<strong>Відеоверсія</strong>

https://youtu.be/KvCZ1kCq2sY

Вирішив доповнити свою попередню статтю про Slipknot окремим матеріалом про їхній дебютний альбом, оскільки дійсно захоплююсь однойменним релізом. Минулого разу я розбирав всю творчість колективу, яку можете прочитати <a href="https://nachasi.com/music/2022/07/19/chy-pereotsineni-slipknot/" target="_blank" rel="noopener noreferrer">тут</a>, тому на цей раз просто поділюсь розповіддю про знайомство з цим альбомом, першими враженнями і в загальних рисах розповім про реліз. Що ж, давайте поговоримо про легендарний дебютний реліз гурту з Айови - Slipknot.

Важко повірити, але пройшло вже 20 років з того моменту, як я почув цей альбом. Пам'ятаю, як на початку 00-х мій двоюрідний брат приніс касету Сліпів зі словами: тобі точно не сподобається - там тільки ор і крики. Я все життя дотримуюсь рекомендацій, тому одразу поставив касету в програвач. З треку (Sic!) мене винесло в першу секунду! Альбом пролетів від початку до кінця і я ні на секунду не міг від нього відволіктися. Ось причина, чому Сліпи стали широко відомими, бо незважаючи на свою важкість і шум їм вдається чіпляти людей з першого прослуховування. Взагалі не дивуюсь, чому їм так швидко вдалося захопити незміцнілі уми школярів. Можу судити по собі.

https://youtu.be/m3I3-KTJbtY

Мені одразу зайшли шалена енергія і адреналіновий драйв, які валили з колонок. Але важливу роль грає те, що музиканти не забувають про хітовість, тому в потоці шаленства залишають хоча б невеличкий квадрат мелодії, або ж просто вокаліст Корі Тейлор перетягує ковдру на себе, пишучи достатньо мелодійні і в'їдливі партії. За всією стіною потужного і швидкого "валілова" їхній мінімальний мелодизм файно лягає на слух. У цьому плані Slipknot дивовижна команда, оскільки їм ідеально вдається комбінувати екстремальний метал з досить лайтовими елементами, характерними альтернативній музиці, електроніці чи навіть хіп-хопу.

Вважаю, що Сліпи пішли дорогою режисера на кшталт Квентіна Тарантіно, який тирить різні круті елементи в інших творців, але грамотно їх змішує і додає в ці запозичення свого особистого почерку. Дебютний альбом Slipknot на перший погляд здається роботою, в якій ти не почув чогось кардинально нового. Метал з вертушками прийшов з ню-металу, бластбіти встигли задовбати в детухі, атмосферні або дивні звучки вже давно заюзав Трент Резнор в Nine Inch Nails і т.д. Але осмислення прослуханого приходить згодом, коли музика Сліпнот осідає в підсвідомості. Розумієш, наскільки ж важко створити абсолютну мішанину з різних стилів музики таким чином, щоб вся ця каша звучала грамотно і органічно. Потрібна просто таки хірургічна точність, щоб змішати кожен елемент в правильних пропорціях. Наприклад, з першої спроби з цим не справились навіть мої улюбленці SikTh. Так, технічно дебютник Сліпів - не перший запис гурту, але той же Mate.Feed.Kill.Repeat. взагалі не сприймаю всерйоз. Наскільки пам'ятаю, тоді в команді не було більшої половини учасників, тому числі Корі. Джима Рута і Корі Тейлора перетащили в Сліпів з гурту Stone Sour. Наче Корі взагалі не хотів приєднуватися в цю шарашкіну контору і думав собі далі сидіти на роботі в сексшопі. Але якимось чином його таки затащили і ось що з цього вийшло - ми з вами говоримо про цю легендарну роботу. Сподіваюсь я нічого не наплав по фактиці, тому поправте мене, якщо десь помилився.

https://youtu.be/B1zCN0YhW1s

На жаль, інколи так буває, що унікальні альбоми записуються випадково. Просто правильно сходяться зірки. Тобто забагато невитраченої енергії, юнацького максималізму, внутрішньої агресії, образи на оточуючих, ненависть до свого життя, надмірне споживання алкоголю і активне юзання речовин - все це може грати ключову роль у тому, чому ми, слухачі, отримуємо настільки круті шедеври. Не здивуюсь, якщо Сліпи взагалі дупля не давали, що робили, але відчували, наскільки це прикольно звучить і що слухачів чекає справжній бенгер. Ну і звісно ж цей хаос все одно треба якось структурувати чи приборкувати занадто гарячий пил пацанів, тому цю задачу звалив на себе знаменитий Росс Робінсон. Він дійсно став 10-м членом команди й справився зі своєю роботою на відмінно. Вважаю, що гурту пощастило з талановитим продюсером, який просто знав, що робити з всім цим безумством і купою ідей. Красавчик, Росс, базару нуль.

Наостанок додам, що не всі гурти створені для глибини, намагаючись вразити купку елітних душніл і критиканів. Далеко не всі гурти заморочуються щодо навороченості й технічності виконання своєї музики. Перший альбом Slipknot – золота середина між цими елементами, що сильно підкуповує. Я ніколи не зможу прийняти бік хейтерів чи критиків цієї команди лише тому, що про їхній дебютний альбом я можу говорити дуже довго і розповідати лише про його позитивні сторони. Я його досі люблю, хоч слухаю досить рідко.

https://youtu.be/ZPUZwriSX4M

Круто, що через більше ніж 20 років ця робота досі залишається такою ж божевільною й унікальною. Думаю, що не буде голослівно заявити, що дебютник Сліпів випередив свій час. Наступний реліз Iowa незважаючи на свою екстремальність вже набагато стриманіший в плані сміливих і неординарних експериментів. А починаючи з Vol 3: The Subliminal Verses гурт потроху починає осаджувати запал, але про все це можете прочитати в моєму попередньому матеріалі про цей гурт.

Що ж, треба закруглятись. Сподіваюсь, було цікаво разом зі мною повернутись назад у часі і згадати свої перші емоції від прослуховування настільки крутого альбому. Якщо по якійсь причині ви малознайомі з цим лонгплеєм - бігом слухать. Якщо чомусь зневажали гурт - спробуйте повернутись до цієї платівки ще раз. Можливо, зможете її відкрити для себе з іншого боку. В будь-якому разі, всім дякую за увагу. Підписуйтесь на мій ютуб-канал та поставте вподобайку. На сьогодні в мене все, побачимось найближчим часом на сторінках сайту. Слухайте тільки хорошу музику!
<ul>
 	<li>Ютуб-канал про метал-музику: <a href="https://www.youtube.com/channel/droptape" target="_blank" rel="noopener noreferrer">https://www.youtube.com/droptape</a></li>
 	<li>Другий канал про відеоігри та кіно: <a href="https://www.youtube.com/droptapelive" target="_blank" rel="noopener noreferrer">https://www.youtube.com/droptapelive</a></li>
 	<li>Твіттер: <a href="https://twitter.com/Asp1re1nsp1re" target="_blank" rel="noopener noreferrer">https://twitter.com/Asp1re1nsp1re</a></li>
 	<li>Телеграм: <a href="https://t.me/droptape" target="_blank" rel="noopener noreferrer">https://t.me/droptape</a></li>
</ul>

<p><strong>Відеоверсія</strong></p><div class="embedded-video">							<iframe loading="lazy" width="560" height="315" src="https://www.youtube.com/embed/KvCZ1kCq2sY"												title="YouTube video player" frameborder="0"												allow="accelerometer; autoplay; clipboard-write; encrypted-media; gyroscope; picture-in-picture"												allowfullscreen="true"></iframe></div><p>Вирішив доповнити свою попередню статтю про Slipknot окремим матеріалом про їхній дебютний альбом, оскільки дійсно захоплююсь однойменним релізом. Минулого разу я розбирав всю творчість колективу, яку можете прочитати <a href="/music/2022/07/19/chy-pereotsineni-slipknot/" target="_blank" rel="noopener noreferrer">тут</a>, тому на цей раз просто поділюсь розповіддю про знайомство з цим альбомом, першими враженнями і в загальних рисах розповім про реліз. Що ж, давайте поговоримо про легендарний дебютний реліз гурту з Айови &#8211; Slipknot.</p><p>Важко повірити, але пройшло вже 20 років з того моменту, як я почув цей альбом. Пам&#8217;ятаю, як на початку 00-х мій двоюрідний брат приніс касету Сліпів зі словами: тобі точно не сподобається &#8211; там тільки ор і крики. Я все життя дотримуюсь рекомендацій, тому одразу поставив касету в програвач. З треку (Sic!) мене винесло в першу секунду! Альбом пролетів від початку до кінця і я ні на секунду не міг від нього відволіктися. Ось причина, чому Сліпи стали широко відомими, бо незважаючи на свою важкість і шум їм вдається чіпляти людей з першого прослуховування. Взагалі не дивуюсь, чому їм так швидко вдалося захопити незміцнілі уми школярів. Можу судити по собі.</p><div class="embedded-video">							<iframe loading="lazy" width="560" height="315" src="https://www.youtube.com/embed/m3I3-KTJbtY"												title="YouTube video player" frameborder="0"												allow="accelerometer; autoplay; clipboard-write; encrypted-media; gyroscope; picture-in-picture"												allowfullscreen="true"></iframe></div><p>Мені одразу зайшли шалена енергія і адреналіновий драйв, які валили з колонок. Але важливу роль грає те, що музиканти не забувають про хітовість, тому в потоці шаленства залишають хоча б невеличкий квадрат мелодії, або ж просто вокаліст Корі Тейлор перетягує ковдру на себе, пишучи достатньо мелодійні і в&#8217;їдливі партії. За всією стіною потужного і швидкого &#8220;валілова&#8221; їхній мінімальний мелодизм файно лягає на слух. У цьому плані Slipknot дивовижна команда, оскільки їм ідеально вдається комбінувати екстремальний метал з досить лайтовими елементами, характерними альтернативній музиці, електроніці чи навіть хіп-хопу.</p><p>Вважаю, що Сліпи пішли дорогою режисера на кшталт Квентіна Тарантіно, який тирить різні круті елементи в інших творців, але грамотно їх змішує і додає в ці запозичення свого особистого почерку. Дебютний альбом Slipknot на перший погляд здається роботою, в якій ти не почув чогось кардинально нового. Метал з вертушками прийшов з ню-металу, бластбіти встигли задовбати в детухі, атмосферні або дивні звучки вже давно заюзав Трент Резнор в Nine Inch Nails і т.д. Але осмислення прослуханого приходить згодом, коли музика Сліпнот осідає в підсвідомості. Розумієш, наскільки ж важко створити абсолютну мішанину з різних стилів музики таким чином, щоб вся ця каша звучала грамотно і органічно. Потрібна просто таки хірургічна точність, щоб змішати кожен елемент в правильних пропорціях. Наприклад, з першої спроби з цим не справились навіть мої улюбленці SikTh. Так, технічно дебютник Сліпів &#8211; не перший запис гурту, але той же Mate.Feed.Kill.Repeat. взагалі не сприймаю всерйоз. Наскільки пам&#8217;ятаю, тоді в команді не було більшої половини учасників, тому числі Корі. Джима Рута і Корі Тейлора перетащили в Сліпів з гурту Stone Sour. Наче Корі взагалі не хотів приєднуватися в цю шарашкіну контору і думав собі далі сидіти на роботі в сексшопі. Але якимось чином його таки затащили і ось що з цього вийшло &#8211; ми з вами говоримо про цю легендарну роботу. Сподіваюсь я нічого не наплав по фактиці, тому поправте мене, якщо десь помилився.</p><div class="embedded-video">							<iframe loading="lazy" width="560" height="315" src="https://www.youtube.com/embed/B1zCN0YhW1s"												title="YouTube video player" frameborder="0"												allow="accelerometer; autoplay; clipboard-write; encrypted-media; gyroscope; picture-in-picture"												allowfullscreen="true"></iframe></div><p>На жаль, інколи так буває, що унікальні альбоми записуються випадково. Просто правильно сходяться зірки. Тобто забагато невитраченої енергії, юнацького максималізму, внутрішньої агресії, образи на оточуючих, ненависть до свого життя, надмірне споживання алкоголю і активне юзання речовин &#8211; все це може грати ключову роль у тому, чому ми, слухачі, отримуємо настільки круті шедеври. Не здивуюсь, якщо Сліпи взагалі дупля не давали, що робили, але відчували, наскільки це прикольно звучить і що слухачів чекає справжній бенгер. Ну і звісно ж цей хаос все одно треба якось структурувати чи приборкувати занадто гарячий пил пацанів, тому цю задачу звалив на себе знаменитий Росс Робінсон. Він дійсно став 10-м членом команди й справився зі своєю роботою на відмінно. Вважаю, що гурту пощастило з талановитим продюсером, який просто знав, що робити з всім цим безумством і купою ідей. Красавчик, Росс, базару нуль.</p><p>Наостанок додам, що не всі гурти створені для глибини, намагаючись вразити купку елітних душніл і критиканів. Далеко не всі гурти заморочуються щодо навороченості й технічності виконання своєї музики. Перший альбом Slipknot – золота середина між цими елементами, що сильно підкуповує. Я ніколи не зможу прийняти бік хейтерів чи критиків цієї команди лише тому, що про їхній дебютний альбом я можу говорити дуже довго і розповідати лише про його позитивні сторони. Я його досі люблю, хоч слухаю досить рідко.</p><div class="embedded-video">							<iframe loading="lazy" width="560" height="315" src="https://www.youtube.com/embed/ZPUZwriSX4M"												title="YouTube video player" frameborder="0"												allow="accelerometer; autoplay; clipboard-write; encrypted-media; gyroscope; picture-in-picture"												allowfullscreen="true"></iframe></div><p>Круто, що через більше ніж 20 років ця робота досі залишається такою ж божевільною й унікальною. Думаю, що не буде голослівно заявити, що дебютник Сліпів випередив свій час. Наступний реліз Iowa незважаючи на свою екстремальність вже набагато стриманіший в плані сміливих і неординарних експериментів. А починаючи з Vol 3: The Subliminal Verses гурт потроху починає осаджувати запал, але про все це можете прочитати в моєму попередньому матеріалі про цей гурт.</p><p>Що ж, треба закруглятись. Сподіваюсь, було цікаво разом зі мною повернутись назад у часі і згадати свої перші емоції від прослуховування настільки крутого альбому. Якщо по якійсь причині ви малознайомі з цим лонгплеєм &#8211; бігом слухать. Якщо чомусь зневажали гурт &#8211; спробуйте повернутись до цієї платівки ще раз. Можливо, зможете її відкрити для себе з іншого боку. В будь-якому разі, всім дякую за увагу. Підписуйтесь на мій ютуб-канал та поставте вподобайку. На сьогодні в мене все, побачимось найближчим часом на сторінках сайту. Слухайте тільки хорошу музику!</p><ul><li>Ютуб-канал про метал-музику: <a href="https://www.youtube.com/channel/droptape" target="_blank" rel="noopener noreferrer">https://www.youtube.com/droptape</a></li><li>Другий канал про відеоігри та кіно: <a href="https://www.youtube.com/droptapelive" target="_blank" rel="noopener noreferrer">https://www.youtube.com/droptapelive</a></li><li>Твіттер: <a href="https://twitter.com/Asp1re1nsp1re" target="_blank" rel="noopener noreferrer">https://twitter.com/Asp1re1nsp1re</a></li><li>Телеграм: <a href="https://t.me/droptape" target="_blank" rel="noopener noreferrer">https://t.me/droptape</a></li></ul>

Все цікаве зі світу музики. Останні новини зі світу українською та світової музики, огляди альбомів, Історії пісень, тематичні плейлисти, а також багато-багато обговорень.

Музика

Ви можете стати спонсором цієї рубрики. Пишіть на <a href="mailto:adv@nachasi.com">adv@nachasi.com</a>.

Невеликий додаток до огляду дискографії

💽 Slipknot як найкращий альбом божевільної дев'ятки з Айови

<h2>Introduction</h2>
<em>Papers, Please </em>є класичним прикладом інді-ігор. Незвичайна ідея, простий за своєю суттю, але цікавий ґеймплей та піксельна графіка. Вона привернула багато уваги та отримала безліч гарних відгуків.

<em>Лукас Поуп </em>створив гру через 3 роки після того, як покинув Naughty Dog. Він багато подорожував, що змусило його звернути увагу до роботи імміграційного інспектора. Лукас подумав, що досвід перевірки паспортів можна перетворити на кумедну гру, показавши пропускний пункт з іншого боку. Це з першого погляду складна, яка викликає жаль, робота могла стати (і в результаті стала) цікавим досвідом.
<h2>Setting. Visual and sound design</h2>
Ви перемагаєте в жовтневій лотереї робочих місць і вступаєте на посаду інспектора на пропускному пункті Ґрестін. Разом із роботою головний герой отримує службову квартиру 8-го класу, в якій він житиме разом із сім'єю.

Гравець має мінімальну інформацію про країну, в якій знаходиться. Арстотцька — тоталітарна держава із суворими законами. Нещодавно закінчилася тривала війна між Арстотцькою та Колечією. Від цього в країні важкий економічний та соціальний стан — брак грошей, безробіття, безладдя. Гравець постійно стикається з контрабандою, хабарами, терористичними актами тощо. Це змушує вас покладатися на власну уяву та висновки: чи вірити державі, чи допомагати людям?

Таку похмуру атмосферу підтримує візуальний стиль. Тьмяні та холодні тони надають «сірості» грі. А мінімальна деталізація змушує гравця самому додумувати образи.

[blockquote_with_author name="<strong>Lucas Pope</strong>" position="" content="<em>Я вибрав приглушені кольори і прибрав безліч деталей, щоб спробувати передати похмурий настрій та зменшити сторонній візуальний безлад</em>"]

У грі є лише одна коротка мелодія. Основну роль відіграють звукові ефекти. У тиші ви чуєте лише голос людей та звуки своєї роботи. Це, своєю чергою, створює особливу атмосферу рутини.

Виражені звуки робочого столу: друку, книги, ящики, кнопки — <em>імітують тактильність робочого простору і роблять його «справжнім»</em>.
<h2>Gameplay</h2>
<img src="https://admin.nachasi.com/wp-content/uploads/2022/07/62deadfb65a9f_20220203100828_1.jpg">

Papers, Please — це тест, що поступово збільшується в складності, на уважність. Ваше завдання перевіряти на справжність документи, що в'їжджають. Також у гравця є книга з усіма правилами та іншою довідковою інформацією. Кожен новий робочий день ви отримуєте листівку від міністерства, в якій описані зміни у зведенні правил. З'являються нові документи. Поступово гравцю пропонують нові інструменти: друк причини, зняття відбитків пальців, сканер. Крім поліпшень робочого столу, які можна купити, ви починаєте якось систематизувати робоче місце, щоб якомога ефективніше виконувати обов'язки митного інспектора.

[background_substrate_simple color="#b5e6b3"]
<h5>— Наступний!</h5>
<h5>— Ваші документи! Яка мета вашої подорожі?</h5>
<h5>— Я Тут просто транзитом.</h5>
<h5>— Тривалість візиту?</h5>
<h5>— На кілька місяців.</h5>
<h5>— Тут вказана інша тривалість поїздки.</h5>
<h5>— Так, звичайно. Я думаю, кілька тижнів не більше.</h5>
<h5>* Звук штампу *</h5>
<h5>— Ласкаво просимо до Арстотська.</h5>
[/background_substrate_simple]

Гравець заробляє кредити (національна валюта) за кожного правильно перевіреного ним в'їжджає, отримує хабарі або приймає кредити як нагороду за надану послугу чи допомогу.

Щодня наприкінці кожного робочого дня відображається грошовий баланс, де гравець також може контролювати витрати та стан членів вашої родини. Кредити необхідні для оплати витрат: опалення, квартира, продукти, подарунки та ліки.

[blockquote_with_author name="<strong>Lucas Pope</strong>" position="" content="<em>Такий простий екран досить нудний, але моя мета полягала в тому, щоб залишити ігрову сім'ю значною мірою невизначеною, щоб гравцеві було легше проектувати свою власну сім'ю на ігрову</em>"]

Управління сім'єю у нічний час покликане посилити вашу повсякденну роботу. Гравець завжди стоїть перед вибором: відпустити чи заарештувати, щоб отримати частку від охоронця, допомогти, незважаючи на штраф, чи діяти за статутом?

Чи варто впускати подружню пару, яка хоче разом емігрувати, якщо має документи в порядку, а в неї немає? Що, якщо він запропонує вам невеликий хабар, а ваша дитина захворіла? А як щодо того, коли ваші власні начальники просять вас змінити правила заради їхньої вигоди? Рішення доводиться приймати швидко, щоб не втратити час і обробити якнайбільше людей, бо вдома тобі потрібно нагодувати сім'ю та ще сплатити податки, щоб не сісти до в'язниці. Буває, що ти все-таки допомагаєш комусь пройти, а наступного ранку читаєш у газеті, що той влаштував теракт. Після цього, ти ще раз подумаєш перед тим, як пропустити людину, яка попросить про допомогу.

[blockquote_with_author name="<strong>Lucas Pope</strong>" position="" content="<em>Щодо розповіді, я відчував, що це важливий спосіб олюднити наслідки вашої роботи. Це також підтримує основний емпатичний посил: ви виконуєте важку роботу, приймаєте важкі рішення, і вам часто доводиться вибирати між турботою про свою сім'ю і тим, що вважаєте морально правильним</em>"]

Ваші дії можуть впливати на сюжет. Гравець завжди обтяжений знанням, що його дії визначають долі людей.

Якщо ви помилилися і пропустили людину, яку не можна було пропускати (або не пропустили, а її можна було пропустити), то ви отримаєте зауваження. Декілька перших будуть лише попереджувальними, а потім кожне зауваження коштуватиме вам 5 кредитів.

Зрештою, за кожним схваленням або відмовою йдуть секунди напруги, поки гравець з жахом чекає звуку принтера, що друкує зауваження. Тиша – полегшення. «<em>Наступний!</em>»

<img src="https://admin.nachasi.com/wp-content/uploads/2022/07/62deb12261472_20211226223843_1.jpg">"І все-таки Арстотцка вдячна вам за вірну службу"
<h2>Idea</h2>
Вона полягала в тому, щоб наочно показати іншу сторону ситуацій, які, як правило, бачать споживачі контенту подібних тематик. Ви не шпигун, який перевозить секретні речі через кордон, а людина, яка перевіряє її. Ви не б'єтеся з порушником, а просто натискаєте кнопку «арештувати». Така концепція торкнулася не тільки вибору, ким буде гравець і чим буде його діяльність, а й складні питання, які підніматиме гра.

[blockquote_with_author name="<strong>Lucas Pope</strong>" position="" content="<em>Моя мета полягала в тому, щоб олюднити людей, яких зазвичай вважають ворогами, і показати, що всі сторони політичного питання можуть мати виправдання</em>"]

Саме цим займаються іммігранти, розповідаючи свої історії та змушуючи робити вас складний моральний вибір. Особливо ці маленькі сценарії добре корелюють зі змінною світовою ситуацією у грі: внутрішній стан країн та їхнє відношення між собою.

Гра змушує вас зайняти чийсь бік. Через це ви вибираєте певний стиль гри, який безпосередньо впливає на досвід, що отримується. Гравець може відчувати певну владу (все ж він вирішує долі людей). Це відчуття може перевищити страх страхів. Або навпаки, тиск і страх від законів Арстоцкі змушуватимуть робити вас те, чого ви не хочете. Звісно, ​​цими двома прикладами не обмежуються поведінки гравців.

Я, наприклад, став холоднокровним неупередженим інспектором. Перевіряв усі неточності, до кінця переконувався у достовірності слів тих, хто в'їжджає. Здавалося, що я працюю вже не перший рік і весь процес був для мене рутиною. Не звертав уваги на людину – мене хвилювали лише документи. Поглядав на них лише, щоб перевірити відповідність фото у паспорті та їхнє зростання. Я вірив в Арстотцку: у її принципи та закони. І лише інколи я допомагав людям. При цьому гроші не були причиною моїх рішень. Їх вистачало. Хоча, я щоразу відчував тягар на душі, дивлячись на статус кожного члена сім'ї та на витрати, які потрібно було обирати (що сплатити цього разу: їжу чи опалення). Так, у сім'ї ніхто не помер. Я навіть зміг подбати про племінницю.

Перший раз я зіграв на найпозитивніший фінал, до кінця залишившись відданим Арстотцьку. Але, гадаю, ідею Лукаса найкраще відображає кінцівка, в якій ви біжите зі своєю родиною до іншої країни. У перше проходження раджу саме її.

<img src="https://admin.nachasi.com/wp-content/uploads/2022/07/62deb69c4f422_20220203170647_1.jpg">

 
<h2>Conclusion</h2>
Papers, please – антиутопічний трилер. Незважаючи на свою похмуру атмосферу в неї весело та цікаво грати. Вона змушує вас взятися за незвичайне для ігор заняття офісну роботу. Привабливість гри полягає в методі оповідання та в тому, як вона змушує переживати важкі рішення.

Це чудовий приклад того, що будь-яка ідея, будь-яка механіка, навіть найшаленіша, може стати чудовою грою. Заохочую вас зіграти у Papers, please. Адже тільки так ви зможете повною мірою зрозуміти і відчути цю гру, що не має аналогів.

<strong>Побачимось незабаром!</strong> 🖖🏻

P.S.: можете підписатися на мій telegram-канал "<a href="https://t.me/ArtOfGameDesign" target="_blank" rel="noopener noreferrer">GAME DESIGN — мистецтво</a>", в якому я публікую більше контенту на тему ігор.

