			"caption": "Українською книгу видало «ВСЛ»"		},				{			"url": "/wp-content/uploads/2017/05/website-inside-post-1200x700-1.jpg",			"caption": "Українською книгу видало «ВСЛ»"		}			]</script><h4><strong>Чому саме така назва</strong></h4><p>Як акупунктура точково лікує та зцілює, так і вибрані перетворення та реформи у містоплануванні, транспорті, відкритих просторах та запровадженні технологій можуть дати «нове дихання» містам, які здавалися безнадійно втраченими для громади, але відданими на поталу автомобілям чи безкінечним торгівельним центрам. Гадаю, саме такий шлях «зцілення» зараз дуже потрібен усім без винятку українським містам.</p><h4><strong>Прикметні особливості книги</strong></h4><p>Перед вами — справжня поезія в прозі про місто. Із малих, інколи геть незначущих деталей Лернер творить картину неповторності та важливості міст не лише для туристів, але й для постійних мешканців.</p><p>Хтось може закинути «Акупунктурі» надмірну есеїстичність — а хтось навпаки вбачає у ній «starter kit для чиновника», якому потрібно пояснити важливість «третіх просторів» чи інших непомітних перетворень. Вирішувати у будь-якому разі доведеться самому читачеві.</p><h4><strong>Якщо хочете дізнатися більше про саму книгу та про ключові проблеми малих та середніх міст, що розвиваються</strong></h4><p>Не так давно цю книгу обговорювали в книгарні «Є» за участі Аліни Дяченко, очільниці вінницького «Інституту розвитку міст». Аби дізнатися про книгу більше, можна послухати випуск подкасту «Сторінка 5» за її участю:</p><p>[soundcloud url=&#8221;https://api.soundcloud.com/tracks/310888829&#8243; params=&#8221;auto_play=false&amp;hide_related=false&amp;show_comments=true&amp;show_user=true&amp;show_reposts=false&amp;visual=true&#8221; width=&#8221;100%&#8221; height=&#8221;450&#8243; iframe=&#8221;true&#8221; /]</p><p style="text-align: right;"><em>Придбати книгу можна <a href="http://bit.ly/akupunktura-mista" target="_blank" rel="noopener noreferrer">в інтернет-крамниці видавця</a></em></p>

«Акупунктура міста» — тим, хто відкриває місто для всіх

{:ua}Якими можуть стати й наші міста — в одній книзі{:}

<p>Він переманює найкращих інженерів і примушує їх працювати по 16 годин на добу, а потім викидає геть за найменшу невідповідність його вимогам. Він невдячний (чого лиш варта історія з Ем Бі Браун), грубий і сліпо йде до своєї мети. Його діти можуть похвалитися подорожами у товаристві Джастіна Бібера та вечерями із князівським подружжям у Монако. Щоправда, при цьому Маск створив четвірку інноваційних компаній і поміж тим вивів космічні польоти на інший рівень у своїй країні, і схоже, в усьому світі.

Коли читаєш його історію, зібрану, наче пазл, із вражень і розповідей інших людей із невеликими вкрапленнями зустрічей із самим Маском, складно втриматися від спокуси порівняння — з іншими інноваторами, з геніями минулого, зрештою, з самими собою та близькими. У книжці, як і в новинах, Ілон Маск дратує, дивує, надихає, лякає – що завгодно, тільки не залишає байдужими.

