🚋 Уривок з книги «Криза урбанізму. Чому міста роблять нас нещасними» американського урбаніста Річарда Флориди

Відверто кажучи, недоліки міського відродження я помітив досить давно. Ще у 2003 році, задовго до того, як акція «Захопи Волл-стрит» привернула увагу до зростання прибутків одного відсотка найбагатших людей, та до того, як книжка «Капітал у XXI столітті» Тома Пікетті відкрила очі на нерівність світового рівня, я застерігав, що провідні американські креативні міста також стали епіцентрами економічної нерівності. Моє дослідження виявило, що агломерації з найвищою нерівністю у заробітній платі були найбільш динамічними та успішними креативними економіками: Сан-Франциско, Остін, Бостон, Сіетл, Вашингтон (округ Колумбія) та Нью-Йорк. І хоча я задокументував цей новий розкол, у мене не було розуміння, як швидко він може поглибитися та наскільки ґрунтовно розколються ці міста. Десять років потому відродження наших міст та міських районів спричинило нестримне поширення джентрифікації й недоступності та загнало клин між заможними приїжджими та зневіреними постійними мешканцями.

Найбільше мене хвилював занепад великих районів, де проживав середній клас, що формував кістяк наших міст і суспільства протягом переважної частини мого життя. Це були райони, в одному з яких я народився у Ньюарку, а в іншому зростав у Норт-Арлінгтоні. Це були ті райони, котрі, як я сподівався, новий креативний клас поверне у наші міста. Але тепер вони, колись стійкі, зникали просто на моїх очах.

Розколи у наших містах спричиняли зростаючу нерівність як всередині самих міст та агломерацій, так і між ними. Уважно вивчаючи дані, я зміг побачити, що тільки обмежена кількість міст та агломерацій, можливо лише кілька їх десятків, дійсно користувалися економікою, що базувалась на інтелектуальних професіях. Значно більша кількість міст не встигала за ними і занепадала. Багато міст навколо Великих озер й досі борються зі спустошливим поєднанням міського занепаду, деіндустріалізації та факту, що багатші люди переїхали у передмістя. Міста півдня Сполучених Штатів продовжують приваблювати людей доступнішою нерухомістю у передмістях, але мало хто з них будує міцну, стійку економіку, що ґрунтується на знаннях та інноваціях. Десятки мільйонів американців застрягли у постійній бідності. І фактично всі наші міста страждають від зростаючих економічних розколів. У той час як середній клас та його райони зникають, наші міста розколюються на маленькі зони заможності й концентрованих переваг та значно більші зони бідності й концентрованих недоліків.

Мені стало абсолютно зрозуміло, що кластери талантів та економічних переваг створюють однобокий, нерівний урбанізм, у якому жменька суперзіркових міст і кілька елітарних районів у них отримують усі переваги, у той час як інші місця застоюються або занепадають. Зрештою, та сама сила, що зумовлює зростання наших міст та економіки загалом, є причиною розколу та протиріч, що роз’єднують нас і тримають позаду.

Моє дослідження поставило мене перед проблемною реальністю нашої нової організації територій. І здоровий глузд, й економічні дослідження вказують на те, що люди почуваються економічно краще у великих, густонаселених містах, що базуються на інтелектуальних професіях, де вони отримують вищі зарплати. Але коли ми з колегою придивилися до того, як члени кожного з трьох різних класів живуть після оплати за житло, то виявили приголомшливі й тривожні ознаки. Успішні інтелектуальні працівники, спеціалісти, працівники медіа та культури, що складали креативний клас, почувалися добре. Їхні зарплати були не просто вищі у великих, густонаселених, високотехнологічних агломераціях. Вони отримували більше ніж достатньо, аби покрити витрати на дорожчі будинки у своїх районах. Але члени двох інших, менш успішних класів — «сині комірці» і працівники сфери послуг — значно відставали. Вони почувалися найгірше у великих дорогих містах та агломераціях після оплати за житло.

Це відкриття глибоко схвилювало мене. Найпотужніший двигун інновацій, економічного зростання та міського процвітання — кластери талантів та інших економічних ресурсів у містах — надавав левову частку переваг уже привілейованому населенню, залишаючи шокуючі 66% населення позаду.