<h2>Introduction</h2><p><em>Papers, Please </em>є класичним прикладом інді-ігор. Незвичайна ідея, простий за своєю суттю, але цікавий ґеймплей та піксельна графіка. Вона привернула багато уваги та отримала безліч гарних відгуків.</p><p><em>Лукас Поуп </em>створив гру через 3 роки після того, як покинув Naughty Dog. Він багато подорожував, що змусило його звернути увагу до роботи імміграційного інспектора. Лукас подумав, що досвід перевірки паспортів можна перетворити на кумедну гру, показавши пропускний пункт з іншого боку. Це з першого погляду складна, яка викликає жаль, робота могла стати (і в результаті стала) цікавим досвідом.</p><h2>Setting. Visual and sound design</h2><p>Ви перемагаєте в жовтневій лотереї робочих місць і вступаєте на посаду інспектора на пропускному пункті Ґрестін. Разом із роботою головний герой отримує службову квартиру 8-го класу, в якій він житиме разом із сім&#8217;єю.</p><p>Гравець має мінімальну інформацію про країну, в якій знаходиться. Арстотцька — тоталітарна держава із суворими законами. Нещодавно закінчилася тривала війна між Арстотцькою та Колечією. Від цього в країні важкий економічний та соціальний стан — брак грошей, безробіття, безладдя. Гравець постійно стикається з контрабандою, хабарами, терористичними актами тощо. Це змушує вас покладатися на власну уяву та висновки: чи вірити державі, чи допомагати людям?</p><p>Таку похмуру атмосферу підтримує візуальний стиль. Тьмяні та холодні тони надають «сірості» грі. А мінімальна деталізація змушує гравця самому додумувати образи.</p>	<blockquote class="shortcode-blockquote">		<p><em>Я вибрав приглушені кольори і прибрав безліч деталей, щоб спробувати передати похмурий настрій та зменшити сторонній візуальний безлад</em></p>					<cite>									<span><strong><strong>Lucas Pope</strong></strong></span> 							</cite>			</blockquote><p>У грі є лише одна коротка мелодія. Основну роль відіграють звукові ефекти. У тиші ви чуєте лише голос людей та звуки своєї роботи. Це, своєю чергою, створює особливу атмосферу рутини.</p><p>Виражені звуки робочого столу: друку, книги, ящики, кнопки — <em>імітують тактильність робочого простору і роблять його «справжнім»</em>.</p><h2>Gameplay</h2><p><img src="/wp-content/uploads/2022/07/62deadfb65a9f_20220203100828_1.jpg"></p><p>Papers, Please — це тест, що поступово збільшується в складності, на уважність. Ваше завдання перевіряти на справжність документи, що в&#8217;їжджають. Також у гравця є книга з усіма правилами та іншою довідковою інформацією. Кожен новий робочий день ви отримуєте листівку від міністерства, в якій описані зміни у зведенні правил. З&#8217;являються нові документи. Поступово гравцю пропонують нові інструменти: друк причини, зняття відбитків пальців, сканер. Крім поліпшень робочого столу, які можна купити, ви починаєте якось систематизувати робоче місце, щоб якомога ефективніше виконувати обов&#8217;язки митного інспектора.</p>	<div class="note"  style="background-color:#b5e6b3">		<h5>— Наступний!</h5><h5>— Ваші документи! Яка мета вашої подорожі?</h5><h5>— Я Тут просто транзитом.</h5><h5>— Тривалість візиту?</h5><h5>— На кілька місяців.</h5><h5>— Тут вказана інша тривалість поїздки.</h5><h5>— Так, звичайно. Я думаю, кілька тижнів не більше.</h5><h5>* Звук штампу *</h5><h5>— Ласкаво просимо до Арстотська.</h5>		<div class="corner"></div>	</div><p>Гравець заробляє кредити (національна валюта) за кожного правильно перевіреного ним в&#8217;їжджає, отримує хабарі або приймає кредити як нагороду за надану послугу чи допомогу.</p><p>Щодня наприкінці кожного робочого дня відображається грошовий баланс, де гравець також може контролювати витрати та стан членів вашої родини. Кредити необхідні для оплати витрат: опалення, квартира, продукти, подарунки та ліки.</p>	<blockquote class="shortcode-blockquote">		<p><em>Такий простий екран досить нудний, але моя мета полягала в тому, щоб залишити ігрову сім'ю значною мірою невизначеною, щоб гравцеві було легше проектувати свою власну сім'ю на ігрову</em></p>					<cite>									<span><strong><strong>Lucas Pope</strong></strong></span> 							</cite>			</blockquote><p>Управління сім&#8217;єю у нічний час покликане посилити вашу повсякденну роботу. Гравець завжди стоїть перед вибором: відпустити чи заарештувати, щоб отримати частку від охоронця, допомогти, незважаючи на штраф, чи діяти за статутом?</p><p>Чи варто впускати подружню пару, яка хоче разом емігрувати, якщо має документи в порядку, а в неї немає? Що, якщо він запропонує вам невеликий хабар, а ваша дитина захворіла? А як щодо того, коли ваші власні начальники просять вас змінити правила заради їхньої вигоди? Рішення доводиться приймати швидко, щоб не втратити час і обробити якнайбільше людей, бо вдома тобі потрібно нагодувати сім&#8217;ю та ще сплатити податки, щоб не сісти до в&#8217;язниці. Буває, що ти все-таки допомагаєш комусь пройти, а наступного ранку читаєш у газеті, що той влаштував теракт. Після цього, ти ще раз подумаєш перед тим, як пропустити людину, яка попросить про допомогу.</p>	<blockquote class="shortcode-blockquote">		<p><em>Щодо розповіді, я відчував, що це важливий спосіб олюднити наслідки вашої роботи. Це також підтримує основний емпатичний посил: ви виконуєте важку роботу, приймаєте важкі рішення, і вам часто доводиться вибирати між турботою про свою сім'ю і тим, що вважаєте морально правильним</em></p>					<cite>									<span><strong><strong>Lucas Pope</strong></strong></span> 							</cite>			</blockquote><p>Ваші дії можуть впливати на сюжет. Гравець завжди обтяжений знанням, що його дії визначають долі людей.</p><p>Якщо ви помилилися і пропустили людину, яку не можна було пропускати (або не пропустили, а її можна було пропустити), то ви отримаєте зауваження. Декілька перших будуть лише попереджувальними, а потім кожне зауваження коштуватиме вам 5 кредитів.</p><p>Зрештою, за кожним схваленням або відмовою йдуть секунди напруги, поки гравець з жахом чекає звуку принтера, що друкує зауваження. Тиша – полегшення. «<em>Наступний!</em>»</p><p><img src="/wp-content/uploads/2022/07/62deb12261472_20211226223843_1.jpg">&#8220;І все-таки Арстотцка вдячна вам за вірну службу&#8221;</p><h2>Idea</h2><p>Вона полягала в тому, щоб наочно показати іншу сторону ситуацій, які, як правило, бачать споживачі контенту подібних тематик. Ви не шпигун, який перевозить секретні речі через кордон, а людина, яка перевіряє її. Ви не б&#8217;єтеся з порушником, а просто натискаєте кнопку «арештувати». Така концепція торкнулася не тільки вибору, ким буде гравець і чим буде його діяльність, а й складні питання, які підніматиме гра.</p>	<blockquote class="shortcode-blockquote">		<p><em>Моя мета полягала в тому, щоб олюднити людей, яких зазвичай вважають ворогами, і показати, що всі сторони політичного питання можуть мати виправдання</em></p>					<cite>									<span><strong><strong>Lucas Pope</strong></strong></span> 							</cite>			</blockquote><p>Саме цим займаються іммігранти, розповідаючи свої історії та змушуючи робити вас складний моральний вибір. Особливо ці маленькі сценарії добре корелюють зі змінною світовою ситуацією у грі: внутрішній стан країн та їхнє відношення між собою.</p><p>Гра змушує вас зайняти чийсь бік. Через це ви вибираєте певний стиль гри, який безпосередньо впливає на досвід, що отримується. Гравець може відчувати певну владу (все ж він вирішує долі людей). Це відчуття може перевищити страх страхів. Або навпаки, тиск і страх від законів Арстоцкі змушуватимуть робити вас те, чого ви не хочете. Звісно, ​​цими двома прикладами не обмежуються поведінки гравців.</p><p>Я, наприклад, став холоднокровним неупередженим інспектором. Перевіряв усі неточності, до кінця переконувався у достовірності слів тих, хто в&#8217;їжджає. Здавалося, що я працюю вже не перший рік і весь процес був для мене рутиною. Не звертав уваги на людину – мене хвилювали лише документи. Поглядав на них лише, щоб перевірити відповідність фото у паспорті та їхнє зростання. Я вірив в Арстотцку: у її принципи та закони. І лише інколи я допомагав людям. При цьому гроші не були причиною моїх рішень. Їх вистачало. Хоча, я щоразу відчував тягар на душі, дивлячись на статус кожного члена сім&#8217;ї та на витрати, які потрібно було обирати (що сплатити цього разу: їжу чи опалення). Так, у сім&#8217;ї ніхто не помер. Я навіть зміг подбати про племінницю.</p><p>Перший раз я зіграв на найпозитивніший фінал, до кінця залишившись відданим Арстотцьку. Але, гадаю, ідею Лукаса найкраще відображає кінцівка, в якій ви біжите зі своєю родиною до іншої країни. У перше проходження раджу саме її.</p><p><img src="/wp-content/uploads/2022/07/62deb69c4f422_20220203170647_1.jpg"></p><p> </p><h2>Conclusion</h2><p>Papers, please – антиутопічний трилер. Незважаючи на свою похмуру атмосферу в неї весело та цікаво грати. Вона змушує вас взятися за незвичайне для ігор заняття офісну роботу. Привабливість гри полягає в методі оповідання та в тому, як вона змушує переживати важкі рішення.</p><p>Це чудовий приклад того, що будь-яка ідея, будь-яка механіка, навіть найшаленіша, може стати чудовою грою. Заохочую вас зіграти у Papers, please. Адже тільки так ви зможете повною мірою зрозуміти і відчути цю гру, що не має аналогів.</p><p><strong>Побачимось незабаром!</strong> 🖖🏻</p><p>P.S.: можете підписатися на мій telegram-канал &#8220;<a href="https://t.me/ArtOfGameDesign" target="_blank" rel="noopener noreferrer">GAME DESIGN — мистецтво</a>&#8220;, в якому я публікую більше контенту на тему ігор.</p>

<p>Introduction</p><p>Papers, Please u0454 u043au043bu0430u0441u0438u0447u043du0438u043c u043fu0440u0438u043au043bu0430u0434u043eu043c u0456u043du0434u0456-u0456u0433u043eu0440. u041du0435u0437u0432u0438u0447u0430u0439u043du0430 u0456u0434u0435u044f, u043fu0440u043eu0441u0442u0438u0439 u0437u0430 u0441u0432u043eu0454u044e u0441u0443u0442u0442u044e, u0430u043bu0435 u0446u0456u043au0430u0432u0438u0439 u0433u0435u0439u043cu043fu043bu0435u0439 u0442u0430 u043fu0456u043au0441u0435u043bu044cu043du0430 u0433u0440u0430u0444u0456u043au0430. u0412u043eu043du0430 u043fu0440u0438u0432u0435u0440u043du0443u043bu0430 u0431u0430u0433u0430u0442u043e u0443u0432u0430u0433u0438 u0442u0430 u043eu0442u0440u0438u043cu0430u043bu0430 u0431u0435u0437u043bu0456u0447 u0433u0430u0440u043du0438u0445 u0432u0456u0434u0433u0443u043au0456u0432.</p><p>u041bu0443u043au0430u0441 u041fu043eu0443u043f u0441u0442u0432u043eu0440u0438u0432 u0433u0440u0443 u0447u0435u0440u0435u0437 3 u0440u043eu043au0438 u043fu0456u0441u043bu044f u0432u0456u0434u0445u043eu0434u0443 u0437 Naughty Dog. u0412u0456u043d u0431u0430u0433u0430u0442u043e u043fu043eu0434u043eu0440u043eu0436u0443u0432u0430u0432, u0449u043e u0437u043cu0443u0441u0438u043bu043e u0439u043eu0433u043e u0437u0432u0435u0440u043du0443u0442u0438 u0443u0432u0430u0433u0443 u0434u043e u0440u043eu0431u043eu0442u0438 u0456u043cu043cu0456u0433u0440u0430u0446u0456u0439u043du043eu0433u043e u0456u043du0441u043fu0435u043au0442u043eu0440u0430. u041bu0443u043au0430u0441 u043fu043eu0434u0443u043cu0430u0432, u0449u043e u0434u043eu0441u0432u0456u0434 u043fu0435u0440u0435u0432u0456u0440u043au0438 u043fu0430u0441u043fu043eu0440u0442u0456u0432 u043cu043eu0436u043du0430 u043fu0435u0440u0435u0442u0432u043eu0440u0438u0442u0438 u043du0430 u043au0443u043cu0435u0434u043du0443 u0433u0440u0443, u043fu043eu043au0430u0437u0430u0432u0448u0438 u043fu0440u043eu043fu0443u0441u043au043du0438u0439 u043fu0443u043du043au0442 u0437 u0456u043du0448u043eu0433u043e u0431u043eu043au0443. u0426u0435 u0437 u043fu0435u0440u0448u043eu0433u043e u043fu043eu0433u043bu044fu0434u0443 u0441u043au043bu0430u0434u043du0430, u044fu043au0430 u0432u0438u043au043bu0438u043au0430u0454 u0436u0430u043bu044c, u0440u043eu0431u043eu0442u0430 u043cu043eu0433u043bu0430 u0441u0442u0430u0442u0438 (u0456 u0432 u0440u0435u0437u0443u043bu044cu0442u0430u0442u0456 u0441u0442u0430u043bu0430) u0446u0456u043au0430u0432u0438u043c u0434u043eu0441u0432u0456u0434u043eu043c.</p>

20220203170647_1.jpg

Papers, Please. u0417u0430u0445u043eu043fu043bu044eu044eu0447u0430 u0433u0440u0430 u043fu0440u043e u043du0443u0434u043du0443 u043fu0440u0430u0446u044e

Розвіюємо міфи про те, що геймінг — це дитяча забавка. У рубриці ви прочитаєте огляди на ігри, знайдете гру на вечір у підбірках, дізнаєтеся цікаві факти про ігрову індустрію та зрозумієте, чому ігри заробляють більше за кіноіндустрію.

Ігри

Одна з ігор, що мають винятковий ґеймплей. Що він представляє з себе?

<h2>Introduction</h2>
<em>Papers, Please </em>є класичним прикладом інді-ігор. Незвичайна ідея, простий за своєю суттю, але цікавий ґеймплей та піксельна графіка. Вона привернула багато уваги та отримала безліч гарних відгуків.

<em>Лукас Поуп </em>створив гру через 3 роки після того, як покинув Naughty Dog. Він багато подорожував, що змусило його звернути увагу до роботи імміграційного інспектора. Лукас подумав, що досвід перевірки паспортів можна перетворити на кумедну гру, показавши пропускний пункт з іншого боку. Це з першого погляду складна, яка викликає жаль, робота могла стати (і в результаті стала) цікавим досвідом.
<h2>Setting. Visual and sound design</h2>
Ви перемагаєте в жовтневій лотереї робочих місць і вступаєте на посаду інспектора на пропускному пункті Ґрестін. Разом із роботою головний герой отримує службову квартиру 8-го класу, в якій він житиме разом із сім'єю.

Гравець має мінімальну інформацію про країну, в якій знаходиться. Арстотцька — тоталітарна держава із суворими законами. Нещодавно закінчилася тривала війна між Арстотцькою та Колечією. Від цього в країні важкий економічний та соціальний стан — брак грошей, безробіття, безладдя. Гравець постійно стикається з контрабандою, хабарами, терористичними актами тощо. Це змушує вас покладатися на власну уяву та висновки: чи вірити державі, чи допомагати людям?

Таку похмуру атмосферу підтримує візуальний стиль. Тьмяні та холодні тони надають «сірості» грі. А мінімальна деталізація змушує гравця самому додумувати образи.

[blockquote_with_author name="<strong>Lucas Pope</strong>" position="" content="<em>Я вибрав приглушені кольори і прибрав безліч деталей, щоб спробувати передати похмурий настрій та зменшити сторонній візуальний безлад</em>"]

У грі є лише одна коротка мелодія. Основну роль відіграють звукові ефекти. У тиші ви чуєте лише голос людей та звуки своєї роботи. Це, своєю чергою, створює особливу атмосферу рутини.

Виражені звуки робочого столу: друку, книги, ящики, кнопки — <em>імітують тактильність робочого простору і роблять його «справжнім»</em>.
<h2>Gameplay</h2>
<img src="https://admin.nachasi.com/wp-content/uploads/2022/07/62deadfb65a9f_20220203100828_1.jpg" />

Papers, Please — це тест, що поступово збільшується в складності, на уважність. Ваше завдання перевіряти на справжність документи, що в'їжджають. Також у гравця є книга з усіма правилами та іншою довідковою інформацією. Кожен новий робочий день ви отримуєте листівку від міністерства, в якій описані зміни у зведенні правил. З'являються нові документи. Поступово гравцю пропонують нові інструменти: друк причини, зняття відбитків пальців, сканер. Крім поліпшень робочого столу, які можна купити, ви починаєте якось систематизувати робоче місце, щоб якомога ефективніше виконувати обов'язки митного інспектора.

[background_substrate_simple color="#b5e6b3"]
<h5>— Наступний!</h5>
<h5>— Ваші документи! Яка мета вашої подорожі?</h5>
<h5>— Я Тут просто транзитом.</h5>
<h5>— Тривалість візиту?</h5>
<h5>— На кілька місяців.</h5>
<h5>— Тут вказана інша тривалість поїздки.</h5>
<h5>— Так, звичайно. Я думаю, кілька тижнів не більше.</h5>
<h5>* Звук штампу *</h5>
<h5>— Ласкаво просимо до Арстотська.</h5>
[/background_substrate_simple]

Гравець заробляє кредити (національна валюта) за кожного правильно перевіреного ним в'їжджає, отримує хабарі або приймає кредити як нагороду за надану послугу чи допомогу.

Щодня наприкінці кожного робочого дня відображається грошовий баланс, де гравець також може контролювати витрати та стан членів вашої родини. Кредити необхідні для оплати витрат: опалення, квартира, продукти, подарунки та ліки.

[blockquote_with_author name="<strong>Lucas Pope</strong>" position="" content="<em>Такий простий екран досить нудний, але моя мета полягала в тому, щоб залишити ігрову сім'ю значною мірою невизначеною, щоб гравцеві було легше проектувати свою власну сім'ю на ігрову</em>"]

Управління сім'єю у нічний час покликане посилити вашу повсякденну роботу. Гравець завжди стоїть перед вибором: відпустити чи заарештувати, щоб отримати частку від охоронця, допомогти, незважаючи на штраф, чи діяти за статутом?

Чи варто впускати подружню пару, яка хоче разом емігрувати, якщо має документи в порядку, а в неї немає? Що, якщо він запропонує вам невеликий хабар, а ваша дитина захворіла? А як щодо того, коли ваші власні начальники просять вас змінити правила заради їхньої вигоди? Рішення доводиться приймати швидко, щоб не втратити час і обробити якнайбільше людей, бо вдома тобі потрібно нагодувати сім'ю та ще сплатити податки, щоб не сісти до в'язниці. Буває, що ти все-таки допомагаєш комусь пройти, а наступного ранку читаєш у газеті, що той влаштував теракт. Після цього, ти ще раз подумаєш перед тим, як пропустити людину, яка попросить про допомогу.

[blockquote_with_author name="<strong>Lucas Pope</strong>" position="" content="<em>Щодо розповіді, я відчував, що це важливий спосіб олюднити наслідки вашої роботи. Це також підтримує основний емпатичний посил: ви виконуєте важку роботу, приймаєте важкі рішення, і вам часто доводиться вибирати між турботою про свою сім'ю і тим, що вважаєте морально правильним</em>"]

Ваші дії можуть впливати на сюжет. Гравець завжди обтяжений знанням, що його дії визначають долі людей.

Якщо ви помилилися і пропустили людину, яку не можна було пропускати (або не пропустили, а її можна було пропустити), то ви отримаєте зауваження. Декілька перших будуть лише попереджувальними, а потім кожне зауваження коштуватиме вам 5 кредитів.

Зрештою, за кожним схваленням або відмовою йдуть секунди напруги, поки гравець з жахом чекає звуку принтера, що друкує зауваження. Тиша – полегшення. «<em>Наступний!</em>»

<img src="https://admin.nachasi.com/wp-content/uploads/2022/07/62deb12261472_20211226223843_1.jpg" />"І все-таки Арстотцка вдячна вам за вірну службу"
<h2>Idea</h2>
Вона полягала в тому, щоб наочно показати іншу сторону ситуацій, які, як правило, бачать споживачі контенту подібних тематик. Ви не шпигун, який перевозить секретні речі через кордон, а людина, яка перевіряє її. Ви не б'єтеся з порушником, а просто натискаєте кнопку «арештувати». Така концепція торкнулася не тільки вибору, ким буде гравець і чим буде його діяльність, а й складні питання, які підніматиме гра.

[blockquote_with_author name="<strong>Lucas Pope</strong>" position="" content="<em>Моя мета полягала в тому, щоб олюднити людей, яких зазвичай вважають ворогами, і показати, що всі сторони політичного питання можуть мати виправдання</em>"]

Саме цим займаються іммігранти, розповідаючи свої історії та змушуючи робити вас складний моральний вибір. Особливо ці маленькі сценарії добре корелюють зі змінною світовою ситуацією у грі: внутрішній стан країн та їхнє відношення між собою.

Гра змушує вас зайняти чийсь бік. Через це ви вибираєте певний стиль гри, який безпосередньо впливає на досвід, що отримується. Гравець може відчувати певну владу (все ж він вирішує долі людей). Це відчуття може перевищити страх страхів. Або навпаки, тиск і страх від законів Арстоцкі змушуватимуть робити вас те, чого ви не хочете. Звісно, ​​цими двома прикладами не обмежуються поведінки гравців.

Я, наприклад, став холоднокровним неупередженим інспектором. Перевіряв усі неточності, до кінця переконувався у достовірності слів тих, хто в'їжджає. Здавалося, що я працюю вже не перший рік і весь процес був для мене рутиною. Не звертав уваги на людину – мене хвилювали лише документи. Поглядав на них лише, щоб перевірити відповідність фото у паспорті та їхнє зростання. Я вірив в Арстотцку: у її принципи та закони. І лише інколи я допомагав людям. При цьому гроші не були причиною моїх рішень. Їх вистачало. Хоча, я щоразу відчував тягар на душі, дивлячись на статус кожного члена сім'ї та на витрати, які потрібно було обирати (що сплатити цього разу: їжу чи опалення). Так, у сім'ї ніхто не помер. Я навіть зміг подбати про племінницю.

Перший раз я зіграв на найпозитивніший фінал, до кінця залишившись відданим Арстотцьку. Але, гадаю, ідею Лукаса найкраще відображає кінцівка, в якій ви біжите зі своєю родиною до іншої країни. У перше проходження раджу саме її.

<img src="https://admin.nachasi.com/wp-content/uploads/2022/07/62deb69c4f422_20220203170647_1.jpg" />

&nbsp;
<h2>Conclusion</h2>
Papers, please – антиутопічний трилер. Незважаючи на свою похмуру атмосферу в неї весело та цікаво грати. Вона змушує вас взятися за незвичайне для ігор заняття офісну роботу. Привабливість гри полягає в методі оповідання та в тому, як вона змушує переживати важкі рішення.

Це чудовий приклад того, що будь-яка ідея, будь-яка механіка, навіть найшаленіша, може стати чудовою грою. Заохочую вас зіграти у Papers, please. Адже тільки так ви зможете повною мірою зрозуміти і відчути цю гру, що не має аналогів.

<strong>Побачимось незабаром!</strong> 🖖🏻

P.S.: можете підписатися на мій telegram-канал "<a href="https://t.me/ArtOfGameDesign" target="_blank" rel="noopener noreferrer">GAME DESIGN — мистецтво</a>", в якому я публікую більше контенту на тему ігор.

