Розвіюємо міфи про те, що геймінг — це дитяча забавка. У рубриці ви прочитаєте огляди на ігри, знайдете гру на вечір у підбірках, дізнаєтеся цікаві факти про ігрову індустрію та зрозумієте, чому ігри заробляють більше за кіноіндустрію.

Ви можете стати спонсором цієї рубрики. Пишіть на <a href="mailto:adv@nachasi.com">adv@nachasi.com</a>.

Ігри

☢️ Трилогія S.T.A.L.K.E.R. на Nintendo Switch — завершити почате. Гра на часі

<em>Якщо ви ігровий розробник або видавець і хочете, щоб ми оглянули вашу гру, надсилайте ключ на info@nachasi.com.</em>
<h2>Основні відомості про Silent Hill 2</h2>
<ul>
 	<li><strong>Дата виходу:</strong> 8 жовтня 2024 (оригінальна дата виходу — 24 вересня 2001)</li>
 	<li><strong>Платформи:</strong> PlayStation 5, ПК</li>
 	<li><strong>Платформа огляду:</strong> PlayStation 5 (ключ надано на огляд ERC)</li>
</ul>
<h2><strong>A blast from the past</strong></h2>
В далекому 2003 році таку розкіш як персональний комп'ютер, а тим більше PlayStation 2, міг дозволити собі не кожен.

Не маючи змоги грати, своє хобі я задовольняв купуючи ігрові журнали та іншу літературу. Інтернет тоді, а тим більше український його сегмент, тільки розвивався, тому не дивно, що хтось додумався випускати книги з повними проходженнями ігор. Й одного разу мої руки натрапили на черговий екземпляр.

В ньому посеред інших ігор (я точно запам'ятав лише Arx Fatalis та Divine Divinity) було проходження Silent Hill 2. Навіть читати описи того, що відбувається на екрані, було моторошно, а чорно-білі знімки з екрана поганої якості лише посилювали ефект. Найбільше мене вразило, що гравцеві постійно доводилося взаємодіяти з невідомим: просуньте руку в абсолютно темну діру, стрибніть в прірву і так далі. В моїй уяві це було найстрашнішим, що може бути у відеогрі.

<img class="alignnone size-large wp-image-279935" src="https://admin.nachasi.com/wp-content/uploads/2024/10/SILENT-HILL-2_20241015170302-1024x576.jpg" alt="" width="1024" height="576">

Декілька років по тому, коли в мене вже з'явився персональний комп'ютер, я відправився на київський радіоринок «Караваєві дачі» – святе місце для будь-якого геймера.

Звісно, що серед інших покупок я не міг не придбати диск з Silent Hill 2. По-перше, було цікаво, а по-друге, я тоді не дуже розбирався в іграх і купував лише щось знайоме, або те, що хвалили в журналах.

Повернувшися додому, встановивши й запустивши гру, я почав свою подорож містом Сайлент Гілл. Здавалося б, що знання всіх секретів гри та сюжету загалом мало б мене підготувати, проте реальність виявилась не такою райдужною.

Гра була моторошною, і найбільше лякали не монстри. Вони, хоча й доволі гротескні, не були чимось жахливим: на Заході тоді був модним зовсім інший горор – це були або страхітливі тварини, які постійно ричали й хотіли вас з'їсти, або не менш моторошний боді горор, і мені цей підхід здавався лячнішим. Жахала гнітюча атмосфера, відчуття самотності та безвихіддя. А ще музика та звуки. Особливо музика та звуки.

Погравши декілька годин при денному світлі, я зрозумів, що жанр точно не для мене й відклав Silent Hill 2.

<img class="alignnone size-full wp-image-279873" src="https://admin.nachasi.com/wp-content/uploads/2024/10/twin_peaks_image.jpg" alt="" width="1002" height="643">

<em>Team Silent, розробники оригінальних Silent Hill, надихалися посеред іншого й роботами Девіда Лінча.</em>
<h2><strong>"In my restless dreams I see that town. Silent Hill"</strong></h2>
Після того, як Konami анонсувала римейк Silent Hill 2 у співпраці з Bloober Team, багато фанатів оригінальної гри поставилися до цього скептично. Bloober, хоча й спеціалізується на горорах, не має проєктів, співмірних за успіхом з Silent Hill 2. Побоювання фанатів були зрозумілі. За роки з моменту виходу Silent Hill 2 стала культовою. Про гру говорили, її досліджували, створювали теорії, які частково навіть підтверджував головний дизайнер гри Масахіро Іто у своєму Твіттері. Значення Silent Hill 2 для жанру та ігрової індустрії важко переоцінити.

Забігаючи наперед можу сказати, що побоювання були марними, хоча сумніви щодо якості були до останнього.

[background_substrate_simple color="#1e73be"]

Дискове видання містить цікаву подвійну обкладинку.

<iframe style="border: none; overflow: hidden;" src="https://www.facebook.com/plugins/post.php?href=https%3A%2F%2Fwww.facebook.com%2FERCGamingDistribution%2Fposts%2Fpfbid064g1TzXGoLgBHqg1tmexCKGqWcsmC4XP5wmRW9suBoMerqcjdpFBfzxYZQhqwsBQl&show_text=true&width=500" width="500" height="748" frameborder="0" scrolling="no" allowfullscreen="allowfullscreen"></iframe>

[/background_substrate_simple]
<h2><strong>"We are all the same"</strong></h2>
Структурно римейк – це все той же Silent Hill 2 з невеличкими покращеннями. Окрім оновленої графіки, Bloober внесли деякі зміни й в ігровий процес. Камера тепер постійно показує те, що бачить Джеймс, на відміну від оригіналу, в якому перспектива камери в деяких сценах була фіксованою через технічні обмеження тогочасного заліза. Директор оригінального Silent Hill 2 Масаші Цубояма навіть похвалив та підтримав цю зміну Bloober:

https://twitter.com/tsuboyama2024/status/1842189241583067547

Окрім цього, змін зазнали деякі локації, а частина діалогів була переписана для кращого розуміння. Помітно, що команда Bloober – великі шанувальники оригіналу, й хотіли зробити римейк максимально наближеним до нього. На цьому я думаю з порівняннями можна закінчувати, адже сенсу в цьому небагато й гра більшою мірою розроблялася для тих, хто з оригінальною Silent Hill 2 знайомий не був.
<h2><strong>The whisper in room 209</strong></h2>
Ви граєте за Джеймса Сандерленда, який отримує листа від своєї покійної дружини Мері. У ньому Мері нарікає на те, що Джеймс так і не відвіз її в їхнє улюблене місто Сайлент Гілл і каже, що тепер вона там, чекає на нього. Мері померла три роки тому, і хоча цей факт дещо дивує Джеймса, він вирішує поїхати до міста, аби знайти Мері.

Сайлент Гілл, який Мері описувала як рай на землі, зустрічає Джеймса густим туманом та людиноподібними монстрами. Чим далі Джеймс заглиблюється в місто, тим абсурднішим і жахливішим стає оточення.

Чи зможе Джеймс знайти Мері й чи жива вона взагалі?

<img class="alignnone size-large wp-image-279949" src="https://admin.nachasi.com/wp-content/uploads/2024/10/SILENT-HILL-2_20241015171436-1024x576.jpg" alt="" width="1024" height="576">

В ролі Джеймса вам доведеться досліджувати місто, крокуючи від однієї точки до іншої, на шляху розбираючись з монстрами та розгадуючи нескладні головоломки. Радує, до речі, наявність окремих налаштувань складності для боїв та пазлів. Гра досить лінійна, й загубитися майже неможливо, хоча на самому початку я поспіхом підняв один з ключових предметів, після чого завʼязався бій, а далі все, як в тумані – куди йти незрозуміло, тому довелося копирсатися в інвентарі.

<img class="alignnone size-large wp-image-279927" src="https://admin.nachasi.com/wp-content/uploads/2024/10/SILENT-HILL-2_20241015165018-1024x576.jpg" alt="" width="1024" height="576">

Інвентар тут класичний для горорів початку 2000-их, але взаємодіяти з ним доводиться не часто. Для використання зцілюючих предметів та зміни зброї є швидкі клавіші. Єдине, що не дуже зручно: для перемикання на зброю ближнього бою потрібно все ж відкривати інвентар. Як по-іншому це зробити в версії для PlayStation 5 я не знайшов.

<img class="alignnone size-large wp-image-279887" src="https://admin.nachasi.com/wp-content/uploads/2024/10/SILENT-HILL-2_20241005180102-1024x576.jpg" alt="" width="1024" height="576">

Бойова система нагадує щось середнє між The Last of Us та римейками Resident Evil. Вона не така відточена, як в іграх Naughty Dog, й Джеймс може здатися трохи незграбним. Проте враховуючи, що професія головного героя – звичайний клерк, цьому можна знайти пояснення.

Зіткнень з ворогами — достатньо, проте гра ніколи не фокусує на цьому увагу. Як я вже писав у вступі, Silent Hill 2 не потрібно вас лякати монстрами, вони тут більшою мірою кумедні, особливо манекени та лежачі фігури, яких можна зустріти в самому початку гри. Оточення, музика та звуковий дизайн це з головою компенсують й примушують час від часу зупинитись, щоб подивитись і у вікно й нагадати собі, що це все не реально. Про геніальний саундтрек Акіри Ямаоки й додати нічого, проте найтривожніші моменти в грі ті, коли нічого не відбувається, гра затихає й ви чуєте лише поодинокі крики чи шелест десь вдалечині.

Щось схоже я відчував, як би дивно це не звучало, при перегляді Sicario Денні Вільнева, де моменти затишшя на екрані викликали відчуття тривоги.

https://youtu.be/DTURa2bn9jc

<em>Фани оригіналу теоретизували, що цей шепіт належить Джеймсові, але насправді це звук, який розробники придбали на одному зі стоків</em>
<h2><strong>"Don't worry, I'm not crazy... at least, I don't think so"</strong></h2>
Silent Hill 2 підіймає глибокі та важкі теми. Окрім історії Джеймса, який протягом усієї гри бореться не лише з монстрами навколо, а й з власними внутрішніми демонами, в грі є й інші персонажі, які з різних причин також приїхали до міста. На початку гри ми зустрічаємо Анжелу, про яку пізніше дізнаємося, що вона стала жертвою сексуального насилля з боку батька та брата. Трохи пізніше з'являється Едді, якого знущання через зайву вагу довели до жорстоких наслідків. Просуваючись крізь місто та розплутуючи історію Джеймса, ми також стежимо за шляхом Анжели й Едді — і, не розкриваючи спойлерів, скажу: там також мало хорошого.

<img class="alignnone size-large wp-image-279915" src="https://admin.nachasi.com/wp-content/uploads/2024/10/SILENT-HILL-2_20241009183052-1024x576.jpg" alt="" width="1024" height="576">

Гра також торкається тем сексуальності та саморуйнування, які переплетені не тільки з сюжетом, але й з оточенням та ситуаціями, в які потрапляє головний герой.

Все це, разом з атмосферою, робить Silent Hill 2 унікальним проєктом: ні попередні, ні наступні ігри серії не змогли навіть наблизитися до тих почуттів, які викликала друга частина. Те саме можна сказати й про горори інших студій. Коли твоїм ворогом є культ або чергове втілення зла — це зовсім інше, ніж коли головним ворогом є ти сам.

[background_substrate_simple color="#1e73be"]

Окремо відмічу, що в грі присутня українська локалізація й виконана вона на належному рівні. Звісно, щодо деяких слів чи фраз можна посперечатися, але це стосується будь-якого перекладу. Тішить, що все більше проєктів такого рівня перекладають українською й хотілося б, щоб український гравець підтримував видавців і розробників, які це роблять.

<img class="alignnone size-large wp-image-279933" src="https://admin.nachasi.com/wp-content/uploads/2024/10/SILENT-HILL-2_20241015165804-1024x576.jpg" alt="" width="1024" height="576">

[/background_substrate_simple]
<h2 style="text-align: center;"><strong>***</strong></h2>
Bloober Team вдалося майже неможливе: відтворити один з найкультовіших ігрових проєктів в історії, місцями навіть покращивши його. Silent Hill 2 – це визначення психологічного горору та гра, яка майже нікого не залишить байдужим. Беззаперечно один з кращих релізів року й однозначна рекомендація від нас.

<strong>Кому сподобається</strong>: фанатам горорів та оригінальної частини

<strong>Кому не сподобається</strong>: якщо вам не подобається жанр, гра може викликати дискомфорт

<em>Якщо ви ігровий розробник або видавець і хочете, щоб ми оглянули вашу гру, надсилайте ключ на info@nachasi.com.</em>
<h2>Основні відомості про Silent Hill 2</h2>
<ul>
 	<li><strong>Дата виходу:</strong> 8 жовтня 2024 (оригінальна дата виходу — 24 вересня 2001)</li>
 	<li><strong>Платформи:</strong> PlayStation 5, ПК</li>
 	<li><strong>Платформа огляду:</strong> PlayStation 5 (ключ надано на огляд ERC)</li>
</ul>
<h2><strong>A blast from the past</strong></h2>
В далекому 2003 році таку розкіш як персональний комп'ютер, а тим більше PlayStation 2, міг дозволити собі не кожен.

Не маючи змоги грати, своє хобі я задовольняв купуючи ігрові журнали та іншу літературу. Інтернет тоді, а тим більше український його сегмент, тільки розвивався, тому не дивно, що хтось додумався випускати книги з повними проходженнями ігор. Й одного разу мої руки натрапили на черговий екземпляр.

В ньому посеред інших ігор (я точно запам'ятав лише Arx Fatalis та Divine Divinity) було проходження Silent Hill 2. Навіть читати описи того, що відбувається на екрані, було моторошно, а чорно-білі знімки з екрана поганої якості лише посилювали ефект. Найбільше мене вразило, що гравцеві постійно доводилося взаємодіяти з невідомим: просуньте руку в абсолютно темну діру, стрибніть в прірву і так далі. В моїй уяві це було найстрашнішим, що може бути у відеогрі.

<img class="alignnone size-large wp-image-279935" src="https://admin.nachasi.com/wp-content/uploads/2024/10/SILENT-HILL-2_20241015170302-1024x576.jpg" alt="" width="1024" height="576" />

Декілька років по тому, коли в мене вже з'явився персональний комп'ютер, я відправився на київський радіоринок «Караваєві дачі» – святе місце для будь-якого геймера.

Звісно, що серед інших покупок я не міг не придбати диск з Silent Hill 2. По-перше, було цікаво, а по-друге, я тоді не дуже розбирався в іграх і купував лише щось знайоме, або те, що хвалили в журналах.

Повернувшися додому, встановивши й запустивши гру, я почав свою подорож містом Сайлент Гілл. Здавалося б, що знання всіх секретів гри та сюжету загалом мало б мене підготувати, проте реальність виявилась не такою райдужною.