Мій погляд на міста й урбанізм сформувався також під сильним впливом того, що я побачив у місті Торонто, яке прийняло мене пізніше. Я переїхав туди у 2007 році, щоб очолити новий інститут міського добробуту в Університеті Торонто. На мою думку, це місто було твердинею усього найкращого у прогресивному урбанізмі. Населення Торонто було настільки різноманітне, наскільки це взагалі можливо у Північній Америці. Економіка процвітала і ледь похитнулася під час економічної кризи 2008 року. Безпечні вулиці, чудові комунальні школи, згуртована соціальна структура. Однак якимось дивним чином це прогресивне розмаїте місто, що його Пітер Устінов прозвав «Нью-Йорком, яким керують швейцарці», обрало мером Роба Форда.

Хоча особисті слабкості та проблеми Роба Форда й могли привернути прихильників до його передачі Ford Nation, проте, як на мене, він був трохи не найбільшим антиурбаністом з усіх мерів, котрі коли-небудь керували великими містами. Одразу після обрання Форд змінив політику, зруйнувавши майже усе, що урбаністи вважають ознаками великого міста. Він поздирав велосипедні смуги на головних магістралях, аби зупинити те, що він називав «війною на машинах». Він розробив план з перетворення чудової ділянки на березі озера в центрі міста на позбавлений смаку шопінг-мол та увінчав цей проект величезним колесом огляду. Здавалося, Форд став мером, аби перетворити місто на американське передмістя.

Зростання Форда було результатом розколу в міській спільноті. У той час як колись великий середній клас зменшувався, а старі квартали зникали, саме місто розпадалося на маленькі групи заможних і освічених районів, зосереджених поблизу міського центру, уздовж головних ліній метро і доріг, та на значно більші проблемні райони, розташовані далеко від центру і транспорту. Слова Форда резонансно відгукнулися у його виборчому окрузі робітників та нових іммігрантів, які відчували, що еліти у центрі міста користувалися перевагами міського відродження, а їм нічого не залишалося.

Коли я приїхав сюди, то зрозумів, що розкол у суспільстві нагадує бомбу сповільненої дії. Якщо навіть таке прогресивне, різноманітне та квітуче місто, як Торонто, стало жертвою популістських висловлювань, то це може статися будь-де.

У час, про який я розповідаю, Форд був лише першою ластівкою подібної зворотної реакції, пізніше могли з’явитися ще більші й гірші наслідки. І вони з’явилися. Незабаром після цього Велика Британія прийняла приголомшливе та цілком неочікуване рішення вийти з Європейського Союзу (так званий «Брекзит»). Незважаючи на шалений опір заможного космополітичного Лондона, це рішення підтримали спраглі мешканці робітничих міст, передмість і сіл, яких глобалізація й нова увага до міст відкинули далеко назад.

Проте те, що сталося згодом, було ще непередбачуванішим та навіть жахливим — обрання Дональда Трампа президентом найпотужнішої держави світу. Трамп піднявся за рахунок стривожених, розлючених виборців у покинутих американських місцинах. Гілларі Клінтон підтримали густонаселені, заможні, інтелектуальні міста та їхні найближчі передмістя, що були епіцентрами нової економіки, тут вона вигравала зі значним відривом. Але Трампа підтримали в усіх інших місцях, у віддалених містечках та селах, що стало вирішальним для його перемоги. Усі ці три явища — Трамп, Форд і «Брекзит» — відображають поглиблення розколу серед робітничого класу і розколу в містах, що розділяє нас сьогодні.

Політичний розкол бере свій початок від значно глибших економічних і географічних передумов нової урбаністичної кризи. Він є результатом нової ери урбанізму, у якій переможець отримує все, у якій талановиті та успішні групуються та оселяються у суперзіркових містах, залишаючи усіх інших та інше позаду. Значно важливіша, ніж кризи окремих міст, нова урбаністична криза є головною кризою нашого часу.

Урбанізм, де переможець отримує все

Сьогодні, як ніколи раніше, завдяки силам кластеризації найбільш важливі й найбільш інноваційні галузі промисловості та найталановитіші, найамбітніші, найзаможніші люди концентруються у дрібці провідних суперзіркових міст з інтелектуальними і технологічними хабами. Ця невелика елітарна група перемагає у гонитві тоді як більшість міст, якщо не всі, боряться, завмирають у розвитку чи занепадають. Я називаю цей процес урбанізмом, де переможець отримує все.

