Анна Савчинська
— Цьогоріч вас можна привітати із перезапуском?
Насправді як такого кардинального перезапуску в концепції та темах не було. Ми продовжуємо те, що закладалося ще з перших номерів. Єдине, чому все-таки стався перезапуск, — це зміни в команді. Одна із засновниць «Куншту», на жаль, пішла. І ми наважилися на перезапуск. Головна концепція — «наука як мистецтво — залишилася без змін. В нас була тривала перерва. Проте ми знову працюємо активно — «Куншт» is back.
— Отже, концептуально видання залишається таким, як і було — але є зміни?
Якщо поглянемо на перші номери, вони поступаються останньому і в текстах, і в авторах, і в ілюстраціях, і у верстці. Звичайно, з кожним номером ми отримуємо певні знання. От на 6-й, на 7-й випуск ми вже накопичили ті знання, яких ми не мали і з науково-популярної журналістики, і з дизайну, і з верстки.
Упродовж нашого шляху нам допомагали чимало людей, ділилися своїми знаннями й досвідом. А коли ми тільки починали, ми все це в принципі робили так, просто з ентузіазму. Не було якогось фахового знання. А науково-популярна журналістика відрізняється від звичайної, хоча би наприклад тим, що зазвичай в журналістиці ми тяжіємо до балансу думок, щоби представити і ту, й іншу думку, щоби бути об’єктивним. У науково-популярній журналістиці це так не працює, тому що не всі думки рівнозначні.
Якщо ми на одній сторінці публікуємо тих, хто каже, що зміна клімату — це все вигадки, а поруч — підтвердження від учених, що зміна клімату є реальністю, то людина, яка не має бекграунду з цієї сфери, подумає, що консенсусу з цього приводу немає навіть у науковців. Тож і в цьому потрібен досвід, який ми накопичуємо з номеру в номер.
— Чому взагалі свого часу ви обрали друкований формат?
Це питання нам завжди ставлять, і цікавість є зрозумілою, адже це — незвично: всі закривають друковані видання, а ми вирішили відкрити. Але це — теж свідомий крок з декількох причин.
Ми дуже багато часу проводимо в інтернеті. Здавалося, що ніби це має нам заощадити час. З інтернетом і соцмережами швидше комунікувати. Але менше часу на це ми не витрачаємо, тому що нас затягують соцмережі. Ми можемо замість перевірки повідомлень залипнути там ще на декілька годин. Ми вирішили, що «Куншт» має стати таким острівцем спокою, де цього не буде.
У той час, як нас затягують гіперпосилання, ми перебігаємо з одного на інше. Бо все це — трафік, який необхідний для сайтів, щоб знаходити рекламодавців. І автори проектів прагнуть, аби людина якомога більше залишалася на цьому сайті. Тому в рамках однієї статті зібрано безліч гіперпосилань. Відсутнє відчуття насиченості. Це — неначе ми п’ємо воду і не можемо напитися.
В рамках друкованого видання ми можемо це зробити. Тому що у тебе є 4 розвороти, і в них ми маємо зробити такий матеріал, який би розкривав тему, давав можливість читачеві потім заглибитися, якщо його це заінтригує. По-друге, це має бути матеріал, який би розказував якусь історію, і його було би цікаво читати. Ми маємо пояснювати всі терміни самостійно, якщо такі питання виникають, а не давати посилання — в рамках друкованого журналу це неможливо.
Коли у вас виникає бажання відпочити від цього інтернет-перенасичення, ви відкриваєте «Куншт». Або там, де немає Wi-Fi. Гортаючи сторінки, відчуваючи щось фізичне, ви можете таким чином насолодитися свого роду артефактом.