Його біографію можна назвати навіть трохи сугестивною, але це завдяки не над зусиллям автора, а непередбачуваності персонажа. Інколи головний герой з усім його травматичним досвідом (складне дитинство, смерть сина-первістка, напружені періоди у бізнесі) здається таким собі enfant terrible. Він із казковою легкістю жбурляє мільйони, а потім мільярди на реалізацію, здавалося б, шалених дитячих мрій: польоти у космос, сонячна енергетика, надшвидке транспортне сполучення (так, у книжці описано, як виникла ідея Hyperloop). І досягає успіху роблячи те, що за всіма правилами, якщо і могло спрацювати, то хіба що на шкоду. А в нього – навпаки. <strong>То які ж бізнесові міфи зруйнував Маск?</strong>
</p>
<h4><strong>Науковці та розробники непридатні для бізнесу — Маск руйнує цей міф</strong></h4>
Їм нібито слід сидіти в лабораторії чи за комп’ютером і винаходити (наприклад, як Возняк), поки хтось інший (наприклад, кинувши навчання, як Джобс) придумає, як цей винахід застосувати і заробити на ньому. На щастя, є на світі Брін із Пейджем і ще більш приголомшливий Маск. Хлопчина-«ботанік», якому однолітки перебили носа у школі, примудрився втрапити в обидві названі категорії. Ілон постійно сам бере участь у розробці та тестуванні продуктів так само активно, як і в плануванні та реалізації маркетингових стратегій — і чудово все це поєднує. Як щодо його аспірантури і всіх отих пліток? Автор, як міг, прояснив питання і про все розповів у додатку. Правда, поки дочитаєш до того, то це вже мало впливає на ставлення до головного героя.
<h4><strong>Не можна працювати з родичами</strong></h4>
Із підліткового віку Ілон з братами вигадували якісь спільні оборудки: хоч катання на велосипедах, хоч продаж розмальованих яєць сусідам на Великдень, хоч відкриття клубу гральних автоматів у 14 років. Втім, отут уже не обійшлося без дорослих, тож родинний бізнес «не злетів». Зате потім Маск і його двоюрідні брати Пітер і Ліндон Ріви разом заснували компанію SolarCity. Ілон і досі очолює там раду директорів. Судячи з книжки, довірчі стосунки Маска з братами пережили досить випробувань і спільна справа їх радше зміцнила. Тож кумівство – це, схоже, не неминуче лихо, а кепські домовленості та нечітко розділена відповідальність.
<h4><strong>Не можна замикати на собі операційну діяльність</strong></h4>
Маск бере участь у всьому: від розробки ідей до спілкування з клієнтами у Twitter. Досконале знання технологій допомагає йому закохувати людей у свій продукт, а бізнесова жилка і розуміння потреб ринку та споживача сприяють вдосконаленню технологій. У складні роки, коли проекти раз-по-раз опинялися на межі банкрутства, Ілон особисто візував кожну витрату.

<img class="aligncenter wp-image-2220 size-full" src="https://nachasi.com/wp-content/uploads/2017/05/website-inside-post-1200x700.jpg" alt="" width="1200" height="700">

Ще він постійно навчається, переймаючи досвід у своїх працівників і може сам перевірити якість продукту. Але за це розплачується 16-годинним і більше робочим днем. Інколи може заночувати вдома у Ларі Пейджа, коли не хоче летіти до себе в інший штат. Йому, схоже, усе це в кайф. Співробітники жартують на тему його реактивності, а синів уже не здивуєш прогулянкою ракетним цехом. Особисте життя? Напочатку книжки Маск заклопотаний пошуком нової подружки і запитує журналіста, скільки часу потрібно приділяти жінці на тиждень – 5 годин? А може, 10? 15? Наприкінці прочитання у інтернеті промайнула інформація про роман Маска з акторкою Ембер Херд, яка оголосила про це відразу після розлучення з Джонні Деппом. Чи варто повторювати такий досвід? Тільки заради власного кайфу («задоволення» тут слабке слово). У будь-якому іншому разі емоційне вигорання майже гарантовано.
<h4><strong>Не можна зривати публічно озвучені терміни</strong></h4>
У період, змальований у книжці, Маск робить це регулярно і так само регулярно «вигрібає» за це від преси. А часом – і від клієнтів, як це було з передпродажами Tesla. Власне машин іще не було в серійному випуску, але охочих викласти за них гроші набралося стільки, що довелося організувати клуб шанувальників Tesla зі вступним внеском $100 тис і правом отримання автівку в майбутньому. Практика Ілона свідчить, що спізнюватися можна — якщо потім зможеш запропонувати щось неймовірне. Адже, як казав уже наш Лобановський, «гра забувається — залишається результат». Вартість акцій компанії теж зрештою базуватиметься на тому самому результаті.
<h4><strong>Керівникові заборонено особисто відповідати ЗМІ та реагувати на промахи компанії</strong></h4>
До речі, цей міф зустрівся мені саме на сторінках книги, українські експерти мають різні думки з даного приводу. Наче й справді – керівникові не гоже встрягати в газетні дискусії. Але це – якщо ти тільки керівник. А якщо ти засновник, власник, керівник і провідний розробник в одній особі — то…хіба важко бути богом у власній компанії? І навряд чи будь-хто інший краще знає продукт, ситуацію і дужче вболіває за успіх. Правда, при цьому треба мати сталеві нерви і залізобетонні межі, щоб не руйнуватися самому, коли, наприклад, ракета знову падає. Зате й усі овації можна приймати одноосібно.

