Вікторія ЗолотоваПро реалії ринку венчурних інвестицій та основні сфери, в яких потрібен капітал сьогодні — у розмові із Андрієм Сороханом, Team Lead в U.Ventures фонду Western NIS Enterprise Fund.
З чого усе починалося
За словами Андрія Сорохана, Western NIS Enterprise Fund — перший фонд прямих інвестицій, заснований з метою покращення бізнес-клімату та розвитку підприємництва в Україні понад 20 років тому. Фонд на той час запропонував альтернативний ресурс по залученню фінансування — інше джерело коштів для бізнесу, окрім банків, які у період після розпаду комуністичної наддержави почувалися невпевнено. Фінансовий ринок почав тільки зароджуватися — і поява подібного фонду була на часі.
З того часу фонд проінвестував понад $170 млн у малі й середні підприємства — від агрокомпаній, фінансових до ритейл-компаній. Це дало змогу створити понад 25 тис робочих місць.
У 2015 році після Революції Гідності
26 про «24» — знакові миттєвості Незалежності, рада директорів фонду прийняла рішення, що кошти, які були зароблені, будуть спрямовані на інвестиції в соціально та економічно важливі проекти. В той час був запит на реформи і на їхню підтримку — тому фонд заснував програму технічної допомоги в Україні та Молдові, основними елементами якої є сприяння експорту, місцевий економічний розвиток, соціальне інвестування та економічне лідерство.
Як працює фонд зараз
Зараз фонд опікується 4 програмами. Перша із них фокусується на підтримці освітніх проектів та молодих людей, які прагнуть отримати додаткову якісну освіту. В рамках програми було засновано Українську академію лідерства. Це — 10-місячна програма для випускників шкіл, які замість того, щоб піти одразу в університет беруть так званий gap year: вивчають більше про себе, про історію, Україну. Як наголошує Андрій, цими ініціативами усе не обмежиться: у планах фонду є ще й інші починання у освітньому напрямку.
Друга програма — це місцевий економічний розвиток. У її рамках було підтримано якірні проекти щодо економічних реформ в Україні, зокрема платформу ProZorro.
Ще один напрямок роботи — соціальне підприємництво. В партнерстві з Ощадбанком та Кредобанком, фонд надає пільгові кредити бізнесам, в яких є соціальна місія.
Також кошти фонду йдуть на просування компаній, асоціацій та об’єднань, котрі працюють над питаннями розвитку експорту та виходу на закордонні ринки, а також збільшити інвестиції в Україну та Молдову. Основна мета цієї програми — донести можливості та продукти українських та молдовських виробників до споживачів та учасників світових ринків.
Як почали працювати зі стартап-сферою
— Минулого року ми затвердили створення венчурного фонду, який буде інвестувати саме в стартапи, у молодих підприємців, які працюють над проривними ідеями і будують глобальні компанії. Український внутрішній ринок досить малий в плані попиту на технологічні компанії. Перевага в тому, що багато компаній, які створюються, одразу виходять на глобальні ринки. Історично так склалося, що українці дуже сильні в розв’язанні якихось складних проблем — як от приклад Сікорського чи Любомира Романківа. До цього часу українці з технічною освітою, інженери збудували сильну репутацію в світі.
Проте нині не вистачає стартапів, які би створювали продукт, що приносив би додаткову цінність світовій спільноті. Але ми бачимо, що цей тренд зараз набирає обертів: кількість інвестицій в стартапи в Україні за останні роки стрімко зросла. Маємо рекордні цифри, маємо успішні кейси, які почались ще з Viewdle. Маємо зараз Grammarly
10 українських стартапів, що стали всесвітньо знаними в 2017-му, багато є стартапів, у які ми проінвестували. Це — Petcube
Український стартап Petcube отримав $10 млн інвестицій, eTachki, Rallyware.
U.Ventures інвестує від $100 до $500 тисяч в компанії, які засновані в Україні і засновниками є українці або вихідці з Молдови.
