<em>Якщо ви ігровий розробник або видавець і хочете, щоб ми оглянули вашу гру, надсилайте ключ на info@nachasi.com.</em>
<h2><strong>Основні відомості про South of Midnight</strong></h2>
<ul>
 	<li><strong>Дата виходу</strong>: 8 квітня 2025</li>
 	<li><strong>Платформа</strong>: Xbox Series S|X, ПК</li>
 	<li><strong>Платформа огляду</strong>: Xbox Series X (гра надана на огляд Xbox)</li>
</ul>
<h2><strong>Про що South of Midnight</strong></h2>
<p class="p1">У <span class="s1">South of Midnight</span> нам пропонують грати за Гейзел Флад, молоду дівчину з містечка Просперо на глибокому Півдні США. Коли потужний ураган зносить її будинок разом із матір’ю, Гейзел вирушає на пошуки, відкриваючи в собі здібності Ткачихи — людини, що може бачити та відновлювати магічні зв’язки світу. На цьому шляху вона стикається з істотами з південного фольклору, такими як велетенський сом Кетфіш і міфічний алігатор Двопалий Том, допомагаючи їм подолати власні травми та розкриваючи таємниці своєї родини.</p>
Гра поєднує стильну stop-motion-анімацію, бойову магію й наративне дослідження, де надприродне — не лише загроза, а природна частина реальності.
<h2>Музика як ключ до памʼяті</h2>
Є ігри, які вимагають до себе уваги силоміць. Яскравим екшеном, гучними катсценами, вибухами і крикливими емоціями. South of Midnight обирає інший шлях. Її голос тихіший, але в ньому є щось глибше. Як стара блюзова платівка, що програється в кімнаті, де давно вже нікого немає. І, можливо, саме завдяки цій тиші вона потрапляє глибше — до речей, які не потребують гучних слів.

Музика тут не фон, а джерело. Спеціально записані для гри пісні, живі інструменти, автентичні ритми — усе це не просто ілюструє світ гри, а й тримає його, як коріння тримає дерево. Цей Південь — не туристична пастка, не стилізація. Він справжній, зі своєю глухотою, забутою історією, болем, що ще не зажив.

Несподівано в цій музичній основі легко знайти паралелі з українською культурою. Наші пісні — теж про втрати, про пригнічення, про голос, який залишався єдиним способом сказати правду, коли все інше було заборонено. І як у нас, так і тут — цей голос лунає не голосно, але вперто. Він не хоче бути почутим усіма. Але хоче бути почутим по-справжньому.

[cut_in_image_fullwidth img="https://admin.nachasi.com/wp-content/uploads/2025/04/South-Of-Midnight-2025_04_07-23-20-14-min-scaled.jpg" img_id="297023"]
<h2>Старі духи, стара земля</h2>
South of Midnight не просто використовує південний сеттинг — вона занурюється в міфологію регіону. Тут живуть істоти з переказів, темні духи, монстри з фольклору Луїзіани. Це світ, де болотяні тіні шепочуть старими голосами, де мерці не завжди мовчать, а музика — це не просто розвага, а форма закляття.

У грі можна впізнати образи, натхненні худу-культурою — гігантського сома Кетфіша, людину, що стала деревом чи особливий, луїзіанський вид перевертня — ругару. Це фольклор рабської та пострабської Америки — суміш болю, віри, страху й надії, які переплітаються в один живий міф.

І в цьому — ще одна паралель із Україною. Наші мавки, потерчата, русалки на межі добра й зла, голоси предків, що ще блукають полями — усе це той самий архетип. Людська пам’ять, що живе не в музеях, а в оповідях. В усних історіях. У тому, що передається не з книжок, а через пісню або шепіт.

[cut_in_image_fullwidth img="https://admin.nachasi.com/wp-content/uploads/2025/04/South-Of-Midnight-2025_04_07-23-05-03-min-scaled.jpg" img_id="297017"]
<h2>Історії, вплетені в траву і багнюку</h2>
У центрі South of Midnight — Гейзел. Дівчина, яка шукає. Свою матір, себе, свою історію, відповіді. У її подорожі немає епічності в класичному сенсі — вона не рятує світ. Вона рухається від людини до людини, слухає, розплутує вузли. Іноді — буквально.

Двоє братів, які так і не змогли розкрити свій потенціал. Авторка-виконавиця Джолін (з явним відсиланням до відомої пісні Доллі Партон) та батьківська любов. Бабуся героїні Банні, яка так і не змогла втекти від утрати. Магічні клубки болю, що обгорнули душі, локації, цілі спогади.

Пошук матері стає для Гейзел способом збагнути, що втрачено, що зруйновано, і чи можливо це відновити. Її мандрівка — це поступове прийняття складної, неідеальної правди. І тільки пройшовши шлях крізь біль інших, вона може підійти ближче до розуміння себе і того, кого шукає.

[cut_in_image_fullwidth img="https://admin.nachasi.com/wp-content/uploads/2025/04/South-Of-Midnight-2025_04_06-16-13-36-min-scaled.jpg" img_id="297005"]

Кожен персонаж, якого вона зустрічає, — це маленький, окремий біль. І кожна історія розказана з повагою. Без поспіху. Без моралізаторства. Просто так, як люди іноді діляться своїм минулим на лавці біля дому. І це — головна цінність гри. Її здатність слухати.

Це також історія про прийняття. Про те, що навіть ті, хто зрадив, зламався, замкнувся в собі, — не завжди були такими. Що за кожною дією стоїть якась причина, біль, досвід. І якщо не пробачення, то бодай розуміння — це вже шлях уперед.

[cut_in_image_fullwidth img="https://admin.nachasi.com/wp-content/uploads/2025/04/South-Of-Midnight-2025_04_07-15-35-53-min-scaled.jpg" img_id="297013"]
<h2>Геймплей у тіні</h2>
На тлі такого емоційного наповнення сам геймплей здається радше фоном. Він працює — але не як двигун, а як супровід. Платформінг простий, без надто складних викликів — навіть ті частини, де потрібно тікати від головної загрози гри, яка колись таки й наздожене. Дослідження світу — не надто глибоке. Є документи, які можна знайти, листи, щоденники — але їх небагато. Вони радше додають штрихів, ніж формують мозаїку.

Бойова система також стримана. Кожна нова локація — це певна варіація знайомого циклу: дослідження, вузли, сутички з істотами, головний клубок, бос. Структура зрозуміла, але швидко починає повторюватись. На щастя, гра дозволяє вибрати простіший рівень складності, де бій відходить на другий план. І в цьому — велика заслуга розробників.

[cut_in_image_fullwidth img="https://admin.nachasi.com/wp-content/uploads/2025/04/South-Of-Midnight-2025_04_07-23-24-50-min-scaled.jpg" img_id="297025"]

Є і механіка з напарником — старою іграшкою Крутоном, який може повзати у вузькі щілини й нори і допомагати в бою. Але його роль відчувається надуманою. Ніби він потрібен лише для галочки. Часто можна пройти десятки хвилин, навіть не згадавши про його існування.

Технічно гра не бездоганна. Управління іноді некоректно реагує, промпти для дій зʼявляються тільки під певними кутами, камера часом заважає більше, ніж допомагає. Але ці недоліки — як потертість на вініловій платівці: вони не псують головного, хоча можуть трохи відволікти.

[cut_in_image_fullwidth img="https://admin.nachasi.com/wp-content/uploads/2025/04/South-Of-Midnight-2025_04_06-16-00-05-min-scaled.jpg" img_id="297003"]
<h2>Візуальний шарм</h2>
Гра виглядає своєрідно. Стоп-моушн-анімація — сміливий художній вибір, який одразу задає тон. Усе ніби трошки незграбне, ніби зроблене вручну, але саме це і додає живості. Візуальний стиль працює не для того, щоб вразити — він створює настрій, як кольори осіннього лісу. Спокійний, мʼякий, місцями дивний, але завжди цілісний.

[cut_in_image_fullwidth img="https://admin.nachasi.com/wp-content/uploads/2025/04/South-Of-Midnight-2025_04_05-18-24-42-min-scaled.jpg" img_id="296997"]

І якщо вам не заходить така подача — в налаштуваннях можна перемкнутися на класичну плавність 60 кадрів, і тоді стоп-моушн залишиться лише в лицевих анімаціях у катсценах.
<h2>Нестача іскри</h2>
Це вже не перша гра студії, яка намагається дослідити глибокі теми та вийти за межі. І кожного разу їм чогось трохи не вистачає. Сміливості? Енергії? Емоційної концентрації? Можливо, всього потроху. Вони хочуть створювати щось живе, емоційне, з голосом. Але цей голос поки що тремтить. Він щирий, але невпевнений. Наче людина, яка щойно почала співати перед публікою.

South of Midnight не є проривом. Вона не змінює правила гри. Але вона чесна. І іноді цього достатньо.

[cut_in_image_fullwidth img="https://admin.nachasi.com/wp-content/uploads/2025/04/South-Of-Midnight-2025_04_07-13-05-42-min-scaled.jpg" img_id="297009"]
<h2>Памʼять, біль, гітарний риф</h2>
Ця гра — не про геймдизайн. І не про механіки. Вона про людей. Про історії, які тягнуться за нами. Про вузли, які ми носимо в собі. Про те, що ми не завжди знаємо, через що пройшов інший. Але можемо спробувати почути.

І в цьому сенсі South of Midnight має щось дуже українське. Ця гра, хоч і виросла з іншої культури, звучить знайомо. Бо ми теж співали, щоб жити. Теж шукали світло в темному. І досі шукаємо.

South of Midnight — це пісня. Можливо, не досконала. Можливо, трохи монотонна. Але така, що залишається в памʼяті довше, ніж очікуєш.

<p><em>Якщо ви ігровий розробник або видавець і хочете, щоб ми оглянули вашу гру, надсилайте ключ на info@nachasi.com.</em></p><h2><strong>Основні відомості про South of Midnight</strong></h2><ul><li><strong>Дата виходу</strong>: 8 квітня 2025</li><li><strong>Платформа</strong>: Xbox Series S|X, ПК</li><li><strong>Платформа огляду</strong>: Xbox Series X (гра надана на огляд Xbox)</li></ul><h2><strong>Про що South of Midnight</strong></h2><p class="p1">У <span class="s1">South of Midnight</span> нам пропонують грати за Гейзел Флад, молоду дівчину з містечка Просперо на глибокому Півдні США. Коли потужний ураган зносить її будинок разом із матір’ю, Гейзел вирушає на пошуки, відкриваючи в собі здібності Ткачихи — людини, що може бачити та відновлювати магічні зв’язки світу. На цьому шляху вона стикається з істотами з південного фольклору, такими як велетенський сом Кетфіш і міфічний алігатор Двопалий Том, допомагаючи їм подолати власні травми та розкриваючи таємниці своєї родини.</p><p>Гра поєднує стильну stop-motion-анімацію, бойову магію й наративне дослідження, де надприродне — не лише загроза, а природна частина реальності.</p><h2>Музика як ключ до памʼяті</h2><p>Є ігри, які вимагають до себе уваги силоміць. Яскравим екшеном, гучними катсценами, вибухами і крикливими емоціями. South of Midnight обирає інший шлях. Її голос тихіший, але в ньому є щось глибше. Як стара блюзова платівка, що програється в кімнаті, де давно вже нікого немає. І, можливо, саме завдяки цій тиші вона потрапляє глибше — до речей, які не потребують гучних слів.</p><p>Музика тут не фон, а джерело. Спеціально записані для гри пісні, живі інструменти, автентичні ритми — усе це не просто ілюструє світ гри, а й тримає його, як коріння тримає дерево. Цей Південь — не туристична пастка, не стилізація. Він справжній, зі своєю глухотою, забутою історією, болем, що ще не зажив.</p><p>Несподівано в цій музичній основі легко знайти паралелі з українською культурою. Наші пісні — теж про втрати, про пригнічення, про голос, який залишався єдиним способом сказати правду, коли все інше було заборонено. І як у нас, так і тут — цей голос лунає не голосно, але вперто. Він не хоче бути почутим усіма. Але хоче бути почутим по-справжньому.</p>	<div class="wp-caption full-screen  ">				<img decoding="async" src="/wp-content/uploads/2025/04/South-Of-Midnight-2025_04_07-23-20-14-min-scaled.jpg">			</div><h2>Старі духи, стара земля</h2><p>South of Midnight не просто використовує південний сеттинг — вона занурюється в міфологію регіону. Тут живуть істоти з переказів, темні духи, монстри з фольклору Луїзіани. Це світ, де болотяні тіні шепочуть старими голосами, де мерці не завжди мовчать, а музика — це не просто розвага, а форма закляття.</p><p>У грі можна впізнати образи, натхненні худу-культурою — гігантського сома Кетфіша, людину, що стала деревом чи особливий, луїзіанський вид перевертня — ругару. Це фольклор рабської та пострабської Америки — суміш болю, віри, страху й надії, які переплітаються в один живий міф.</p><p>І в цьому — ще одна паралель із Україною. Наші мавки, потерчата, русалки на межі добра й зла, голоси предків, що ще блукають полями — усе це той самий архетип. Людська пам’ять, що живе не в музеях, а в оповідях. В усних історіях. У тому, що передається не з книжок, а через пісню або шепіт.</p>	<div class="wp-caption full-screen  ">				<img decoding="async" src="/wp-content/uploads/2025/04/South-Of-Midnight-2025_04_07-23-05-03-min-scaled.jpg">			</div><h2>Історії, вплетені в траву і багнюку</h2><p>У центрі South of Midnight — Гейзел. Дівчина, яка шукає. Свою матір, себе, свою історію, відповіді. У її подорожі немає епічності в класичному сенсі — вона не рятує світ. Вона рухається від людини до людини, слухає, розплутує вузли. Іноді — буквально.</p><p>Двоє братів, які так і не змогли розкрити свій потенціал. Авторка-виконавиця Джолін (з явним відсиланням до відомої пісні Доллі Партон) та батьківська любов. Бабуся героїні Банні, яка так і не змогла втекти від утрати. Магічні клубки болю, що обгорнули душі, локації, цілі спогади.</p><p>Пошук матері стає для Гейзел способом збагнути, що втрачено, що зруйновано, і чи можливо це відновити. Її мандрівка — це поступове прийняття складної, неідеальної правди. І тільки пройшовши шлях крізь біль інших, вона може підійти ближче до розуміння себе і того, кого шукає.</p>	<div class="wp-caption full-screen  ">				<img decoding="async" src="/wp-content/uploads/2025/04/South-Of-Midnight-2025_04_06-16-13-36-min-scaled.jpg">			</div><p>Кожен персонаж, якого вона зустрічає, — це маленький, окремий біль. І кожна історія розказана з повагою. Без поспіху. Без моралізаторства. Просто так, як люди іноді діляться своїм минулим на лавці біля дому. І це — головна цінність гри. Її здатність слухати.</p><p>Це також історія про прийняття. Про те, що навіть ті, хто зрадив, зламався, замкнувся в собі, — не завжди були такими. Що за кожною дією стоїть якась причина, біль, досвід. І якщо не пробачення, то бодай розуміння — це вже шлях уперед.</p>	<div class="wp-caption full-screen  ">				<img decoding="async" src="/wp-content/uploads/2025/04/South-Of-Midnight-2025_04_07-15-35-53-min-scaled.jpg">			</div><h2>Геймплей у тіні</h2><p>На тлі такого емоційного наповнення сам геймплей здається радше фоном. Він працює — але не як двигун, а як супровід. Платформінг простий, без надто складних викликів — навіть ті частини, де потрібно тікати від головної загрози гри, яка колись таки й наздожене. Дослідження світу — не надто глибоке. Є документи, які можна знайти, листи, щоденники — але їх небагато. Вони радше додають штрихів, ніж формують мозаїку.</p><p>Бойова система також стримана. Кожна нова локація — це певна варіація знайомого циклу: дослідження, вузли, сутички з істотами, головний клубок, бос. Структура зрозуміла, але швидко починає повторюватись. На щастя, гра дозволяє вибрати простіший рівень складності, де бій відходить на другий план. І в цьому — велика заслуга розробників.</p>	<div class="wp-caption full-screen  ">				<img decoding="async" src="/wp-content/uploads/2025/04/South-Of-Midnight-2025_04_07-23-24-50-min-scaled.jpg">			</div><p>Є і механіка з напарником — старою іграшкою Крутоном, який може повзати у вузькі щілини й нори і допомагати в бою. Але його роль відчувається надуманою. Ніби він потрібен лише для галочки. Часто можна пройти десятки хвилин, навіть не згадавши про його існування.</p><p>Технічно гра не бездоганна. Управління іноді некоректно реагує, промпти для дій зʼявляються тільки під певними кутами, камера часом заважає більше, ніж допомагає. Але ці недоліки — як потертість на вініловій платівці: вони не псують головного, хоча можуть трохи відволікти.</p>	<div class="wp-caption full-screen  ">				<img decoding="async" src="/wp-content/uploads/2025/04/South-Of-Midnight-2025_04_06-16-00-05-min-scaled.jpg">			</div><h2>Візуальний шарм</h2><p>Гра виглядає своєрідно. Стоп-моушн-анімація — сміливий художній вибір, який одразу задає тон. Усе ніби трошки незграбне, ніби зроблене вручну, але саме це і додає живості. Візуальний стиль працює не для того, щоб вразити — він створює настрій, як кольори осіннього лісу. Спокійний, мʼякий, місцями дивний, але завжди цілісний.</p>	<div class="wp-caption full-screen  ">				<img decoding="async" src="/wp-content/uploads/2025/04/South-Of-Midnight-2025_04_05-18-24-42-min-scaled.jpg">			</div><p>І якщо вам не заходить така подача — в налаштуваннях можна перемкнутися на класичну плавність 60 кадрів, і тоді стоп-моушн залишиться лише в лицевих анімаціях у катсценах.</p><h2>Нестача іскри</h2><p>Це вже не перша гра студії, яка намагається дослідити глибокі теми та вийти за межі. І кожного разу їм чогось трохи не вистачає. Сміливості? Енергії? Емоційної концентрації? Можливо, всього потроху. Вони хочуть створювати щось живе, емоційне, з голосом. Але цей голос поки що тремтить. Він щирий, але невпевнений. Наче людина, яка щойно почала співати перед публікою.</p><p>South of Midnight не є проривом. Вона не змінює правила гри. Але вона чесна. І іноді цього достатньо.</p>	<div class="wp-caption full-screen  ">				<img decoding="async" src="/wp-content/uploads/2025/04/South-Of-Midnight-2025_04_07-13-05-42-min-scaled.jpg">			</div><h2>Памʼять, біль, гітарний риф</h2><p>Ця гра — не про геймдизайн. І не про механіки. Вона про людей. Про історії, які тягнуться за нами. Про вузли, які ми носимо в собі. Про те, що ми не завжди знаємо, через що пройшов інший. Але можемо спробувати почути.</p><p>І в цьому сенсі South of Midnight має щось дуже українське. Ця гра, хоч і виросла з іншої культури, звучить знайомо. Бо ми теж співали, щоб жити. Теж шукали світло в темному. І досі шукаємо.</p><p>South of Midnight — це пісня. Можливо, не досконала. Можливо, трохи монотонна. Але така, що залишається в памʼяті довше, ніж очікуєш.</p>

