Наталія Соколовська
Минулого тижня у Німеччині ухвалили закон, який передбачає штрафи до €50 млн для онлайн-платформ, які вчасно не видалили неправдиві новини або так звану «мову ненависті» — образливі та зневажливі коментарі, що розпалюють ненависть в інтернеті. Закон називається Netzwerkdurchsetzungsgesetz — і набере чинності він аж восени 2017-го, після того, як пройдуть вибори у Бундестаг у вересні.
Чим зумовлено прийняття окремого закону
Із жовтня 2017 року Facebook, YouTube
3D в 2D: YouTube представив новий формат відеозйомки та інші платфоми змушені видаляти «очевидно неправомірний» контент за 24 години після його появи. У складніших випадках, коли перевірка сумнівних текстів потребує більше часу, на визначення дається 7 днів. За словами міністра юстиції Німеччини Гайко Мааса, досвід показав, що без політичного тиску великі онлайн-платформи не виконують своїх зобов’язань і не видаляють нелегальний контент. Йдеться, зокрема, про соціальну мережу Facebook
Facebook дозволить користуватися GIF у стрічці новин, яка налічує близько 30 млн користувачів з Німеччини.
Нині проблема полягає здебільшого у тому, що соцмережі ігнорують скарги користувачів, які почувають себе ображеними. Крім того, компанія часто відмовляється видаляти ці коментарі, посилаючись на власні правила. Тепер закон мав би змусити онлайн-платформи ретельніше перевіряти контент і вчасно реагувати на скарги. Facebook прокоментував це нововведення дипломатично:
— Ми віримо, що найкращі рішення будуть знайдені, коли держава, громадянське суспільство та індустрія працюватимуть разом.
У нинішньому вигляді ця ініатива не допоможе вирішити проблему ненависті та неправдивої інформації в інтернеті, зазначили в компанії.
Чи порушується цим законом принцип поділу влади
Але що означає «очевидно неправомірний»? Соцмережам дають у найкращому випадку тиждень, аби дати відповідь на це питання. Коли з подібною проблемою стикаються органи правосуддя, їм навряд чи вистачає розглянути її за такий короткий термін. Виходить, приватні компанії переймають повноваження судів і ще й у дуже жорстких умовах. Власне, не лише представники Facebook, але й правозахисники критикують сумнівний закон. Вони переконані, що дотримуватися визначених часових рамок нереалістично, а поспішні оцінки рано чи пізно можуть перетворитися на «випадкову цензуру», коли платформа видалятиме критичні пости, не встигнувши розібратися у проблемі.
Крім соціальних мереж, інформацію в інтернеті аналізують й незалежні громадські організації, пише видання BBC. В одній із них — German Association of the Internet Industry — погоджуються, що проблему з мовою ненависті, неправдивою інформацією в інтернеті потрібно вирішувати. Але не у спосіб, як це пропонує новий закон: «Потрібен час, аби визначити чи контент, на який скаржаться справді нелегальний», — передає слова Александра Рабе видання. Крім того, за його словами, нерідко трапляється, що брехня не потрапляє під юридичне визначення «неправдивої інформації».
Чи не потрапить правосуддя до рук великим корпораціям
Інтернет-активіст Маркус Бекендаль з порталу Netzpolitik.org нагадує, що правосуддя не належить до повноважень приватних компаній. Їм не слід давати право виголошувати вердикти щодо того, який контент легальний, а який — ні. У демократичній державі такими питаннями повинні займатися суди. У відповідь на подібні застереження німецькі законотворці передбачили компроміс — створення окремого державного органу, у який компанії зможуть звернутися, коли самі не зуміють розібратися з юридичними нюансами. Якщо це відомство буде створене, то підпорядковуватиметься німецькому міністерству юстиції. Поки що це лише ідея, яку озвучив Гайко Маас, пише сайт видання Frakfurter Allgemeine Zeitung. І невідомо, хто саме входитиме до складу такого державного органу і якими будуть його повноваження. І знову ж правозахисники застерігають: таке рішення може привести до створення державного органу цензури.
Загроза цензури
Не варто забувати, що часто дуже важко визначити, чи не порушує те чи інше висловлювання букву закону. Особливо, коли йдеться про приватні розмови, жарти, кепкування й сатиру. Тому компанії, аби не платити високих штрафів, можуть стати надто обережними і видаляти більше, ніж потрібно. Така тенденція може легко перерости в обмеження права на вільне висловлення думки або цензуру. Ситуацію, у якій держава вирішує, що є «правдою», а що «брехнею», називається деспотією, прокоментував журналіст Гаральд Мартенштайн у колонці для tagespiegel.de. «Міністр юстиції Гайко Маас запропонував закон, при прочитанні якого складається враження, що він походить з книги «1984», — зазначив він. За його словами, завжди існуватиме невизначеність між полемікою, сатирою та серйозним наклепом, розпалюванням ненависті тощо. Тому в країні й існують незалежні суди, які вирішують, що дозволено, а що ні. І неважливо, чи погроза виголошена особисто, надрукована в газеті чи сказана особисто.
Слово за технологіями — чи законотворцями?
Закон, який намагається встановити правила гри в інтернеті наштовхує на кілька думок.
По-перше, варто замислитися над тим, чи вдасться регулювати технології, у цьому випадку соціальні мережі та інтернет, виключно юридичними інструментами. Роджер Браунсворд, британський науковець та юрист, який багато років вивчає правові методи регулювання технологій, у цьому контексті дійшов до цікавого висновку в одній зі своїх праць: чим чіткіші та детальніші правила регулювання процесу, пов’язаного з технологіями, тим віддаленіші вони від регулювання цієї технології. Чому? Передусім через ресурси й час. Цю тезу наочно ілюструє і випадок з німецьким законом. Для того, щоб відстежити потік коментарів з мовою ненависті у соціальній мережі, потрібно найняти велетенський штат, який займатиметься лише цим. Не кажучи вже про неправдиві новини, для ідентифікації яких знадобиться окрема редакція. Й тоді «фільтрувати» весь потік інформації — дуже часомістке й малореалістичне завдання. Крім того, технології розвиваються швидше, ніж закони. Отже, імовірно, інтернет-гіганту з цілою армією програмістів буде не надто складно вигадати новий спосіб комунікації, який не покриватиметься чинним законодавством.
Браунсворд переконаний, що знайти оптимальну форму для регулювання не вдасться знайти у системі координат «закон проти технологій». Навпаки, рішення потрібно шукати спільними силами у політичній площині. Варто долучити індустрію до законотворчого процесу, запропонувати певні привілеї в обмін на поступки з їхнього боку. Виграють від такої схеми всі сторони — держава, бо «встигатиме» за технологіями, компанії, оскільки зможуть брати участь у прийнятті політичних рішень.