Ешлі Венсові вдалося уникнути ідеалізації свого героя. У книжці доволі як щирого захвату, так і обурення Маском, його рішеннями і вчинками. За що окреме спасибі авторові — так це за акцент на неймовірній працездатності Маска. Читач звик до міфів про геніальні винаходи, супер-клієнтоорієнтованість і мрії всього життя. Втілювати які допомагає весь світ — і прощає за це всякі дивацтва їхнім авторам. Замість цього у книжці досить переконливо описані промахи з першими проектами, де недосвідченого хлопця усунули від керівництва його ж творінням, моменти, коли SpaceX і <a href="https://nachasi.com/2017/04/23/neuralink-future/" class=" with_hint_js">Tesla<span class="hint-box"><img src="https://nachasi.com/wp-content/uploads/2017/04/brain-1845944_1280-300x200.jpg" />Ілон Маск за 4 роки хоче створити нейроінтерфейс для мозку</span></a> перебували за лічені години до банкрутства.

На тлі їхнього зростання нині це тільки вкотре доводить: приголомшливий успіх — це результат надлюдської цілеспрямованості, праці та самовіддачі. Бути генієм, здатним змінити світ, не гарантує свідоцтва про власну винятковість і особисту унікальність, а вимагає готовності бути всього-навсього провідником ідеї, втілювати яку доведеться собою. Повністю, до решти. Викликаючи у більшості людей дивну суміш захвату і страху.

Чи воно того варте? Хтозна. Але інколи це єдине, що варто робити. | <a href="http://bit.ly/musk-nachasi" target="_blank" rel="noopener noreferrer"><em>Придбати книгу >></em></a>

