eyvind
У попередніх частинах історії популярної музики ми з’ясували, як джаз та блюз сформували фундамент сучасної індустрії, після чого у 50-х розпочався її розквіт та перетворення на те, що ми знаємо сьогодні.
Якщо пропустили перші матеріали, ось вони — історія популярної музики у першій половині XX сторіччя, а також розповідь про 60-ті у музиці.
Нова реальність
Отже, Чарльз Менсон і багато інших суспільно-політичних подій поховали всі надії гіппі на світ загальної любові та довіри. Нові часи стали значно темнішими й менш радісними, але може навіть більш плідними. Зазвичай, коли кажуть про «стару-добру музику» (яка була значно краще нової, авжеж, а трава зеленішою), то мають на увазі саме сімдесяті.
Це була епоха розквіту «класичного року», диско, зародження електроніки та попмузики такою, як ми її знаємо. А ще саме тут наша розповідь почне втрачати певну хронологічну канву, оскільки жанрів та важливих музикантів стає стільки і вони так переплетені між собою, що стежити за цими взаємовпливами неможливо без надмірного ускладнення.
На початку десятиліття балом заправляли хардрокери на чолі з єдиними та неповторними Led Zeppelin. Сформувався гурт з уже досвідчених музикантів наприкінці 60-х, одразу ж отримав украй вигідний контракт з Atlantic Records на випуск першого альбому і швидко злетів на вершини слави.
Корінням музика Led Zeppelin уходить в блюз та кельтську фолькмузику — поєднання, яке створювало містичний ореол навколо звучання гурту. Захоплення Джиммі Пейджа окультизмом, а Роберта Планта — творчістю Толкієна доповнює загальну картину.
Через це Led Zeppelin часто звинувачували у сатанізмі. Зокрема, читайте про це в історії пісні Stairway to Heaven, яку одного разу програли задом наперед і почули таємне послання.
Потужна та швидка музика Led Zeppelin сильно захопила тогочасного слухача — лише за перший рік існування вони зіграли 139 концертів. Дуже скоро гурт став збирати величезні аудиторії, почав бити всі попередні рекорди за відвідуваністю (в тому числі встановлені The Beatles) і врешті решт визначив таке поняття як «стадіонний рок». А ще, Роберт Плант першим серед музикантів почав спілкуватися з глядачами зі сцени.
Led Zeppelin змінили те як працює сама музична індустрія та стали іконами стилю (і досі залишаються ними для багатьох людей). Queen, Scropions, Nirvana, Red Hot Chili Peppers, Джек Вайт, Мадонна, Lady Gaga — такий широкий спектр артистів у найрізноманітніших жанрах відзначає вплив Led Zeppelin на свою творчість.
Гурт Black Sabbath також є серед цього списку. Безкомпромісно темні, Black Sabbath стали справжньою поховальною командою 60-х зі своїм однойменним дебютним альбомом, що вийшов у 1970 році. Перший трек першої платівки Black Sabbath під назвою Black Sabbath гурту Black Sabbath починається зі звуку проливного дощу, який сьогодні видається символом завершення літа любові.
Хоча значно більш яскраво прогриміла наступна платівка Paranoid. Разом із Led Zeppelin та Deep Purple, гурт сформував жанр гевіметалу, а також похідні від нього — грандж (Nirvana), стонер (Queens of the Stone Age), дум (Paradise Lost) та інші.
Тоді ж починає підіймати голову так званий протопанк. Натхненні важкою половиною «британського вторгнення», the Who, The Velvet Underground, Them і The Stooges з Іґґі Попом стали предтечею глобального контркультурного руху, який набере обертів у другій половині десятиліття.
Ще однією важливою особистістю панк-руху стала Патті Сміт — мисткиня, яка принесла поезію до панк-музики, написала багато знакових пісень і стала своєрідним містком між протопанкерами та новим панком, що оформився у другій половині 70-х, а також іншою рок-музикою. Так, свій головний хіт Because the Night Патті Сміт написала разом з найбільш американським рокером з можливих — Брюсом Спрінґстіном.
Музика Патті Сміт продовжує надихати нові покоління артистів — від Мадонни, PJ Harvey та The Smiths до Орвілла Пека і Флоренс Велч, яка навіть присвятила своїй кумирці пісню Patricia. До речі, пані Велч ми сьогодні згадаємо ще раз в контексті іншої великої артистки сімдесятих.