<h2>Introduction</h2><p><em>Papers, Please </em>є класичним прикладом інді-ігор. Незвичайна ідея, простий за своєю суттю, але цікавий ґеймплей та піксельна графіка. Вона привернула багато уваги та отримала безліч гарних відгуків.</p><p><em>Лукас Поуп </em>створив гру через 3 роки після того, як покинув Naughty Dog. Він багато подорожував, що змусило його звернути увагу до роботи імміграційного інспектора. Лукас подумав, що досвід перевірки паспортів можна перетворити на кумедну гру, показавши пропускний пункт з іншого боку. Це з першого погляду складна, яка викликає жаль, робота могла стати (і в результаті стала) цікавим досвідом.</p><h2>Setting. Visual and sound design</h2><p>Ви перемагаєте в жовтневій лотереї робочих місць і вступаєте на посаду інспектора на пропускному пункті Ґрестін. Разом із роботою головний герой отримує службову квартиру 8-го класу, в якій він житиме разом із сім&#8217;єю.</p><p>Гравець має мінімальну інформацію про країну, в якій знаходиться. Арстотцька — тоталітарна держава із суворими законами. Нещодавно закінчилася тривала війна між Арстотцькою та Колечією. Від цього в країні важкий економічний та соціальний стан — брак грошей, безробіття, безладдя. Гравець постійно стикається з контрабандою, хабарами, терористичними актами тощо. Це змушує вас покладатися на власну уяву та висновки: чи вірити державі, чи допомагати людям?</p><p>Таку похмуру атмосферу підтримує візуальний стиль. Тьмяні та холодні тони надають «сірості» грі. А мінімальна деталізація змушує гравця самому додумувати образи.</p>	<blockquote class="shortcode-blockquote">		<p><em>Я вибрав приглушені кольори і прибрав безліч деталей, щоб спробувати передати похмурий настрій та зменшити сторонній візуальний безлад</em></p>					<cite>									<span><strong><strong>Lucas Pope</strong></strong></span> 							</cite>			</blockquote><p>У грі є лише одна коротка мелодія. Основну роль відіграють звукові ефекти. У тиші ви чуєте лише голос людей та звуки своєї роботи. Це, своєю чергою, створює особливу атмосферу рутини.</p><p>Виражені звуки робочого столу: друку, книги, ящики, кнопки — <em>імітують тактильність робочого простору і роблять його «справжнім»</em>.</p><h2>Gameplay</h2><p><img src="/wp-content/uploads/2022/07/62deadfb65a9f_20220203100828_1.jpg" /></p><p>Papers, Please — це тест, що поступово збільшується в складності, на уважність. Ваше завдання перевіряти на справжність документи, що в&#8217;їжджають. Також у гравця є книга з усіма правилами та іншою довідковою інформацією. Кожен новий робочий день ви отримуєте листівку від міністерства, в якій описані зміни у зведенні правил. З&#8217;являються нові документи. Поступово гравцю пропонують нові інструменти: друк причини, зняття відбитків пальців, сканер. Крім поліпшень робочого столу, які можна купити, ви починаєте якось систематизувати робоче місце, щоб якомога ефективніше виконувати обов&#8217;язки митного інспектора.</p>	<div class="note"  style="background-color:#b5e6b3">		<h5>— Наступний!</h5><h5>— Ваші документи! Яка мета вашої подорожі?</h5><h5>— Я Тут просто транзитом.</h5><h5>— Тривалість візиту?</h5><h5>— На кілька місяців.</h5><h5>— Тут вказана інша тривалість поїздки.</h5><h5>— Так, звичайно. Я думаю, кілька тижнів не більше.</h5><h5>* Звук штампу *</h5><h5>— Ласкаво просимо до Арстотська.</h5>		<div class="corner"></div>	</div><p>Гравець заробляє кредити (національна валюта) за кожного правильно перевіреного ним в&#8217;їжджає, отримує хабарі або приймає кредити як нагороду за надану послугу чи допомогу.</p><p>Щодня наприкінці кожного робочого дня відображається грошовий баланс, де гравець також може контролювати витрати та стан членів вашої родини. Кредити необхідні для оплати витрат: опалення, квартира, продукти, подарунки та ліки.</p>	<blockquote class="shortcode-blockquote">		<p><em>Такий простий екран досить нудний, але моя мета полягала в тому, щоб залишити ігрову сім'ю значною мірою невизначеною, щоб гравцеві було легше проектувати свою власну сім'ю на ігрову</em></p>					<cite>									<span><strong><strong>Lucas Pope</strong></strong></span> 							</cite>			</blockquote><p>Управління сім&#8217;єю у нічний час покликане посилити вашу повсякденну роботу. Гравець завжди стоїть перед вибором: відпустити чи заарештувати, щоб отримати частку від охоронця, допомогти, незважаючи на штраф, чи діяти за статутом?</p><p>Чи варто впускати подружню пару, яка хоче разом емігрувати, якщо має документи в порядку, а в неї немає? Що, якщо він запропонує вам невеликий хабар, а ваша дитина захворіла? А як щодо того, коли ваші власні начальники просять вас змінити правила заради їхньої вигоди? Рішення доводиться приймати швидко, щоб не втратити час і обробити якнайбільше людей, бо вдома тобі потрібно нагодувати сім&#8217;ю та ще сплатити податки, щоб не сісти до в&#8217;язниці. Буває, що ти все-таки допомагаєш комусь пройти, а наступного ранку читаєш у газеті, що той влаштував теракт. Після цього, ти ще раз подумаєш перед тим, як пропустити людину, яка попросить про допомогу.</p>	<blockquote class="shortcode-blockquote">		<p><em>Щодо розповіді, я відчував, що це важливий спосіб олюднити наслідки вашої роботи. Це також підтримує основний емпатичний посил: ви виконуєте важку роботу, приймаєте важкі рішення, і вам часто доводиться вибирати між турботою про свою сім'ю і тим, що вважаєте морально правильним</em></p>					<cite>									<span><strong><strong>Lucas Pope</strong></strong></span> 							</cite>			</blockquote><p>Ваші дії можуть впливати на сюжет. Гравець завжди обтяжений знанням, що його дії визначають долі людей.</p><p>Якщо ви помилилися і пропустили людину, яку не можна було пропускати (або не пропустили, а її можна було пропустити), то ви отримаєте зауваження. Декілька перших будуть лише попереджувальними, а потім кожне зауваження коштуватиме вам 5 кредитів.</p><p>Зрештою, за кожним схваленням або відмовою йдуть секунди напруги, поки гравець з жахом чекає звуку принтера, що друкує зауваження. Тиша – полегшення. «<em>Наступний!</em>»</p><p><img src="/wp-content/uploads/2022/07/62deb12261472_20211226223843_1.jpg" />&#8220;І все-таки Арстотцка вдячна вам за вірну службу&#8221;</p><h2>Idea</h2><p>Вона полягала в тому, щоб наочно показати іншу сторону ситуацій, які, як правило, бачать споживачі контенту подібних тематик. Ви не шпигун, який перевозить секретні речі через кордон, а людина, яка перевіряє її. Ви не б&#8217;єтеся з порушником, а просто натискаєте кнопку «арештувати». Така концепція торкнулася не тільки вибору, ким буде гравець і чим буде його діяльність, а й складні питання, які підніматиме гра.</p>	<blockquote class="shortcode-blockquote">		<p><em>Моя мета полягала в тому, щоб олюднити людей, яких зазвичай вважають ворогами, і показати, що всі сторони політичного питання можуть мати виправдання</em></p>					<cite>									<span><strong><strong>Lucas Pope</strong></strong></span> 							</cite>			</blockquote><p>Саме цим займаються іммігранти, розповідаючи свої історії та змушуючи робити вас складний моральний вибір. Особливо ці маленькі сценарії добре корелюють зі змінною світовою ситуацією у грі: внутрішній стан країн та їхнє відношення між собою.</p><p>Гра змушує вас зайняти чийсь бік. Через це ви вибираєте певний стиль гри, який безпосередньо впливає на досвід, що отримується. Гравець може відчувати певну владу (все ж він вирішує долі людей). Це відчуття може перевищити страх страхів. Або навпаки, тиск і страх від законів Арстоцкі змушуватимуть робити вас те, чого ви не хочете. Звісно, ​​цими двома прикладами не обмежуються поведінки гравців.</p><p>Я, наприклад, став холоднокровним неупередженим інспектором. Перевіряв усі неточності, до кінця переконувався у достовірності слів тих, хто в&#8217;їжджає. Здавалося, що я працюю вже не перший рік і весь процес був для мене рутиною. Не звертав уваги на людину – мене хвилювали лише документи. Поглядав на них лише, щоб перевірити відповідність фото у паспорті та їхнє зростання. Я вірив в Арстотцку: у її принципи та закони. І лише інколи я допомагав людям. При цьому гроші не були причиною моїх рішень. Їх вистачало. Хоча, я щоразу відчував тягар на душі, дивлячись на статус кожного члена сім&#8217;ї та на витрати, які потрібно було обирати (що сплатити цього разу: їжу чи опалення). Так, у сім&#8217;ї ніхто не помер. Я навіть зміг подбати про племінницю.</p><p>Перший раз я зіграв на найпозитивніший фінал, до кінця залишившись відданим Арстотцьку. Але, гадаю, ідею Лукаса найкраще відображає кінцівка, в якій ви біжите зі своєю родиною до іншої країни. У перше проходження раджу саме її.</p><p><img src="/wp-content/uploads/2022/07/62deb69c4f422_20220203170647_1.jpg" /></p><p>&nbsp;</p><h2>Conclusion</h2><p>Papers, please – антиутопічний трилер. Незважаючи на свою похмуру атмосферу в неї весело та цікаво грати. Вона змушує вас взятися за незвичайне для ігор заняття офісну роботу. Привабливість гри полягає в методі оповідання та в тому, як вона змушує переживати важкі рішення.</p><p>Це чудовий приклад того, що будь-яка ідея, будь-яка механіка, навіть найшаленіша, може стати чудовою грою. Заохочую вас зіграти у Papers, please. Адже тільки так ви зможете повною мірою зрозуміти і відчути цю гру, що не має аналогів.</p><p><strong>Побачимось незабаром!</strong> 🖖🏻</p><p>P.S.: можете підписатися на мій telegram-канал &#8220;<a href="https://t.me/ArtOfGameDesign" target="_blank" rel="noopener noreferrer">GAME DESIGN — мистецтво</a>&#8220;, в якому я публікую більше контенту на тему ігор.</p>

🎫 Papers, Please. Захоплююча гра про нудну працю

<p>Фанати серії ігор Fallout давно сперечаються про те чия гра краще, розроблена Bethesda, які володіють правами на серію, Obsidian Entertainmant, багато серед яких вихідці оригінальних авторів гри, чи сама Interplay що створила цей унікальний всесвіт? У цьому відео я спробую визначити плюси та мінуси так званих "3D версій" ігор.

https://www.youtube.com/watch?v=n2mI6iaCL78</p>

<p>Фанати серії ігор Fallout давно сперечаються про те чия гра краще, розроблена Bethesda, які володіють правами на серію, Obsidian Entertainmant, багато серед яких вихідці оригінальних авторів гри, чи сама Interplay що створила цей унікальний всесвіт? У цьому відео я спробую визначити плюси та мінуси так званих &#8220;3D версій&#8221; ігор.</p><div class="embedded-video">							<iframe loading="lazy" width="560" height="315" src="https://www.youtube.com/embed/n2mI6iaCL78"												title="YouTube video player" frameborder="0"												allow="accelerometer; autoplay; clipboard-write; encrypted-media; gyroscope; picture-in-picture"												allowfullscreen="true"></iframe></div></p>

<p>https://www.youtube.com/watch?v=n2mI6iaCL78</p>

u0427u0438u0439 Fallout u043au0440u0430u0449u0435? u0412u0456u0434 Bethesda u0447u0438 Obsidian?

Давайте розберемось чий Fallout краще?

Фанати серії ігор Fallout давно сперечаються про те чия гра краще, розроблена Bethesda, які володіють правами на серію, Obsidian Entertainmant, багато серед яких вихідці оригінальних авторів гри, чи сама Interplay що створила цей унікальний всесвіт? У цьому відео я спробую визначити плюси та мінуси так званих "3D версій" ігор.

https://www.youtube.com/watch?v=n2mI6iaCL78

<p>Фанати серії ігор Fallout давно сперечаються про те чия гра краще, розроблена Bethesda, які володіють правами на серію, Obsidian Entertainmant, багато серед яких вихідці оригінальних авторів гри, чи сама Interplay що створила цей унікальний всесвіт? У цьому відео я спробую визначити плюси та мінуси так званих &#8220;3D версій&#8221; ігор.</p><div class="embedded-video">							<iframe loading="lazy" width="560" height="315" src="https://www.youtube.com/embed/n2mI6iaCL78"												title="YouTube video player" frameborder="0"												allow="accelerometer; autoplay; clipboard-write; encrypted-media; gyroscope; picture-in-picture"												allowfullscreen="true"></iframe></div>

🧐 Чий Fallout краще? Від Bethesda чи Obsidian? — огляд

<p>u0424u0430u043du0430u0442u0438 u0441u0435u0440u0456u0457 u0456u0433u043eu0440 Fallout u0434u0430u0432u043du043e u0441u043fu0435u0440u0435u0447u0430u044eu0442u044cu0441u044f u043fu0440u043e u0442u0435 u0447u0438u044f u0433u0440u0430 u043au0440u0430u0449u0435, u0440u043eu0437u0440u043eu0431u043bu0435u043du0430 Bethesda, u044fu043au0456 u0432u043eu043bu043eu0434u0456u044eu0442u044c u043fu0440u0430u0432u0430u043cu0438 u043du0430 u0441u0435u0440u0456u044e, Obsidian Entertainmant, u0431u0430u0433u0430u0442u043e u0441u0435u0440u0435u0434 u044fu043au0438u0445 u0432u0438u0445u0456u0434u0446u0456 u043eu0440u0438u0433u0456u043du0430u043bu044cu043du0438u0445 u0430u0432u0442u043eu0440u0456u0432 u0433u0440u0438, u0447u0438 u0441u0430u043cu0430 Interplay u0449u043e u0441u0442u0432u043eu0440u0438u043bu0430 u0446u0435u0439 u0443u043du0456u043au0430u043bu044cu043du0438u0439 u0432u0441u0435u0441u0432u0456u0442? u0423 u0446u044cu043eu043cu0443 u0432u0456u0434u0435u043e u044f u0441u043fu0440u043eu0431u0443u044e u0432u0438u0437u043du0430u0447u0438u0442u0438 u043fu043bu044eu0441u0438 u0442u0430 u043cu0456u043du0443u0441u0438 u0442u0430u043a u0437u0432u0430u043du0438u0445 "3D u0432u0435u0440u0441u0456u0439" u0456u0433u043eu0440.</p><p>https://www.youtube.com/watch?v=n2mI6iaCL78</p><p><br></p>

u0414u0430u0432u0430u0439u0442u0435 u0440u043eu0437u0431u0435u0440u0435u043cu043eu0441u044c u0447u0438u0439 Fallout u043au0440u0430u0449u0435?

u041fu0440u0435u0432u044cu044e 2.jpg

Godflesh u2014 u0441u043fu0456u0432 u043cu0430u0448u0438u043du0438, u0449u043e u0430u0433u043eu043du0456u0437u0443u0454//u041eu0433u043bu044fu0434 u0443u0441u0456u0445 u0430u043bu044cu0431u043eu043cu0456u0432 Godflesh//Streetcleaner, Pure, Selfless

u041eu0433u043bu044fu0434 u043fu043eu0432u043du043eu0457 u0434u0438u0441u043au043eu0433u0440u0430u0444u0456u0457 u0431u0440u0438u0442u0430u043du0441u044cu043au0438u0445 u043bu0435u0433u0435u043du0434 u0456u043du0434u0430u0441u0442u0440u0456u0430u043b u043cu0435u0442u0430u043bu0443 Godflesh.u00a0u00a0

Огляд повної дискографії британських легенд індастріал металу Godflesh.

🎸 Godflesh — спів машини, що агонізує / Огляд усіх альбомів гурту

<p>У попередніх частинах нашого циклу ми розповідали про різні збірки <a href="https://nachasi.com/cinema/2022/05/23/animatrix-review/" target="_blank" rel="noopener noreferrer">фантастичних</a> короткометражок. А в цій статті йтиметься про збірку “Кокпіт”, де основною лінією, що сюжетно об'єднує, служить війна, причому, ми побачимо її очима німецьких і японських солдатів.

[cut_in_video_fullwidth video="https://admin.nachasi.com/wp-content/uploads/2022/07/62dd0388eb241_The_Cockpit_-_Venger_(Music_Video).mp4" video_id="177025" title="The Cockpit - Venger (Music Video)" subtitle="Автор кліпу Knight SGC Archive"]

У 1993 році Лейдзі Мацумото вирішив перервати шестирічну творчу перерву і випустити екранізацію трьох частин своєї манги під назвою "Кокпіт". Це військові історії, присвячені Другій світовій війні та розказані від імені німецьких та японських військових. Інтерес до такої теми у автора не випадковий: його батько був чинним офіцером імператорського флоту, учасником тієї війни, а сам він виріс біля військово-повітряної бази. Навіть його ім'я, Лейдзі, означає "Воїн Зеро", а винищувач Зеро - це символ Японії у другій світовій війні. Все це зумовило його інтерес і до того періоду, і до військової техніки, яку він ретельно відтворив у своїй манзі. Але широку популярність йому принесла робота над такими аніме як "Космічний крейсер Ямато" та "Галактичний експрес 999". Мацумото вважається визнаним майстром космоопер.

<img src="https://admin.nachasi.com/wp-content/uploads/2022/07/62dd02829d132_%D0%9F%D1%96%D0%B4%D0%B9%D0%BE%D0%BC%D0%BD%D0%B0_%D1%81%D0%B8%D0%BB%D0%B0.jpg">

Збірник відкриває епізод "Підйомна сила". Це історія про німецького льотчика-винищувача та його пошук для визначення для слова “хоробрість”. Чи є хоробрістю загибель в бою, якщо її можна уникнути? Чи хоробрість – це міра відповідальності, яку готова взяти на себе людина? Фоном для цих роздумів стають польоти та повітряні бої над Європою 1944 року. Як і у всіх наступних творах циклу, тут з історичною точністю передано зовнішній вигляд літаків та іншої військової техніки. Кожна частина збірки включає в себе ретельно намальовані повітряні бої. Це одні із самих масштабних зображень повітряних битв в аніме та однозначно самі реалістичні з усіх. На цьому зроблено великий візуальний акцент. Але головний посил автор передає через своїх героїв. Дизайн всіх персонажів витриманий у стилі Мацумото: це і витончена дівчина з довгим волоссям, і головний герой із характерною чубчиком. А ось передача динаміки через статику, напруження через майже застиглу картинку, це вже рука режисера епізоду Йосіакі Кавадзірі, відомого з таких робіт як "Манускрипт ніндзя" та "Мисливець на вампірів Ді: Жага крові".

<img src="https://admin.nachasi.com/wp-content/uploads/2022/07/62dd02b233af7_%D0%A8%D1%82%D1%83%D1%80%D0%BC%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D0%B9_%D0%B7%D0%B0%D0%B3%D1%96%D0%BD_%D0%93%D1%80%D1%96%D0%BC.jpg">

Історія під назвою "Штурмовий загін "Грім"" розповідає про пілота-камікадзе та його останні дні на службі. "Шлях камікадзе - це війна із самим собою", так один з персонажів описує суть духовних переживань головного героя. Підкреслюючи безглуздість того, що відбувається, автор вказує на дати: 5 та 6 серпня 1945 року. До припинення бойових дій залишаються лічені дні, але потік смертей не припиняється. До війни головний герой мріяв: побудувати ракету і досягти Місяця. Тепер він верхи на ракеті може долетіти лише до ворожого корабля. Автор ставить питання: що було б, проживи загиблі ще тридцять років? І перераховує дати польоту людини в космос та посадки його на Місяці. Реалізував цей задум режисер Такасі Іманісі, відомий своїми роботами у всесвіті Гандам.

<img src="https://admin.nachasi.com/wp-content/uploads/2022/07/62dd02d968ecb_%D0%97%D0%B0%D0%BB%D1%96%D0%B7%D0%BD%D0%B8%D0%B9_%D0%B4%D1%80%D0%B0%D0%B3%D1%83%D0%BD.jpg">

Заключна частина антології називається "Залізний драгун" і розповідає про останні дні битви за острів Лейте. Назва підкреслює, що це історія про мотоцикліста - сучасного лицаря на сталевому коні. Волею військового випадку, молодий посильний на мотоциклі зустрічається з механіком, що філософськи відноситься і до війни, і до перспективи загибелі. Весела вдача і специфічний зовнішній вигляд цього персонажа - це альтер его самого Лейдзі Мацумото, яке він іноді вставляє у свої твори. Обіцянки потрібно виконувати, навіть якщо вони дані під час війни та їх виконання означає загибель – такої філософії дотримуються персонажі. Екранізував цю історію Ресуке Такахасі, відомий по всесвіту "Броновані воїни Вотоми".

Усі три твори у збірнику поєднує загальна антивоєнна спрямованість. Адже що розрізняє військову та антивоєнну драму? Здавалося б, і там і там показано жахи війни та смерті. Але у військовій драмі всі ці жертви мають сенс, а ось в антивоєнній ні автор, ні глядач не розуміють, за що помирають молоді люди. Німецький пілот міг стати фізиком-ядерником, японський камікадзе став би ракетобудівником, а механік був би мотогонщиком, але їхнє життя безцільно занапащено. Безглуздість агресивної війни направленої на захоплення чужої землі як такої - саме це основна думка, що проходить через усі три короткометражки збірки.

Попередні частини циклу:
</p><ul>
 	<li><a href="https://nachasi.com/cinema/2022/07/15/robot-carnival/" target="_blank" rel="noopener noreferrer">Карнавал роботів</a></li>
 	<li><a href="https://nachasi.com/cinema/2022/07/20/labirynt-snovydin/" target="_blank" rel="noopener noreferrer">Лабірінт сновидінь</a></li>
 	<li><a href="https://nachasi.com/cinema/2022/05/23/animatrix-review/" target="_blank" rel="noopener noreferrer">Аніматриця</a></li>
</ul>

<p>У попередніх частинах нашого циклу ми розповідали про різні збірки <a href="/cinema/2022/05/23/animatrix-review/" target="_blank" rel="noopener noreferrer">фантастичних</a> короткометражок. А в цій статті йтиметься про збірку “Кокпіт”, де основною лінією, що сюжетно об&#8217;єднує, служить війна, причому, ми побачимо її очима німецьких і японських солдатів.</p>	<div class="wp-caption full-screen">		<video src="/wp-content/uploads/2022/07/62dd0388eb241_The_Cockpit_-_Venger_(Music_Video).mp4" autoplay muted loop playsinline></video>					<p class="wp-caption-text">				Автор кліпу Knight SGC Archive <b>The Cockpit - Venger (Music Video)</b>			</p>			</div><p>У 1993 році Лейдзі Мацумото вирішив перервати шестирічну творчу перерву і випустити екранізацію трьох частин своєї манги під назвою &#8220;Кокпіт&#8221;. Це військові історії, присвячені Другій світовій війні та розказані від імені німецьких та японських військових. Інтерес до такої теми у автора не випадковий: його батько був чинним офіцером імператорського флоту, учасником тієї війни, а сам він виріс біля військово-повітряної бази. Навіть його ім&#8217;я, Лейдзі, означає &#8220;Воїн Зеро&#8221;, а винищувач Зеро &#8211; це символ Японії у другій світовій війні. Все це зумовило його інтерес і до того періоду, і до військової техніки, яку він ретельно відтворив у своїй манзі. Але широку популярність йому принесла робота над такими аніме як &#8220;Космічний крейсер Ямато&#8221; та &#8220;Галактичний експрес 999&#8221;. Мацумото вважається визнаним майстром космоопер.</p><p><img src="/wp-content/uploads/2022/07/62dd02829d132_%D0%9F%D1%96%D0%B4%D0%B9%D0%BE%D0%BC%D0%BD%D0%B0_%D1%81%D0%B8%D0%BB%D0%B0.jpg"></p><p>Збірник відкриває епізод &#8220;Підйомна сила&#8221;. Це історія про німецького льотчика-винищувача та його пошук для визначення для слова “хоробрість”. Чи є хоробрістю загибель в бою, якщо її можна уникнути? Чи хоробрість – це міра відповідальності, яку готова взяти на себе людина? Фоном для цих роздумів стають польоти та повітряні бої над Європою 1944 року. Як і у всіх наступних творах циклу, тут з історичною точністю передано зовнішній вигляд літаків та іншої військової техніки. Кожна частина збірки включає в себе ретельно намальовані повітряні бої. Це одні із самих масштабних зображень повітряних битв в аніме та однозначно самі реалістичні з усіх. На цьому зроблено великий візуальний акцент. Але головний посил автор передає через своїх героїв. Дизайн всіх персонажів витриманий у стилі Мацумото: це і витончена дівчина з довгим волоссям, і головний герой із характерною чубчиком. А ось передача динаміки через статику, напруження через майже застиглу картинку, це вже рука режисера епізоду Йосіакі Кавадзірі, відомого з таких робіт як &#8220;Манускрипт ніндзя&#8221; та &#8220;Мисливець на вампірів Ді: Жага крові&#8221;.</p><p><img src="/wp-content/uploads/2022/07/62dd02b233af7_%D0%A8%D1%82%D1%83%D1%80%D0%BC%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D0%B9_%D0%B7%D0%B0%D0%B3%D1%96%D0%BD_%D0%93%D1%80%D1%96%D0%BC.jpg"></p><p>Історія під назвою &#8220;Штурмовий загін &#8220;Грім&#8221;&#8221; розповідає про пілота-камікадзе та його останні дні на службі. &#8220;Шлях камікадзе &#8211; це війна із самим собою&#8221;, так один з персонажів описує суть духовних переживань головного героя. Підкреслюючи безглуздість того, що відбувається, автор вказує на дати: 5 та 6 серпня 1945 року. До припинення бойових дій залишаються лічені дні, але потік смертей не припиняється. До війни головний герой мріяв: побудувати ракету і досягти Місяця. Тепер він верхи на ракеті може долетіти лише до ворожого корабля. Автор ставить питання: що було б, проживи загиблі ще тридцять років? І перераховує дати польоту людини в космос та посадки його на Місяці. Реалізував цей задум режисер Такасі Іманісі, відомий своїми роботами у всесвіті Гандам.</p><p><img src="/wp-content/uploads/2022/07/62dd02d968ecb_%D0%97%D0%B0%D0%BB%D1%96%D0%B7%D0%BD%D0%B8%D0%B9_%D0%B4%D1%80%D0%B0%D0%B3%D1%83%D0%BD.jpg"></p><p>Заключна частина антології називається &#8220;Залізний драгун&#8221; і розповідає про останні дні битви за острів Лейте. Назва підкреслює, що це історія про мотоцикліста &#8211; сучасного лицаря на сталевому коні. Волею військового випадку, молодий посильний на мотоциклі зустрічається з механіком, що філософськи відноситься і до війни, і до перспективи загибелі. Весела вдача і специфічний зовнішній вигляд цього персонажа &#8211; це альтер его самого Лейдзі Мацумото, яке він іноді вставляє у свої твори. Обіцянки потрібно виконувати, навіть якщо вони дані під час війни та їх виконання означає загибель – такої філософії дотримуються персонажі. Екранізував цю історію Ресуке Такахасі, відомий по всесвіту &#8220;Броновані воїни Вотоми&#8221;.</p><p>Усі три твори у збірнику поєднує загальна антивоєнна спрямованість. Адже що розрізняє військову та антивоєнну драму? Здавалося б, і там і там показано жахи війни та смерті. Але у військовій драмі всі ці жертви мають сенс, а ось в антивоєнній ні автор, ні глядач не розуміють, за що помирають молоді люди. Німецький пілот міг стати фізиком-ядерником, японський камікадзе став би ракетобудівником, а механік був би мотогонщиком, але їхнє життя безцільно занапащено. Безглуздість агресивної війни направленої на захоплення чужої землі як такої &#8211; саме це основна думка, що проходить через усі три короткометражки збірки.</p><p>Попередні частини циклу:</p><ul><li><a href="/cinema/2022/07/15/robot-carnival/" target="_blank" rel="noopener noreferrer">Карнавал роботів</a></li><li><a href="/cinema/2022/07/20/labirynt-snovydin/" target="_blank" rel="noopener noreferrer">Лабірінт сновидінь</a></li><li><a href="/cinema/2022/05/23/animatrix-review/" target="_blank" rel="noopener noreferrer">Аніматриця</a></li></ul>

Подивитися трейлер нового серіалу від Netflix, дізнатися, де в Україні легально подивитися фільми та серіали, знайти цікаве кіно на вечір в одній з тематичних підбірок — все і більше тут. Також ми розкажемо про історію створення фільмів або серіалів та простими словами пояснимо, чому їм потрібно приділити час.