Ціни на нерухомість є чітким індикатором домінантної позиції суперзіркових міст та різниці між ними й усіма іншими. З метою унаочнення ми з командою проаналізували ціни на житло, розташоване у понад 11 тисячах поштових регіонів Сполучених Штатів, використовуючи онлайн-дані фірми з продажу нерухомості Zillow. Лише у 160 поштових регіонах середня ціна будинку становила 1 мільйон доларів і вище; 80% цих регіонів були розташовані в агломераціях Нью-Йорка, Лос-Анджелеса та Сан-Франциско. Крім 4 регіонів, усі інші з 28 поштових регіонів, де середня ціна будинку перевищувала 2 мільйони доларів, були розташовані у цих же трьох агломераціях: 11 у затоці Сан-Франциско, 7 у Лос-Анджелесі та 6 у Нью-Йорку. У 2016 році в середньому 6 з 10 будинків, розташованих в агломерації Сан-Франциско, були оцінені у понад 1 мільйон доларів (57,4%), що приблизно на 20% більше порівняно з цінами на такі ж будинки у 2012 році30. При цьому у переважній більшості усіх поштових регіонів (56,2%), для яких є дані, середня ціна будинку становить менше 200 тисяч доларів, а у приблизно 15% регіонів середня ціна будинку — менш ніж 100 тисяч доларів.

Одні апартаменти у Сохо коштують стільки ж, як 50 будинків у деяких районах Толедо і як 70 будинків у районах Детройта. В Юнґстауні, одному з районів округу Магонінґ штату Огайо, власник апартаментів у Сохо може дозволити собі понад 100 будинків.

Однак у самих суперзіркових містах існує відносно невелика кількість суперзіркових районів. Наприкінці 2015 року тоді, як середня ціна на апартаменти у Мангеттені становила понад 2 мільйони доларів, середня ціна на будинок у самому Нью-Йорку була лише 600 тисяч доларів, а у багатьох районах міста — ще меншою. Власник апартаментів у Сохо міг би, наприклад, купити 30 резиденцій у Паркчестері, де середній будинок коштував лише 107 тисяч 67 доларів. Суперзіркові міста самі стають жертвами урбанізму, у якому переможець отримує все, оскільки вони теж розділені на нечисленні, але надзвичайно заможні суперзіркові райони та на менш успішні, але значно більші за кількістю.

Астрономічні ціни на нерухомість у суперзіркових районах та містах, як і неймовірна різниця між цими цінами та цінами у будь-якому іншому місці, є результатом роботи базового двигуна капіталістичного розвитку — сили кластеризації. У містах існує два види кластеризації. Перший і найочевидніший — скупчення підприємств та індустрій. За визначенням провідного економіста ХІХ століття Альфреда Маршалла, переваги виникають саме тоді, коли конкурентні підприємства скупчуються. Пол Крагмен отримав Нобелівську премію, зокрема, за глибинне дослідження того факту, що скупчення компаній формує нашу економічну географію і живить економічне зростання. Великі густонаселені міста усіляко сприяють розвитку процвітаючих індустріальних кластерів, таких як фінансовий хаб Нью-Йорка чи Лондона, кіноіндустріальний у Лос-Анджелесі, модний у Мілані та Парижі, технологічний у Сан-Хосе. Другий і, можливо, важливіший тип кластеризації — скупчення кваліфікованих й амбіційних людей. Джейн Джейкобс доволі оригінально продемонструвала, яким чином скупчення різноманітних груп людей та їхніх навичок рухає міську економіку. Лауреат Нобелівської премії, економіст Роберт Лукас формалізував її глибинне дослідження кластеризації талантів у теорію економічного розвитку, що ґрунтується, за його словами, на зовнішніх факторах людських ресурсів.

Суперзіркові міста збирають разом талановитих людей з усіх куточків планети, незалежно від їхньої раси, етнічної чи національної приналежності, сексуальної орієнтації. Від третини до половини високотехнологічних стартапів, започаткованих у затоці Сан-Франциско протягом останнього десятиліття, мають у складі засновників щонайменше одного іммігранта.