Хоча справжнім синонімом панку в масовій культурі залишаються британці Sex Pistols та американці Ramones. Другі залишили по собі багатий музичний спадок та стали натхненням для багатьох наступних поколінь рок-музикантів у найрізноманітніших жанрах.
А культовий лідер Sex Pistols, Сід Вішез, фактично став збірним образом того, як мусить виглядати й поводити себе справжній панк. Попри те, що Вішез не вмів грати на жодному музичному інструменті, найбільше вплив гурту можна оцінити за одним цікавим фактом. У 1976 році Sex Pistols грали маленький концерт у Манчестері, приблизно на 40 гостей. Частина цих відвідувачів після шоу заснували гурти The Smiths та Joy Division — ключові групи наступного десятиліття.
Крім цього, варто згадати горрор-панків Misfits, звук яких надихнув на творчість такі культові групи наступних десятиліть як Metallica, Green Day та My Chemical Romance.
Проґрок, коротка епоха популярності якого розпочалася наприкінці шістдесятих, набрав сили разом з появою Pink Floyd та Genesis. Жанр об’єднує в собі потужну енергетику рок-музики з мелодійністю класичної музики чи складністю джазових композицій. Зазвичай проґрокові записи — це розлогі треки на 8-10 хвилин з величезною кількістю партій найрізноманітніших інструментів та незвичайною композицією.
Насправді комерційний успіх для жанру був скоріше винятком, ніж правилом, а під час найбільшого розквіту він зустрівся з нищівною критикою з боку музикантів та багатьох слухачів. З усім тим, парадоксально проґрок можна вважати одним із найвплиповіших музичних жанрів, бо його відлуння можна почути у творчості дуже багатьох музикантів — від Девіда Бові до Radiohead. Іронічно, що останні на чолі з фронтменом Томом Йорком це заперечують і стверджують, що всім гуртом ненавидять проґрок.
Десь поряд з проґроком розвивався дуже схожий жанр рок-музики — артрок. Настільки поряд, що іноді ці жанри навіть не розділяють. Якщо не заглиблюватися в деталі, то артрокові записи просто ближче до популярної музики зі звичною тривалістю (кілька хвилин замість 10-хвилинних запилів) та структурою (куплет-приспів).
Головною артроковою групою є, авжеж, Queen, які сформувалися саме на початку сімдесятих і до середині десятиліття досягли всесвітнього визнання. Саме у 1975 році вийшла платівка A Night in the Opera, яка містила в собі безсмертну Bohemian Rhapsody — opus magnum гурту і одну з найвеличніших пісень коли-небудь створених.
Свою популярність та культовий статус Queen зуміли пронести навіть крізь смерть Фредді Мерк’юрі, зробивши один із найвагоміших внесків у популярну культуру. Список гуртів та артистів, які зазначають серед своїх натхненників Queen, навіть зараз продовжує поповнюватися новими іменами. Від Lady Gaga, яка взяла свій псевдонім з відомої пісні Queen — Radio GaGa і до вже згаданого Тома Йорка, що зробив свою першу кастомну гітару за прикладом гітариста гурту Браяна Мея.
Якщо придивитися уважно, можна помітити, що абсолютна більшість згаданих вище артистів — родом з Британії. Ось наскільки «британське вторгнення», про яке ми говорили минулого разу, вплинуло на глобальний музичний ландшафт. Та все ж британці збудували свою музичну імперію так само на афроамериканському спадку, і наступна яскрава зоря сімдесятих та один із найвпливовіших британських музикантів до цього дня — яскравий тому приклад.
Рокетмен
Впродовж перших семи років своєї кар’єри молодий хлопчина Реджинальд Двайт працював піаністом у пабі та в парі з автором слів Берні Таупіном писав музику для інших виконавців. Серед таких замовлень, наприклад, була пісня для учасниці Євробачення 1969 року від Британії Lulu — I Can’t Go On Living Without Your Love.
Проте, у 1970 році, після доволі непомітного дебюту за рік до того, виходить другий власний альбом Двайта, на якому опинилася пісня Your Song. Вона настільки подобається публіці, що займає сьому сходинку у британському музичному чарті. Так широка аудиторія вперше дізнається про Елтона Джона — Редж, як тоді його звали друзі, згодом зафіксує це ім’я і в документах.