Гра була моторошною, і найбільше лякали не монстри. Вони, хоча й доволі гротескні, не були чимось жахливим: на Заході тоді був модним зовсім інший горор – це були або страхітливі тварини, які постійно ричали й хотіли вас з'їсти, або не менш моторошний боді горор, і мені цей підхід здавався лячнішим. Жахала гнітюча атмосфера, відчуття самотності та безвихіддя. А ще музика та звуки. Особливо музика та звуки.

Погравши декілька годин при денному світлі, я зрозумів, що жанр точно не для мене й відклав Silent Hill 2.

<img class="alignnone size-full wp-image-279873" src="https://admin.nachasi.com/wp-content/uploads/2024/10/twin_peaks_image.jpg" alt="" width="1002" height="643" />

<em>Team Silent, розробники оригінальних Silent Hill, надихалися посеред іншого й роботами Девіда Лінча.</em>
<h2><strong>"In my restless dreams I see that town. Silent Hill"</strong></h2>
Після того, як Konami анонсувала римейк Silent Hill 2 у співпраці з Bloober Team, багато фанатів оригінальної гри поставилися до цього скептично. Bloober, хоча й спеціалізується на горорах, не має проєктів, співмірних за успіхом з Silent Hill 2. Побоювання фанатів були зрозумілі. За роки з моменту виходу Silent Hill 2 стала культовою. Про гру говорили, її досліджували, створювали теорії, які частково навіть підтверджував головний дизайнер гри Масахіро Іто у своєму Твіттері. Значення Silent Hill 2 для жанру та ігрової індустрії важко переоцінити.

Забігаючи наперед можу сказати, що побоювання були марними, хоча сумніви щодо якості були до останнього.

[background_substrate_simple color="#1e73be"]

Дискове видання містить цікаву подвійну обкладинку.

<iframe style="border: none; overflow: hidden;" src="https://www.facebook.com/plugins/post.php?href=https%3A%2F%2Fwww.facebook.com%2FERCGamingDistribution%2Fposts%2Fpfbid064g1TzXGoLgBHqg1tmexCKGqWcsmC4XP5wmRW9suBoMerqcjdpFBfzxYZQhqwsBQl&amp;show_text=true&amp;width=500" width="500" height="748" frameborder="0" scrolling="no" allowfullscreen="allowfullscreen"></iframe>

[/background_substrate_simple]
<h2><strong>"We are all the same"</strong></h2>
Структурно римейк – це все той же Silent Hill 2 з невеличкими покращеннями. Окрім оновленої графіки, Bloober внесли деякі зміни й в ігровий процес. Камера тепер постійно показує те, що бачить Джеймс, на відміну від оригіналу, в якому перспектива камери в деяких сценах була фіксованою через технічні обмеження тогочасного заліза. Директор оригінального Silent Hill 2 Масаші Цубояма навіть похвалив та підтримав цю зміну Bloober:

https://twitter.com/tsuboyama2024/status/1842189241583067547

Окрім цього, змін зазнали деякі локації, а частина діалогів була переписана для кращого розуміння. Помітно, що команда Bloober – великі шанувальники оригіналу, й хотіли зробити римейк максимально наближеним до нього. На цьому я думаю з порівняннями можна закінчувати, адже сенсу в цьому небагато й гра більшою мірою розроблялася для тих, хто з оригінальною Silent Hill 2 знайомий не був.
<h2><strong>The whisper in room 209</strong></h2>
Ви граєте за Джеймса Сандерленда, який отримує листа від своєї покійної дружини Мері. У ньому Мері нарікає на те, що Джеймс так і не відвіз її в їхнє улюблене місто Сайлент Гілл і каже, що тепер вона там, чекає на нього. Мері померла три роки тому, і хоча цей факт дещо дивує Джеймса, він вирішує поїхати до міста, аби знайти Мері.

Сайлент Гілл, який Мері описувала як рай на землі, зустрічає Джеймса густим туманом та людиноподібними монстрами. Чим далі Джеймс заглиблюється в місто, тим абсурднішим і жахливішим стає оточення.

Чи зможе Джеймс знайти Мері й чи жива вона взагалі?

<img class="alignnone size-large wp-image-279949" src="https://admin.nachasi.com/wp-content/uploads/2024/10/SILENT-HILL-2_20241015171436-1024x576.jpg" alt="" width="1024" height="576" />

В ролі Джеймса вам доведеться досліджувати місто, крокуючи від однієї точки до іншої, на шляху розбираючись з монстрами та розгадуючи нескладні головоломки. Радує, до речі, наявність окремих налаштувань складності для боїв та пазлів. Гра досить лінійна, й загубитися майже неможливо, хоча на самому початку я поспіхом підняв один з ключових предметів, після чого завʼязався бій, а далі все, як в тумані – куди йти незрозуміло, тому довелося копирсатися в інвентарі.

<img class="alignnone size-large wp-image-279927" src="https://admin.nachasi.com/wp-content/uploads/2024/10/SILENT-HILL-2_20241015165018-1024x576.jpg" alt="" width="1024" height="576" />

Інвентар тут класичний для горорів початку 2000-их, але взаємодіяти з ним доводиться не часто. Для використання зцілюючих предметів та зміни зброї є швидкі клавіші. Єдине, що не дуже зручно: для перемикання на зброю ближнього бою потрібно все ж відкривати інвентар. Як по-іншому це зробити в версії для PlayStation 5 я не знайшов.

<img class="alignnone size-large wp-image-279887" src="https://admin.nachasi.com/wp-content/uploads/2024/10/SILENT-HILL-2_20241005180102-1024x576.jpg" alt="" width="1024" height="576" />

Бойова система нагадує щось середнє між The Last of Us та римейками Resident Evil. Вона не така відточена, як в іграх Naughty Dog, й Джеймс може здатися трохи незграбним. Проте враховуючи, що професія головного героя – звичайний клерк, цьому можна знайти пояснення.

Зіткнень з ворогами — достатньо, проте гра ніколи не фокусує на цьому увагу. Як я вже писав у вступі, Silent Hill 2 не потрібно вас лякати монстрами, вони тут більшою мірою кумедні, особливо манекени та лежачі фігури, яких можна зустріти в самому початку гри. Оточення, музика та звуковий дизайн це з головою компенсують й примушують час від часу зупинитись, щоб подивитись і у вікно й нагадати собі, що це все не реально. Про геніальний саундтрек Акіри Ямаоки й додати нічого, проте найтривожніші моменти в грі ті, коли нічого не відбувається, гра затихає й ви чуєте лише поодинокі крики чи шелест десь вдалечині.

Щось схоже я відчував, як би дивно це не звучало, при перегляді Sicario Денні Вільнева, де моменти затишшя на екрані викликали відчуття тривоги.

https://youtu.be/DTURa2bn9jc

<em>Фани оригіналу теоретизували, що цей шепіт належить Джеймсові, але насправді це звук, який розробники придбали на одному зі стоків</em>
<h2><strong>"Don't worry, I'm not crazy... at least, I don't think so"</strong></h2>
Silent Hill 2 підіймає глибокі та важкі теми. Окрім історії Джеймса, який протягом усієї гри бореться не лише з монстрами навколо, а й з власними внутрішніми демонами, в грі є й інші персонажі, які з різних причин також приїхали до міста. На початку гри ми зустрічаємо Анжелу, про яку пізніше дізнаємося, що вона стала жертвою сексуального насилля з боку батька та брата. Трохи пізніше з'являється Едді, якого знущання через зайву вагу довели до жорстоких наслідків. Просуваючись крізь місто та розплутуючи історію Джеймса, ми також стежимо за шляхом Анжели й Едді — і, не розкриваючи спойлерів, скажу: там також мало хорошого.

<img class="alignnone size-large wp-image-279915" src="https://admin.nachasi.com/wp-content/uploads/2024/10/SILENT-HILL-2_20241009183052-1024x576.jpg" alt="" width="1024" height="576" />

Гра також торкається тем сексуальності та саморуйнування, які переплетені не тільки з сюжетом, але й з оточенням та ситуаціями, в які потрапляє головний герой.

Все це, разом з атмосферою, робить Silent Hill 2 унікальним проєктом: ні попередні, ні наступні ігри серії не змогли навіть наблизитися до тих почуттів, які викликала друга частина. Те саме можна сказати й про горори інших студій. Коли твоїм ворогом є культ або чергове втілення зла — це зовсім інше, ніж коли головним ворогом є ти сам.

[background_substrate_simple color="#1e73be"]

Окремо відмічу, що в грі присутня українська локалізація й виконана вона на належному рівні. Звісно, щодо деяких слів чи фраз можна посперечатися, але це стосується будь-якого перекладу. Тішить, що все більше проєктів такого рівня перекладають українською й хотілося б, щоб український гравець підтримував видавців і розробників, які це роблять.

<img class="alignnone size-large wp-image-279933" src="https://admin.nachasi.com/wp-content/uploads/2024/10/SILENT-HILL-2_20241015165804-1024x576.jpg" alt="" width="1024" height="576" />

[/background_substrate_simple]
<h2 style="text-align: center;"><strong>***</strong></h2>
Bloober Team вдалося майже неможливе: відтворити один з найкультовіших ігрових проєктів в історії, місцями навіть покращивши його. Silent Hill 2 – це визначення психологічного горору та гра, яка майже нікого не залишить байдужим. Беззаперечно один з кращих релізів року й однозначна рекомендація від нас.

<strong>Кому сподобається</strong>: фанатам горорів та оригінальної частини

<strong>Кому не сподобається</strong>: якщо вам не подобається жанр, гра може викликати дискомфорт

😶‍🌫️ Silent Hill 2 – повернення класики. Гра на часі

Bloober Team вдалося майже неможливе: відтворити один з найкультовіших ігрових проєктів в історії, місцями навіть покращивши його. Silent Hill 2 – це визначення психологічного горору та гра, яка майже нікого не залишить байдужим. Беззаперечно один з кращих релізів року й однозначна рекомендація від нас.

🌌 Star Wars Outlaws — стати «космічним негідником». Гра на часі

Огляд Star Wars Outlaws, де грати, на яких платформах вийшла, чи варта вона часу 

<em>Якщо ви ігровий розробник або видавець і хочете, щоб ми оглянули вашу гру, надсилайте ключ на info@nachasi.com.</em>
<h2>Основні відомості про Beyond Good & Evil 20th Anniversary Edition</h2>
<ul>
 	<li><strong>Дата виходу</strong>: 24 червня 2024</li>
 	<li><strong>Платформи</strong>: PlayStation 4/5, Xbox Series X|S, Nintendo Switch, ПК, GeForce Now, Amazon Luna</li>
 	<li><strong>Платформа огляду</strong>: Nintendo Switch (ключ надано на огляд Ubisoft)</li>
</ul>
<h2>Beyond Good & Evil — унікальна для свого часу</h2>
2003 рік вийшов чудовим для геймерів. GTA: Vice City, The Legend of Zelda: Wind Waker, Need for Speed: Underground, Prince of Persia: The Sands of Time і багато інших легендарних та культових ігор з'явилося саме в цьому році.

Проте було серед них дещо особливе й незвичне для того часу. У стінах тодішньої студії Ubisoft Pictures, що розташована у Монпельє на півдні Франції, розробили унікальну гру з позиченою у Фрідріха Ніцше назвою — Beyond Good & Evil.

Розробляли проєкт під керівництвом Мішеля Анселя — творця серії платформерів Rayman. На думку Анселя, відеоігри мали давати гравцю настільки багато свободи, наскільки це можливо, але одночасно розповідати історії з драматургією та ритмом не гіршим, ніж кінематограф. Саме такий підхід поклали у фундамент проєкту, і завдяки цьому гра завоювала любов цілого покоління геймерів та, забігаючи наперед, навіть витримала випробування часом.

<img class="alignnone size-large wp-image-269527" src="https://admin.nachasi.com/wp-content/uploads/2024/07/bge-2-1024x576.jpg" alt="" width="1024" height="576">

Дія Beyond Good & Evil відбувається у 2435 році на планеті шахтарів Гілліс. Планетою керує військова диктатура, що стверджує, ніби захищає гілійців від агресивних іншопланетян ДомЗ.

Гравцю пропонують приміряти на себе роль місцевої фотожурналістки Джейд, яка також разом зі своїм другом, дядьком Пейджем, керує сиротинцем для дітей, що втратили батьків через напади ДомЗ. Сиротинець перебивається з хліба на воду, тож коли стається черговий напад іншопланетян, на роботу захисного щита не залишається грошей.

Після відбиття нападу та в пошуках способів заробітку Джейд потрапляє до мережі повстанців IRIS, де дізнається, що ситуація з владою на планеті не зовсім така, як всі уявляють.

<img class="alignnone size-large wp-image-269537" src="https://admin.nachasi.com/wp-content/uploads/2024/07/bge-7-1024x576.jpg" alt="" width="1024" height="576">

Перше, що кидається в очі, це головна героїня. Жінок досі не так багато серед протагоністів, а тоді це було взагалі рідкісне явище. До того ж, Джейд не була сексуалізованою як Лара Крофт, і водночас не перетворена на даму в біді, яку обов'язково треба рятувати. У грі не так багато діалогів і тексту, але крізь них можна прослідкувати, що Джейд — це цікава людина зі своїм характером і думками. Дуже прогресивно як на 2003 рік.

Структурно гра побудована схоже на The Legend of Zelda: Ocarina of Time, тобто складається з низки доволі великих відкритих локацій, якими можна переміщуватися практично вільно між завданнями, а також закритих місцин, куди можна потрапити лише за сюжетом. Розробникам вдалося зробити неймовірно красивий та атмосферний світ, в якому крізь технологічні обмеження тих часів проглядався безмежний потенціал.

<img class="alignnone size-large wp-image-269539" src="https://admin.nachasi.com/wp-content/uploads/2024/07/bge-8-1024x576.jpg" alt="" width="1024" height="576">

Момент остаточного усвідомлення закоханості в гру наступає, коли вперше потрапляєш до міста. Пропливаючи венеціанським каналом повз європейську середньовічну архітектуру, серед якої стрімголов проносяться літаючі автівки й космічні кораблі, легко розумієш, чому мільйонам гравців так запала в душу ця гра.

<img class="alignnone size-large wp-image-269569" src="https://admin.nachasi.com/wp-content/uploads/2024/07/BGER_Screenshots_Store_4K_05-min-1024x576.jpg" alt="" width="1024" height="576">

Проте це, авжеж, не єдина причина. На відміну від значної кількості ігор того періоду, ігролад у Beyond Good & Evil не обертається навколо боїв. Безперечно Джейд може постояти за себе як проти тварин-хижаків, так і проти іншопланетян і навіть їхніх босів, та все ж вона — не всесильна супергероїня, а журналістка. Тож основне її завдання — документувати й розкривати неприємні факти для публіки.