Розвіюємо міфи про те, що геймінг — це дитяча забавка. У рубриці ви прочитаєте огляди на ігри, знайдете гру на вечір у підбірках, дізнаєтеся цікаві факти про ігрову індустрію та зрозумієте, чому ігри заробляють більше за кіноіндустрію.

Ви можете стати спонсором цієї рубрики. Пишіть на <a href="mailto:adv@nachasi.com">adv@nachasi.com</a>.

Ігри

🎸 South of Midnight — тріск старої платівки і нитки пам’яті. Гра на часі

У South of Midnight нам пропонують грати за Гейзел Флад, молоду дівчину з містечка Просперо на глибокому Півдні США. Коли потужний ураган зносить її будинок разом із матір’ю, Гейзел вирушає на пошуки, відкриваючи в собі здібності Ткачихи — людини, що може бачити та відновлювати магічні зв’язки світу.

🤔 Monster Hunter Wilds — що варто знати неМисливцям. Гра на часі

Що таке Monster Hunter Wilds та кому варто приглядатися до покупки цієї гри у цифровому, або ж фізичному форматі.

👑 Sid Meier's Civilization VII — період занепаду? Гра на часі

<em>Якщо ви ігровий розробник або видавець і хочете, щоб ми оглянули вашу гру, надсилайте ключ на info@nachasi.com.</em>
<h2>Основні відомості про Avowed</h2>
<ul>
 	<li><strong>Дата виходу:</strong> 18 лютого 2025 року</li>
 	<li><strong>Платформи:</strong> ПК, Xbox Series X|S</li>
 	<li><strong>Платформа огляду:</strong> ПК (гра надана на огляд Xbox)</li>
</ul>
Менш як три години знадобилося мені для того, щоб пройти шлях від обережної зацікавленості, змішаної зі скептицизмом, до визнання, що я отримую задоволення від простих прогулянок по карті, паралельно рятуючи світ від павуків та людиноподібних ящерів. Саме той випадок, коли дійсно потрібно пограти, адже гра від анонсу й після перших попередніх вражень сприймалась як «кольоровий Skyrim». Помилятися неприємно, але у випадку Avowed усе навпаки. І хоча нова action-RPG від Obsidian Entertainment не перевертає жанр з ніг на голову, а подекуди відчувається як гра давно забутих часів, прекрасно усвідомлюючи це, вона зачарує вас чимось іншим. Про це й поговоримо.
<h2>Повернення до знайомого світу</h2>
<img class="alignnone size-large wp-image-291567" src="https://admin.nachasi.com/wp-content/uploads/2025/02/Avowed_ES_ENVIRONMENTS_2-min-1024x576.jpg" alt="" width="1024" height="576">

Події Avowed розгортаються у Живих землях – материку Еори, світу, в якому відбуваються події попередніх ігор Obsidian Entertainment – Pillars of Eternity та Pillars of Eternity II: Deadfire.

Головна особливість Еори, окрім магії та ельфів, це те, що душі померлих проходять цикл переродження завдяки енергії адри – магічного мінералу, який є основним складником стовпів вічності. Цей процес відбувається природно та не потребує зовнішнього втручання, проте деякі маги знайшли спосіб контролювати душі. Вони навчилися захоплювати їх, змінювати перебіг реінкарнації та навіть вселяти душі у неживі предмети або створіння. Саме так було створено богів Еори й цей обман і став центральною темою сюжетів Pillars of Eternity та її продовження.

<img class="alignnone size-large wp-image-291569" src="https://admin.nachasi.com/wp-content/uploads/2025/02/Avowed_Galawains_Tusk_2-min-1024x576.jpg" alt="" width="1024" height="576">

Сюжет Avowed розпочинається приблизно через два роки після Deadfire. Ви граєте за богоподібного, якого імператор в ролі свого посланця направляє до Живих земель розслідувати таємничу чуму, яка впливає на екосистему острова, перетворюючи тварин та людей на зомбі, й прискорюючи ріст рослин.

Після невеличкого вступу, в якому вам пояснюють основи ігрового процесу, вас зустрічають представники імператора в місцевому порту й, надавши вам провідника в напарники, відправляють на всі чотири сторони розслідувати, що це за страшна чума така про яку є лише чутки та ніякої конкретики.

<img class="alignnone size-large wp-image-291571" src="https://admin.nachasi.com/wp-content/uploads/2025/02/Avowed_SS_ENVIRONMENTS_1-min-1024x576.jpg" alt="" width="1024" height="576">

Точніше відправляють вас в конкретне місце з завданням, проте як справжнього героя гри жанру action-RPG, воно вас зацікавить в останню чергу. Спочатку нам треба розібратися з місцевими злодіями, допомогти всім жителям міста та околиць, вбити гігантського павука та десятки павуків менших розмірів. Список можна доповнити будь-яким стандартним завданням для жанру й з великою ймовірністю ви його зустрінете в грі.

І хоча й звучить це все не дуже захоплююче й так, більшість завдань зводиться до простого «сходи, вбий, принеси», це з головою компенсується фірмовими «обсідіанівськими» діалогами, гумором та процесом дослідження Живих земель.
<h2><strong>Фірмовий стиль</strong></h2>
Ігровий світ Avowed поділений на локації, які на початку здаються невеличкими, особливо якщо порівнювати з розмірами карт в інших схожих проєктах. Проте вони просто наповнені контентом. Буквально після першого додаткового завдання я просто відправився досліджувати околиці, тому що цікавинки трапляються на кожному метрі. Й говорячи про цікавинки я не маю на увазі нагороди та лут: так, його тут достатньо, проте дослідження в Avowed спонукає саме процес та цікавість знайти щось унікальне: чи то новий квест, чи якусь дивну ситуацію, чи навіть вид на околиці.

<img class="alignnone size-large wp-image-291573" src="https://admin.nachasi.com/wp-content/uploads/2025/02/Avowed_Emerald_Stair_Adra-min-1024x576.jpg" alt="" width="1024" height="576">

Що стосується рольового складника, то він тут теж обмежений. Ваша роль та належність до богоподібних визначена грою за замовчуванням, а вибір раси обмежує приналежність до Едирської імперії, яка переважно складається з людей та ельфів. Дворфа ви створити не зможете.

Можна обрати походження, яке окрім інших бонусів, відкриває вам різні додаткові репліки в грі. Часто вони впливають на результат завдань.
Доволі спрощений редактор персонажа Avowed компенсує діалогами та можливостями розвитку подій залежно від вашого вибору. Гра постійно пропонує декілька абсолютно протилежних, а часто креативних підходів до вирішення будь-якого конфлікту. В класичному для Obsidian стилі, ваші рішення й те, як ви розмовляєте з оточуючими впливає як на основний сюжет, так і на менш значущі події. Для того, щоб побачити всі варіанти розвитку подій гру доведеться пройти декілька разів, кожен раз обираючи походження та змінюючи ваші рішення в діалогах.

<img class="alignnone size-large wp-image-291575" src="https://admin.nachasi.com/wp-content/uploads/2025/02/Avowed_ES_YATZLI_GIATTA-min-1024x576.jpg" alt="" width="1024" height="576">

Напарники теж дуже часто реагують на те, як ви себе поводите, що іноді генерує дуже смішні репліки та ситуації. Їх, до речі, в грі всього чотири й гра їх поступово видаватиме вам в допомогу. Й хоча з ними можна обговорювати події, які відбуваються, а також цікавитись їх особистим життям, це далеко не рівень взаємовідносин, які можна було формувати в тій же Baldur's Gate 3. В романтичні стосунки з напарниками теж вступати не можна.

Бойова система доволі примітивна, якщо дивитись лише на механіку бою, а дерево вмінь надто спрощене. Але те, як ви комбінуєте вміння, які обираєте цілі та закляття та знаходите рішення в абсолютному хаосі, на який перетворюється кожна з битв, приносить неймовірне задоволення. Раз за разом я спеціально досліджував карту в пошуках нових ворогів, щоб протестувати свій новий магічний пістоль чи чергове закляття, яке спалює (або морозить) ворогів.

<img class="alignnone size-large wp-image-291577" src="https://admin.nachasi.com/wp-content/uploads/2025/02/Avowed_SCREENS_HUD_2-min-1024x576.jpg" alt="" width="1024" height="576">

Гра спонукає вас експериментувати. Скидання вмінь тут коштує дуже дешево й це можна зробити в будь-який момент. Ви також необмежені в екіпіруванні персонажа. Хочете бути магом та носити тяжку броню? Будь ласка. Хочете мати пістоль в одній руці та кинджал в іншій? Без проблем.

Єдине, з чим можуть виникнути проблеми, та це з пошуком достатньої кількості ресурсів для покращення ваших обладунків та зброї. Від рівня покращення (а вони тут доволі стандартні як для RPG та мають кольорову градацію від білого до оранжевого) напряму залежить і шкода, якої завдаєте ви, і так само шкода, якої завдають вороги вам. Тобто зустрівши ворога з рівнем екіпірування вище вашого ви скоріше за все загинете з двох-трьох ударів. Принаймні саме це сталося зі мною на початку гри, коли я натрапив на табір ворогів «синьої» якості.

<img class="alignnone size-large wp-image-291579" src="https://admin.nachasi.com/wp-content/uploads/2025/02/Avowed_SCREENS_HUD_3-min-1024x576.jpg" alt="" width="1024" height="576">
<h2><strong>Простота — запорука успіху</strong></h2>
У цій простоті, а іноді й поверхневості Avowed, і є основна перевага гри й вона це прекрасно розуміє, пропонуючи гравцям дещо інше.
Avowed багато в чому нагадує ігри давно забутих часів, коли гравця не переобтяжували відкритими світами на десятки квадратних кілометрів та десятками відміток на карті. Світ Avowed цікаво досліджувати не заради нагороди, а заради процесу. Схожі відчуття в мене були під час проходження Fable чи Beyond Good and Evil – ігор, які в першу чергу сприймалися як пригода, а не черговий робочий день.