Сам артист каже, що найбільший вплив на нього вчинив Літтл Річард, про що ми вже згадували у першій частині нашої історії музики. Натхненний рокнрольником-піаністом, Елтон вдягає епатажні костюми, що були важливою частиною іншого популярного жанру тих часів, ґлемроку, і виходить на сцену. Так народжується вже легендарний яскравий образ, який знає вже багато поколінь після піку популярності артиста.
Та Елтон Джон залишить по собі не лише блискучий гардероб, але й неабиякий вплив на сучасну музику. Він зумів створити унікальний сплав різноманітних жанрів поп- та рок-музики, а також використати фортепіано в популярній музиці як ніхто цього не робив раніше.
Сьогоднішня популярна музика буквально просякнута спадком Елтона Джона. І мова не лише про таких епатажних попікон як Lady Gaga чи Mika, але й гурти Coldplay, The Killers, The National, музикантів Еда Ширана та Джоша Тіллмана, що виступає як Father John Misty, а піаніст Том Оделл звучить так, ніби взагалі зобов’язаний Елтону всією своєю кар’єрою.
Крім того, Елтон Джон відомий своїм гігантським внеском у соціальних сферах. Перш за все, у прийняття суспільством ЛГБТК+ спільноти. Також він пожертвував більш ніж $200 мільйонів власних статків на боротьбу з ВІЛ/СНІД та інші благодійні програми.
По інший бік Атлантики
Тим часом, на американському континенті також була зірка, яка навчилася поєднувати непоєднуване. Сьогодні яскравим прикладом кантрі-артистки, яка стала поп-іконою, заведено вважати Тейлор Свіфт. Але за 40 років до того такий несподіваний перехід зробила пані Доллі Партон.
Кар’єра Партон розпочалася наприкінці шістдесятих у ніші кантрі-музики, де вона досягла великих успіхів. Найбільшим хітом тих часів була пісня Jolene.
У 1974 році на фоні розлучення зі своїм чоловіком та партнером у дуеті Портером Ваґонером, Партон представляє публіці сентиментальну баладу I Will Always Love You. Цю пісню також дуже хотів записати Елвіс Преслі, однак Доллі відмовила йому, що стало, напевно, найдалекогляднішим рішенням в її житті.
У 1992 році кавер-версію I Will Always Love You для фільму «Тілоохоронець» записує Вітні Г’юстон. Вона стає її «фірмовою» піснею, а альбом став найбільш продаваним саундтреком в історії звукозапису. Сама Доллі Партон визнала, що тепер це більше пісня Г’юстон. Утім, це не заважає їй отримувати колосальні роялті з кожного програвання.
Внесок Доллі Партон в музичну історію не обмежується лише цією піснею. Самоіронічна та завжди усміхнена, співачка зміцнила роль жінок у кантрі-музиці, де раніше домінували чоловіки, відкрила кантрі для нової аудиторії фанатів поп-музики (і навпаки), а також стала іконою стилю в жанрі завдяки своїм яскравим та блискучим вбранням. А ще, саме на честь Доллі Партон було названо першу клоновану вівцю Доллі.
Спекотні літні ночі
Щось зовсім протилежне християнській консервативності Доллі Партон відбувалося у томній атмосфері закутків тодішніх американських танцювальних клубів. Там народжувався новий, ключовий для сучасної музики, жанр.
Підвалини фанку були закладені ще наприкінці п’ятдесятих Джеймсом Брауном та ударником його гурту Чаком Коннором. Впродовж шістдесятих років музиканти напрацьовували свій унікальний звук, який нарешті наприкінці десятиріччя підхопили інші гурти. Так і розпочався фанк.
Музично фанк — це суміш джазу, соулу та ритм-н-блюзу, характерними рисами якого є фокус на ударних, широке використання бас-гітари та духових інструментів. Фанк — це завжди танцювальна музика, і тут нам варто трошки зануритися у музичну теорію і дізнатися, що таке синкопування.
Синкопування — це музичний прийом, коли акцент зміщується з сильної частки такту на слабку. Синкопований ритм звучить не так, як ваш мозок очікує, що створює ефект «нерозв’язаності» та ламаного ритму, який і спонукає нас до танцю. Синкопування — ключовий прийом будь-якої танцювальної музики. Ось чудовий приклад як він працює:
А якщо ви добре розумієте англійську, є цікаве відео від Vox, яке на прикладі пісні Radiohead — Videotape пояснює магію синкопи.