Проте цей процес не лише посилює сам себе, а й створює фундаментальне протиріччя. Сила кластеризації не лише приводить до зростання, а й збільшує конкуренцію за обмежений міський простір. Чим більше речей зосереджено в одному просторі, тим дорожчою стає земля. Чим дорожча земля, тим вищими стають ціни на житло та інші важливі речі. У своєму есе «Теорія ринку землі у місті» 1960 року урбаніст-економіст Вільям Алонсо розробив просту й елегантну економічну модель змагання за міський простір. З його точки зору, ціна на землю була пов’язана з графіками попиту на оренду землі та знижувалась залежно від того, наскільки далеко земля була розташована від центру. Штаб-квартири великих компаній займали найдорожчі ділянки у центрі міста і навколо нього. Фабрики та склади, яким необхідне було розміщення у центрі, займали наступне коло. І лише потім йшли будинки для менш заможних представників робітничого класу, котрі жили у гамірних і забруднених районах, у заторах, навколо індустріальної зони. Багатші домашні господарства, аби уникнути шуму й бруду, розташовувалися ще далі, у передмістях. Сьогодні на територіях, які раніше були зайняті промисловістю та комерцією, заселяються заможні люди, і вони ж набавляють ціну. Ринок густонаселеної й високопродуктивної землі обмежений, і це дає поштовх до запеклої боротьби за простір у серці міста.

Погляньмо на переваги, які отримують власники кращої міської землі та будинків. У 2009 році загальна вартість усієї землі у Сполучених Штатах становила 23 трильйони доларів — еквівалент 160% загального обсягу національного виробництва, згідно з детальними розрахунками Бюро економічного аналізу США (US Bureau of Economic Analysis, BEA)33. Утім лише 6% цієї землі коштують більше, ніж половина цієї суми — 11,7 трильйона доларів. Власність у суперзіркових районах Нью-Йорка, Лондона і Лос-Анджелеса є значно дорожчою, ніж деінде, та продається за 16, 22 і 33 тисячі доларів за квадратний метр відповідно — це набагато більше, ніж 1,6 тисячі доларів за квадратний метр середньостатистичного американського будинку. Фактично загальна вартість нерухомості у суперзіркових містах змагається з валовим внутрішнім продуктом. У 2015 році вартість нерухомості в агломерації Нью-Йорка становила приблизно 2,9 трильйона доларів, що дорівнюється до валового внутрішнього продукту
Великої Британії — п’ятої за величиною національної економіки у світі. Вартість нерухомості у Лос-Анджелесі становила приблизно 2,8 трильйона доларів — це майже ВВП Франції, шостої за величиною економіки світу. Нерухомість агломерації Сан-Франциско сягнула приблизно 1,4 трильйона доларів, що можна порівняти з економікою Австралії чи Південної Кореї. Загальна ж вартість житла у Сполучених Штатах становила приблизно 35 трильйонів доларів (28,4 трильйона доларів власного житла і 5,8 трильйона доларів орендованого), що перевищує загальний обсяг національного виробництва США і Китаю разом узятих.

«Криза урбанізму. Чому міста роблять нас нещасними»

Купити книгу

Інші уривки:

• «Дорослих не буває»«Дорослих не буває. Історія дорослішання на середині життя» — уривок із книги, що зменшить вашу самокритичність, Памела Друкерман
• «Давати і брати. Прихована соціальна динаміка успіху»«Давати і брати. Прихована соціальна динаміка успіху» — уривок з бестселера Адама Ґранта, Адам Ґрант
• «Тут клює. Відверті історії українського бізнесмена»? «Тут клює. Відверті історії українського бізнесмена» — уривок з книги інвестора та підприємця Дмитра Томчука, Дмитро Томчук
• «Бенджамін Франклін»«Бенджамін Франклін» — уривок з біографії отця-засновника США від Волтера Айзексона, Волтер Айзексон
• «12 правил життя. Як перемогти хаос»«12 правил життя. Як перемогти хаос» — уривок з бестселеру Джордана Пітерсона, Джордан Пітерсон
• «Чоловіки про фемінізм»«Чоловіки про фемінізм» — уривок з бестселера, що розбиває стереотипи, Майкл Кауфман, Майкл Кіммел