eyvind
Музика відома людству з давніх-давен: ми навчилися робити музику ледь не одразу як почали говорити. Авжеж, у рамках цього циклу так глибоко копати ми не будемо. Так само не будемо зараз розбирати історію класичної музики, хоча це теж дуже цікаво.
Наша подорож починається у XX сторіччі — коли почала зароджуватися та популярна музика, яку ми знаємо сьогодні: чуємо по радіо, бачимо в інтернеті чи по телевізору. Процес цей пов’язаний безпосередньо з винаходом спочатку аудіозапису, а згодом — радіо й телебачення. Ці два винаходи зробили музику доступною такій кількості людей як ніколи раніше, що й спричинило вибуховий розвиток музичної індустрії.
Так склалося, що розвиток сучасної музики можна поділити на «десятирічки». Це ми й зробимо, розповівши коротко про найважливіші події, музикантів і жанри кожної з них.
Дисклеймер: авжеж, історія музики, навіть сучасної, є предметом для повноцінного вивчення. Втім, для того, аби розуміти, як ми прийшли до того, що маємо сьогодні, достатньо розуміти взаємозв’язки: з чого все починалося і який шлях ми подолали від Луї Армстронга до Еда Ширана. Деякі моменти у цьому тексті спрощені свідомо, але якщо ви вважаєте, що читачі мають про щось знати, будемо раді вашим коментарям.
1910-ті
Сотні тисяч рабів, завезених до США з західного узбережжя Африки, везли за собою власну культуру: музику, танці й музичні інструменти. Потрапивши на американський континент з болем та приниженнями, раби знаходять утіху в християнстві, поєднують його з традиційною культурою у власних церквах (адже у «білі» їх не пускали), асимілюються, піддаються впливу культури своїх господарів і опановують європейські музичні інструменти — зокрема, скрипку й піаніно.
Трошки інакше розвиваються події на Карибських островах і на Кубі, де заборони на традиційну африканську культуру не було. Саме тому, зокрема, в музиці там зберігаються барабани — головний елемент африканської музики, який опинивися поза законом північніше.
Точкою сходження двох стрімких музичних потоків — афроамериканського і латиноафриканського — став Новий Орлеан, що піддавався впливу як із півночі, так і з півдня, а також мав і свою специфіку, що зіграла важливу роль. Містом вирував потужний французький дух, адже було викуплено разом із величезною територією Сполученими Штатами саме у Франції.
Ілюстрація: «Енциклопедія Британніка»
Так на перетині культур, у Новому Орлеані, у шлюбі африканських народних співів та традицій французького кабаре й народився ранній джаз.
Втім, те, що з’явилося як музика поневолених людей, швидко було присвоєно їхніми поневолювачами. Першим відомим джаз-записом став трек Livery Stable Blues, який записав у 1917 році гурт Original Dixieland Jass Band (саме так, з двома “s” тоді писали «джаз»), лідером якого був італієць Нік Лярочча.
Саме Original Dixieland Jass Band вважають «творцями джазу», бо вони вперше почали виконувати таку музику на комерційній основі, попри те, що сам жанр існував задовго до цього. Гурт повністю складався з білих музикантів.
Джаз є ширшим поняттям, до якого можна включити блюз. Якщо спрощувати, то блюз — це різновид джазу, в якому фокус робиться на вокал та чітку і зрозумілу мелодію. Натомість, більшість інших джаз-жанрів взагалі не містять віршів і є виключно інструментальною музикою з високим рівнем імпровізації.
Першим блюз-записом вважають пісню Crazy Blues виконавиці Мемі Сміт та її гурту Jazz Hounds.
Якщо ви дивуєтеся, навіщо ми стільки часу приділили цим двом жанрам, то ось вам кілька фактів.
- Рок-музика як весь жанр — це фактично прискорений блюз
- Без джазу не виникло б хіп-хопу наприкінці 70-х
- R&B — це блюз з латиноамериканською ритмікою
- Майже всі музичні прийоми, які використовують теперішні поп-артисти, були придумані джаз-музикантами ще до 50-х років
Тож не буде перебільшенням сказати, що вся сучасна популярна музика розпочалася з джазу та блюзу. Як саме, ми й будемо розбиратись.
1920-ті та 30-ті
Джаз став домінуючим музичним жанром на планеті, швидко діставшись і на інші континенти. Наступні два десятиліття називатимуть «Ерою Джазу», і у цього виразу було два сенси. Імпровізація грала велику роль у джаз-музиці, і те ж саме можна було сказати про життя у ті часи.
Небувалий економічний підйом та науково-технічний прогрес тих часів породили уявлення, ніби нема нічого неможливого, варто лише не сидіти на місці і постійно робити щось нове.
Спочатку «ревучі двадцяті», епоха Великого Ґетсбі — час авантюр, пригод і марнування життя на «тут і зараз». Потім — Велика Депресія, найбільша відома економічна криза, відлуння якої весь світ відчуває навіть сьогодні. І це були часи, коли без імпровізації неможливо було прогодувати навіть власну родину.
Саме тоді у прокурених і просякнутих запахом алкоголю, попри «сухий закон», спікізі-барах та позолочених концертних залах у стилі арт-деко зійшли зірки Луї Армстронга, Дюка Еллінгтона та багатьох інших видатних музикантів.
Ще одним цікавим феноменом тих часів був «брудний блюз». Люсіль Боган, виконавиця «брудного блюзу», вважається одним із трьох стовпів блюзу загалом.
Вже з назви стилю можна здогадатися, про що були ці пісні. Одна з найвідоміших композицій Боган — Till The Cows Come Home («Допоки корови не повернуться додому») містить такі слова:
У мене великий товстий живіт
У мене велика широка дупа
І я можу виїбати будь-якого чоловіка
Що має високий клас
Кажу про перепих
Кажу про тертя всю ніч напроліт
І я можу робити це з тобою, дорогенький
Допоки корови не повернуться додому
Гадаємо, навіть Cardi B почервоніла б від таких соромицьких віршів. Тож тепер маєте аргумент проти того, що нібито сучасна музика стала занадто відвертою.
У той час, коли джаз завоював великі міста, на півдні Сполучених Штатів почала піднімати голову кантрі-музика, сформована на базі блюзу та європейських народних пісень, що їх емігранти зі Старого Світу привозили до Америки.
Про коріння «найбільш американської музики» яскраво свідчить творчість Джиммі Роджерса, якого називають «батьком кантрі», адже його фішкою був йодль — манера співу, розповсюджена серед мешканців Альпійських гір.
Кантрі, окрім як стати цілком самостійним і вкрай популярним музичним напрямком, допомогло створити цілу низку нових жанрів, які домінуватимуть у наступні десятиліття, але про це згодом.
Також на горизонті була золота ера Бродвею — знаменита Over the Rainbow Джуді Гарленд для мюзикла «Чарівник з країни Оз» була записана у 1939, буквально напередодні розквіту музичного театру.
Бродвей також зіграє важливу роль у становленні музичної індустрії і поп-музики зокрема.
1940-ві
«Та коли ж цей джаз закінчиться!», — напевно вже думаєте ви, читаючи цей матеріал. У буремні сорокові ми входимо з домінуючим свінгом — напевно, найбільш впізнаваним і до сьогодні різновидом джазу, в якому соліст імпровізує під аранжування оркестру.
Тридцяті називали ерою «великих гуртів», адже джазові оркестри тоді складалися з десятків музикантів, які створювали грандіозний барвистий звук. Та потім розпочалася Друга Світова, яка й поклала кінець ері великих бендів: американських чоловіків масово забирали на фронт, і в оркестрах просто не було кому грати.
Крім того, все більше уваги слухачі приділяють вокалістам: ті, хто раніше був просто «аксесуаром» для великого бенду, тепер стають центром уваги. Так набирають популярності Френк Сінатра, Елла Фіцжеральд, Тоні Беннетт та інші — їх згодом назвуть першими поп-співаками.
Паралельно активно формувався R&B або «ритм-н-блюз»: візьміть джаз, додайте до нього відчутний біт у латиноамериканських ритмах і отримаєте новий жанр.
Проте, найголовнішою подією того періоду була поява на сцені Сестри Розетти Тарп у 1938 році. Випустивши перші кілька треків, пані Тарп одразу спричиняє фурор — її поєднання афроамериканської релігійної музики, госпелу, зі «світським» R&B звучало дуже свіжо й апелювало до максимально широкої аудиторії.
У 1944 році Сестра Розетта Тарп записує пісню Strange Things Happening Everyday. Згодом її назвуть першим рок-н-ролл записом в історії.
Унікальний музичний стиль Розетти Тарп фактично сформував новий жанр і спонукав Елвіса Преслі взагалі займатися музикою — майбутній «король рок-н-роллу» обожнював музикантку в юності.
Наприкінці 1940-х Сестра Розетта Тарп додає до свого звучання електрогітару і стає піонеркою цього інструменту в масовій музиці (хоча саму електрогітару винайшли за десятиліття до того). Так її стиль все більше почав нагадувати саме той рок-н-ролл, який згодом заволодіє світом.
1950-ті
Цікаво, як в ретроспективі події першої половини XX сторіччя виглядають, ніби все, що відбувалося тоді, було підготовкою до того, що сталося після. Безліч великих музикантів проторували шлях для наступних поколінь, щоб вони перехопили стяг і на багатому спадку побудували щось ще більш величне.
У 1954 році відомий блюзмен Біґ Джо Тернер записує пісню Shake, Rattle & Roll, яка тут же стає хітом і дозволяє Джо, вже великій зірці, та його незвичному стилю, що нагадував музику Сестри Розетти Тарп десятиріччям раніше, завоювати популярність серед молоді.
Так розпочалася велика, яскрава і впливова, хоч і коротка ера рок-н-роллу: жанру, який увібрав до себе все, що відбувалося у популярній музиці до того — блюз, госпел, R&B і кантрі.
«Король рок-н-роллу» Елвіс Преслі досі лишається одним із найвідоміших музикантів планети — настільки його популярність була великою. Згодом інший культовий музикант Джон Леннон скаже «До Елвіса не було нічого». І хоча, з урахуванням всього, що написано вище, ми можемо посперечатися з цією заявою, але саме Преслі став, напевно, найпершою суперзіркою в історії — тоді, коли самого терміну «суперзірка» ще не існувало (його придумав етнічний українець Енді Воргол у сімдесятих).
Та все ж Елвіс, маючи фантастичний голос, неперевершену харизму і сміливість поводити себе розв’язно на сцені, не писав свої пісні. На відміну від Чака Беррі, який створив самостійно кілька глобальних хітів, а також остаточно утвердив електрогітару як головний інструмент того жанру, що згодом стане рок-музикою.
Також просто необхідно згадати Літтл Річарда, якого називають «архітектором рок-н-роллу», і творчість якого надихнула цілі покоління наступних великих музикантів — The Beatles, Deep Purple, Елтона Джона (якого особливо привабив образ піаніста-рокнрольщика) і багатьох інших музикантів аж до сьогодні.
Навіть великий «чоловік у чорному» Джонні Кеш, якого хтось може знати саме як кантрі-музиканта, починав свою творчість з рокабіллі — це такий ранній різновид рок-н-роллу.
Але не варто думати, що крім рок-н-роллу у 50-х нічого не відбувалось.
Саме це десятиріччя прийнято вважати початком формування поп-музики, якою ми її знаємо. Причиною для цього стали як культурні зміни у 40-х, про які ми вже говорили, так і науково-технічний прогрес. З’явилися телебачення, що потребувало візуальної присутності артистів, а також більш досконалі мікрофони, які краще захоплювали звук і дозволяли співати ширшою кількістю способів, а не лише якомога гучніше волати.
Саме спокійним, і навіть інтимним вокалом прославився Френк Сінатра, що став кумиром молодих дівчат по всьому світу. І звукозаписуючі компанії почали шукати тих, хто міг би повторити його успіх, що й призвело до буму різноманітних співаків, співачок і гуртів на початку 50-х.
Хоча після появи рок-н-роллу класична поп-музика відійшла на другий план, все ж вона справила неабиякий вплив і на самих рокнрольщиків — зокрема, знамениті балади Елвіса Преслі, не характерні для його жанру, були натхненні саме поп-виконавцями.
Класичний поп не міг не ввібрати в себе традиції найпопулярніших жанрів свого часу, до яких додалися також романтика Бродвею й Голівуду, що переживали свої золоті часи. Але також американська поп-музика почала переймати європейські пісенні традиції — зокрема, французьку (тоді саме блистала зірка Едіт Піаф) й італійську.
І тут ми нарешті вперше згадаємо музику Старого Світу. Хоча у цій частині планети теж розвивалася своя музична культура, вона знаходилася повністю під впливом американської індустрії — в Європі точно так само слухали джаз і рок-н-ролл (і навіть в тих частинах, що були окуповані комуністами). Навіть Адріано Челентано, один із найвідоміших італійських співаків, починав саме з рок-н-роллу, увійшовши в образ «європейського Елвіса».
Втім, саме у другій половині 50-х Європа нарешті стає помітною на глобальному музичному ландшафті.
У 1956 році Європейська мовна спілка, аби подолати розділення суспільства після Другої Світової, розпочинає проведення Євробачення. Задум конкурсу був у тому, щоб показати загальноєвропейській аудиторії локальних артистів з різних країн. На початку свого існування Євробачення здебільшого складалося з пісень жанру «я стою на сцені і співаю розлогу баладу про кохання під акомпанемент оркестру» або старого-доброго джазу. Можете оцінити, наскільки «весело» це виглядало, на цьому відео. Зовсім не те, що ми звикли бачити зараз, чи не так?
Конкурс одразу набув великої популярності та періодично став підкидувати глобальні хіти. Наприклад, одним із перших стала пісня Nel blu, dipinto di blu італійського співака Доменіко Модуньо, натхненна роботами відомого художника білоруського походження Марка Шагала. Пісня зайняла лише третє місце на Євробаченні 1958 року, але це не завадило її популярності і появі десятків кавер-версій, і від відомих американських зірок на кшталт Діна Мартіна також.
Інша її назва — Volare, і ви точно чули її, хоч і в іншому виконанні, адже у вісімдесятих на цю пісню зробили кавер в стилі румба Gipsy Kings, додавши куплет іспанською мовою і подарувавши композиції нове життя в чартах.
До Європи ми ще повернемося, адже головні події там розгорнуться вже у 60-х й пізніше, а от на американському континенті наприкінці 50-х почав зароджуватися ще один музичний феномен, ім’я якому соул.
Поки джаз бронзовішав і ставав все більш консервативним, його діти продовжували зростати і мали вже своїх дітей. Ранній соул — це буквально релігійні пісні, госпел, що були переписані на світську манеру і виконані в стилі R&B (і знову згадуємо сестричку Розетту Тарп).
Наприклад, перший хіт Рея Чарльза, одного з піонерів соулу, називався I’ve Got A Woman (Way Across Town) або «Я маю жінку (На іншому кінці міста)», і насправді був зміненою версією старої госпел-пісні I’ve Got A Savior (Way Across Jordan) чи «Я маю Спасителя (На іншому березі Йордану)».
У 1959 році в Детройті засновують лейбл Motown, який спеціалізуватиметься на соул-артистах і визначить жанр «поп-соулу», що стане найпопулярнішим різновидом соулу, подарує нам таких великих артистів як Арета Франклін, Стіві Вандер, Майкл Джексон, і впливатиме на цілі покоління нових музикантів аж до наших днів.
***
Про соул, а ще становлення рок-музики, розквіт попу у «Будівлі Brill», підйом авторської пісні й фольку, народження панк-року, фанку й диско і ще багато чого ми поговоримо у другій частині короткої історії музики.
Читайте попередні матеріали з циклу «Навчитися слухати»:
- Як почати розбиратися в сучасній музиці
- Хто такі продюсери та навіщо вони потрібні
- Як слухати музику онлайн і обрати музичний стрімінг