<img class="alignnone size-large wp-image-269529" src="https://admin.nachasi.com/wp-content/uploads/2024/07/bge-3-1024x576.jpg" alt="" width="1024" height="576">

Саме цим ми й займатимемося. Взагалі першим завданням, що триватиме впродовж усієї гри, буде якраз фотографування багатої фауни планети Гілліс для науковців. За ці фотографії Джейд зароблятиме основну масу грошей, які потім витрачатиме на їжу для відновлення енергії, а також кастомізацію та інші дрібнички.
<h2><strong>Нелегка робота журналіста</strong></h2>
Але й за основним сюжетом первісне завдання Джейд завжди — роздобути інформацію. Іноді для цього потрібно буде вступити у пряме протистояння, але часто — тихцем пробратися на секретну фабрику, обійшовши «по стелсу» охорону та захисні механізми. Консистентність та відсутність лудонарративного дисонансу, коли героїня замість своєї роботи розкидує ворогів як Галк, — ще одна визначна риса цієї гри.

<img class="alignnone size-large wp-image-269541" src="https://admin.nachasi.com/wp-content/uploads/2024/07/bge-9-1024x576.jpg" alt="" width="1024" height="576">

За завітами Мішеля Анселя, творця й ідейного натхненника франшизи, сюжет просувається настільки кінематографічно, наскільки це дозволяли тогочасні технології. Попри незначну кількість діалогів і тексту, сценарій наповнений філософією, сірою мораллю та численними відсиланнями до нашої реальності і актуальних на ті часи питань — зокрема, терактів 11 вересня, американського вторгнення у Афганістан та багатьох інших. Мимоволі проводиш паралелі й з українською сучасністю.

<img class="alignnone size-large wp-image-269546" src="https://admin.nachasi.com/wp-content/uploads/2024/07/bge-10-1024x576.jpg" alt="" width="1024" height="576">

Цікаво також відзначати, як мимохідь гра зайшла на територію ретрофутуризму: повстанську газету та інші різноманітні нотатки розповсюджують у 2435 році за допомогою компакт-дисків — таким тоді уявлялося майбутнє.
<h2><strong>Як гра про майбутнє почуває себе у майбутньому</strong></h2>
Поважний вік гри дається взнаки, але далеко не так, як можна було б уявити. У більшість ігор з 2003 року сьогодні грати відверто важко, однак Beyond Good & Evil ця участь майже оминула.

У грі присутній бектрекінг, — тобто, вам доведеться повертатися в локації, які ви вже пройшли, щоб виконати там якісь нові дії чи знайти предмети, які раніше були недоступними — але завдяки загальному лінійному та кінематографічному підходу до сюжету, його тут значно менше, аніж у проєктах-сучасниках.

https://youtu.be/E_gfUGCZFw8

В усьому іншому Beyond Good & Evil на диво добре постаріла, і проходячи її, значно частіше дивуєшся тому, наскільки вона була інноваційною та неповторною для своєї епохи, і як багато там таких елементів і прийомів, які сучасні геймдизайнери почали масово використовувати в іграх лише декілька років тому.

На момент релізу на Nintendo Switch спостерігалися незначні проблеми з продуктивністю — в деяких сценах показник кадрів на секунду просідав, за відчуттями, до 23-25 (замірів не робилося), однак вже перше оновлення 1.0.1 повністю прибрало цю проблему по всій грі. На більш потужних стаціонарних консолях проблем, імовірно, не буде взагалі. Також не спостерігалося жодних критичних багів.
<h2><strong>Чи варто грати в Beyond Good & Evil через 20 років </strong></h2>
<img class="alignnone size-large wp-image-269550" src="https://admin.nachasi.com/wp-content/uploads/2024/07/bge-6-1-1024x576.jpg" alt="" width="1024" height="576">

Beyond Good & Evil першопочатково замислювалася як трилогія. Однак, попри свій культовий статус, вона розчарувала Ubisoft своїми продажами свого часу. Тож сиквел був відкладений у довгий ящик — настільки, що творець франшизи Мішель Ансель встиг залишити студію та ігрову індустрію, на прощання звинувачений у створенні токсичної атмосфери в Ubisoft Montpellier.

Вихід ювілейного перевидання, вочевидь, має на меті розігріти старих фанатів і нагадати їм про існування серії, але головним чином — привабити нових гравців, щоби сиквел, у який було вкладено так багато (розробка триває з 2008 року!), все ж таки окупився.

Такого роду подвійні завдання завжди непрості, однак, як мені здається, Ubisoft взялася за нього зовсім не дарма. Beyond Good & Evil у 2024 абсолютно варта вашого часу незалежно від того, рятували ви вже Гілліс 20 років тому і хочете пригадати юність, чи лише знайомитеся з цією чарівною, унікальною планетою, де футуристичні літаючі автівки пересуваються венеційськими каналами крізь середньовічні південні європейські квартали.

<p><em>Якщо ви ігровий розробник або видавець і хочете, щоб ми оглянули вашу гру, надсилайте ключ на info@nachasi.com.</em></p><h2>Основні відомості про Beyond Good &#038; Evil 20th Anniversary Edition</h2><ul><li><strong>Дата виходу</strong>: 24 червня 2024</li><li><strong>Платформи</strong>: PlayStation 4/5, Xbox Series X|S, Nintendo Switch, ПК, GeForce Now, Amazon Luna</li><li><strong>Платформа огляду</strong>: Nintendo Switch (ключ надано на огляд Ubisoft)</li></ul><h2>Beyond Good &#038; Evil — унікальна для свого часу</h2><p>2003 рік вийшов чудовим для геймерів. GTA: Vice City, The Legend of Zelda: Wind Waker, Need for Speed: Underground, Prince of Persia: The Sands of Time і багато інших легендарних та культових ігор з&#8217;явилося саме в цьому році.</p><p>Проте було серед них дещо особливе й незвичне для того часу. У стінах тодішньої студії Ubisoft Pictures, що розташована у Монпельє на півдні Франції, розробили унікальну гру з позиченою у Фрідріха Ніцше назвою — Beyond Good &#038; Evil.</p><p>Розробляли проєкт під керівництвом Мішеля Анселя — творця серії платформерів Rayman. На думку Анселя, відеоігри мали давати гравцю настільки багато свободи, наскільки це можливо, але одночасно розповідати історії з драматургією та ритмом не гіршим, ніж кінематограф. Саме такий підхід поклали у фундамент проєкту, і завдяки цьому гра завоювала любов цілого покоління геймерів та, забігаючи наперед, навіть витримала випробування часом.</p><p><img loading="lazy" class="alignnone size-large wp-image-269527" src="/wp-content/uploads/2024/07/bge-2-1024x576.jpg" alt="" width="1024" height="576" srcset="/wp-content/uploads/2024/07/bge-2-1024x576.jpg 1024w, /wp-content/uploads/2024/07/bge-2-300x169.jpg 300w, /wp-content/uploads/2024/07/bge-2-768x432.jpg 768w, /wp-content/uploads/2024/07/bge-2-650x366.jpg 650w, /wp-content/uploads/2024/07/bge-2.jpg 1280w" sizes="(max-width: 1024px) 100vw, 1024px" /></p><p>Дія Beyond Good &#038; Evil відбувається у 2435 році на планеті шахтарів Гілліс. Планетою керує військова диктатура, що стверджує, ніби захищає гілійців від агресивних іншопланетян ДомЗ.</p><p>Гравцю пропонують приміряти на себе роль місцевої фотожурналістки Джейд, яка також разом зі своїм другом, дядьком Пейджем, керує сиротинцем для дітей, що втратили батьків через напади ДомЗ. Сиротинець перебивається з хліба на воду, тож коли стається черговий напад іншопланетян, на роботу захисного щита не залишається грошей.</p><p>Після відбиття нападу та в пошуках способів заробітку Джейд потрапляє до мережі повстанців IRIS, де дізнається, що ситуація з владою на планеті не зовсім така, як всі уявляють.</p><p><img loading="lazy" class="alignnone size-large wp-image-269537" src="/wp-content/uploads/2024/07/bge-7-1024x576.jpg" alt="" width="1024" height="576" srcset="/wp-content/uploads/2024/07/bge-7-1024x576.jpg 1024w, /wp-content/uploads/2024/07/bge-7-300x169.jpg 300w, /wp-content/uploads/2024/07/bge-7-768x432.jpg 768w, /wp-content/uploads/2024/07/bge-7-650x366.jpg 650w, /wp-content/uploads/2024/07/bge-7.jpg 1280w" sizes="(max-width: 1024px) 100vw, 1024px" /></p><p>Перше, що кидається в очі, це головна героїня. Жінок досі не так багато серед протагоністів, а тоді це було взагалі рідкісне явище. До того ж, Джейд не була сексуалізованою як Лара Крофт, і водночас не перетворена на даму в біді, яку обов&#8217;язково треба рятувати. У грі не так багато діалогів і тексту, але крізь них можна прослідкувати, що Джейд — це цікава людина зі своїм характером і думками. Дуже прогресивно як на 2003 рік.</p><p>Структурно гра побудована схоже на The Legend of Zelda: Ocarina of Time, тобто складається з низки доволі великих відкритих локацій, якими можна переміщуватися практично вільно між завданнями, а також закритих місцин, куди можна потрапити лише за сюжетом. Розробникам вдалося зробити неймовірно красивий та атмосферний світ, в якому крізь технологічні обмеження тих часів проглядався безмежний потенціал.</p><p><img loading="lazy" class="alignnone size-large wp-image-269539" src="/wp-content/uploads/2024/07/bge-8-1024x576.jpg" alt="" width="1024" height="576" srcset="/wp-content/uploads/2024/07/bge-8-1024x576.jpg 1024w, /wp-content/uploads/2024/07/bge-8-300x169.jpg 300w, /wp-content/uploads/2024/07/bge-8-768x432.jpg 768w, /wp-content/uploads/2024/07/bge-8-650x366.jpg 650w, /wp-content/uploads/2024/07/bge-8.jpg 1280w" sizes="(max-width: 1024px) 100vw, 1024px" /></p><p>Момент остаточного усвідомлення закоханості в гру наступає, коли вперше потрапляєш до міста. Пропливаючи венеціанським каналом повз європейську середньовічну архітектуру, серед якої стрімголов проносяться літаючі автівки й космічні кораблі, легко розумієш, чому мільйонам гравців так запала в душу ця гра.</p><p><img loading="lazy" class="alignnone size-large wp-image-269569" src="/wp-content/uploads/2024/07/BGER_Screenshots_Store_4K_05-min-1024x576.jpg" alt="" width="1024" height="576" srcset="/wp-content/uploads/2024/07/BGER_Screenshots_Store_4K_05-min-1024x576.jpg 1024w, /wp-content/uploads/2024/07/BGER_Screenshots_Store_4K_05-min-300x169.jpg 300w, /wp-content/uploads/2024/07/BGER_Screenshots_Store_4K_05-min-768x432.jpg 768w, /wp-content/uploads/2024/07/BGER_Screenshots_Store_4K_05-min-1536x864.jpg 1536w, /wp-content/uploads/2024/07/BGER_Screenshots_Store_4K_05-min-2048x1152.jpg 2048w, /wp-content/uploads/2024/07/BGER_Screenshots_Store_4K_05-min-650x366.jpg 650w" sizes="(max-width: 1024px) 100vw, 1024px" /></p><p>Проте це, авжеж, не єдина причина. На відміну від значної кількості ігор того періоду, ігролад у Beyond Good &#038; Evil не обертається навколо боїв. Безперечно Джейд може постояти за себе як проти тварин-хижаків, так і проти іншопланетян і навіть їхніх босів, та все ж вона — не всесильна супергероїня, а журналістка. Тож основне її завдання — документувати й розкривати неприємні факти для публіки.</p><p><img loading="lazy" class="alignnone size-large wp-image-269529" src="/wp-content/uploads/2024/07/bge-3-1024x576.jpg" alt="" width="1024" height="576" srcset="/wp-content/uploads/2024/07/bge-3-1024x576.jpg 1024w, /wp-content/uploads/2024/07/bge-3-300x169.jpg 300w, /wp-content/uploads/2024/07/bge-3-768x432.jpg 768w, /wp-content/uploads/2024/07/bge-3-650x366.jpg 650w, /wp-content/uploads/2024/07/bge-3.jpg 1280w" sizes="(max-width: 1024px) 100vw, 1024px" /></p><p>Саме цим ми й займатимемося. Взагалі першим завданням, що триватиме впродовж усієї гри, буде якраз фотографування багатої фауни планети Гілліс для науковців. За ці фотографії Джейд зароблятиме основну масу грошей, які потім витрачатиме на їжу для відновлення енергії, а також кастомізацію та інші дрібнички.</p><h2><strong>Нелегка робота журналіста</strong></h2><p>Але й за основним сюжетом первісне завдання Джейд завжди — роздобути інформацію. Іноді для цього потрібно буде вступити у пряме протистояння, але часто — тихцем пробратися на секретну фабрику, обійшовши «по стелсу» охорону та захисні механізми. Консистентність та відсутність лудонарративного дисонансу, коли героїня замість своєї роботи розкидує ворогів як Галк, — ще одна визначна риса цієї гри.</p><p><img loading="lazy" class="alignnone size-large wp-image-269541" src="/wp-content/uploads/2024/07/bge-9-1024x576.jpg" alt="" width="1024" height="576" srcset="/wp-content/uploads/2024/07/bge-9-1024x576.jpg 1024w, /wp-content/uploads/2024/07/bge-9-300x169.jpg 300w, /wp-content/uploads/2024/07/bge-9-768x432.jpg 768w, /wp-content/uploads/2024/07/bge-9-650x366.jpg 650w, /wp-content/uploads/2024/07/bge-9.jpg 1280w" sizes="(max-width: 1024px) 100vw, 1024px" /></p><p>За завітами Мішеля Анселя, творця й ідейного натхненника франшизи, сюжет просувається настільки кінематографічно, наскільки це дозволяли тогочасні технології. Попри незначну кількість діалогів і тексту, сценарій наповнений філософією, сірою мораллю та численними відсиланнями до нашої реальності і актуальних на ті часи питань — зокрема, терактів 11 вересня, американського вторгнення у Афганістан та багатьох інших. Мимоволі проводиш паралелі й з українською сучасністю.</p><p><img loading="lazy" class="alignnone size-large wp-image-269546" src="/wp-content/uploads/2024/07/bge-10-1024x576.jpg" alt="" width="1024" height="576" srcset="/wp-content/uploads/2024/07/bge-10-1024x576.jpg 1024w, /wp-content/uploads/2024/07/bge-10-300x169.jpg 300w, /wp-content/uploads/2024/07/bge-10-768x432.jpg 768w, /wp-content/uploads/2024/07/bge-10-650x366.jpg 650w, /wp-content/uploads/2024/07/bge-10.jpg 1280w" sizes="(max-width: 1024px) 100vw, 1024px" /></p><p>Цікаво також відзначати, як мимохідь гра зайшла на територію ретрофутуризму: повстанську газету та інші різноманітні нотатки розповсюджують у 2435 році за допомогою компакт-дисків — таким тоді уявлялося майбутнє.</p><h2><strong>Як гра про майбутнє почуває себе у майбутньому</strong></h2><p>Поважний вік гри дається взнаки, але далеко не так, як можна було б уявити. У більшість ігор з 2003 року сьогодні грати відверто важко, однак Beyond Good &#038; Evil ця участь майже оминула.</p><p>У грі присутній бектрекінг, — тобто, вам доведеться повертатися в локації, які ви вже пройшли, щоб виконати там якісь нові дії чи знайти предмети, які раніше були недоступними — але завдяки загальному лінійному та кінематографічному підходу до сюжету, його тут значно менше, аніж у проєктах-сучасниках.</p><div class="embedded-video" data-youtube="E_gfUGCZFw8"><img src="https://img.youtube.com/vi/E_gfUGCZFw8/maxresdefault.jpg" alt="" width="560" height="315" loading="lazy" decoding="async"></div><p>В усьому іншому Beyond Good &#038; Evil на диво добре постаріла, і проходячи її, значно частіше дивуєшся тому, наскільки вона була інноваційною та неповторною для своєї епохи, і як багато там таких елементів і прийомів, які сучасні геймдизайнери почали масово використовувати в іграх лише декілька років тому.</p><p>На момент релізу на Nintendo Switch спостерігалися незначні проблеми з продуктивністю — в деяких сценах показник кадрів на секунду просідав, за відчуттями, до 23-25 (замірів не робилося), однак вже перше оновлення 1.0.1 повністю прибрало цю проблему по всій грі. На більш потужних стаціонарних консолях проблем, імовірно, не буде взагалі. Також не спостерігалося жодних критичних багів.</p><h2><strong>Чи варто грати в Beyond Good &#038; Evil через 20 років </strong></h2><p><img loading="lazy" class="alignnone size-large wp-image-269550" src="/wp-content/uploads/2024/07/bge-6-1-1024x576.jpg" alt="" width="1024" height="576" srcset="/wp-content/uploads/2024/07/bge-6-1-1024x576.jpg 1024w, /wp-content/uploads/2024/07/bge-6-1-300x169.jpg 300w, /wp-content/uploads/2024/07/bge-6-1-768x432.jpg 768w, /wp-content/uploads/2024/07/bge-6-1-650x366.jpg 650w, /wp-content/uploads/2024/07/bge-6-1.jpg 1280w" sizes="(max-width: 1024px) 100vw, 1024px" /></p><p>Beyond Good &#038; Evil першопочатково замислювалася як трилогія. Однак, попри свій культовий статус, вона розчарувала Ubisoft своїми продажами свого часу. Тож сиквел був відкладений у довгий ящик — настільки, що творець франшизи Мішель Ансель встиг залишити студію та ігрову індустрію, на прощання звинувачений у створенні токсичної атмосфери в Ubisoft Montpellier.</p><p>Вихід ювілейного перевидання, вочевидь, має на меті розігріти старих фанатів і нагадати їм про існування серії, але головним чином — привабити нових гравців, щоби сиквел, у який було вкладено так багато (розробка триває з 2008 року!), все ж таки окупився.</p><p>Такого роду подвійні завдання завжди непрості, однак, як мені здається, Ubisoft взялася за нього зовсім не дарма. Beyond Good &#038; Evil у 2024 абсолютно варта вашого часу незалежно від того, рятували ви вже Гілліс 20 років тому і хочете пригадати юність, чи лише знайомитеся з цією чарівною, унікальною планетою, де футуристичні літаючі автівки пересуваються венеційськими каналами крізь середньовічні південні європейські квартали.</p>