Ще однією причиною з самого початку було авторське право. Ми тривалий час працюємо над випуском, вивіряємо кожну кому, щоби все було правильно і коректно. У суспільстві потроху змінюється ставлення до авторського права. Але поки що люди не готові платити за інформацію в інтернеті. В Україні модель монетизації за рахунок платної підписки ще не зовсім працює. Але платити все одно якимось чином потрібно. В тому сенсі, що або ми сплачуємо за рахунок того, що дивимося рекламу. Або ми сплачуємо підписками, як це наприклад робить New York Times. У них 10 матеріалів безкоштовні, а одинадцятий вже платно.
Про звичку платити
Зараз поволі змінюється ставлення серед молоді. Люди починають платити за Apple Music, купувати книжки в інтернеті. Все це змінюється — і це дуже класно. Але повертаючись саме до питання, чому ми обрали папір, а не екран — ми віримо в синергію, ми абсолютно не кажемо, що сайт це погано. Ми хочемо його робити. Дуже хочемо запустити також повноцінну інтернет платформу. Але все ж таки ми не плануємо відмовлятися від друкованого видання. Оскільки журнал про науку як мистецтво, то і хотілося, щоби це була якась така приємна річ, де були би цікаві гарні ілюстрації, які можна було би не лише побачити, але й «відчути».
Коли ти купуєш журнал — це певна матеріальна цінність: ти до нього можеш повертатися не один раз, а як до улюблених закладинок. Ти його відчуваєш тактильно, і деякі люди навіть дійсно люблять нюхати наші журнали, тому що запах щойно надрукованої преси дає певні асоціації і цінність, усі ці відчуття. Насправді, що б там не говорили, проте старі медіа, як ми знаємо з історії розвитку ЗМІ, — вони нікуди не зникають.
Люди з приходом телебачення, не перестали слухати радіо та читати газети. З приходом інтернету люди не перестали читати книжок, пресу та дивитися телебачення. Тому говорити, що наразі друкований формат — це апріорі минуле, до якого не потрібно в жодному разі повертатися, на нашу думку, не є правильним.
Традиційне радіо зараз може й не настільки популярне, а от подкасти — це дуже класна «фішка» зараз. Їх використовують все більше і більше, але по суті це — також радіо. Музеї — перше мас-медіа: якщо вони старі і не оновлюються, то в них ніхто не ходить. Але якщо це на кшталт Музею науки та мистецтва в Сингапурі, де можна покрутити, погратися, або київський «Експериментаріум» — туди будуть ходити. Треба підлаштовуватися під час.
Із суб’єктивного досвіду, я купую друковані книжки, коли вони надруковані на гарному папері, коли у них красива обкладинка, коли авторські гарні ілюстрації. Звичайно, якщо вона надрукована на «туалетному» папері, то мені краще завантажити книжку на мобільний телефон. І саме тому наш журнал не найдешевший. Але ми зробили це свідомо — аби якість паперу, фарби, ілюстрацій, обкладинки дійсно була варта того, щоб її читати в друкованому форматі.
— І тут пролунало слово «купувати». Якщо у вас є статистика, було би дуже цікаво дізнатися, скільки у вас читачів обирає купівлю по одному примірнику? Чи більше читачів купують комплектами?
Ми дати детальної статистики не можемо, але загальні речі можемо сказати. Починаючи з третього випуску наклад журналу складає 2000 екземплярів. Ті, хто постійно нас читає, — а таких людей чимало, — зазвичай купують наступні номери, бо попередні в них уже є, вони збирають таку колекцію. А ті, хто випадково про нас дізнаються, — і таких щомісяця теж багато, — обирають комплекти. І великою проблемою зараз є те, що дуже багато людей, неочікувано багато, звертаються за першими-другими номерами, наклади яких завершилися. І нам уже якось прикро, ми не можемо вкладати в них гроші, тому що збираємо на наступні тиражі (по суті наступні тиражі «живуть» за рахунок продажу попередніх — тому ми не маємо можливості вирвати якусь частину коштів з цього колообігу, для того щоби додрукувати перші-другі).
Нам постійно, майже щотижня пишуть: «А можна замовити перший чи другий номер, чому їх немає?»