<p>Він переманює найкращих інженерів і примушує їх працювати по 16 годин на добу, а потім викидає геть за найменшу невідповідність його вимогам. Він невдячний (чого лиш варта історія з Ем Бі Браун), грубий і сліпо йде до своєї мети. Його діти можуть похвалитися подорожами у товаристві Джастіна Бібера та вечерями із князівським подружжям у Монако. Щоправда, при цьому Маск створив четвірку інноваційних компаній і поміж тим вивів космічні польоти на інший рівень у своїй країні, і схоже, в усьому світі.</p><p>Коли читаєш його історію, зібрану, наче пазл, із вражень і розповідей інших людей із невеликими вкрапленнями зустрічей із самим Маском, складно втриматися від спокуси порівняння — з іншими інноваторами, з геніями минулого, зрештою, з самими собою та близькими. У книжці, як і в новинах, Ілон Маск дратує, дивує, надихає, лякає – що завгодно, тільки не залишає байдужими.</p><p>Його біографію можна назвати навіть трохи сугестивною, але це завдяки не над зусиллям автора, а непередбачуваності персонажа. Інколи головний герой з усім його травматичним досвідом (складне дитинство, смерть сина-первістка, напружені періоди у бізнесі) здається таким собі enfant terrible. Він із казковою легкістю жбурляє мільйони, а потім мільярди на реалізацію, здавалося б, шалених дитячих мрій: польоти у космос, сонячна енергетика, надшвидке транспортне сполучення (так, у книжці описано, як виникла ідея Hyperloop). І досягає успіху роблячи те, що за всіма правилами, якщо і могло спрацювати, то хіба що на шкоду. А в нього – навпаки. <strong>То які ж бізнесові міфи зруйнував Маск?</strong></p><h4><strong>Науковці та розробники непридатні для бізнесу — Маск руйнує цей міф</strong></h4><p>Їм нібито слід сидіти в лабораторії чи за комп’ютером і винаходити (наприклад, як Возняк), поки хтось інший (наприклад, кинувши навчання, як Джобс) придумає, як цей винахід застосувати і заробити на ньому. На щастя, є на світі Брін із Пейджем і ще більш приголомшливий Маск. Хлопчина-«ботанік», якому однолітки перебили носа у школі, примудрився втрапити в обидві названі категорії. Ілон постійно сам бере участь у розробці та тестуванні продуктів так само активно, як і в плануванні та реалізації маркетингових стратегій — і чудово все це поєднує. Як щодо його аспірантури і всіх отих пліток? Автор, як міг, прояснив питання і про все розповів у додатку. Правда, поки дочитаєш до того, то це вже мало впливає на ставлення до головного героя.</p><h4><strong>Не можна працювати з родичами</strong></h4><p>Із підліткового віку Ілон з братами вигадували якісь спільні оборудки: хоч катання на велосипедах, хоч продаж розмальованих яєць сусідам на Великдень, хоч відкриття клубу гральних автоматів у 14 років. Втім, отут уже не обійшлося без дорослих, тож родинний бізнес «не злетів». Зате потім Маск і його двоюрідні брати Пітер і Ліндон Ріви разом заснували компанію SolarCity. Ілон і досі очолює там раду директорів. Судячи з книжки, довірчі стосунки Маска з братами пережили досить випробувань і спільна справа їх радше зміцнила. Тож кумівство – це, схоже, не неминуче лихо, а кепські домовленості та нечітко розділена відповідальність.</p><h4><strong>Не можна замикати на собі операційну діяльність</strong></h4><p>Маск бере участь у всьому: від розробки ідей до спілкування з клієнтами у Twitter. Досконале знання технологій допомагає йому закохувати людей у свій продукт, а бізнесова жилка і розуміння потреб ринку та споживача сприяють вдосконаленню технологій. У складні роки, коли проекти раз-по-раз опинялися на межі банкрутства, Ілон особисто візував кожну витрату.</p><p><img loading="lazy" class="aligncenter wp-image-2220 size-full" src="/wp-content/uploads/2017/05/website-inside-post-1200x700.jpg" alt="" width="1200" height="700" srcset="/wp-content/uploads/2017/05/website-inside-post-1200x700.jpg 1200w, /wp-content/uploads/2017/05/website-inside-post-1200x700-300x175.jpg 300w, /wp-content/uploads/2017/05/website-inside-post-1200x700-768x448.jpg 768w, /wp-content/uploads/2017/05/website-inside-post-1200x700-1024x597.jpg 1024w, /wp-content/uploads/2017/05/website-inside-post-1200x700-650x379.jpg 650w" sizes="(max-width: 1200px) 100vw, 1200px" /></p><p>Ще він постійно навчається, переймаючи досвід у своїх працівників і може сам перевірити якість продукту. Але за це розплачується 16-годинним і більше робочим днем. Інколи може заночувати вдома у Ларі Пейджа, коли не хоче летіти до себе в інший штат. Йому, схоже, усе це в кайф. Співробітники жартують на тему його реактивності, а синів уже не здивуєш прогулянкою ракетним цехом. Особисте життя? Напочатку книжки Маск заклопотаний пошуком нової подружки і запитує журналіста, скільки часу потрібно приділяти жінці на тиждень – 5 годин? А може, 10? 15? Наприкінці прочитання у інтернеті промайнула інформація про роман Маска з акторкою Ембер Херд, яка оголосила про це відразу після розлучення з Джонні Деппом. Чи варто повторювати такий досвід? Тільки заради власного кайфу («задоволення» тут слабке слово). У будь-якому іншому разі емоційне вигорання майже гарантовано.</p><h4><strong>Не можна зривати публічно озвучені терміни</strong></h4><p>У період, змальований у книжці, Маск робить це регулярно і так само регулярно «вигрібає» за це від преси. А часом – і від клієнтів, як це було з передпродажами Tesla. Власне машин іще не було в серійному випуску, але охочих викласти за них гроші набралося стільки, що довелося організувати клуб шанувальників Tesla зі вступним внеском $100 тис і правом отримання автівку в майбутньому. Практика Ілона свідчить, що спізнюватися можна — якщо потім зможеш запропонувати щось неймовірне. Адже, як казав уже наш Лобановський, «гра забувається — залишається результат». Вартість акцій компанії теж зрештою базуватиметься на тому самому результаті.</p><h4><strong>Керівникові заборонено особисто відповідати ЗМІ та реагувати на промахи компанії</strong></h4><p>До речі, цей міф зустрівся мені саме на сторінках книги, українські експерти мають різні думки з даного приводу. Наче й справді – керівникові не гоже встрягати в газетні дискусії. Але це – якщо ти тільки керівник. А якщо ти засновник, власник, керівник і провідний розробник в одній особі — то…хіба важко бути богом у власній компанії? І навряд чи будь-хто інший краще знає продукт, ситуацію і дужче вболіває за успіх. Правда, при цьому треба мати сталеві нерви і залізобетонні межі, щоб не руйнуватися самому, коли, наприклад, ракета знову падає. Зате й усі овації можна приймати одноосібно.</p><p>Ешлі Венсові вдалося уникнути ідеалізації свого героя. У книжці доволі як щирого захвату, так і обурення Маском, його рішеннями і вчинками. За що окреме спасибі авторові — так це за акцент на неймовірній працездатності Маска. Читач звик до міфів про геніальні винаходи, супер-клієнтоорієнтованість і мрії всього життя. Втілювати які допомагає весь світ — і прощає за це всякі дивацтва їхнім авторам. Замість цього у книжці досить переконливо описані промахи з першими проектами, де недосвідченого хлопця усунули від керівництва його ж творінням, моменти, коли SpaceX і <a href="/2017/04/23/neuralink-future/" class=" with_hint_js">Tesla<span class="hint-box"><img src="/wp-content/uploads/2017/04/brain-1845944_1280-300x200.jpg" />Ілон Маск за 4 роки хоче створити нейроінтерфейс для мозку</span></a> перебували за лічені години до банкрутства.</p><p>На тлі їхнього зростання нині це тільки вкотре доводить: приголомшливий успіх — це результат надлюдської цілеспрямованості, праці та самовіддачі. Бути генієм, здатним змінити світ, не гарантує свідоцтва про власну винятковість і особисту унікальність, а вимагає готовності бути всього-навсього провідником ідеї, втілювати яку доведеться собою. Повністю, до решти. Викликаючи у більшості людей дивну суміш захвату і страху.</p><p>Чи воно того варте? Хтозна. Але інколи це єдине, що варто робити. | <a href="http://bit.ly/musk-nachasi" target="_blank" rel="noopener noreferrer"><em>Придбати книгу >></em></a></p>