<em>Якщо ви ігровий розробник або видавець і хочете, щоб ми оглянули вашу гру, надсилайте ключ на info@nachasi.com.</em>
<h2>Основні відомості про Beyond Good &amp; Evil 20th Anniversary Edition</h2>
<ul>
 	<li><strong>Дата виходу</strong>: 24 червня 2024</li>
 	<li><strong>Платформи</strong>: PlayStation 4/5, Xbox Series X|S, Nintendo Switch, ПК, GeForce Now, Amazon Luna</li>
 	<li><strong>Платформа огляду</strong>: Nintendo Switch (ключ надано на огляд Ubisoft)</li>
</ul>
<h2>Beyond Good &amp; Evil — унікальна для свого часу</h2>
2003 рік вийшов чудовим для геймерів. GTA: Vice City, The Legend of Zelda: Wind Waker, Need for Speed: Underground, Prince of Persia: The Sands of Time і багато інших легендарних та культових ігор з'явилося саме в цьому році.

Проте було серед них дещо особливе й незвичне для того часу. У стінах тодішньої студії Ubisoft Pictures, що розташована у Монпельє на півдні Франції, розробили унікальну гру з позиченою у Фрідріха Ніцше назвою — Beyond Good &amp; Evil.

Розробляли проєкт під керівництвом Мішеля Анселя — творця серії платформерів Rayman. На думку Анселя, відеоігри мали давати гравцю настільки багато свободи, наскільки це можливо, але одночасно розповідати історії з драматургією та ритмом не гіршим, ніж кінематограф. Саме такий підхід поклали у фундамент проєкту, і завдяки цьому гра завоювала любов цілого покоління геймерів та, забігаючи наперед, навіть витримала випробування часом.

<img class="alignnone size-large wp-image-269527" src="https://admin.nachasi.com/wp-content/uploads/2024/07/bge-2-1024x576.jpg" alt="" width="1024" height="576" />

Дія Beyond Good &amp; Evil відбувається у 2435 році на планеті шахтарів Гілліс. Планетою керує військова диктатура, що стверджує, ніби захищає гілійців від агресивних іншопланетян ДомЗ.

Гравцю пропонують приміряти на себе роль місцевої фотожурналістки Джейд, яка також разом зі своїм другом, дядьком Пейджем, керує сиротинцем для дітей, що втратили батьків через напади ДомЗ. Сиротинець перебивається з хліба на воду, тож коли стається черговий напад іншопланетян, на роботу захисного щита не залишається грошей.

Після відбиття нападу та в пошуках способів заробітку Джейд потрапляє до мережі повстанців IRIS, де дізнається, що ситуація з владою на планеті не зовсім така, як всі уявляють.

<img class="alignnone size-large wp-image-269537" src="https://admin.nachasi.com/wp-content/uploads/2024/07/bge-7-1024x576.jpg" alt="" width="1024" height="576" />

Перше, що кидається в очі, це головна героїня. Жінок досі не так багато серед протагоністів, а тоді це було взагалі рідкісне явище. До того ж, Джейд не була сексуалізованою як Лара Крофт, і водночас не перетворена на даму в біді, яку обов'язково треба рятувати. У грі не так багато діалогів і тексту, але крізь них можна прослідкувати, що Джейд — це цікава людина зі своїм характером і думками. Дуже прогресивно як на 2003 рік.

Структурно гра побудована схоже на The Legend of Zelda: Ocarina of Time, тобто складається з низки доволі великих відкритих локацій, якими можна переміщуватися практично вільно між завданнями, а також закритих місцин, куди можна потрапити лише за сюжетом. Розробникам вдалося зробити неймовірно красивий та атмосферний світ, в якому крізь технологічні обмеження тих часів проглядався безмежний потенціал.

<img class="alignnone size-large wp-image-269539" src="https://admin.nachasi.com/wp-content/uploads/2024/07/bge-8-1024x576.jpg" alt="" width="1024" height="576" />

Момент остаточного усвідомлення закоханості в гру наступає, коли вперше потрапляєш до міста. Пропливаючи венеціанським каналом повз європейську середньовічну архітектуру, серед якої стрімголов проносяться літаючі автівки й космічні кораблі, легко розумієш, чому мільйонам гравців так запала в душу ця гра.

<img class="alignnone size-large wp-image-269569" src="https://admin.nachasi.com/wp-content/uploads/2024/07/BGER_Screenshots_Store_4K_05-min-1024x576.jpg" alt="" width="1024" height="576" />

Проте це, авжеж, не єдина причина. На відміну від значної кількості ігор того періоду, ігролад у Beyond Good &amp; Evil не обертається навколо боїв. Безперечно Джейд може постояти за себе як проти тварин-хижаків, так і проти іншопланетян і навіть їхніх босів, та все ж вона — не всесильна супергероїня, а журналістка. Тож основне її завдання — документувати й розкривати неприємні факти для публіки.

<img class="alignnone size-large wp-image-269529" src="https://admin.nachasi.com/wp-content/uploads/2024/07/bge-3-1024x576.jpg" alt="" width="1024" height="576" />

Саме цим ми й займатимемося. Взагалі першим завданням, що триватиме впродовж усієї гри, буде якраз фотографування багатої фауни планети Гілліс для науковців. За ці фотографії Джейд зароблятиме основну масу грошей, які потім витрачатиме на їжу для відновлення енергії, а також кастомізацію та інші дрібнички.
<h2><strong>Нелегка робота журналіста</strong></h2>
Але й за основним сюжетом первісне завдання Джейд завжди — роздобути інформацію. Іноді для цього потрібно буде вступити у пряме протистояння, але часто — тихцем пробратися на секретну фабрику, обійшовши «по стелсу» охорону та захисні механізми. Консистентність та відсутність лудонарративного дисонансу, коли героїня замість своєї роботи розкидує ворогів як Галк, — ще одна визначна риса цієї гри.

<img class="alignnone size-large wp-image-269541" src="https://admin.nachasi.com/wp-content/uploads/2024/07/bge-9-1024x576.jpg" alt="" width="1024" height="576" />

За завітами Мішеля Анселя, творця й ідейного натхненника франшизи, сюжет просувається настільки кінематографічно, наскільки це дозволяли тогочасні технології. Попри незначну кількість діалогів і тексту, сценарій наповнений філософією, сірою мораллю та численними відсиланнями до нашої реальності і актуальних на ті часи питань — зокрема, терактів 11 вересня, американського вторгнення у Афганістан та багатьох інших. Мимоволі проводиш паралелі й з українською сучасністю.

<img class="alignnone size-large wp-image-269546" src="https://admin.nachasi.com/wp-content/uploads/2024/07/bge-10-1024x576.jpg" alt="" width="1024" height="576" />

Цікаво також відзначати, як мимохідь гра зайшла на територію ретрофутуризму: повстанську газету та інші різноманітні нотатки розповсюджують у 2435 році за допомогою компакт-дисків — таким тоді уявлялося майбутнє.
<h2><strong>Як гра про майбутнє почуває себе у майбутньому</strong></h2>
Поважний вік гри дається взнаки, але далеко не так, як можна було б уявити. У більшість ігор з 2003 року сьогодні грати відверто важко, однак Beyond Good &amp; Evil ця участь майже оминула.

У грі присутній бектрекінг, — тобто, вам доведеться повертатися в локації, які ви вже пройшли, щоб виконати там якісь нові дії чи знайти предмети, які раніше були недоступними — але завдяки загальному лінійному та кінематографічному підходу до сюжету, його тут значно менше, аніж у проєктах-сучасниках.

https://youtu.be/E_gfUGCZFw8

В усьому іншому Beyond Good &amp; Evil на диво добре постаріла, і проходячи її, значно частіше дивуєшся тому, наскільки вона була інноваційною та неповторною для своєї епохи, і як багато там таких елементів і прийомів, які сучасні геймдизайнери почали масово використовувати в іграх лише декілька років тому.

На момент релізу на Nintendo Switch спостерігалися незначні проблеми з продуктивністю — в деяких сценах показник кадрів на секунду просідав, за відчуттями, до 23-25 (замірів не робилося), однак вже перше оновлення 1.0.1 повністю прибрало цю проблему по всій грі. На більш потужних стаціонарних консолях проблем, імовірно, не буде взагалі. Також не спостерігалося жодних критичних багів.
<h2><strong>Чи варто грати в Beyond Good &amp; Evil через 20 років </strong></h2>
<img class="alignnone size-large wp-image-269550" src="https://admin.nachasi.com/wp-content/uploads/2024/07/bge-6-1-1024x576.jpg" alt="" width="1024" height="576" />

Beyond Good &amp; Evil першопочатково замислювалася як трилогія. Однак, попри свій культовий статус, вона розчарувала Ubisoft своїми продажами свого часу. Тож сиквел був відкладений у довгий ящик — настільки, що творець франшизи Мішель Ансель встиг залишити студію та ігрову індустрію, на прощання звинувачений у створенні токсичної атмосфери в Ubisoft Montpellier.

Вихід ювілейного перевидання, вочевидь, має на меті розігріти старих фанатів і нагадати їм про існування серії, але головним чином — привабити нових гравців, щоби сиквел, у який було вкладено так багато (розробка триває з 2008 року!), все ж таки окупився.

Такого роду подвійні завдання завжди непрості, однак, як мені здається, Ubisoft взялася за нього зовсім не дарма. Beyond Good &amp; Evil у 2024 абсолютно варта вашого часу незалежно від того, рятували ви вже Гілліс 20 років тому і хочете пригадати юність, чи лише знайомитеся з цією чарівною, унікальною планетою, де футуристичні літаючі автівки пересуваються венеційськими каналами крізь середньовічні південні європейські квартали.

