Анна Савчинська
Організація розпочала свою роботу у 2008 році. Україна і світ тоді переживали економічну кризу. В листопаді того року лідери G20 зібралися вирішувати долю всього світу без участі представників інших країн. Саме в цей непростий період і виникла ініціатива. Зараз «Ґараж Ґенґ» — це «Велика Ідея», «Спільнокошт», «Код міста» та низка проектів, що змінюють країну в цілому та її міста зокрема.
Про головні підсумки роботи за I півріччя 2017 року
— Досягненням є те, що ми отримали підтримку і запускаємо нову багаторічну програму. Вона тримає фокус на учасницьких даних — тих, якими можуть обмінюватися громадяни між собою, щоби картографувати виклики у своїй спільноті. Також важливим досягненням для нас буде момент, коли ми зможемо оголосити про започаткування програми «Інгредієнти росту». Це — навчальний цикл для соціальних, креативних і «зелених» підприємців. Вони зможуть використовувати інформацію, яку генерують громадяни про свої спільноти. Це — поєднання ефектів двох різних програм. За рахунок цього можемо очікувати, що більше проектів ставатимуть ефективними в роботі з викликами, оскільки опиратимуться на реальні дані від реальних людей.
Про плани на майбутнє
— Ми продовжуємо працювати з моделлю «Креативне місто. ЖиттєЗАРАДне суспільство (англ. — Creative city. Resilient society)». Це є місією роботи «Ґараж Ґенґ». Всі програми («Код міста», робота платформи соціальних інновацій «Велика ідея», CityGen, «Інгредієнти росту») будуть таким чином інтегруватися, щоби люди індивідуально або в організаціях змогли взяти максимум від взаємодії з іншими. І щоби це відбувалося як у містах, так і на онлайн-платформі.
Ми почали роботу ще неформально з 2008-го і продовжили як неприбуткова інституція із 2009 року. Бачимо в цьому сенс та багато позитивного зворотнього зв’язку від фахівців. Спостерігаємо успішність програм як у великих, так і малих містах. Бачимо заохочення від середовища, аби продовжити рух в цьому напрямку.
Для нас це — дуже важливо. Адже це означає, що свого часу ми почали рухатися в напрямку, який генерує нові можливості, навчаючи чомусь новому. Наприклад, тема роботи з даними в спільнотах — це для нас нове поле, ми будемо багато вчитися в цьому напрямку, але й так само масштабувати те, що ми створили раніше.
Ми плануємо розширити й популяризувати використання «Спільнокошту»
Майстерня архітекторів у Києві збирає 100 тис грн в регіонах, завдяки делегуванню знаннь про те, як працює краудфандинґ, як можна фінансувати інноваційні проекти спільним коштом, завдяки роботі агентів. Найближчим часом будемо пропонувати «Майстерню Спільнокошту», де зможуть навчатися агенти «Спільнокошту». Це — ті люди, які хочуть розуміти краще механізми краудфандинґу та консультувати проекти у своїх містах. Це розуміння важливе для роботи на будь-якій платформі колективного фінансування. Ми хочемо, щоби люди розуміли як це працює, могли цим скористатися. Ми прагнемо залучати їхню спільноту до реалізації активностей, які трансформують міста, села, школи, університети, публічні простори, театри та неформальні центри.
Про колективне фінансування
Стережися ICO — чому американські фінрегулятори б’ють на сполох через токени в Україні
— Позитивна динаміка відбувається, оскільки люди краще розуміють, де й коли, на якій фазі проекту доречніше використовувати «Спільнокошт». Можна прослідкувати, як проекти успішно поєднують фінансування «Спільнокоштом» з іншими джерелами надходжень. Наприклад ініціативи беруть участь у міських конкурсах «Громадський проект», отримують бюджет від міста і знаходять цікаву пропозицію, щоби залучити й місцевий бізнес у тій чи іншій формі, Іноді надаються продукти для цього, але й у тому числі фінансова підтримка та експертна підтримка.
Ми зробили дослідження про моделі філантропії, залучивши до опитування доброчинців платформи «Велика Ідея». Виявили, що крім такої класичної філантропічної моделі, яка є джерелом оптимізму і відгуком на те, що люди хочуть робити щось нове та незвичне, є інші люди. Вони тяжіють до моделі стратегічної філантропії. Такі люди розглядають проект як можливість перевірити, яка модель буде працювати в нашому контексті, яка — ні. Їх цікавить, наскільки вона буде впливовою. Вони вникають у проект від фази формування, щоби проаналізувати, які результати він насправді дав.
Так ми збагнули в ході дослідження, що людям не вистачає інструментів для виявлення «своєї» моделі філантропії. Зараз ми розробляємо настільну гру «Синергія». Завдяки цьому інструменту через гру можна буде побачити себе в ролі лідера або соціального інвестора і зрозуміти, яка модель вам ближча. Це стосується не лише підтримки проектів через краудфандинґ, але й інвестування свого часу, уваги, знань у певні проекти. Так люди зможуть дізнатися, чи вони будуть отримувати більше віддачі, якщо фокусуватимуться на одному-двох проектах із повним відстеженням циклу. А можливо, їм варто підтримати ширше коло проектів, але проявити таке ж заохочення, щоби люди робили щось важливе, потрібне для своєї спільноти.
Про прагнення українців до змін
— Варто посилити нашу толерантність до помилок. Звісно, підходити до цього розумно, але все-таки вміти капіталізувати на помилках.
Якщо щось не спрацювало, відрефлексувати, чому не спрацювало — і зробити це своїм знанням, делегувати це знання іншим.