Люди дійсно хочуть збирати ці комплекти. Ми розуміємо, що готуємо журнал 2 місяці, він продається ще 3 місяці, і інформація має таку властивість втрачати свою актуальність. Тому ми не публікуємо в журналі новини науки, якісь швидкі речі, які втрачають свою актуальність, — у нас вони на сторінці у Facebook. У рамках журналу ми намагаємося розкрити фундаментальні речі — закони фізики за 2 дні не змінюються.
У нас перший випуск майже 2 роки тому вийшов, і ми писали про космічний туризм. І зараз ми бачимо як Ілон Маск, — і не тільки він, і Blue Origin, і Virgin Galactics, і Amazon інвестує, Річард Бренсон — вкладають у це кошти. Саме у бізнес-подорожі до космосу, і все це серйозні інвестиції. Журнали довго не встрачають актуальність саме через такі теми.
Щодо замовлень комплектів — гадаємо, це пов’язане з тим, що з часом про нас дізнаються більше людей і хочуть отримати попередні випуски. Що стосується монетизації через рекламу, це досить цікаво в рамках нашого журналу.
У нас був один-єдиний рекламний проект, — але не тому, що ми проти реклами. Ми зараз працюємо над нашим бізнес-планом, бо розуміємо важливість цього. Поки що редакція живе саме за рахунок продажу накладів, але важливо розуміти, що насамперед ці гроші ми витрачаємо на гонорари для сторонніх авторів.
Про нативну рекламу
Ми дуже віримо у нативну рекламу, тому що прикро, коли купуєш журнал, і маєш гортати десятки сторінок із рекламою. Чимало відгуків схвальних на адресу нашого журналу лунають саме в ключі «Боже, подивіться, це журнал без реклами! Як так?!» — хоча ми були би не проти того, аби реклама була, це дало би нам нові можливості для розвитку. Але ми би хотіли, щоб це було не просто «подивіться, ця крута компанія, і банери якісь».
Ми, наприклад, робили проект із Syndicate — брендом одягу. І вони допомогли нам, проспонсували фотопроект. Ми дуже хотіли опублікувати світлини з Гренландії, там була експедиція одного французького фотографа, але це недешево нам було би купувати такий контент самотужки. І тому вони допомогли нам по суті ці світлини отримати і звичайно що ми поставили мітку «sponsored by» — адже і вони отримали від цього проекту свої «плюси»: вони якраз робили тоді outdoors-лінію одягу, така от вийшла синергія між рекламодавцем і виданням.
У нас дуже специфічна аудиторія, насправді — й дуже вимоглива до того, що вона споживає. Саме тому розміщувати стандартні рекламні банери і спонсоровані матеріали, видається нам не дуже резонним.
На самому початку ми для себе визначали, ключові принципи нашої роботи — нашу візію, місію, в принципі навіщо ми взагалі це робимо. І визначальним було те, що у нас має бути внутрішня цензура для реклами. У нас були декілька можливостей співпраці з компаніями і ще якісь подібні речі, але у нас є внутрішня цензура, оскільки нас читає багато молоді, і ми несемо цю місію освіти, просвітництва, навчання впродовж життя, і тому не маємо морального права публікувати рекламу горілки, пива, цигарок у нашому виданні. Чесно кажучи, якщо би питання існування «Куншту» було на шальках терезів роботи із такими рекламодавцями, то краще взагалі не звертатися до таких компаній — на наше переконання.
Гадаю, було би класно нам із вами записати ще раз інтерв’ю десь за рік, коли ми реалізуємо всі наші плани і стратегії, подивимося чи дійсно нам вдалося. Час покаже. Бо у нас зараз буде активна робота саме в цьому напрямку, і буде цікаво, чи дійсно наші підходи, наші стратегії саме з рекламодавцями спрацюють.
— Як загалом оцінюєте перспективи розвитку друкованих видань, які власне пишуть на науково-популярні теми? Це буде історія про «плюс» чи про «мінус»?