«Я схожий на божевільного?» — Ілон Маск звертається до журналіста Ешлі Венса і з перших сторінок задає тон книжки. Український переклад побачив світ у 2016 році, а зараз на полицях книгарень — уже п’яте перевидання. Чим так приваблює українців ексцентричний американський бізнесмен?

Він переманює найкращих інженерів і примушує їх працювати по 16 годин на добу, а потім викидає геть за найменшу невідповідність його вимогам. Він невдячний (чого лиш варта історія з Ем Бі Браун), грубий і сліпо йде до своєї мети. Його діти можуть похвалитися подорожами у товаристві Джастіна Бібера та вечерями із князівським подружжям у Монако. Щоправда, при цьому Маск створив четвірку інноваційних компаній і поміж тим вивів космічні польоти на інший рівень у своїй країні, і схоже, в усьому світі.

Коли читаєш його історію, зібрану, наче пазл, із вражень і розповідей інших людей із невеликими вкрапленнями зустрічей із самим Маском, складно втриматися від спокуси порівняння — з іншими інноваторами, з геніями минулого, зрештою, з самими собою та близькими. У книжці, як і в новинах, Ілон Маск дратує, дивує, надихає, лякає – що завгодно, тільки не залишає байдужими.

Його біографію можна назвати навіть трохи сугестивною, але це завдяки не над зусиллям автора, а непередбачуваності персонажа. Інколи головний герой з усім його травматичним досвідом (складне дитинство, смерть сина-первістка, напружені періоди у бізнесі) здається таким собі enfant terrible. Він із казковою легкістю жбурляє мільйони, а потім мільярди на реалізацію, здавалося б, шалених дитячих мрій: польоти у космос, сонячна енергетика, надшвидке транспортне сполучення (так, у книжці описано, як виникла ідея Hyperloop). І досягає успіху роблячи те, що за всіма правилами, якщо і могло спрацювати, то хіба що на шкоду. А в нього – навпаки. <strong>То які ж бізнесові міфи зруйнував Маск?</strong>
<h4><strong>Науковці та розробники непридатні для бізнесу — Маск руйнує цей міф</strong></h4>
Їм нібито слід сидіти в лабораторії чи за комп’ютером і винаходити (наприклад, як Возняк), поки хтось інший (наприклад, кинувши навчання, як Джобс) придумає, як цей винахід застосувати і заробити на ньому. На щастя, є на світі Брін із Пейджем і ще більш приголомшливий Маск. Хлопчина-«ботанік», якому однолітки перебили носа у школі, примудрився втрапити в обидві названі категорії. Ілон постійно сам бере участь у розробці та тестуванні продуктів так само активно, як і в плануванні та реалізації маркетингових стратегій — і чудово все це поєднує. Як щодо його аспірантури і всіх отих пліток? Автор, як міг, прояснив питання і про все розповів у додатку. Правда, поки дочитаєш до того, то це вже мало впливає на ставлення до головного героя.
<h4><strong>Не можна працювати з родичами</strong></h4>
Із підліткового віку Ілон з братами вигадували якісь спільні оборудки: хоч катання на велосипедах, хоч продаж розмальованих яєць сусідам на Великдень, хоч відкриття клубу гральних автоматів у 14 років. Втім, отут уже не обійшлося без дорослих, тож родинний бізнес «не злетів». Зате потім Маск і його двоюрідні брати Пітер і Ліндон Ріви разом заснували компанію SolarCity. Ілон і досі очолює там раду директорів. Судячи з книжки, довірчі стосунки Маска з братами пережили досить випробувань і спільна справа їх радше зміцнила. Тож кумівство – це, схоже, не неминуче лихо, а кепські домовленості та нечітко розділена відповідальність.
<h4><strong>Не можна замикати на собі операційну діяльність</strong></h4>
Маск бере участь у всьому: від розробки ідей до спілкування з клієнтами у Twitter. Досконале знання технологій допомагає йому закохувати людей у свій продукт, а бізнесова жилка і розуміння потреб ринку та споживача сприяють вдосконаленню технологій. У складні роки, коли проекти раз-по-раз опинялися на межі банкрутства, Ілон особисто візував кожну витрату.