Кіно і серіали

<p style="text-align: center">Хочете стати спонсором іншої рубрики? Пишіть на <a href="mailto:adv@nachasi.com">adv@nachasi.com</a></p>

Три короткі але пронизливі історії про людину на війні.

У попередніх частинах нашого циклу ми розповідали про різні збірки <a href="https://nachasi.com/cinema/2022/05/23/animatrix-review/" target="_blank" rel="noopener noreferrer">фантастичних</a> короткометражок. А в цій статті йтиметься про збірку “Кокпіт”, де основною лінією, що сюжетно об'єднує, служить війна, причому, ми побачимо її очима німецьких і японських солдатів.

[cut_in_video_fullwidth video="https://admin.nachasi.com/wp-content/uploads/2022/07/62dd0388eb241_The_Cockpit_-_Venger_(Music_Video).mp4" video_id="177025" title="The Cockpit - Venger (Music Video)" subtitle="Автор кліпу Knight SGC Archive"]

У 1993 році Лейдзі Мацумото вирішив перервати шестирічну творчу перерву і випустити екранізацію трьох частин своєї манги під назвою "Кокпіт". Це військові історії, присвячені Другій світовій війні та розказані від імені німецьких та японських військових. Інтерес до такої теми у автора не випадковий: його батько був чинним офіцером імператорського флоту, учасником тієї війни, а сам він виріс біля військово-повітряної бази. Навіть його ім'я, Лейдзі, означає "Воїн Зеро", а винищувач Зеро - це символ Японії у другій світовій війні. Все це зумовило його інтерес і до того періоду, і до військової техніки, яку він ретельно відтворив у своїй манзі. Але широку популярність йому принесла робота над такими аніме як "Космічний крейсер Ямато" та "Галактичний експрес 999". Мацумото вважається визнаним майстром космоопер.

<img src="https://admin.nachasi.com/wp-content/uploads/2022/07/62dd02829d132_Підйомна_сила.jpg" />

Збірник відкриває епізод "Підйомна сила". Це історія про німецького льотчика-винищувача та його пошук для визначення для слова “хоробрість”. Чи є хоробрістю загибель в бою, якщо її можна уникнути? Чи хоробрість – це міра відповідальності, яку готова взяти на себе людина? Фоном для цих роздумів стають польоти та повітряні бої над Європою 1944 року. Як і у всіх наступних творах циклу, тут з історичною точністю передано зовнішній вигляд літаків та іншої військової техніки. Кожна частина збірки включає в себе ретельно намальовані повітряні бої. Це одні із самих масштабних зображень повітряних битв в аніме та однозначно самі реалістичні з усіх. На цьому зроблено великий візуальний акцент. Але головний посил автор передає через своїх героїв. Дизайн всіх персонажів витриманий у стилі Мацумото: це і витончена дівчина з довгим волоссям, і головний герой із характерною чубчиком. А ось передача динаміки через статику, напруження через майже застиглу картинку, це вже рука режисера епізоду Йосіакі Кавадзірі, відомого з таких робіт як "Манускрипт ніндзя" та "Мисливець на вампірів Ді: Жага крові".

<img src="https://admin.nachasi.com/wp-content/uploads/2022/07/62dd02b233af7_Штурмовий_загін_Грім.jpg" />

Історія під назвою "Штурмовий загін "Грім"" розповідає про пілота-камікадзе та його останні дні на службі. "Шлях камікадзе - це війна із самим собою", так один з персонажів описує суть духовних переживань головного героя. Підкреслюючи безглуздість того, що відбувається, автор вказує на дати: 5 та 6 серпня 1945 року. До припинення бойових дій залишаються лічені дні, але потік смертей не припиняється. До війни головний герой мріяв: побудувати ракету і досягти Місяця. Тепер він верхи на ракеті може долетіти лише до ворожого корабля. Автор ставить питання: що було б, проживи загиблі ще тридцять років? І перераховує дати польоту людини в космос та посадки його на Місяці. Реалізував цей задум режисер Такасі Іманісі, відомий своїми роботами у всесвіті Гандам.

<img src="https://admin.nachasi.com/wp-content/uploads/2022/07/62dd02d968ecb_Залізний_драгун.jpg" />

Заключна частина антології називається "Залізний драгун" і розповідає про останні дні битви за острів Лейте. Назва підкреслює, що це історія про мотоцикліста - сучасного лицаря на сталевому коні. Волею військового випадку, молодий посильний на мотоциклі зустрічається з механіком, що філософськи відноситься і до війни, і до перспективи загибелі. Весела вдача і специфічний зовнішній вигляд цього персонажа - це альтер его самого Лейдзі Мацумото, яке він іноді вставляє у свої твори. Обіцянки потрібно виконувати, навіть якщо вони дані під час війни та їх виконання означає загибель – такої філософії дотримуються персонажі. Екранізував цю історію Ресуке Такахасі, відомий по всесвіту "Броновані воїни Вотоми".

Усі три твори у збірнику поєднує загальна антивоєнна спрямованість. Адже що розрізняє військову та антивоєнну драму? Здавалося б, і там і там показано жахи війни та смерті. Але у військовій драмі всі ці жертви мають сенс, а ось в антивоєнній ні автор, ні глядач не розуміють, за що помирають молоді люди. Німецький пілот міг стати фізиком-ядерником, японський камікадзе став би ракетобудівником, а механік був би мотогонщиком, але їхнє життя безцільно занапащено. Безглуздість агресивної війни направленої на захоплення чужої землі як такої - саме це основна думка, що проходить через усі три короткометражки збірки.

Попередні частини циклу:
<ul>
 	<li><a href="https://nachasi.com/cinema/2022/07/15/robot-carnival/" target="_blank" rel="noopener noreferrer">Карнавал роботів</a></li>
 	<li><a href="https://nachasi.com/cinema/2022/07/20/labirynt-snovydin/" target="_blank" rel="noopener noreferrer">Лабірінт сновидінь</a></li>
 	<li><a href="https://nachasi.com/cinema/2022/05/23/animatrix-review/" target="_blank" rel="noopener noreferrer">Аніматриця</a></li>
</ul>

<p>У попередніх частинах нашого циклу ми розповідали про різні збірки <a href="/cinema/2022/05/23/animatrix-review/" target="_blank" rel="noopener noreferrer">фантастичних</a> короткометражок. А в цій статті йтиметься про збірку “Кокпіт”, де основною лінією, що сюжетно об&#8217;єднує, служить війна, причому, ми побачимо її очима німецьких і японських солдатів.</p>	<div class="wp-caption full-screen">		<video src="/wp-content/uploads/2022/07/62dd0388eb241_The_Cockpit_-_Venger_(Music_Video).mp4" autoplay muted loop playsinline></video>					<p class="wp-caption-text">				Автор кліпу Knight SGC Archive <b>The Cockpit - Venger (Music Video)</b>			</p>			</div><p>У 1993 році Лейдзі Мацумото вирішив перервати шестирічну творчу перерву і випустити екранізацію трьох частин своєї манги під назвою &#8220;Кокпіт&#8221;. Це військові історії, присвячені Другій світовій війні та розказані від імені німецьких та японських військових. Інтерес до такої теми у автора не випадковий: його батько був чинним офіцером імператорського флоту, учасником тієї війни, а сам він виріс біля військово-повітряної бази. Навіть його ім&#8217;я, Лейдзі, означає &#8220;Воїн Зеро&#8221;, а винищувач Зеро &#8211; це символ Японії у другій світовій війні. Все це зумовило його інтерес і до того періоду, і до військової техніки, яку він ретельно відтворив у своїй манзі. Але широку популярність йому принесла робота над такими аніме як &#8220;Космічний крейсер Ямато&#8221; та &#8220;Галактичний експрес 999&#8221;. Мацумото вважається визнаним майстром космоопер.</p><p><img src="/wp-content/uploads/2022/07/62dd02829d132_Підйомна_сила.jpg" /></p><p>Збірник відкриває епізод &#8220;Підйомна сила&#8221;. Це історія про німецького льотчика-винищувача та його пошук для визначення для слова “хоробрість”. Чи є хоробрістю загибель в бою, якщо її можна уникнути? Чи хоробрість – це міра відповідальності, яку готова взяти на себе людина? Фоном для цих роздумів стають польоти та повітряні бої над Європою 1944 року. Як і у всіх наступних творах циклу, тут з історичною точністю передано зовнішній вигляд літаків та іншої військової техніки. Кожна частина збірки включає в себе ретельно намальовані повітряні бої. Це одні із самих масштабних зображень повітряних битв в аніме та однозначно самі реалістичні з усіх. На цьому зроблено великий візуальний акцент. Але головний посил автор передає через своїх героїв. Дизайн всіх персонажів витриманий у стилі Мацумото: це і витончена дівчина з довгим волоссям, і головний герой із характерною чубчиком. А ось передача динаміки через статику, напруження через майже застиглу картинку, це вже рука режисера епізоду Йосіакі Кавадзірі, відомого з таких робіт як &#8220;Манускрипт ніндзя&#8221; та &#8220;Мисливець на вампірів Ді: Жага крові&#8221;.</p><p><img src="/wp-content/uploads/2022/07/62dd02b233af7_Штурмовий_загін_Грім.jpg" /></p><p>Історія під назвою &#8220;Штурмовий загін &#8220;Грім&#8221;&#8221; розповідає про пілота-камікадзе та його останні дні на службі. &#8220;Шлях камікадзе &#8211; це війна із самим собою&#8221;, так один з персонажів описує суть духовних переживань головного героя. Підкреслюючи безглуздість того, що відбувається, автор вказує на дати: 5 та 6 серпня 1945 року. До припинення бойових дій залишаються лічені дні, але потік смертей не припиняється. До війни головний герой мріяв: побудувати ракету і досягти Місяця. Тепер він верхи на ракеті може долетіти лише до ворожого корабля. Автор ставить питання: що було б, проживи загиблі ще тридцять років? І перераховує дати польоту людини в космос та посадки його на Місяці. Реалізував цей задум режисер Такасі Іманісі, відомий своїми роботами у всесвіті Гандам.</p><p><img src="/wp-content/uploads/2022/07/62dd02d968ecb_Залізний_драгун.jpg" /></p><p>Заключна частина антології називається &#8220;Залізний драгун&#8221; і розповідає про останні дні битви за острів Лейте. Назва підкреслює, що це історія про мотоцикліста &#8211; сучасного лицаря на сталевому коні. Волею військового випадку, молодий посильний на мотоциклі зустрічається з механіком, що філософськи відноситься і до війни, і до перспективи загибелі. Весела вдача і специфічний зовнішній вигляд цього персонажа &#8211; це альтер его самого Лейдзі Мацумото, яке він іноді вставляє у свої твори. Обіцянки потрібно виконувати, навіть якщо вони дані під час війни та їх виконання означає загибель – такої філософії дотримуються персонажі. Екранізував цю історію Ресуке Такахасі, відомий по всесвіту &#8220;Броновані воїни Вотоми&#8221;.</p><p>Усі три твори у збірнику поєднує загальна антивоєнна спрямованість. Адже що розрізняє військову та антивоєнну драму? Здавалося б, і там і там показано жахи війни та смерті. Але у військовій драмі всі ці жертви мають сенс, а ось в антивоєнній ні автор, ні глядач не розуміють, за що помирають молоді люди. Німецький пілот міг стати фізиком-ядерником, японський камікадзе став би ракетобудівником, а механік був би мотогонщиком, але їхнє життя безцільно занапащено. Безглуздість агресивної війни направленої на захоплення чужої землі як такої &#8211; саме це основна думка, що проходить через усі три короткометражки збірки.</p><p>Попередні частини циклу:</p><ul><li><a href="/cinema/2022/07/15/robot-carnival/" target="_blank" rel="noopener noreferrer">Карнавал роботів</a></li><li><a href="/cinema/2022/07/20/labirynt-snovydin/" target="_blank" rel="noopener noreferrer">Лабірінт сновидінь</a></li><li><a href="/cinema/2022/05/23/animatrix-review/" target="_blank" rel="noopener noreferrer">Аніматриця</a></li></ul>

🛩️ «Кокпіт» — антивоєнна збірка короткометражок від Лейдзі Мацумото

<h2>Introduction</h2>
Гра десятиріччя. Інді-проєкт однієї людини та п'ять років розробки. Більше 90% позитивних відгуків та мільйони проданих копій. Інтимна пригода фермера… Звичайно ж, я кажу про гру Stardew Valley — симулятор фермера з елементами RPG 2016 року, створену Еріком Бароном.

Говорячи про Stardew Valley, як про подію в ігровій індустрії, її можна поставити поряд з Minecraft (десь навіть вище) — це і неймовірний успіх, і історія створення, і той досвід, який отримує гравець.

Чотири з половиною роки — створення всієї музики, малювання графіки, написання всіх текстів, програмування; 12 годин роботи сім днів на тиждень, множинний полішинг, кранчі, вигоряння, але обіцянка доробити проєкт — усе це подарувало нам ту унікальну гру. У чому виявляється неповторність Stardew Valley? Чому гра не відпускає свого гравця?
<h2>Setting</h2>
На вас лягає відповідальність подбати про сімейну ферму. Дідусь перед смертю дає вам листа, з дорученням відкрити його, коли ви втомитеся від міського життя планктону мегакорпорації Joja. Ви поїдете в маленьке місто Пелікан, де почнете нове життя.

[blockquote_with_author name="<strong>Eric Barone"</strong> position="" content="<em>Відеоігри дозволяють нам вийти за межі звичайного людського досвіду. Вони можуть служити порталами у світи безмежної уяви та свободи</em>"]
<h2>Farming simulation game</h2>
На початку гри у вас є старі інструменти, заросла ділянка і трохи грошей. Вам доведеться вирощувати культури в різні пори року, добувати руду, розводити худобу, садити фруктові дерева і виробляти з цього всього різні продукти — майонез, сир, вино, джем, тканину і т.д.

Гра дає свободу дій. Ви можете зробити цю ферму фермою своєї мрії. Розвиваючись, у вас будуть з'являтися нові матеріали, рецепти крафтів та інше. Це дасть можливість покращувати свою ферму: будувати нові будівлі, щоб розводити нових тварин, автоматизувати її, створюючи спринклери (пристрої поливу), пристрої збору тощо.

Хоча і повторювання дій швидко набридають гравцю, Stardew Valley це один з основних ігрових циклів пов'язаних з фермерством. Щодня, рано-вранці, ви йдете поливати грядки, зібрати врожай, подоїти корів, кіз тощо. Це створює особливу атмосферу та настрій — просте життя фермера, але не менш радісне. На отримання задоволення впливає очевидність прогресу. Ви завжди бачите результати своїх дій. Ще одним із прийомів, для того, щоб подібний ігролад не набрид, є добовий цикл і пори року.

День у Stardew Valley триває 13.5 хвилин реального часу — з 6:00 до 00:00 ігрового. Цього вистачає достатньо, щоб після всіх основних справ на фермі ви встигли зайнятися ще чимось. Завдяки короткому дню, ви відкладаєте частину планів, знаючи, що є ще один день, який скоро настане (це дуже сильно впливає на стан потоку гравця).

Кожен сезон (весна, літо, осінь, зима) триває 28 ігрових днів. Більшість культур, рослин та риб можна виростити, зібрати чи виловити лише у певні сезони. Насіння, доступне в Магазині П'єра або в JojaMart, змінюється кожного сезону.
<h2>Core mechanics. Relax and comfort</h2>
Stardew Valley, безумовно, розслаблююча та затишна гра. На таку атмосферу впливають багато чинників:<em> спокійна та весела музика, невеликий відкритий світ, приємна графіка з яскравими кольорами, відчуття безпеки</em>.

Гравець має свою ділянку з будинком. Вам доступні різні предмети інтер'єру, дозволяючи повністю кастомізувати власний будинок всередині. Ви також можете будувати городи, сади та різні будівлі для ферми за своїм бажанням. Це важливий компонент, що зраджує безпеку та затишок.

Ігровий світ наповнений різними заняттями та NPC. Через свої розміри він дуже легкий до освоєння. Завдяки мешканцям місто стає більш «живим». Кожен має свої переваги, заняття, історію, розпорядок дня (який може змінюватися, за певних ігрових умов). З кожним персонажем ви можете потоваришувати, а деякі можуть стати вашим чоловіком або дружино. У міру збільшення сердець (шкала у вигляді 10 сердець, що відображають ступінь дружби з персонажем) змінюватиметься і їхнє ставлення до вас. Вони надсилатимуть вам листи, подарунки, за їх участю відбуватимуться деякі події.

<img src="https://admin.nachasi.com/wp-content/uploads/2022/07/62dbbb39896ba_20210801223458_1.jpg">Весілля мого персонажа

Гра позбавлена ​​лінійного ґеймплей. Великий вибір занять ніколи не дозволить вам нудьгувати, а система навичок зробить їх цікавішими. Займайтеся своєю фермою, рибальте, готуйте, виконуйте завдання або перевірте свою вправність у підземеллях, а може повністю присвятіть себе життю міста – спілкуйтеся з жителями, беріть участь у святах, розвивайте стосунки – дізнайтеся історію кожного персонажа. У кожному роді занять є свій прогрес та явні цілі, пріоритет яким ви встановлюєте самі. І навіть, коли здавалося, вам більше нема чим зайнятися, гра акуратно піднесе вам новий контент для дослідження.

<img src="https://admin.nachasi.com/wp-content/uploads/2022/07/62dbbc296c71f_20210801215034_1.jpg">Печера

Conclusion

Stardew Valley — це гра про взаємини між природою та людьми. Вона дозволяє відкинути задоволення першорядних потреб (їжа, вода, дах, безпека) та зосередитися на хобі та своїх бажаннях. Саме тому ви щодня прокидаєтеся і йдете полити виноград, зібрати капусту, перець, диню, яблука, а погладивши всіх своїх тварин, вирушити до місцевого салуну, де щоп'ятниці збираються всі жителі м. Пелікан.

Я порівняв творіння Еріка з "Intermezzo" М. Коцюбинського, хоч у них і є багато відмінностей. Це втеча від міського швидкого життя, від роботи до маленького містечка, де ще залишилося те важливе, що вже забуте людьми…

Втеча від рутини на кілька годин, увечері після робочого дня, у повільну, живу та приємну Stardew Valley.

<img src="https://admin.nachasi.com/wp-content/uploads/2022/07/62dbc30c3da7d_20210718153218_2.jpg">
<h2>Specials thanks</h2>
Я помітив цю гру близько року тому у Steam, на головній сторінці. Подивившись трейлер і почитавши про неї, я подумав, що це гідна гра. "Дуже непогано".

Лише п'ять місяців тому мені подарували Stardew Valley. Хто знає, може, я ніколи б не купив її, і не написав би цю статтю.

<strong>Побачимось незабаром! 🖖🏻</strong>

PS: можете підписатися на мій telegram-канал "<a href="https://t.me/ArtOfGameDesign" target="_blank" rel="noopener noreferrer">GAME DESIGN — мистецтво</a>", в якому я публікую більше контенту на тему ігор.

<h2>Introduction</h2><p>Гра десятиріччя. Інді-проєкт однієї людини та п&#8217;ять років розробки. Більше 90% позитивних відгуків та мільйони проданих копій. Інтимна пригода фермера… Звичайно ж, я кажу про гру Stardew Valley — симулятор фермера з елементами RPG 2016 року, створену Еріком Бароном.</p><p>Говорячи про Stardew Valley, як про подію в ігровій індустрії, її можна поставити поряд з Minecraft (десь навіть вище) — це і неймовірний успіх, і історія створення, і той досвід, який отримує гравець.</p><p>Чотири з половиною роки — створення всієї музики, малювання графіки, написання всіх текстів, програмування; 12 годин роботи сім днів на тиждень, множинний полішинг, кранчі, вигоряння, але обіцянка доробити проєкт — усе це подарувало нам ту унікальну гру. У чому виявляється неповторність Stardew Valley? Чому гра не відпускає свого гравця?</p><h2>Setting</h2><p>На вас лягає відповідальність подбати про сімейну ферму. Дідусь перед смертю дає вам листа, з дорученням відкрити його, коли ви втомитеся від міського життя планктону мегакорпорації Joja. Ви поїдете в маленьке місто Пелікан, де почнете нове життя.</p>	<blockquote class="shortcode-blockquote">		<p><em>Відеоігри дозволяють нам вийти за межі звичайного людського досвіду. Вони можуть служити порталами у світи безмежної уяви та свободи</em></p>			</blockquote><h2>Farming simulation game</h2><p>На початку гри у вас є старі інструменти, заросла ділянка і трохи грошей. Вам доведеться вирощувати культури в різні пори року, добувати руду, розводити худобу, садити фруктові дерева і виробляти з цього всього різні продукти — майонез, сир, вино, джем, тканину і т.д.</p><p>Гра дає свободу дій. Ви можете зробити цю ферму фермою своєї мрії. Розвиваючись, у вас будуть з&#8217;являтися нові матеріали, рецепти крафтів та інше. Це дасть можливість покращувати свою ферму: будувати нові будівлі, щоб розводити нових тварин, автоматизувати її, створюючи спринклери (пристрої поливу), пристрої збору тощо.</p><p>Хоча і повторювання дій швидко набридають гравцю, Stardew Valley це один з основних ігрових циклів пов&#8217;язаних з фермерством. Щодня, рано-вранці, ви йдете поливати грядки, зібрати врожай, подоїти корів, кіз тощо. Це створює особливу атмосферу та настрій — просте життя фермера, але не менш радісне. На отримання задоволення впливає очевидність прогресу. Ви завжди бачите результати своїх дій. Ще одним із прийомів, для того, щоб подібний ігролад не набрид, є добовий цикл і пори року.</p><p>День у Stardew Valley триває 13.5 хвилин реального часу — з 6:00 до 00:00 ігрового. Цього вистачає достатньо, щоб після всіх основних справ на фермі ви встигли зайнятися ще чимось. Завдяки короткому дню, ви відкладаєте частину планів, знаючи, що є ще один день, який скоро настане (це дуже сильно впливає на стан потоку гравця).</p><p>Кожен сезон (весна, літо, осінь, зима) триває 28 ігрових днів. Більшість культур, рослин та риб можна виростити, зібрати чи виловити лише у певні сезони. Насіння, доступне в Магазині П&#8217;єра або в JojaMart, змінюється кожного сезону.</p><h2>Core mechanics. Relax and comfort</h2><p>Stardew Valley, безумовно, розслаблююча та затишна гра. На таку атмосферу впливають багато чинників:<em> спокійна та весела музика, невеликий відкритий світ, приємна графіка з яскравими кольорами, відчуття безпеки</em>.</p><p>Гравець має свою ділянку з будинком. Вам доступні різні предмети інтер&#8217;єру, дозволяючи повністю кастомізувати власний будинок всередині. Ви також можете будувати городи, сади та різні будівлі для ферми за своїм бажанням. Це важливий компонент, що зраджує безпеку та затишок.</p><p>Ігровий світ наповнений різними заняттями та NPC. Через свої розміри він дуже легкий до освоєння. Завдяки мешканцям місто стає більш «живим». Кожен має свої переваги, заняття, історію, розпорядок дня (який може змінюватися, за певних ігрових умов). З кожним персонажем ви можете потоваришувати, а деякі можуть стати вашим чоловіком або дружино. У міру збільшення сердець (шкала у вигляді 10 сердець, що відображають ступінь дружби з персонажем) змінюватиметься і їхнє ставлення до вас. Вони надсилатимуть вам листи, подарунки, за їх участю відбуватимуться деякі події.</p><p><img src="/wp-content/uploads/2022/07/62dbbb39896ba_20210801223458_1.jpg">Весілля мого персонажа</p><p>Гра позбавлена ​​лінійного ґеймплей. Великий вибір занять ніколи не дозволить вам нудьгувати, а система навичок зробить їх цікавішими. Займайтеся своєю фермою, рибальте, готуйте, виконуйте завдання або перевірте свою вправність у підземеллях, а може повністю присвятіть себе життю міста – спілкуйтеся з жителями, беріть участь у святах, розвивайте стосунки – дізнайтеся історію кожного персонажа. У кожному роді занять є свій прогрес та явні цілі, пріоритет яким ви встановлюєте самі. І навіть, коли здавалося, вам більше нема чим зайнятися, гра акуратно піднесе вам новий контент для дослідження.</p><p><img src="/wp-content/uploads/2022/07/62dbbc296c71f_20210801215034_1.jpg">Печера</p><p>Conclusion</p><p>Stardew Valley — це гра про взаємини між природою та людьми. Вона дозволяє відкинути задоволення першорядних потреб (їжа, вода, дах, безпека) та зосередитися на хобі та своїх бажаннях. Саме тому ви щодня прокидаєтеся і йдете полити виноград, зібрати капусту, перець, диню, яблука, а погладивши всіх своїх тварин, вирушити до місцевого салуну, де щоп&#8217;ятниці збираються всі жителі м. Пелікан.</p><p>Я порівняв творіння Еріка з &#8220;Intermezzo&#8221; М. Коцюбинського, хоч у них і є багато відмінностей. Це втеча від міського швидкого життя, від роботи до маленького містечка, де ще залишилося те важливе, що вже забуте людьми…</p><p>Втеча від рутини на кілька годин, увечері після робочого дня, у повільну, живу та приємну Stardew Valley.</p><p><img src="/wp-content/uploads/2022/07/62dbc30c3da7d_20210718153218_2.jpg"></p><h2>Specials thanks</h2><p>Я помітив цю гру близько року тому у Steam, на головній сторінці. Подивившись трейлер і почитавши про неї, я подумав, що це гідна гра. &#8220;Дуже непогано&#8221;.</p><p>Лише п&#8217;ять місяців тому мені подарували Stardew Valley. Хто знає, може, я ніколи б не купив її, і не написав би цю статтю.</p><p><strong>Побачимось незабаром! 🖖🏻</strong></p><p>PS: можете підписатися на мій telegram-канал &#8220;<a href="https://t.me/ArtOfGameDesign" target="_blank" rel="noopener noreferrer">GAME DESIGN — мистецтво</a>&#8220;, в якому я публікую більше контенту на тему ігор.</p>

Про гру, яка стала феноменом останнього десятиріччя в ігровій індустрії. Як вона закохує в себе? Про що ця відеогра?