<p><em>Якщо ви ігровий розробник або видавець і хочете, щоб ми оглянули вашу гру, надсилайте ключ на info@nachasi.com.</em></p><h2>Основні відомості про Avowed</h2><ul><li><strong>Дата виходу:</strong> 18 лютого 2025 року</li><li><strong>Платформи:</strong> ПК, Xbox Series X|S</li><li><strong>Платформа огляду:</strong> ПК (гра надана на огляд Xbox)</li></ul><p>Менш як три години знадобилося мені для того, щоб пройти шлях від обережної зацікавленості, змішаної зі скептицизмом, до визнання, що я отримую задоволення від простих прогулянок по карті, паралельно рятуючи світ від павуків та людиноподібних ящерів. Саме той випадок, коли дійсно потрібно пограти, адже гра від анонсу й після перших попередніх вражень сприймалась як «кольоровий Skyrim». Помилятися неприємно, але у випадку Avowed усе навпаки. І хоча нова action-RPG від Obsidian Entertainment не перевертає жанр з ніг на голову, а подекуди відчувається як гра давно забутих часів, прекрасно усвідомлюючи це, вона зачарує вас чимось іншим. Про це й поговоримо.</p><h2>Повернення до знайомого світу</h2><p><img loading="lazy" class="alignnone size-large wp-image-291567" src="/wp-content/uploads/2025/02/Avowed_ES_ENVIRONMENTS_2-min-1024x576.jpg" alt="" width="1024" height="576" srcset="/wp-content/uploads/2025/02/Avowed_ES_ENVIRONMENTS_2-min-1024x576.jpg 1024w, /wp-content/uploads/2025/02/Avowed_ES_ENVIRONMENTS_2-min-300x169.jpg 300w, /wp-content/uploads/2025/02/Avowed_ES_ENVIRONMENTS_2-min-768x432.jpg 768w, /wp-content/uploads/2025/02/Avowed_ES_ENVIRONMENTS_2-min-1536x864.jpg 1536w, /wp-content/uploads/2025/02/Avowed_ES_ENVIRONMENTS_2-min-2048x1152.jpg 2048w, /wp-content/uploads/2025/02/Avowed_ES_ENVIRONMENTS_2-min-650x366.jpg 650w" sizes="(max-width: 1024px) 100vw, 1024px" /></p><p>Події Avowed розгортаються у Живих землях – материку Еори, світу, в якому відбуваються події попередніх ігор Obsidian Entertainment – Pillars of Eternity та Pillars of Eternity II: Deadfire.</p><p>Головна особливість Еори, окрім магії та ельфів, це те, що душі померлих проходять цикл переродження завдяки енергії адри – магічного мінералу, який є основним складником стовпів вічності. Цей процес відбувається природно та не потребує зовнішнього втручання, проте деякі маги знайшли спосіб контролювати душі. Вони навчилися захоплювати їх, змінювати перебіг реінкарнації та навіть вселяти душі у неживі предмети або створіння. Саме так було створено богів Еори й цей обман і став центральною темою сюжетів Pillars of Eternity та її продовження.</p><p><img loading="lazy" class="alignnone size-large wp-image-291569" src="/wp-content/uploads/2025/02/Avowed_Galawains_Tusk_2-min-1024x576.jpg" alt="" width="1024" height="576" srcset="/wp-content/uploads/2025/02/Avowed_Galawains_Tusk_2-min-1024x576.jpg 1024w, /wp-content/uploads/2025/02/Avowed_Galawains_Tusk_2-min-300x169.jpg 300w, /wp-content/uploads/2025/02/Avowed_Galawains_Tusk_2-min-768x432.jpg 768w, /wp-content/uploads/2025/02/Avowed_Galawains_Tusk_2-min-1536x864.jpg 1536w, /wp-content/uploads/2025/02/Avowed_Galawains_Tusk_2-min-2048x1152.jpg 2048w, /wp-content/uploads/2025/02/Avowed_Galawains_Tusk_2-min-650x366.jpg 650w" sizes="(max-width: 1024px) 100vw, 1024px" /></p><p>Сюжет Avowed розпочинається приблизно через два роки після Deadfire. Ви граєте за богоподібного, якого імператор в ролі свого посланця направляє до Живих земель розслідувати таємничу чуму, яка впливає на екосистему острова, перетворюючи тварин та людей на зомбі, й прискорюючи ріст рослин.</p><p>Після невеличкого вступу, в якому вам пояснюють основи ігрового процесу, вас зустрічають представники імператора в місцевому порту й, надавши вам провідника в напарники, відправляють на всі чотири сторони розслідувати, що це за страшна чума така про яку є лише чутки та ніякої конкретики.</p><p><img loading="lazy" class="alignnone size-large wp-image-291571" src="/wp-content/uploads/2025/02/Avowed_SS_ENVIRONMENTS_1-min-1024x576.jpg" alt="" width="1024" height="576" srcset="/wp-content/uploads/2025/02/Avowed_SS_ENVIRONMENTS_1-min-1024x576.jpg 1024w, /wp-content/uploads/2025/02/Avowed_SS_ENVIRONMENTS_1-min-300x169.jpg 300w, /wp-content/uploads/2025/02/Avowed_SS_ENVIRONMENTS_1-min-768x432.jpg 768w, /wp-content/uploads/2025/02/Avowed_SS_ENVIRONMENTS_1-min-1536x864.jpg 1536w, /wp-content/uploads/2025/02/Avowed_SS_ENVIRONMENTS_1-min-2048x1152.jpg 2048w, /wp-content/uploads/2025/02/Avowed_SS_ENVIRONMENTS_1-min-650x366.jpg 650w" sizes="(max-width: 1024px) 100vw, 1024px" /></p><p>Точніше відправляють вас в конкретне місце з завданням, проте як справжнього героя гри жанру action-RPG, воно вас зацікавить в останню чергу. Спочатку нам треба розібратися з місцевими злодіями, допомогти всім жителям міста та околиць, вбити гігантського павука та десятки павуків менших розмірів. Список можна доповнити будь-яким стандартним завданням для жанру й з великою ймовірністю ви його зустрінете в грі.</p><p>І хоча й звучить це все не дуже захоплююче й так, більшість завдань зводиться до простого «сходи, вбий, принеси», це з головою компенсується фірмовими «обсідіанівськими» діалогами, гумором та процесом дослідження Живих земель.</p><h2><strong>Фірмовий стиль</strong></h2><p>Ігровий світ Avowed поділений на локації, які на початку здаються невеличкими, особливо якщо порівнювати з розмірами карт в інших схожих проєктах. Проте вони просто наповнені контентом. Буквально після першого додаткового завдання я просто відправився досліджувати околиці, тому що цікавинки трапляються на кожному метрі. Й говорячи про цікавинки я не маю на увазі нагороди та лут: так, його тут достатньо, проте дослідження в Avowed спонукає саме процес та цікавість знайти щось унікальне: чи то новий квест, чи якусь дивну ситуацію, чи навіть вид на околиці.</p><p><img loading="lazy" class="alignnone size-large wp-image-291573" src="/wp-content/uploads/2025/02/Avowed_Emerald_Stair_Adra-min-1024x576.jpg" alt="" width="1024" height="576" srcset="/wp-content/uploads/2025/02/Avowed_Emerald_Stair_Adra-min-1024x576.jpg 1024w, /wp-content/uploads/2025/02/Avowed_Emerald_Stair_Adra-min-300x169.jpg 300w, /wp-content/uploads/2025/02/Avowed_Emerald_Stair_Adra-min-768x432.jpg 768w, /wp-content/uploads/2025/02/Avowed_Emerald_Stair_Adra-min-1536x864.jpg 1536w, /wp-content/uploads/2025/02/Avowed_Emerald_Stair_Adra-min-2048x1152.jpg 2048w, /wp-content/uploads/2025/02/Avowed_Emerald_Stair_Adra-min-650x366.jpg 650w" sizes="(max-width: 1024px) 100vw, 1024px" /></p><p>Що стосується рольового складника, то він тут теж обмежений. Ваша роль та належність до богоподібних визначена грою за замовчуванням, а вибір раси обмежує приналежність до Едирської імперії, яка переважно складається з людей та ельфів. Дворфа ви створити не зможете.</p><p>Можна обрати походження, яке окрім інших бонусів, відкриває вам різні додаткові репліки в грі. Часто вони впливають на результат завдань.<br />Доволі спрощений редактор персонажа Avowed компенсує діалогами та можливостями розвитку подій залежно від вашого вибору. Гра постійно пропонує декілька абсолютно протилежних, а часто креативних підходів до вирішення будь-якого конфлікту. В класичному для Obsidian стилі, ваші рішення й те, як ви розмовляєте з оточуючими впливає як на основний сюжет, так і на менш значущі події. Для того, щоб побачити всі варіанти розвитку подій гру доведеться пройти декілька разів, кожен раз обираючи походження та змінюючи ваші рішення в діалогах.</p><p><img loading="lazy" class="alignnone size-large wp-image-291575" src="/wp-content/uploads/2025/02/Avowed_ES_YATZLI_GIATTA-min-1024x576.jpg" alt="" width="1024" height="576" srcset="/wp-content/uploads/2025/02/Avowed_ES_YATZLI_GIATTA-min-1024x576.jpg 1024w, /wp-content/uploads/2025/02/Avowed_ES_YATZLI_GIATTA-min-300x169.jpg 300w, /wp-content/uploads/2025/02/Avowed_ES_YATZLI_GIATTA-min-768x432.jpg 768w, /wp-content/uploads/2025/02/Avowed_ES_YATZLI_GIATTA-min-1536x864.jpg 1536w, /wp-content/uploads/2025/02/Avowed_ES_YATZLI_GIATTA-min-2048x1152.jpg 2048w, /wp-content/uploads/2025/02/Avowed_ES_YATZLI_GIATTA-min-650x366.jpg 650w" sizes="(max-width: 1024px) 100vw, 1024px" /></p><p>Напарники теж дуже часто реагують на те, як ви себе поводите, що іноді генерує дуже смішні репліки та ситуації. Їх, до речі, в грі всього чотири й гра їх поступово видаватиме вам в допомогу. Й хоча з ними можна обговорювати події, які відбуваються, а також цікавитись їх особистим життям, це далеко не рівень взаємовідносин, які можна було формувати в тій же Baldur&#8217;s Gate 3. В романтичні стосунки з напарниками теж вступати не можна.</p><p>Бойова система доволі примітивна, якщо дивитись лише на механіку бою, а дерево вмінь надто спрощене. Але те, як ви комбінуєте вміння, які обираєте цілі та закляття та знаходите рішення в абсолютному хаосі, на який перетворюється кожна з битв, приносить неймовірне задоволення. Раз за разом я спеціально досліджував карту в пошуках нових ворогів, щоб протестувати свій новий магічний пістоль чи чергове закляття, яке спалює (або морозить) ворогів.</p><p><img loading="lazy" class="alignnone size-large wp-image-291577" src="/wp-content/uploads/2025/02/Avowed_SCREENS_HUD_2-min-1024x576.jpg" alt="" width="1024" height="576" srcset="/wp-content/uploads/2025/02/Avowed_SCREENS_HUD_2-min-1024x576.jpg 1024w, /wp-content/uploads/2025/02/Avowed_SCREENS_HUD_2-min-300x169.jpg 300w, /wp-content/uploads/2025/02/Avowed_SCREENS_HUD_2-min-768x432.jpg 768w, /wp-content/uploads/2025/02/Avowed_SCREENS_HUD_2-min-1536x864.jpg 1536w, /wp-content/uploads/2025/02/Avowed_SCREENS_HUD_2-min-2048x1152.jpg 2048w, /wp-content/uploads/2025/02/Avowed_SCREENS_HUD_2-min-650x366.jpg 650w" sizes="(max-width: 1024px) 100vw, 1024px" /></p><p>Гра спонукає вас експериментувати. Скидання вмінь тут коштує дуже дешево й це можна зробити в будь-який момент. Ви також необмежені в екіпіруванні персонажа. Хочете бути магом та носити тяжку броню? Будь ласка. Хочете мати пістоль в одній руці та кинджал в іншій? Без проблем.</p><p>Єдине, з чим можуть виникнути проблеми, та це з пошуком достатньої кількості ресурсів для покращення ваших обладунків та зброї. Від рівня покращення (а вони тут доволі стандартні як для RPG та мають кольорову градацію від білого до оранжевого) напряму залежить і шкода, якої завдаєте ви, і так само шкода, якої завдають вороги вам. Тобто зустрівши ворога з рівнем екіпірування вище вашого ви скоріше за все загинете з двох-трьох ударів. Принаймні саме це сталося зі мною на початку гри, коли я натрапив на табір ворогів «синьої» якості.</p><p><img loading="lazy" class="alignnone size-large wp-image-291579" src="/wp-content/uploads/2025/02/Avowed_SCREENS_HUD_3-min-1024x576.jpg" alt="" width="1024" height="576" srcset="/wp-content/uploads/2025/02/Avowed_SCREENS_HUD_3-min-1024x576.jpg 1024w, /wp-content/uploads/2025/02/Avowed_SCREENS_HUD_3-min-300x169.jpg 300w, /wp-content/uploads/2025/02/Avowed_SCREENS_HUD_3-min-768x432.jpg 768w, /wp-content/uploads/2025/02/Avowed_SCREENS_HUD_3-min-1536x864.jpg 1536w, /wp-content/uploads/2025/02/Avowed_SCREENS_HUD_3-min-2048x1152.jpg 2048w, /wp-content/uploads/2025/02/Avowed_SCREENS_HUD_3-min-650x366.jpg 650w" sizes="(max-width: 1024px) 100vw, 1024px" /></p><h2><strong>Простота — запорука успіху</strong></h2><p>У цій простоті, а іноді й поверхневості Avowed, і є основна перевага гри й вона це прекрасно розуміє, пропонуючи гравцям дещо інше.<br />Avowed багато в чому нагадує ігри давно забутих часів, коли гравця не переобтяжували відкритими світами на десятки квадратних кілометрів та десятками відміток на карті. Світ Avowed цікаво досліджувати не заради нагороди, а заради процесу. Схожі відчуття в мене були під час проходження Fable чи Beyond Good and Evil – ігор, які в першу чергу сприймалися як пригода, а не черговий робочий день.</p>

<em>Якщо ви ігровий розробник або видавець і хочете, щоб ми оглянули вашу гру, надсилайте ключ на info@nachasi.com.</em>
<h2>Основні відомості про Avowed</h2>
<ul>
 	<li><strong>Дата виходу:</strong> 18 лютого 2025 року</li>
 	<li><strong>Платформи:</strong> ПК, Xbox Series X|S</li>
 	<li><strong>Платформа огляду:</strong> ПК (гра надана на огляд Xbox)</li>
</ul>
Менш як три години знадобилося мені для того, щоб пройти шлях від обережної зацікавленості, змішаної зі скептицизмом, до визнання, що я отримую задоволення від простих прогулянок по карті, паралельно рятуючи світ від павуків та людиноподібних ящерів. Саме той випадок, коли дійсно потрібно пограти, адже гра від анонсу й після перших попередніх вражень сприймалась як «кольоровий Skyrim». Помилятися неприємно, але у випадку Avowed усе навпаки. І хоча нова action-RPG від Obsidian Entertainment не перевертає жанр з ніг на голову, а подекуди відчувається як гра давно забутих часів, прекрасно усвідомлюючи це, вона зачарує вас чимось іншим. Про це й поговоримо.
<h2>Повернення до знайомого світу</h2>
<img class="alignnone size-large wp-image-291567" src="https://admin.nachasi.com/wp-content/uploads/2025/02/Avowed_ES_ENVIRONMENTS_2-min-1024x576.jpg" alt="" width="1024" height="576" />

Події Avowed розгортаються у Живих землях – материку Еори, світу, в якому відбуваються події попередніх ігор Obsidian Entertainment – Pillars of Eternity та Pillars of Eternity II: Deadfire.

Головна особливість Еори, окрім магії та ельфів, це те, що душі померлих проходять цикл переродження завдяки енергії адри – магічного мінералу, який є основним складником стовпів вічності. Цей процес відбувається природно та не потребує зовнішнього втручання, проте деякі маги знайшли спосіб контролювати душі. Вони навчилися захоплювати їх, змінювати перебіг реінкарнації та навіть вселяти душі у неживі предмети або створіння. Саме так було створено богів Еори й цей обман і став центральною темою сюжетів Pillars of Eternity та її продовження.

<img class="alignnone size-large wp-image-291569" src="https://admin.nachasi.com/wp-content/uploads/2025/02/Avowed_Galawains_Tusk_2-min-1024x576.jpg" alt="" width="1024" height="576" />

Сюжет Avowed розпочинається приблизно через два роки після Deadfire. Ви граєте за богоподібного, якого імператор в ролі свого посланця направляє до Живих земель розслідувати таємничу чуму, яка впливає на екосистему острова, перетворюючи тварин та людей на зомбі, й прискорюючи ріст рослин.

Після невеличкого вступу, в якому вам пояснюють основи ігрового процесу, вас зустрічають представники імператора в місцевому порту й, надавши вам провідника в напарники, відправляють на всі чотири сторони розслідувати, що це за страшна чума така про яку є лише чутки та ніякої конкретики.

<img class="alignnone size-large wp-image-291571" src="https://admin.nachasi.com/wp-content/uploads/2025/02/Avowed_SS_ENVIRONMENTS_1-min-1024x576.jpg" alt="" width="1024" height="576" />

Точніше відправляють вас в конкретне місце з завданням, проте як справжнього героя гри жанру action-RPG, воно вас зацікавить в останню чергу. Спочатку нам треба розібратися з місцевими злодіями, допомогти всім жителям міста та околиць, вбити гігантського павука та десятки павуків менших розмірів. Список можна доповнити будь-яким стандартним завданням для жанру й з великою ймовірністю ви його зустрінете в грі.