Таким чином, буде більше готовності тестувати нові моделі. Також відбуватиметься інтеграція знання, яке з’явилося в результаті можливо не дуже вдалих тестів. Якщо це знання буде інтегроване, то тоді кожен наступний тест буде нас просувати далі. І ми так би частіше спостерігали, що зміни вдаються, бо зробили достатньо спроб, щоби знайти працюючий метод.
Про ініціативи у сфері урбаністики
— Програма, яка фокусується на сучасних методах урбаністики — це «Код міста». Зараз вона працює в малих містах на Сході. Для неї застосовуємо концепцію на напрямку метагеографії. Ми хотіли запропонувати малим містам такий підхід, який дозволяє їм розвиватися комплексно. І ми міркували, що буде, коли мале місто задумається над тим, у що йому інвестувати і від чого буде найбільший вплив на нову динаміку в спільноті.
Саме тоді зрозуміли, що іноді цікаві інвестиції є більшими за масштабом, генерують більше благ, ніж може бути поглинуто цією спільнотою. В результаті нам вдалось запропонувати малим містам такий метод розвитку, як метамісто, коли мале місто розглядає себе у ширшому інформаційному полі. Таким чином, малі міста отримують варіант навчатися один в одного. Це можуть бути міста, що розташовані поряд (як Краматорськ та Слов’янськ), або ті, які з дуже подібним або схожим досвідом (як Нетішин і Славутич, що обидва є «атомоградами»).
Про малі міста
— Впевнена, що це все має великий потенціал. Обмеження роботи з малими містами й обмеження створення агломерацій міських триватиме до тих пір, поки в нас не буде політики, яка сприяє регіональній спеціалізації. Це — коли фактично регіон має внутрішню політику, яка пов’язує економіку, креативний потенціал включно з людським капіталом. Вибір такої траєкторії дозволяє спеціалізувати підприємства, формувати галузеві кластери. Коли міста ставатимуть двигунами для регіону, тоді, я думаю, цей потенціал зможе себе проявити повною мірою.
Зараз мені рідко трапляються майданчики, де ведеться розмова про регіональну спеціалізацію такого характеру, хоча це є поширена й добре вивчена європейська практика. Але втішно в той же момент, що є маса майданчиків, де спілкуються про розвиток міст. Там досить цікаві й актуальні речі звучать.
Такі діалоги — справді кроссекторальні. В них представлено людей із різних секторів — від державного й неприбуткового, культурного, й освітнього до інших, включно із екологічним. Вони всі разом спілкуються про те, як розвивати наші міста. Гадаю, дуже важливо, щоби цей підйом міст був своєрідною інвестицією в регіональний розвиток. Для цього можна орієнтуватися на європейську практику розумної спеціалізації регіонів.
Команда «Ґараж Ґенґ» і партнери. Авторка фото — Наталя Кравчук
Про іноземний досвід об’єднання громад
— Ми не мусимо вибирати вже відпрацьовану практику. Можемо аналізувати досвід як польський, так і німецький чи французький — і формувати власну політику. І, навіть, перш ніж такі політики можуть бути вироблені та втілені, потрібно започатковувати діалог про те, як міста взаємопов’язані з регіонами. А далі говорити, як регіони взаємопов’язані з державою. Тоді стає зрозуміло, які політики на кожному рівні потрібні. А ще видно, як всі ці рівні доповнюють та інтегруються одне з одним. Таким чином міцнітиме та використовуватиметься потенціал, який ми вже спостерігаємо в містах.
Зараз йде підйом серед громадян, певні зміни в державних службах, зацікавленість бізнесу. Ми зможемо побачити, яка атмосфера і які свободи є в наших громадах. Також це дає змогу простежити, як формується й реалізовується креативний потенціал. Він мав би знайти своє втілення в хороших продуктивних ефектах, які можна отримати, коли є логіка на регіональному рівні. Але має бути так само підхід державний, який теж допомагає цим регіональним зв’язкам.
Про книги для тих, хто започатковує зміни
— Точно можу назвати книгу Who’s Your City («Хто таке твоє місто») Річарда Флоріди. Вона буде цікавою не тільки урбаністам
«Акупунктура міста» — тим, хто відкриває місто для всіх, але й освітянам, і менеджерам різних проектів, міських і культурних у тому числі. А також Пол Мейсон — Postcapitalism («Посткапіталізм»). І третім пунктом — усі книжки, які викликають у вас інтерес. Тому що цікаво, щоби ми читали різні книжки, а не всі однакові. А потім обмінювалися тим, що ми в тих книжках вичитали.
Найголовніша цінність читання — в тому, що ти можеш переосмислити те, що дізнався з книжок та інтегрувати ці знання у свою діяльність, а потім аналізувати, як це працює на практиці. Поглинання тих знань, які ми черпаємо з книжок, настільки ж важливе, як і читання самих книжок.
Про слово, яке характеризує Україну
— Помітила, що в мене українською це буде одне слово, а англійською — інше. Скажу українською: це — «зростаюча».
Перше, звісно, про що йдеться — це про ті болі, які пов’язані зі зростанням, і конфлікти росту, так би мовити, але це й радість відкриття. Зарядженість, яка виникає, коли ти, виростаючи, щось дізнався. Для тебе стає щось більше зрозумілим і ясним. І ти вже можеш діяти, виходячи з цієї ясності. Ось це — радість відкриття. Ти відкриваєш для себе по-новому і країну, і місто, і людей, які довкола тебе. І навіть себе розумієш більше.
Світлини з архіву Ірини Соловей