<h2>Introduction</h2>
Гра десятиріччя. Інді-проєкт однієї людини та п'ять років розробки. Більше 90% позитивних відгуків та мільйони проданих копій. Інтимна пригода фермера… Звичайно ж, я кажу про гру Stardew Valley — симулятор фермера з елементами RPG 2016 року, створену Еріком Бароном.

Говорячи про Stardew Valley, як про подію в ігровій індустрії, її можна поставити поряд з Minecraft (десь навіть вище) — це і неймовірний успіх, і історія створення, і той досвід, який отримує гравець.

Чотири з половиною роки — створення всієї музики, малювання графіки, написання всіх текстів, програмування; 12 годин роботи сім днів на тиждень, множинний полішинг, кранчі, вигоряння, але обіцянка доробити проєкт — усе це подарувало нам ту унікальну гру. У чому виявляється неповторність Stardew Valley? Чому гра не відпускає свого гравця?
<h2>Setting</h2>
На вас лягає відповідальність подбати про сімейну ферму. Дідусь перед смертю дає вам листа, з дорученням відкрити його, коли ви втомитеся від міського життя планктону мегакорпорації Joja. Ви поїдете в маленьке місто Пелікан, де почнете нове життя.

[blockquote_with_author name="<strong>Eric Barone"</strong> position="" content="<em>Відеоігри дозволяють нам вийти за межі звичайного людського досвіду. Вони можуть служити порталами у світи безмежної уяви та свободи</em>"]
<h2>Farming simulation game</h2>
На початку гри у вас є старі інструменти, заросла ділянка і трохи грошей. Вам доведеться вирощувати культури в різні пори року, добувати руду, розводити худобу, садити фруктові дерева і виробляти з цього всього різні продукти — майонез, сир, вино, джем, тканину і т.д.

Гра дає свободу дій. Ви можете зробити цю ферму фермою своєї мрії. Розвиваючись, у вас будуть з'являтися нові матеріали, рецепти крафтів та інше. Це дасть можливість покращувати свою ферму: будувати нові будівлі, щоб розводити нових тварин, автоматизувати її, створюючи спринклери (пристрої поливу), пристрої збору тощо.

Хоча і повторювання дій швидко набридають гравцю, Stardew Valley це один з основних ігрових циклів пов'язаних з фермерством. Щодня, рано-вранці, ви йдете поливати грядки, зібрати врожай, подоїти корів, кіз тощо. Це створює особливу атмосферу та настрій — просте життя фермера, але не менш радісне. На отримання задоволення впливає очевидність прогресу. Ви завжди бачите результати своїх дій. Ще одним із прийомів, для того, щоб подібний ігролад не набрид, є добовий цикл і пори року.

День у Stardew Valley триває 13.5 хвилин реального часу — з 6:00 до 00:00 ігрового. Цього вистачає достатньо, щоб після всіх основних справ на фермі ви встигли зайнятися ще чимось. Завдяки короткому дню, ви відкладаєте частину планів, знаючи, що є ще один день, який скоро настане (це дуже сильно впливає на стан потоку гравця).

Кожен сезон (весна, літо, осінь, зима) триває 28 ігрових днів. Більшість культур, рослин та риб можна виростити, зібрати чи виловити лише у певні сезони. Насіння, доступне в Магазині П'єра або в JojaMart, змінюється кожного сезону.
<h2>Core mechanics. Relax and comfort</h2>
Stardew Valley, безумовно, розслаблююча та затишна гра. На таку атмосферу впливають багато чинників:<em> спокійна та весела музика, невеликий відкритий світ, приємна графіка з яскравими кольорами, відчуття безпеки</em>.

Гравець має свою ділянку з будинком. Вам доступні різні предмети інтер'єру, дозволяючи повністю кастомізувати власний будинок всередині. Ви також можете будувати городи, сади та різні будівлі для ферми за своїм бажанням. Це важливий компонент, що зраджує безпеку та затишок.

Ігровий світ наповнений різними заняттями та NPC. Через свої розміри він дуже легкий до освоєння. Завдяки мешканцям місто стає більш «живим». Кожен має свої переваги, заняття, історію, розпорядок дня (який може змінюватися, за певних ігрових умов). З кожним персонажем ви можете потоваришувати, а деякі можуть стати вашим чоловіком або дружино. У міру збільшення сердець (шкала у вигляді 10 сердець, що відображають ступінь дружби з персонажем) змінюватиметься і їхнє ставлення до вас. Вони надсилатимуть вам листи, подарунки, за їх участю відбуватимуться деякі події.

<img src="https://admin.nachasi.com/wp-content/uploads/2022/07/62dbbb39896ba_20210801223458_1.jpg" />Весілля мого персонажа

Гра позбавлена ​​лінійного ґеймплей. Великий вибір занять ніколи не дозволить вам нудьгувати, а система навичок зробить їх цікавішими. Займайтеся своєю фермою, рибальте, готуйте, виконуйте завдання або перевірте свою вправність у підземеллях, а може повністю присвятіть себе життю міста – спілкуйтеся з жителями, беріть участь у святах, розвивайте стосунки – дізнайтеся історію кожного персонажа. У кожному роді занять є свій прогрес та явні цілі, пріоритет яким ви встановлюєте самі. І навіть, коли здавалося, вам більше нема чим зайнятися, гра акуратно піднесе вам новий контент для дослідження.

<img src="https://admin.nachasi.com/wp-content/uploads/2022/07/62dbbc296c71f_20210801215034_1.jpg" />Печера

Conclusion

Stardew Valley — це гра про взаємини між природою та людьми. Вона дозволяє відкинути задоволення першорядних потреб (їжа, вода, дах, безпека) та зосередитися на хобі та своїх бажаннях. Саме тому ви щодня прокидаєтеся і йдете полити виноград, зібрати капусту, перець, диню, яблука, а погладивши всіх своїх тварин, вирушити до місцевого салуну, де щоп'ятниці збираються всі жителі м. Пелікан.

Я порівняв творіння Еріка з "Intermezzo" М. Коцюбинського, хоч у них і є багато відмінностей. Це втеча від міського швидкого життя, від роботи до маленького містечка, де ще залишилося те важливе, що вже забуте людьми…

Втеча від рутини на кілька годин, увечері після робочого дня, у повільну, живу та приємну Stardew Valley.

<img src="https://admin.nachasi.com/wp-content/uploads/2022/07/62dbc30c3da7d_20210718153218_2.jpg" />
<h2>Specials thanks</h2>
Я помітив цю гру близько року тому у Steam, на головній сторінці. Подивившись трейлер і почитавши про неї, я подумав, що це гідна гра. "Дуже непогано".

Лише п'ять місяців тому мені подарували Stardew Valley. Хто знає, може, я ніколи б не купив її, і не написав би цю статтю.

<strong>Побачимось незабаром! 🖖🏻</strong>

PS: можете підписатися на мій telegram-канал "<a href="https://t.me/ArtOfGameDesign" target="_blank" rel="noopener noreferrer">GAME DESIGN — мистецтво</a>", в якому я публікую більше контенту на тему ігор.

<h2>Introduction</h2><p>Гра десятиріччя. Інді-проєкт однієї людини та п&#8217;ять років розробки. Більше 90% позитивних відгуків та мільйони проданих копій. Інтимна пригода фермера… Звичайно ж, я кажу про гру Stardew Valley — симулятор фермера з елементами RPG 2016 року, створену Еріком Бароном.</p><p>Говорячи про Stardew Valley, як про подію в ігровій індустрії, її можна поставити поряд з Minecraft (десь навіть вище) — це і неймовірний успіх, і історія створення, і той досвід, який отримує гравець.</p><p>Чотири з половиною роки — створення всієї музики, малювання графіки, написання всіх текстів, програмування; 12 годин роботи сім днів на тиждень, множинний полішинг, кранчі, вигоряння, але обіцянка доробити проєкт — усе це подарувало нам ту унікальну гру. У чому виявляється неповторність Stardew Valley? Чому гра не відпускає свого гравця?</p><h2>Setting</h2><p>На вас лягає відповідальність подбати про сімейну ферму. Дідусь перед смертю дає вам листа, з дорученням відкрити його, коли ви втомитеся від міського життя планктону мегакорпорації Joja. Ви поїдете в маленьке місто Пелікан, де почнете нове життя.</p>	<blockquote class="shortcode-blockquote">		<p><em>Відеоігри дозволяють нам вийти за межі звичайного людського досвіду. Вони можуть служити порталами у світи безмежної уяви та свободи</em></p>			</blockquote><h2>Farming simulation game</h2><p>На початку гри у вас є старі інструменти, заросла ділянка і трохи грошей. Вам доведеться вирощувати культури в різні пори року, добувати руду, розводити худобу, садити фруктові дерева і виробляти з цього всього різні продукти — майонез, сир, вино, джем, тканину і т.д.</p><p>Гра дає свободу дій. Ви можете зробити цю ферму фермою своєї мрії. Розвиваючись, у вас будуть з&#8217;являтися нові матеріали, рецепти крафтів та інше. Це дасть можливість покращувати свою ферму: будувати нові будівлі, щоб розводити нових тварин, автоматизувати її, створюючи спринклери (пристрої поливу), пристрої збору тощо.</p><p>Хоча і повторювання дій швидко набридають гравцю, Stardew Valley це один з основних ігрових циклів пов&#8217;язаних з фермерством. Щодня, рано-вранці, ви йдете поливати грядки, зібрати врожай, подоїти корів, кіз тощо. Це створює особливу атмосферу та настрій — просте життя фермера, але не менш радісне. На отримання задоволення впливає очевидність прогресу. Ви завжди бачите результати своїх дій. Ще одним із прийомів, для того, щоб подібний ігролад не набрид, є добовий цикл і пори року.</p><p>День у Stardew Valley триває 13.5 хвилин реального часу — з 6:00 до 00:00 ігрового. Цього вистачає достатньо, щоб після всіх основних справ на фермі ви встигли зайнятися ще чимось. Завдяки короткому дню, ви відкладаєте частину планів, знаючи, що є ще один день, який скоро настане (це дуже сильно впливає на стан потоку гравця).</p><p>Кожен сезон (весна, літо, осінь, зима) триває 28 ігрових днів. Більшість культур, рослин та риб можна виростити, зібрати чи виловити лише у певні сезони. Насіння, доступне в Магазині П&#8217;єра або в JojaMart, змінюється кожного сезону.</p><h2>Core mechanics. Relax and comfort</h2><p>Stardew Valley, безумовно, розслаблююча та затишна гра. На таку атмосферу впливають багато чинників:<em> спокійна та весела музика, невеликий відкритий світ, приємна графіка з яскравими кольорами, відчуття безпеки</em>.</p><p>Гравець має свою ділянку з будинком. Вам доступні різні предмети інтер&#8217;єру, дозволяючи повністю кастомізувати власний будинок всередині. Ви також можете будувати городи, сади та різні будівлі для ферми за своїм бажанням. Це важливий компонент, що зраджує безпеку та затишок.</p><p>Ігровий світ наповнений різними заняттями та NPC. Через свої розміри він дуже легкий до освоєння. Завдяки мешканцям місто стає більш «живим». Кожен має свої переваги, заняття, історію, розпорядок дня (який може змінюватися, за певних ігрових умов). З кожним персонажем ви можете потоваришувати, а деякі можуть стати вашим чоловіком або дружино. У міру збільшення сердець (шкала у вигляді 10 сердець, що відображають ступінь дружби з персонажем) змінюватиметься і їхнє ставлення до вас. Вони надсилатимуть вам листи, подарунки, за їх участю відбуватимуться деякі події.</p><p><img src="/wp-content/uploads/2022/07/62dbbb39896ba_20210801223458_1.jpg" />Весілля мого персонажа</p><p>Гра позбавлена ​​лінійного ґеймплей. Великий вибір занять ніколи не дозволить вам нудьгувати, а система навичок зробить їх цікавішими. Займайтеся своєю фермою, рибальте, готуйте, виконуйте завдання або перевірте свою вправність у підземеллях, а може повністю присвятіть себе життю міста – спілкуйтеся з жителями, беріть участь у святах, розвивайте стосунки – дізнайтеся історію кожного персонажа. У кожному роді занять є свій прогрес та явні цілі, пріоритет яким ви встановлюєте самі. І навіть, коли здавалося, вам більше нема чим зайнятися, гра акуратно піднесе вам новий контент для дослідження.</p><p><img src="/wp-content/uploads/2022/07/62dbbc296c71f_20210801215034_1.jpg" />Печера</p><p>Conclusion</p><p>Stardew Valley — це гра про взаємини між природою та людьми. Вона дозволяє відкинути задоволення першорядних потреб (їжа, вода, дах, безпека) та зосередитися на хобі та своїх бажаннях. Саме тому ви щодня прокидаєтеся і йдете полити виноград, зібрати капусту, перець, диню, яблука, а погладивши всіх своїх тварин, вирушити до місцевого салуну, де щоп&#8217;ятниці збираються всі жителі м. Пелікан.</p><p>Я порівняв творіння Еріка з &#8220;Intermezzo&#8221; М. Коцюбинського, хоч у них і є багато відмінностей. Це втеча від міського швидкого життя, від роботи до маленького містечка, де ще залишилося те важливе, що вже забуте людьми…</p><p>Втеча від рутини на кілька годин, увечері після робочого дня, у повільну, живу та приємну Stardew Valley.</p><p><img src="/wp-content/uploads/2022/07/62dbc30c3da7d_20210718153218_2.jpg" /></p><h2>Specials thanks</h2><p>Я помітив цю гру близько року тому у Steam, на головній сторінці. Подивившись трейлер і почитавши про неї, я подумав, що це гідна гра. &#8220;Дуже непогано&#8221;.</p><p>Лише п&#8217;ять місяців тому мені подарували Stardew Valley. Хто знає, може, я ніколи б не купив її, і не написав би цю статтю.</p><p><strong>Побачимось незабаром! 🖖🏻</strong></p><p>PS: можете підписатися на мій telegram-канал &#8220;<a href="https://t.me/ArtOfGameDesign" target="_blank" rel="noopener noreferrer">GAME DESIGN — мистецтво</a>&#8220;, в якому я публікую більше контенту на тему ігор.</p>

🐮 Stardew Valley — «Intermezzo» Еріка Барона

<h2>Introduction</h2>
 

Це друга стаття, де я аналізую унікальні та цікаві дизайнерські рішення у грі Limbo. Якщо ви ще не прочитали першу частину, рекомендую спочатку ознайомитись з нею, а потім продовжити читання тут. Наразі ми розглянемо естетику* вишуканої Limbo.

Примітка. Окрім фіксованої естетки, тут буде порушено естетику культурного рівня багаторівневої тетради — естетичні результати творчості фанатів (фільми, фанфіки, кавери й ремікси та інше).
<h2>Inscribed aesthetics</h2>
<h3>•Візуальний дизайн</h3>
 

Ви (і всі, хто грав у Limbo) помітили, що це гра в монохромних чорно-білих тонах. Така візуальна стилістика впливає на сіру атмосферу гри. Limbo, до речі, здобула нагороду в номінації «<em>Найкраща візуальна стилістика</em>». Рішення на використання такого стилю було новаторським для індустрії (хоча вибору особливо не було, адже рушій підтримував лише монохромну картинку). Популярні ігри, що виходили до Limbo, були яскравими, позитивними та грайливими. Limbo з першої хвилини показує, що це місце повне небезпек, страху та страждань. Взагалі світ досить порожній. Ми знову бачимо, як левел-дизайнери керувалися мінімалізмом під час проєктування рівнів. Там завжди мінімальна кількість об'єктів; <em>тільки найнеобхідніші</em>. Дуже важливу роль відіграє світло у грі. По-перше, фон заповнений сірим свяйвом, від чого він завжди розмитий, є головним джерелом світла. По-друге, ГГ має білі очі, що світяться. Саме цей елемент відрізняє хлопчика від решти дітей, яких ми зустрічатимемо протягом нашої подорожі. Через це ГГ відчувається більш справжнім. Такий фон та очі створюють очевидне протиставлення між ГГ та сетингом, припускаючи, що він не належить до цього світу. По-третє, біле забарвлення та легке свічення мають <em>важливі об'єкти</em>: черв'яки, метелики, небезпечне підсвічування вивіски тощо. <img src="https://lh5.googleusercontent.com/SrgKJZEeZh4kZKJwRYc1T1SrKj6yC-9oLjiGwVpBR4jfytA9O-gp0GH7zcaW5nbn_cQG8stk-a2ygTpFQO1HO_W68mAChnttmxE4CxrpqKoWIMivGdf62JwcExJ2FPjVnGNMpMWmD_CPTGUR1a6f-g">•Звуковий дизайн Якщо запитати про музику, то багато хто дасть відповідь, що її там немає. Але це не правда. Звукові ефекти та музичний супровід, один із найцікавіших елементів гри. Досі ніхто (принаймні я не пригадую) не використовував <em>акусматичну музику</em> (аcousmatic music) в іграх, зокрема музику, що збирається зі звуків оточення. Під час створення звуків використовувалася старе аналогове обладнання, і звуки пропускалися через старі магнітофони (wire-recorders і tape-recorders). <em>Мартін Стіг Андерсон</em> (звуковий дизайнер) сказав, що «вся концепція візуальних ефектів» полягає у розмитому горизонті, тому гравець може «<em>проеціювати свої власні речі в простір</em>». Він додає: «<em>Я спробував зробити те саме зі звуком — ви починаєте чути речі, яких немає</em>». Звуковий ландшафт та акусматична музика створюють безперервність між <em>репрезентативним</em> та <em>абстрактним</em> звуком, таким чином ігноруючи традиційний кордон між звуковим дизайном та музикою. Це сприяло плавному переміщенню між <em>дієгетичним</em> та <em>недієгетичним простором</em>. Арнт Дженсен хотів, щоб звук пропонував віддалений, оповитий та таємний світ, що збігалося з ідеями Мартіна. Зараз, граючи в Limbo ми бачимо, що звуковий супровід не відокремлений від дієгетичного простору (<a href="https://en.wikipedia.org/wiki/Diegesis" target="_blank" rel="noopener noreferrer">Diegesis</a>), а всіляко взаємодіє з ним та гравцем (підкреслює атмосферу, зачепить емоцію сцені, сповіщає про події). Але якщо прислухатися, то це все ж таки окремий світ, який дає вам ще одну їжу для роздумів. Такий звуковий та візуальний дизайн разом створюють тривожну невпевненість упродовж усієї гри. Але на це також впливає і сюжет.
<h3>•Історія та сюжет</h3>
Ви граєте за маленького хлопчика, який шукає свою сестру, вирушивши у лімб. Знову ж таки, попередні ігри використовували сильних, витривалих ГГ, що ще сильніше відрізняє Limbo від своїх попередників. <img src="https://lh4.googleusercontent.com/Py2FIhH5lBOirQJIaARy6RYfLinoQPPeJwH2X0GpV_aP279j3v_MJ4jw7HDalftJS_a3GgV710ENFsJQwNbTdk2gHVgz_X9TCVoNgN_P2nIfk4LY-OjrfqdvmZqge--lWjkz1ZMBCsnAYq3WRspkuw"> Тут ви зустрінете багато небезпек. Головні вороги – діти, павуки та саме оточення. Критики відзначили, що гра досить жорстока — все намагається вас убити. На вашому шляху буде кілька павуків (це обумовлено арахнофобією Дженсона), постійно зустрічатимуться пастки, розставлені дітьми: шипи, капкани, шини, що горять. Втім, не завжди ясно, для кого призначені ці пастки. У всякому разі, зустрічаючи дітей, вони будуть тікати від вас, після нападу, або захисту. Ви можете померти втопившись навіть у невеликій ямці. Існує припущення, що це світ є втіленням страхів ГГ. Павуки – арахнофобія, діти – соціофобія, вода – гідрофобія. В Limbo відсутня явна сюжетна лінія. Прямої розповіді мало, але це компенсується підказками оточення (як самих елементів рівня, так і фону, який нерідко змінюється через дії гравця), з яких і складається рівень. Наприклад, у першій частині гри ви часто зустрічатимете повішених дітей. Можливо, вони самі повісились... Може їх убили інші діти... Залишається тільки припущення. <img src="https://admin.nachasi.com/wp-content/uploads/2022/07/62d92493031f3_88b123e007cdd95ba5a62.jpg">Один із повішених дітей, яких ви побачите Звичайно ж, неабияку роль грає відкритий фінал, який лише підігріває інтерес до сюжету, і породжує ще більше припущень. Тож ми плавно переходимо до культурної естетики. <img src="https://admin.nachasi.com/wp-content/uploads/2022/07/62d924e8d9e75_c9c4f4cef74775ac13299.jpg">Фінал. Хлопчик підходить до сестри, після чого кадр змінюється на темний екран
<h2>Cultural aesthetics</h2>
Коли людина, погравши в гру вирішує її перейти, подивитися відео на YouTube, або почитати статтю про неї (як цю), це свідчить про цікаве опрацювання світу та упущення деяких деталей історії. Я називаю це «<em>принципом недомовленості</em>». Limbo — гра, яка породила безліч теорій і міркувань, за якими знято чимало контенту. Обговорювати зараз окремо ці теорії не є моїм головним завданням. До того ж це досить довго. Ви можете знайти інформацію про це, якщо вам цікаво. Хочу сказати, що ґеймдизайнер, хоч і не контролює культурну естетику, <em>однаково відповідальний за неї</em>. Саме його робота впливає, якими будуть результати художньої діяльності фанатів. Це варто пам'ятати завжди!
<h2>Conclusion</h2>
Гра повністю заслуговує на всі свої нагороди і похвали. Вона варта того, щоб ви приділили їй 3-4 години свого часу. І на цьому я закінчу. Сподіваюсь вам сподобалось. Дякую, що прочитали мою роботу, і… <strong>Побачимось незабаром! 🖖🏻</strong> P.S.: можете підписатися на мій telegram-канал "<a href="https://t.me/ArtOfGameDesign" target="_blank" rel="noopener noreferrer">GAME DESIGN — мистецтво</a>", в якому я публікую статті, пости про ґеймдезайн, ігри та багато іншого.