Врешті решт, на початку сімдесятих фанк формується в окремий жанр і впродовж десятиліття досягає вершини своєї популярності. Піонером нового жанру стає гурт Sly & The Family Stone, який навіть встиг виступити на «Вудстоку» у 1969 році.
Іншими ключовими гравцями фанк-сцени були проєкти музиканта Джорджа Клінтона — Parliament (схильний до поп-музичного звучання) і Funkadelic (натхненний Джиммі Гендріксом та психолелічним роком). Обидва гурти мали приблизно однаковий склад і часто виступали разом.
Хоча сам він позиціював себе як соул-співак, Стіві Вандер також зробив вагомий внесок у розвиток фанку. Зокрема, його найбільший хіт Superstition — це саме фанк-пісня.
Загалом, фанк не лише був явищем у собі, але й породив розсип різноманітних жанрів та навіть повернув афроамериканську культуру до джерел. У своїй подорожі планетою фанк навіть дістався Африки — землі своїх предків, де ще раз поєднався з традиційною африканською музикою та породив жанр під назвою афробіт.
Крім цього, фанк вплинув на багато жанрів рок-музики, а культовий гурт дев’яностих та нульових Red Hot Chilli Peppers визначає фанк як своє головне джерело натхнення.
Лихоманка суботнього вечора
Під впливом фанку і, можна сказати, паралельно розвивався ще один новий жанр — диско. Його доля схожа на долю рокнроллу: дуже коротка, але яскрава ера, спадок якої залишається з нами відлунням до сьогодні, а кілька років тому ми навіть пережили справжнє диско-відродження. Але про все по порядку.
Диско народилося у спекотних танцювальних клубах як музика протесту. Зокрема, музичного — проти засилля року, який сам із музики протесту на той момент перетворився на комерційний мейнстрім. Але важливим фактором для виникнення диско був і соціальний. У ті часи значна кількість соціальних груп все ще зазнавала дискримінації у мейнстрімній культурі — за расовою, гендерною ознаками чи ознакою сексуальної орієнтації.
Натомість приватні і ледь не підпільні диско-клуби дозволяли людям бути тими, ким вони є. Тож диско-вечірки стали способом для багатьох людей втекти від сірої реальності і утисків та розчинитися в танці.
Дискотеки розпочиналися з танцювальних записів соул та фанк-музики, але згодом все більше артистів почало записувати музику спеціально для вечірок. Ключовою особливістю цих тусовок була відсутність живої музики — замість неї був диск-жокей (діджей), який керував програванням так, щоб люди танцювали постійно: самі пісні тривали довше, одна переходила в іншу, тож шалений ритм танцю ніколи не зупинявся.
Попри взаємовпливи і багато спільних рис, диско відрізняється від фанку простішою структурою та більшим фокусом на мелодію. Таким чином, можна сказати, що диско є чимось середнім між фанком та поп-музикою тих часів. Деякі фанк-записи (як вже згадана Superstition) деякі експерти відносять до диско і навпаки.
Найпершим іменем, яке варто згадати в контексті диско, стане Найл Роджерс та його гурт Chic. Дебютний сингл цього гурту Le Freak став найбільш продаваним в лейбла Atlantic Records аж до появи пісні Vogue Мадонни. Втім, хоча Chic зробили багато для диско-музики, Найл Роджерс виявився значно більш впливовим як продюсер вже після того, як гурт поставив діяльність на паузу. Але про це — в наступному матеріалі.
У 1974 році маловідома американська модель та бек-вокалістка Донна Саммер у Мюнхені зустрілася з тоді вже перспективним італійським продюсером Джорджо Мородером під час запису альбому одного з рок-гуртів. Ця доленосна зустріч призвела до співпраці і створення перших великих хітів для Саммер — Love to Love You Baby та згодом I Feel Love. Клубна версія першого тривала цілих 17 хвилин, а друга породила цілий новий піджанр диско — Hi-NRG. Згодом Донну назвуть «королевою диско», а Джорджо — його «батьком».
Шведська родина
Приблизно у той самий час Євробачення виграє шведська четвірка ABBA з піснею Waterloo, яка не була схожою ні на що з того, що грало тоді на конкурсі, адже була значно ближча до творчості Елтона Джона, а сам гурт визначав свій жанр як поп-рок. Проте, вже з п’ятого альбому ABBA починає дрейфувати в бік диско, а остаточно це оформилося на платівці Voulez Vou з яскравим прикладом у пісні Summer Night City.