<p><em>Якщо ви ігровий розробник або видавець і хочете, щоб ми оглянули вашу гру, надсилайте ключ на info@nachasi.com.</em></p><h2>Основні відомості про Beyond Good &amp; Evil 20th Anniversary Edition</h2><ul><li><strong>Дата виходу</strong>: 24 червня 2024</li><li><strong>Платформи</strong>: PlayStation 4/5, Xbox Series X|S, Nintendo Switch, ПК, GeForce Now, Amazon Luna</li><li><strong>Платформа огляду</strong>: Nintendo Switch (ключ надано на огляд Ubisoft)</li></ul><h2>Beyond Good &amp; Evil — унікальна для свого часу</h2><p>2003 рік вийшов чудовим для геймерів. GTA: Vice City, The Legend of Zelda: Wind Waker, Need for Speed: Underground, Prince of Persia: The Sands of Time і багато інших легендарних та культових ігор з&#8217;явилося саме в цьому році.</p><p>Проте було серед них дещо особливе й незвичне для того часу. У стінах тодішньої студії Ubisoft Pictures, що розташована у Монпельє на півдні Франції, розробили унікальну гру з позиченою у Фрідріха Ніцше назвою — Beyond Good &amp; Evil.</p><p>Розробляли проєкт під керівництвом Мішеля Анселя — творця серії платформерів Rayman. На думку Анселя, відеоігри мали давати гравцю настільки багато свободи, наскільки це можливо, але одночасно розповідати історії з драматургією та ритмом не гіршим, ніж кінематограф. Саме такий підхід поклали у фундамент проєкту, і завдяки цьому гра завоювала любов цілого покоління геймерів та, забігаючи наперед, навіть витримала випробування часом.</p><p><img loading="lazy" class="alignnone size-large wp-image-269527" src="/wp-content/uploads/2024/07/bge-2-1024x576.jpg" alt="" width="1024" height="576" srcset="/wp-content/uploads/2024/07/bge-2-1024x576.jpg 1024w, /wp-content/uploads/2024/07/bge-2-300x169.jpg 300w, /wp-content/uploads/2024/07/bge-2-768x432.jpg 768w, /wp-content/uploads/2024/07/bge-2-650x366.jpg 650w, /wp-content/uploads/2024/07/bge-2.jpg 1280w" sizes="(max-width: 1024px) 100vw, 1024px" /></p><p>Дія Beyond Good &amp; Evil відбувається у 2435 році на планеті шахтарів Гілліс. Планетою керує військова диктатура, що стверджує, ніби захищає гілійців від агресивних іншопланетян ДомЗ.</p><p>Гравцю пропонують приміряти на себе роль місцевої фотожурналістки Джейд, яка також разом зі своїм другом, дядьком Пейджем, керує сиротинцем для дітей, що втратили батьків через напади ДомЗ. Сиротинець перебивається з хліба на воду, тож коли стається черговий напад іншопланетян, на роботу захисного щита не залишається грошей.</p><p>Після відбиття нападу та в пошуках способів заробітку Джейд потрапляє до мережі повстанців IRIS, де дізнається, що ситуація з владою на планеті не зовсім така, як всі уявляють.</p><p><img loading="lazy" class="alignnone size-large wp-image-269537" src="/wp-content/uploads/2024/07/bge-7-1024x576.jpg" alt="" width="1024" height="576" srcset="/wp-content/uploads/2024/07/bge-7-1024x576.jpg 1024w, /wp-content/uploads/2024/07/bge-7-300x169.jpg 300w, /wp-content/uploads/2024/07/bge-7-768x432.jpg 768w, /wp-content/uploads/2024/07/bge-7-650x366.jpg 650w, /wp-content/uploads/2024/07/bge-7.jpg 1280w" sizes="(max-width: 1024px) 100vw, 1024px" /></p><p>Перше, що кидається в очі, це головна героїня. Жінок досі не так багато серед протагоністів, а тоді це було взагалі рідкісне явище. До того ж, Джейд не була сексуалізованою як Лара Крофт, і водночас не перетворена на даму в біді, яку обов&#8217;язково треба рятувати. У грі не так багато діалогів і тексту, але крізь них можна прослідкувати, що Джейд — це цікава людина зі своїм характером і думками. Дуже прогресивно як на 2003 рік.</p><p>Структурно гра побудована схоже на The Legend of Zelda: Ocarina of Time, тобто складається з низки доволі великих відкритих локацій, якими можна переміщуватися практично вільно між завданнями, а також закритих місцин, куди можна потрапити лише за сюжетом. Розробникам вдалося зробити неймовірно красивий та атмосферний світ, в якому крізь технологічні обмеження тих часів проглядався безмежний потенціал.</p><p><img loading="lazy" class="alignnone size-large wp-image-269539" src="/wp-content/uploads/2024/07/bge-8-1024x576.jpg" alt="" width="1024" height="576" srcset="/wp-content/uploads/2024/07/bge-8-1024x576.jpg 1024w, /wp-content/uploads/2024/07/bge-8-300x169.jpg 300w, /wp-content/uploads/2024/07/bge-8-768x432.jpg 768w, /wp-content/uploads/2024/07/bge-8-650x366.jpg 650w, /wp-content/uploads/2024/07/bge-8.jpg 1280w" sizes="(max-width: 1024px) 100vw, 1024px" /></p><p>Момент остаточного усвідомлення закоханості в гру наступає, коли вперше потрапляєш до міста. Пропливаючи венеціанським каналом повз європейську середньовічну архітектуру, серед якої стрімголов проносяться літаючі автівки й космічні кораблі, легко розумієш, чому мільйонам гравців так запала в душу ця гра.</p><p><img loading="lazy" class="alignnone size-large wp-image-269569" src="/wp-content/uploads/2024/07/BGER_Screenshots_Store_4K_05-min-1024x576.jpg" alt="" width="1024" height="576" srcset="/wp-content/uploads/2024/07/BGER_Screenshots_Store_4K_05-min-1024x576.jpg 1024w, /wp-content/uploads/2024/07/BGER_Screenshots_Store_4K_05-min-300x169.jpg 300w, /wp-content/uploads/2024/07/BGER_Screenshots_Store_4K_05-min-768x432.jpg 768w, /wp-content/uploads/2024/07/BGER_Screenshots_Store_4K_05-min-1536x864.jpg 1536w, /wp-content/uploads/2024/07/BGER_Screenshots_Store_4K_05-min-2048x1152.jpg 2048w, /wp-content/uploads/2024/07/BGER_Screenshots_Store_4K_05-min-650x366.jpg 650w" sizes="(max-width: 1024px) 100vw, 1024px" /></p><p>Проте це, авжеж, не єдина причина. На відміну від значної кількості ігор того періоду, ігролад у Beyond Good &amp; Evil не обертається навколо боїв. Безперечно Джейд може постояти за себе як проти тварин-хижаків, так і проти іншопланетян і навіть їхніх босів, та все ж вона — не всесильна супергероїня, а журналістка. Тож основне її завдання — документувати й розкривати неприємні факти для публіки.</p><p><img loading="lazy" class="alignnone size-large wp-image-269529" src="/wp-content/uploads/2024/07/bge-3-1024x576.jpg" alt="" width="1024" height="576" srcset="/wp-content/uploads/2024/07/bge-3-1024x576.jpg 1024w, /wp-content/uploads/2024/07/bge-3-300x169.jpg 300w, /wp-content/uploads/2024/07/bge-3-768x432.jpg 768w, /wp-content/uploads/2024/07/bge-3-650x366.jpg 650w, /wp-content/uploads/2024/07/bge-3.jpg 1280w" sizes="(max-width: 1024px) 100vw, 1024px" /></p><p>Саме цим ми й займатимемося. Взагалі першим завданням, що триватиме впродовж усієї гри, буде якраз фотографування багатої фауни планети Гілліс для науковців. За ці фотографії Джейд зароблятиме основну масу грошей, які потім витрачатиме на їжу для відновлення енергії, а також кастомізацію та інші дрібнички.</p><h2><strong>Нелегка робота журналіста</strong></h2><p>Але й за основним сюжетом первісне завдання Джейд завжди — роздобути інформацію. Іноді для цього потрібно буде вступити у пряме протистояння, але часто — тихцем пробратися на секретну фабрику, обійшовши «по стелсу» охорону та захисні механізми. Консистентність та відсутність лудонарративного дисонансу, коли героїня замість своєї роботи розкидує ворогів як Галк, — ще одна визначна риса цієї гри.</p><p><img loading="lazy" class="alignnone size-large wp-image-269541" src="/wp-content/uploads/2024/07/bge-9-1024x576.jpg" alt="" width="1024" height="576" srcset="/wp-content/uploads/2024/07/bge-9-1024x576.jpg 1024w, /wp-content/uploads/2024/07/bge-9-300x169.jpg 300w, /wp-content/uploads/2024/07/bge-9-768x432.jpg 768w, /wp-content/uploads/2024/07/bge-9-650x366.jpg 650w, /wp-content/uploads/2024/07/bge-9.jpg 1280w" sizes="(max-width: 1024px) 100vw, 1024px" /></p><p>За завітами Мішеля Анселя, творця й ідейного натхненника франшизи, сюжет просувається настільки кінематографічно, наскільки це дозволяли тогочасні технології. Попри незначну кількість діалогів і тексту, сценарій наповнений філософією, сірою мораллю та численними відсиланнями до нашої реальності і актуальних на ті часи питань — зокрема, терактів 11 вересня, американського вторгнення у Афганістан та багатьох інших. Мимоволі проводиш паралелі й з українською сучасністю.</p><p><img loading="lazy" class="alignnone size-large wp-image-269546" src="/wp-content/uploads/2024/07/bge-10-1024x576.jpg" alt="" width="1024" height="576" srcset="/wp-content/uploads/2024/07/bge-10-1024x576.jpg 1024w, /wp-content/uploads/2024/07/bge-10-300x169.jpg 300w, /wp-content/uploads/2024/07/bge-10-768x432.jpg 768w, /wp-content/uploads/2024/07/bge-10-650x366.jpg 650w, /wp-content/uploads/2024/07/bge-10.jpg 1280w" sizes="(max-width: 1024px) 100vw, 1024px" /></p><p>Цікаво також відзначати, як мимохідь гра зайшла на територію ретрофутуризму: повстанську газету та інші різноманітні нотатки розповсюджують у 2435 році за допомогою компакт-дисків — таким тоді уявлялося майбутнє.</p><h2><strong>Як гра про майбутнє почуває себе у майбутньому</strong></h2><p>Поважний вік гри дається взнаки, але далеко не так, як можна було б уявити. У більшість ігор з 2003 року сьогодні грати відверто важко, однак Beyond Good &amp; Evil ця участь майже оминула.</p><p>У грі присутній бектрекінг, — тобто, вам доведеться повертатися в локації, які ви вже пройшли, щоб виконати там якісь нові дії чи знайти предмети, які раніше були недоступними — але завдяки загальному лінійному та кінематографічному підходу до сюжету, його тут значно менше, аніж у проєктах-сучасниках.</p><div class="embedded-video" data-youtube="E_gfUGCZFw8"><img src="https://img.youtube.com/vi/E_gfUGCZFw8/maxresdefault.jpg" alt="" width="560" height="315" loading="lazy" decoding="async"></div><p>В усьому іншому Beyond Good &amp; Evil на диво добре постаріла, і проходячи її, значно частіше дивуєшся тому, наскільки вона була інноваційною та неповторною для своєї епохи, і як багато там таких елементів і прийомів, які сучасні геймдизайнери почали масово використовувати в іграх лише декілька років тому.</p><p>На момент релізу на Nintendo Switch спостерігалися незначні проблеми з продуктивністю — в деяких сценах показник кадрів на секунду просідав, за відчуттями, до 23-25 (замірів не робилося), однак вже перше оновлення 1.0.1 повністю прибрало цю проблему по всій грі. На більш потужних стаціонарних консолях проблем, імовірно, не буде взагалі. Також не спостерігалося жодних критичних багів.</p><h2><strong>Чи варто грати в Beyond Good &amp; Evil через 20 років </strong></h2><p><img loading="lazy" class="alignnone size-large wp-image-269550" src="/wp-content/uploads/2024/07/bge-6-1-1024x576.jpg" alt="" width="1024" height="576" srcset="/wp-content/uploads/2024/07/bge-6-1-1024x576.jpg 1024w, /wp-content/uploads/2024/07/bge-6-1-300x169.jpg 300w, /wp-content/uploads/2024/07/bge-6-1-768x432.jpg 768w, /wp-content/uploads/2024/07/bge-6-1-650x366.jpg 650w, /wp-content/uploads/2024/07/bge-6-1.jpg 1280w" sizes="(max-width: 1024px) 100vw, 1024px" /></p><p>Beyond Good &amp; Evil першопочатково замислювалася як трилогія. Однак, попри свій культовий статус, вона розчарувала Ubisoft своїми продажами свого часу. Тож сиквел був відкладений у довгий ящик — настільки, що творець франшизи Мішель Ансель встиг залишити студію та ігрову індустрію, на прощання звинувачений у створенні токсичної атмосфери в Ubisoft Montpellier.</p><p>Вихід ювілейного перевидання, вочевидь, має на меті розігріти старих фанатів і нагадати їм про існування серії, але головним чином — привабити нових гравців, щоби сиквел, у який було вкладено так багато (розробка триває з 2008 року!), все ж таки окупився.</p><p>Такого роду подвійні завдання завжди непрості, однак, як мені здається, Ubisoft взялася за нього зовсім не дарма. Beyond Good &amp; Evil у 2024 абсолютно варта вашого часу незалежно від того, рятували ви вже Гілліс 20 років тому і хочете пригадати юність, чи лише знайомитеся з цією чарівною, унікальною планетою, де футуристичні літаючі автівки пересуваються венеційськими каналами крізь середньовічні південні європейські квартали.</p>

🐗 Beyond Good & Evil 20th Anniversary Edition — обов'язкова класика. Гра на часі

Основні відомості про Beyond Good &amp; Evil 20th Anniversary Edition, огляд, платформи виходу, дата релізу

⚔ The Rogue Prince of Persia — привабливі мандри Ubisoft. Гра на часі

🏯 Ghost of Tsushima Director's Cut для ПК — самурайська поезія. Гра на часі

<h2><strong>Основні відомості про Rise of the Ronin</strong></h2>
<ul>
 	<li>Дата виходу: 22 березня 2024</li>
 	<li>Платформа: PlayStation 5</li>
 	<li>Платформа огляду: PlayStation 5 (гра надана на огляд Sony)</li>
</ul>
<h2><strong>Чорні кораблі</strong></h2>
В 1852 році американський уряд доручив комодору Меттью Перрі укласти торговий договір з Японією, яка більш ніж два століття уникала звʼязків з західним світом й була закритою із середини країною. Очоливши ескадру з 10 кораблів, Перрі відплив до Японії з пропозицією, від якої сьогунат не зміг би відмовитись. Саме в момент прибуття «чорних кораблів» (парові кораблі випускали дим, саме тому японці й назвали їх 黒船 – курофуне – чорний корабель) до берегів Японії й починається гра.

<img class="alignnone size-large wp-image-262167" src="https://admin.nachasi.com/wp-content/uploads/2024/04/Rise-of-the-Ronin_20240329233503-1024x576.jpg" alt="" width="1024" height="576">

Ви граєте за одного з пари ронінів – самурая без господаря з клану Прихованих Лез. Кожен боєць клану має бойового товариша, з яким вони нерозлийвода. Ваше завдання – пробратися на один з таких чорних кораблів, викрасти важливі документи й при можливості вбити того самого комодора Перрі.

Проте, як часто роблять в іграх подібного жанру, тільки ви ось-ось мали б здолати Пері, в битву втручається загадковий шінобі в масці й гра ставить вас перед вибором: хто з бойової двійні має віддати своє життя, а хто залишиться, щоб переказати те, що сталося на кораблі.
Проходить рік. Американці таки досягають свого: договір про торгівлю підписано й береги Японії наводнюють американські товари та зброя. Ваш персонаж відчуває, що бойовий товариш (або товаришка) досі жива, й після атаки на поселення Прихованих Лез єдиним логічним кроком стає відправитися на пошуки й ви вирушаєте до Йокогами – міста, де були пришвартовані чорні кораблі іноземців.
<h2><strong>Can you pet the dog?</strong></h2>
Для Team Ninja Rise of the Ronin – перша гра у відкритому світі. Відома такими серіями ігор як Ninja Gaiden та Nioh, студія вирішила наслідувати From Software, яка після успішних Dark Souls, Bloodborne та Sekiro випустила свою гру у відкритому світі – Elden Ring – у 2022 році.

<img class="alignnone size-large wp-image-262169" src="https://admin.nachasi.com/wp-content/uploads/2024/04/Rise-of-the-Ronin_20240331202103-1024x576.jpg" alt="" width="1024" height="576">

Проте якщо Elden Ring багатьма вважається якщо не революцією, то одним з найкращих представників жанру, Rise of the Ronin – гра про запозичення.
Карта як в Assassin's Creed, вітропланер як в Legend of Zelda, стосунки з персонажами як в Persona, котики та собачки, яких можна гладити як в десятках інших ігор. Чому б і ні? На кожному кроці вас зустрічатиме щось до болю знайоме. Додаткового вмісту багато, але баланс витримано. Ті ж колекційні предмети: їх в Rise of the Ronin рівно така кількість, щоб можна було зібрати всі й не втратити залишки розуму.

Ось з чим переборщили, так це з кількістю луту. Майже з кожного ворога випадає зброя або обладунки, а іноді повний комплект. Це призводить до того, що інвентар забивається різного роду непотребом. Проблему можна вирішити налаштуванням автоматичного продажу предметів, про що я, на жаль, дізнався лише на десятій годині гри.

Також дивною мені здалася система покращення зброї та броні. Коштує дорого, а ефект мінімальний. В результаті в якийсь момент я просто брав в руки те, що бʼє сильніше й одягав те, що захищає краще. Добре, що зовнішній вигляд екіпірування можна змінювати як душа забажає.
<h2><strong>Ронін з вогнеметом</strong></h2>
В далекому 2013 році я завантажив демоверсію Ninja Gaiden (здається то була Sigma 2, хоча не виключаю й третю частину). Гра відразу показала мені, що в ігри я грати не вмію. Вона була настільки складною, що я досі памʼятаю мої нескінченні та невдалі спроби перемогти хоча б декількох ворогів, не втративши при цьому останні каплі самоповаги.

Наступні action проєкти Team Ninja – Nioh та Wo Long – були менш складними, проте все одно вимагали концентрації від гравця. В Rise of the Ronin бої стали ще доступнішими, що може не сподобатись прихильникам попередніх ігор студії.

<img class="alignnone size-large wp-image-262163" src="https://admin.nachasi.com/wp-content/uploads/2024/04/Rise-of-the-Ronin_20240405141408-1024x576.jpg" alt="" width="1024" height="576">

Такий підхід до ігрового дизайну зрозумілий. Складність боїв в іграх з відкритим світом тяжко збалансувати, тому спрощення можна було очікувати, але й просто заклацати ворогів до смерті теж не вдасться: навіть на останньому рівні складності вороги, а особливо боси, можуть дати доброго прочухана гравцеві.

Всього в Rise of the Ronin девʼять видів холодної зброї: від більш традиційних катан та одачі до шабель та інших більш західних аналогів. В кожного виду зброї є стилі, які можна відкривати по ходу гри. Одні стилі мають перевагу над іншими, й кожна битва перетворюється на гру "камінь ножиці папір": бажано підбирати зброю та стиль під кожного супротивника аби мати над ним перевагу.

В Японії XIX століття не існувало демонів та інших потойбічних тварей, тому більшість ворогів є людьми та зрідка вовки чи дикі кабани. Розмаїття ворогів досягається наявністю у ворогів різної зброї та різноманітними координаціями атак: якщо одні вороги атакують відразу після замаху, то інші роблять це з деякою затримкою, через що я так і не зміг пристосуватися до місцевої бойової системи.

<img class="alignnone size-large wp-image-262157" src="https://admin.nachasi.com/wp-content/uploads/2024/04/Rise-of-the-Ronin_20240329203736-1024x576.jpg" alt="" width="1024" height="576">

По-перше, успішність в боях дуже багато в чому залежить від вміння гравця використовувати парирування. Коли ворог атакує декілька разів підряд і ви не попали в ритм, то скоріше за все битву ви програєте. По-друге, вороги майже не реагують на ваші спецудари – по відчуттях вони як мінімум мали б збивати їх з ніг, а часто виходить, що їх використання ставить гравця в відкриту для удару позицію.

В моменти, коли вдається відбити кулю катаною, від чого вона спалахує й покривається вогнем, ви відчуваєте себе як непереможний герой аніме. Лише для того, аби наступний ворог втоптав вас в землю через те, що ви не в той момент натиснули одну з кнопок.
<h2><strong>«Муки» вибору</strong></h2>
Подорожуючи ігровим світом гравець знайомиться з персонажами, які або підтримують сьогунат, або виступають його противниками. Конфлікт між цими силами має історичне підґрунтя та має назву Бакумацу – період в історії Японії, який якраз і був спровокований прибуттям флотилії Перрі та закінчився через два десятки років поверненням імперської династії до влади.

В якийсь момент гравцеві доводиться робити вибір сторони в конфлікті, проте більшість ігрового часу персонажі ворожої фракції все одно допомагатимуть вам і загалом будуть спілкуватися з вами наче ви їх друг.

<img class="alignnone size-large wp-image-262159" src="https://admin.nachasi.com/wp-content/uploads/2024/04/Rise-of-the-Ronin_20240329222208-1024x576.jpg" alt="" width="1024" height="576">

Сам конфлікт зображений як різне бачення фракцій щодо подальшого розвитку Японії, але без будь-яких додаткових запитань чи критики. Стати на сторону противників сьогунату здається логічним кроком, проте гра мало що каже про наслідки такого вибору: період реставрації Мейджі, посилення імперіалістичних та загарбницьких настроїв і подальшу окупацію Кореї.

Звичайно, що очікувати такого рівня заглиблення в історію від гри трохи наївно. Тим більше, що на самому початку розробники попереджують, що лише надихалися подіями й ніяк не претендують на якусь історичну точність. Але думаю варто зазначити, що відсутність інтроспекції, в тому числі у своє історичне минуле – одна з притаманних для японського медіа рис.
<h2><strong>Burn my Dread</strong></h2>
З ключовими персонажами в грі можна будувати звʼязки, які відкривають доступ до різних нагород: від навичок до екіпірування. Також їх можна брати з собою для виконання певних сюжетних завдань з можливістю в будь-який момент перемикатися між вашим персонажем та додатковими. Дуже зручна механіка, за допомогою якої можна пошивати ворогів в дурні – поки противник зосереджений на вашому активному персонажі, можна почергово перемикатися й атакувати з більш вигідних позицій (зі спини).

<img class="alignnone size-large wp-image-262165" src="https://admin.nachasi.com/wp-content/uploads/2024/04/Rise-of-the-Ronin_20240405183339-1024x576.jpg" alt="" width="1024" height="576">

Багатокористувацький режим обмежений цими ж завданнями: замість ігрових персонажів їх можна проходити з іншими гравцями. Проте самі завдання настільки короткі, а пошук напарників може затягнутися, що через деякий час я на сто відсотків довірився своєму улюбленцеві Ганзо.
<h2><strong>Захід сонця на фоні Фуджі-сан</strong></h2>
Ось чим Rise of the Ronin точно не радує, так це зовнішнім виглядом. Гра виглядає бляклою, місцями навіть сірою. Якщо посеред лісів та рисових полів зображення виглядає досить пристойно, то в містах все дуже погано.

Не рятує ситуацію навіть увімкнення трасування променів: гра не виглядає краще, але частота оновлення кадрів при цьому просідає суттєво.
А ось кількість додаткових налаштувань доступності порадувала. Окрім доволі стандартних зміни розміру шрифтів та додаткових налаштувань складності, тут є можливість зменшити кількість крові на екрані та увімкнути автоматичний підбір предметів.
<h2><strong>Що маємо?</strong></h2>
В Rise of the Ronin немає відверто поганих аспектів. Черпаючи натхнення в схожих за жанром іграх, вона мало що додає до вже звичних ігрових механік. Але якщо абстрагуватися й на пару годин вимкнути думки «та це ж було вже», від гри можна отримати свою частку задоволення. Хотілося б, аби розробники не боялися експериментувати й ризикувати навіть в такому сталому жанрі, як ігри у відкритому світі.
<h3><strong>Кому може сподобатися:</strong></h3>
<ul>
 	<li>Любителям Японії</li>
 	<li>Любителям ігор за Ubisoft-формулою</li>
</ul>
<h3><strong>Кому не сподобається:</strong></h3>
<ul>
 	<li>Поціновувачам попередніх ігор Team Ninja</li>
 	<li>Любителям красивої графіки</li>
</ul>

<h2><strong>Основні відомості про Rise of the Ronin</strong></h2>
<ul>
 	<li>Дата виходу: 22 березня 2024</li>
 	<li>Платформа: PlayStation 5</li>
 	<li>Платформа огляду: PlayStation 5 (гра надана на огляд Sony)</li>
</ul>
<h2><strong>Чорні кораблі</strong></h2>
В 1852 році американський уряд доручив комодору Меттью Перрі укласти торговий договір з Японією, яка більш ніж два століття уникала звʼязків з західним світом й була закритою із середини країною. Очоливши ескадру з 10 кораблів, Перрі відплив до Японії з пропозицією, від якої сьогунат не зміг би відмовитись. Саме в момент прибуття «чорних кораблів» (парові кораблі випускали дим, саме тому японці й назвали їх 黒船 – курофуне – чорний корабель) до берегів Японії й починається гра.

<img class="alignnone size-large wp-image-262167" src="https://admin.nachasi.com/wp-content/uploads/2024/04/Rise-of-the-Ronin_20240329233503-1024x576.jpg" alt="" width="1024" height="576" />

Ви граєте за одного з пари ронінів – самурая без господаря з клану Прихованих Лез. Кожен боєць клану має бойового товариша, з яким вони нерозлийвода. Ваше завдання – пробратися на один з таких чорних кораблів, викрасти важливі документи й при можливості вбити того самого комодора Перрі.

Проте, як часто роблять в іграх подібного жанру, тільки ви ось-ось мали б здолати Пері, в битву втручається загадковий шінобі в масці й гра ставить вас перед вибором: хто з бойової двійні має віддати своє життя, а хто залишиться, щоб переказати те, що сталося на кораблі.
Проходить рік. Американці таки досягають свого: договір про торгівлю підписано й береги Японії наводнюють американські товари та зброя. Ваш персонаж відчуває, що бойовий товариш (або товаришка) досі жива, й після атаки на поселення Прихованих Лез єдиним логічним кроком стає відправитися на пошуки й ви вирушаєте до Йокогами – міста, де були пришвартовані чорні кораблі іноземців.
<h2><strong>Can you pet the dog?</strong></h2>
Для Team Ninja Rise of the Ronin – перша гра у відкритому світі. Відома такими серіями ігор як Ninja Gaiden та Nioh, студія вирішила наслідувати From Software, яка після успішних Dark Souls, Bloodborne та Sekiro випустила свою гру у відкритому світі – Elden Ring – у 2022 році.

<img class="alignnone size-large wp-image-262169" src="https://admin.nachasi.com/wp-content/uploads/2024/04/Rise-of-the-Ronin_20240331202103-1024x576.jpg" alt="" width="1024" height="576" />

Проте якщо Elden Ring багатьма вважається якщо не революцією, то одним з найкращих представників жанру, Rise of the Ronin – гра про запозичення.
Карта як в Assassin's Creed, вітропланер як в Legend of Zelda, стосунки з персонажами як в Persona, котики та собачки, яких можна гладити як в десятках інших ігор. Чому б і ні? На кожному кроці вас зустрічатиме щось до болю знайоме. Додаткового вмісту багато, але баланс витримано. Ті ж колекційні предмети: їх в Rise of the Ronin рівно така кількість, щоб можна було зібрати всі й не втратити залишки розуму.

Ось з чим переборщили, так це з кількістю луту. Майже з кожного ворога випадає зброя або обладунки, а іноді повний комплект. Це призводить до того, що інвентар забивається різного роду непотребом. Проблему можна вирішити налаштуванням автоматичного продажу предметів, про що я, на жаль, дізнався лише на десятій годині гри.

Також дивною мені здалася система покращення зброї та броні. Коштує дорого, а ефект мінімальний. В результаті в якийсь момент я просто брав в руки те, що бʼє сильніше й одягав те, що захищає краще. Добре, що зовнішній вигляд екіпірування можна змінювати як душа забажає.
<h2><strong>Ронін з вогнеметом</strong></h2>
В далекому 2013 році я завантажив демоверсію Ninja Gaiden (здається то була Sigma 2, хоча не виключаю й третю частину). Гра відразу показала мені, що в ігри я грати не вмію. Вона була настільки складною, що я досі памʼятаю мої нескінченні та невдалі спроби перемогти хоча б декількох ворогів, не втративши при цьому останні каплі самоповаги.

Наступні action проєкти Team Ninja – Nioh та Wo Long – були менш складними, проте все одно вимагали концентрації від гравця. В Rise of the Ronin бої стали ще доступнішими, що може не сподобатись прихильникам попередніх ігор студії.

<img class="alignnone size-large wp-image-262163" src="https://admin.nachasi.com/wp-content/uploads/2024/04/Rise-of-the-Ronin_20240405141408-1024x576.jpg" alt="" width="1024" height="576" />

Такий підхід до ігрового дизайну зрозумілий. Складність боїв в іграх з відкритим світом тяжко збалансувати, тому спрощення можна було очікувати, але й просто заклацати ворогів до смерті теж не вдасться: навіть на останньому рівні складності вороги, а особливо боси, можуть дати доброго прочухана гравцеві.

Всього в Rise of the Ronin девʼять видів холодної зброї: від більш традиційних катан та одачі до шабель та інших більш західних аналогів. В кожного виду зброї є стилі, які можна відкривати по ходу гри. Одні стилі мають перевагу над іншими, й кожна битва перетворюється на гру "камінь ножиці папір": бажано підбирати зброю та стиль під кожного супротивника аби мати над ним перевагу.

В Японії XIX століття не існувало демонів та інших потойбічних тварей, тому більшість ворогів є людьми та зрідка вовки чи дикі кабани. Розмаїття ворогів досягається наявністю у ворогів різної зброї та різноманітними координаціями атак: якщо одні вороги атакують відразу після замаху, то інші роблять це з деякою затримкою, через що я так і не зміг пристосуватися до місцевої бойової системи.

<img class="alignnone size-large wp-image-262157" src="https://admin.nachasi.com/wp-content/uploads/2024/04/Rise-of-the-Ronin_20240329203736-1024x576.jpg" alt="" width="1024" height="576" />

По-перше, успішність в боях дуже багато в чому залежить від вміння гравця використовувати парирування. Коли ворог атакує декілька разів підряд і ви не попали в ритм, то скоріше за все битву ви програєте. По-друге, вороги майже не реагують на ваші спецудари – по відчуттях вони як мінімум мали б збивати їх з ніг, а часто виходить, що їх використання ставить гравця в відкриту для удару позицію.

В моменти, коли вдається відбити кулю катаною, від чого вона спалахує й покривається вогнем, ви відчуваєте себе як непереможний герой аніме. Лише для того, аби наступний ворог втоптав вас в землю через те, що ви не в той момент натиснули одну з кнопок.
<h2><strong>«Муки» вибору</strong></h2>
Подорожуючи ігровим світом гравець знайомиться з персонажами, які або підтримують сьогунат, або виступають його противниками. Конфлікт між цими силами має історичне підґрунтя та має назву Бакумацу – період в історії Японії, який якраз і був спровокований прибуттям флотилії Перрі та закінчився через два десятки років поверненням імперської династії до влади.