Про середній розмір інвестицій на українському ринку стартапів
— В нас є досить велика кількість інвесторів на початкових рівнях. Якщо команда на дуже ранній стадії, легко залучити від $50 до $100 тис на ринку. Також є чимало інвесторів, які вкладають від $100 до $500 тис. Наразі налічується близько 30 фондів, які інвестують в українські стартапи на різних стадіях. Але якщо ти хочеш залучити понад $1 млн, таких інвесторів менше.
Ті, хто вкладає в більші чеки, часто ідуть в синдикат, який складається з декількох інвесторів. Інший шлях — шукати іноземне інвестування.
За минулі роки в нас відбувся бум: з 2014-го було близько 10 інвест-фондів, зараз багато міжнародних фондів дивляться на український ринок, зокрема, різних акселераторів. Українські стартапи активно беруть участь у програмах Techstars, Y Combinator. Бачимо приклади таких компаній, як People.ai, які стають досить успішними в своїй ніші. Вони піднімають раунди у Сполучених в Штатах від світових імен венчурного ринку. Часом навіть здається, що українські стартапи ще не встигають адаптуватися до цих можливостей.
Загалом, коли ти будуєш глобальний стартап, ти конкуруєш на глобальних ринках не тільки в своїй технології чи інженерах, а також в тому, наскільки ти розумієш ринок, наскільки ти розумієш покупця, як швидко ти можеш донести продукт на ринки. Тому від самого початку маєш думати, як будувати глобальну компанію — і глобальну команду.
Про сфери, в яких зацікавлені бізнес-«янголи» та фонди з України
— В основному це — електронна комерція, агротех, кібербезпека, фінтех, hardware-стартапи.
Ми з нашим фондом і з UVCA (Асоціація венчурних інвесторів України — прим.ред.) підтримали поїздку 10 стартапів на український стенд на найбільшу світі виставку стартапів CES, що проходить у Лас-Вегасі. Зараз Влад Тисленко, CEO Concepter, заснував акселерційну програму, щоби підтримати розвиток хардверних стартапів. Швидко набирає оберти й напрямок agri-tech (технології та інновації у сільському господарстві — прим.ред.). Низка компаній також запускають власні акселераційні програми в FinTech та Telecom. Зараз досить активно розвиваються різного роду маркетплейси — від продажу автозапчастин до продажу автомобілів онлайн. Вони також цікавлять інвесторів.
За словами Андрія Сорохана, виникає чимало технологій на перетині різних сфер, які також становлять перспективу з точки зору інвесторів. Певний інтерес прокидається до сфери штучного інтелекту та машинного навчання. Таких кейсів поки що менше, але успішні українські виходи на зовнішні ринки та раунди закордонних інвестицій свідчать про їхній потенціал. Наприклад, успішність Grammarly — теж результат використання технологій машинного навчання.
На внутрішньому ринку, зауважує Сорохан, доволі сильна диверсифікація стартапів. Проте можна виокремити відносно нові напрямки, які зараз перебувають у центрі уваги. Це — агротехнології та blockchain. Цікавою є також і тема кібербезпеки.
Що впливає на вибір конкретних сфер інвесторами
— Глобально 2 речі: споживчі та технологічні тренди у світі та специфічні тренди на локальних ринках. Ми бачимо, як низка традиційних індустрій, котрі задавали тон в економіці, зникають через зміни уподобань користувачів та зміну способу й стилю життя людей. Великий поштовх дала генерація великих даних. Саме через це набирає популярності штучний інтелект. Цінність багатьох стартапів у тому, що вони автоматизують багато рутинних процесів, дають інструменти та способи обробки, зберігання та використання цих великих даних.
Про спроби побудувати аналог Кремнієвої Долини «рішеннями згори»
— Щоби бути конкурентним на глобальному ринку, місто має мати свою «фішку», за якою це місто чи регіон будуть упізнавати. Лондон — це fintech, Берлін — це креативні індустрії, Тель-Авів — це health- чи military-tech. Класно, коли місто має подібне тематичне забарвлення щодо технологій.