Стосовно саме науково-популярних, гадаю, всі помітили зростаючий тренд в сучасному суспільстві — не тільки в українському, але й взагалі у світі, — що бути освіченим, технологічно «підкованим», сучасно орієнтованим у плані технологій, стає модним. Навіть не те що модним — це стає необхідністю. Тому бачимо в цьому великий потенціал у розвитку, великий потенціал саме в рамках нашого сучасного ринку. Насправді чого не вистачає в Україні, то це певних централізованих благодійних фондів або якихось централізованих установ, які би цей розвиток підхоплювали і з цим розвитком асоціювалися. В Україні це — окремі волонтерські ініціативи, які ініційовані здебільшого або науковцями, або просто активними за своєю життєвою позицією людьми, популяризаторами науки. Потрібно переходити до наступного етапу розвитку, коли це будуть масштабні бізнес-проекти, які приносять користь і суспільству, і власникам таких проектів.
Зараз в Україні «Куншт» у такому форматі — це єдине видання. Ми не говоримо про якісь журнали, які видають університети і якщо не брати «Вокруг света», який за франшизою видається. Але є багато інших різних ініціатив. От зараз готують конференцію Brain in Ukraine
8 тез про науку і нанотехнології від найцитованішого вченого, є «Моя наука», є «Цікава наука», блоґери-науковці, котрі популяризують науку. Є також хороша ініціатива 15×4, вони проводять короткі лекції, в яких пояснюють складні речі просто.
Ще, наприклад, «Наш Формат»
«Наш Формат» прийшов у смартфони українців, «КСД» перекладають науково-популярні книжки, світові бестселери. Із цих речей можна зробити висновок, що цікавість до науки зростає. Цей тренд в принципі зріс за минулі декілька років, після Революції Гідності
Від диктатури до нових паспортів — хронологія отримання безвізу із ЄС, — в такі періоди, як наш поточний, зростає бажання щось створювати для своєї країни. Так само із наукою.
Чи читатимуть колись наук-поп замість політичних новин
Політична журналістика формує рішення політикуму, бачення громадськості з тих чи інших питань, і таким чином можна впливати на суспільство — тому сюди і спрямовують гроші бізнесмени чи різні структури.А яким чином, здавалося би, можна впливати на рішення суспільства через науку? Розуміння важливості інвестування в науку має бути, як в державних структурах так і в українських бізнесменів та меценатів.
Ми хочемо довести, що наука стосується кожного. Коли люди обговорюють політику, те, що сталося в політичній сфері, чому вони це роблять? Бо їм здається, що це їх стосується. Науково-технологічний процес також стосується кожного, щоби це була левова частка нашого спілкування між собою: обговорювати дослідження космосу, прориви у біології, медицині. У новинах політику ставлять попереду науки у світі скрізь — проте гадаємо, з часом це зміниться.
— Як ви працюєте в редакції: це офісне приміщення, де ви всі разом, чи всі працюють віддалено? Як ви комунікуєте? Slack, Facebook, пошта? Як виглядає один день із життя команди «Куншту»?
Ми збираємося на спільне планування, у нас невеличка команда. Кожен із редакторів, коректорів, ми з Дашею, намагаємося постійно бути в курсі того, що зараз цікаво, читаємо науково-популярні книжки — ставимо собі питання: «А що нам було б цікаво? Як це працює? Чому так?» і готуємо теми на планірку. Теми приходять по-різному. Я можу в метро їхати, дивитися на якусь ситуацію і думати: «Лишенько, як це функціонує взагалі?!».
У нас є постійні рубрики, що нам допомагає структурувати потік креативу, якихось думок, питань, і ми вирішуємо разом на плануваннях, які теми можна було би обрати під кожну рубрику. Хтось пропонує одну тему, хтось іншу, — і ми доходимо до консенсусу, визначаємося з планом номеру.