<img class="aligncenter wp-image-2220 size-full" src="https://nachasi.com/wp-content/uploads/2017/05/website-inside-post-1200x700.jpg" alt="" width="1200" height="700" />

Ще він постійно навчається, переймаючи досвід у своїх працівників і може сам перевірити якість продукту. Але за це розплачується 16-годинним і більше робочим днем. Інколи може заночувати вдома у Ларі Пейджа, коли не хоче летіти до себе в інший штат. Йому, схоже, усе це в кайф. Співробітники жартують на тему його реактивності, а синів уже не здивуєш прогулянкою ракетним цехом. Особисте життя? Напочатку книжки Маск заклопотаний пошуком нової подружки і запитує журналіста, скільки часу потрібно приділяти жінці на тиждень – 5 годин? А може, 10? 15? Наприкінці прочитання у інтернеті промайнула інформація про роман Маска з акторкою Ембер Херд, яка оголосила про це відразу після розлучення з Джонні Деппом. Чи варто повторювати такий досвід? Тільки заради власного кайфу («задоволення» тут слабке слово). У будь-якому іншому разі емоційне вигорання майже гарантовано.
<h4><strong>Не можна зривати публічно озвучені терміни</strong></h4>
У період, змальований у книжці, Маск робить це регулярно і так само регулярно «вигрібає» за це від преси. А часом – і від клієнтів, як це було з передпродажами Tesla. Власне машин іще не було в серійному випуску, але охочих викласти за них гроші набралося стільки, що довелося організувати клуб шанувальників Tesla зі вступним внеском $100 тис і правом отримання автівку в майбутньому. Практика Ілона свідчить, що спізнюватися можна — якщо потім зможеш запропонувати щось неймовірне. Адже, як казав уже наш Лобановський, «гра забувається — залишається результат». Вартість акцій компанії теж зрештою базуватиметься на тому самому результаті.
<h4><strong>Керівникові заборонено особисто відповідати ЗМІ та реагувати на промахи компанії</strong></h4>
До речі, цей міф зустрівся мені саме на сторінках книги, українські експерти мають різні думки з даного приводу. Наче й справді – керівникові не гоже встрягати в газетні дискусії. Але це – якщо ти тільки керівник. А якщо ти засновник, власник, керівник і провідний розробник в одній особі — то…хіба важко бути богом у власній компанії? І навряд чи будь-хто інший краще знає продукт, ситуацію і дужче вболіває за успіх. Правда, при цьому треба мати сталеві нерви і залізобетонні межі, щоб не руйнуватися самому, коли, наприклад, ракета знову падає. Зате й усі овації можна приймати одноосібно.

Ешлі Венсові вдалося уникнути ідеалізації свого героя. У книжці доволі як щирого захвату, так і обурення Маском, його рішеннями і вчинками. За що окреме спасибі авторові — так це за акцент на неймовірній працездатності Маска. Читач звик до міфів про геніальні винаходи, супер-клієнтоорієнтованість і мрії всього життя. Втілювати які допомагає весь світ — і прощає за це всякі дивацтва їхнім авторам. Замість цього у книжці досить переконливо описані промахи з першими проектами, де недосвідченого хлопця усунули від керівництва його ж творінням, моменти, коли SpaceX і <a href="https://nachasi.com/2017/04/23/neuralink-future/">Tesla</a> перебували за лічені години до банкрутства.

На тлі їхнього зростання нині це тільки вкотре доводить: приголомшливий успіх — це результат надлюдської цілеспрямованості, праці та самовіддачі. Бути генієм, здатним змінити світ, не гарантує свідоцтва про власну винятковість і особисту унікальність, а вимагає готовності бути всього-навсього провідником ідеї, втілювати яку доведеться собою. Повністю, до решти. Викликаючи у більшості людей дивну суміш захвату і страху.

