fbpx
Aa Aa Aa
Aa Aa Aa
Прочитати вголос
Зупинити читання

📘 «Тут клює. Відверті історії українського бізнесмена» — уривок з книги інвестора та підприємця Дмитра Томчука

📘 «Tut kljuje. Vidverti istoriї ukraїnśkogo biznesmena» — uryvok z knygy investora ta pidpryjemcja Dmytra Tomčuka

Український бізнес — це не проста прогулянка. Він формувався у жорстких умовах: коли розвалювалися старі економічні зв’язки та створювалися нові. Тому й уроки, які він дає, — безжальні й унікальні. Разом із видавництвом «Наш формат» публікуємо книгу інвестора та підприємця Дмитра Томчука «Тут клює. Відверті історії українського бізнесмена», яка розповість про непростий шлях від маленького підприємця і до засновника інвестиційного фонду, від 90-х до сьогодні.
Ukraїnśkyj biznes — ce ne prosta proguljanka. Vin formuvavsja u žorstkyh umovah: koly rozvaljuvalysja stari ekonomični zv’jazky ta stvorjuvalysja novi. Tomu j uroky, jaki vin daje, — bezžaľni j unikaľni. Razom iz vydavnyctvom «Naš format» publikujemo knygu investora ta pidpryjemcja Dmytra Tomčuka «Tut kljuje. Vidverti istoriї ukraїnśkogo biznesmena», jaka rozpovisť pro neprostyj šljah vid maleńkogo pidpryjemcja i do zasnovnyka investycijnogo fondu, vid 90-h do śogodni.
Čytaty latynkoju