І хоча й звучить це все не дуже захоплююче й так, більшість завдань зводиться до простого «сходи, вбий, принеси», це з головою компенсується фірмовими «обсідіанівськими» діалогами, гумором та процесом дослідження Живих земель.
<h2><strong>Фірмовий стиль</strong></h2>
Ігровий світ Avowed поділений на локації, які на початку здаються невеличкими, особливо якщо порівнювати з розмірами карт в інших схожих проєктах. Проте вони просто наповнені контентом. Буквально після першого додаткового завдання я просто відправився досліджувати околиці, тому що цікавинки трапляються на кожному метрі. Й говорячи про цікавинки я не маю на увазі нагороди та лут: так, його тут достатньо, проте дослідження в Avowed спонукає саме процес та цікавість знайти щось унікальне: чи то новий квест, чи якусь дивну ситуацію, чи навіть вид на околиці.

<img class="alignnone size-large wp-image-291573" src="https://admin.nachasi.com/wp-content/uploads/2025/02/Avowed_Emerald_Stair_Adra-min-1024x576.jpg" alt="" width="1024" height="576" />

Що стосується рольового складника, то він тут теж обмежений. Ваша роль та належність до богоподібних визначена грою за замовчуванням, а вибір раси обмежує приналежність до Едирської імперії, яка переважно складається з людей та ельфів. Дворфа ви створити не зможете.

Можна обрати походження, яке окрім інших бонусів, відкриває вам різні додаткові репліки в грі. Часто вони впливають на результат завдань.
Доволі спрощений редактор персонажа Avowed компенсує діалогами та можливостями розвитку подій залежно від вашого вибору. Гра постійно пропонує декілька абсолютно протилежних, а часто креативних підходів до вирішення будь-якого конфлікту. В класичному для Obsidian стилі, ваші рішення й те, як ви розмовляєте з оточуючими впливає як на основний сюжет, так і на менш значущі події. Для того, щоб побачити всі варіанти розвитку подій гру доведеться пройти декілька разів, кожен раз обираючи походження та змінюючи ваші рішення в діалогах.

<img class="alignnone size-large wp-image-291575" src="https://admin.nachasi.com/wp-content/uploads/2025/02/Avowed_ES_YATZLI_GIATTA-min-1024x576.jpg" alt="" width="1024" height="576" />

Напарники теж дуже часто реагують на те, як ви себе поводите, що іноді генерує дуже смішні репліки та ситуації. Їх, до речі, в грі всього чотири й гра їх поступово видаватиме вам в допомогу. Й хоча з ними можна обговорювати події, які відбуваються, а також цікавитись їх особистим життям, це далеко не рівень взаємовідносин, які можна було формувати в тій же Baldur's Gate 3. В романтичні стосунки з напарниками теж вступати не можна.

Бойова система доволі примітивна, якщо дивитись лише на механіку бою, а дерево вмінь надто спрощене. Але те, як ви комбінуєте вміння, які обираєте цілі та закляття та знаходите рішення в абсолютному хаосі, на який перетворюється кожна з битв, приносить неймовірне задоволення. Раз за разом я спеціально досліджував карту в пошуках нових ворогів, щоб протестувати свій новий магічний пістоль чи чергове закляття, яке спалює (або морозить) ворогів.

<img class="alignnone size-large wp-image-291577" src="https://admin.nachasi.com/wp-content/uploads/2025/02/Avowed_SCREENS_HUD_2-min-1024x576.jpg" alt="" width="1024" height="576" />

Гра спонукає вас експериментувати. Скидання вмінь тут коштує дуже дешево й це можна зробити в будь-який момент. Ви також необмежені в екіпіруванні персонажа. Хочете бути магом та носити тяжку броню? Будь ласка. Хочете мати пістоль в одній руці та кинджал в іншій? Без проблем.

Єдине, з чим можуть виникнути проблеми, та це з пошуком достатньої кількості ресурсів для покращення ваших обладунків та зброї. Від рівня покращення (а вони тут доволі стандартні як для RPG та мають кольорову градацію від білого до оранжевого) напряму залежить і шкода, якої завдаєте ви, і так само шкода, якої завдають вороги вам. Тобто зустрівши ворога з рівнем екіпірування вище вашого ви скоріше за все загинете з двох-трьох ударів. Принаймні саме це сталося зі мною на початку гри, коли я натрапив на табір ворогів «синьої» якості.

<img class="alignnone size-large wp-image-291579" src="https://admin.nachasi.com/wp-content/uploads/2025/02/Avowed_SCREENS_HUD_3-min-1024x576.jpg" alt="" width="1024" height="576" />
<h2><strong>Простота — запорука успіху</strong></h2>
У цій простоті, а іноді й поверхневості Avowed, і є основна перевага гри й вона це прекрасно розуміє, пропонуючи гравцям дещо інше.
Avowed багато в чому нагадує ігри давно забутих часів, коли гравця не переобтяжували відкритими світами на десятки квадратних кілометрів та десятками відміток на карті. Світ Avowed цікаво досліджувати не заради нагороди, а заради процесу. Схожі відчуття в мене були під час проходження Fable чи Beyond Good and Evil – ігор, які в першу чергу сприймалися як пригода, а не черговий робочий день.

🔮 Avowed — магія в простоті. Гра на часі

🏰 Kingdom Come: Deliverance II — ігровий (не)нон-фікшн. Гра на часі

Що таке Kingdom Come: Deliverance II та з чим її доведеться їсти та запивати

🤠 Indiana Jones and the Great Circle — пригода вихідного дня. Гра на часі

У 2021 році Lucasfilm Games разом із Bethesda анонсували розробку гри за кінофраншизою фільмів про Індіану Джонса на фоні зйомок нової стрічки

☢️ S.T.A.L.K.E.R. 2: Серце Чорнобиля — історії трьох сталкерів. Гра на часі

Після дійсно довгого очікування ми отримаємо реліз S.T.A.L.K.E.R. 2: Серце Чорнобиля і коли ми говоримо «довго» ми маємо на увазі

☢️ Трилогія S.T.A.L.K.E.R. на Nintendo Switch — завершити почате. Гра на часі

Для консольних сталкерів 2024 рік став справжнім святом, адже, якщо до березня цього року вони очікували хіба що на реліз S.T.A.L.K.E.R. 2, то навесні 

<em>Якщо ви ігровий розробник або видавець і хочете, щоб ми оглянули вашу гру, надсилайте ключ на info@nachasi.com.</em>
<h2>Основні відомості про Silent Hill 2</h2>
<ul>
 	<li><strong>Дата виходу:</strong> 8 жовтня 2024 (оригінальна дата виходу — 24 вересня 2001)</li>
 	<li><strong>Платформи:</strong> PlayStation 5, ПК</li>
 	<li><strong>Платформа огляду:</strong> PlayStation 5 (ключ надано на огляд ERC)</li>
</ul>
<h2><strong>A blast from the past</strong></h2>
В далекому 2003 році таку розкіш як персональний комп'ютер, а тим більше PlayStation 2, міг дозволити собі не кожен.

Не маючи змоги грати, своє хобі я задовольняв купуючи ігрові журнали та іншу літературу. Інтернет тоді, а тим більше український його сегмент, тільки розвивався, тому не дивно, що хтось додумався випускати книги з повними проходженнями ігор. Й одного разу мої руки натрапили на черговий екземпляр.

В ньому посеред інших ігор (я точно запам'ятав лише Arx Fatalis та Divine Divinity) було проходження Silent Hill 2. Навіть читати описи того, що відбувається на екрані, було моторошно, а чорно-білі знімки з екрана поганої якості лише посилювали ефект. Найбільше мене вразило, що гравцеві постійно доводилося взаємодіяти з невідомим: просуньте руку в абсолютно темну діру, стрибніть в прірву і так далі. В моїй уяві це було найстрашнішим, що може бути у відеогрі.

<img class="alignnone size-large wp-image-279935" src="https://admin.nachasi.com/wp-content/uploads/2024/10/SILENT-HILL-2_20241015170302-1024x576.jpg" alt="" width="1024" height="576">

Декілька років по тому, коли в мене вже з'явився персональний комп'ютер, я відправився на київський радіоринок «Караваєві дачі» – святе місце для будь-якого геймера.

Звісно, що серед інших покупок я не міг не придбати диск з Silent Hill 2. По-перше, було цікаво, а по-друге, я тоді не дуже розбирався в іграх і купував лише щось знайоме, або те, що хвалили в журналах.

Повернувшися додому, встановивши й запустивши гру, я почав свою подорож містом Сайлент Гілл. Здавалося б, що знання всіх секретів гри та сюжету загалом мало б мене підготувати, проте реальність виявилась не такою райдужною.

Гра була моторошною, і найбільше лякали не монстри. Вони, хоча й доволі гротескні, не були чимось жахливим: на Заході тоді був модним зовсім інший горор – це були або страхітливі тварини, які постійно ричали й хотіли вас з'їсти, або не менш моторошний боді горор, і мені цей підхід здавався лячнішим. Жахала гнітюча атмосфера, відчуття самотності та безвихіддя. А ще музика та звуки. Особливо музика та звуки.

Погравши декілька годин при денному світлі, я зрозумів, що жанр точно не для мене й відклав Silent Hill 2.

<img class="alignnone size-full wp-image-279873" src="https://admin.nachasi.com/wp-content/uploads/2024/10/twin_peaks_image.jpg" alt="" width="1002" height="643">

<em>Team Silent, розробники оригінальних Silent Hill, надихалися посеред іншого й роботами Девіда Лінча.</em>
<h2><strong>"In my restless dreams I see that town. Silent Hill"</strong></h2>
Після того, як Konami анонсувала римейк Silent Hill 2 у співпраці з Bloober Team, багато фанатів оригінальної гри поставилися до цього скептично. Bloober, хоча й спеціалізується на горорах, не має проєктів, співмірних за успіхом з Silent Hill 2. Побоювання фанатів були зрозумілі. За роки з моменту виходу Silent Hill 2 стала культовою. Про гру говорили, її досліджували, створювали теорії, які частково навіть підтверджував головний дизайнер гри Масахіро Іто у своєму Твіттері. Значення Silent Hill 2 для жанру та ігрової індустрії важко переоцінити.

Забігаючи наперед можу сказати, що побоювання були марними, хоча сумніви щодо якості були до останнього.

[background_substrate_simple color="#1e73be"]

Дискове видання містить цікаву подвійну обкладинку.

<iframe style="border: none; overflow: hidden;" src="https://www.facebook.com/plugins/post.php?href=https%3A%2F%2Fwww.facebook.com%2FERCGamingDistribution%2Fposts%2Fpfbid064g1TzXGoLgBHqg1tmexCKGqWcsmC4XP5wmRW9suBoMerqcjdpFBfzxYZQhqwsBQl&show_text=true&width=500" width="500" height="748" frameborder="0" scrolling="no" allowfullscreen="allowfullscreen"></iframe>

[/background_substrate_simple]
<h2><strong>"We are all the same"</strong></h2>
Структурно римейк – це все той же Silent Hill 2 з невеличкими покращеннями. Окрім оновленої графіки, Bloober внесли деякі зміни й в ігровий процес. Камера тепер постійно показує те, що бачить Джеймс, на відміну від оригіналу, в якому перспектива камери в деяких сценах була фіксованою через технічні обмеження тогочасного заліза. Директор оригінального Silent Hill 2 Масаші Цубояма навіть похвалив та підтримав цю зміну Bloober:

https://twitter.com/tsuboyama2024/status/1842189241583067547

Окрім цього, змін зазнали деякі локації, а частина діалогів була переписана для кращого розуміння. Помітно, що команда Bloober – великі шанувальники оригіналу, й хотіли зробити римейк максимально наближеним до нього. На цьому я думаю з порівняннями можна закінчувати, адже сенсу в цьому небагато й гра більшою мірою розроблялася для тих, хто з оригінальною Silent Hill 2 знайомий не був.
<h2><strong>The whisper in room 209</strong></h2>
Ви граєте за Джеймса Сандерленда, який отримує листа від своєї покійної дружини Мері. У ньому Мері нарікає на те, що Джеймс так і не відвіз її в їхнє улюблене місто Сайлент Гілл і каже, що тепер вона там, чекає на нього. Мері померла три роки тому, і хоча цей факт дещо дивує Джеймса, він вирішує поїхати до міста, аби знайти Мері.

Сайлент Гілл, який Мері описувала як рай на землі, зустрічає Джеймса густим туманом та людиноподібними монстрами. Чим далі Джеймс заглиблюється в місто, тим абсурднішим і жахливішим стає оточення.

Чи зможе Джеймс знайти Мері й чи жива вона взагалі?

<img class="alignnone size-large wp-image-279949" src="https://admin.nachasi.com/wp-content/uploads/2024/10/SILENT-HILL-2_20241015171436-1024x576.jpg" alt="" width="1024" height="576">

В ролі Джеймса вам доведеться досліджувати місто, крокуючи від однієї точки до іншої, на шляху розбираючись з монстрами та розгадуючи нескладні головоломки. Радує, до речі, наявність окремих налаштувань складності для боїв та пазлів. Гра досить лінійна, й загубитися майже неможливо, хоча на самому початку я поспіхом підняв один з ключових предметів, після чого завʼязався бій, а далі все, як в тумані – куди йти незрозуміло, тому довелося копирсатися в інвентарі.

<img class="alignnone size-large wp-image-279927" src="https://admin.nachasi.com/wp-content/uploads/2024/10/SILENT-HILL-2_20241015165018-1024x576.jpg" alt="" width="1024" height="576">

Інвентар тут класичний для горорів початку 2000-их, але взаємодіяти з ним доводиться не часто. Для використання зцілюючих предметів та зміни зброї є швидкі клавіші. Єдине, що не дуже зручно: для перемикання на зброю ближнього бою потрібно все ж відкривати інвентар. Як по-іншому це зробити в версії для PlayStation 5 я не знайшов.

<img class="alignnone size-large wp-image-279887" src="https://admin.nachasi.com/wp-content/uploads/2024/10/SILENT-HILL-2_20241005180102-1024x576.jpg" alt="" width="1024" height="576">

Бойова система нагадує щось середнє між The Last of Us та римейками Resident Evil. Вона не така відточена, як в іграх Naughty Dog, й Джеймс може здатися трохи незграбним. Проте враховуючи, що професія головного героя – звичайний клерк, цьому можна знайти пояснення.

Зіткнень з ворогами — достатньо, проте гра ніколи не фокусує на цьому увагу. Як я вже писав у вступі, Silent Hill 2 не потрібно вас лякати монстрами, вони тут більшою мірою кумедні, особливо манекени та лежачі фігури, яких можна зустріти в самому початку гри. Оточення, музика та звуковий дизайн це з головою компенсують й примушують час від часу зупинитись, щоб подивитись і у вікно й нагадати собі, що це все не реально. Про геніальний саундтрек Акіри Ямаоки й додати нічого, проте найтривожніші моменти в грі ті, коли нічого не відбувається, гра затихає й ви чуєте лише поодинокі крики чи шелест десь вдалечині.