<h2>Introduction</h2><p> </p><p>Це друга стаття, де я аналізую унікальні та цікаві дизайнерські рішення у грі Limbo. Якщо ви ще не прочитали першу частину, рекомендую спочатку ознайомитись з нею, а потім продовжити читання тут. Наразі ми розглянемо естетику* вишуканої Limbo.</p><p>Примітка. Окрім фіксованої естетки, тут буде порушено естетику культурного рівня багаторівневої тетради — естетичні результати творчості фанатів (фільми, фанфіки, кавери й ремікси та інше).</p><h2>Inscribed aesthetics</h2><h3>•Візуальний дизайн</h3><p> </p><p>Ви (і всі, хто грав у Limbo) помітили, що це гра в монохромних чорно-білих тонах. Така візуальна стилістика впливає на сіру атмосферу гри. Limbo, до речі, здобула нагороду в номінації «<em>Найкраща візуальна стилістика</em>». Рішення на використання такого стилю було новаторським для індустрії (хоча вибору особливо не було, адже рушій підтримував лише монохромну картинку). Популярні ігри, що виходили до Limbo, були яскравими, позитивними та грайливими. Limbo з першої хвилини показує, що це місце повне небезпек, страху та страждань. Взагалі світ досить порожній. Ми знову бачимо, як левел-дизайнери керувалися мінімалізмом під час проєктування рівнів. Там завжди мінімальна кількість об&#8217;єктів; <em>тільки найнеобхідніші</em>. Дуже важливу роль відіграє світло у грі. По-перше, фон заповнений сірим свяйвом, від чого він завжди розмитий, є головним джерелом світла. По-друге, ГГ має білі очі, що світяться. Саме цей елемент відрізняє хлопчика від решти дітей, яких ми зустрічатимемо протягом нашої подорожі. Через це ГГ відчувається більш справжнім. Такий фон та очі створюють очевидне протиставлення між ГГ та сетингом, припускаючи, що він не належить до цього світу. По-третє, біле забарвлення та легке свічення мають <em>важливі об&#8217;єкти</em>: черв&#8217;яки, метелики, небезпечне підсвічування вивіски тощо. <img src="https://lh5.googleusercontent.com/SrgKJZEeZh4kZKJwRYc1T1SrKj6yC-9oLjiGwVpBR4jfytA9O-gp0GH7zcaW5nbn_cQG8stk-a2ygTpFQO1HO_W68mAChnttmxE4CxrpqKoWIMivGdf62JwcExJ2FPjVnGNMpMWmD_CPTGUR1a6f-g">•Звуковий дизайн Якщо запитати про музику, то багато хто дасть відповідь, що її там немає. Але це не правда. Звукові ефекти та музичний супровід, один із найцікавіших елементів гри. Досі ніхто (принаймні я не пригадую) не використовував <em>акусматичну музику</em> (аcousmatic music) в іграх, зокрема музику, що збирається зі звуків оточення. Під час створення звуків використовувалася старе аналогове обладнання, і звуки пропускалися через старі магнітофони (wire-recorders і tape-recorders). <em>Мартін Стіг Андерсон</em> (звуковий дизайнер) сказав, що «вся концепція візуальних ефектів» полягає у розмитому горизонті, тому гравець може «<em>проеціювати свої власні речі в простір</em>». Він додає: «<em>Я спробував зробити те саме зі звуком — ви починаєте чути речі, яких немає</em>». Звуковий ландшафт та акусматична музика створюють безперервність між <em>репрезентативним</em> та <em>абстрактним</em> звуком, таким чином ігноруючи традиційний кордон між звуковим дизайном та музикою. Це сприяло плавному переміщенню між <em>дієгетичним</em> та <em>недієгетичним простором</em>. Арнт Дженсен хотів, щоб звук пропонував віддалений, оповитий та таємний світ, що збігалося з ідеями Мартіна. Зараз, граючи в Limbo ми бачимо, що звуковий супровід не відокремлений від дієгетичного простору (<a href="https://en.wikipedia.org/wiki/Diegesis" target="_blank" rel="noopener noreferrer">Diegesis</a>), а всіляко взаємодіє з ним та гравцем (підкреслює атмосферу, зачепить емоцію сцені, сповіщає про події). Але якщо прислухатися, то це все ж таки окремий світ, який дає вам ще одну їжу для роздумів. Такий звуковий та візуальний дизайн разом створюють тривожну невпевненість упродовж усієї гри. Але на це також впливає і сюжет.</p><h3>•Історія та сюжет</h3><p>Ви граєте за маленького хлопчика, який шукає свою сестру, вирушивши у лімб. Знову ж таки, попередні ігри використовували сильних, витривалих ГГ, що ще сильніше відрізняє Limbo від своїх попередників. <img src="https://lh4.googleusercontent.com/Py2FIhH5lBOirQJIaARy6RYfLinoQPPeJwH2X0GpV_aP279j3v_MJ4jw7HDalftJS_a3GgV710ENFsJQwNbTdk2gHVgz_X9TCVoNgN_P2nIfk4LY-OjrfqdvmZqge--lWjkz1ZMBCsnAYq3WRspkuw"> Тут ви зустрінете багато небезпек. Головні вороги – діти, павуки та саме оточення. Критики відзначили, що гра досить жорстока — все намагається вас убити. На вашому шляху буде кілька павуків (це обумовлено арахнофобією Дженсона), постійно зустрічатимуться пастки, розставлені дітьми: шипи, капкани, шини, що горять. Втім, не завжди ясно, для кого призначені ці пастки. У всякому разі, зустрічаючи дітей, вони будуть тікати від вас, після нападу, або захисту. Ви можете померти втопившись навіть у невеликій ямці. Існує припущення, що це світ є втіленням страхів ГГ. Павуки – арахнофобія, діти – соціофобія, вода – гідрофобія. В Limbo відсутня явна сюжетна лінія. Прямої розповіді мало, але це компенсується підказками оточення (як самих елементів рівня, так і фону, який нерідко змінюється через дії гравця), з яких і складається рівень. Наприклад, у першій частині гри ви часто зустрічатимете повішених дітей. Можливо, вони самі повісились&#8230; Може їх убили інші діти&#8230; Залишається тільки припущення. <img src="/wp-content/uploads/2022/07/62d92493031f3_88b123e007cdd95ba5a62.jpg">Один із повішених дітей, яких ви побачите Звичайно ж, неабияку роль грає відкритий фінал, який лише підігріває інтерес до сюжету, і породжує ще більше припущень. Тож ми плавно переходимо до культурної естетики. <img src="/wp-content/uploads/2022/07/62d924e8d9e75_c9c4f4cef74775ac13299.jpg">Фінал. Хлопчик підходить до сестри, після чого кадр змінюється на темний екран</p><h2>Cultural aesthetics</h2><p>Коли людина, погравши в гру вирішує її перейти, подивитися відео на YouTube, або почитати статтю про неї (як цю), це свідчить про цікаве опрацювання світу та упущення деяких деталей історії. Я називаю це «<em>принципом недомовленості</em>». Limbo — гра, яка породила безліч теорій і міркувань, за якими знято чимало контенту. Обговорювати зараз окремо ці теорії не є моїм головним завданням. До того ж це досить довго. Ви можете знайти інформацію про це, якщо вам цікаво. Хочу сказати, що ґеймдизайнер, хоч і не контролює культурну естетику, <em>однаково відповідальний за неї</em>. Саме його робота впливає, якими будуть результати художньої діяльності фанатів. Це варто пам&#8217;ятати завжди!</p><h2>Conclusion</h2><p>Гра повністю заслуговує на всі свої нагороди і похвали. Вона варта того, щоб ви приділили їй 3-4 години свого часу. І на цьому я закінчу. Сподіваюсь вам сподобалось. Дякую, що прочитали мою роботу, і… <strong>Побачимось незабаром! 🖖🏻</strong> P.S.: можете підписатися на мій telegram-канал &#8220;<a href="https://t.me/ArtOfGameDesign" target="_blank" rel="noopener noreferrer">GAME DESIGN — мистецтво</a>&#8220;, в якому я публікую статті, пости про ґеймдезайн, ігри та багато іншого.</p>

8b8026bb020a8fc4a4c16.jpg

Limbo u2014 u0433u0440u0430 u0437u043cu0456u043du0438u0432u0448u0430 u0441u0432u0456u0439 u0436u0430u043du0440. u0427u0430u0441u0442u0438u043du0430 2

u041fu0440u043e u0441u0430u0443u043du0434-u0434u0438u0437u0430u0439u043d, u0430u0440u0442 u0442u0430 u0441u044eu0436u0435u0442 Limbo.

Про саунд-дизайн, арт та сюжет Limbo.

<h2>Introduction</h2>
&nbsp;

Це друга стаття, де я аналізую унікальні та цікаві дизайнерські рішення у грі Limbo. Якщо ви ще не прочитали першу частину, рекомендую спочатку ознайомитись з нею, а потім продовжити читання тут. Наразі ми розглянемо естетику* вишуканої Limbo.

Примітка. Окрім фіксованої естетки, тут буде порушено естетику культурного рівня багаторівневої тетради — естетичні результати творчості фанатів (фільми, фанфіки, кавери й ремікси та інше).
<h2>Inscribed aesthetics</h2>
<h3>•Візуальний дизайн</h3>
&nbsp;

Ви (і всі, хто грав у Limbo) помітили, що це гра в монохромних чорно-білих тонах. Така візуальна стилістика впливає на сіру атмосферу гри. Limbo, до речі, здобула нагороду в номінації «<em>Найкраща візуальна стилістика</em>». Рішення на використання такого стилю було новаторським для індустрії (хоча вибору особливо не було, адже рушій підтримував лише монохромну картинку). Популярні ігри, що виходили до Limbo, були яскравими, позитивними та грайливими. Limbo з першої хвилини показує, що це місце повне небезпек, страху та страждань. Взагалі світ досить порожній. Ми знову бачимо, як левел-дизайнери керувалися мінімалізмом під час проєктування рівнів. Там завжди мінімальна кількість об'єктів; <em>тільки найнеобхідніші</em>. Дуже важливу роль відіграє світло у грі. По-перше, фон заповнений сірим свяйвом, від чого він завжди розмитий, є головним джерелом світла. По-друге, ГГ має білі очі, що світяться. Саме цей елемент відрізняє хлопчика від решти дітей, яких ми зустрічатимемо протягом нашої подорожі. Через це ГГ відчувається більш справжнім. Такий фон та очі створюють очевидне протиставлення між ГГ та сетингом, припускаючи, що він не належить до цього світу. По-третє, біле забарвлення та легке свічення мають <em>важливі об'єкти</em>: черв'яки, метелики, небезпечне підсвічування вивіски тощо. <img src="https://lh5.googleusercontent.com/SrgKJZEeZh4kZKJwRYc1T1SrKj6yC-9oLjiGwVpBR4jfytA9O-gp0GH7zcaW5nbn_cQG8stk-a2ygTpFQO1HO_W68mAChnttmxE4CxrpqKoWIMivGdf62JwcExJ2FPjVnGNMpMWmD_CPTGUR1a6f-g" />•Звуковий дизайн Якщо запитати про музику, то багато хто дасть відповідь, що її там немає. Але це не правда. Звукові ефекти та музичний супровід, один із найцікавіших елементів гри. Досі ніхто (принаймні я не пригадую) не використовував <em>акусматичну музику</em> (аcousmatic music) в іграх, зокрема музику, що збирається зі звуків оточення. Під час створення звуків використовувалася старе аналогове обладнання, і звуки пропускалися через старі магнітофони (wire-recorders і tape-recorders). <em>Мартін Стіг Андерсон</em> (звуковий дизайнер) сказав, що «вся концепція візуальних ефектів» полягає у розмитому горизонті, тому гравець може «<em>проеціювати свої власні речі в простір</em>». Він додає: «<em>Я спробував зробити те саме зі звуком — ви починаєте чути речі, яких немає</em>». Звуковий ландшафт та акусматична музика створюють безперервність між <em>репрезентативним</em> та <em>абстрактним</em> звуком, таким чином ігноруючи традиційний кордон між звуковим дизайном та музикою. Це сприяло плавному переміщенню між <em>дієгетичним</em> та <em>недієгетичним простором</em>. Арнт Дженсен хотів, щоб звук пропонував віддалений, оповитий та таємний світ, що збігалося з ідеями Мартіна. Зараз, граючи в Limbo ми бачимо, що звуковий супровід не відокремлений від дієгетичного простору (<a href="https://en.wikipedia.org/wiki/Diegesis" target="_blank" rel="noopener noreferrer">Diegesis</a>), а всіляко взаємодіє з ним та гравцем (підкреслює атмосферу, зачепить емоцію сцені, сповіщає про події). Але якщо прислухатися, то це все ж таки окремий світ, який дає вам ще одну їжу для роздумів. Такий звуковий та візуальний дизайн разом створюють тривожну невпевненість упродовж усієї гри. Але на це також впливає і сюжет.
<h3>•Історія та сюжет</h3>
Ви граєте за маленького хлопчика, який шукає свою сестру, вирушивши у лімб. Знову ж таки, попередні ігри використовували сильних, витривалих ГГ, що ще сильніше відрізняє Limbo від своїх попередників. <img src="https://lh4.googleusercontent.com/Py2FIhH5lBOirQJIaARy6RYfLinoQPPeJwH2X0GpV_aP279j3v_MJ4jw7HDalftJS_a3GgV710ENFsJQwNbTdk2gHVgz_X9TCVoNgN_P2nIfk4LY-OjrfqdvmZqge--lWjkz1ZMBCsnAYq3WRspkuw" /> Тут ви зустрінете багато небезпек. Головні вороги – діти, павуки та саме оточення. Критики відзначили, що гра досить жорстока — все намагається вас убити. На вашому шляху буде кілька павуків (це обумовлено арахнофобією Дженсона), постійно зустрічатимуться пастки, розставлені дітьми: шипи, капкани, шини, що горять. Втім, не завжди ясно, для кого призначені ці пастки. У всякому разі, зустрічаючи дітей, вони будуть тікати від вас, після нападу, або захисту. Ви можете померти втопившись навіть у невеликій ямці. Існує припущення, що це світ є втіленням страхів ГГ. Павуки – арахнофобія, діти – соціофобія, вода – гідрофобія. В Limbo відсутня явна сюжетна лінія. Прямої розповіді мало, але це компенсується підказками оточення (як самих елементів рівня, так і фону, який нерідко змінюється через дії гравця), з яких і складається рівень. Наприклад, у першій частині гри ви часто зустрічатимете повішених дітей. Можливо, вони самі повісились... Може їх убили інші діти... Залишається тільки припущення. <img src="https://admin.nachasi.com/wp-content/uploads/2022/07/62d92493031f3_88b123e007cdd95ba5a62.jpg" />Один із повішених дітей, яких ви побачите Звичайно ж, неабияку роль грає відкритий фінал, який лише підігріває інтерес до сюжету, і породжує ще більше припущень. Тож ми плавно переходимо до культурної естетики. <img src="https://admin.nachasi.com/wp-content/uploads/2022/07/62d924e8d9e75_c9c4f4cef74775ac13299.jpg" />Фінал. Хлопчик підходить до сестри, після чого кадр змінюється на темний екран
<h2>Cultural aesthetics</h2>
Коли людина, погравши в гру вирішує її перейти, подивитися відео на YouTube, або почитати статтю про неї (як цю), це свідчить про цікаве опрацювання світу та упущення деяких деталей історії. Я називаю це «<em>принципом недомовленості</em>». Limbo — гра, яка породила безліч теорій і міркувань, за якими знято чимало контенту. Обговорювати зараз окремо ці теорії не є моїм головним завданням. До того ж це досить довго. Ви можете знайти інформацію про це, якщо вам цікаво. Хочу сказати, що ґеймдизайнер, хоч і не контролює культурну естетику, <em>однаково відповідальний за неї</em>. Саме його робота впливає, якими будуть результати художньої діяльності фанатів. Це варто пам'ятати завжди!
<h2>Conclusion</h2>
Гра повністю заслуговує на всі свої нагороди і похвали. Вона варта того, щоб ви приділили їй 3-4 години свого часу. І на цьому я закінчу. Сподіваюсь вам сподобалось. Дякую, що прочитали мою роботу, і… <strong>Побачимось незабаром! 🖖🏻</strong> P.S.: можете підписатися на мій telegram-канал "<a href="https://t.me/ArtOfGameDesign" target="_blank" rel="noopener noreferrer">GAME DESIGN — мистецтво</a>", в якому я публікую статті, пости про ґеймдезайн, ігри та багато іншого.

<h2>Introduction</h2><p>&nbsp;</p><p>Це друга стаття, де я аналізую унікальні та цікаві дизайнерські рішення у грі Limbo. Якщо ви ще не прочитали першу частину, рекомендую спочатку ознайомитись з нею, а потім продовжити читання тут. Наразі ми розглянемо естетику* вишуканої Limbo.</p><p>Примітка. Окрім фіксованої естетки, тут буде порушено естетику культурного рівня багаторівневої тетради — естетичні результати творчості фанатів (фільми, фанфіки, кавери й ремікси та інше).</p><h2>Inscribed aesthetics</h2><h3>•Візуальний дизайн</h3><p>&nbsp;</p><p>Ви (і всі, хто грав у Limbo) помітили, що це гра в монохромних чорно-білих тонах. Така візуальна стилістика впливає на сіру атмосферу гри. Limbo, до речі, здобула нагороду в номінації «<em>Найкраща візуальна стилістика</em>». Рішення на використання такого стилю було новаторським для індустрії (хоча вибору особливо не було, адже рушій підтримував лише монохромну картинку). Популярні ігри, що виходили до Limbo, були яскравими, позитивними та грайливими. Limbo з першої хвилини показує, що це місце повне небезпек, страху та страждань. Взагалі світ досить порожній. Ми знову бачимо, як левел-дизайнери керувалися мінімалізмом під час проєктування рівнів. Там завжди мінімальна кількість об&#8217;єктів; <em>тільки найнеобхідніші</em>. Дуже важливу роль відіграє світло у грі. По-перше, фон заповнений сірим свяйвом, від чого він завжди розмитий, є головним джерелом світла. По-друге, ГГ має білі очі, що світяться. Саме цей елемент відрізняє хлопчика від решти дітей, яких ми зустрічатимемо протягом нашої подорожі. Через це ГГ відчувається більш справжнім. Такий фон та очі створюють очевидне протиставлення між ГГ та сетингом, припускаючи, що він не належить до цього світу. По-третє, біле забарвлення та легке свічення мають <em>важливі об&#8217;єкти</em>: черв&#8217;яки, метелики, небезпечне підсвічування вивіски тощо. <img src="https://lh5.googleusercontent.com/SrgKJZEeZh4kZKJwRYc1T1SrKj6yC-9oLjiGwVpBR4jfytA9O-gp0GH7zcaW5nbn_cQG8stk-a2ygTpFQO1HO_W68mAChnttmxE4CxrpqKoWIMivGdf62JwcExJ2FPjVnGNMpMWmD_CPTGUR1a6f-g" />•Звуковий дизайн Якщо запитати про музику, то багато хто дасть відповідь, що її там немає. Але це не правда. Звукові ефекти та музичний супровід, один із найцікавіших елементів гри. Досі ніхто (принаймні я не пригадую) не використовував <em>акусматичну музику</em> (аcousmatic music) в іграх, зокрема музику, що збирається зі звуків оточення. Під час створення звуків використовувалася старе аналогове обладнання, і звуки пропускалися через старі магнітофони (wire-recorders і tape-recorders). <em>Мартін Стіг Андерсон</em> (звуковий дизайнер) сказав, що «вся концепція візуальних ефектів» полягає у розмитому горизонті, тому гравець може «<em>проеціювати свої власні речі в простір</em>». Він додає: «<em>Я спробував зробити те саме зі звуком — ви починаєте чути речі, яких немає</em>». Звуковий ландшафт та акусматична музика створюють безперервність між <em>репрезентативним</em> та <em>абстрактним</em> звуком, таким чином ігноруючи традиційний кордон між звуковим дизайном та музикою. Це сприяло плавному переміщенню між <em>дієгетичним</em> та <em>недієгетичним простором</em>. Арнт Дженсен хотів, щоб звук пропонував віддалений, оповитий та таємний світ, що збігалося з ідеями Мартіна. Зараз, граючи в Limbo ми бачимо, що звуковий супровід не відокремлений від дієгетичного простору (<a href="https://en.wikipedia.org/wiki/Diegesis" target="_blank" rel="noopener noreferrer">Diegesis</a>), а всіляко взаємодіє з ним та гравцем (підкреслює атмосферу, зачепить емоцію сцені, сповіщає про події). Але якщо прислухатися, то це все ж таки окремий світ, який дає вам ще одну їжу для роздумів. Такий звуковий та візуальний дизайн разом створюють тривожну невпевненість упродовж усієї гри. Але на це також впливає і сюжет.</p><h3>•Історія та сюжет</h3><p>Ви граєте за маленького хлопчика, який шукає свою сестру, вирушивши у лімб. Знову ж таки, попередні ігри використовували сильних, витривалих ГГ, що ще сильніше відрізняє Limbo від своїх попередників. <img src="https://lh4.googleusercontent.com/Py2FIhH5lBOirQJIaARy6RYfLinoQPPeJwH2X0GpV_aP279j3v_MJ4jw7HDalftJS_a3GgV710ENFsJQwNbTdk2gHVgz_X9TCVoNgN_P2nIfk4LY-OjrfqdvmZqge--lWjkz1ZMBCsnAYq3WRspkuw" /> Тут ви зустрінете багато небезпек. Головні вороги – діти, павуки та саме оточення. Критики відзначили, що гра досить жорстока — все намагається вас убити. На вашому шляху буде кілька павуків (це обумовлено арахнофобією Дженсона), постійно зустрічатимуться пастки, розставлені дітьми: шипи, капкани, шини, що горять. Втім, не завжди ясно, для кого призначені ці пастки. У всякому разі, зустрічаючи дітей, вони будуть тікати від вас, після нападу, або захисту. Ви можете померти втопившись навіть у невеликій ямці. Існує припущення, що це світ є втіленням страхів ГГ. Павуки – арахнофобія, діти – соціофобія, вода – гідрофобія. В Limbo відсутня явна сюжетна лінія. Прямої розповіді мало, але це компенсується підказками оточення (як самих елементів рівня, так і фону, який нерідко змінюється через дії гравця), з яких і складається рівень. Наприклад, у першій частині гри ви часто зустрічатимете повішених дітей. Можливо, вони самі повісились&#8230; Може їх убили інші діти&#8230; Залишається тільки припущення. <img src="/wp-content/uploads/2022/07/62d92493031f3_88b123e007cdd95ba5a62.jpg" />Один із повішених дітей, яких ви побачите Звичайно ж, неабияку роль грає відкритий фінал, який лише підігріває інтерес до сюжету, і породжує ще більше припущень. Тож ми плавно переходимо до культурної естетики. <img src="/wp-content/uploads/2022/07/62d924e8d9e75_c9c4f4cef74775ac13299.jpg" />Фінал. Хлопчик підходить до сестри, після чого кадр змінюється на темний екран</p><h2>Cultural aesthetics</h2><p>Коли людина, погравши в гру вирішує її перейти, подивитися відео на YouTube, або почитати статтю про неї (як цю), це свідчить про цікаве опрацювання світу та упущення деяких деталей історії. Я називаю це «<em>принципом недомовленості</em>». Limbo — гра, яка породила безліч теорій і міркувань, за якими знято чимало контенту. Обговорювати зараз окремо ці теорії не є моїм головним завданням. До того ж це досить довго. Ви можете знайти інформацію про це, якщо вам цікаво. Хочу сказати, що ґеймдизайнер, хоч і не контролює культурну естетику, <em>однаково відповідальний за неї</em>. Саме його робота впливає, якими будуть результати художньої діяльності фанатів. Це варто пам&#8217;ятати завжди!</p><h2>Conclusion</h2><p>Гра повністю заслуговує на всі свої нагороди і похвали. Вона варта того, щоб ви приділили їй 3-4 години свого часу. І на цьому я закінчу. Сподіваюсь вам сподобалось. Дякую, що прочитали мою роботу, і… <strong>Побачимось незабаром! 🖖🏻</strong> P.S.: можете підписатися на мій telegram-канал &#8220;<a href="https://t.me/ArtOfGameDesign" target="_blank" rel="noopener noreferrer">GAME DESIGN — мистецтво</a>&#8220;, в якому я публікую статті, пости про ґеймдезайн, ігри та багато іншого.</p>

🏃🏻‍♂️ Limbo — гра, що змінила свій жанр. Частина 2

Найпопулярніша гра у наші часи. Та чи вона обмежується крикливими дітьми? Або все ж таки має набагато більше можливостей?

⛏ Minecraft — покоління дивовижних людей

<p>Ми продовжуємо знайомити вас із відомими збірками короткометражок. У попередній частині нашого циклу статей ми торкнулися збірки "<a href="https://nachasi.com/cinema/2022/07/15/robot-carnival/" target="_blank" rel="noopener noreferrer">Карнавал роботів</a>". Майже одночасно з ним побачила світ ще одна знаменита антологія - "Лабіринт сновидінь". Про неї сьогодні й йтиметься.

Цю збірку з трьох історій у 1987 році випустила студія Madhouse. Як і A.P.P.P. вона спеціалізувалася на випуску OVA і отримала приз за внесок у розвиток цього формату. "Лабіринт сновидінь" є екранізацією новел фантаста Таку Маюмури, який писав як для підліткової, так і для дорослої аудиторії. Також він відомий пильною увагою до проблеми відносин між “маленькою людиною” та великими корпораціями, що знайшло своє відображення в одному з епізодів збірки.

<img src="https://admin.nachasi.com/wp-content/uploads/2022/07/62d7edeebdde2_download.jpeg">

Відкриваючою роботою антології стала короткометражка "Лабіринт сновидінь". Дівчинка на ім'я Сачі грає у хованки зі своїм котом Цицероном. Гра приводить їх у химерний світ, де вони бачать усі подальші історії. Таким чином, перший епізод якби обрамляє всі інши і об'єднує ці дуже різні за тематикою та стилістикою історії в одну. Графіка у цій частині дуже відрізняється від стереотипного аніме-стилю. Зрежисував її Рінтаро - один із засновників студії Madhouse, відомий за фільмами "Галактичний експрес 999" та "Метрополіс".

<img src="https://admin.nachasi.com/wp-content/uploads/2022/07/62d7ee0121400_download_(1).jpeg">

У стрічці "Людина, що біжить" розповідається про гонки майбутнього на трасі під назвою "Цирк смерті", що отримала таке ім'я через велику кількість загиблих пілотів під час гонок. Розібратися в причинах цього намагається репортер, від імені якого ведеться розповідь.

Недосвідчені в спорті аніме-критики, що розповідають про цю короткометражку, як правило, порівнюють змагання, які ми бачимо, з Формулою 1. Але насправді, це NASCAR - американський тип гонок по трасі, де всього чотири повороти. Через це чим сильніше розганяється машина, тим вище вона піднімається по кільцю, яке вигнуте до центру арени (і тим самим нагадує цирк). У “Людина, що біжить” траса для гонок майбутнього повернута майже вертикально і, щоб не впасти з неї, автомобілі повинні нестися з величезною швидкістю. Незважаючи на те, що формальною причиною загибелі пілотів є невгамовна жага до перемоги чинного чемпіона, автор, словами репортера, звинувачує у смертях публіку, через азарт якої і проводяться ці перегони.

[cut_in_video_fullwidth video="https://admin.nachasi.com/wp-content/uploads/2022/07/62d7ee789a23a_download.mp4" video_id="176694" title="" subtitle=""]

Твір відрізняють дві речі: дуже продуманий технічний дизайн болідів (це можна оцінити в сценах, де вони поступово руйнуються) та передача напруги та динаміки гонки з використанням майже статичних картинок. У цьому впізнається фірмовий стиль режисера Йосіакі Кавадзірі: максимально ефектна анімація за мінімальних витрат на рух у кадрі. Такі ж прийоми він пізніше використовує у своїх відомих повнометражних роботах "Манускрипт ніндзя" та "Мисливець на вампірів Ді: Жага крові".

<img src="https://admin.nachasi.com/wp-content/uploads/2022/07/62d7ee13f200f_download_(2).jpeg">

Заключна частина під назвою "Наказ на зупинку будівництва" розповідає про найманого працівника у великій корпорації, якого відправляють у далеку країну зупинити автоматизоване будівництво, кероване роботами. Стрічка одночасно серйозна та смішна. Висміюється негнучкість корпоративного управління, націленість на результат за будь-яку ціну, формальність інструкцій. Водночас порушуються серйозні питання: як має взаємодіяти людина та робот? Які інструкції для робота можуть бути важливішими: виконання основної функції чи безпека людини? Хто сильніший – людина чи машина? Красиво все це поєднати разом у характерному і впізнаваному стилі вдалося Кацухіро Отомо, який того ж таки 1987 року встиг відзначитися і в "Карнавалі роботів". А вже наступного року він випустив епохальне аніме “Акіра”.

З останньою стрічкою пов'язана невелика історія. У "Лабіринту сновидінь" є і друга назва: "Нео Токіо". Воно з'явилося, коли після виходу "Акіри", популярність Кацухіро Отомо зросла до небес і компанія-дистриб'ютор вирішила, що стрічка з його ім'ям на афіші матиме успіх у кінотеатрах. Щоб трохи підштовхнути фанатів, "Лабіринт сновидінь" перейменували на "Нео Токіо" за назвою міста, де відбувалися події "Акіри". Так маленька хитрість заради великого успіху дала збірнику друге ім'я.

<img src="https://admin.nachasi.com/wp-content/uploads/2022/07/62d7ee2a9c496_download_(3).jpeg">

Ці три дуже різні, і стилістично, і за змістом, історії яскраво демонструють широту графічних прийомів і способів оповідання в аніме і те, яким різноманітним і нешаблонним воно може бути, коли автори вільні самі вибирати свою художню мову.

Попередні частини циклу:
</p><ul>
 	<li><a href="https://nachasi.com/cinema/2022/07/15/robot-carnival/" target="_blank" rel="noopener noreferrer">Карнавал роботів</a></li>
 	<li><a href="https://nachasi.com/cinema/2022/05/23/animatrix-review/" target="_blank" rel="noopener noreferrer">Аніматриця</a></li>
</ul>

<p>Ми продовжуємо знайомити вас із відомими збірками короткометражок. У попередній частині нашого циклу статей ми торкнулися збірки &#8220;<a href="/cinema/2022/07/15/robot-carnival/" target="_blank" rel="noopener noreferrer">Карнавал роботів</a>&#8220;. Майже одночасно з ним побачила світ ще одна знаменита антологія &#8211; &#8220;Лабіринт сновидінь&#8221;. Про неї сьогодні й йтиметься.</p><p>Цю збірку з трьох історій у 1987 році випустила студія Madhouse. Як і A.P.P.P. вона спеціалізувалася на випуску OVA і отримала приз за внесок у розвиток цього формату. &#8220;Лабіринт сновидінь&#8221; є екранізацією новел фантаста Таку Маюмури, який писав як для підліткової, так і для дорослої аудиторії. Також він відомий пильною увагою до проблеми відносин між “маленькою людиною” та великими корпораціями, що знайшло своє відображення в одному з епізодів збірки.</p><p><img src="/wp-content/uploads/2022/07/62d7edeebdde2_download.jpeg"></p><p>Відкриваючою роботою антології стала короткометражка &#8220;Лабіринт сновидінь&#8221;. Дівчинка на ім&#8217;я Сачі грає у хованки зі своїм котом Цицероном. Гра приводить їх у химерний світ, де вони бачать усі подальші історії. Таким чином, перший епізод якби обрамляє всі інши і об&#8217;єднує ці дуже різні за тематикою та стилістикою історії в одну. Графіка у цій частині дуже відрізняється від стереотипного аніме-стилю. Зрежисував її Рінтаро &#8211; один із засновників студії Madhouse, відомий за фільмами &#8220;Галактичний експрес 999&#8221; та &#8220;Метрополіс&#8221;.</p><p><img src="/wp-content/uploads/2022/07/62d7ee0121400_download_(1).jpeg"></p><p>У стрічці &#8220;Людина, що біжить&#8221; розповідається про гонки майбутнього на трасі під назвою &#8220;Цирк смерті&#8221;, що отримала таке ім&#8217;я через велику кількість загиблих пілотів під час гонок. Розібратися в причинах цього намагається репортер, від імені якого ведеться розповідь.</p><p>Недосвідчені в спорті аніме-критики, що розповідають про цю короткометражку, як правило, порівнюють змагання, які ми бачимо, з Формулою 1. Але насправді, це NASCAR &#8211; американський тип гонок по трасі, де всього чотири повороти. Через це чим сильніше розганяється машина, тим вище вона піднімається по кільцю, яке вигнуте до центру арени (і тим самим нагадує цирк). У “Людина, що біжить” траса для гонок майбутнього повернута майже вертикально і, щоб не впасти з неї, автомобілі повинні нестися з величезною швидкістю. Незважаючи на те, що формальною причиною загибелі пілотів є невгамовна жага до перемоги чинного чемпіона, автор, словами репортера, звинувачує у смертях публіку, через азарт якої і проводяться ці перегони.</p>	<div class="wp-caption full-screen">		<video src="/wp-content/uploads/2022/07/62d7ee789a23a_download.mp4" autoplay muted loop playsinline></video>			</div><p>Твір відрізняють дві речі: дуже продуманий технічний дизайн болідів (це можна оцінити в сценах, де вони поступово руйнуються) та передача напруги та динаміки гонки з використанням майже статичних картинок. У цьому впізнається фірмовий стиль режисера Йосіакі Кавадзірі: максимально ефектна анімація за мінімальних витрат на рух у кадрі. Такі ж прийоми він пізніше використовує у своїх відомих повнометражних роботах &#8220;Манускрипт ніндзя&#8221; та &#8220;Мисливець на вампірів Ді: Жага крові&#8221;.</p><p><img src="/wp-content/uploads/2022/07/62d7ee13f200f_download_(2).jpeg"></p><p>Заключна частина під назвою &#8220;Наказ на зупинку будівництва&#8221; розповідає про найманого працівника у великій корпорації, якого відправляють у далеку країну зупинити автоматизоване будівництво, кероване роботами. Стрічка одночасно серйозна та смішна. Висміюється негнучкість корпоративного управління, націленість на результат за будь-яку ціну, формальність інструкцій. Водночас порушуються серйозні питання: як має взаємодіяти людина та робот? Які інструкції для робота можуть бути важливішими: виконання основної функції чи безпека людини? Хто сильніший – людина чи машина? Красиво все це поєднати разом у характерному і впізнаваному стилі вдалося Кацухіро Отомо, який того ж таки 1987 року встиг відзначитися і в &#8220;Карнавалі роботів&#8221;. А вже наступного року він випустив епохальне аніме “Акіра”.</p><p>З останньою стрічкою пов&#8217;язана невелика історія. У &#8220;Лабіринту сновидінь&#8221; є і друга назва: &#8220;Нео Токіо&#8221;. Воно з&#8217;явилося, коли після виходу &#8220;Акіри&#8221;, популярність Кацухіро Отомо зросла до небес і компанія-дистриб&#8217;ютор вирішила, що стрічка з його ім&#8217;ям на афіші матиме успіх у кінотеатрах. Щоб трохи підштовхнути фанатів, &#8220;Лабіринт сновидінь&#8221; перейменували на &#8220;Нео Токіо&#8221; за назвою міста, де відбувалися події &#8220;Акіри&#8221;. Так маленька хитрість заради великого успіху дала збірнику друге ім&#8217;я.</p><p><img src="/wp-content/uploads/2022/07/62d7ee2a9c496_download_(3).jpeg"></p><p>Ці три дуже різні, і стилістично, і за змістом, історії яскраво демонструють широту графічних прийомів і способів оповідання в аніме і те, яким різноманітним і нешаблонним воно може бути, коли автори вільні самі вибирати свою художню мову.</p><p>Попередні частини циклу:</p><ul><li><a href="/cinema/2022/07/15/robot-carnival/" target="_blank" rel="noopener noreferrer">Карнавал роботів</a></li><li><a href="/cinema/2022/05/23/animatrix-review/" target="_blank" rel="noopener noreferrer">Аніматриця</a></li></ul>

Збірка короткомеражок які видавали за продовження "Акіри" від Кацухіро Отомо

Ми продовжуємо знайомити вас із відомими збірками короткометражок. У попередній частині нашого циклу статей ми торкнулися збірки "<a href="https://nachasi.com/cinema/2022/07/15/robot-carnival/" target="_blank" rel="noopener noreferrer">Карнавал роботів</a>". Майже одночасно з ним побачила світ ще одна знаменита антологія - "Лабіринт сновидінь". Про неї сьогодні й йтиметься.

Цю збірку з трьох історій у 1987 році випустила студія Madhouse. Як і A.P.P.P. вона спеціалізувалася на випуску OVA і отримала приз за внесок у розвиток цього формату. "Лабіринт сновидінь" є екранізацією новел фантаста Таку Маюмури, який писав як для підліткової, так і для дорослої аудиторії. Також він відомий пильною увагою до проблеми відносин між “маленькою людиною” та великими корпораціями, що знайшло своє відображення в одному з епізодів збірки.

<img src="https://admin.nachasi.com/wp-content/uploads/2022/07/62d7edeebdde2_download.jpeg" />

Відкриваючою роботою антології стала короткометражка "Лабіринт сновидінь". Дівчинка на ім'я Сачі грає у хованки зі своїм котом Цицероном. Гра приводить їх у химерний світ, де вони бачать усі подальші історії. Таким чином, перший епізод якби обрамляє всі інши і об'єднує ці дуже різні за тематикою та стилістикою історії в одну. Графіка у цій частині дуже відрізняється від стереотипного аніме-стилю. Зрежисував її Рінтаро - один із засновників студії Madhouse, відомий за фільмами "Галактичний експрес 999" та "Метрополіс".

<img src="https://admin.nachasi.com/wp-content/uploads/2022/07/62d7ee0121400_download_(1).jpeg" />

У стрічці "Людина, що біжить" розповідається про гонки майбутнього на трасі під назвою "Цирк смерті", що отримала таке ім'я через велику кількість загиблих пілотів під час гонок. Розібратися в причинах цього намагається репортер, від імені якого ведеться розповідь.

Недосвідчені в спорті аніме-критики, що розповідають про цю короткометражку, як правило, порівнюють змагання, які ми бачимо, з Формулою 1. Але насправді, це NASCAR - американський тип гонок по трасі, де всього чотири повороти. Через це чим сильніше розганяється машина, тим вище вона піднімається по кільцю, яке вигнуте до центру арени (і тим самим нагадує цирк). У “Людина, що біжить” траса для гонок майбутнього повернута майже вертикально і, щоб не впасти з неї, автомобілі повинні нестися з величезною швидкістю. Незважаючи на те, що формальною причиною загибелі пілотів є невгамовна жага до перемоги чинного чемпіона, автор, словами репортера, звинувачує у смертях публіку, через азарт якої і проводяться ці перегони.

[cut_in_video_fullwidth video="https://admin.nachasi.com/wp-content/uploads/2022/07/62d7ee789a23a_download.mp4" video_id="176694" title="" subtitle=""]

Твір відрізняють дві речі: дуже продуманий технічний дизайн болідів (це можна оцінити в сценах, де вони поступово руйнуються) та передача напруги та динаміки гонки з використанням майже статичних картинок. У цьому впізнається фірмовий стиль режисера Йосіакі Кавадзірі: максимально ефектна анімація за мінімальних витрат на рух у кадрі. Такі ж прийоми він пізніше використовує у своїх відомих повнометражних роботах "Манускрипт ніндзя" та "Мисливець на вампірів Ді: Жага крові".

<img src="https://admin.nachasi.com/wp-content/uploads/2022/07/62d7ee13f200f_download_(2).jpeg" />

Заключна частина під назвою "Наказ на зупинку будівництва" розповідає про найманого працівника у великій корпорації, якого відправляють у далеку країну зупинити автоматизоване будівництво, кероване роботами. Стрічка одночасно серйозна та смішна. Висміюється негнучкість корпоративного управління, націленість на результат за будь-яку ціну, формальність інструкцій. Водночас порушуються серйозні питання: як має взаємодіяти людина та робот? Які інструкції для робота можуть бути важливішими: виконання основної функції чи безпека людини? Хто сильніший – людина чи машина? Красиво все це поєднати разом у характерному і впізнаваному стилі вдалося Кацухіро Отомо, який того ж таки 1987 року встиг відзначитися і в "Карнавалі роботів". А вже наступного року він випустив епохальне аніме “Акіра”.

З останньою стрічкою пов'язана невелика історія. У "Лабіринту сновидінь" є і друга назва: "Нео Токіо". Воно з'явилося, коли після виходу "Акіри", популярність Кацухіро Отомо зросла до небес і компанія-дистриб'ютор вирішила, що стрічка з його ім'ям на афіші матиме успіх у кінотеатрах. Щоб трохи підштовхнути фанатів, "Лабіринт сновидінь" перейменували на "Нео Токіо" за назвою міста, де відбувалися події "Акіри". Так маленька хитрість заради великого успіху дала збірнику друге ім'я.

<img src="https://admin.nachasi.com/wp-content/uploads/2022/07/62d7ee2a9c496_download_(3).jpeg" />

Ці три дуже різні, і стилістично, і за змістом, історії яскраво демонструють широту графічних прийомів і способів оповідання в аніме і те, яким різноманітним і нешаблонним воно може бути, коли автори вільні самі вибирати свою художню мову.

Попередні частини циклу:
<ul>
 	<li><a href="https://nachasi.com/cinema/2022/07/15/robot-carnival/" target="_blank" rel="noopener noreferrer">Карнавал роботів</a></li>
 	<li><a href="https://nachasi.com/cinema/2022/05/23/animatrix-review/" target="_blank" rel="noopener noreferrer">Аніматриця</a></li>
</ul>

<p>Ми продовжуємо знайомити вас із відомими збірками короткометражок. У попередній частині нашого циклу статей ми торкнулися збірки &#8220;<a href="/cinema/2022/07/15/robot-carnival/" target="_blank" rel="noopener noreferrer">Карнавал роботів</a>&#8220;. Майже одночасно з ним побачила світ ще одна знаменита антологія &#8211; &#8220;Лабіринт сновидінь&#8221;. Про неї сьогодні й йтиметься.</p><p>Цю збірку з трьох історій у 1987 році випустила студія Madhouse. Як і A.P.P.P. вона спеціалізувалася на випуску OVA і отримала приз за внесок у розвиток цього формату. &#8220;Лабіринт сновидінь&#8221; є екранізацією новел фантаста Таку Маюмури, який писав як для підліткової, так і для дорослої аудиторії. Також він відомий пильною увагою до проблеми відносин між “маленькою людиною” та великими корпораціями, що знайшло своє відображення в одному з епізодів збірки.</p><p><img src="/wp-content/uploads/2022/07/62d7edeebdde2_download.jpeg" /></p><p>Відкриваючою роботою антології стала короткометражка &#8220;Лабіринт сновидінь&#8221;. Дівчинка на ім&#8217;я Сачі грає у хованки зі своїм котом Цицероном. Гра приводить їх у химерний світ, де вони бачать усі подальші історії. Таким чином, перший епізод якби обрамляє всі інши і об&#8217;єднує ці дуже різні за тематикою та стилістикою історії в одну. Графіка у цій частині дуже відрізняється від стереотипного аніме-стилю. Зрежисував її Рінтаро &#8211; один із засновників студії Madhouse, відомий за фільмами &#8220;Галактичний експрес 999&#8221; та &#8220;Метрополіс&#8221;.</p><p><img src="/wp-content/uploads/2022/07/62d7ee0121400_download_(1).jpeg" /></p><p>У стрічці &#8220;Людина, що біжить&#8221; розповідається про гонки майбутнього на трасі під назвою &#8220;Цирк смерті&#8221;, що отримала таке ім&#8217;я через велику кількість загиблих пілотів під час гонок. Розібратися в причинах цього намагається репортер, від імені якого ведеться розповідь.</p><p>Недосвідчені в спорті аніме-критики, що розповідають про цю короткометражку, як правило, порівнюють змагання, які ми бачимо, з Формулою 1. Але насправді, це NASCAR &#8211; американський тип гонок по трасі, де всього чотири повороти. Через це чим сильніше розганяється машина, тим вище вона піднімається по кільцю, яке вигнуте до центру арени (і тим самим нагадує цирк). У “Людина, що біжить” траса для гонок майбутнього повернута майже вертикально і, щоб не впасти з неї, автомобілі повинні нестися з величезною швидкістю. Незважаючи на те, що формальною причиною загибелі пілотів є невгамовна жага до перемоги чинного чемпіона, автор, словами репортера, звинувачує у смертях публіку, через азарт якої і проводяться ці перегони.</p>	<div class="wp-caption full-screen">		<video src="/wp-content/uploads/2022/07/62d7ee789a23a_download.mp4" autoplay muted loop playsinline></video>			</div><p>Твір відрізняють дві речі: дуже продуманий технічний дизайн болідів (це можна оцінити в сценах, де вони поступово руйнуються) та передача напруги та динаміки гонки з використанням майже статичних картинок. У цьому впізнається фірмовий стиль режисера Йосіакі Кавадзірі: максимально ефектна анімація за мінімальних витрат на рух у кадрі. Такі ж прийоми він пізніше використовує у своїх відомих повнометражних роботах &#8220;Манускрипт ніндзя&#8221; та &#8220;Мисливець на вампірів Ді: Жага крові&#8221;.</p><p><img src="/wp-content/uploads/2022/07/62d7ee13f200f_download_(2).jpeg" /></p><p>Заключна частина під назвою &#8220;Наказ на зупинку будівництва&#8221; розповідає про найманого працівника у великій корпорації, якого відправляють у далеку країну зупинити автоматизоване будівництво, кероване роботами. Стрічка одночасно серйозна та смішна. Висміюється негнучкість корпоративного управління, націленість на результат за будь-яку ціну, формальність інструкцій. Водночас порушуються серйозні питання: як має взаємодіяти людина та робот? Які інструкції для робота можуть бути важливішими: виконання основної функції чи безпека людини? Хто сильніший – людина чи машина? Красиво все це поєднати разом у характерному і впізнаваному стилі вдалося Кацухіро Отомо, який того ж таки 1987 року встиг відзначитися і в &#8220;Карнавалі роботів&#8221;. А вже наступного року він випустив епохальне аніме “Акіра”.</p><p>З останньою стрічкою пов&#8217;язана невелика історія. У &#8220;Лабіринту сновидінь&#8221; є і друга назва: &#8220;Нео Токіо&#8221;. Воно з&#8217;явилося, коли після виходу &#8220;Акіри&#8221;, популярність Кацухіро Отомо зросла до небес і компанія-дистриб&#8217;ютор вирішила, що стрічка з його ім&#8217;ям на афіші матиме успіх у кінотеатрах. Щоб трохи підштовхнути фанатів, &#8220;Лабіринт сновидінь&#8221; перейменували на &#8220;Нео Токіо&#8221; за назвою міста, де відбувалися події &#8220;Акіри&#8221;. Так маленька хитрість заради великого успіху дала збірнику друге ім&#8217;я.</p><p><img src="/wp-content/uploads/2022/07/62d7ee2a9c496_download_(3).jpeg" /></p><p>Ці три дуже різні, і стилістично, і за змістом, історії яскраво демонструють широту графічних прийомів і способів оповідання в аніме і те, яким різноманітним і нешаблонним воно може бути, коли автори вільні самі вибирати свою художню мову.</p><p>Попередні частини циклу:</p><ul><li><a href="/cinema/2022/07/15/robot-carnival/" target="_blank" rel="noopener noreferrer">Карнавал роботів</a></li><li><a href="/cinema/2022/05/23/animatrix-review/" target="_blank" rel="noopener noreferrer">Аніматриця</a></li></ul>

👺 Лабіринт сновидінь або Нео Токіо — огляд аніме

<h2>Моє знайомство з грою</h2>
 

Перший раз я пограв у Limbo приблизно в 2015 році (плюс мінус рік). Тоді мені було 11 років. Двоюрідний брат дав мені свій планшет, показавши мені цю гру. Для мене це було дуже класно, адже я лише знайомився з іграми та цією індустрією. Вже тоді мені дуже запам'яталася Limbo. Я перейнявся похмурою атмосферою, але найбільше мені сподобалися головоломки. Я особливо не надавав значення сюжету, і, як ви вже зрозуміли, не усвідомлював у яку! гру я граю. Нещодавно я купив Limbo у Steam, щоб пройти її ще раз, цього разу уважніше її вивчивши.
<h2>Limbo – …</h2>
 

Limbo – це інді-гра з імпресіоністичною атмосферою, просочена мінімалізмом, як основою для всіх її складових. Вона стала культовою, що в неї грають і згадують через 11 років після виходу. Чому Limbo змінила свій жанр? Чому це культова гра? І як їй це вдалось? Я візьму на себе відповідальність відповісти на ці запитання.
<h2>Gameplay</h2>
<p class="ql-align-center">«Все має бути просто»</p>
Перше, на що ви звертаєте увагу, це простота управління. Усього три компоненти: класичний рух «вправо-вліво», стрибок та хапання за деякі об'єкти. Як на мене, важлива мета ґеймдизайну – це продумати механіки та сюжет так, щоб вони один одного доповнювали, обґрунтовували та просували самі себе. Playdead, думаю, чудово впоралися з цим завданням. Ви граєте за маленького хлопчика, і такий мінімалізм управління наголошує на тому, що ви граєте за звичайну дитину. Принцип мінімалізму добре простежується і в будь-яких підказках для гравця, точніше в їх відсутності. Немає спливаючих навчальних вікон, які зупиняють гру, немає інтерфейсу. Це не ламає занурення, і магічне коло (magic circle) гри. Також, це спонукає тебе досліджувати гру через особистий досвід. Коли я побачив ямку з водою, перестрибнувши її, подумав: «<em>А що, якщо я впаду у воду?</em>» Я припускав, що помру, але мені було цікаво, що станеться. Якби в момент, коли я підходив би до ями, написали б щось на кшталт: «Щоб перестрибнути яму натисніть ↑», «Бережіться води» – я, швидше за все, послухався і просто пішов би далі. Така концепція задає характер для ґеймплея, де смерть та розуміння світу ведуть до вирішення завдання. <img src="https://admin.nachasi.com/wp-content/uploads/2022/07/62d70f8f31cab_20210701160452_1.jpg"> Одна глава з головоломкою Limbo – це пазл-платформер! <em>Арнт Єнсен</em> (співзасновник і ґеймдизайнер Playdead) хотів, щоб головоломки відчувалися як природна частина ігрового світу: він намагався уникнути ситуацій, у яких гравець надовго замислювався б над черговим завданням. Карлсен (програміст движка та провідний дизайнер) хотів, щоб головоломки не були надто прості, щоб не руйнувати задоволення від їх вирішення. Він створював їх, думаючи, що гравець «<em>найлютіший ворог</em>», а потім спрощував їх, думаючи про гравця, як про «<em>найкращого друга</em>». Щоб гравець просто не пробивався через головоломку, <em>Єпп Карлсен</em> використовував якнайменше елементів. Таким чином гравцеві легше подумати, як працює головоломка, ніж навмання пробувати всі варіанти. Важливо зауважити, що протягом розробки як головоломки, так і інші елементи гри змінювалися і спрощувалися. Як ґеймдезайнеру, вам потрібно постійно прислухатися до гри і всієї команди. Саме походу розробки, не прив'язуючись до початкових ідей, ви зрозумієте, що насправді потрібно вашій грі (звісно, ​​раціонально підходячи до цього питання). Саме введення головоломок як основу для ґеймплею було інноваційним рішенням. Виявилось, що це може бути цікавим! Надалі, у платформерах почали більше приділяти уваги головоломкам (це навіть стало так чи інакше однією з основних рис цього жанру). Але багато критиків, погравши в гру, відзначили, що перша половина більш насичена сценарними подіями, тоді як друга відбувається на самоті, вирішуючи загадки (у ній менше приділено поясненню історії та світу). Хоча, відкритий фінал їм припав до смаку. Пізніше Єнсен пояснив це тим, що був сильніше залучений до розробки першої половини, а розробка другої проходила під меншим наглядом. Варто згадати важливе завдання під час проектування рівнів. На початку гри потрібно навчити гравця основних механік. Щоб удосконалити проблемні фрагменти, Playdead проводила тестування з акцентом на необхідні дії для вирішення завдання. Одним таким випадком було, коли тестувальники не розуміли, що треба витягнути човен на берег, щоб забратися на високий виступ. <img src="https://admin.nachasi.com/wp-content/uploads/2022/07/62d708962cf95_20210701160150_1.jpg">Перша легка загадка на перетягування предметів Тому перед цим епізодом розробники додали сцену, де гравцеві необхідно було посунути скриньку. Таким чином вони познайомили та навчили гравця механіці перетягування предметів. На завершення розповім дуже цікавий епізод, який поєднує в собі і механіку, і естетику гри*. Це епізод із човном на початку гри. Саме тут естетику підкріплює механіка. Я поясню.

<u>Примітка</u>. У фіксованому рівні багаторівневого тетрада, естетика – зовнішній вигляд гри, звуковий супровід, запахи, смак та тактильні відчуття – все від звукових ефектів до моделей персонажів. У методі МДЕ, естетика – це емоційний відгук гравця. У визначенні Трейсі Ф. та Кріса С. – історія та сюжет гри, включаючи задум. А в простій тетраді – те, як гра сприймається п'ятьма органами чуттів. У цьому контексті мається на увазі сенс, найближче до визначення Трейсі, Кріса і методі МДЭ. <img src="https://admin.nachasi.com/wp-content/uploads/2022/07/62d70b9a4a455_20210701160227_1.jpg"> Сцена з човном на початку гри Коли я вперше побачив човен, сів у нього і поплив, то відчув, що назад дороги немає. Було пройдено Рубікон. Я зрозумів – далі на мене чекають випробування та небезпека, а позаду залишається просторий і затишний ліс (Ліс – це відкритий простір. Для мене це було відчуттям свободи. Грубо кажучи: у лісі я сам вирішував йти далі, а перепливши на човні річку мені потрібно було йти далі). Таке відчуття посилюється знанням, що я не зможу повернутись назад, перепливши воду, адже ГГ не вміє плавати. (Подібний прийом використовується в «<em>Little Nightmares 2</em>», коли головні герої, тікаючи з лісу, пливуть на двері до міста). Цей епізод також примітний тим, що подібне відчуття і сам епізод був для мене ментально зрозумілий. Тобто, схожий на мій вже наявний досвід. Таким досвідом було знання міфології. Я відразу згадав поромника в Пекло, через річку Стікс. Стікс смертельно небезпечна, тому кожен, хто її перетинав, знав, що не повернеться назад (ця паралель стає ще цікавішою, якщо враховувати теорію, де хлопчик вирушає в католицький Лімб). Якщо ви хочете, щоб гравець з легкістю прийняв, засвоїв механіку (або елемент естетики) – вона має бути ментально зрозумілою, схожою на попередній особистий досвід гравця.
<h2>To Be Continued</h2>
Наступного разу ми поговоримо про інноваційні рішення у візуальній складовій та історії Limbo. <strong>Побачимось незабаром! 🖖🏻</strong> PS: можете підписатися на мій telegram-канал «<a href="https://t.me/ArtOfGameDesign" target="_blank" rel="noopener noreferrer">GAME DESIGN — мистецтво</a>», в якому я публікую статті, пости про ґеймдезайн, ігри та багато іншого.

<h2>Моє знайомство з грою</h2><p> </p><p>Перший раз я пограв у Limbo приблизно в 2015 році (плюс мінус рік). Тоді мені було 11 років. Двоюрідний брат дав мені свій планшет, показавши мені цю гру. Для мене це було дуже класно, адже я лише знайомився з іграми та цією індустрією. Вже тоді мені дуже запам&#8217;яталася Limbo. Я перейнявся похмурою атмосферою, але найбільше мені сподобалися головоломки. Я особливо не надавав значення сюжету, і, як ви вже зрозуміли, не усвідомлював у яку! гру я граю. Нещодавно я купив Limbo у Steam, щоб пройти її ще раз, цього разу уважніше її вивчивши.</p><h2>Limbo – …</h2><p> </p><p>Limbo – це інді-гра з імпресіоністичною атмосферою, просочена мінімалізмом, як основою для всіх її складових. Вона стала культовою, що в неї грають і згадують через 11 років після виходу. Чому Limbo змінила свій жанр? Чому це культова гра? І як їй це вдалось? Я візьму на себе відповідальність відповісти на ці запитання.</p><h2>Gameplay</h2><p class="ql-align-center">«Все має бути просто»</p><p>Перше, на що ви звертаєте увагу, це простота управління. Усього три компоненти: класичний рух «вправо-вліво», стрибок та хапання за деякі об&#8217;єкти. Як на мене, важлива мета ґеймдизайну – це продумати механіки та сюжет так, щоб вони один одного доповнювали, обґрунтовували та просували самі себе. Playdead, думаю, чудово впоралися з цим завданням. Ви граєте за маленького хлопчика, і такий мінімалізм управління наголошує на тому, що ви граєте за звичайну дитину. Принцип мінімалізму добре простежується і в будь-яких підказках для гравця, точніше в їх відсутності. Немає спливаючих навчальних вікон, які зупиняють гру, немає інтерфейсу. Це не ламає занурення, і магічне коло (magic circle) гри. Також, це спонукає тебе досліджувати гру через особистий досвід. Коли я побачив ямку з водою, перестрибнувши її, подумав: «<em>А що, якщо я впаду у воду?</em>» Я припускав, що помру, але мені було цікаво, що станеться. Якби в момент, коли я підходив би до ями, написали б щось на кшталт: «Щоб перестрибнути яму натисніть ↑», «Бережіться води» – я, швидше за все, послухався і просто пішов би далі. Така концепція задає характер для ґеймплея, де смерть та розуміння світу ведуть до вирішення завдання. <img src="/wp-content/uploads/2022/07/62d70f8f31cab_20210701160452_1.jpg"> Одна глава з головоломкою Limbo – це пазл-платформер! <em>Арнт Єнсен</em> (співзасновник і ґеймдизайнер Playdead) хотів, щоб головоломки відчувалися як природна частина ігрового світу: він намагався уникнути ситуацій, у яких гравець надовго замислювався б над черговим завданням. Карлсен (програміст движка та провідний дизайнер) хотів, щоб головоломки не були надто прості, щоб не руйнувати задоволення від їх вирішення. Він створював їх, думаючи, що гравець «<em>найлютіший ворог</em>», а потім спрощував їх, думаючи про гравця, як про «<em>найкращого друга</em>». Щоб гравець просто не пробивався через головоломку, <em>Єпп Карлсен</em> використовував якнайменше елементів. Таким чином гравцеві легше подумати, як працює головоломка, ніж навмання пробувати всі варіанти. Важливо зауважити, що протягом розробки як головоломки, так і інші елементи гри змінювалися і спрощувалися. Як ґеймдезайнеру, вам потрібно постійно прислухатися до гри і всієї команди. Саме походу розробки, не прив&#8217;язуючись до початкових ідей, ви зрозумієте, що насправді потрібно вашій грі (звісно, ​​раціонально підходячи до цього питання). Саме введення головоломок як основу для ґеймплею було інноваційним рішенням. Виявилось, що це може бути цікавим! Надалі, у платформерах почали більше приділяти уваги головоломкам (це навіть стало так чи інакше однією з основних рис цього жанру). Але багато критиків, погравши в гру, відзначили, що перша половина більш насичена сценарними подіями, тоді як друга відбувається на самоті, вирішуючи загадки (у ній менше приділено поясненню історії та світу). Хоча, відкритий фінал їм припав до смаку. Пізніше Єнсен пояснив це тим, що був сильніше залучений до розробки першої половини, а розробка другої проходила під меншим наглядом. Варто згадати важливе завдання під час проектування рівнів. На початку гри потрібно навчити гравця основних механік. Щоб удосконалити проблемні фрагменти, Playdead проводила тестування з акцентом на необхідні дії для вирішення завдання. Одним таким випадком було, коли тестувальники не розуміли, що треба витягнути човен на берег, щоб забратися на високий виступ. <img src="/wp-content/uploads/2022/07/62d708962cf95_20210701160150_1.jpg">Перша легка загадка на перетягування предметів Тому перед цим епізодом розробники додали сцену, де гравцеві необхідно було посунути скриньку. Таким чином вони познайомили та навчили гравця механіці перетягування предметів. На завершення розповім дуже цікавий епізод, який поєднує в собі і механіку, і естетику гри*. Це епізод із човном на початку гри. Саме тут естетику підкріплює механіка. Я поясню.</p><p><u>Примітка</u>. У фіксованому рівні багаторівневого тетрада, естетика – зовнішній вигляд гри, звуковий супровід, запахи, смак та тактильні відчуття – все від звукових ефектів до моделей персонажів. У методі МДЕ, естетика – це емоційний відгук гравця. У визначенні Трейсі Ф. та Кріса С. – історія та сюжет гри, включаючи задум. А в простій тетраді – те, як гра сприймається п&#8217;ятьма органами чуттів. У цьому контексті мається на увазі сенс, найближче до визначення Трейсі, Кріса і методі МДЭ. <img src="/wp-content/uploads/2022/07/62d70b9a4a455_20210701160227_1.jpg"> Сцена з човном на початку гри Коли я вперше побачив човен, сів у нього і поплив, то відчув, що назад дороги немає. Було пройдено Рубікон. Я зрозумів – далі на мене чекають випробування та небезпека, а позаду залишається просторий і затишний ліс (Ліс – це відкритий простір. Для мене це було відчуттям свободи. Грубо кажучи: у лісі я сам вирішував йти далі, а перепливши на човні річку мені потрібно було йти далі). Таке відчуття посилюється знанням, що я не зможу повернутись назад, перепливши воду, адже ГГ не вміє плавати. (Подібний прийом використовується в «<em>Little Nightmares 2</em>», коли головні герої, тікаючи з лісу, пливуть на двері до міста). Цей епізод також примітний тим, що подібне відчуття і сам епізод був для мене ментально зрозумілий. Тобто, схожий на мій вже наявний досвід. Таким досвідом було знання міфології. Я відразу згадав поромника в Пекло, через річку Стікс. Стікс смертельно небезпечна, тому кожен, хто її перетинав, знав, що не повернеться назад (ця паралель стає ще цікавішою, якщо враховувати теорію, де хлопчик вирушає в католицький Лімб). Якщо ви хочете, щоб гравець з легкістю прийняв, засвоїв механіку (або елемент естетики) – вона має бути ментально зрозумілою, схожою на попередній особистий досвід гравця.</p><h2>To Be Continued</h2><p>Наступного разу ми поговоримо про інноваційні рішення у візуальній складовій та історії Limbo. <strong>Побачимось незабаром! 🖖🏻</strong> PS: можете підписатися на мій telegram-канал «<a href="https://t.me/ArtOfGameDesign" target="_blank" rel="noopener noreferrer">GAME DESIGN — мистецтво</a>», в якому я публікую статті, пости про ґеймдезайн, ігри та багато іншого.</p>

Limbo u2014 u0433u0440u0430 u0437u043cu0456u043du0438u0432u0448u0430 u0441u0432u0456u0439 u0436u0430u043du0440

Можна сказати, що Limbo здійснила революцію у жанрі платформерів. А що саме вона зробила? Про це і піде мова — про дизайнерскі рішення у цій відеогрі.

<h2>Моє знайомство з грою</h2>
&nbsp;

Перший раз я пограв у Limbo приблизно в 2015 році (плюс мінус рік). Тоді мені було 11 років. Двоюрідний брат дав мені свій планшет, показавши мені цю гру. Для мене це було дуже класно, адже я лише знайомився з іграми та цією індустрією. Вже тоді мені дуже запам'яталася Limbo. Я перейнявся похмурою атмосферою, але найбільше мені сподобалися головоломки. Я особливо не надавав значення сюжету, і, як ви вже зрозуміли, не усвідомлював у яку! гру я граю. Нещодавно я купив Limbo у Steam, щоб пройти її ще раз, цього разу уважніше її вивчивши.
<h2>Limbo – …</h2>
&nbsp;

Limbo – це інді-гра з імпресіоністичною атмосферою, просочена мінімалізмом, як основою для всіх її складових. Вона стала культовою, що в неї грають і згадують через 11 років після виходу. Чому Limbo змінила свій жанр? Чому це культова гра? І як їй це вдалось? Я візьму на себе відповідальність відповісти на ці запитання.
<h2>Gameplay</h2>
<p class="ql-align-center">«Все має бути просто»</p>
Перше, на що ви звертаєте увагу, це простота управління. Усього три компоненти: класичний рух «вправо-вліво», стрибок та хапання за деякі об'єкти. Як на мене, важлива мета ґеймдизайну – це продумати механіки та сюжет так, щоб вони один одного доповнювали, обґрунтовували та просували самі себе. Playdead, думаю, чудово впоралися з цим завданням. Ви граєте за маленького хлопчика, і такий мінімалізм управління наголошує на тому, що ви граєте за звичайну дитину. Принцип мінімалізму добре простежується і в будь-яких підказках для гравця, точніше в їх відсутності. Немає спливаючих навчальних вікон, які зупиняють гру, немає інтерфейсу. Це не ламає занурення, і магічне коло (magic circle) гри. Також, це спонукає тебе досліджувати гру через особистий досвід. Коли я побачив ямку з водою, перестрибнувши її, подумав: «<em>А що, якщо я впаду у воду?</em>» Я припускав, що помру, але мені було цікаво, що станеться. Якби в момент, коли я підходив би до ями, написали б щось на кшталт: «Щоб перестрибнути яму натисніть ↑», «Бережіться води» – я, швидше за все, послухався і просто пішов би далі. Така концепція задає характер для ґеймплея, де смерть та розуміння світу ведуть до вирішення завдання. <img src="https://admin.nachasi.com/wp-content/uploads/2022/07/62d70f8f31cab_20210701160452_1.jpg" /> Одна глава з головоломкою Limbo – це пазл-платформер! <em>Арнт Єнсен</em> (співзасновник і ґеймдизайнер Playdead) хотів, щоб головоломки відчувалися як природна частина ігрового світу: він намагався уникнути ситуацій, у яких гравець надовго замислювався б над черговим завданням. Карлсен (програміст движка та провідний дизайнер) хотів, щоб головоломки не були надто прості, щоб не руйнувати задоволення від їх вирішення. Він створював їх, думаючи, що гравець «<em>найлютіший ворог</em>», а потім спрощував їх, думаючи про гравця, як про «<em>найкращого друга</em>». Щоб гравець просто не пробивався через головоломку, <em>Єпп Карлсен</em> використовував якнайменше елементів. Таким чином гравцеві легше подумати, як працює головоломка, ніж навмання пробувати всі варіанти. Важливо зауважити, що протягом розробки як головоломки, так і інші елементи гри змінювалися і спрощувалися. Як ґеймдезайнеру, вам потрібно постійно прислухатися до гри і всієї команди. Саме походу розробки, не прив'язуючись до початкових ідей, ви зрозумієте, що насправді потрібно вашій грі (звісно, ​​раціонально підходячи до цього питання). Саме введення головоломок як основу для ґеймплею було інноваційним рішенням. Виявилось, що це може бути цікавим! Надалі, у платформерах почали більше приділяти уваги головоломкам (це навіть стало так чи інакше однією з основних рис цього жанру). Але багато критиків, погравши в гру, відзначили, що перша половина більш насичена сценарними подіями, тоді як друга відбувається на самоті, вирішуючи загадки (у ній менше приділено поясненню історії та світу). Хоча, відкритий фінал їм припав до смаку. Пізніше Єнсен пояснив це тим, що був сильніше залучений до розробки першої половини, а розробка другої проходила під меншим наглядом. Варто згадати важливе завдання під час проектування рівнів. На початку гри потрібно навчити гравця основних механік. Щоб удосконалити проблемні фрагменти, Playdead проводила тестування з акцентом на необхідні дії для вирішення завдання. Одним таким випадком було, коли тестувальники не розуміли, що треба витягнути човен на берег, щоб забратися на високий виступ. <img src="https://admin.nachasi.com/wp-content/uploads/2022/07/62d708962cf95_20210701160150_1.jpg" />Перша легка загадка на перетягування предметів Тому перед цим епізодом розробники додали сцену, де гравцеві необхідно було посунути скриньку. Таким чином вони познайомили та навчили гравця механіці перетягування предметів. На завершення розповім дуже цікавий епізод, який поєднує в собі і механіку, і естетику гри*. Це епізод із човном на початку гри. Саме тут естетику підкріплює механіка. Я поясню.

<u>Примітка</u>. У фіксованому рівні багаторівневого тетрада, естетика – зовнішній вигляд гри, звуковий супровід, запахи, смак та тактильні відчуття – все від звукових ефектів до моделей персонажів. У методі МДЕ, естетика – це емоційний відгук гравця. У визначенні Трейсі Ф. та Кріса С. – історія та сюжет гри, включаючи задум. А в простій тетраді – те, як гра сприймається п'ятьма органами чуттів. У цьому контексті мається на увазі сенс, найближче до визначення Трейсі, Кріса і методі МДЭ. <img src="https://admin.nachasi.com/wp-content/uploads/2022/07/62d70b9a4a455_20210701160227_1.jpg" /> Сцена з човном на початку гри Коли я вперше побачив човен, сів у нього і поплив, то відчув, що назад дороги немає. Було пройдено Рубікон. Я зрозумів – далі на мене чекають випробування та небезпека, а позаду залишається просторий і затишний ліс (Ліс – це відкритий простір. Для мене це було відчуттям свободи. Грубо кажучи: у лісі я сам вирішував йти далі, а перепливши на човні річку мені потрібно було йти далі). Таке відчуття посилюється знанням, що я не зможу повернутись назад, перепливши воду, адже ГГ не вміє плавати. (Подібний прийом використовується в «<em>Little Nightmares 2</em>», коли головні герої, тікаючи з лісу, пливуть на двері до міста). Цей епізод також примітний тим, що подібне відчуття і сам епізод був для мене ментально зрозумілий. Тобто, схожий на мій вже наявний досвід. Таким досвідом було знання міфології. Я відразу згадав поромника в Пекло, через річку Стікс. Стікс смертельно небезпечна, тому кожен, хто її перетинав, знав, що не повернеться назад (ця паралель стає ще цікавішою, якщо враховувати теорію, де хлопчик вирушає в католицький Лімб). Якщо ви хочете, щоб гравець з легкістю прийняв, засвоїв механіку (або елемент естетики) – вона має бути ментально зрозумілою, схожою на попередній особистий досвід гравця.
<h2>To Be Continued</h2>
Наступного разу ми поговоримо про інноваційні рішення у візуальній складовій та історії Limbo. <strong>Побачимось незабаром! 🖖🏻</strong> PS: можете підписатися на мій telegram-канал «<a href="https://t.me/ArtOfGameDesign" target="_blank" rel="noopener noreferrer">GAME DESIGN — мистецтво</a>», в якому я публікую статті, пости про ґеймдезайн, ігри та багато іншого.

<h2>Моє знайомство з грою</h2><p>&nbsp;</p><p>Перший раз я пограв у Limbo приблизно в 2015 році (плюс мінус рік). Тоді мені було 11 років. Двоюрідний брат дав мені свій планшет, показавши мені цю гру. Для мене це було дуже класно, адже я лише знайомився з іграми та цією індустрією. Вже тоді мені дуже запам&#8217;яталася Limbo. Я перейнявся похмурою атмосферою, але найбільше мені сподобалися головоломки. Я особливо не надавав значення сюжету, і, як ви вже зрозуміли, не усвідомлював у яку! гру я граю. Нещодавно я купив Limbo у Steam, щоб пройти її ще раз, цього разу уважніше її вивчивши.</p><h2>Limbo – …</h2><p>&nbsp;</p><p>Limbo – це інді-гра з імпресіоністичною атмосферою, просочена мінімалізмом, як основою для всіх її складових. Вона стала культовою, що в неї грають і згадують через 11 років після виходу. Чому Limbo змінила свій жанр? Чому це культова гра? І як їй це вдалось? Я візьму на себе відповідальність відповісти на ці запитання.</p><h2>Gameplay</h2><p class="ql-align-center">«Все має бути просто»</p><p>Перше, на що ви звертаєте увагу, це простота управління. Усього три компоненти: класичний рух «вправо-вліво», стрибок та хапання за деякі об&#8217;єкти. Як на мене, важлива мета ґеймдизайну – це продумати механіки та сюжет так, щоб вони один одного доповнювали, обґрунтовували та просували самі себе. Playdead, думаю, чудово впоралися з цим завданням. Ви граєте за маленького хлопчика, і такий мінімалізм управління наголошує на тому, що ви граєте за звичайну дитину. Принцип мінімалізму добре простежується і в будь-яких підказках для гравця, точніше в їх відсутності. Немає спливаючих навчальних вікон, які зупиняють гру, немає інтерфейсу. Це не ламає занурення, і магічне коло (magic circle) гри. Також, це спонукає тебе досліджувати гру через особистий досвід. Коли я побачив ямку з водою, перестрибнувши її, подумав: «<em>А що, якщо я впаду у воду?</em>» Я припускав, що помру, але мені було цікаво, що станеться. Якби в момент, коли я підходив би до ями, написали б щось на кшталт: «Щоб перестрибнути яму натисніть ↑», «Бережіться води» – я, швидше за все, послухався і просто пішов би далі. Така концепція задає характер для ґеймплея, де смерть та розуміння світу ведуть до вирішення завдання. <img src="/wp-content/uploads/2022/07/62d70f8f31cab_20210701160452_1.jpg" /> Одна глава з головоломкою Limbo – це пазл-платформер! <em>Арнт Єнсен</em> (співзасновник і ґеймдизайнер Playdead) хотів, щоб головоломки відчувалися як природна частина ігрового світу: він намагався уникнути ситуацій, у яких гравець надовго замислювався б над черговим завданням. Карлсен (програміст движка та провідний дизайнер) хотів, щоб головоломки не були надто прості, щоб не руйнувати задоволення від їх вирішення. Він створював їх, думаючи, що гравець «<em>найлютіший ворог</em>», а потім спрощував їх, думаючи про гравця, як про «<em>найкращого друга</em>». Щоб гравець просто не пробивався через головоломку, <em>Єпп Карлсен</em> використовував якнайменше елементів. Таким чином гравцеві легше подумати, як працює головоломка, ніж навмання пробувати всі варіанти. Важливо зауважити, що протягом розробки як головоломки, так і інші елементи гри змінювалися і спрощувалися. Як ґеймдезайнеру, вам потрібно постійно прислухатися до гри і всієї команди. Саме походу розробки, не прив&#8217;язуючись до початкових ідей, ви зрозумієте, що насправді потрібно вашій грі (звісно, ​​раціонально підходячи до цього питання). Саме введення головоломок як основу для ґеймплею було інноваційним рішенням. Виявилось, що це може бути цікавим! Надалі, у платформерах почали більше приділяти уваги головоломкам (це навіть стало так чи інакше однією з основних рис цього жанру). Але багато критиків, погравши в гру, відзначили, що перша половина більш насичена сценарними подіями, тоді як друга відбувається на самоті, вирішуючи загадки (у ній менше приділено поясненню історії та світу). Хоча, відкритий фінал їм припав до смаку. Пізніше Єнсен пояснив це тим, що був сильніше залучений до розробки першої половини, а розробка другої проходила під меншим наглядом. Варто згадати важливе завдання під час проектування рівнів. На початку гри потрібно навчити гравця основних механік. Щоб удосконалити проблемні фрагменти, Playdead проводила тестування з акцентом на необхідні дії для вирішення завдання. Одним таким випадком було, коли тестувальники не розуміли, що треба витягнути човен на берег, щоб забратися на високий виступ. <img src="/wp-content/uploads/2022/07/62d708962cf95_20210701160150_1.jpg" />Перша легка загадка на перетягування предметів Тому перед цим епізодом розробники додали сцену, де гравцеві необхідно було посунути скриньку. Таким чином вони познайомили та навчили гравця механіці перетягування предметів. На завершення розповім дуже цікавий епізод, який поєднує в собі і механіку, і естетику гри*. Це епізод із човном на початку гри. Саме тут естетику підкріплює механіка. Я поясню.</p><p><u>Примітка</u>. У фіксованому рівні багаторівневого тетрада, естетика – зовнішній вигляд гри, звуковий супровід, запахи, смак та тактильні відчуття – все від звукових ефектів до моделей персонажів. У методі МДЕ, естетика – це емоційний відгук гравця. У визначенні Трейсі Ф. та Кріса С. – історія та сюжет гри, включаючи задум. А в простій тетраді – те, як гра сприймається п&#8217;ятьма органами чуттів. У цьому контексті мається на увазі сенс, найближче до визначення Трейсі, Кріса і методі МДЭ. <img src="/wp-content/uploads/2022/07/62d70b9a4a455_20210701160227_1.jpg" /> Сцена з човном на початку гри Коли я вперше побачив човен, сів у нього і поплив, то відчув, що назад дороги немає. Було пройдено Рубікон. Я зрозумів – далі на мене чекають випробування та небезпека, а позаду залишається просторий і затишний ліс (Ліс – це відкритий простір. Для мене це було відчуттям свободи. Грубо кажучи: у лісі я сам вирішував йти далі, а перепливши на човні річку мені потрібно було йти далі). Таке відчуття посилюється знанням, що я не зможу повернутись назад, перепливши воду, адже ГГ не вміє плавати. (Подібний прийом використовується в «<em>Little Nightmares 2</em>», коли головні герої, тікаючи з лісу, пливуть на двері до міста). Цей епізод також примітний тим, що подібне відчуття і сам епізод був для мене ментально зрозумілий. Тобто, схожий на мій вже наявний досвід. Таким досвідом було знання міфології. Я відразу згадав поромника в Пекло, через річку Стікс. Стікс смертельно небезпечна, тому кожен, хто її перетинав, знав, що не повернеться назад (ця паралель стає ще цікавішою, якщо враховувати теорію, де хлопчик вирушає в католицький Лімб). Якщо ви хочете, щоб гравець з легкістю прийняв, засвоїв механіку (або елемент естетики) – вона має бути ментально зрозумілою, схожою на попередній особистий досвід гравця.</p><h2>To Be Continued</h2><p>Наступного разу ми поговоримо про інноваційні рішення у візуальній складовій та історії Limbo. <strong>Побачимось незабаром! 🖖🏻</strong> PS: можете підписатися на мій telegram-канал «<a href="https://t.me/ArtOfGameDesign" target="_blank" rel="noopener noreferrer">GAME DESIGN — мистецтво</a>», в якому я публікую статті, пости про ґеймдезайн, ігри та багато іншого.</p>

🏃🏻‍♂️ Limbo — гра, що змінила свій жанр

u0427u0438 u043fu0435u0440u0435u043eu0446u0456u043du0435u043du0456 Slipknot?

u041eu0433u043bu044fu0434 u0434u0438u0441u043au043eu0433u0440u0430u0444u0456u0457 u043au0443u043bu044cu0442u043eu0432u043eu0433u043e u043cu0435u0442u0430u043b-u0433u0443u0440u0442u0443 u0437 u0410u0439u043eu0432u0438

Огляд дискографії культового метал-гурту з Айови

👺 Чи переоцінені Slipknot?

<p>Всім привіт! Сьогодні поговоримо про інді-ігри на прикладі Yuppie Psycho: Executive Edition ;)

https://youtu.be/DINYGNLXkIw</p>

<p>Всім привіт! Сьогодні поговоримо про інді-ігри на прикладі Yuppie Psycho: Executive Edition 😉</p><div class="embedded-video">							<iframe loading="lazy" width="560" height="315" src="https://www.youtube.com/embed/DINYGNLXkIw"												title="YouTube video player" frameborder="0"												allow="accelerometer; autoplay; clipboard-write; encrypted-media; gyroscope; picture-in-picture"												allowfullscreen="true"></iframe></div></p>

<p>u0412u0441u0456u043c u043fu0440u0438u0432u0456u0442! u0421u044cu043eu0433u043eu0434u043du0456 u043fu043eu0433u043eu0432u043eu0440u0438u043cu043e u043fu0440u043e u0456u043du0434u0456-u0456u0433u0440u0438 u043du0430 u043fu0440u0438u043au043bu0430u0434u0456 Yuppie Psycho: Executive Edition ;)</p><p><br></p>

u041du0430u0434u043fu0440u0438u0440u043eu0434u043du0430 u043fu0456u043au0441u0435u043bu044cu043du0430 u043fu0440u0438u0433u043eu0434u0430. Yuppie Psycho: Executive Edition

Всім привіт! Сьогодні поговоримо про інді-ігри на прикладі Yuppie Psycho: Executive Edition ;)

https://youtu.be/DINYGNLXkIw

<p>Всім привіт! Сьогодні поговоримо про інді-ігри на прикладі Yuppie Psycho: Executive Edition 😉</p><div class="embedded-video">							<iframe loading="lazy" width="560" height="315" src="https://www.youtube.com/embed/DINYGNLXkIw"												title="YouTube video player" frameborder="0"												allow="accelerometer; autoplay; clipboard-write; encrypted-media; gyroscope; picture-in-picture"												allowfullscreen="true"></iframe></div>

👔 Надприродна піксельна пригода. Yuppie Psycho: Executive Edition

<p>u0412u0441u0456u043c u043fu0440u0438u0432u0456u0442! u0421u044cu043eu0433u043eu0434u043du0456 u043fu043eu0433u043eu0432u043eu0440u0438u043cu043e u043fu0440u043e u0456u043du0434u0456-u0456u0433u0440u0438 u043du0430 u043fu0440u0438u043au043bu0430u0434u0456 Yuppie Psycho: Executive Edition ;)</p><p>https://youtu.be/DINYGNLXkIw</p>

#огляди

Перевіряємо та розповідаємо:<br> огляди від редакції