Спеціальні можливості

Прочитати вголос
Зупинити читання
Контрастна версія
  Принципи засновника. Є три стилі ведення бізнесу засновником: 1) як попало (це найулюбленіший у нашій країні); 2) на власний розсуд із блокуванням думки фахівців; 3) на власний розсуд з урахуванням думки фахівців. Перший стиль передбачає цілковиту відсутність будь-чого в голові засновника. Цей дивний типаж став можливий в історії країни у дев’яностих завдяки бандитським грошам, у двотисячних — завдяки кредитним грошам, а у 2010-х їм стало по-справжньому сутужно, та так їм і треба. Другий стиль відрізняється від першого наявністю здорового глузду, планування і головне — бачення. Тобто у засновника є розуміння, чого він хоче, куди йде й тягне за собою компанію. Якщо перший типаж тягне її в прірву, бо більше нема куди і це питання часу, то у другого можуть бути варіанти. Третій — це екзотика, коли на бачення топа накладаються адекватні ходи й дії команди. Збоку це виглядає приблизно як на виборах: політтехнолог радить кандидату, що варто із себе ліпити, той, якщо може, робить, наприклад, зацікавлену мармизу в питанні, як живеться бабусям у хрущовці, або не робить, якщо його рівень гнучкості невисокий. У бізнесі те саме: якщо тренд засновника й комплект рекомендацій спеців збігаються хоч на якийсь відсоток, усе може вийти. Якщо не збігаються, то як завжди: засновник невтомно розмахує шаблюкою й безкінечно змінює спеців, бо його дратують усі ці дебіли. Другий варіант: бізнес помирає. Історій, коли професіонали перемогли засновника, я щось не пригадую. На бунт фахівців було б цікаво подивитися. Але, якщо по-нормальному, знати, як саме робити, не є завданням засновника. Його призначення — знати, що робити і який потрібен результат. Фаундер каже: У жовтні потрібні продажі на вісімсот тисяч. Узявши до уваги, колективний розум фахівців переробляє цю ідею й видає: Робимо десять білбордів за адресами а, б, в тощо, двадцять публікацій в інтернеті, список ресурсів див. у додатку 1. Навіщо двадцять, якщо здається, що вистачить вісімнадцяти, — засновник питати не повинен: його справа — генеральна стратегія, а детальний степ-план — це справа спеціалістів. Підкреслю: усе гаразд, коли є і те, і друге; одне без другого, звісно, працює, але недовго і погано. Кожен фаундер знає, скільки всього є в його щоденному завантаженні такого, чого він не хоче робити. Але він робить — погано, неефективно, через силу, з нервами й негативом. Хоча рішення прописане в усіх підручниках з менеждменту вже років сто як, але цього замало, його краще писати на лобі маркером щоранку після гоління: Не можеш (не хочеш) сам — найми фахівця. Є оперативна й консервативна підсистеми. Завдання оперативної — комунікувати із зовнішнім світом, брати там ресурси й захищати від його впливів. Завдання консервативної — виконувати дрібно деталізовану роботу, ізсередини забезпечуючи життєздатність. В оперативної системи стиль мислення широкий і стратегічний, у консервативної — детальний і структурований. Менеджмент — це перша система, фахівці — друга. І всі зайняті своєю справою на своїх місцях. Головне — на своїх місцях. У мене немає грошей. Дві тисячі перший рік. Програміст потребує нормального комп’ютера, щоб писати код. Він чітко знає, що і як кодити, незважаючи на свої неповні двадцять три. Але немає на чому. Грошей теж немає, тому що студент, батьки — селяни. Точніше, гроші є, є дідусева шістка, на якій він бомбить ночами від проблеми і до наступної проблеми, і вона приносить гроші, за які їсти, купувати на речовому ринку одяг і сплачувати оренду квартири у великому місті. Утратити машину — значить утратити все. Він часто думає про це ночами, коли до нього в авто сідають невідомо хто й називають адреси в глухих житлових масивах. Ухвалюється рішення, машина продається на автобазарі життєрадісному азербайджанцеві, а на виручені кошти купується казковий суперкомп’ютер зразка 2000 року. Це справжня магія. Решта грошей збирається по знайомих, а життя наступного року стає таким, що кандидатура в цивільні дружини тікає. Нині ця людина володіє однією з топових українських фірм — розробниць софту. У той самий 2001 рік я, уже кілька років як відмовившись від будь-якої батьківської допомоги, веду в Дніпропетровську бізнес, і основним питанням прибутку є: чи вдасться протягнути ще місяць і звести кінці з кінцями? Протягнути місяць — це кілограм макаронів на тиждень і банка смальцю. Але в нашому бізнесі працювала моя частина грошей, яку я діставав, як міг, у всіх, кого знав. Тоді не було людей, до яких можна було би прийти й сказати: У мене немає грошей на старт проекту. Не було кому говорити цю найпопулярнішу у світі стартапів фразу. Тому що не можна було взяти й вимовити це. Люди, які сьогодні пропонують себе в мій бізнес на ставку й річний бонус, навряд чи розуміють, що це таке — починати бізнес, точно не знаючи, чи будуть завтра гроші на їжу. Вони, як правило, типу знають собі ціну, але ніхто з них не знає ціни грошей на старті проекту. А потрібно знати. Тому що саме це змушує бізнес рухатися. Тепер модно розповідати, як правильно вийти із зони комфорту, щоб отримати результат. Але ніхто не каже, як кілька років без упину гарувати, аби хоча б мінімально ввійти в цю саму зону комфорту. У мене немає грошей на старт суперпроекту — цю мантру безкінечно читають 90 % людей, які думають, що годяться в бізнесмени. Найбільш нікудишні підприємці виходять з тих, хто вважає себе природженими бізнесменами. І навпаки: найкращі результати засвідчують люди, які ні сном ні духом не збиралися вести бізнес, але доля кинула їх у цю воду, і вони попливли спершу від страху, потім від відсутності інших варіантів, а потім — тому що навчилися плавати, а пізніше — бо відростили плавники й зябра. І ця категорія ніколи не каже: У мене немає грошей на старт, — вона йде і здобуває ці гроші. Мій час. Хай скільки разів нам здавалося, що навантаження в бізнесі збільшити вже неможливо, щоразу з’ясовується, що можливо. Нові виклики для бізнесу і його засновника з’являються щодня. А буває, що й кілька разів у день, і за ними треба встигати, щоб не опинитися на життєвому узбіччі, і це ще оптимістичний варіант: як мінімум, на узбіччі. Ємність нашого робочого дня має чималий запас, якщо правильно розпоряджатися часом і навантаженням. У кожного бізнесмена є свої секрети, я можу поділитися своїми. 