Щось схоже я відчував, як би дивно це не звучало, при перегляді Sicario Денні Вільнева, де моменти затишшя на екрані викликали відчуття тривоги.

https://youtu.be/DTURa2bn9jc

<em>Фани оригіналу теоретизували, що цей шепіт належить Джеймсові, але насправді це звук, який розробники придбали на одному зі стоків</em>
<h2><strong>"Don't worry, I'm not crazy... at least, I don't think so"</strong></h2>
Silent Hill 2 підіймає глибокі та важкі теми. Окрім історії Джеймса, який протягом усієї гри бореться не лише з монстрами навколо, а й з власними внутрішніми демонами, в грі є й інші персонажі, які з різних причин також приїхали до міста. На початку гри ми зустрічаємо Анжелу, про яку пізніше дізнаємося, що вона стала жертвою сексуального насилля з боку батька та брата. Трохи пізніше з'являється Едді, якого знущання через зайву вагу довели до жорстоких наслідків. Просуваючись крізь місто та розплутуючи історію Джеймса, ми також стежимо за шляхом Анжели й Едді — і, не розкриваючи спойлерів, скажу: там також мало хорошого.

<img class="alignnone size-large wp-image-279915" src="https://admin.nachasi.com/wp-content/uploads/2024/10/SILENT-HILL-2_20241009183052-1024x576.jpg" alt="" width="1024" height="576">

Гра також торкається тем сексуальності та саморуйнування, які переплетені не тільки з сюжетом, але й з оточенням та ситуаціями, в які потрапляє головний герой.

Все це, разом з атмосферою, робить Silent Hill 2 унікальним проєктом: ні попередні, ні наступні ігри серії не змогли навіть наблизитися до тих почуттів, які викликала друга частина. Те саме можна сказати й про горори інших студій. Коли твоїм ворогом є культ або чергове втілення зла — це зовсім інше, ніж коли головним ворогом є ти сам.

[background_substrate_simple color="#1e73be"]

Окремо відмічу, що в грі присутня українська локалізація й виконана вона на належному рівні. Звісно, щодо деяких слів чи фраз можна посперечатися, але це стосується будь-якого перекладу. Тішить, що все більше проєктів такого рівня перекладають українською й хотілося б, щоб український гравець підтримував видавців і розробників, які це роблять.

<img class="alignnone size-large wp-image-279933" src="https://admin.nachasi.com/wp-content/uploads/2024/10/SILENT-HILL-2_20241015165804-1024x576.jpg" alt="" width="1024" height="576">

[/background_substrate_simple]
<h2 style="text-align: center;"><strong>***</strong></h2>
Bloober Team вдалося майже неможливе: відтворити один з найкультовіших ігрових проєктів в історії, місцями навіть покращивши його. Silent Hill 2 – це визначення психологічного горору та гра, яка майже нікого не залишить байдужим. Беззаперечно один з кращих релізів року й однозначна рекомендація від нас.

<strong>Кому сподобається</strong>: фанатам горорів та оригінальної частини

<strong>Кому не сподобається</strong>: якщо вам не подобається жанр, гра може викликати дискомфорт

<em>Якщо ви ігровий розробник або видавець і хочете, щоб ми оглянули вашу гру, надсилайте ключ на info@nachasi.com.</em>
<h2>Основні відомості про Silent Hill 2</h2>
<ul>
 	<li><strong>Дата виходу:</strong> 8 жовтня 2024 (оригінальна дата виходу — 24 вересня 2001)</li>
 	<li><strong>Платформи:</strong> PlayStation 5, ПК</li>
 	<li><strong>Платформа огляду:</strong> PlayStation 5 (ключ надано на огляд ERC)</li>
</ul>
<h2><strong>A blast from the past</strong></h2>
В далекому 2003 році таку розкіш як персональний комп'ютер, а тим більше PlayStation 2, міг дозволити собі не кожен.

Не маючи змоги грати, своє хобі я задовольняв купуючи ігрові журнали та іншу літературу. Інтернет тоді, а тим більше український його сегмент, тільки розвивався, тому не дивно, що хтось додумався випускати книги з повними проходженнями ігор. Й одного разу мої руки натрапили на черговий екземпляр.

В ньому посеред інших ігор (я точно запам'ятав лише Arx Fatalis та Divine Divinity) було проходження Silent Hill 2. Навіть читати описи того, що відбувається на екрані, було моторошно, а чорно-білі знімки з екрана поганої якості лише посилювали ефект. Найбільше мене вразило, що гравцеві постійно доводилося взаємодіяти з невідомим: просуньте руку в абсолютно темну діру, стрибніть в прірву і так далі. В моїй уяві це було найстрашнішим, що може бути у відеогрі.

<img class="alignnone size-large wp-image-279935" src="https://admin.nachasi.com/wp-content/uploads/2024/10/SILENT-HILL-2_20241015170302-1024x576.jpg" alt="" width="1024" height="576" />

Декілька років по тому, коли в мене вже з'явився персональний комп'ютер, я відправився на київський радіоринок «Караваєві дачі» – святе місце для будь-якого геймера.

Звісно, що серед інших покупок я не міг не придбати диск з Silent Hill 2. По-перше, було цікаво, а по-друге, я тоді не дуже розбирався в іграх і купував лише щось знайоме, або те, що хвалили в журналах.

Повернувшися додому, встановивши й запустивши гру, я почав свою подорож містом Сайлент Гілл. Здавалося б, що знання всіх секретів гри та сюжету загалом мало б мене підготувати, проте реальність виявилась не такою райдужною.

Гра була моторошною, і найбільше лякали не монстри. Вони, хоча й доволі гротескні, не були чимось жахливим: на Заході тоді був модним зовсім інший горор – це були або страхітливі тварини, які постійно ричали й хотіли вас з'їсти, або не менш моторошний боді горор, і мені цей підхід здавався лячнішим. Жахала гнітюча атмосфера, відчуття самотності та безвихіддя. А ще музика та звуки. Особливо музика та звуки.

Погравши декілька годин при денному світлі, я зрозумів, що жанр точно не для мене й відклав Silent Hill 2.

<img class="alignnone size-full wp-image-279873" src="https://admin.nachasi.com/wp-content/uploads/2024/10/twin_peaks_image.jpg" alt="" width="1002" height="643" />

<em>Team Silent, розробники оригінальних Silent Hill, надихалися посеред іншого й роботами Девіда Лінча.</em>
<h2><strong>"In my restless dreams I see that town. Silent Hill"</strong></h2>
Після того, як Konami анонсувала римейк Silent Hill 2 у співпраці з Bloober Team, багато фанатів оригінальної гри поставилися до цього скептично. Bloober, хоча й спеціалізується на горорах, не має проєктів, співмірних за успіхом з Silent Hill 2. Побоювання фанатів були зрозумілі. За роки з моменту виходу Silent Hill 2 стала культовою. Про гру говорили, її досліджували, створювали теорії, які частково навіть підтверджував головний дизайнер гри Масахіро Іто у своєму Твіттері. Значення Silent Hill 2 для жанру та ігрової індустрії важко переоцінити.

Забігаючи наперед можу сказати, що побоювання були марними, хоча сумніви щодо якості були до останнього.

[background_substrate_simple color="#1e73be"]

Дискове видання містить цікаву подвійну обкладинку.

<iframe style="border: none; overflow: hidden;" src="https://www.facebook.com/plugins/post.php?href=https%3A%2F%2Fwww.facebook.com%2FERCGamingDistribution%2Fposts%2Fpfbid064g1TzXGoLgBHqg1tmexCKGqWcsmC4XP5wmRW9suBoMerqcjdpFBfzxYZQhqwsBQl&amp;show_text=true&amp;width=500" width="500" height="748" frameborder="0" scrolling="no" allowfullscreen="allowfullscreen"></iframe>

[/background_substrate_simple]
<h2><strong>"We are all the same"</strong></h2>
Структурно римейк – це все той же Silent Hill 2 з невеличкими покращеннями. Окрім оновленої графіки, Bloober внесли деякі зміни й в ігровий процес. Камера тепер постійно показує те, що бачить Джеймс, на відміну від оригіналу, в якому перспектива камери в деяких сценах була фіксованою через технічні обмеження тогочасного заліза. Директор оригінального Silent Hill 2 Масаші Цубояма навіть похвалив та підтримав цю зміну Bloober:

https://twitter.com/tsuboyama2024/status/1842189241583067547

Окрім цього, змін зазнали деякі локації, а частина діалогів була переписана для кращого розуміння. Помітно, що команда Bloober – великі шанувальники оригіналу, й хотіли зробити римейк максимально наближеним до нього. На цьому я думаю з порівняннями можна закінчувати, адже сенсу в цьому небагато й гра більшою мірою розроблялася для тих, хто з оригінальною Silent Hill 2 знайомий не був.
<h2><strong>The whisper in room 209</strong></h2>
Ви граєте за Джеймса Сандерленда, який отримує листа від своєї покійної дружини Мері. У ньому Мері нарікає на те, що Джеймс так і не відвіз її в їхнє улюблене місто Сайлент Гілл і каже, що тепер вона там, чекає на нього. Мері померла три роки тому, і хоча цей факт дещо дивує Джеймса, він вирішує поїхати до міста, аби знайти Мері.

Сайлент Гілл, який Мері описувала як рай на землі, зустрічає Джеймса густим туманом та людиноподібними монстрами. Чим далі Джеймс заглиблюється в місто, тим абсурднішим і жахливішим стає оточення.

Чи зможе Джеймс знайти Мері й чи жива вона взагалі?

<img class="alignnone size-large wp-image-279949" src="https://admin.nachasi.com/wp-content/uploads/2024/10/SILENT-HILL-2_20241015171436-1024x576.jpg" alt="" width="1024" height="576" />

В ролі Джеймса вам доведеться досліджувати місто, крокуючи від однієї точки до іншої, на шляху розбираючись з монстрами та розгадуючи нескладні головоломки. Радує, до речі, наявність окремих налаштувань складності для боїв та пазлів. Гра досить лінійна, й загубитися майже неможливо, хоча на самому початку я поспіхом підняв один з ключових предметів, після чого завʼязався бій, а далі все, як в тумані – куди йти незрозуміло, тому довелося копирсатися в інвентарі.

<img class="alignnone size-large wp-image-279927" src="https://admin.nachasi.com/wp-content/uploads/2024/10/SILENT-HILL-2_20241015165018-1024x576.jpg" alt="" width="1024" height="576" />

Інвентар тут класичний для горорів початку 2000-их, але взаємодіяти з ним доводиться не часто. Для використання зцілюючих предметів та зміни зброї є швидкі клавіші. Єдине, що не дуже зручно: для перемикання на зброю ближнього бою потрібно все ж відкривати інвентар. Як по-іншому це зробити в версії для PlayStation 5 я не знайшов.

<img class="alignnone size-large wp-image-279887" src="https://admin.nachasi.com/wp-content/uploads/2024/10/SILENT-HILL-2_20241005180102-1024x576.jpg" alt="" width="1024" height="576" />

Бойова система нагадує щось середнє між The Last of Us та римейками Resident Evil. Вона не така відточена, як в іграх Naughty Dog, й Джеймс може здатися трохи незграбним. Проте враховуючи, що професія головного героя – звичайний клерк, цьому можна знайти пояснення.

Зіткнень з ворогами — достатньо, проте гра ніколи не фокусує на цьому увагу. Як я вже писав у вступі, Silent Hill 2 не потрібно вас лякати монстрами, вони тут більшою мірою кумедні, особливо манекени та лежачі фігури, яких можна зустріти в самому початку гри. Оточення, музика та звуковий дизайн це з головою компенсують й примушують час від часу зупинитись, щоб подивитись і у вікно й нагадати собі, що це все не реально. Про геніальний саундтрек Акіри Ямаоки й додати нічого, проте найтривожніші моменти в грі ті, коли нічого не відбувається, гра затихає й ви чуєте лише поодинокі крики чи шелест десь вдалечині.

Щось схоже я відчував, як би дивно це не звучало, при перегляді Sicario Денні Вільнева, де моменти затишшя на екрані викликали відчуття тривоги.

https://youtu.be/DTURa2bn9jc

<em>Фани оригіналу теоретизували, що цей шепіт належить Джеймсові, але насправді це звук, який розробники придбали на одному зі стоків</em>
<h2><strong>"Don't worry, I'm not crazy... at least, I don't think so"</strong></h2>
Silent Hill 2 підіймає глибокі та важкі теми. Окрім історії Джеймса, який протягом усієї гри бореться не лише з монстрами навколо, а й з власними внутрішніми демонами, в грі є й інші персонажі, які з різних причин також приїхали до міста. На початку гри ми зустрічаємо Анжелу, про яку пізніше дізнаємося, що вона стала жертвою сексуального насилля з боку батька та брата. Трохи пізніше з'являється Едді, якого знущання через зайву вагу довели до жорстоких наслідків. Просуваючись крізь місто та розплутуючи історію Джеймса, ми також стежимо за шляхом Анжели й Едді — і, не розкриваючи спойлерів, скажу: там також мало хорошого.

<img class="alignnone size-large wp-image-279915" src="https://admin.nachasi.com/wp-content/uploads/2024/10/SILENT-HILL-2_20241009183052-1024x576.jpg" alt="" width="1024" height="576" />

Гра також торкається тем сексуальності та саморуйнування, які переплетені не тільки з сюжетом, але й з оточенням та ситуаціями, в які потрапляє головний герой.

Все це, разом з атмосферою, робить Silent Hill 2 унікальним проєктом: ні попередні, ні наступні ігри серії не змогли навіть наблизитися до тих почуттів, які викликала друга частина. Те саме можна сказати й про горори інших студій. Коли твоїм ворогом є культ або чергове втілення зла — це зовсім інше, ніж коли головним ворогом є ти сам.

[background_substrate_simple color="#1e73be"]

Окремо відмічу, що в грі присутня українська локалізація й виконана вона на належному рівні. Звісно, щодо деяких слів чи фраз можна посперечатися, але це стосується будь-якого перекладу. Тішить, що все більше проєктів такого рівня перекладають українською й хотілося б, щоб український гравець підтримував видавців і розробників, які це роблять.

<img class="alignnone size-large wp-image-279933" src="https://admin.nachasi.com/wp-content/uploads/2024/10/SILENT-HILL-2_20241015165804-1024x576.jpg" alt="" width="1024" height="576" />

[/background_substrate_simple]
<h2 style="text-align: center;"><strong>***</strong></h2>
Bloober Team вдалося майже неможливе: відтворити один з найкультовіших ігрових проєктів в історії, місцями навіть покращивши його. Silent Hill 2 – це визначення психологічного горору та гра, яка майже нікого не залишить байдужим. Беззаперечно один з кращих релізів року й однозначна рекомендація від нас.

<strong>Кому сподобається</strong>: фанатам горорів та оригінальної частини

<strong>Кому не сподобається</strong>: якщо вам не подобається жанр, гра може викликати дискомфорт

😶‍🌫️ Silent Hill 2 – повернення класики. Гра на часі

Bloober Team вдалося майже неможливе: відтворити один з найкультовіших ігрових проєктів в історії, місцями навіть покращивши його. Silent Hill 2 – це визначення психологічного горору та гра, яка майже нікого не залишить байдужим. Беззаперечно один з кращих релізів року й однозначна рекомендація від нас.

🌌 Star Wars Outlaws — стати «космічним негідником». Гра на часі

Огляд Star Wars Outlaws, де грати, на яких платформах вийшла, чи варта вона часу 

<em>Якщо ви ігровий розробник або видавець і хочете, щоб ми оглянули вашу гру, надсилайте ключ на info@nachasi.com.</em>
<h2>Основні відомості про Beyond Good & Evil 20th Anniversary Edition</h2>
<ul>
 	<li><strong>Дата виходу</strong>: 24 червня 2024</li>
 	<li><strong>Платформи</strong>: PlayStation 4/5, Xbox Series X|S, Nintendo Switch, ПК, GeForce Now, Amazon Luna</li>
 	<li><strong>Платформа огляду</strong>: Nintendo Switch (ключ надано на огляд Ubisoft)</li>
</ul>
<h2>Beyond Good & Evil — унікальна для свого часу</h2>
2003 рік вийшов чудовим для геймерів. GTA: Vice City, The Legend of Zelda: Wind Waker, Need for Speed: Underground, Prince of Persia: The Sands of Time і багато інших легендарних та культових ігор з'явилося саме в цьому році.