Якщо говорити про штучне створення якихось кластерів, я є прихильником того, що якщо воно самоорганізовується (наприклад, як UNIT.City) і розвивається власними бізнесовими зусиллями — це одна справа. Підприємець зробив міні-кластер і створює такий центр тяжіння всередині Києва — це потужно і багато міст по всьому світу це роблять. Але скептичніше ставлюся до створення штучних кластерів з боку держави. Коли держава в особі таких людей каже: «Окей, Харків, ти будеш це робити, Одеса це, а Львів це і інше ви не можете робити» — це лише короткострокова ініціатива, яка не буде довго існувати. Важливіше, коли держава створює сприятливі та рівні умови, коли підприємці хочуть створювати і вести бізнес в цих містах та країні в цілому. Від цього виграють всі.
Про українські міста, котрі можуть стати осередком інновацій у найближчому майбутньому
— Можна виділити 3-4 міста, які мають подібне тематичне забарвлення. В Лондоні історично було багато банків, і тому сама індустрія згенерувала тут попит на fintech-проекти.
У Києві ми бачимо найбільший економічний центр в Україні, тут дуже якісні університети, хороша освіта, велика кількість населення. Це — найперше місто, котре претендує на позицію глобального хабу. Мені здається, в Києві виділяються потроху через хороших технічних спеціалістів такі індустрії як машинне навчання, AI, кібербезпека, блокчейн та хмарні обчислення і технології. Вони генерують попит формування таких кластерів, які розвиваються навколо цих індустрій. Я бачу Київ як лідера в одному з цих напрямків.
Харків, наприклад, — це місто з найбільшою кількість університетів на душу населення. Там дуже сильна наукова база. Університети там мають потенційно перспективні розробки, але вони не вміють їх комерціалізувати. Ця проблема не унікальна, вона існує й у інших країнах. Але в Україні ще не вистачає залучення бізнесу, бізнес не розуміє науковців — а ті не завжди хочуть розуміти бізнес. Тому інтеграції інженерів з менеджерами не вистачає. Харків, мені здається, є хорошим кандидатом на розвиток науково-центричних технологій.
Львів має дуже сильний IT-кластер. У цьому місті дуже згуртована бізнес-спільнота. Це загалом сприятливе середовище через близькість до Європи, до інших міст. Багато компаній відкривають там офіси.
Кожне місто може сформувати всередині таку спільноту, вважає Андрій Сорохан. Не можна змінити вже сформовані історичні умови — але наявні тренди можна прискорити у розвитку чи скерувати. Держава та бізнес спільними кроками можуть прискорити позитивний напрямок поступу, наголошує менеджер венчурного фонду.
Про роль консалтингу на українському ринку ІТ-проектів
— Коли я працював в консалтинговій сфері, індустрія тоді була в кризовому стані через погіршення ситуації в економіці. В цьому полягає дилема консалтингу: коли економічна ситуація погіршується, компанії найбільше потребують консалтингу, але в них найменше ресурсів для цього.
Я працював на проектах у фінансовій сфері в Прибалтиці, з біотехнологічними компаніями, які виходили на нові ринки і залучали інвестиції. Таких консалтингових послуг бракувало і досі бракує Україні. Але через попередні «проколи» консультантів український бізнес почав менше їм довіряти. На ринку залишилися нішеві консультанти, а з великих гравців — буквально один чи два. З покращенням економічної ситуації цей тренд буде змінюватися.
Аутсорсингові компанії використовують консультантів із закордонних компаній, бо працюють на міжнародних ринках. Для них основний KPI — збільшити кількість клієнтів, виручку на закордонних ринках. Але я вважаю, що за умов трансформації бізнесу потрібна розробка якихось більш довготермінових стратегій на диверсифікацію бізнесу. Деякі компанії в Україні мислять в цьому напрямку, але масово консалтингові послуги ще не використовують. IT стратапи не можуть собі дозволити таких консультантів, тому індивідуально працюють або з венчурними фондами, або з бізнес-«янголами».