1. У мене немає секретарки, селекторів, папок на підпис і решти. Увесь цей пафосний рух пожирає робочий час. 2. Мінімум бюрократичних процедур і китайських церемоній, і взагалі переливання з пустого в порожнє, любителям цього місце в держустановах. Коротко і по суті або ніяк. 3. Чистий стіл. Поява документа на столі — це НП, і його треба почистити якомога швидше, поки папери не поховали мене під собою, з кінцями й назавжди. Документ — це привід розібратися в ньому, ухвалити рішення, передати відповідальному, а папірець знищити. І ключове слово тут знищити. 4. Я не ношу із собою ручки. Ручка в портфелі означає, що невдовзі там заведуться й папери. 5. Делегую все, крім ухвалення рішень. Навколишні відмінно справляються з моєю роботою, яка стає їхньою роботою. Я супротивник ручного управління. 6. У моїй команді ніколи не буде холерика, тому що холерик — я сам. Мої люди працюють тоді, коли холерики реагують на те, що відбувається. Ідеальна команда має складатися з четвірок, у які входять усі чотири темпераменти. Сумісність тоді, як у дитячих пазлів: вирізи одних ідеально підходять під виступи інших. 7. Усі зустрічі й угоди мають відбуватися за хорошою їжею в хорошому місці. Бізнес, як і раніше, — переважно чоловічий світ, і хороша їжа сприяє взаєморозумінню й успіху. 8. Офіс — це явно не місце для засновника, і нема чого там стовбичити. Це місце для персоналу, а якщо засновник в офісі — значить, у цей момент бізнес стоїть. 9. Китайці вирішують усі ділові питання за чайною церемонією. Чому? Тому що є змога взяти паузу, роблячи ковток чаю, обміркувати ситуацію, відповідь, реакцію або зібратися. Чай згладжує гострі кути, з яких і складається бізнес. 10. Усі телефонні розмови зсуваються на той час, коли я за кермом. Так, можна спокійно й детально говорити в машині. Щоправда, для цього потрібна нормальна розумна машина і якісний хенд-фрі. Лише десять невибагливих і давно всім відомих прийомів можуть заощадити до 3–4 годин часу й збільшити ефективність вирішення завдань. Було б нерозумно не скористатися цим. Дві-три години. Один бізнесмен заявив мені, що він розвивав компанію цілих п’ять років і тепер хоче відійти від справ. Буде тепер належати сам собі, передавши управління СЕО. Якщо вам таке трапиться, женіть його від себе втришия: це фальшивий бізнесмен або шизофренік. Люди, які розганяють свої бізнеси по 20, 30 або 40 років, — не можуть собі дозволити відійти від справ. Це найбільший міф: компанія, що продовжує стабільно розвиватися, із засновником на відпочинку. Немає на місці засновника — немає управління, а в перспективі — компанії. Ніхто з китів бізнесу, від Трампа до Кампрада, ніколи не мріяв відійти від справ. Перекласти всю кухню на ручне управління — це так, багато разів. Але піти на спокій — для засновника при пам’яті це немислимо. Найчастіша проблема — це навпаки, засновники, які не бажають іти, навіть коли потрібно. Менеджмент Standard Oil друкував персонально для Рокфеллера фальшиву Wall Street Journal з новинами, які сподобалися би старому і від яких він не впадав би в паніку й не ліз у процеси управління. Ще один бізнесмен сказав, що коли компанія досягне успіху, він буде працювати по 2-3 години на день. Але 2-3 години — це той проміжок часу, на який можна змусити себе займатися справою, від якої нудить, яку ненавидиш і від якої прагнеш утекти. З таким ставленням до власного бізнесу про успіх можна забути, зате численні халепи й нещастя гарантовані. Те, до чого в тебе негативне ставлення, не дасть нічого, крім негативу. Багато хто стверджує, що бізнес потрібно вирощувати із заняття, яке подобається, і тоді він буде успішним. І тут проблема: займаючись улюбленою справою, ми не помічаємо часу і можемо поринати в нього на добу, які ж тут 2-3 години? Згадую випадок, коли ми, прилетівши в Китай на переговори, абсолютно випадково відзначили, що провели на ногах уже 24 години, причому переговори і не думають завершуватися. Не думаю, що того результату, який ми зрештою отримали, можна досягти, присвячуючи компанії 2-3 години на день. Коли робота — це хобі або хобі — це робота, значно правдоподібніше звучить число 23 години, аніж 2-3. Ще феєричнішими були слова про 2-3 години однієї бухгалтерки: коли вона сказала, що хоче працювати 2-3 години на день, її запитали: а навіщо? І вона відповіла: Щоб узяти ще підробіток на 2-3 години. Потім, подумавши, додала: І, може, ще один, теж на 2-3 години. Вважається: щоб пробити стіну, треба бити в одне місце. Дивно бачити людину, яка готова витрачати 9 годин часу на удари в різних напрямках. Ідея про 2-3 години на день некорисна: її наявність з головою видає вічно найманого працівника з психологією заробітчанина й раба. Така людина ніколи не стане засновником, бо в неї немає поняття турбуватися про справу. Але сам я планую працювати 2-3 години на день, не приховую. Якщо доживу до віку за 80, саме на такий час я планую з’являтися в хедофісі моєї компанії. Що я робитиму? Та просто морочитиму голову топ-менеджменту й вимагатиму чогось, не знаю сам чого. Я можу це, раз це може будь-який акціонер компанії British Petroleum: прийти в хедофіс і зажадати фінансової інформації. А якщо захочу, то вимагатиму й розтлумачення цієї інформації. Якщо це може будь-який старий власник акцій, то старий засновник може це беззаперечно. Природно, я скористаюся цим. Потрібно поважати традиції: якщо у Великій Британії носяться з королевою, то чому б у великій старій компанії не носитися з кимось, для кого потрібно друкувати фальшивий Wall Street Journal? Заняття якраз на 2-3 години. А інших варіантів займатися бізнесом на такому відрізку часу я просто не уявляю. Інші уривки:. Бенджамін Франклін, Волтер Айзексон 12 правил життя. Як перемогти хаос, Джордан Пітерсон Чоловіки про фемінізм, Майкл Кауфман, Майкл Кіммел