В якийсь момент гравцеві доводиться робити вибір сторони в конфлікті, проте більшість ігрового часу персонажі ворожої фракції все одно допомагатимуть вам і загалом будуть спілкуватися з вами наче ви їх друг.

<img class="alignnone size-large wp-image-262159" src="https://admin.nachasi.com/wp-content/uploads/2024/04/Rise-of-the-Ronin_20240329222208-1024x576.jpg" alt="" width="1024" height="576" />

Сам конфлікт зображений як різне бачення фракцій щодо подальшого розвитку Японії, але без будь-яких додаткових запитань чи критики. Стати на сторону противників сьогунату здається логічним кроком, проте гра мало що каже про наслідки такого вибору: період реставрації Мейджі, посилення імперіалістичних та загарбницьких настроїв і подальшу окупацію Кореї.

Звичайно, що очікувати такого рівня заглиблення в історію від гри трохи наївно. Тим більше, що на самому початку розробники попереджують, що лише надихалися подіями й ніяк не претендують на якусь історичну точність. Але думаю варто зазначити, що відсутність інтроспекції, в тому числі у своє історичне минуле – одна з притаманних для японського медіа рис.
<h2><strong>Burn my Dread</strong></h2>
З ключовими персонажами в грі можна будувати звʼязки, які відкривають доступ до різних нагород: від навичок до екіпірування. Також їх можна брати з собою для виконання певних сюжетних завдань з можливістю в будь-який момент перемикатися між вашим персонажем та додатковими. Дуже зручна механіка, за допомогою якої можна пошивати ворогів в дурні – поки противник зосереджений на вашому активному персонажі, можна почергово перемикатися й атакувати з більш вигідних позицій (зі спини).

<img class="alignnone size-large wp-image-262165" src="https://admin.nachasi.com/wp-content/uploads/2024/04/Rise-of-the-Ronin_20240405183339-1024x576.jpg" alt="" width="1024" height="576" />

Багатокористувацький режим обмежений цими ж завданнями: замість ігрових персонажів їх можна проходити з іншими гравцями. Проте самі завдання настільки короткі, а пошук напарників може затягнутися, що через деякий час я на сто відсотків довірився своєму улюбленцеві Ганзо.
<h2><strong>Захід сонця на фоні Фуджі-сан</strong></h2>
Ось чим Rise of the Ronin точно не радує, так це зовнішнім виглядом. Гра виглядає бляклою, місцями навіть сірою. Якщо посеред лісів та рисових полів зображення виглядає досить пристойно, то в містах все дуже погано.

Не рятує ситуацію навіть увімкнення трасування променів: гра не виглядає краще, але частота оновлення кадрів при цьому просідає суттєво.
А ось кількість додаткових налаштувань доступності порадувала. Окрім доволі стандартних зміни розміру шрифтів та додаткових налаштувань складності, тут є можливість зменшити кількість крові на екрані та увімкнути автоматичний підбір предметів.
<h2><strong>Що маємо?</strong></h2>
В Rise of the Ronin немає відверто поганих аспектів. Черпаючи натхнення в схожих за жанром іграх, вона мало що додає до вже звичних ігрових механік. Але якщо абстрагуватися й на пару годин вимкнути думки «та це ж було вже», від гри можна отримати свою частку задоволення. Хотілося б, аби розробники не боялися експериментувати й ризикувати навіть в такому сталому жанрі, як ігри у відкритому світі.
<h3><strong>Кому може сподобатися:</strong></h3>
<ul>
 	<li>Любителям Японії</li>
 	<li>Любителям ігор за Ubisoft-формулою</li>
</ul>
<h3><strong>Кому не сподобається:</strong></h3>
<ul>
 	<li>Поціновувачам попередніх ігор Team Ninja</li>
 	<li>Любителям красивої графіки</li>
</ul>

🏯 Rise of the Ronin – вогнем, мечем, катаною та кулеметом – Гра на часі

😥 Horizon Forbidden West — кінець епохи GTX 1650. Гра на часі

<em>Якщо ви ігровий розробник або видавець і хочете, щоб ми оглянули вашу гру, надсилайте ключ на info@nachasi.com.</em>
<h2><strong>Основні відомості про Helldivers 2</strong></h2>
<ul>
 	<li><strong>Дата виходу</strong>: 8 лютого 2024</li>
 	<li><strong>Платформа</strong>: PlayStation 5</li>
 	<li><strong>Платформа огляду</strong>: PlayStation 5 (гра надана на огляд Sony)</li>
</ul>
<h2><strong>Про що Helldivers 2</strong></h2>
https://youtu.be/oD3pxbG9YYI

Helldivers 2 — це кооперативний шутер від третьої особи від шведської Arrowhead Game Studios (Magicka). Це сиквел до першої частини гри, ключовою відмінністю якої був вид згори. На відміну від багатьох інших ігор жанру, тут ввімкнена можливість завдати дружньої шкоди.
<h2><strong>"Just trying to kill some bugs, sir"</strong></h2>
2024 тільки розпочався, а вже подарував нам два релізи, успіху яких позаздрив би будь-який видавець АААА-ігор. Спочатку Palworld — дуже суперечлива гра — захопила увагу гравців на декілька тижнів, а потім майже так само зненацька на наші голови десанту… впала Helldivers 2.

І не те що б ніхто не знав про Helldivers 2. Все ж видавцем гри є Sony, і деякі маркетингові активності до релізу були, але навіть ті, хто слідкував за розробкою, робили це без явного хайпу. Це не дивно, враховуючи, що ігри Arrowhead Studios хоча й були класними, але ніколи не ставали справжніми хітами.

Перша гра студії – Magicka, пригодницький екшн з ізометричною графікою — вирізнялася пародійним сюжетом, гумором та кооперативним режимом з постійно ввімкненим дружнім вогнем. Це створювало дуже веселі ситуації, коли разом з орками та гоблінами під роздачу потрапляли й союзники.

Дружній вогонь разом з видом зверху перекочував і в Helldivers. Змінився хіба що антураж: замість магів – космічний десант, замість орків та гоблінів – космічні жуки та роботи, замість комбінацій для магічних заклять – комбінації для виклику засобів підтримки, стратагем – для союзників та орбітальних бомбардувань на голови ворогів.

<img class="alignnone size-large wp-image-257572" src="https://admin.nachasi.com/wp-content/uploads/2024/02/HELLDIVERS-2_20240220185525_1-1024x576.jpg" alt="" width="1024" height="576">
<h2><strong>"Never pass up a good thing"</strong></h2>
Helldivers 2 багато в чому пряме продовження першої частини, але замість виду згори ми отримали вид від третьої особи. Ваше завдання максимально просте. Ви – один з тисячі солдатів армії Суперземлі, яка несе демократію та свободу на інші планети, заселені поганими жуками та не менш поганими роботами. Десантуйтеся та разом з іншими солдатами знищуйте ворогів, помирайте, десантуйтеся знову, знищуйте, вбивайте, несіть демократію. Й так поки кожна планета на в галактиці не стане демократичною та вільною (від ворогів).

<img class="alignnone size-large wp-image-257482" src="https://admin.nachasi.com/wp-content/uploads/2024/02/helldivers-2-1024x576.jpg" alt="" width="1024" height="576">

Тут варто зазначити, що антураж гри прямо запозичений із «Зоряного десанту» (Starship Troopers) – серії фільмів Пола Верховена, які висміювали нацизм та мілітаризм. Завзятість, з якою ігрові персонажі Helldivers кричать «За демократію!», поки їм відриває кінцівку гранатою, викликає посмішку, хоча вже є випадки сприйняття ідей гри серйозно. Окремо про це — наприкінці тексту.

[caption id="attachment_257469" align="alignnone" width="1024"]<img class="size-large wp-image-257469" src="https://admin.nachasi.com/wp-content/uploads/2024/02/starship-troopers-it-is-afraid-1024x576.jpeg" alt="" width="1024" height="576"> Кадр з фільму «Зоряний десант» (1997), який став відомим мемом[/caption]

Гравцям доступна карта «галактики» з секторами та планетами. Наразі в грі присутні дві ворожі фракції: термініди (жуки) та автоматони (роботи). Можна самому обирати, на яку планету десантуватися та кого підсмажити сьогодні – гра не накладає на вас жодних обмежень в цьому плані. Поступово стають доступними нові сектори та планети. Вже після релізу на момент публікації цього тексту розробники відкрили дві планети з місіями по захисту від автоматонів, які нас добряче потріпали.

Постійне оновлення статистики, кількості активних хелдайверів, вбитих ворогів та відсотків звільнення планет створює ілюзію грандіозної битви, в якій кожен з гравців – це невеличка деталь в машині війни.

<img class="alignnone size-large wp-image-257484" src="https://admin.nachasi.com/wp-content/uploads/2024/02/helldivers-4-1024x576.jpg" alt="" width="1024" height="576">

Після вибору місії вас десантують на планеті, де й починається найцікавіше – хаос.
<h2><strong>"I’m doing my part"</strong></h2>
Ваш досвід гри в Helldivers 2 буде залежати від двох речей: чи граєте ви в одиночному режимі, та чи все в порядку з серверами гри. В Arrowhead точно не очікували такої кількості гравців, але вони все роблять, щоб покращити ситуацію з серверами. Та гра все ще страждає від напливу охочих розповсюдити демократію, що навіть розробники рекомендують почекати деякий час, перш ніж купувати.

https://twitter.com/Pilestedt/status/1759750620670505146

В одиночному режимі місії виконати можна, проте це буде трохи складніше й набагато нудніше.

Багатокористувацький режим – це те, заради чого й потрібно грати в Helldivers 2. Абсолютна більшість гравців намагається співпрацювати без намірів нашкодити союзникам, але комічні ситуації, коли ваша граната, яку ви ретельно та уважно жбурляли в рій термінідів, відскочить та відправить вашого союзника в стратосферу – буде повторюватись і не раз. Є навіть окрема нагорода, умовою здобуття якої є те, аби ваш труп пролетів 25 метрів після вибуху.

<img class="alignnone size-large wp-image-257486" src="https://admin.nachasi.com/wp-content/uploads/2024/02/helldivers-5-1024x576.jpg" alt="" width="1024" height="576">

Найкраще грати з друзями, але з випадковими хелдайверами теж весело. Будьте лише готовими, що є гравці, які сприймають все дуже серйозно. Одного разу на мене почали кричати лише тому, що я викликав евакуацію раніше, нім ми виконали всі додаткові завдання на карті.

https://www.reddit.com/r/Helldivers/comments/1av05ul/objective_extract/

Одного разу на Malevelon Creek, поки ми з одним з напарників сиділи в кущах, третій почав нас попереджувати про щось. Я не відразу зміг зрозуміти й продовжував сидіти на тому ж місці лише щоб спіймати прямий орбітальний удар в голову. Скоріше за все нас хотіли попередити саме про це.

В іншій місії мене перед евакуацією придавило кораблем – не треба стояти в зоні посадки. Ще був випадок, коли я попав під перехресний вогонь своєї ж автоматичної турелі – занотовуємо, що краще стояти за, а не перед нею.

Випадки, коли хтось випадково забігає під орбітальні бомбардування можна навіть не перераховувати – це відбувається буквально в кожній місії. Можливо якби Helldivers 2 сприймала себе більш серйозно, то це б дратувало, проте антураж, на якому все це відбувається, викликає лише посмішку.
При цьому всьому вам все одно потрібно виконувати місії та приймати «стратегічні» рішення.

<img class="alignnone size-large wp-image-257488" src="https://admin.nachasi.com/wp-content/uploads/2024/02/helldivers-3-1024x576.jpg" alt="" width="1024" height="576">

Перед місіями потрібно ретельно готуватися: обирати правильні стратагеми, щоб вони доповнювали стратагеми союзників. Стратагемами можна як викликати підкріплення чи додаткове спорядження, так і ядерний удар з орбіти. Щоб використати стратагему потрібно ввести комбінацію клавіш в певному порядку, що накладає обмеження й змушує або шукати укриття, або панікувати, якщо це знадобилося робити в жару битви.

Також можна обирати інше спорядження: всього доступні два види легкої зброї, один – тяжкої та один з видів гранат. Стріляти весело, особливо коли в руках тримаєш кулемет з магазином в декілька сотень патронів, а на тебе пре не менша кількість ворогів.

<img class="alignnone size-large wp-image-257574" src="https://admin.nachasi.com/wp-content/uploads/2024/02/HELLDIVERS-2_20240221151514-1024x576.jpg" alt="" width="1024" height="576">

Завдання в Helldivers 2 генеруються випадково, але певна повторюваність відчувається вже після двох-трьох годин гри. Рятує ситуацію зміна планети чи ворожої фракції. В якийсь момент мені просто набридло стріляти в жуків і я спробував свої сили проти автоматонів – це, звичайно, була помилка, але дуже весела помилка.

Між місіями можна покращити свій корабель – по суті базу гравця, відкривши нові стратагеми та додаткову зброю. І хоча більшість орбітальних чи авіаударів мало чим відрізняються, є й доволі цікаві гаджети, як стрибковий пакет чи наплічний лазер з автонаведенням.
<h2><strong>"Shoot a nuke down a bug hole, you get a lot of dead bugs"</strong></h2>
Моделі персонажів та зброї виглядають не те що дешево, скоріше за все просто. Загальні враження від гри це не псує, однак хотілося б цікавіших можливостей для кастомізації, ніж просто помаранчевий або білий костюм.

А ось планети виглядають атмосферно. Є планети-пустелі, де видимість обмежується піщаними бурями, дозволяючи термінідам підійти максимально близько. Якщо вам набридне спека та пісок можна відвідати Malevelon Creek — де в моменти спокою гра перетворюється у горор завдяки блиску червоних очей та моторошних звуків автоматонів. Але тільки розпочинається бій і атмосфера горору змінюється на науково-фантастичний бойовик з червоними лазерами, які розсікають небо і ваших союзників під панічні крики «Останнє перезарядження!»

<img class="alignnone size-large wp-image-257576" src="https://admin.nachasi.com/wp-content/uploads/2024/02/HELLDIVERS-2_20240221155014-1024x576.jpg" alt="" width="1024" height="576">

Helldivers 2 – це сервісна гра. Наразі там присутні два сезонні пропуски – один повністю безплатний, інший – за преміум валюту.

Система, в якій нові види озброєння потрібно відкривати через сезонний пропуск, не ідеальна, і я все ж надав би перевагу розблокуванню нових видів зброї через підвищення рівня. Загалом баланс зброї зроблений таким чином, що особливих переваг у вас не буде – різниця відчутна тільки між «важкими» видами зброї, які за замовчуванням доступні всім гравцям, та між зброєю з бронебійними патронами та без.
<h2><strong>"They'll keep fighting... and they'll WIN"</strong></h2>
Helldivers 2 – це один з тих випадків, коли все, що потрібно гравцям, це декілька працюючих ігрових механік та цікавий ігровий процес. На перший погляд, проста гра, глибина якої розкривається в випадкових ситуаціях та хаосі, який відбувається на екрані. І як показала практика та сотні тисяч гравців – така формула працює.