Пісні ABBA були оманливо прості, але розкривалися з кожним новим уважним прослуховуванням. Їхня фірмова меланхолія, коли навіть весела пісня звучить так, ніби грає на завершенні чудової вечірки, назавжди лягла в основу формули успішної поп-музики.
ABBA заснували у Стокгольмі Polar Studios і позначили шведську столицю на музичній мапі. Без них у цьому місті не з’явилося б студії «Шейрон», в нетрях якої народжувалися хіти для Backstreet Boys, N-SYNC, Брітні Спірс та ледь не вся головна поп-музика 90-х.
Виходець з «Шейрона» і палкий фанат ABBA Макс Мартін сьогодні є найбільш впливовим поп-продюсером — людиною, який перетворює артистів на золото. Він відповідальний за …Baby One More Time, яка зробила зіркою Брітні Спірс, перетворення Тейлор Свіфт на поп-артистку, зліт Кеті Перрі і навіть кілька альбомів The Weeknd.
Левова частка всього, що ви чуєте сьогодні по радіо, з’явилася саме завдяки спадку ABBA.
Захід ери диско
Піком диско-руху став фільм-мюзикл 1977 року «Лихоманка суботнього вечора» з Джоном Траволтою в головній ролі. Він оспівував вільну та розв’язну диско-культуру на фоні соціальної несправедливості та викликів буденності, з якими стикаються мешканці великого міста.
Після «Лихоманки суботнього вечора» епосі диско судилося прожити лише декілька вкрай продуктивних, та все ж останніх років. Наприкінці сімдесятих диско повністю окупувало верхні рядки всіх глобальних чартів, що неминуче призвело до протестів з боку музикантів та слухачів. Так, диско та рок ще раз помінялися місцями: рок завдяки своїм деконструкторам, що дали жанру новий подих, знову став музикою протесту, а диско отримало статус комерційної музики «без душі».
Наприкінці сімдесятих диско настільки остогидло багатьом людям, що дисковечірки почали зривати. Апогеєм виявлення ненависті стала подія, яка носить назву «Вечір знищення диско».
Бейсбольна команда White Sox у відчайдушній спробі заповнити стадіон запросила радіоведучого Стіва Дала, відомого нелюбов’ю до диско, провести промо-захід. Дал запросив будь-якого гостя приносити платівки з дискомузикою, за що гость отримував знижку на вхідний квиток на майбутній матч, де у перерві було заплановано зібрати всі платівки у величезну коробку та підірвати їх вибухівкою.
Завдяки цій акції на матч White Sox, куди раніше не набиралося й половини стадіону, прийшла така кількість людей, що майданчик не зміг їх усіх розмістити — понад 20 000 відвідувачів залишилися на вулиці. Після здійснення вибуху тисячі людей вибігли на поле і почалися масові заворушення, які довелося розгрібати поліції. Кілька десятків людей було поранено і заарештовано.
У 1981 році у журналі New York Native вперше з’явилася публікація про невідому хворобу, яка вражає людей, що вживають наркотики, та геїв. Гедоністичний образ життя, вживання наркотиків і сексуальна революція (включно з прийняттям ЛГБТК+) були невід’ємними частинами диско-культури. Тож за цим послідувала жорстка реакція з боку консерваторів. Так епідемія ВІЛ/СНІД забила останній цвях у мейнстрімну популярність диско.
У тому ж році ABBA випустила свій останній альбом перед завершенням діяльності, який називався The Visitors, і був настільки ж далеким від диско, як їхні перші чотири платівки.
Коротке життя та швидка й доволі болісна смерть не завадила жанрові розповсюдити свій вплив на майбутні покоління. Відлуння диско залишається з нами до сьогодні, а кілька років тому ми навіть пережили короткий період воскресіння жанру.
У 2018 році Найла Роджерса назвали «королем Коачелли», величезного американського музичного фестивалю, за те, що левова частка хедлайнерів того року робила музику або під його впливом, або за його безпосередньої участі.
Зроби мені хіп-хоп
Поки диско народжувалося у танцювальних клубах, бідна публіка збиралася на вулицях Нью-Йорка на «квартальних вечірках» (block parties). Відбувалося там спочатку приблизно те ж саме — діджеї крутили соулові та фанкові записи з платівок.
Але 1973 році на одній з таких вечірок в Бронксі молодий хлопчина DJ Kool Herc придумав поєднувати не цілі пісні, а лише інструментальні програші — там де є біт. Публіка була в екстазі. На це наклалися вже традиційні на той момент елементи афроамериканської культури — зокрема, реп-баттли, речитатив яких чудово наклався на біти. Так Нью-Йорк став місцем народження хіп-хопу.
DJ Kool Herc не лише дав поштовх для народження хіп-хопу як жанру. Його інноваційне міксування дозволило продюсерам подивитися на створення композицій по-новому. Завдяки цьому народився семплінг — тобто, використання частин старих треків для створення нових.
Сьогодні семплінг — наріжний камінь всієї музичної індустрії. Його використовують буквально всі продюсери, і є навіть спеціальний сайт Who Sampled? який дозволяє подивитися, які пісні були використані в інших піснях.
Ще однією ключовою фігурою для раннього хіп-хопу був Grandmaster Flash. Він удосконалив техніки DJ Kool Herc та популяризував скретчінг — техніку, коли діджей рухає платівки на програвачі прямо під час програвання.
Попри те, що хіп-хоп зародився ще на початку десятиліття, це все ж була вулична культура бідних людей. Тому комерційних записів хіп-хоп музики до 1979 року просто не існує.
Хіп-хоп вийде у мейнстрім вже у наступних десятиліттях та в нових іпостасях, ставши вже у наш час одним із ключових світових музичних жанрів.
Електронна революція
Електронні музичні експерименти насправді розпочалися вже з появою перших комп’ютерів, але залишалися справою дуже специфічних ентузіастів. У популярну музику електроніка прийшла всерйоз лише у шістдесятих, коли проґрокери почали використовувати її у своїх епічних розлогих треках.
Тоді ж на ринку з’являються перші доступні широкому загалу музикантів синтезатори та інші різноманітні електронні інструменти — переважно з Японії. Це відкрило масштабне поле для експериментів.
Та для того, щоб зрозуміти витоки електронної музики як самостійного жанру та джерела інновацій для всіх інших, вам потрібно знати два імені: Kraftwerk та Браян Іно.
Німецький гурт Kraftwerk починав як частина так званого «краутроку». Це музичний рух, який зародився наприкінці шістдесятих у тодішній ФРН як спроба відійти від блюзового коріння рок-музики та експериментувати зі звучанням. Додайте до психоделік-року («краут» на німецькому сленгу означало «наркотики») електронні елементи, експерименти зі структурою пісні і приберіть все зайве — вийде краутрок.
Чим далі, тим більше Kraftwerk відходять у своїй творчості від рок-музики, їхнє звучання стає все більш електронним, а «живі» інструменти в ньому майже зникають.
Вже на платівці The Man-Machine (обкладинка якого, до речі, була натхненна мистецьким жанром супрематизм, який придумав великий український художник Казимір Малевич), і тим більше на Computer World (який щоправда вийшов вже у 1981 році) гурт фактично визначив майбутнє електронної музики на десятиліття вперед — аж до нашого часу і далі.
Всі фанати техно, яким в останні роки на весь світ став відомий Київ, чудово знають, кому треба завдячувати появою їхнього захоплення — техно розпочиналося у Детройті з музики Kraftwerk на вечірках. І це далеко не єдиний електронний жанр, який допомогли сформувати хлопці з Дюссельдорфа. Їхній вплив на популярну музику часто порівнюють із The Beatles — настільки його масштаб залишається великим.
Студія як музичний інструмент
Не менш грандіозним електронним інноватором став Браян Іно. Музична кар’єра майбутнього великого продюсера розпочалася з ґлемроку. Вже у цьому жанрі він устиг наслідити і залишити певний спадок наступним поколінням, передбачивши звучання кількох жанрів, популярних у вісімдесятих. Та все ж свій найбільший внесок Іно зробив в ролі продюсера.
Найкраще це ілюструє процес запису так званої «берлінської трилогії» Девіда Бові — трьох платівок артиста, які він створив разом з Браяном Іно протягом періоду свого життя у Європі у 1977-1979 рр. Ми всі чули пісню Бові Heroes. «Потойбічні» гітари, ехо, активне використання синтезатора та інші звукові ефекти — результати експериментів Іно з інструментами.
Вокал Бові записували на три мікрофони, які були розташовані на різній відстані від співака, та вмикалися по черзі. А характерні гітарні рифи — результат кропіткої роботи гітариста Фріппа, який спеціально домагався гітарної віддачі і постійно переміщався студією, щоб зловити ідеальної висоти звук.