Принципи засновника

Є три стилі ведення бізнесу засновником: 1) як попало (це найулюбленіший у нашій країні); 2) на власний розсуд із блокуванням думки фахівців; 3) на власний розсуд з урахуванням думки фахівців.

Перший стиль передбачає цілковиту відсутність будь-чого в голові засновника. Цей дивний типаж став можливий в історії країни у дев’яностих завдяки бандитським грошам, у двотисячних — завдяки кредитним грошам, а у 2010-х їм стало по-справжньому сутужно, та так їм і треба.

Другий стиль відрізняється від першого наявністю здорового глузду, планування і головне — бачення. Тобто у засновника є розуміння, чого він хоче, куди йде й тягне за собою компанію. Якщо перший типаж тягне її в прірву, бо більше нема куди і це питання часу, то у другого можуть бути варіанти.

Третій — це екзотика, коли на бачення топа накладаються адекватні ходи й дії команди. Збоку це виглядає приблизно як на виборах: політтехнолог радить кандидату, що варто із себе ліпити, той, якщо може, робить, наприклад, зацікавлену мармизу в питанні, як живеться бабусям у хрущовці, або не робить, якщо його рівень гнучкості невисокий. У бізнесі те саме: якщо тренд засновника й комплект рекомендацій спеців збігаються хоч на якийсь відсоток, усе може вийти. Якщо не збігаються, то як завжди: засновник невтомно розмахує шаблюкою й безкінечно змінює спеців, бо його дратують «усі ці дебіли». Другий варіант: бізнес помирає. Історій, коли професіонали перемогли засновника, я щось не пригадую. На бунт фахівців було б цікаво подивитися.