Проте було серед них дещо особливе й незвичне для того часу. У стінах тодішньої студії Ubisoft Pictures, що розташована у Монпельє на півдні Франції, розробили унікальну гру з позиченою у Фрідріха Ніцше назвою — Beyond Good & Evil.

Розробляли проєкт під керівництвом Мішеля Анселя — творця серії платформерів Rayman. На думку Анселя, відеоігри мали давати гравцю настільки багато свободи, наскільки це можливо, але одночасно розповідати історії з драматургією та ритмом не гіршим, ніж кінематограф. Саме такий підхід поклали у фундамент проєкту, і завдяки цьому гра завоювала любов цілого покоління геймерів та, забігаючи наперед, навіть витримала випробування часом.

<img class="alignnone size-large wp-image-269527" src="https://admin.nachasi.com/wp-content/uploads/2024/07/bge-2-1024x576.jpg" alt="" width="1024" height="576">

Дія Beyond Good & Evil відбувається у 2435 році на планеті шахтарів Гілліс. Планетою керує військова диктатура, що стверджує, ніби захищає гілійців від агресивних іншопланетян ДомЗ.

Гравцю пропонують приміряти на себе роль місцевої фотожурналістки Джейд, яка також разом зі своїм другом, дядьком Пейджем, керує сиротинцем для дітей, що втратили батьків через напади ДомЗ. Сиротинець перебивається з хліба на воду, тож коли стається черговий напад іншопланетян, на роботу захисного щита не залишається грошей.

Після відбиття нападу та в пошуках способів заробітку Джейд потрапляє до мережі повстанців IRIS, де дізнається, що ситуація з владою на планеті не зовсім така, як всі уявляють.

<img class="alignnone size-large wp-image-269537" src="https://admin.nachasi.com/wp-content/uploads/2024/07/bge-7-1024x576.jpg" alt="" width="1024" height="576">

Перше, що кидається в очі, це головна героїня. Жінок досі не так багато серед протагоністів, а тоді це було взагалі рідкісне явище. До того ж, Джейд не була сексуалізованою як Лара Крофт, і водночас не перетворена на даму в біді, яку обов'язково треба рятувати. У грі не так багато діалогів і тексту, але крізь них можна прослідкувати, що Джейд — це цікава людина зі своїм характером і думками. Дуже прогресивно як на 2003 рік.

Структурно гра побудована схоже на The Legend of Zelda: Ocarina of Time, тобто складається з низки доволі великих відкритих локацій, якими можна переміщуватися практично вільно між завданнями, а також закритих місцин, куди можна потрапити лише за сюжетом. Розробникам вдалося зробити неймовірно красивий та атмосферний світ, в якому крізь технологічні обмеження тих часів проглядався безмежний потенціал.

<img class="alignnone size-large wp-image-269539" src="https://admin.nachasi.com/wp-content/uploads/2024/07/bge-8-1024x576.jpg" alt="" width="1024" height="576">

Момент остаточного усвідомлення закоханості в гру наступає, коли вперше потрапляєш до міста. Пропливаючи венеціанським каналом повз європейську середньовічну архітектуру, серед якої стрімголов проносяться літаючі автівки й космічні кораблі, легко розумієш, чому мільйонам гравців так запала в душу ця гра.

<img class="alignnone size-large wp-image-269569" src="https://admin.nachasi.com/wp-content/uploads/2024/07/BGER_Screenshots_Store_4K_05-min-1024x576.jpg" alt="" width="1024" height="576">

Проте це, авжеж, не єдина причина. На відміну від значної кількості ігор того періоду, ігролад у Beyond Good & Evil не обертається навколо боїв. Безперечно Джейд може постояти за себе як проти тварин-хижаків, так і проти іншопланетян і навіть їхніх босів, та все ж вона — не всесильна супергероїня, а журналістка. Тож основне її завдання — документувати й розкривати неприємні факти для публіки.

<img class="alignnone size-large wp-image-269529" src="https://admin.nachasi.com/wp-content/uploads/2024/07/bge-3-1024x576.jpg" alt="" width="1024" height="576">

Саме цим ми й займатимемося. Взагалі першим завданням, що триватиме впродовж усієї гри, буде якраз фотографування багатої фауни планети Гілліс для науковців. За ці фотографії Джейд зароблятиме основну масу грошей, які потім витрачатиме на їжу для відновлення енергії, а також кастомізацію та інші дрібнички.
<h2><strong>Нелегка робота журналіста</strong></h2>
Але й за основним сюжетом первісне завдання Джейд завжди — роздобути інформацію. Іноді для цього потрібно буде вступити у пряме протистояння, але часто — тихцем пробратися на секретну фабрику, обійшовши «по стелсу» охорону та захисні механізми. Консистентність та відсутність лудонарративного дисонансу, коли героїня замість своєї роботи розкидує ворогів як Галк, — ще одна визначна риса цієї гри.

<img class="alignnone size-large wp-image-269541" src="https://admin.nachasi.com/wp-content/uploads/2024/07/bge-9-1024x576.jpg" alt="" width="1024" height="576">

За завітами Мішеля Анселя, творця й ідейного натхненника франшизи, сюжет просувається настільки кінематографічно, наскільки це дозволяли тогочасні технології. Попри незначну кількість діалогів і тексту, сценарій наповнений філософією, сірою мораллю та численними відсиланнями до нашої реальності і актуальних на ті часи питань — зокрема, терактів 11 вересня, американського вторгнення у Афганістан та багатьох інших. Мимоволі проводиш паралелі й з українською сучасністю.

<img class="alignnone size-large wp-image-269546" src="https://admin.nachasi.com/wp-content/uploads/2024/07/bge-10-1024x576.jpg" alt="" width="1024" height="576">

Цікаво також відзначати, як мимохідь гра зайшла на територію ретрофутуризму: повстанську газету та інші різноманітні нотатки розповсюджують у 2435 році за допомогою компакт-дисків — таким тоді уявлялося майбутнє.
<h2><strong>Як гра про майбутнє почуває себе у майбутньому</strong></h2>
Поважний вік гри дається взнаки, але далеко не так, як можна було б уявити. У більшість ігор з 2003 року сьогодні грати відверто важко, однак Beyond Good & Evil ця участь майже оминула.

У грі присутній бектрекінг, — тобто, вам доведеться повертатися в локації, які ви вже пройшли, щоб виконати там якісь нові дії чи знайти предмети, які раніше були недоступними — але завдяки загальному лінійному та кінематографічному підходу до сюжету, його тут значно менше, аніж у проєктах-сучасниках.

https://youtu.be/E_gfUGCZFw8

В усьому іншому Beyond Good & Evil на диво добре постаріла, і проходячи її, значно частіше дивуєшся тому, наскільки вона була інноваційною та неповторною для своєї епохи, і як багато там таких елементів і прийомів, які сучасні геймдизайнери почали масово використовувати в іграх лише декілька років тому.

На момент релізу на Nintendo Switch спостерігалися незначні проблеми з продуктивністю — в деяких сценах показник кадрів на секунду просідав, за відчуттями, до 23-25 (замірів не робилося), однак вже перше оновлення 1.0.1 повністю прибрало цю проблему по всій грі. На більш потужних стаціонарних консолях проблем, імовірно, не буде взагалі. Також не спостерігалося жодних критичних багів.
<h2><strong>Чи варто грати в Beyond Good & Evil через 20 років </strong></h2>
<img class="alignnone size-large wp-image-269550" src="https://admin.nachasi.com/wp-content/uploads/2024/07/bge-6-1-1024x576.jpg" alt="" width="1024" height="576">

Beyond Good & Evil першопочатково замислювалася як трилогія. Однак, попри свій культовий статус, вона розчарувала Ubisoft своїми продажами свого часу. Тож сиквел був відкладений у довгий ящик — настільки, що творець франшизи Мішель Ансель встиг залишити студію та ігрову індустрію, на прощання звинувачений у створенні токсичної атмосфери в Ubisoft Montpellier.

Вихід ювілейного перевидання, вочевидь, має на меті розігріти старих фанатів і нагадати їм про існування серії, але головним чином — привабити нових гравців, щоби сиквел, у який було вкладено так багато (розробка триває з 2008 року!), все ж таки окупився.

Такого роду подвійні завдання завжди непрості, однак, як мені здається, Ubisoft взялася за нього зовсім не дарма. Beyond Good & Evil у 2024 абсолютно варта вашого часу незалежно від того, рятували ви вже Гілліс 20 років тому і хочете пригадати юність, чи лише знайомитеся з цією чарівною, унікальною планетою, де футуристичні літаючі автівки пересуваються венеційськими каналами крізь середньовічні південні європейські квартали.