Чи воно того варте? Хтозна. Але інколи це єдине, що варто робити. | <a href="http://bit.ly/musk-nachasi" target="_blank" rel="noopener noreferrer"><em>Придбати книгу &gt;&gt;</em></a>

<p>Він переманює найкращих інженерів і примушує їх працювати по 16 годин на добу, а потім викидає геть за найменшу невідповідність його вимогам. Він невдячний (чого лиш варта історія з Ем Бі Браун), грубий і сліпо йде до своєї мети. Його діти можуть похвалитися подорожами у товаристві Джастіна Бібера та вечерями із князівським подружжям у Монако. Щоправда, при цьому Маск створив четвірку інноваційних компаній і поміж тим вивів космічні польоти на інший рівень у своїй країні, і схоже, в усьому світі.</p><p>Коли читаєш його історію, зібрану, наче пазл, із вражень і розповідей інших людей із невеликими вкрапленнями зустрічей із самим Маском, складно втриматися від спокуси порівняння — з іншими інноваторами, з геніями минулого, зрештою, з самими собою та близькими. У книжці, як і в новинах, Ілон Маск дратує, дивує, надихає, лякає – що завгодно, тільки не залишає байдужими.</p><p>Його біографію можна назвати навіть трохи сугестивною, але це завдяки не над зусиллям автора, а непередбачуваності персонажа. Інколи головний герой з усім його травматичним досвідом (складне дитинство, смерть сина-первістка, напружені періоди у бізнесі) здається таким собі enfant terrible. Він із казковою легкістю жбурляє мільйони, а потім мільярди на реалізацію, здавалося б, шалених дитячих мрій: польоти у космос, сонячна енергетика, надшвидке транспортне сполучення (так, у книжці описано, як виникла ідея Hyperloop). І досягає успіху роблячи те, що за всіма правилами, якщо і могло спрацювати, то хіба що на шкоду. А в нього – навпаки. <strong>То які ж бізнесові міфи зруйнував Маск?</strong></p><h4><strong>Науковці та розробники непридатні для бізнесу — Маск руйнує цей міф</strong></h4><p>Їм нібито слід сидіти в лабораторії чи за комп’ютером і винаходити (наприклад, як Возняк), поки хтось інший (наприклад, кинувши навчання, як Джобс) придумає, як цей винахід застосувати і заробити на ньому. На щастя, є на світі Брін із Пейджем і ще більш приголомшливий Маск. Хлопчина-«ботанік», якому однолітки перебили носа у школі, примудрився втрапити в обидві названі категорії. Ілон постійно сам бере участь у розробці та тестуванні продуктів так само активно, як і в плануванні та реалізації маркетингових стратегій — і чудово все це поєднує. Як щодо його аспірантури і всіх отих пліток? Автор, як міг, прояснив питання і про все розповів у додатку. Правда, поки дочитаєш до того, то це вже мало впливає на ставлення до головного героя.</p><h4><strong>Не можна працювати з родичами</strong></h4><p>Із підліткового віку Ілон з братами вигадували якісь спільні оборудки: хоч катання на велосипедах, хоч продаж розмальованих яєць сусідам на Великдень, хоч відкриття клубу гральних автоматів у 14 років. Втім, отут уже не обійшлося без дорослих, тож родинний бізнес «не злетів». Зате потім Маск і його двоюрідні брати Пітер і Ліндон Ріви разом заснували компанію SolarCity. Ілон і досі очолює там раду директорів. Судячи з книжки, довірчі стосунки Маска з братами пережили досить випробувань і спільна справа їх радше зміцнила. Тож кумівство – це, схоже, не неминуче лихо, а кепські домовленості та нечітко розділена відповідальність.</p><h4><strong>Не можна замикати на собі операційну діяльність</strong></h4><p>Маск бере участь у всьому: від розробки ідей до спілкування з клієнтами у Twitter. Досконале знання технологій допомагає йому закохувати людей у свій продукт, а бізнесова жилка і розуміння потреб ринку та споживача сприяють вдосконаленню технологій. У складні роки, коли проекти раз-по-раз опинялися на межі банкрутства, Ілон особисто візував кожну витрату.</p><p><img loading="lazy" class="aligncenter wp-image-2220 size-full" src="/wp-content/uploads/2017/05/website-inside-post-1200x700.jpg" alt="" width="1200" height="700" srcset="/wp-content/uploads/2017/05/website-inside-post-1200x700.jpg 1200w, /wp-content/uploads/2017/05/website-inside-post-1200x700-300x175.jpg 300w, /wp-content/uploads/2017/05/website-inside-post-1200x700-768x448.jpg 768w, /wp-content/uploads/2017/05/website-inside-post-1200x700-1024x597.jpg 1024w, /wp-content/uploads/2017/05/website-inside-post-1200x700-650x379.jpg 650w" sizes="(max-width: 1200px) 100vw, 1200px" /></p><p>Ще він постійно навчається, переймаючи досвід у своїх працівників і може сам перевірити якість продукту. Але за це розплачується 16-годинним і більше робочим днем. Інколи може заночувати вдома у Ларі Пейджа, коли не хоче летіти до себе в інший штат. Йому, схоже, усе це в кайф. Співробітники жартують на тему його реактивності, а синів уже не здивуєш прогулянкою ракетним цехом. Особисте життя? Напочатку книжки Маск заклопотаний пошуком нової подружки і запитує журналіста, скільки часу потрібно приділяти жінці на тиждень – 5 годин? А може, 10? 15? Наприкінці прочитання у інтернеті промайнула інформація про роман Маска з акторкою Ембер Херд, яка оголосила про це відразу після розлучення з Джонні Деппом. Чи варто повторювати такий досвід? Тільки заради власного кайфу («задоволення» тут слабке слово). У будь-якому іншому разі емоційне вигорання майже гарантовано.</p><h4><strong>Не можна зривати публічно озвучені терміни</strong></h4><p>У період, змальований у книжці, Маск робить це регулярно і так само регулярно «вигрібає» за це від преси. А часом – і від клієнтів, як це було з передпродажами Tesla. Власне машин іще не було в серійному випуску, але охочих викласти за них гроші набралося стільки, що довелося організувати клуб шанувальників Tesla зі вступним внеском $100 тис і правом отримання автівку в майбутньому. Практика Ілона свідчить, що спізнюватися можна — якщо потім зможеш запропонувати щось неймовірне. Адже, як казав уже наш Лобановський, «гра забувається — залишається результат». Вартість акцій компанії теж зрештою базуватиметься на тому самому результаті.</p><h4><strong>Керівникові заборонено особисто відповідати ЗМІ та реагувати на промахи компанії</strong></h4><p>До речі, цей міф зустрівся мені саме на сторінках книги, українські експерти мають різні думки з даного приводу. Наче й справді – керівникові не гоже встрягати в газетні дискусії. Але це – якщо ти тільки керівник. А якщо ти засновник, власник, керівник і провідний розробник в одній особі — то…хіба важко бути богом у власній компанії? І навряд чи будь-хто інший краще знає продукт, ситуацію і дужче вболіває за успіх. Правда, при цьому треба мати сталеві нерви і залізобетонні межі, щоб не руйнуватися самому, коли, наприклад, ракета знову падає. Зате й усі овації можна приймати одноосібно.</p><p>Ешлі Венсові вдалося уникнути ідеалізації свого героя. У книжці доволі як щирого захвату, так і обурення Маском, його рішеннями і вчинками. За що окреме спасибі авторові — так це за акцент на неймовірній працездатності Маска. Читач звик до міфів про геніальні винаходи, супер-клієнтоорієнтованість і мрії всього життя. Втілювати які допомагає весь світ — і прощає за це всякі дивацтва їхнім авторам. Замість цього у книжці досить переконливо описані промахи з першими проектами, де недосвідченого хлопця усунули від керівництва його ж творінням, моменти, коли SpaceX і <a href="/2017/04/23/neuralink-future/">Tesla</a> перебували за лічені години до банкрутства.</p><p>На тлі їхнього зростання нині це тільки вкотре доводить: приголомшливий успіх — це результат надлюдської цілеспрямованості, праці та самовіддачі. Бути генієм, здатним змінити світ, не гарантує свідоцтва про власну винятковість і особисту унікальність, а вимагає готовності бути всього-навсього провідником ідеї, втілювати яку доведеться собою. Повністю, до решти. Викликаючи у більшості людей дивну суміш захвату і страху.</p><p>Чи воно того варте? Хтозна. Але інколи це єдине, що варто робити. | <a href="http://bit.ly/musk-nachasi" target="_blank" rel="noopener noreferrer"><em>Придбати книгу >></em></a></p>

5 міфів, які зруйнував Ілон Маск — та книга про нього

{:ua}Чим вражає Ілон Маск і чому книгу про нього варто придбати? На часі в усьому розібратися{:}

#огляди

Перевіряємо та розповідаємо:<br> огляди від редакції