Але, якщо по-нормальному, знати, як саме робити, не є завданням засновника. Його призначення — знати, що робити і який потрібен результат. Фаундер каже: «У жовтні потрібні продажі на вісімсот тисяч». Узявши до уваги, колективний розум фахівців переробляє цю ідею й видає: «Робимо десять білбордів за адресами а, б, в тощо, двадцять публікацій в інтернеті, список ресурсів див. у додатку 1». Навіщо двадцять, якщо здається, що вистачить вісімнадцяти, — засновник питати не повинен: його справа — генеральна стратегія, а детальний степ-план — це справа спеціалістів. Підкреслю: усе гаразд, коли є і те, і друге; одне без другого, звісно, працює, але недовго і погано.

Кожен фаундер знає, скільки всього є в його щоденному завантаженні такого, чого він не хоче робити. Але він робить — погано, неефективно, через силу, з нервами й негативом. Хоча рішення прописане в усіх підручниках з менеждменту вже років сто як, але цього замало, його краще писати на лобі маркером щоранку після гоління: «Не можеш (не хочеш) сам — найми фахівця».

Є оперативна й консервативна підсистеми. Завдання оперативної — комунікувати із зовнішнім світом, брати там ресурси й захищати від його впливів. Завдання консервативної — виконувати дрібно деталізовану роботу, ізсередини забезпечуючи життєздатність. В оперативної системи стиль мислення широкий і стратегічний, у консервативної — детальний і структурований. Менеджмент — це перша система, фахівці — друга. І всі зайняті своєю справою на своїх місцях. Головне — на своїх місцях.

«У мене немає грошей»

Дві тисячі перший рік. Програміст потребує нормального комп’ютера, щоб писати код. Він чітко знає, що і як кодити, незважаючи на свої неповні двадцять три. Але немає на чому. Грошей теж немає, тому що студент, батьки — селяни. Точніше, гроші є, є дідусева «шістка», на якій він бомбить ночами від проблеми і до наступної проблеми, і вона приносить гроші, за які їсти, купувати на речовому ринку одяг і сплачувати оренду квартири у великому місті. Утратити машину — значить утратити все. Він часто думає про це ночами, коли до нього в авто сідають невідомо хто й називають адреси в глухих житлових масивах. Ухвалюється рішення, машина продається на автобазарі життєрадісному азербайджанцеві, а на виручені кошти купується казковий суперкомп’ютер зразка 2000 року. Це справжня магія. Решта грошей збирається по знайомих, а життя наступного року стає таким, що кандидатура в цивільні дружини тікає. Нині ця людина володіє однією з топових українських фірм — розробниць софту.

У той самий 2001 рік я, уже кілька років як відмовившись від будь-якої батьківської допомоги, веду в Дніпропетровську бізнес, і основним питанням прибутку є: чи вдасться протягнути ще місяць і звести кінці з кінцями?

«Протягнути місяць» — це кілограм макаронів на тиждень і банка смальцю. Але в нашому бізнесі працювала моя частина грошей, яку я діставав, як міг, у всіх, кого знав. Тоді не було людей, до яких можна було би прийти й сказати: «У мене немає грошей на старт проекту». Не було кому говорити цю найпопулярнішу у світі стартапів фразу. Тому що не можна було взяти й вимовити це. Люди, які сьогодні пропонують себе в мій бізнес на ставку й річний бонус, навряд чи розуміють, що це таке — починати бізнес, точно не знаючи, чи будуть завтра гроші на їжу. Вони, як правило, типу знають собі ціну, але ніхто з них не знає ціни грошей на старті проекту.

А потрібно знати. Тому що саме це змушує бізнес рухатися.