Сіль у тім, що так раніше ніхто не робив. На той момент левова частка кропіткої роботи зі створення пісні відбувалася до запису, а до студії музиканти приходили записувати майже готовий, «чистовий» варіант. Це було також фінансово рентабельно: мало хто міг дозволити собі цілий день імпровізувати у студії, а потім вирізати з усього записаного 5-секундний семпл і все інше викинути на смітник.
Все змінилося після появи Браяна Іно, який перевернув весь підхід до запису пісень. Він фактично перетворив студію на окремий музичний інструмент, що стало однією з найбільших інновацій в історії популярної музики.
Також Браян Іно придумав поняття «ембіент-музика», яке увійшло у музичну термінологію після виходу його альбому Ambient 1: Music for Airports.
Браян Іно залишається активним і його продюсерський талант відкрив шлях до музичного Олімпу багатьом відносно свіжим артистам останніх двох десятиліть.
Що відбувалося ще
Серед інших ключових артистів епохи варто згадати Fleetwood Mac, і зокрема їхній альбом Rumours 1977 року. На цій платівці рок-гурт перетворив власну драму на один із найвеличніших творів в історії популярної музики.
Всі члени Fleetwood Mac тим чи іншим чином були пов’язані романтичними стосунками один із одним, тож ви можете уявити, чим врешті решт все скінчилося. Та замість того, щоб розпастися, як у таких обставинах відбувається з більшістю гуртів, ця команда вирішила покласти власні переживання на музику. Кожен учасник писав свої пісні окремо, згодом вони зібралися разом в одній будівлі і за допомогою величезної кількості кокаїну записали цей великий альбом.
Rumours став джерелом натхнення для багатьох сучасних йому музикантів — навіть таких великих як Елтон Джон. Відлуння Rumours можна почути у творчості The Cranberries, Fleet Foxes, Lorde, Майлі Сайрус, Гаррі Стайлза та багатох інших.
Також у сімдесятих набрав популярності жанр реґґі. Народився він на Ямайці як суміш місцевих музичних традицій, джазу та ритм-н-блюзу, які дійшли на той момент до острова зі США. Головним реґґі-проповідником, авжеж, був Боб Марлі, ім’я якого відомо всім.
Реґґі вчинило великий вплив на розвиток хіп-хопу та багатьох інших жанрів. Також з реґґі вийшов більш сучасний жанр реґґетон, який сьогодні є найпопулярнішим жанром поп-музики в Латинській Америці, представленим такими артистами як J Balvin, Rosalia, Maluma та іншими.
Останньою за порядком, але не за значенням варто згадати Кейт Буш. Ця артрокова виконавиця прославилася не лише своїми експериментами зі змішування жанрів, але й неповторним і дуже новим на той момент образом дівчини-стихії, що стало несподіваною причиною для технічної інновації.
Аби вільно танцювати на сцені, Кейт Буш зробила саморобну конструкцію з бездротовим мікрофоном — так його не потрібно було тримати в руках. Це було перше застосування подібного пристрою на музичній сцені. Прийом перейняли найбільші зірки вісімдесятих на кшталт Мадонни і сьогодні головною гарнітурою на сцені вже нікого не здивуєш.
А творчістю Кейт Буш надихалися десятки великих наступниць — Аланіс Моріссетт, Grimes, Björk, Dido, St. Vincent і так далі. Та головною спадкоємицею її образу сьогодні точно можна назвати фронтвумен гурту Florence + The Machine Флоренс Велч, яку ми вже згадували раніше в контексті Патті Сміт.
Відео вбило радіозірку
1 серпня 1981 року фразою «Пані та панове, ронкролл» відкривається перший в історії музичний телеканал — MTV. Першим кліпом, показаним на телеканалі, став дебютний сингл нікому невідомої тоді групи The Buggles з пророчою назвою Video Killed The Radio Star.
Кліп зняв режисер Рассел Малкехи — за п’ять років він створить культового «Горця», а ще трохи пізніше — «Байки зі склепу». Ближче до кінця відео на синтезаторі грає привабливий темноволосий хлопчина з затуманеним поглядом — це композитор Ганс Ціммер, відповідальний за цілу низку культових саундтреків до сучасних фільмів.
Так розпочалася ера музичних відео, «нової хвилі», синтезаторів та золотого віку хіп-хопу. Про це ми й говоритимемо у наступній частині циклу.