<img class="alignnone size-large wp-image-257578" src="https://admin.nachasi.com/wp-content/uploads/2024/02/HELLDIVERS-2_20240221154416-1024x576.jpg" alt="" width="1024" height="576">
<h2><strong>Starship Troopers, сатира та мілітаризм</strong></h2>
Серія Helldivers, як уже зазначав, бере натхнення в «Зоряного десанту» – класичної серії фільмів, які є сатирою на фашизм, нацизм, мілітаризм та все погане з 1960-их.

Перебуваючи в Україні, яка 10 років веде війну з росіянами, сприймати це все так, як потрібно – а саме як сатиру, – майже неможливо.

Граючи, я часто ловив себе на думці, що круто було б, аби західний світ так само завзято захищав демократію, як це роблять персонажі на екрані. І поки інші з острахом спостерігають, цим доводиться займатись воїнам Сил оборони України.

Засуджувати нацизм, фашизм та мілітаризм потрібно. Мало хто хотів би війни, проте коли вона вже тут, в серці Європи, то якось не до засудження та іронії. Українцям потрібна зброя, щоб захищатися.

Звичайно, що це – не критика розробників – я не думаю, що в них були якісь задні думки при розробці гри й вони щиро хочуть, щоб всі просто насолоджувалися їхнім проєктом.
<h3><strong>Кому може сподобатися:</strong></h3>
<ul>
 	<li>Любителям кооперативних ігор</li>
 	<li>Тим, у кого є друзі</li>
</ul>
<h3><strong>Кому не сподобається:</strong></h3>
<ul>
 	<li>Любителям сюжетних ігор</li>
 	<li>Серйозним людям</li>
</ul>

<em>Якщо ви ігровий розробник або видавець і хочете, щоб ми оглянули вашу гру, надсилайте ключ на info@nachasi.com.</em>
<h2><strong>Основні відомості про Helldivers 2</strong></h2>
<ul>
 	<li><strong>Дата виходу</strong>: 8 лютого 2024</li>
 	<li><strong>Платформа</strong>: PlayStation 5</li>
 	<li><strong>Платформа огляду</strong>: PlayStation 5 (гра надана на огляд Sony)</li>
</ul>
<h2><strong>Про що Helldivers 2</strong></h2>
https://youtu.be/oD3pxbG9YYI

Helldivers 2 — це кооперативний шутер від третьої особи від шведської Arrowhead Game Studios (Magicka). Це сиквел до першої частини гри, ключовою відмінністю якої був вид згори. На відміну від багатьох інших ігор жанру, тут ввімкнена можливість завдати дружньої шкоди.
<h2><strong>"Just trying to kill some bugs, sir"</strong></h2>
2024 тільки розпочався, а вже подарував нам два релізи, успіху яких позаздрив би будь-який видавець АААА-ігор. Спочатку Palworld — дуже суперечлива гра — захопила увагу гравців на декілька тижнів, а потім майже так само зненацька на наші голови десанту… впала Helldivers 2.

І не те що б ніхто не знав про Helldivers 2. Все ж видавцем гри є Sony, і деякі маркетингові активності до релізу були, але навіть ті, хто слідкував за розробкою, робили це без явного хайпу. Це не дивно, враховуючи, що ігри Arrowhead Studios хоча й були класними, але ніколи не ставали справжніми хітами.

Перша гра студії – Magicka, пригодницький екшн з ізометричною графікою — вирізнялася пародійним сюжетом, гумором та кооперативним режимом з постійно ввімкненим дружнім вогнем. Це створювало дуже веселі ситуації, коли разом з орками та гоблінами під роздачу потрапляли й союзники.

Дружній вогонь разом з видом зверху перекочував і в Helldivers. Змінився хіба що антураж: замість магів – космічний десант, замість орків та гоблінів – космічні жуки та роботи, замість комбінацій для магічних заклять – комбінації для виклику засобів підтримки, стратагем – для союзників та орбітальних бомбардувань на голови ворогів.

<img class="alignnone size-large wp-image-257572" src="https://admin.nachasi.com/wp-content/uploads/2024/02/HELLDIVERS-2_20240220185525_1-1024x576.jpg" alt="" width="1024" height="576" />
<h2><strong>"Never pass up a good thing"</strong></h2>
Helldivers 2 багато в чому пряме продовження першої частини, але замість виду згори ми отримали вид від третьої особи. Ваше завдання максимально просте. Ви – один з тисячі солдатів армії Суперземлі, яка несе демократію та свободу на інші планети, заселені поганими жуками та не менш поганими роботами. Десантуйтеся та разом з іншими солдатами знищуйте ворогів, помирайте, десантуйтеся знову, знищуйте, вбивайте, несіть демократію. Й так поки кожна планета на в галактиці не стане демократичною та вільною (від ворогів).

<img class="alignnone size-large wp-image-257482" src="https://admin.nachasi.com/wp-content/uploads/2024/02/helldivers-2-1024x576.jpg" alt="" width="1024" height="576" />

Тут варто зазначити, що антураж гри прямо запозичений із «Зоряного десанту» (Starship Troopers) – серії фільмів Пола Верховена, які висміювали нацизм та мілітаризм. Завзятість, з якою ігрові персонажі Helldivers кричать «За демократію!», поки їм відриває кінцівку гранатою, викликає посмішку, хоча вже є випадки сприйняття ідей гри серйозно. Окремо про це — наприкінці тексту.

[caption id="attachment_257469" align="alignnone" width="1024"]<img class="size-large wp-image-257469" src="https://admin.nachasi.com/wp-content/uploads/2024/02/starship-troopers-it-is-afraid-1024x576.jpeg" alt="" width="1024" height="576" /> Кадр з фільму «Зоряний десант» (1997), який став відомим мемом[/caption]

Гравцям доступна карта «галактики» з секторами та планетами. Наразі в грі присутні дві ворожі фракції: термініди (жуки) та автоматони (роботи). Можна самому обирати, на яку планету десантуватися та кого підсмажити сьогодні – гра не накладає на вас жодних обмежень в цьому плані. Поступово стають доступними нові сектори та планети. Вже після релізу на момент публікації цього тексту розробники відкрили дві планети з місіями по захисту від автоматонів, які нас добряче потріпали.

Постійне оновлення статистики, кількості активних хелдайверів, вбитих ворогів та відсотків звільнення планет створює ілюзію грандіозної битви, в якій кожен з гравців – це невеличка деталь в машині війни.

<img class="alignnone size-large wp-image-257484" src="https://admin.nachasi.com/wp-content/uploads/2024/02/helldivers-4-1024x576.jpg" alt="" width="1024" height="576" />

Після вибору місії вас десантують на планеті, де й починається найцікавіше – хаос.
<h2><strong>"I’m doing my part"</strong></h2>
Ваш досвід гри в Helldivers 2 буде залежати від двох речей: чи граєте ви в одиночному режимі, та чи все в порядку з серверами гри. В Arrowhead точно не очікували такої кількості гравців, але вони все роблять, щоб покращити ситуацію з серверами. Та гра все ще страждає від напливу охочих розповсюдити демократію, що навіть розробники рекомендують почекати деякий час, перш ніж купувати.

https://twitter.com/Pilestedt/status/1759750620670505146

В одиночному режимі місії виконати можна, проте це буде трохи складніше й набагато нудніше.

Багатокористувацький режим – це те, заради чого й потрібно грати в Helldivers 2. Абсолютна більшість гравців намагається співпрацювати без намірів нашкодити союзникам, але комічні ситуації, коли ваша граната, яку ви ретельно та уважно жбурляли в рій термінідів, відскочить та відправить вашого союзника в стратосферу – буде повторюватись і не раз. Є навіть окрема нагорода, умовою здобуття якої є те, аби ваш труп пролетів 25 метрів після вибуху.

<img class="alignnone size-large wp-image-257486" src="https://admin.nachasi.com/wp-content/uploads/2024/02/helldivers-5-1024x576.jpg" alt="" width="1024" height="576" />

Найкраще грати з друзями, але з випадковими хелдайверами теж весело. Будьте лише готовими, що є гравці, які сприймають все дуже серйозно. Одного разу на мене почали кричати лише тому, що я викликав евакуацію раніше, нім ми виконали всі додаткові завдання на карті.

https://www.reddit.com/r/Helldivers/comments/1av05ul/objective_extract/

Одного разу на Malevelon Creek, поки ми з одним з напарників сиділи в кущах, третій почав нас попереджувати про щось. Я не відразу зміг зрозуміти й продовжував сидіти на тому ж місці лише щоб спіймати прямий орбітальний удар в голову. Скоріше за все нас хотіли попередити саме про це.

В іншій місії мене перед евакуацією придавило кораблем – не треба стояти в зоні посадки. Ще був випадок, коли я попав під перехресний вогонь своєї ж автоматичної турелі – занотовуємо, що краще стояти за, а не перед нею.

Випадки, коли хтось випадково забігає під орбітальні бомбардування можна навіть не перераховувати – це відбувається буквально в кожній місії. Можливо якби Helldivers 2 сприймала себе більш серйозно, то це б дратувало, проте антураж, на якому все це відбувається, викликає лише посмішку.
При цьому всьому вам все одно потрібно виконувати місії та приймати «стратегічні» рішення.

<img class="alignnone size-large wp-image-257488" src="https://admin.nachasi.com/wp-content/uploads/2024/02/helldivers-3-1024x576.jpg" alt="" width="1024" height="576" />

Перед місіями потрібно ретельно готуватися: обирати правильні стратагеми, щоб вони доповнювали стратагеми союзників. Стратагемами можна як викликати підкріплення чи додаткове спорядження, так і ядерний удар з орбіти. Щоб використати стратагему потрібно ввести комбінацію клавіш в певному порядку, що накладає обмеження й змушує або шукати укриття, або панікувати, якщо це знадобилося робити в жару битви.

Також можна обирати інше спорядження: всього доступні два види легкої зброї, один – тяжкої та один з видів гранат. Стріляти весело, особливо коли в руках тримаєш кулемет з магазином в декілька сотень патронів, а на тебе пре не менша кількість ворогів.

<img class="alignnone size-large wp-image-257574" src="https://admin.nachasi.com/wp-content/uploads/2024/02/HELLDIVERS-2_20240221151514-1024x576.jpg" alt="" width="1024" height="576" />

Завдання в Helldivers 2 генеруються випадково, але певна повторюваність відчувається вже після двох-трьох годин гри. Рятує ситуацію зміна планети чи ворожої фракції. В якийсь момент мені просто набридло стріляти в жуків і я спробував свої сили проти автоматонів – це, звичайно, була помилка, але дуже весела помилка.

Між місіями можна покращити свій корабель – по суті базу гравця, відкривши нові стратагеми та додаткову зброю. І хоча більшість орбітальних чи авіаударів мало чим відрізняються, є й доволі цікаві гаджети, як стрибковий пакет чи наплічний лазер з автонаведенням.
<h2><strong>"Shoot a nuke down a bug hole, you get a lot of dead bugs"</strong></h2>
Моделі персонажів та зброї виглядають не те що дешево, скоріше за все просто. Загальні враження від гри це не псує, однак хотілося б цікавіших можливостей для кастомізації, ніж просто помаранчевий або білий костюм.

А ось планети виглядають атмосферно. Є планети-пустелі, де видимість обмежується піщаними бурями, дозволяючи термінідам підійти максимально близько. Якщо вам набридне спека та пісок можна відвідати Malevelon Creek — де в моменти спокою гра перетворюється у горор завдяки блиску червоних очей та моторошних звуків автоматонів. Але тільки розпочинається бій і атмосфера горору змінюється на науково-фантастичний бойовик з червоними лазерами, які розсікають небо і ваших союзників під панічні крики «Останнє перезарядження!»

<img class="alignnone size-large wp-image-257576" src="https://admin.nachasi.com/wp-content/uploads/2024/02/HELLDIVERS-2_20240221155014-1024x576.jpg" alt="" width="1024" height="576" />

Helldivers 2 – це сервісна гра. Наразі там присутні два сезонні пропуски – один повністю безплатний, інший – за преміум валюту.

Система, в якій нові види озброєння потрібно відкривати через сезонний пропуск, не ідеальна, і я все ж надав би перевагу розблокуванню нових видів зброї через підвищення рівня. Загалом баланс зброї зроблений таким чином, що особливих переваг у вас не буде – різниця відчутна тільки між «важкими» видами зброї, які за замовчуванням доступні всім гравцям, та між зброєю з бронебійними патронами та без.
<h2><strong>"They'll keep fighting... and they'll WIN"</strong></h2>
Helldivers 2 – це один з тих випадків, коли все, що потрібно гравцям, це декілька працюючих ігрових механік та цікавий ігровий процес. На перший погляд, проста гра, глибина якої розкривається в випадкових ситуаціях та хаосі, який відбувається на екрані. І як показала практика та сотні тисяч гравців – така формула працює.

<img class="alignnone size-large wp-image-257578" src="https://admin.nachasi.com/wp-content/uploads/2024/02/HELLDIVERS-2_20240221154416-1024x576.jpg" alt="" width="1024" height="576" />
<h2><strong>Starship Troopers, сатира та мілітаризм</strong></h2>
Серія Helldivers, як уже зазначав, бере натхнення в «Зоряного десанту» – класичної серії фільмів, які є сатирою на фашизм, нацизм, мілітаризм та все погане з 1960-их.

Перебуваючи в Україні, яка 10 років веде війну з росіянами, сприймати це все так, як потрібно – а саме як сатиру, – майже неможливо.

Граючи, я часто ловив себе на думці, що круто було б, аби західний світ так само завзято захищав демократію, як це роблять персонажі на екрані. І поки інші з острахом спостерігають, цим доводиться займатись воїнам Сил оборони України.

Засуджувати нацизм, фашизм та мілітаризм потрібно. Мало хто хотів би війни, проте коли вона вже тут, в серці Європи, то якось не до засудження та іронії. Українцям потрібна зброя, щоб захищатися.

Звичайно, що це – не критика розробників – я не думаю, що в них були якісь задні думки при розробці гри й вони щиро хочуть, щоб всі просто насолоджувалися їхнім проєктом.
<h3><strong>Кому може сподобатися:</strong></h3>
<ul>
 	<li>Любителям кооперативних ігор</li>
 	<li>Тим, у кого є друзі</li>
</ul>
<h3><strong>Кому не сподобається:</strong></h3>
<ul>
 	<li>Любителям сюжетних ігор</li>
 	<li>Серйозним людям</li>
</ul>

🏌️ Helldivers 2 — космічні веселощі з жуками та роботами. Гра на часі

Огляд Helldivers 2 — це кооперативний шутер від третьої особи від шведської Arrowhead Game Studios (Magicka). Це сиквел до першої частини гри, ключовою відмінністю якої був вид згори. На відміну від багатьох інших ігор жанру, тут ввімкнена можливість завдати дружньої шкоди.

#гра на часі