Тепер модно розповідати, як правильно вийти із зони комфорту, щоб отримати результат. Але ніхто не каже, як кілька років без упину гарувати, аби хоча б мінімально ввійти в цю саму зону комфорту.

«У мене немає грошей на старт суперпроекту» — цю мантру безкінечно читають 90 % людей, які думають, що годяться в бізнесмени. Найбільш нікудишні підприємці виходять з тих, хто вважає себе природженими бізнесменами. І навпаки: найкращі результати засвідчують люди, які ні сном ні духом не збиралися вести бізнес, але доля кинула їх у цю воду, і вони попливли спершу від страху, потім від відсутності інших варіантів, а потім — тому що навчилися плавати, а пізніше — бо відростили плавники й зябра. І ця категорія ніколи не каже: «У мене немає грошей на старт», — вона йде і здобуває ці гроші.

Мій час

Хай скільки разів нам здавалося, що навантаження в бізнесі збільшити вже неможливо, щоразу з’ясовується, що можливо. Нові виклики для бізнесу і його засновника з’являються щодня. А буває, що й кілька разів у день, і за ними треба встигати, щоб не опинитися на життєвому узбіччі, і це ще оптимістичний варіант: як мінімум, на узбіччі.

Ємність нашого робочого дня має чималий запас, якщо правильно розпоряджатися часом і навантаженням. У кожного бізнесмена є свої секрети, я можу поділитися своїми.

1. У мене немає секретарки, селекторів, папок «на підпис» і решти. Увесь цей пафосний рух пожирає робочий час.

2. Мінімум бюрократичних процедур і китайських церемоній, і взагалі переливання з пустого в порожнє, любителям цього місце в держустановах. Коротко і по суті або ніяк.

3. Чистий стіл. Поява документа на столі — це НП, і його треба почистити якомога швидше, поки папери не поховали мене під собою, з кінцями й назавжди. Документ — це привід розібратися в ньому, ухвалити рішення, передати відповідальному, а папірець знищити. І ключове слово тут «знищити».

4. Я не ношу із собою ручки. Ручка в портфелі означає, що невдовзі там заведуться й папери.

5. Делегую все, крім ухвалення рішень. Навколишні відмінно справляються з моєю роботою, яка стає їхньою роботою. Я супротивник ручного управління.

6. У моїй команді ніколи не буде холерика, тому що холерик — я сам. Мої люди працюють тоді, коли холерики реагують на те, що відбувається. Ідеальна команда має складатися з четвірок, у які входять усі чотири темпераменти. Сумісність тоді, як у дитячих пазлів: вирізи одних ідеально підходять під виступи інших.

7. Усі зустрічі й угоди мають відбуватися за хорошою їжею в хорошому місці. Бізнес, як і раніше, — переважно чоловічий світ, і хороша їжа сприяє взаєморозумінню й успіху.

8. Офіс — це явно не місце для засновника, і нема чого там стовбичити. Це місце для персоналу, а якщо засновник в офісі — значить, у цей момент бізнес стоїть.

9. Китайці вирішують усі ділові питання за чайною церемонією. Чому? Тому що є змога взяти паузу, роблячи ковток чаю, обміркувати ситуацію, відповідь, реакцію або зібратися. Чай згладжує гострі кути, з яких і складається бізнес.

10. Усі телефонні розмови зсуваються на той час, коли я за кермом. Так, можна спокійно й детально говорити в машині. Щоправда, для цього потрібна нормальна розумна машина і якісний хенд-фрі.

Лише десять невибагливих і давно всім відомих прийомів можуть заощадити до 3–4 годин часу й збільшити ефективність вирішення завдань. Було б нерозумно не скористатися цим.

Дві-три години

Один бізнесмен заявив мені, що він розвивав компанію цілих п’ять років і тепер хоче відійти від справ. Буде тепер належати сам собі, передавши управління СЕО. Якщо вам таке трапиться, женіть його від себе втришия: це фальшивий бізнесмен або шизофренік. Люди, які розганяють свої бізнеси по 20, 30 або 40 років, — не можуть собі дозволити «відійти від справ». Це найбільший міф: компанія, що продовжує стабільно розвиватися, із засновником на відпочинку. Немає на місці засновника — немає управління, а в перспективі — компанії.