Ми застосовуємо активно Google Docs: у нас є теки для кожного номеру, є план, дедлайни. Спочатку ми ділимо між собою теми, шукаємо авторів компетентних, фахових, які могли би на цю тему написати. Іноді це буває швидко, іноді тебе компетентна людина відправляє до іншої, а та ще до когось, потім через 5-6 рукостискань ти доходиш до людини, яка таки береться за статтю, тому що в неї або є час, або вона дійсно знається на цій темі. Коли ми отримуємо статтю, ми її вичитуємо. Попередньо ми надсилаємо наші стандарти, які зробили після 6-го випуску. Потім ми перечитуємо, переконуємося, чи стаття дійсно відповідає нашим очікуванням, що ми хотіли від неї. Іноді ми пишемо бріфи, щоб трошки зорієнтувати автора — бо іноді однієї теми статті недостатньо для того, щоби ми були з автором «на одній хвилі».
Як відбувається робота над матеріалами
Ми отримуємо цю статтю, іноді просимо деякі моменти уточнити, дописати, — а потім уже передаємо цю статтю через Google Docs нашим випускним редакторам. Вони працюють також із автором, бо деякі моменти додатково треба уточнювати. Авторів ми просимо надавати посилання, щоби наші редактори перевіряли інформацію. Наступна ланка — наші наукові редактори, коректори, всі ми дружно вичитуємо, іноді звертаємося до експертів, потім після верстки знову надсилаємо цю теку в Google Docs, потім правки в декілька етапів.
Нещодавно ми почали використовувати Slack, і нам дуже подобається, тому що у нас є різні потоки комунікації. В кожному потоці є свої команди, які працюють: хтось над сайтом, хтось над соцмережами, хтось над випусками. Для дедлайнів теж використовуємо Google Docs, де ми виставляємо дедлайни за статтями, редактурою, ілюстраціями.
Ми працюємо онлайн. Офісу в нас поки немає, але ми теж про нього мріємо, бо звичайно хочемо всі разом пліч-о-пліч працювати. Іноді це корисно буває, щоб ніхто не розслаблявся. Але поки у нас такої можливості немає. Вже напевно в усіх кав'ярнях Києва ми проводили планування — намагаємося змінювати локації щоразу.
— Логічно запитати, чому у вас досі немає email-розсилки. Зараз це популярно, прикольно, люди підписуються — і отримують одразу добірку новин. Чи плануєте щось подібне?
Звичайно, плануємо. Це насправді зараз одне із завдань у нас — створити електронну розсилку. Це буде і можливість для нас достукатися до наших читачів. От виходить у нас випуск, але через Facebook-алгоритми не усі з наших 14 тис підписників бачать у своїх стрічках новину про те, що вийшов журнал. Тож розсилка буде нам давати можливість інформувати наших читачів. Але також ми хотіли би інформувати про новини; а також запрошувати експертів, робити з ними огляди. Знову ж таки синергія: те, що ми не можемо робити в рамках журналу, ми могли би робити це у рамках розсилки, Facebook чи Instagram.
— Десь ми вже раніше цього торкнулися, тож давайте детальніше: як ви оцінюєте поточний стан науки в Україні? Ви все-таки більш фахово з цим стикаєтеся — що зараз є ля молодих науковців, які можливості?
Дуже часто — особливо на таких подіях на кшталт Kyiv Maker Faire
ReMake Ukraine — створювати і змінювати, де ми з вами познайомилися, — мені особисто як представнику науково-популярного журналу кажуть: «А що ви взагалі рекламуєте? Науки ж в Україні немає!». Наука в Україні – є! І це твердження, що її немає, насправді в чисто ідеологічному плані дуже її знеохочує. Потрібно українську науку підтримувати і розуміти важливість такої і моральної, і фінансової підтримки — бо вона є запорукою економічного успіху твоєї країни у майбутньому.
Так, науковці, які не мовчать, а хочуть щось робити для своєї країни, говорять, що дуже сильно скорочуються бюджети на розвиток науки — і це йде паралельно із розмовами та заявами наших можновладців про те, як вони за науку вболівають. Коли ми були у гостях в інститутах, де працюють науковці, там узагалі дуже складні умови в приницпі. Люди працюють в умовах, які не дозволяють ефективно працювати і розвиватися. Якщо ви побачите скільки українських науковців працює у Швейцарії, Америці, Німеччині, то ви жахнетеся зі статистики. У нас дуже великий розрив є між науковцями, які приїжджають, і які від’їжджають з України — це дуже великий »мінус», бо може призвести до чималих збитків в плані потенціалу нашої економіки. Коли ми спілкуємося з ученими, принаймні тими, яких ми знаємо, вони і виживають за рахунок того, що якесь дороге обладнання вони отримують не від держави, а за рахунок того, що отримають чи виграють якийсь ґрант. Але важливі стратегічні дослідження ніколи не будуть фінансуватися на 100% із-за кордону. Вони повинні забезпечуватися саме або державою, або фондами всередині держави, бізнесом.
Про співпрацю зі світом
Чимало проектів відбувається спільно з ЄС, зараз йде імплементація програми Horizon 2020
Українських авіабудівничих запрошують подаватися на гранти. Є українські вчені в CERN, ми з ними спілкувалися нещодавно для останнього випуску. Я не знаю, наскільки безвіз вплине на ці процеси тепер — але, звичайно, на конференції буде їхати простіше. Хоча, гадаємо, проблема була не стільки в отриманні візи, як знову ж таки у фінансуванні. Але інтеграція поступова з ЄС — це звичайно великий «плюс». Вона відкриває можливості для співпраці.
Реформи Національної академії наук України теж потрібні, там є свої проблеми. Те саме стосується і якості вищої освіти — низка університетів просто «штампують» ці дипломи, а за ними знань фундаментальних спеціалісти не мають. І от зараз постає питання саме з реформування системи вищої освіти, бо це все — взаємозалежні процеси.
— Дивно, напевно, питати видавців паперового журналу, але все-таки — про відеоконтент, який зараз надзвичайно популярний: якщо взяти Facebook, алгоритм видачі контенту дає для відео максимальне охоплення, особливо для відеострімів. Чи плануєте ви використовувати відеоформати? Візуальні історії у Instagram, Facebook — як із цим у вас?
Гадаємо, для нас це також є одним із напрямків розвитку. У нас практикувалися стріми тестування певних технологічних новинок наживо — а ще були прямі включення із презентації нашого журналу: вихід 6-го випуску ми транслювали онлайн в Instagram і Facebook. Але постійної рубрики саме відеотрансляцій наживо у нас поки що немає.
Власний відеопродакшн — це довго і затратно як за фінансовими, так і за людськими ресурсами; проте теж у майбутньому плануємо це робити. Відеоконтент — це дійсно популярно, зручно, бо ми можемо його швидко сприймати (адже переглядати простіше, ніж швидше). А зараз все заточено під економію часу. Зараз ми робимо переклад, субтитри на деякі відео, для того щоби ширша аудиторія в Україні могла зрозуміти, про що йдеться.
Майбутнє сторітелінґу — це стільки різних форматів: Facebook додає і панорамні можливості для фото і відео в 360⁰, невдовзі варто очікувати VR-можливостей в телефонах, рішення в сфері доповненої реальності. Але за формою не втратити зміст — от що насправді важливо. Форма донесення може бути різною: відео, журнал, сайт, але от за цим ми намагаємося не загубити свою ідентичність.
Для нас зміст важливіший за форму, форма — це просто можливість донесення інформації. Можна зробити креативно й у відео, і в тексті, і в подкасті — головне зберегти важливість цієї розповіді.
Фото на обкладинці — Дар’я Кузява та випуски «Куншту». Авторка фото — Анна Савчинська, травень 2017