<p><em>Якщо ви ігровий розробник або видавець і хочете, щоб ми оглянули вашу гру, надсилайте ключ на info@nachasi.com.</em></p><h2>Основні відомості про Beyond Good &#038; Evil 20th Anniversary Edition</h2><ul><li><strong>Дата виходу</strong>: 24 червня 2024</li><li><strong>Платформи</strong>: PlayStation 4/5, Xbox Series X|S, Nintendo Switch, ПК, GeForce Now, Amazon Luna</li><li><strong>Платформа огляду</strong>: Nintendo Switch (ключ надано на огляд Ubisoft)</li></ul><h2>Beyond Good &#038; Evil — унікальна для свого часу</h2><p>2003 рік вийшов чудовим для геймерів. GTA: Vice City, The Legend of Zelda: Wind Waker, Need for Speed: Underground, Prince of Persia: The Sands of Time і багато інших легендарних та культових ігор з&#8217;явилося саме в цьому році.</p><p>Проте було серед них дещо особливе й незвичне для того часу. У стінах тодішньої студії Ubisoft Pictures, що розташована у Монпельє на півдні Франції, розробили унікальну гру з позиченою у Фрідріха Ніцше назвою — Beyond Good &#038; Evil.</p><p>Розробляли проєкт під керівництвом Мішеля Анселя — творця серії платформерів Rayman. На думку Анселя, відеоігри мали давати гравцю настільки багато свободи, наскільки це можливо, але одночасно розповідати історії з драматургією та ритмом не гіршим, ніж кінематограф. Саме такий підхід поклали у фундамент проєкту, і завдяки цьому гра завоювала любов цілого покоління геймерів та, забігаючи наперед, навіть витримала випробування часом.</p><p><img loading="lazy" class="alignnone size-large wp-image-269527" src="/wp-content/uploads/2024/07/bge-2-1024x576.jpg" alt="" width="1024" height="576" srcset="/wp-content/uploads/2024/07/bge-2-1024x576.jpg 1024w, /wp-content/uploads/2024/07/bge-2-300x169.jpg 300w, /wp-content/uploads/2024/07/bge-2-768x432.jpg 768w, /wp-content/uploads/2024/07/bge-2-650x366.jpg 650w, /wp-content/uploads/2024/07/bge-2.jpg 1280w" sizes="(max-width: 1024px) 100vw, 1024px" /></p><p>Дія Beyond Good &#038; Evil відбувається у 2435 році на планеті шахтарів Гілліс. Планетою керує військова диктатура, що стверджує, ніби захищає гілійців від агресивних іншопланетян ДомЗ.</p><p>Гравцю пропонують приміряти на себе роль місцевої фотожурналістки Джейд, яка також разом зі своїм другом, дядьком Пейджем, керує сиротинцем для дітей, що втратили батьків через напади ДомЗ. Сиротинець перебивається з хліба на воду, тож коли стається черговий напад іншопланетян, на роботу захисного щита не залишається грошей.</p><p>Після відбиття нападу та в пошуках способів заробітку Джейд потрапляє до мережі повстанців IRIS, де дізнається, що ситуація з владою на планеті не зовсім така, як всі уявляють.</p><p><img loading="lazy" class="alignnone size-large wp-image-269537" src="/wp-content/uploads/2024/07/bge-7-1024x576.jpg" alt="" width="1024" height="576" srcset="/wp-content/uploads/2024/07/bge-7-1024x576.jpg 1024w, /wp-content/uploads/2024/07/bge-7-300x169.jpg 300w, /wp-content/uploads/2024/07/bge-7-768x432.jpg 768w, /wp-content/uploads/2024/07/bge-7-650x366.jpg 650w, /wp-content/uploads/2024/07/bge-7.jpg 1280w" sizes="(max-width: 1024px) 100vw, 1024px" /></p><p>Перше, що кидається в очі, це головна героїня. Жінок досі не так багато серед протагоністів, а тоді це було взагалі рідкісне явище. До того ж, Джейд не була сексуалізованою як Лара Крофт, і водночас не перетворена на даму в біді, яку обов&#8217;язково треба рятувати. У грі не так багато діалогів і тексту, але крізь них можна прослідкувати, що Джейд — це цікава людина зі своїм характером і думками. Дуже прогресивно як на 2003 рік.</p><p>Структурно гра побудована схоже на The Legend of Zelda: Ocarina of Time, тобто складається з низки доволі великих відкритих локацій, якими можна переміщуватися практично вільно між завданнями, а також закритих місцин, куди можна потрапити лише за сюжетом. Розробникам вдалося зробити неймовірно красивий та атмосферний світ, в якому крізь технологічні обмеження тих часів проглядався безмежний потенціал.</p><p><img loading="lazy" class="alignnone size-large wp-image-269539" src="/wp-content/uploads/2024/07/bge-8-1024x576.jpg" alt="" width="1024" height="576" srcset="/wp-content/uploads/2024/07/bge-8-1024x576.jpg 1024w, /wp-content/uploads/2024/07/bge-8-300x169.jpg 300w, /wp-content/uploads/2024/07/bge-8-768x432.jpg 768w, /wp-content/uploads/2024/07/bge-8-650x366.jpg 650w, /wp-content/uploads/2024/07/bge-8.jpg 1280w" sizes="(max-width: 1024px) 100vw, 1024px" /></p><p>Момент остаточного усвідомлення закоханості в гру наступає, коли вперше потрапляєш до міста. Пропливаючи венеціанським каналом повз європейську середньовічну архітектуру, серед якої стрімголов проносяться літаючі автівки й космічні кораблі, легко розумієш, чому мільйонам гравців так запала в душу ця гра.</p><p><img loading="lazy" class="alignnone size-large wp-image-269569" src="/wp-content/uploads/2024/07/BGER_Screenshots_Store_4K_05-min-1024x576.jpg" alt="" width="1024" height="576" srcset="/wp-content/uploads/2024/07/BGER_Screenshots_Store_4K_05-min-1024x576.jpg 1024w, /wp-content/uploads/2024/07/BGER_Screenshots_Store_4K_05-min-300x169.jpg 300w, /wp-content/uploads/2024/07/BGER_Screenshots_Store_4K_05-min-768x432.jpg 768w, /wp-content/uploads/2024/07/BGER_Screenshots_Store_4K_05-min-1536x864.jpg 1536w, /wp-content/uploads/2024/07/BGER_Screenshots_Store_4K_05-min-2048x1152.jpg 2048w, /wp-content/uploads/2024/07/BGER_Screenshots_Store_4K_05-min-650x366.jpg 650w" sizes="(max-width: 1024px) 100vw, 1024px" /></p><p>Проте це, авжеж, не єдина причина. На відміну від значної кількості ігор того періоду, ігролад у Beyond Good &#038; Evil не обертається навколо боїв. Безперечно Джейд може постояти за себе як проти тварин-хижаків, так і проти іншопланетян і навіть їхніх босів, та все ж вона — не всесильна супергероїня, а журналістка. Тож основне її завдання — документувати й розкривати неприємні факти для публіки.</p><p><img loading="lazy" class="alignnone size-large wp-image-269529" src="/wp-content/uploads/2024/07/bge-3-1024x576.jpg" alt="" width="1024" height="576" srcset="/wp-content/uploads/2024/07/bge-3-1024x576.jpg 1024w, /wp-content/uploads/2024/07/bge-3-300x169.jpg 300w, /wp-content/uploads/2024/07/bge-3-768x432.jpg 768w, /wp-content/uploads/2024/07/bge-3-650x366.jpg 650w, /wp-content/uploads/2024/07/bge-3.jpg 1280w" sizes="(max-width: 1024px) 100vw, 1024px" /></p><p>Саме цим ми й займатимемося. Взагалі першим завданням, що триватиме впродовж усієї гри, буде якраз фотографування багатої фауни планети Гілліс для науковців. За ці фотографії Джейд зароблятиме основну масу грошей, які потім витрачатиме на їжу для відновлення енергії, а також кастомізацію та інші дрібнички.</p><h2><strong>Нелегка робота журналіста</strong></h2><p>Але й за основним сюжетом первісне завдання Джейд завжди — роздобути інформацію. Іноді для цього потрібно буде вступити у пряме протистояння, але часто — тихцем пробратися на секретну фабрику, обійшовши «по стелсу» охорону та захисні механізми. Консистентність та відсутність лудонарративного дисонансу, коли героїня замість своєї роботи розкидує ворогів як Галк, — ще одна визначна риса цієї гри.</p><p><img loading="lazy" class="alignnone size-large wp-image-269541" src="/wp-content/uploads/2024/07/bge-9-1024x576.jpg" alt="" width="1024" height="576" srcset="/wp-content/uploads/2024/07/bge-9-1024x576.jpg 1024w, /wp-content/uploads/2024/07/bge-9-300x169.jpg 300w, /wp-content/uploads/2024/07/bge-9-768x432.jpg 768w, /wp-content/uploads/2024/07/bge-9-650x366.jpg 650w, /wp-content/uploads/2024/07/bge-9.jpg 1280w" sizes="(max-width: 1024px) 100vw, 1024px" /></p><p>За завітами Мішеля Анселя, творця й ідейного натхненника франшизи, сюжет просувається настільки кінематографічно, наскільки це дозволяли тогочасні технології. Попри незначну кількість діалогів і тексту, сценарій наповнений філософією, сірою мораллю та численними відсиланнями до нашої реальності і актуальних на ті часи питань — зокрема, терактів 11 вересня, американського вторгнення у Афганістан та багатьох інших. Мимоволі проводиш паралелі й з українською сучасністю.</p><p><img loading="lazy" class="alignnone size-large wp-image-269546" src="/wp-content/uploads/2024/07/bge-10-1024x576.jpg" alt="" width="1024" height="576" srcset="/wp-content/uploads/2024/07/bge-10-1024x576.jpg 1024w, /wp-content/uploads/2024/07/bge-10-300x169.jpg 300w, /wp-content/uploads/2024/07/bge-10-768x432.jpg 768w, /wp-content/uploads/2024/07/bge-10-650x366.jpg 650w, /wp-content/uploads/2024/07/bge-10.jpg 1280w" sizes="(max-width: 1024px) 100vw, 1024px" /></p><p>Цікаво також відзначати, як мимохідь гра зайшла на територію ретрофутуризму: повстанську газету та інші різноманітні нотатки розповсюджують у 2435 році за допомогою компакт-дисків — таким тоді уявлялося майбутнє.</p><h2><strong>Як гра про майбутнє почуває себе у майбутньому</strong></h2><p>Поважний вік гри дається взнаки, але далеко не так, як можна було б уявити. У більшість ігор з 2003 року сьогодні грати відверто важко, однак Beyond Good &#038; Evil ця участь майже оминула.</p><p>У грі присутній бектрекінг, — тобто, вам доведеться повертатися в локації, які ви вже пройшли, щоб виконати там якісь нові дії чи знайти предмети, які раніше були недоступними — але завдяки загальному лінійному та кінематографічному підходу до сюжету, його тут значно менше, аніж у проєктах-сучасниках.</p><div class="embedded-video" data-youtube="E_gfUGCZFw8"><img src="https://img.youtube.com/vi/E_gfUGCZFw8/maxresdefault.jpg" alt="" width="560" height="315" loading="lazy" decoding="async"></div><p>В усьому іншому Beyond Good &#038; Evil на диво добре постаріла, і проходячи її, значно частіше дивуєшся тому, наскільки вона була інноваційною та неповторною для своєї епохи, і як багато там таких елементів і прийомів, які сучасні геймдизайнери почали масово використовувати в іграх лише декілька років тому.</p><p>На момент релізу на Nintendo Switch спостерігалися незначні проблеми з продуктивністю — в деяких сценах показник кадрів на секунду просідав, за відчуттями, до 23-25 (замірів не робилося), однак вже перше оновлення 1.0.1 повністю прибрало цю проблему по всій грі. На більш потужних стаціонарних консолях проблем, імовірно, не буде взагалі. Також не спостерігалося жодних критичних багів.</p><h2><strong>Чи варто грати в Beyond Good &#038; Evil через 20 років </strong></h2><p><img loading="lazy" class="alignnone size-large wp-image-269550" src="/wp-content/uploads/2024/07/bge-6-1-1024x576.jpg" alt="" width="1024" height="576" srcset="/wp-content/uploads/2024/07/bge-6-1-1024x576.jpg 1024w, /wp-content/uploads/2024/07/bge-6-1-300x169.jpg 300w, /wp-content/uploads/2024/07/bge-6-1-768x432.jpg 768w, /wp-content/uploads/2024/07/bge-6-1-650x366.jpg 650w, /wp-content/uploads/2024/07/bge-6-1.jpg 1280w" sizes="(max-width: 1024px) 100vw, 1024px" /></p><p>Beyond Good &#038; Evil першопочатково замислювалася як трилогія. Однак, попри свій культовий статус, вона розчарувала Ubisoft своїми продажами свого часу. Тож сиквел був відкладений у довгий ящик — настільки, що творець франшизи Мішель Ансель встиг залишити студію та ігрову індустрію, на прощання звинувачений у створенні токсичної атмосфери в Ubisoft Montpellier.</p><p>Вихід ювілейного перевидання, вочевидь, має на меті розігріти старих фанатів і нагадати їм про існування серії, але головним чином — привабити нових гравців, щоби сиквел, у який було вкладено так багато (розробка триває з 2008 року!), все ж таки окупився.</p><p>Такого роду подвійні завдання завжди непрості, однак, як мені здається, Ubisoft взялася за нього зовсім не дарма. Beyond Good &#038; Evil у 2024 абсолютно варта вашого часу незалежно від того, рятували ви вже Гілліс 20 років тому і хочете пригадати юність, чи лише знайомитеся з цією чарівною, унікальною планетою, де футуристичні літаючі автівки пересуваються венеційськими каналами крізь середньовічні південні європейські квартали.</p>

<em>Якщо ви ігровий розробник або видавець і хочете, щоб ми оглянули вашу гру, надсилайте ключ на info@nachasi.com.</em>
<h2>Основні відомості про Beyond Good &amp; Evil 20th Anniversary Edition</h2>
<ul>
 	<li><strong>Дата виходу</strong>: 24 червня 2024</li>
 	<li><strong>Платформи</strong>: PlayStation 4/5, Xbox Series X|S, Nintendo Switch, ПК, GeForce Now, Amazon Luna</li>
 	<li><strong>Платформа огляду</strong>: Nintendo Switch (ключ надано на огляд Ubisoft)</li>
</ul>
<h2>Beyond Good &amp; Evil — унікальна для свого часу</h2>
2003 рік вийшов чудовим для геймерів. GTA: Vice City, The Legend of Zelda: Wind Waker, Need for Speed: Underground, Prince of Persia: The Sands of Time і багато інших легендарних та культових ігор з'явилося саме в цьому році.

Проте було серед них дещо особливе й незвичне для того часу. У стінах тодішньої студії Ubisoft Pictures, що розташована у Монпельє на півдні Франції, розробили унікальну гру з позиченою у Фрідріха Ніцше назвою — Beyond Good &amp; Evil.

Розробляли проєкт під керівництвом Мішеля Анселя — творця серії платформерів Rayman. На думку Анселя, відеоігри мали давати гравцю настільки багато свободи, наскільки це можливо, але одночасно розповідати історії з драматургією та ритмом не гіршим, ніж кінематограф. Саме такий підхід поклали у фундамент проєкту, і завдяки цьому гра завоювала любов цілого покоління геймерів та, забігаючи наперед, навіть витримала випробування часом.

<img class="alignnone size-large wp-image-269527" src="https://admin.nachasi.com/wp-content/uploads/2024/07/bge-2-1024x576.jpg" alt="" width="1024" height="576" />

Дія Beyond Good &amp; Evil відбувається у 2435 році на планеті шахтарів Гілліс. Планетою керує військова диктатура, що стверджує, ніби захищає гілійців від агресивних іншопланетян ДомЗ.

Гравцю пропонують приміряти на себе роль місцевої фотожурналістки Джейд, яка також разом зі своїм другом, дядьком Пейджем, керує сиротинцем для дітей, що втратили батьків через напади ДомЗ. Сиротинець перебивається з хліба на воду, тож коли стається черговий напад іншопланетян, на роботу захисного щита не залишається грошей.

Після відбиття нападу та в пошуках способів заробітку Джейд потрапляє до мережі повстанців IRIS, де дізнається, що ситуація з владою на планеті не зовсім така, як всі уявляють.

<img class="alignnone size-large wp-image-269537" src="https://admin.nachasi.com/wp-content/uploads/2024/07/bge-7-1024x576.jpg" alt="" width="1024" height="576" />

Перше, що кидається в очі, це головна героїня. Жінок досі не так багато серед протагоністів, а тоді це було взагалі рідкісне явище. До того ж, Джейд не була сексуалізованою як Лара Крофт, і водночас не перетворена на даму в біді, яку обов'язково треба рятувати. У грі не так багато діалогів і тексту, але крізь них можна прослідкувати, що Джейд — це цікава людина зі своїм характером і думками. Дуже прогресивно як на 2003 рік.

Структурно гра побудована схоже на The Legend of Zelda: Ocarina of Time, тобто складається з низки доволі великих відкритих локацій, якими можна переміщуватися практично вільно між завданнями, а також закритих місцин, куди можна потрапити лише за сюжетом. Розробникам вдалося зробити неймовірно красивий та атмосферний світ, в якому крізь технологічні обмеження тих часів проглядався безмежний потенціал.

<img class="alignnone size-large wp-image-269539" src="https://admin.nachasi.com/wp-content/uploads/2024/07/bge-8-1024x576.jpg" alt="" width="1024" height="576" />

Момент остаточного усвідомлення закоханості в гру наступає, коли вперше потрапляєш до міста. Пропливаючи венеціанським каналом повз європейську середньовічну архітектуру, серед якої стрімголов проносяться літаючі автівки й космічні кораблі, легко розумієш, чому мільйонам гравців так запала в душу ця гра.

<img class="alignnone size-large wp-image-269569" src="https://admin.nachasi.com/wp-content/uploads/2024/07/BGER_Screenshots_Store_4K_05-min-1024x576.jpg" alt="" width="1024" height="576" />

Проте це, авжеж, не єдина причина. На відміну від значної кількості ігор того періоду, ігролад у Beyond Good &amp; Evil не обертається навколо боїв. Безперечно Джейд може постояти за себе як проти тварин-хижаків, так і проти іншопланетян і навіть їхніх босів, та все ж вона — не всесильна супергероїня, а журналістка. Тож основне її завдання — документувати й розкривати неприємні факти для публіки.

<img class="alignnone size-large wp-image-269529" src="https://admin.nachasi.com/wp-content/uploads/2024/07/bge-3-1024x576.jpg" alt="" width="1024" height="576" />

Саме цим ми й займатимемося. Взагалі першим завданням, що триватиме впродовж усієї гри, буде якраз фотографування багатої фауни планети Гілліс для науковців. За ці фотографії Джейд зароблятиме основну масу грошей, які потім витрачатиме на їжу для відновлення енергії, а також кастомізацію та інші дрібнички.
<h2><strong>Нелегка робота журналіста</strong></h2>
Але й за основним сюжетом первісне завдання Джейд завжди — роздобути інформацію. Іноді для цього потрібно буде вступити у пряме протистояння, але часто — тихцем пробратися на секретну фабрику, обійшовши «по стелсу» охорону та захисні механізми. Консистентність та відсутність лудонарративного дисонансу, коли героїня замість своєї роботи розкидує ворогів як Галк, — ще одна визначна риса цієї гри.

<img class="alignnone size-large wp-image-269541" src="https://admin.nachasi.com/wp-content/uploads/2024/07/bge-9-1024x576.jpg" alt="" width="1024" height="576" />

За завітами Мішеля Анселя, творця й ідейного натхненника франшизи, сюжет просувається настільки кінематографічно, наскільки це дозволяли тогочасні технології. Попри незначну кількість діалогів і тексту, сценарій наповнений філософією, сірою мораллю та численними відсиланнями до нашої реальності і актуальних на ті часи питань — зокрема, терактів 11 вересня, американського вторгнення у Афганістан та багатьох інших. Мимоволі проводиш паралелі й з українською сучасністю.

<img class="alignnone size-large wp-image-269546" src="https://admin.nachasi.com/wp-content/uploads/2024/07/bge-10-1024x576.jpg" alt="" width="1024" height="576" />

Цікаво також відзначати, як мимохідь гра зайшла на територію ретрофутуризму: повстанську газету та інші різноманітні нотатки розповсюджують у 2435 році за допомогою компакт-дисків — таким тоді уявлялося майбутнє.
<h2><strong>Як гра про майбутнє почуває себе у майбутньому</strong></h2>
Поважний вік гри дається взнаки, але далеко не так, як можна було б уявити. У більшість ігор з 2003 року сьогодні грати відверто важко, однак Beyond Good &amp; Evil ця участь майже оминула.

У грі присутній бектрекінг, — тобто, вам доведеться повертатися в локації, які ви вже пройшли, щоб виконати там якісь нові дії чи знайти предмети, які раніше були недоступними — але завдяки загальному лінійному та кінематографічному підходу до сюжету, його тут значно менше, аніж у проєктах-сучасниках.

https://youtu.be/E_gfUGCZFw8

В усьому іншому Beyond Good &amp; Evil на диво добре постаріла, і проходячи її, значно частіше дивуєшся тому, наскільки вона була інноваційною та неповторною для своєї епохи, і як багато там таких елементів і прийомів, які сучасні геймдизайнери почали масово використовувати в іграх лише декілька років тому.

На момент релізу на Nintendo Switch спостерігалися незначні проблеми з продуктивністю — в деяких сценах показник кадрів на секунду просідав, за відчуттями, до 23-25 (замірів не робилося), однак вже перше оновлення 1.0.1 повністю прибрало цю проблему по всій грі. На більш потужних стаціонарних консолях проблем, імовірно, не буде взагалі. Також не спостерігалося жодних критичних багів.
<h2><strong>Чи варто грати в Beyond Good &amp; Evil через 20 років </strong></h2>
<img class="alignnone size-large wp-image-269550" src="https://admin.nachasi.com/wp-content/uploads/2024/07/bge-6-1-1024x576.jpg" alt="" width="1024" height="576" />

Beyond Good &amp; Evil першопочатково замислювалася як трилогія. Однак, попри свій культовий статус, вона розчарувала Ubisoft своїми продажами свого часу. Тож сиквел був відкладений у довгий ящик — настільки, що творець франшизи Мішель Ансель встиг залишити студію та ігрову індустрію, на прощання звинувачений у створенні токсичної атмосфери в Ubisoft Montpellier.

Вихід ювілейного перевидання, вочевидь, має на меті розігріти старих фанатів і нагадати їм про існування серії, але головним чином — привабити нових гравців, щоби сиквел, у який було вкладено так багато (розробка триває з 2008 року!), все ж таки окупився.

Такого роду подвійні завдання завжди непрості, однак, як мені здається, Ubisoft взялася за нього зовсім не дарма. Beyond Good &amp; Evil у 2024 абсолютно варта вашого часу незалежно від того, рятували ви вже Гілліс 20 років тому і хочете пригадати юність, чи лише знайомитеся з цією чарівною, унікальною планетою, де футуристичні літаючі автівки пересуваються венеційськими каналами крізь середньовічні південні європейські квартали.

<p><em>Якщо ви ігровий розробник або видавець і хочете, щоб ми оглянули вашу гру, надсилайте ключ на info@nachasi.com.</em></p><h2>Основні відомості про Beyond Good &amp; Evil 20th Anniversary Edition</h2><ul><li><strong>Дата виходу</strong>: 24 червня 2024</li><li><strong>Платформи</strong>: PlayStation 4/5, Xbox Series X|S, Nintendo Switch, ПК, GeForce Now, Amazon Luna</li><li><strong>Платформа огляду</strong>: Nintendo Switch (ключ надано на огляд Ubisoft)</li></ul><h2>Beyond Good &amp; Evil — унікальна для свого часу</h2><p>2003 рік вийшов чудовим для геймерів. GTA: Vice City, The Legend of Zelda: Wind Waker, Need for Speed: Underground, Prince of Persia: The Sands of Time і багато інших легендарних та культових ігор з&#8217;явилося саме в цьому році.</p><p>Проте було серед них дещо особливе й незвичне для того часу. У стінах тодішньої студії Ubisoft Pictures, що розташована у Монпельє на півдні Франції, розробили унікальну гру з позиченою у Фрідріха Ніцше назвою — Beyond Good &amp; Evil.</p><p>Розробляли проєкт під керівництвом Мішеля Анселя — творця серії платформерів Rayman. На думку Анселя, відеоігри мали давати гравцю настільки багато свободи, наскільки це можливо, але одночасно розповідати історії з драматургією та ритмом не гіршим, ніж кінематограф. Саме такий підхід поклали у фундамент проєкту, і завдяки цьому гра завоювала любов цілого покоління геймерів та, забігаючи наперед, навіть витримала випробування часом.</p><p><img loading="lazy" class="alignnone size-large wp-image-269527" src="/wp-content/uploads/2024/07/bge-2-1024x576.jpg" alt="" width="1024" height="576" srcset="/wp-content/uploads/2024/07/bge-2-1024x576.jpg 1024w, /wp-content/uploads/2024/07/bge-2-300x169.jpg 300w, /wp-content/uploads/2024/07/bge-2-768x432.jpg 768w, /wp-content/uploads/2024/07/bge-2-650x366.jpg 650w, /wp-content/uploads/2024/07/bge-2.jpg 1280w" sizes="(max-width: 1024px) 100vw, 1024px" /></p><p>Дія Beyond Good &amp; Evil відбувається у 2435 році на планеті шахтарів Гілліс. Планетою керує військова диктатура, що стверджує, ніби захищає гілійців від агресивних іншопланетян ДомЗ.</p><p>Гравцю пропонують приміряти на себе роль місцевої фотожурналістки Джейд, яка також разом зі своїм другом, дядьком Пейджем, керує сиротинцем для дітей, що втратили батьків через напади ДомЗ. Сиротинець перебивається з хліба на воду, тож коли стається черговий напад іншопланетян, на роботу захисного щита не залишається грошей.</p><p>Після відбиття нападу та в пошуках способів заробітку Джейд потрапляє до мережі повстанців IRIS, де дізнається, що ситуація з владою на планеті не зовсім така, як всі уявляють.</p><p><img loading="lazy" class="alignnone size-large wp-image-269537" src="/wp-content/uploads/2024/07/bge-7-1024x576.jpg" alt="" width="1024" height="576" srcset="/wp-content/uploads/2024/07/bge-7-1024x576.jpg 1024w, /wp-content/uploads/2024/07/bge-7-300x169.jpg 300w, /wp-content/uploads/2024/07/bge-7-768x432.jpg 768w, /wp-content/uploads/2024/07/bge-7-650x366.jpg 650w, /wp-content/uploads/2024/07/bge-7.jpg 1280w" sizes="(max-width: 1024px) 100vw, 1024px" /></p><p>Перше, що кидається в очі, це головна героїня. Жінок досі не так багато серед протагоністів, а тоді це було взагалі рідкісне явище. До того ж, Джейд не була сексуалізованою як Лара Крофт, і водночас не перетворена на даму в біді, яку обов&#8217;язково треба рятувати. У грі не так багато діалогів і тексту, але крізь них можна прослідкувати, що Джейд — це цікава людина зі своїм характером і думками. Дуже прогресивно як на 2003 рік.</p><p>Структурно гра побудована схоже на The Legend of Zelda: Ocarina of Time, тобто складається з низки доволі великих відкритих локацій, якими можна переміщуватися практично вільно між завданнями, а також закритих місцин, куди можна потрапити лише за сюжетом. Розробникам вдалося зробити неймовірно красивий та атмосферний світ, в якому крізь технологічні обмеження тих часів проглядався безмежний потенціал.</p><p><img loading="lazy" class="alignnone size-large wp-image-269539" src="/wp-content/uploads/2024/07/bge-8-1024x576.jpg" alt="" width="1024" height="576" srcset="/wp-content/uploads/2024/07/bge-8-1024x576.jpg 1024w, /wp-content/uploads/2024/07/bge-8-300x169.jpg 300w, /wp-content/uploads/2024/07/bge-8-768x432.jpg 768w, /wp-content/uploads/2024/07/bge-8-650x366.jpg 650w, /wp-content/uploads/2024/07/bge-8.jpg 1280w" sizes="(max-width: 1024px) 100vw, 1024px" /></p><p>Момент остаточного усвідомлення закоханості в гру наступає, коли вперше потрапляєш до міста. Пропливаючи венеціанським каналом повз європейську середньовічну архітектуру, серед якої стрімголов проносяться літаючі автівки й космічні кораблі, легко розумієш, чому мільйонам гравців так запала в душу ця гра.</p><p><img loading="lazy" class="alignnone size-large wp-image-269569" src="/wp-content/uploads/2024/07/BGER_Screenshots_Store_4K_05-min-1024x576.jpg" alt="" width="1024" height="576" srcset="/wp-content/uploads/2024/07/BGER_Screenshots_Store_4K_05-min-1024x576.jpg 1024w, /wp-content/uploads/2024/07/BGER_Screenshots_Store_4K_05-min-300x169.jpg 300w, /wp-content/uploads/2024/07/BGER_Screenshots_Store_4K_05-min-768x432.jpg 768w, /wp-content/uploads/2024/07/BGER_Screenshots_Store_4K_05-min-1536x864.jpg 1536w, /wp-content/uploads/2024/07/BGER_Screenshots_Store_4K_05-min-2048x1152.jpg 2048w, /wp-content/uploads/2024/07/BGER_Screenshots_Store_4K_05-min-650x366.jpg 650w" sizes="(max-width: 1024px) 100vw, 1024px" /></p><p>Проте це, авжеж, не єдина причина. На відміну від значної кількості ігор того періоду, ігролад у Beyond Good &amp; Evil не обертається навколо боїв. Безперечно Джейд може постояти за себе як проти тварин-хижаків, так і проти іншопланетян і навіть їхніх босів, та все ж вона — не всесильна супергероїня, а журналістка. Тож основне її завдання — документувати й розкривати неприємні факти для публіки.</p><p><img loading="lazy" class="alignnone size-large wp-image-269529" src="/wp-content/uploads/2024/07/bge-3-1024x576.jpg" alt="" width="1024" height="576" srcset="/wp-content/uploads/2024/07/bge-3-1024x576.jpg 1024w, /wp-content/uploads/2024/07/bge-3-300x169.jpg 300w, /wp-content/uploads/2024/07/bge-3-768x432.jpg 768w, /wp-content/uploads/2024/07/bge-3-650x366.jpg 650w, /wp-content/uploads/2024/07/bge-3.jpg 1280w" sizes="(max-width: 1024px) 100vw, 1024px" /></p><p>Саме цим ми й займатимемося. Взагалі першим завданням, що триватиме впродовж усієї гри, буде якраз фотографування багатої фауни планети Гілліс для науковців. За ці фотографії Джейд зароблятиме основну масу грошей, які потім витрачатиме на їжу для відновлення енергії, а також кастомізацію та інші дрібнички.</p><h2><strong>Нелегка робота журналіста</strong></h2><p>Але й за основним сюжетом первісне завдання Джейд завжди — роздобути інформацію. Іноді для цього потрібно буде вступити у пряме протистояння, але часто — тихцем пробратися на секретну фабрику, обійшовши «по стелсу» охорону та захисні механізми. Консистентність та відсутність лудонарративного дисонансу, коли героїня замість своєї роботи розкидує ворогів як Галк, — ще одна визначна риса цієї гри.</p><p><img loading="lazy" class="alignnone size-large wp-image-269541" src="/wp-content/uploads/2024/07/bge-9-1024x576.jpg" alt="" width="1024" height="576" srcset="/wp-content/uploads/2024/07/bge-9-1024x576.jpg 1024w, /wp-content/uploads/2024/07/bge-9-300x169.jpg 300w, /wp-content/uploads/2024/07/bge-9-768x432.jpg 768w, /wp-content/uploads/2024/07/bge-9-650x366.jpg 650w, /wp-content/uploads/2024/07/bge-9.jpg 1280w" sizes="(max-width: 1024px) 100vw, 1024px" /></p><p>За завітами Мішеля Анселя, творця й ідейного натхненника франшизи, сюжет просувається настільки кінематографічно, наскільки це дозволяли тогочасні технології. Попри незначну кількість діалогів і тексту, сценарій наповнений філософією, сірою мораллю та численними відсиланнями до нашої реальності і актуальних на ті часи питань — зокрема, терактів 11 вересня, американського вторгнення у Афганістан та багатьох інших. Мимоволі проводиш паралелі й з українською сучасністю.</p><p><img loading="lazy" class="alignnone size-large wp-image-269546" src="/wp-content/uploads/2024/07/bge-10-1024x576.jpg" alt="" width="1024" height="576" srcset="/wp-content/uploads/2024/07/bge-10-1024x576.jpg 1024w, /wp-content/uploads/2024/07/bge-10-300x169.jpg 300w, /wp-content/uploads/2024/07/bge-10-768x432.jpg 768w, /wp-content/uploads/2024/07/bge-10-650x366.jpg 650w, /wp-content/uploads/2024/07/bge-10.jpg 1280w" sizes="(max-width: 1024px) 100vw, 1024px" /></p><p>Цікаво також відзначати, як мимохідь гра зайшла на територію ретрофутуризму: повстанську газету та інші різноманітні нотатки розповсюджують у 2435 році за допомогою компакт-дисків — таким тоді уявлялося майбутнє.</p><h2><strong>Як гра про майбутнє почуває себе у майбутньому</strong></h2><p>Поважний вік гри дається взнаки, але далеко не так, як можна було б уявити. У більшість ігор з 2003 року сьогодні грати відверто важко, однак Beyond Good &amp; Evil ця участь майже оминула.</p><p>У грі присутній бектрекінг, — тобто, вам доведеться повертатися в локації, які ви вже пройшли, щоб виконати там якісь нові дії чи знайти предмети, які раніше були недоступними — але завдяки загальному лінійному та кінематографічному підходу до сюжету, його тут значно менше, аніж у проєктах-сучасниках.</p><div class="embedded-video" data-youtube="E_gfUGCZFw8"><img src="https://img.youtube.com/vi/E_gfUGCZFw8/maxresdefault.jpg" alt="" width="560" height="315" loading="lazy" decoding="async"></div><p>В усьому іншому Beyond Good &amp; Evil на диво добре постаріла, і проходячи її, значно частіше дивуєшся тому, наскільки вона була інноваційною та неповторною для своєї епохи, і як багато там таких елементів і прийомів, які сучасні геймдизайнери почали масово використовувати в іграх лише декілька років тому.</p><p>На момент релізу на Nintendo Switch спостерігалися незначні проблеми з продуктивністю — в деяких сценах показник кадрів на секунду просідав, за відчуттями, до 23-25 (замірів не робилося), однак вже перше оновлення 1.0.1 повністю прибрало цю проблему по всій грі. На більш потужних стаціонарних консолях проблем, імовірно, не буде взагалі. Також не спостерігалося жодних критичних багів.</p><h2><strong>Чи варто грати в Beyond Good &amp; Evil через 20 років </strong></h2><p><img loading="lazy" class="alignnone size-large wp-image-269550" src="/wp-content/uploads/2024/07/bge-6-1-1024x576.jpg" alt="" width="1024" height="576" srcset="/wp-content/uploads/2024/07/bge-6-1-1024x576.jpg 1024w, /wp-content/uploads/2024/07/bge-6-1-300x169.jpg 300w, /wp-content/uploads/2024/07/bge-6-1-768x432.jpg 768w, /wp-content/uploads/2024/07/bge-6-1-650x366.jpg 650w, /wp-content/uploads/2024/07/bge-6-1.jpg 1280w" sizes="(max-width: 1024px) 100vw, 1024px" /></p><p>Beyond Good &amp; Evil першопочатково замислювалася як трилогія. Однак, попри свій культовий статус, вона розчарувала Ubisoft своїми продажами свого часу. Тож сиквел був відкладений у довгий ящик — настільки, що творець франшизи Мішель Ансель встиг залишити студію та ігрову індустрію, на прощання звинувачений у створенні токсичної атмосфери в Ubisoft Montpellier.</p><p>Вихід ювілейного перевидання, вочевидь, має на меті розігріти старих фанатів і нагадати їм про існування серії, але головним чином — привабити нових гравців, щоби сиквел, у який було вкладено так багато (розробка триває з 2008 року!), все ж таки окупився.</p><p>Такого роду подвійні завдання завжди непрості, однак, як мені здається, Ubisoft взялася за нього зовсім не дарма. Beyond Good &amp; Evil у 2024 абсолютно варта вашого часу незалежно від того, рятували ви вже Гілліс 20 років тому і хочете пригадати юність, чи лише знайомитеся з цією чарівною, унікальною планетою, де футуристичні літаючі автівки пересуваються венеційськими каналами крізь середньовічні південні європейські квартали.</p>

🐗 Beyond Good & Evil 20th Anniversary Edition — обов'язкова класика. Гра на часі

Основні відомості про Beyond Good &amp; Evil 20th Anniversary Edition, огляд, платформи виходу, дата релізу

⚔ The Rogue Prince of Persia — привабливі мандри Ubisoft. Гра на часі

Цього року Ubisoft вирішила потішити фанатів серії Prince of Persia одразу двома новими іграми у цій франшизі і ось огляд однієї з них

#гра на часі