Ніхто з китів бізнесу, від Трампа до Кампрада, ніколи не мріяв «відійти від справ». Перекласти всю кухню на ручне управління — це так, багато разів. Але піти на спокій — для засновника при пам’яті це немислимо. Найчастіша проблема — це навпаки, засновники, які не бажають іти, навіть коли потрібно. Менеджмент Standard Oil друкував персонально для Рокфеллера фальшиву Wall Street Journal з новинами, які сподобалися би старому і від яких він не впадав би в паніку й не ліз у процеси управління.

Ще один бізнесмен сказав, що коли компанія досягне успіху, він буде працювати по 2-3 години на день. Але 2-3 години — це той проміжок часу, на який можна змусити себе займатися справою, від якої нудить, яку ненавидиш і від якої прагнеш утекти. З таким ставленням до власного бізнесу про успіх можна забути, зате численні халепи й нещастя гарантовані. Те, до чого в тебе негативне ставлення, не дасть нічого, крім негативу. Багато хто стверджує, що бізнес потрібно вирощувати із заняття, яке подобається, і тоді він буде успішним. І тут проблема: займаючись улюбленою справою, ми не помічаємо часу і можемо поринати в нього на добу, які ж тут 2-3 години? Згадую випадок, коли ми, прилетівши в Китай на переговори, абсолютно випадково відзначили, що провели на ногах уже 24 години, причому переговори і не думають завершуватися. Не думаю, що того результату, який ми зрештою отримали, можна досягти, присвячуючи компанії 2-3 години на день. Коли робота — це хобі або хобі — це робота, значно правдоподібніше звучить число «23 години», аніж «2-3».

Ще феєричнішими були слова про «2-3 години» однієї бухгалтерки: коли вона сказала, що хоче працювати 2-3 години на день, її запитали: а навіщо? І вона відповіла: «Щоб узяти ще підробіток на 2-3 години». Потім, подумавши, додала: «І, може, ще один, теж на 2-3 години». Вважається: щоб пробити стіну, треба бити в одне місце. Дивно бачити людину, яка готова витрачати 9 годин часу на удари в різних напрямках.

Ідея про 2-3 години на день некорисна: її наявність з головою видає вічно найманого працівника з психологією заробітчанина й раба. Така людина ніколи не стане засновником, бо в неї немає поняття «турбуватися про справу».

Але сам я планую працювати 2-3 години на день, не приховую. Якщо доживу до віку за 80, саме на такий час я планую з’являтися в хедофісі моєї компанії. Що я робитиму? Та просто морочитиму голову топ-менеджменту й вимагатиму чогось, не знаю сам чого. Я можу це, раз це може будь-який акціонер компанії British Petroleum: прийти в хедофіс і зажадати фінансової інформації. А якщо захочу, то вимагатиму й розтлумачення цієї інформації. Якщо це може будь-який старий власник акцій, то старий засновник може це беззаперечно. Природно, я скористаюся цим. Потрібно поважати традиції: якщо у Великій Британії носяться з королевою, то чому б у великій старій компанії не носитися з кимось, для кого потрібно друкувати фальшивий Wall Street Journal? Заняття якраз на 2-3 години. А інших варіантів займатися бізнесом на такому відрізку часу я просто не уявляю.

Інші уривки:

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Додати коментар

Такий e-mail вже зареєстровано. Скористуйтеся формою входу або введіть інший.

Ви вказали некоректні логін або пароль

Вибачте, для коментування необхідно увійти.

1 коментар

спочатку нові
за рейтингом спочатку нові за хронологією
1

Також рекомендуєм книгу Ільї Лаурса «Стартап: Модель для сборки». https://www.goodreads.com/review/show/2018277456

Ще

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: