Відчуйте серцебиття великого міста — найцікавіші події, нові заклади, магазини, реконструкції, архітектурні проєкти, а також урбаністичні ініціативи та як технології змінюють міста. Все про Київ та великі міста України.

Місто

<p style="text-align: center">Хочете стати спонсором іншої рубрики? Пишіть на <a href="mailto:adv@nachasi.com" data-schema-attribute="">adv@nachasi.com</a></p>

<em>Від редакції:</em> Мандрівка батьківщиною <a href="https://nachasi.com/2017/09/15/mukachevo-45/" target="_blank" rel="noopener">45 мільйонів</a> триває. На часі — враження Єви Якубовської від подорожі до Подільська, де досі трохи залишилося від Котовського

<h4><strong>— Ви до Котовська? </strong></h4>
— запитує мене провідниця. Я — людина, яка не дуже освічена у декомунізаційних змінах, — а саме у нових старих та й у старих нових назвах міст. Тому Подільськ для мене — питомо Подільськ без ніяких котовських. Ще й нова назва навіює приємні асоціації із Кам’янцем-Подільським, хоч спільного у них нічого немає, — крім використання частини «Подільськ». Тому провідниця і голос із динаміків поїзду, які активно оголошували прибування до міфічної станції «Котовськ», мене — м’яко кажучи — турбували.

Повторимо сцену.

— Ви до Котовська?

— До Подільська…  — наївно уточнюю.

— Ну, так-так, до Подільська…  — і тут я осягнула істину, зрозуміла, як-то кажуть, де собака зарита. Мене очікувало знайомство не з Подільськом, а з Котовським, — тим червоним генералом-розбишакою, який і досі стоїть над цим містом, метафорично звісно. Він примарою переслідує своїх містян. Звісно, влада зробила все для очищення міста від навіть метафори – знесла пам’ятник Котовському. Щоправда, зробила вона це за рік після запущення декомунізаційних процесів, — і те тільки тому, що мала приїхати перевірка. Оскільки її ніхто не запрошував та не чекав, довелося їм діяти під прикриттям ночі. Так на площі, де колись стояв пам’ятник генералові, залишився лише постамент, з якого безжально збили бюст, ще й викинули останнього десь у лісочку. Ясна річ, це міські легенди, — але сліди на постаменті, що і досі стоїть на площі перед вокзалом, підтверджують слова нашого анонімного джерела.
<h4><strong>Де, кому, ніза-</strong></h4>
За усіма нашими спостереженнями, влада вирішила, що містяни мають дізнатися про зміну назви міста від видозміни якраз колись головного пам’ятника міста, — а точніше, від його залишків. Та населення виявилося не настільки вангоздатним, й усі вирішили, що містянам не заходить нова назва.

Котовськ був, бідака, такий рідний, і через якихось лихачів, вони мусили знести недолю та й кинули у лісі на поталу вовкам. І не дивно, засвідчувала мені одна з працівниць управління культури міста, що бідна бабуся (<em>образ вибрано для узагальнення знедолених – прим. авт.</em>) , яка колись народилася у Котовську, зараз ніяк не може опановувати нову назву міста (<em>звісно, вангометодами — прим. авт.</em>). Хоча не вперше трапляється така недоленька для бабусь: у 1935 році вже трапився такий виклик — і місто перетворилося з Бірзули на Котовськ. Та сьогодні мова, ясна річ, про інше. Ці нововведення останнім часом аж забуяли: до прикладу, от поміняли на Україну Радянський Союз.

Тому-то вирішило управління культури, яко основа основ, спробувати не міняти все докорінно. Середину залишили такою ж, у дію запустили лише покрокові косметичні зміни. І роблять їх такими кроками, аби після нас що… ну, ви знаєте. Та на противагу міським культурним органам (<em>не плутати культурним, як означення якості суто психологічної — прим.авт.</em>) я трішки більше вірю у цю подільську бабусю, і дуже раділа, що хоч працівники управління культури Подільского району зі мною солідарні, і звісно з цією бабусею.

Але поки повернемося до тих, хто не вірить. Невіруючі наголошують у розмовах про декомунізацію на знедоленій «долі» бабусі (підсвідомо знову пославшись до образу знедоленого Котовського) та нагадають про актуальність пізніших змін. Коли саме? Невідомо; але точно «не зараз», «не на часі». І тут знову вартує підкреслити останнє. Це «пізніше» здається мені вакциною і в законсервованому, — якщо взагалі знайти, що консервувати, — культурному середовищі міста.

Хлопці-школярі, що грали футбол, на стадіоні біля Міського будинку культури, розказували, що для того, аби відвідати кінотеатр, вони їдуть в Одесу, Умань, Вінницю… Звісно, вони би залюбки подивилися мультфільми на великому екрані у рідному місті. Але видається мені, що якраз вони не підпадають під категорію «знедолених» у списку органів міської влади. Адже вже за кілька метрів від стадіону, у Міському будинку культури, мене запевнили, що кінотеатр як такий віджив себе і «ніхто у нього не ходить».

[caption id="attachment_15371" align="aligncenter" width="800"]<img class="wp-image-15371 size-full" src="https://nachasi.com/wp-content/uploads/2017/09/Podilsk-1.jpg" alt="Подільськ" width="800" height="600" /> Міський будинок культури у Подільську[/caption]

Таких 2 дні поневірянь польових пошуків культури викликали у мене лише бажання сісти біля цього будинку К, — де б мала існувати, плекатись, цвісти-пахнути культура — та зронити скупу сльозу. Безумовно, діяльність у місті К присутня: треба ж виправдовувати взяті кошти у держави. Але ці заходи із масштабною рекламою по місту (про яку більшість опитаних містян не здогадується) мають вельми специфічну якість. Тобто можемо сподіватися на добрий рівень «утрєніків» радянського розливу. Слово «утрєнікі» так і фігурує у назві цих заходів.

Словом, два з половиною дні я поневірялася у своєму шляху під сонцем захованим за хмарами. Але не даремно ж кажуть: стукай — і тобі відкриють. Відкрили мені двері у Подільскому районному відділенні культури, навіть дали диктофон увімкнути, ба навіть сфотографувати та назвали ім’я та прізвище на противагу працівників Міського управління культури, які відхрещувалися від будь-якої ідентифікації. Можливо, це я не ввічлива, і працівники Міського просто працюють під прикриттям (залишається відкритим питання, від кого вони ховаються у рідній державі, але залишимо це на післясценічні обговорення).

Отож, рівно у другій половині дня третього, коли я вже не мала навіть маленьку частину від тих великих сподівань Діккенса, сталося диво. І прийшов час відставити жарти у сторону виходу, адже ми отримали справжнє сяйво у кінці тунелю.

Щоб трішки пояснити: <strong>Подільське районне управління реалізовує проекти і займається налагодженням культури</strong> звісно насамперед у районі, але місто також тримає на прицілі. У Подільську вони мають 3 приміщення. Серед них:
<ul>
 	<li>дитяча бібліотека, де є єдиний театр у місті — ляльковий,</li>
 	<li>а ще доросла бібліотека, бібліотекарі якої навіть колись взяли ґрант та провадили лекції із запрошеними іменитими спікери на одвічні теми приманювання грошей.</li>
</ul>
У цю дорослу бібліотеку і впустили #БУР. А тепер найцікавіше.
<h4><strong>#БУР, або Трохи від авторки</strong></h4>
Я тут мала би розповісти про культурний пласт у Подільську, але захотілося відхилитися від курсу. Хоча, можливо, такий погляд і дає відчути основний нерв.

[blockquote_with_author content="#БУР, — себто Будуємо Україну Разом, — із сенсовим наголосом як раз на останнє. Це — той культурний пласт, який відбувається зараз. Це — покоління, яке вже формується однолітками мого молодшого брата, тобто поколінням Z, яке тільки нещодавно іменували."]

Якщо прискіпливо підраховувати вік кожного учасника #БУР’у, то матимемо невеликі труднощі із узагальненням. Тут членам умовної родини від 1 до 101. Насамперед, це — люди об’єднані спільною метою, які розуміють важливість не лише метафоричної присутності тут та зараз.

Учасники урбанізованого XXI століттям літнього табору мають чіткий графік:
<ul>
 	<li>прокидання, ранкова руханка (яку я вперто пропускала),</li>
 	<li>сніданок, розподіл на об’єкти  — це зазвичай будинки потребуючих сімей, які опинилися у скрутному становищі і не мають можливості відбудувати чи полагодити своє помешкання (так, бурівці можуть і шпалери клеїти, і будинок споруджувати),</li>
 	<li>іноді ж об’єкти —  це громадські простори. Оскільки учасників табору зазвичай більше 20 і об’єктів кілька штук, старший (можливо буває і старша, але ще таких груп #БУР’у не зустрічала) ділить їх кожного дня,</li>
 	<li>короткий екскурс у життя в польових умовах,</li>
 	<li>робота безпосередньо на об’єктах,</li>
 	<li>культурна програма (лекції, концерти, екскурсії, словом все, аби краще познайомитися із культурою міста у якому працюють),</li>
 	<li>нічна ватра (посиденьки), які іноді переростають у нічні посиденьки, зазвичай із гітарою, сон (о, прекрасне слово нашого життя).</li>
</ul>
І я би наголосила у знайомстві із #БУР’ом не на денних роботах, — де вони допомагають відбудовувати будинки, лагодити майданчики, — а як раз на вечірніх посиденьках, де вони засвідчують розуміння ідеї — для чого вони це роблять.
<h4><strong>І тут головний висновок</strong></h4>
У житті не стикалася із такою кількістю людей, які мислять і осмислюють на 1 м². І що більше химерно дивує, — у приємному сенсі, — це величезна кількість заявок на такий актуальний літній, пізніше осінній, раніше весняний табір. Отже, панове, не все втрачено. Ідемо, як то кажуть, до мети. Наголошу, осмисленої мети.

«Я БУР’о залежна» — цитую одну з учасниць подільского #БУР’у. І мабуть, тільки у такому контексті залежність набуває позитивної характеристики.

<h4><strong>— Ви до Котовська? </strong></h4><p>— запитує мене провідниця. Я — людина, яка не дуже освічена у декомунізаційних змінах, — а саме у нових старих та й у старих нових назвах міст. Тому Подільськ для мене — питомо Подільськ без ніяких котовських. Ще й нова назва навіює приємні асоціації із Кам’янцем-Подільським, хоч спільного у них нічого немає, — крім використання частини «Подільськ». Тому провідниця і голос із динаміків поїзду, які активно оголошували прибування до міфічної станції «Котовськ», мене — м’яко кажучи — турбували.</p><p>Повторимо сцену.</p><p>— Ви до Котовська?</p><p>— До Подільська…  — наївно уточнюю.</p><p>— Ну, так-так, до Подільська…  — і тут я осягнула істину, зрозуміла, як-то кажуть, де собака зарита. Мене очікувало знайомство не з Подільськом, а з Котовським, — тим червоним генералом-розбишакою, який і досі стоїть над цим містом, метафорично звісно. Він примарою переслідує своїх містян. Звісно, влада зробила все для очищення міста від навіть метафори – знесла пам’ятник Котовському. Щоправда, зробила вона це за рік після запущення декомунізаційних процесів, — і те тільки тому, що мала приїхати перевірка. Оскільки її ніхто не запрошував та не чекав, довелося їм діяти під прикриттям ночі. Так на площі, де колись стояв пам’ятник генералові, залишився лише постамент, з якого безжально збили бюст, ще й викинули останнього десь у лісочку. Ясна річ, це міські легенди, — але сліди на постаменті, що і досі стоїть на площі перед вокзалом, підтверджують слова нашого анонімного джерела.</p><h4><strong>Де, кому, ніза-</strong></h4><p>За усіма нашими спостереженнями, влада вирішила, що містяни мають дізнатися про зміну назви міста від видозміни якраз колись головного пам’ятника міста, — а точніше, від його залишків. Та населення виявилося не настільки вангоздатним, й усі вирішили, що містянам не заходить нова назва.</p><p>Котовськ був, бідака, такий рідний, і через якихось лихачів, вони мусили знести недолю та й кинули у лісі на поталу вовкам. І не дивно, засвідчувала мені одна з працівниць управління культури міста, що бідна бабуся (<em>образ вибрано для узагальнення знедолених – прим. авт.</em>) , яка колись народилася у Котовську, зараз ніяк не може опановувати нову назву міста (<em>звісно, вангометодами — прим. авт.</em>). Хоча не вперше трапляється така недоленька для бабусь: у 1935 році вже трапився такий виклик — і місто перетворилося з Бірзули на Котовськ. Та сьогодні мова, ясна річ, про інше. Ці нововведення останнім часом аж забуяли: до прикладу, от поміняли на Україну Радянський Союз.</p><p>Тому-то вирішило управління культури, яко основа основ, спробувати не міняти все докорінно. Середину залишили такою ж, у дію запустили лише покрокові косметичні зміни. І роблять їх такими кроками, аби після нас що… ну, ви знаєте. Та на противагу міським культурним органам (<em>не плутати культурним, як означення якості суто психологічної — прим.авт.</em>) я трішки більше вірю у цю подільську бабусю, і дуже раділа, що хоч працівники управління культури Подільского району зі мною солідарні, і звісно з цією бабусею.</p><p>Але поки повернемося до тих, хто не вірить. Невіруючі наголошують у розмовах про декомунізацію на знедоленій «долі» бабусі (підсвідомо знову пославшись до образу знедоленого Котовського) та нагадають про актуальність пізніших змін. Коли саме? Невідомо; але точно «не зараз», «не на часі». І тут знову вартує підкреслити останнє. Це «пізніше» здається мені вакциною і в законсервованому, — якщо взагалі знайти, що консервувати, — культурному середовищі міста.</p><p>Хлопці-школярі, що грали футбол, на стадіоні біля Міського будинку культури, розказували, що для того, аби відвідати кінотеатр, вони їдуть в Одесу, Умань, Вінницю… Звісно, вони би залюбки подивилися мультфільми на великому екрані у рідному місті. Але видається мені, що якраз вони не підпадають під категорію «знедолених» у списку органів міської влади. Адже вже за кілька метрів від стадіону, у Міському будинку культури, мене запевнили, що кінотеатр як такий віджив себе і «ніхто у нього не ходить».</p><div id="attachment_15371" style="width: 810px" class="wp-caption aligncenter"><img aria-describedby="caption-attachment-15371" loading="lazy" class="wp-image-15371 size-full" src="/wp-content/uploads/2017/09/Podilsk-1.jpg" alt="Подільськ" width="800" height="600" srcset="/wp-content/uploads/2017/09/Podilsk-1.jpg 800w, /wp-content/uploads/2017/09/Podilsk-1-300x225.jpg 300w, /wp-content/uploads/2017/09/Podilsk-1-768x576.jpg 768w, /wp-content/uploads/2017/09/Podilsk-1-650x488.jpg 650w" sizes="(max-width: 800px) 100vw, 800px" /><p id="caption-attachment-15371" class="wp-caption-text">Міський будинок культури у Подільську</p></div><p>Таких 2 дні поневірянь польових пошуків культури викликали у мене лише бажання сісти біля цього будинку К, — де б мала існувати, плекатись, цвісти-пахнути культура — та зронити скупу сльозу. Безумовно, діяльність у місті К присутня: треба ж виправдовувати взяті кошти у держави. Але ці заходи із масштабною рекламою по місту (про яку більшість опитаних містян не здогадується) мають вельми специфічну якість. Тобто можемо сподіватися на добрий рівень «утрєніків» радянського розливу. Слово «утрєнікі» так і фігурує у назві цих заходів.</p><p>Словом, два з половиною дні я поневірялася у своєму шляху під сонцем захованим за хмарами. Але не даремно ж кажуть: стукай — і тобі відкриють. Відкрили мені двері у Подільскому районному відділенні культури, навіть дали диктофон увімкнути, ба навіть сфотографувати та назвали ім’я та прізвище на противагу працівників Міського управління культури, які відхрещувалися від будь-якої ідентифікації. Можливо, це я не ввічлива, і працівники Міського просто працюють під прикриттям (залишається відкритим питання, від кого вони ховаються у рідній державі, але залишимо це на післясценічні обговорення).</p><p>Отож, рівно у другій половині дня третього, коли я вже не мала навіть маленьку частину від тих великих сподівань Діккенса, сталося диво. І прийшов час відставити жарти у сторону виходу, адже ми отримали справжнє сяйво у кінці тунелю.</p><p>Щоб трішки пояснити: <strong>Подільське районне управління реалізовує проекти і займається налагодженням культури</strong> звісно насамперед у районі, але місто також тримає на прицілі. У Подільську вони мають 3 приміщення. Серед них:</p><ul><li>дитяча бібліотека, де є єдиний театр у місті — ляльковий,</li><li>а ще доросла бібліотека, бібліотекарі якої навіть колись взяли ґрант та провадили лекції із запрошеними іменитими спікери на одвічні теми приманювання грошей.</li></ul><p>У цю дорослу бібліотеку і впустили #БУР. А тепер найцікавіше.</p><h4><strong>#БУР, або Трохи від авторки</strong></h4><p>Я тут мала би розповісти про культурний пласт у Подільську, але захотілося відхилитися від курсу. Хоча, можливо, такий погляд і дає відчути основний нерв.</p>	<blockquote class="shortcode-blockquote">		<p>#БУР, — себто Будуємо Україну Разом, — із сенсовим наголосом як раз на останнє. Це — той культурний пласт, який відбувається зараз. Це — покоління, яке вже формується однолітками мого молодшого брата, тобто поколінням Z, яке тільки нещодавно іменували.</p>			</blockquote><p>Якщо прискіпливо підраховувати вік кожного учасника #БУР’у, то матимемо невеликі труднощі із узагальненням. Тут членам умовної родини від 1 до 101. Насамперед, це — люди об’єднані спільною метою, які розуміють важливість не лише метафоричної присутності тут та зараз.</p><p>Учасники урбанізованого XXI століттям літнього табору мають чіткий графік:</p><ul><li>прокидання, ранкова руханка (яку я вперто пропускала),</li><li>сніданок, розподіл на об’єкти  — це зазвичай будинки потребуючих сімей, які опинилися у скрутному становищі і не мають можливості відбудувати чи полагодити своє помешкання (так, бурівці можуть і шпалери клеїти, і будинок споруджувати),</li><li>іноді ж об’єкти —  це громадські простори. Оскільки учасників табору зазвичай більше 20 і об’єктів кілька штук, старший (можливо буває і старша, але ще таких груп #БУР’у не зустрічала) ділить їх кожного дня,</li><li>короткий екскурс у життя в польових умовах,</li><li>робота безпосередньо на об’єктах,</li><li>культурна програма (лекції, концерти, екскурсії, словом все, аби краще познайомитися із культурою міста у якому працюють),</li><li>нічна ватра (посиденьки), які іноді переростають у нічні посиденьки, зазвичай із гітарою, сон (о, прекрасне слово нашого життя).</li></ul><p>І я би наголосила у знайомстві із #БУР’ом не на денних роботах, — де вони допомагають відбудовувати будинки, лагодити майданчики, — а як раз на вечірніх посиденьках, де вони засвідчують розуміння ідеї — для чого вони це роблять.</p><h4><strong>І тут головний висновок</strong></h4><p>У житті не стикалася із такою кількістю людей, які мислять і осмислюють на 1 м². І що більше химерно дивує, — у приємному сенсі, — це величезна кількість заявок на такий актуальний літній, пізніше осінній, раніше весняний табір. Отже, панове, не все втрачено. Ідемо, як то кажуть, до мети. Наголошу, осмисленої мети.</p><p>«Я БУР’о залежна» — цитую одну з учасниць подільского #БУР’у. І мабуть, тільки у такому контексті залежність набуває позитивної характеристики.</p>

Сорок п’ять мільйонів: Подільськ

{:ua}Як привид Котовська поступово замінюється новими сенсами і чого не побачиш у цьому місті{:}

Картки

Події минулої ночі поблизу Вінниці <a href="http://www.pravda.com.ua/news/2017/09/27/7156457/" target="_blank" rel="noopener">засвідчили</a>: надзвичайна ситуація через детонацію боєприпасів чи техногенну катастрофу, теракт чи людську недбалість може стати частиною життя кожного із нас. Тому слід знати, що брати із собою у так званий «тривожний наплічник». Його варто мати вдома напоготові про всяк випадок — і на часі розібратися, що має до нього входити

<h4><strong>Не забуваємо взяти все, що ідентифікує особу</strong></h4>
Вирушаючи через евакуацію з дому, ви маєте пам’ятати: можливість отримати прихисток і допомогу здобувається завдяки документам, які можуть підтвердити вашу особу. Окрім оригіналів, варто мати при собі копії важливих документів, запаковані у водонепроникне паковання. До числа документів, копії яких варто зробити і покласти у вашому наплічнику, входять:
<ul>
 	<li>внутрішній громадянський паспорт (в разі внутрішньої евакуації), закордонний — якщо в статусі біженця чи вимушеного мігранта ви перетинатимете кордон або проситимите притулку;</li>
 	<li>права на керування автівкою;</li>
 	<li>документи на ваше авто та нерухомість.</li>
</ul>
Не забудьте скласти всі документи в рюкзаку так, аби мати змогу швидко видобути документи та продемонструвати їх представникам влади, силових підрозділів, команді рятувальників чи прикордонникам. Варто для ідентифікації також взяти із собою підписані світлини своїх близьких, які можуть вас ідентифікувати при потребі та підвердити вашу особу<span class="text_exposed_show">.</span>
<h4><strong>Гроші та транспорт</strong></h4>
Брати із собою великий «брикет» готівки недоцільно. Візьміть із собою декілька кредитних карток та трохи купюр. Також покладіть до «тривожного наплічника» дублікати ключів від помешкання та машини та картку місцевості і занотовані координати зустрічі із родичами чи знайомими, які допомагатимуть вам чи чекатимуть на вас в умовленому місці зустрічі.
<h4><strong>Не покладайтеся на мобілку</strong></h4>
Мобільний зв’язок може бути відключено з технічних причин чи через непередбачені обставини. З тих же причин у вас може не бути доступу до інтернету. Тому варто покласти до рюкзака портативний радіоприймач з можливістю прийому програм в FM-діапазоні та на коротких хвилях. В дорозі у вас може не бути доступу до електрики — тому краще обирати моделі приймачів та ліхтариків із вбудованою портативною динамо-машиною. Елементи живлення краще вибирайте акумуляторні — формат батарейки, який можна перезаряджати. Мобільник обирайте той, який не шкода буде втратити, загубити чи пошкодити в дорозі — може трапитися всяке.
<h4><strong>«Набір туриста»</strong></h4>
Окреме місце у вашому наплічнику мають отримати ліхтарик із елементами живлення, компас та наручний годинник (обидва водонепроникні), складаний ніж зі штопором, викруткою та пилкою та сигнальний свисток і портативні піротехнічні засоби (петарди, сигнальний файєр).
<h4><strong>Все, що допоможе вам створити прихисток</strong></h4>
Звісно, портативний складний намет та каремат варто прихопити — але якщо такої можливості немає, покладіть до «тривожного» наплічника 5 пакетів для сміття об’ємом від 80 до 120 л. Розрізавши їх, зможете зробити згодом укриття від дощу. Також не забудьте про моток липкої непрозорої ізоляційної стрічки, синтетичний шнур довжиною до 20 м та... презервативи. Тільки обирайте без мастила чи ароматизаторів. Презервативи чудово тримають великі обсяги води, можуть слугувати ізоляційним матеріалом, герметичним пакетом для документів чи мобільних телефонів та замінити при потребі рукавички при роботі із хімікатами чи отрутами. А також покладіть котушку ниток та пару голок для шиття (тонку та товсту).
<h4><strong>Медичні засоби — що варто брати до «тривожного рюкзака»</strong></h4>
Ось ми підійшли до наступної важливої складової вашого наплічника. Звісно, було би добре вам пройти курси тактичної медицини і бодай навчитися накладати шину, спиняти кров турнікетом чи бодай робити штучне дихання. Але почніть хоча би із правильно складеної аптечки.

Медикаментів має бути більше, ніж зазвичай ви побачити в автомобільній чи індивідуальній туристичній аптечці. Зазвичай беруть із розрахунку на 2-3 людей В обов’язковому порядку кладемо туди:
<ul>
 	<li>кровоспинні засоби та допоміжні (бинти, турнікет, лейкопластир, вата, йод, розчин перекису);</li>
 	<li>активоване вугілля, парацетамол, ібупрофен, пенталгін, супрастин, імодіум;</li>
 	<li>антибіотики в таблетках (щось широкого спектру дії, наприклад, флемоксин), фталазол;</li>
 	<li>сухий спирт в таблетках для того, аби розпалити вогнище при потребі;</li>
 	<li>краплі для очей та рідкий антисептик для рук.</li>
</ul>
Якщо у вас є хронічні захворювання, які потребують інших ліків, до аптечки покладіть запас таких засобів. Їх має вистачити при цьому щонайменше на 7 днів. Якщо ліки складні, рідкісні чи потребують суворого дозування, варто покласти до них також короткий опис способів вживання та контактні дані лікаря, який виписав вам рецепт на ці ліки.
<h4><strong>Який одяг беремо</strong></h4>
В рюкзак також кладемо одяг — запасний до того, що ви маєте на собі. Це має бути щонайменше 2 комплекти нижньої білизни, запасні джинси та спортивні штани, теплі та звичайні шкарпетки, шапка, кепка, шарф, рукавички та компактне змінне взуття (жодних кедів чи шльопанців, лише берци чи кросівки).
<h4><strong>Що варто взяти ще</strong></h4>
Евакуація — не привід нехтувати гігієною. До того ж, не факт, що там, куди ви прибудете, знайдеться достатньо гігієнічних засобів. Тому беремо зубні щітку та пасту, мило, пресовані паперові рушники, згорток туалетного паперу, одноразові вологі та сухі серветки. Не завадить бритва, гігієнічні засоби для жінок (навіть якщо ви чоловік — тампони чудово всмоктують вологу, і можуть знадобитися в різних ситуаціях, не лише у тих, для яких їх було винайдено від самого початку). Також варто мати із собою власну металеву миску, кружку та ложку і флягу для рідини, яка здатна однаково зберігати і воду, і алкоголь (тому її краще теж брати металеву). Туристичні сірники та запальничка доповнять цей комплект.
<h4><strong>Чи варто брати харчі</strong></h4>
Волонтери та державні установи зазвичай піклуються про біженців чи евакуйованих — але треба бути готовим до песимістичного розвитку подій. Тому щонайменше 48 годин ви маєте прохарчуватися власною їжею. Для цього покладіть до рюкзака запас питної води на 2 доби, висококалорійні батончики (можна взяти протеїнові для спортсменів чи хоча би обійтися «снікерсами»), консервовану їжу (галети, супи в пакетах, тушонку), крупи чи сухі овочеві напівфабрикати. Не завадить також порція етилового спирту чи звичайної горілки. Дезинфекція, засіб розвести вогонь чи навіть можливість обміняти алкоголь на їжу — згодиться для усього.
<h4><strong>«Вузлики на пам’ять»</strong></h4>
Жодних коштовностей, цінних перстенів чи колекційних монет. Бірки на одяг та на речі із вашим телефоном — аби вас могли ідентифікувати як власника. Якщо обираєте між запасом кави та чаю, оберіть каву. Сімейні реліквії чи надто коштовні ґаджети (айфони, планшети, портативні дорогі годинники чи ноутбуки) не беріть — зайва вага, яка вас сповільнить, а також приверне увагу потенційних грабіжників чи шахраїв. Загальний об’єм наплічника не має перевищувати 30-35 літрів — більший розмір та вага завадять вам у дорозі.

<h4><strong>Не забуваємо взяти все, що ідентифікує особу</strong></h4><p>Вирушаючи через евакуацію з дому, ви маєте пам’ятати: можливість отримати прихисток і допомогу здобувається завдяки документам, які можуть підтвердити вашу особу. Окрім оригіналів, варто мати при собі копії важливих документів, запаковані у водонепроникне паковання. До числа документів, копії яких варто зробити і покласти у вашому наплічнику, входять:</p><ul><li>внутрішній громадянський паспорт (в разі внутрішньої евакуації), закордонний — якщо в статусі біженця чи вимушеного мігранта ви перетинатимете кордон або проситимите притулку;</li><li>права на керування автівкою;</li><li>документи на ваше авто та нерухомість.</li></ul><p>Не забудьте скласти всі документи в рюкзаку так, аби мати змогу швидко видобути документи та продемонструвати їх представникам влади, силових підрозділів, команді рятувальників чи прикордонникам. Варто для ідентифікації також взяти із собою підписані світлини своїх близьких, які можуть вас ідентифікувати при потребі та підвердити вашу особу<span class="text_exposed_show">.</span></p><h4><strong>Гроші та транспорт</strong></h4><p>Брати із собою великий «брикет» готівки недоцільно. Візьміть із собою декілька кредитних карток та трохи купюр. Також покладіть до «тривожного наплічника» дублікати ключів від помешкання та машини та картку місцевості і занотовані координати зустрічі із родичами чи знайомими, які допомагатимуть вам чи чекатимуть на вас в умовленому місці зустрічі.</p><h4><strong>Не покладайтеся на мобілку</strong></h4><p>Мобільний зв’язок може бути відключено з технічних причин чи через непередбачені обставини. З тих же причин у вас може не бути доступу до інтернету. Тому варто покласти до рюкзака портативний радіоприймач з можливістю прийому програм в FM-діапазоні та на коротких хвилях. В дорозі у вас може не бути доступу до електрики — тому краще обирати моделі приймачів та ліхтариків із вбудованою портативною динамо-машиною. Елементи живлення краще вибирайте акумуляторні — формат батарейки, який можна перезаряджати. Мобільник обирайте той, який не шкода буде втратити, загубити чи пошкодити в дорозі — може трапитися всяке.</p><h4><strong>«Набір туриста»</strong></h4><p>Окреме місце у вашому наплічнику мають отримати ліхтарик із елементами живлення, компас та наручний годинник (обидва водонепроникні), складаний ніж зі штопором, викруткою та пилкою та сигнальний свисток і портативні піротехнічні засоби (петарди, сигнальний файєр).</p><h4><strong>Все, що допоможе вам створити прихисток</strong></h4><p>Звісно, портативний складний намет та каремат варто прихопити — але якщо такої можливості немає, покладіть до «тривожного» наплічника 5 пакетів для сміття об’ємом від 80 до 120 л. Розрізавши їх, зможете зробити згодом укриття від дощу. Також не забудьте про моток липкої непрозорої ізоляційної стрічки, синтетичний шнур довжиною до 20 м та&#8230; презервативи. Тільки обирайте без мастила чи ароматизаторів. Презервативи чудово тримають великі обсяги води, можуть слугувати ізоляційним матеріалом, герметичним пакетом для документів чи мобільних телефонів та замінити при потребі рукавички при роботі із хімікатами чи отрутами. А також покладіть котушку ниток та пару голок для шиття (тонку та товсту).</p><h4><strong>Медичні засоби — що варто брати до «тривожного рюкзака»</strong></h4><p>Ось ми підійшли до наступної важливої складової вашого наплічника. Звісно, було би добре вам пройти курси тактичної медицини і бодай навчитися накладати шину, спиняти кров турнікетом чи бодай робити штучне дихання. Але почніть хоча би із правильно складеної аптечки.</p><p>Медикаментів має бути більше, ніж зазвичай ви побачити в автомобільній чи індивідуальній туристичній аптечці. Зазвичай беруть із розрахунку на 2-3 людей В обов’язковому порядку кладемо туди:</p><ul><li>кровоспинні засоби та допоміжні (бинти, турнікет, лейкопластир, вата, йод, розчин перекису);</li><li>активоване вугілля, парацетамол, ібупрофен, пенталгін, супрастин, імодіум;</li><li>антибіотики в таблетках (щось широкого спектру дії, наприклад, флемоксин), фталазол;</li><li>сухий спирт в таблетках для того, аби розпалити вогнище при потребі;</li><li>краплі для очей та рідкий антисептик для рук.</li></ul><p>Якщо у вас є хронічні захворювання, які потребують інших ліків, до аптечки покладіть запас таких засобів. Їх має вистачити при цьому щонайменше на 7 днів. Якщо ліки складні, рідкісні чи потребують суворого дозування, варто покласти до них також короткий опис способів вживання та контактні дані лікаря, який виписав вам рецепт на ці ліки.</p><h4><strong>Який одяг беремо</strong></h4><p>В рюкзак також кладемо одяг — запасний до того, що ви маєте на собі. Це має бути щонайменше 2 комплекти нижньої білизни, запасні джинси та спортивні штани, теплі та звичайні шкарпетки, шапка, кепка, шарф, рукавички та компактне змінне взуття (жодних кедів чи шльопанців, лише берци чи кросівки).</p><h4><strong>Що варто взяти ще</strong></h4><p>Евакуація — не привід нехтувати гігієною. До того ж, не факт, що там, куди ви прибудете, знайдеться достатньо гігієнічних засобів. Тому беремо зубні щітку та пасту, мило, пресовані паперові рушники, згорток туалетного паперу, одноразові вологі та сухі серветки. Не завадить бритва, гігієнічні засоби для жінок (навіть якщо ви чоловік — тампони чудово всмоктують вологу, і можуть знадобитися в різних ситуаціях, не лише у тих, для яких їх було винайдено від самого початку). Також варто мати із собою власну металеву миску, кружку та ложку і флягу для рідини, яка здатна однаково зберігати і воду, і алкоголь (тому її краще теж брати металеву). Туристичні сірники та запальничка доповнять цей комплект.</p><h4><strong>Чи варто брати харчі</strong></h4><p>Волонтери та державні установи зазвичай піклуються про біженців чи евакуйованих — але треба бути готовим до песимістичного розвитку подій. Тому щонайменше 48 годин ви маєте прохарчуватися власною їжею. Для цього покладіть до рюкзака запас питної води на 2 доби, висококалорійні батончики (можна взяти протеїнові для спортсменів чи хоча би обійтися «снікерсами»), консервовану їжу (галети, супи в пакетах, тушонку), крупи чи сухі овочеві напівфабрикати. Не завадить також порція етилового спирту чи звичайної горілки. Дезинфекція, засіб розвести вогонь чи навіть можливість обміняти алкоголь на їжу — згодиться для усього.</p><h4><strong>«Вузлики на пам’ять»</strong></h4><p>Жодних коштовностей, цінних перстенів чи колекційних монет. Бірки на одяг та на речі із вашим телефоном — аби вас могли ідентифікувати як власника. Якщо обираєте між запасом кави та чаю, оберіть каву. Сімейні реліквії чи надто коштовні ґаджети (айфони, планшети, портативні дорогі годинники чи ноутбуки) не беріть — зайва вага, яка вас сповільнить, а також приверне увагу потенційних грабіжників чи шахраїв. Загальний об’єм наплічника не має перевищувати 30-35 літрів — більший розмір та вага завадять вам у дорозі.</p>

Що має бути у «тривожному наплічнику»

{:ua}Що має бути у вашому «тривожному» наплічнику?{:}

електронна демократія

Українська та світова наука, нові гаджети, дослідження на межі прогресу, Обговорюємо тренди, розбираємося у наукових відкриттях та пояснюємо простими словами, а також разом з вами прогнозуємо майбутнє. Рубрика, у якій нас цікавить усе: від tech-стартапів до науковців-експериментаторів.

Техно

Ви можете стати спонсором цієї рубрики. Пишіть на <a href="mailto:adv@nachasi.com">adv@nachasi.com</a>.

Оксана Гречко, незалежна експертка у сфері електронної демократії, аналітик з комп’ютерних комунікацій ТОВ «Софт Генерація», розповіла редакції Na chasi про те, як впроваджуються практики та технології e-democracy в Україні

Оксана Гречко, «Софт Генерація» — про електронну демократію в Україні та досвід ЄС

{:ua}Як працює електронна демократія в Україні?{:}

Новини

Проживання у великих містах вимагає мобільності, адаптації до змін та гнучкості — і одночасно стильного вигляду щодня. Українська команда Riot Division презентувала варіант одягу, який задовольняє усім цим вимогам — і коштує від $99

<h4><strong>Що варто знати про Ultimate City Jacket</strong></h4>
Куртка від української студії має назву Ultimate City Jacket і функціональні можливості «3-в-1». Завдяки спеціальній конструкції власник цього одягу може одним рухом змінювати зовнішній вигляд та крій куртки і навіть перетворити її на сумку, яку зможе нести із собою. Довжину та ширину рукавів можна налаштовувати. Також власник зможе регулювати довжину самої куртки, за потреби перетворюючи її на коротку куртку-піджак, довгий дощовик чи сумку для перенесення особистих речей.

Тканина водостійка і захищає власника цього одягу від дощу. Крім того, Ultimate City Jacket має набір зручних кишень для речей різного розміру і навіть вбудований «гаманець» для платіжних карток.

<iframe src="https://www.kickstarter.com/projects/1983338145/city-jacket-the-only-jacket-that-adapts-to-your-li/widget/video.html" width="1000" height="563" frameborder="0" scrolling="no"> </iframe>
<h4><strong>Скільки коштуватиме українська куртка-трансформер</strong></h4>
City Jacket для ранніх замовників коштуватиме $99. Надалі вартість буде дорожчою. Зробити внесок та попередньо замовити таку куртку можна <a href="https://www.kickstarter.com/projects/1983338145/city-jacket-the-only-jacket-that-adapts-to-your-li/description#" target="_blank" rel="noopener">на сторінці кампанії</a> по збору коштів на платформі Kickstarter.

[cut_in_image img="https://nachasi.com/wp-content/uploads/2017/09/85c09f5fa850208284500cee06955179_original.jpg" align="left"]

<h4><strong>Що варто знати про Ultimate City Jacket</strong></h4><p>Куртка від української студії має назву Ultimate City Jacket і функціональні можливості «3-в-1». Завдяки спеціальній конструкції власник цього одягу може одним рухом змінювати зовнішній вигляд та крій куртки і навіть перетворити її на сумку, яку зможе нести із собою. Довжину та ширину рукавів можна налаштовувати. Також власник зможе регулювати довжину самої куртки, за потреби перетворюючи її на коротку куртку-піджак, довгий дощовик чи сумку для перенесення особистих речей.</p><p>Тканина водостійка і захищає власника цього одягу від дощу. Крім того, Ultimate City Jacket має набір зручних кишень для речей різного розміру і навіть вбудований «гаманець» для платіжних карток.</p><p><iframe loading="lazy" src="https://www.kickstarter.com/projects/1983338145/city-jacket-the-only-jacket-that-adapts-to-your-li/widget/video.html" width="1000" height="563" frameborder="0" scrolling="no"> </iframe></p><h4><strong>Скільки коштуватиме українська куртка-трансформер</strong></h4><p>City Jacket для ранніх замовників коштуватиме $99. Надалі вартість буде дорожчою. Зробити внесок та попередньо замовити таку куртку можна <a href="https://www.kickstarter.com/projects/1983338145/city-jacket-the-only-jacket-that-adapts-to-your-li/description#" target="_blank" rel="noopener">на сторінці кампанії</a> по збору коштів на платформі Kickstarter.</p>	<figure class="wp-caption cut-in-img alignleft animate-block animate-block--before animate-block--left--small animate-block--delay-25">		<img src="/wp-content/uploads/2017/09/85c09f5fa850208284500cee06955179_original.jpg" alt="">			</figure>

Ultimate City Jacket — адаптивна українська куртка

{:ua}Як виглядає та що вміє Ultimate City Jacket? Більше про інноваційну українську міську куртку на усі випадки життя від команди ентузіастів{:}

<p>Переможці цього конкурсу вже оголошені. Маршрути охоплюють США, Сполучене Королівство, Мексику, Індію та Канаду. Представники Hyperloop оцінили кожну пропозицію від сотень команд з усього світу, вивчаючи потенціал кожного пропонованого проекту з точки зору інфраструктури, технологій, регуляторного середовища та транспорту. Як результат, було визначено найсильніших кандидатів за такими маршрутами.



<strong>США</strong>

У Сполучених Штатах маршрути будуть за такими напрямками:
</p>
<ul>
<li>Шайєнн — Денвер — Пуебло (579 км)</li>
 	<li>Чикаго — Коламбус — Пітсбург (785 км)</li>
 	<li>Майамі — Орландо (413 км)</li>
 	<li>Даллас — Х'юстон (1030 км)</li>
</ul>
<strong>Великобританія</strong>

Британці зможуть побачити Hyperloop на маршрутах між Единбурґом та Лондоном (666 км), а також між Ґлазґо та Ліверпулем (545 км).

<strong>Мексика</strong>

У Мексиці швидкісний транспорт від компанії Ілона Маска можна буде побачити між Мехіко та Ґвадалахарою. Протяжність маршруту складе 531 км.

<strong>Індія</strong>

На мешканців Індії чекатиме 2 маршрути:
<ul>
<li>Бенгалуру — Ченнаї (334 км)</li>
 	<li>Мумбай — Ченнаї (1102 км)</li>
</ul>
<strong>Канада</strong>

Ну а жителі Канади зможуть проїхатися «з вітерцем» між Торонто та Монреалем. Цей маршрут складатиме за протяжністю 643 км.

[caption id="attachment_14446" align="aligncenter" width="2401"]<img class="size-full wp-image-14446" src="https://nachasi.com/wp-content/uploads/2017/09/infographic.jpg" alt="Карта Hyperloop у світі" width="2401" height="1351"> Карта Hyperloop у світі[/caption]

В цілому, Hyperloop One у цих проектах забезпечить транспортним сполученням нового типу населення у майже 150 млн осіб із маршрутами, які об'єднали би 53 міських центри по всьому світу — і охоплювали загальну відстань у понад 6632 км. Метою компанії є побудова транспортних мереж як для людей, так і для вантажу, використовуючи труби-тунелі з низьким тиском та герметичні вагони-капсули, що рухаються вздовж доріжки з використанням магнітної левітації. В основу покладено розробки, схвалені <a href="https://nachasi.com/2017/05/15/musk-bookreview/" target="_blank" rel="noopener" class=" with_hint_js">Ілоном Маском<span class="hint-box"><img src="https://nachasi.com/wp-content/uploads/2017/05/website-inside-post-1200x700-2-1-300x200.jpg" />5 міфів, які зруйнував Ілон Маск — та книга про нього</span></a>.

<p>Переможці цього конкурсу вже оголошені. Маршрути охоплюють США, Сполучене Королівство, Мексику, Індію та Канаду. Представники Hyperloop оцінили кожну пропозицію від сотень команд з усього світу, вивчаючи потенціал кожного пропонованого проекту з точки зору інфраструктури, технологій, регуляторного середовища та транспорту. Як результат, було визначено найсильніших кандидатів за такими маршрутами.</p><p></p><p><strong>США</strong></p><p>У Сполучених Штатах маршрути будуть за такими напрямками:</p><ul><li>Шайєнн — Денвер — Пуебло (579 км)</li><li>Чикаго — Коламбус — Пітсбург (785 км)</li><li>Майамі — Орландо (413 км)</li><li>Даллас — Х&#8217;юстон (1030 км)</li></ul><p><strong>Великобританія</strong></p><p>Британці зможуть побачити Hyperloop на маршрутах між Единбурґом та Лондоном (666 км), а також між Ґлазґо та Ліверпулем (545 км).</p><p><strong>Мексика</strong></p><p>У Мексиці швидкісний транспорт від компанії Ілона Маска можна буде побачити між Мехіко та Ґвадалахарою. Протяжність маршруту складе 531 км.</p><p><strong>Індія</strong></p><p>На мешканців Індії чекатиме 2 маршрути:</p><ul><li>Бенгалуру — Ченнаї (334 км)</li><li>Мумбай — Ченнаї (1102 км)</li></ul><p><strong>Канада</strong></p><p>Ну а жителі Канади зможуть проїхатися «з вітерцем» між Торонто та Монреалем. Цей маршрут складатиме за протяжністю 643 км.</p><div id="attachment_14446" style="width: 2411px" class="wp-caption aligncenter"><img aria-describedby="caption-attachment-14446" loading="lazy" class="size-full wp-image-14446" src="/wp-content/uploads/2017/09/infographic.jpg" alt="Карта Hyperloop у світі" width="2401" height="1351" srcset="/wp-content/uploads/2017/09/infographic.jpg 2401w, /wp-content/uploads/2017/09/infographic-300x169.jpg 300w, /wp-content/uploads/2017/09/infographic-768x432.jpg 768w, /wp-content/uploads/2017/09/infographic-1024x576.jpg 1024w, /wp-content/uploads/2017/09/infographic-650x366.jpg 650w, /wp-content/uploads/2017/09/infographic-1300x731.jpg 1300w" sizes="(max-width: 2401px) 100vw, 2401px" /><p id="caption-attachment-14446" class="wp-caption-text">Карта Hyperloop у світі</p></div><p>В цілому, Hyperloop One у цих проектах забезпечить транспортним сполученням нового типу населення у майже 150 млн осіб із маршрутами, які об&#8217;єднали би 53 міських центри по всьому світу — і охоплювали загальну відстань у понад 6632 км. Метою компанії є побудова транспортних мереж як для людей, так і для вантажу, використовуючи труби-тунелі з низьким тиском та герметичні вагони-капсули, що рухаються вздовж доріжки з використанням магнітної левітації. В основу покладено розробки, схвалені <a href="/2017/05/15/musk-bookreview/" target="_blank" rel="noopener" class=" with_hint_js">Ілоном Маском<span class="hint-box"><img src="/wp-content/uploads/2017/05/website-inside-post-1200x700-2-1-300x200.jpg" />5 міфів, які зруйнував Ілон Маск — та книга про нього</span></a>.</p>

Hyperloop One прагне прийти на зміну традиційним залізницям — саме тому презентувала результати світового конкурсу щодо вибору міст, в яких буде прокладено перші лінії швидкісного транспорту нового покоління від компанії Ілона Маска

Переможці цього конкурсу вже оголошені. Маршрути охоплюють США, Сполучене Королівство, Мексику, Індію та Канаду. Представники Hyperloop оцінили кожну пропозицію від сотень команд з усього світу, вивчаючи потенціал кожного пропонованого проекту з точки зору інфраструктури, технологій, регуляторного середовища та транспорту. Як результат, було визначено найсильніших кандидатів за такими маршрутами.



<strong>США</strong>

У Сполучених Штатах маршрути будуть за такими напрямками:
<ul>
 	<li>Шайєнн — Денвер — Пуебло (579 км)</li>
 	<li>Чикаго — Коламбус — Пітсбург (785 км)</li>
 	<li>Майамі — Орландо (413 км)</li>
 	<li>Даллас — Х'юстон (1030 км)</li>
</ul>
<strong>Великобританія</strong>

Британці зможуть побачити Hyperloop на маршрутах між Единбурґом та Лондоном (666 км), а також між Ґлазґо та Ліверпулем (545 км).

<strong>Мексика</strong>

У Мексиці швидкісний транспорт від компанії Ілона Маска можна буде побачити між Мехіко та Ґвадалахарою. Протяжність маршруту складе 531 км.

<strong>Індія</strong>

На мешканців Індії чекатиме 2 маршрути:
<ul>
 	<li>Бенгалуру — Ченнаї (334 км)</li>
 	<li>Мумбай — Ченнаї (1102 км)</li>
</ul>
<strong>Канада</strong>

Ну а жителі Канади зможуть проїхатися «з вітерцем» між Торонто та Монреалем. Цей маршрут складатиме за протяжністю 643 км.

[caption id="attachment_14446" align="aligncenter" width="2401"]<img class="size-full wp-image-14446" src="https://nachasi.com/wp-content/uploads/2017/09/infographic.jpg" alt="Карта Hyperloop у світі" width="2401" height="1351" /> Карта Hyperloop у світі[/caption]

В цілому, Hyperloop One у цих проектах забезпечить транспортним сполученням нового типу населення у майже 150 млн осіб із маршрутами, які об'єднали би 53 міських центри по всьому світу — і охоплювали загальну відстань у понад 6632 км. Метою компанії є побудова транспортних мереж як для людей, так і для вантажу, використовуючи труби-тунелі з низьким тиском та герметичні вагони-капсули, що рухаються вздовж доріжки з використанням магнітної левітації. В основу покладено розробки, схвалені <a href="https://nachasi.com/2017/05/15/musk-bookreview/" target="_blank" rel="noopener">Ілоном Маском</a>.

<p>Переможці цього конкурсу вже оголошені. Маршрути охоплюють США, Сполучене Королівство, Мексику, Індію та Канаду. Представники Hyperloop оцінили кожну пропозицію від сотень команд з усього світу, вивчаючи потенціал кожного пропонованого проекту з точки зору інфраструктури, технологій, регуляторного середовища та транспорту. Як результат, було визначено найсильніших кандидатів за такими маршрутами.</p><p></p><p><strong>США</strong></p><p>У Сполучених Штатах маршрути будуть за такими напрямками:</p><ul><li>Шайєнн — Денвер — Пуебло (579 км)</li><li>Чикаго — Коламбус — Пітсбург (785 км)</li><li>Майамі — Орландо (413 км)</li><li>Даллас — Х&#8217;юстон (1030 км)</li></ul><p><strong>Великобританія</strong></p><p>Британці зможуть побачити Hyperloop на маршрутах між Единбурґом та Лондоном (666 км), а також між Ґлазґо та Ліверпулем (545 км).</p><p><strong>Мексика</strong></p><p>У Мексиці швидкісний транспорт від компанії Ілона Маска можна буде побачити між Мехіко та Ґвадалахарою. Протяжність маршруту складе 531 км.</p><p><strong>Індія</strong></p><p>На мешканців Індії чекатиме 2 маршрути:</p><ul><li>Бенгалуру — Ченнаї (334 км)</li><li>Мумбай — Ченнаї (1102 км)</li></ul><p><strong>Канада</strong></p><p>Ну а жителі Канади зможуть проїхатися «з вітерцем» між Торонто та Монреалем. Цей маршрут складатиме за протяжністю 643 км.</p><div id="attachment_14446" style="width: 2411px" class="wp-caption aligncenter"><img aria-describedby="caption-attachment-14446" loading="lazy" class="size-full wp-image-14446" src="/wp-content/uploads/2017/09/infographic.jpg" alt="Карта Hyperloop у світі" width="2401" height="1351" srcset="/wp-content/uploads/2017/09/infographic.jpg 2401w, /wp-content/uploads/2017/09/infographic-300x169.jpg 300w, /wp-content/uploads/2017/09/infographic-768x432.jpg 768w, /wp-content/uploads/2017/09/infographic-1024x576.jpg 1024w, /wp-content/uploads/2017/09/infographic-650x366.jpg 650w, /wp-content/uploads/2017/09/infographic-1300x731.jpg 1300w" sizes="(max-width: 2401px) 100vw, 2401px" /><p id="caption-attachment-14446" class="wp-caption-text">Карта Hyperloop у світі</p></div><p>В цілому, Hyperloop One у цих проектах забезпечить транспортним сполученням нового типу населення у майже 150 млн осіб із маршрутами, які об&#8217;єднали би 53 міських центри по всьому світу — і охоплювали загальну відстань у понад 6632 км. Метою компанії є побудова транспортних мереж як для людей, так і для вантажу, використовуючи труби-тунелі з низьким тиском та герметичні вагони-капсули, що рухаються вздовж доріжки з використанням магнітної левітації. В основу покладено розробки, схвалені <a href="/2017/05/15/musk-bookreview/" target="_blank" rel="noopener">Ілоном Маском</a>.</p>

В Hyperloop One оприлюднили карту своїх маршрутів у світі

{:ua}Де побудують маршрути Hyperloop{:}

<p>Коли кажу, що урбаністика в Україні схожа на розважальне шоу, маю на увазі не лише приклад того, як на місці колишнього кіоску з ліверними пиріжками за 26 років на батьківщині Коцюбинського раптово піднявся з глибин чиєїсь свідомості постамент із фігурами «ліверпульської четвірки» — повністю ігноруючи міський фольклор та контексти місця, heritage, якщо бажаєте. Подібні позачасові та позаконтекстуальні викиди міського креативу відбуваються нині по всій «країні У». Вулиці сучасної України немов живуть на перетині ідей урбаністів-гіпстерів та чиновників покоління «за 45», які намагаються бути «в тренді» (або як сказали би споживачі вінницьких ліверних пиріжків, стати «струйовими хлопаками»). Виходить радше то смішно, то грішно — але незрозуміло для самих містян. Та чи маємо ми їх у тому звинувачувати?
</p>
<h4><strong>«Переведи мене через вандалістику»</strong></h4>
Роззирнімося довкола. На теренах Західної України невеличке містечко відкриває площу Леннона. Центр породжує цілий сквер «бітлів» (байдуже, що неушкодженими їхні фігури та «жовта субмарина» простояли менше як тиждень). Схід експериментує з вулицями на честь чи то Боба Марлі, чи то ще когось. Столиця робить декілька спроб <a href="https://nachasi.com/2017/05/11/malevych-square/" target="_blank" rel="noopener" class=" with_hint_js">згадати про Малевича<span class="hint-box"><img src="https://nachasi.com/wp-content/uploads/2017/05/hdr_00005_0-01-300x200.jpg" />Облаштування площі Казимира Малевича у столиці — що варто знати</span></a> (чи не єдиного «екзотичного» варіанта для топоніміки, який бодай якось прив'язаний до того ж таки heritage, до української культурної спадщини).

Схоже, після того, як численні фелікси, владіміри та рози і карли чужинських партійних субкультур зникли з табличок наших вулиць, скверів та бульварів, утворилася Велика Порожнеча. Природа порожнечі, як відомо, не терпить — а чиновники й поготів. Тому вони почали активно створювати урбаністичні атракції як складову великого розважального центру. В уявленні пересічного представника комунальних служб центр міста — це такий великий парк розваг, де людина ні на секунду не може мати перед очима просто вільної місцини, яку вона чи він могли би споглядати. В кожному місті мають бути паркувальні стенди для велосипедів (навіть якщо немає досі велодоріжок), електрозаправки (навіть якщо електромобіль досі є лише у власника найбільшого ТРЦ і 2 депутатів облради), лавки з палет та крісла-пуфи на галявині поблизу центру міста (навіть якщо крім 3-4 гіпстерів на них ніколи ніхто не сідає). І побільше муралів (навіть якщо вони «дивитимуться» один на одного — а на них не дивитиметься ніхто, бо більшість перехожих втуплені у свої телефони).

Центри українських міст та містечок вкриваються стінописом заввишки в десятки метрів, літературними ґрафіті за мотивами Сергія Жадана, експериментальними скульптурами, квітковими коровами, клонами Пейзажної алеї Києва чи копіями «амстердамських вулиць». Урбаністичні практики, застосовані у такому хаотичному порядку, перетворюються на вандалізм. Вандалізм не через нищення матеріального — але через насилля над особистістю містян, які раптово виявляють у себе під носом як не фіолетову корову, то жовту субмарину, червоного коня чи чорний квадрат. Чи вписується він в історичний, культурний і казуальний контекст конкретного міста? Байдуже. Головне, що когось відвідала «блискуча ідея» — те, що в американській пресі називають eureka-moment. Як американізми виглядають недолугими у цьому тексті, так і подібні об'єкти вибиваються із ландшафту переважної більшості українських міст не завдяки своїй прогресивності чи інноваційності. Вони впадають містянам в око лише через те, що вони (правду кажучи) там абсолютно зайві. Об'єкти — не містяни. Хоча, можливо, в авторів об'єктів інша думка?

Натомість ніде — чи майже ніде — не згадують і не говорять про <a href="https://nachasi.com/2017/07/04/universal-design/" target="_blank" rel="noopener" class=" with_hint_js">універсальний дизайн<span class="hint-box"><img src="https://nachasi.com/wp-content/uploads/2017/06/komfortno-i-bezpechno-vsim-300x200.jpg" />7 відповідей про те, що таке універсальний дизайн</span></a> для спальних районів. Про безпечні майданчики та поля для футболу у найвіддаленіших куточках мегаполісів. Про те, що робити із заводами, що занепадають вже друге десятиліття поспіль — а довкола них занепадає безпека середовища, зручність проживання. Про конверсію виробництва, що породила цехи-привиди та цілі квартали мертвих будівель, які могли стати арт-просторами, галереями, осередками сучасної культури чи стартап-підприємництва. Про речі, які на часі в містах, де постколоніальна архітектура XIX століття врізається у багатоквартирники з однакових радянських панелей та білої цегли. Або взагалі складається із суцільного сталінського ампіру поруч із 16-поверхівками — без жодних ознак бодай якогось «історичного центру». Тож чому не втулити тут ще фіолетову голову професора Доуеля, еге ж?
<h4><strong>Гучне слово — тихі сенси</strong></h4>
Урбаністика як слово-фетиш витісняє урбаністику як спосіб зробити місто комфортним та доступним для усіх його мешканців (навіть якщо вони не вміють користуватися <a href="https://nachasi.com/2017/06/27/instagram-facebook-popular/" target="_blank" rel="noopener" class=" with_hint_js">Instagram<span class="hint-box"><img src="https://nachasi.com/wp-content/uploads/2017/06/twitter-292994_1280-1-300x200.jpg" />Instagram та Facebook набирають обертів серед українців</span></a> і не ходять голосувати на місцевих виборах). Ставши інструментом маніпуляцій в руках митців, чиновників та ситуативних об'єднань громадян, урбан-активізм українських міст переживає — з точки зору пересічного мешканця, а не архітектора, урбаніста чи соціолога — якийсь пограничний стан, що межує з істерикою. Кольори, форми, формати, ідеї видають веселу шизофренію чи абстинентний синдром. Але аж ніяк не бачення «району, в якому би хотілося, аби жили мої діти». Урбаністика закордонного зразка — саме про це. Урбаністика українського зразка — про те, як поєднати Прагу-1968 із Токіо-2018 на руїнах Козятина-1991.

Гучні дискусії про те, якими мають стати (чи вже стають) українські міста для самих містян здебільшого залишаються чимось далеким. Поки фахівці б'ють глечики та ламають списи над черговими концепціями в рамках громадських слухань, містяни терпляче чекають, хто вкручуватиме лампочки у під'їздах, які вони регулярно оплачують рядком у рахунку за комунальні. Подейкують, у Харкові безбар'єрне середовище почало прогресувати лише тоді, коли чинний очільник міста опинився в інвалідному візку. А от у Києві й досі не прибрали бордюр на місці, де столичний мер перекинувся зі своїм електровелосипедом. Як бачимо, інколи регіони обганяють столицю у реформах.

Гучніше за тихі справи в районі, куди ти повертаєшся додому щодня увечері, не говорять жодні маніфести, круглі столи чи телевізійні обговорення. Активісти чи сусіди, котрі встановлюють лавки і спільно виходять на прибирання сміття після зими, є для мене куди більшими урбаністами, аніж гастролери-фахівці з майстер-класами інсталяції кольорових корів у сірий асфальт. Фахівців цих в країні — на щастя — досі мало. А от звичку прибирати міські парки городяни вже потроху навіть прищепили чиновникам та бізнесменам. Поки одні говорять гучні слова, інші продукують тихі справи. І це спрацьовує.
<h4><strong>Місто, місце чи містяни?</strong></h4>
Коли ми говоримо про місто, воно — наче у Підмогильного чи Гемінгуея — сприймається як такий собі карнавал, буфонада, емоційна руїна, Молох життів людських, який все перетирає та поїдає. Цей підхід, породжений ще за часів Першої індустріальної революції, не просто застарів — а не відповідає самій природі сучасних міст. Ми ж не біблійний Енох, якому потрібен захист. Місто — це більше не місце на карті, яке обгороджене стінами від ворогів. Місто — це люди, яких ми любимо, в яких закохуємося, з якими працюємо, живемо, спимо, їмо, товаришуємо, радіємо і зрештою навіть вмираємо разом. Місто 2017 року — це люди. А не об'єкти, накидані на асфальт. Це — не жовта субмарина, яка пливе океаном із тротуарної плитки. Це — екіпаж цієї субмарини. І якщо йому буде некомфортно посеред цих фіолетових корів та чорних квадратів, цей екіпаж не стане перефарбовувати стіни. Він просто змінить субмарину на більш годящу. З одного боку, це — проблема покоління міленіалів, які незабаром складатимуть до 50% населення наших міст. І за найменшої незручності просто покидатиме одне місто заради іншого, комфортнішого. З іншого — це знак, що сприймати місто як нагромадження архітектури, творчості та знаків на карті більше не можна.

Саме тому хочеться, аби ми нарешті вийшли з вулиці Джона Леннона і зайшли на вулицю Асфальтованих Тротуарів, пройшли через провулок Освітлених Подвір'їв, завітали на проспект Зручних Пандусів, прокрокували алеєю Безпечних Дитячих Майданчиків і дійшли-таки до вулиці Добрих Сусідів. Бо місце визначається не тим, які таблички над ним встановлено і чи є довкола концептуальний арт — а тим, що закладено в основу інфраструктури та атмосфери цього місця. Мабуть, лише тоді урбаністику не вважатимуть пужалном в руках вузької групи людей.
<p style="text-align: right;"><em>P.S.: вулиця Добрих Сусідів — реальна назва в одному з українських міст. Наскільки добрими є люди, які живуть у сусідніх будинках на цій вулиці, наша редакція не перевіряла. Проте сподіваємося, що назва таки відповідає сенсу й реальному стану речей.</em></p>

<p>Коли кажу, що урбаністика в Україні схожа на розважальне шоу, маю на увазі не лише приклад того, як на місці колишнього кіоску з ліверними пиріжками за 26 років на батьківщині Коцюбинського раптово піднявся з глибин чиєїсь свідомості постамент із фігурами «ліверпульської четвірки» — повністю ігноруючи міський фольклор та контексти місця, heritage, якщо бажаєте. Подібні позачасові та позаконтекстуальні викиди міського креативу відбуваються нині по всій «країні У». Вулиці сучасної України немов живуть на перетині ідей урбаністів-гіпстерів та чиновників покоління «за 45», які намагаються бути «в тренді» (або як сказали би споживачі вінницьких ліверних пиріжків, стати «струйовими хлопаками»). Виходить радше то смішно, то грішно — але незрозуміло для самих містян. Та чи маємо ми їх у тому звинувачувати?</p><h4><strong>«Переведи мене через вандалістику»</strong></h4><p>Роззирнімося довкола. На теренах Західної України невеличке містечко відкриває площу Леннона. Центр породжує цілий сквер «бітлів» (байдуже, що неушкодженими їхні фігури та «жовта субмарина» простояли менше як тиждень). Схід експериментує з вулицями на честь чи то Боба Марлі, чи то ще когось. Столиця робить декілька спроб <a href="/2017/05/11/malevych-square/" target="_blank" rel="noopener" class=" with_hint_js">згадати про Малевича<span class="hint-box"><img src="/wp-content/uploads/2017/05/hdr_00005_0-01-300x200.jpg" />Облаштування площі Казимира Малевича у столиці — що варто знати</span></a> (чи не єдиного «екзотичного» варіанта для топоніміки, який бодай якось прив&#8217;язаний до того ж таки heritage, до української культурної спадщини).</p><p>Схоже, після того, як численні фелікси, владіміри та рози і карли чужинських партійних субкультур зникли з табличок наших вулиць, скверів та бульварів, утворилася Велика Порожнеча. Природа порожнечі, як відомо, не терпить — а чиновники й поготів. Тому вони почали активно створювати урбаністичні атракції як складову великого розважального центру. В уявленні пересічного представника комунальних служб центр міста — це такий великий парк розваг, де людина ні на секунду не може мати перед очима просто вільної місцини, яку вона чи він могли би споглядати. В кожному місті мають бути паркувальні стенди для велосипедів (навіть якщо немає досі велодоріжок), електрозаправки (навіть якщо електромобіль досі є лише у власника найбільшого ТРЦ і 2 депутатів облради), лавки з палет та крісла-пуфи на галявині поблизу центру міста (навіть якщо крім 3-4 гіпстерів на них ніколи ніхто не сідає). І побільше муралів (навіть якщо вони «дивитимуться» один на одного — а на них не дивитиметься ніхто, бо більшість перехожих втуплені у свої телефони).</p><p>Центри українських міст та містечок вкриваються стінописом заввишки в десятки метрів, літературними ґрафіті за мотивами Сергія Жадана, експериментальними скульптурами, квітковими коровами, клонами Пейзажної алеї Києва чи копіями «амстердамських вулиць». Урбаністичні практики, застосовані у такому хаотичному порядку, перетворюються на вандалізм. Вандалізм не через нищення матеріального — але через насилля над особистістю містян, які раптово виявляють у себе під носом як не фіолетову корову, то жовту субмарину, червоного коня чи чорний квадрат. Чи вписується він в історичний, культурний і казуальний контекст конкретного міста? Байдуже. Головне, що когось відвідала «блискуча ідея» — те, що в американській пресі називають eureka-moment. Як американізми виглядають недолугими у цьому тексті, так і подібні об&#8217;єкти вибиваються із ландшафту переважної більшості українських міст не завдяки своїй прогресивності чи інноваційності. Вони впадають містянам в око лише через те, що вони (правду кажучи) там абсолютно зайві. Об&#8217;єкти — не містяни. Хоча, можливо, в авторів об&#8217;єктів інша думка?</p><p>Натомість ніде — чи майже ніде — не згадують і не говорять про <a href="/2017/07/04/universal-design/" target="_blank" rel="noopener" class=" with_hint_js">універсальний дизайн<span class="hint-box"><img src="/wp-content/uploads/2017/06/komfortno-i-bezpechno-vsim-300x200.jpg" />7 відповідей про те, що таке універсальний дизайн</span></a> для спальних районів. Про безпечні майданчики та поля для футболу у найвіддаленіших куточках мегаполісів. Про те, що робити із заводами, що занепадають вже друге десятиліття поспіль — а довкола них занепадає безпека середовища, зручність проживання. Про конверсію виробництва, що породила цехи-привиди та цілі квартали мертвих будівель, які могли стати арт-просторами, галереями, осередками сучасної культури чи стартап-підприємництва. Про речі, які на часі в містах, де постколоніальна архітектура XIX століття врізається у багатоквартирники з однакових радянських панелей та білої цегли. Або взагалі складається із суцільного сталінського ампіру поруч із 16-поверхівками — без жодних ознак бодай якогось «історичного центру». Тож чому не втулити тут ще фіолетову голову професора Доуеля, еге ж?</p><h4><strong>Гучне слово — тихі сенси</strong></h4><p>Урбаністика як слово-фетиш витісняє урбаністику як спосіб зробити місто комфортним та доступним для усіх його мешканців (навіть якщо вони не вміють користуватися <a href="/2017/06/27/instagram-facebook-popular/" target="_blank" rel="noopener" class=" with_hint_js">Instagram<span class="hint-box"><img src="/wp-content/uploads/2017/06/twitter-292994_1280-1-300x200.jpg" />Instagram та Facebook набирають обертів серед українців</span></a> і не ходять голосувати на місцевих виборах). Ставши інструментом маніпуляцій в руках митців, чиновників та ситуативних об&#8217;єднань громадян, урбан-активізм українських міст переживає — з точки зору пересічного мешканця, а не архітектора, урбаніста чи соціолога — якийсь пограничний стан, що межує з істерикою. Кольори, форми, формати, ідеї видають веселу шизофренію чи абстинентний синдром. Але аж ніяк не бачення «району, в якому би хотілося, аби жили мої діти». Урбаністика закордонного зразка — саме про це. Урбаністика українського зразка — про те, як поєднати Прагу-1968 із Токіо-2018 на руїнах Козятина-1991.</p><p>Гучні дискусії про те, якими мають стати (чи вже стають) українські міста для самих містян здебільшого залишаються чимось далеким. Поки фахівці б&#8217;ють глечики та ламають списи над черговими концепціями в рамках громадських слухань, містяни терпляче чекають, хто вкручуватиме лампочки у під&#8217;їздах, які вони регулярно оплачують рядком у рахунку за комунальні. Подейкують, у Харкові безбар&#8217;єрне середовище почало прогресувати лише тоді, коли чинний очільник міста опинився в інвалідному візку. А от у Києві й досі не прибрали бордюр на місці, де столичний мер перекинувся зі своїм електровелосипедом. Як бачимо, інколи регіони обганяють столицю у реформах.</p><p>Гучніше за тихі справи в районі, куди ти повертаєшся додому щодня увечері, не говорять жодні маніфести, круглі столи чи телевізійні обговорення. Активісти чи сусіди, котрі встановлюють лавки і спільно виходять на прибирання сміття після зими, є для мене куди більшими урбаністами, аніж гастролери-фахівці з майстер-класами інсталяції кольорових корів у сірий асфальт. Фахівців цих в країні — на щастя — досі мало. А от звичку прибирати міські парки городяни вже потроху навіть прищепили чиновникам та бізнесменам. Поки одні говорять гучні слова, інші продукують тихі справи. І це спрацьовує.</p><h4><strong>Місто, місце чи містяни?</strong></h4><p>Коли ми говоримо про місто, воно — наче у Підмогильного чи Гемінгуея — сприймається як такий собі карнавал, буфонада, емоційна руїна, Молох життів людських, який все перетирає та поїдає. Цей підхід, породжений ще за часів Першої індустріальної революції, не просто застарів — а не відповідає самій природі сучасних міст. Ми ж не біблійний Енох, якому потрібен захист. Місто — це більше не місце на карті, яке обгороджене стінами від ворогів. Місто — це люди, яких ми любимо, в яких закохуємося, з якими працюємо, живемо, спимо, їмо, товаришуємо, радіємо і зрештою навіть вмираємо разом. Місто 2017 року — це люди. А не об&#8217;єкти, накидані на асфальт. Це — не жовта субмарина, яка пливе океаном із тротуарної плитки. Це — екіпаж цієї субмарини. І якщо йому буде некомфортно посеред цих фіолетових корів та чорних квадратів, цей екіпаж не стане перефарбовувати стіни. Він просто змінить субмарину на більш годящу. З одного боку, це — проблема покоління міленіалів, які незабаром складатимуть до 50% населення наших міст. І за найменшої незручності просто покидатиме одне місто заради іншого, комфортнішого. З іншого — це знак, що сприймати місто як нагромадження архітектури, творчості та знаків на карті більше не можна.</p><p>Саме тому хочеться, аби ми нарешті вийшли з вулиці Джона Леннона і зайшли на вулицю Асфальтованих Тротуарів, пройшли через провулок Освітлених Подвір&#8217;їв, завітали на проспект Зручних Пандусів, прокрокували алеєю Безпечних Дитячих Майданчиків і дійшли-таки до вулиці Добрих Сусідів. Бо місце визначається не тим, які таблички над ним встановлено і чи є довкола концептуальний арт — а тим, що закладено в основу інфраструктури та атмосфери цього місця. Мабуть, лише тоді урбаністику не вважатимуть пужалном в руках вузької групи людей.</p><p style="text-align: right;"><em>P.S.: вулиця Добрих Сусідів — реальна назва в одному з українських міст. Наскільки добрими є люди, які живуть у сусідніх будинках на цій вулиці, наша редакція не перевіряла. Проте сподіваємося, що назва таки відповідає сенсу й реальному стану речей.</em></p>

Такої кількості високопосадовців із самого ранку вінницький «МакДональдс» не бачив, напевно, від моменту свого відкриття. Минулими вихідними у сквер біля столиків, за якими зазвичай споживають «гепі-міли» подільські дітлахи, завітали ледь не всі очільники держави укупі із почетом та охороною — аби відкрити сквер на честь гурту Beatles. Адже подібні об'єкти в Україні давно стали частиною великого розважального шоу. Ім'я йому — Урбаністика

Коли кажу, що урбаністика в Україні схожа на розважальне шоу, маю на увазі не лише приклад того, як на місці колишнього кіоску з ліверними пиріжками за 26 років на батьківщині Коцюбинського раптово піднявся з глибин чиєїсь свідомості постамент із фігурами «ліверпульської четвірки» — повністю ігноруючи міський фольклор та контексти місця, heritage, якщо бажаєте. Подібні позачасові та позаконтекстуальні викиди міського креативу відбуваються нині по всій «країні У». Вулиці сучасної України немов живуть на перетині ідей урбаністів-гіпстерів та чиновників покоління «за 45», які намагаються бути «в тренді» (або як сказали би споживачі вінницьких ліверних пиріжків, стати «струйовими хлопаками»). Виходить радше то смішно, то грішно — але незрозуміло для самих містян. Та чи маємо ми їх у тому звинувачувати?
<h4><strong>«Переведи мене через вандалістику»</strong></h4>
Роззирнімося довкола. На теренах Західної України невеличке містечко відкриває площу Леннона. Центр породжує цілий сквер «бітлів» (байдуже, що неушкодженими їхні фігури та «жовта субмарина» простояли менше як тиждень). Схід експериментує з вулицями на честь чи то Боба Марлі, чи то ще когось. Столиця робить декілька спроб <a href="https://nachasi.com/2017/05/11/malevych-square/" target="_blank" rel="noopener">згадати про Малевича</a> (чи не єдиного «екзотичного» варіанта для топоніміки, який бодай якось прив'язаний до того ж таки heritage, до української культурної спадщини).

Схоже, після того, як численні фелікси, владіміри та рози і карли чужинських партійних субкультур зникли з табличок наших вулиць, скверів та бульварів, утворилася Велика Порожнеча. Природа порожнечі, як відомо, не терпить — а чиновники й поготів. Тому вони почали активно створювати урбаністичні атракції як складову великого розважального центру. В уявленні пересічного представника комунальних служб центр міста — це такий великий парк розваг, де людина ні на секунду не може мати перед очима просто вільної місцини, яку вона чи він могли би споглядати. В кожному місті мають бути паркувальні стенди для велосипедів (навіть якщо немає досі велодоріжок), електрозаправки (навіть якщо електромобіль досі є лише у власника найбільшого ТРЦ і 2 депутатів облради), лавки з палет та крісла-пуфи на галявині поблизу центру міста (навіть якщо крім 3-4 гіпстерів на них ніколи ніхто не сідає). І побільше муралів (навіть якщо вони «дивитимуться» один на одного — а на них не дивитиметься ніхто, бо більшість перехожих втуплені у свої телефони).

Центри українських міст та містечок вкриваються стінописом заввишки в десятки метрів, літературними ґрафіті за мотивами Сергія Жадана, експериментальними скульптурами, квітковими коровами, клонами Пейзажної алеї Києва чи копіями «амстердамських вулиць». Урбаністичні практики, застосовані у такому хаотичному порядку, перетворюються на вандалізм. Вандалізм не через нищення матеріального — але через насилля над особистістю містян, які раптово виявляють у себе під носом як не фіолетову корову, то жовту субмарину, червоного коня чи чорний квадрат. Чи вписується він в історичний, культурний і казуальний контекст конкретного міста? Байдуже. Головне, що когось відвідала «блискуча ідея» — те, що в американській пресі називають eureka-moment. Як американізми виглядають недолугими у цьому тексті, так і подібні об'єкти вибиваються із ландшафту переважної більшості українських міст не завдяки своїй прогресивності чи інноваційності. Вони впадають містянам в око лише через те, що вони (правду кажучи) там абсолютно зайві. Об'єкти — не містяни. Хоча, можливо, в авторів об'єктів інша думка?

Натомість ніде — чи майже ніде — не згадують і не говорять про <a href="https://nachasi.com/2017/07/04/universal-design/" target="_blank" rel="noopener">універсальний дизайн</a> для спальних районів. Про безпечні майданчики та поля для футболу у найвіддаленіших куточках мегаполісів. Про те, що робити із заводами, що занепадають вже друге десятиліття поспіль — а довкола них занепадає безпека середовища, зручність проживання. Про конверсію виробництва, що породила цехи-привиди та цілі квартали мертвих будівель, які могли стати арт-просторами, галереями, осередками сучасної культури чи стартап-підприємництва. Про речі, які на часі в містах, де постколоніальна архітектура XIX століття врізається у багатоквартирники з однакових радянських панелей та білої цегли. Або взагалі складається із суцільного сталінського ампіру поруч із 16-поверхівками — без жодних ознак бодай якогось «історичного центру». Тож чому не втулити тут ще фіолетову голову професора Доуеля, еге ж?
<h4><strong>Гучне слово — тихі сенси</strong></h4>
Урбаністика як слово-фетиш витісняє урбаністику як спосіб зробити місто комфортним та доступним для усіх його мешканців (навіть якщо вони не вміють користуватися <a href="https://nachasi.com/2017/06/27/instagram-facebook-popular/" target="_blank" rel="noopener">Instagram</a> і не ходять голосувати на місцевих виборах). Ставши інструментом маніпуляцій в руках митців, чиновників та ситуативних об'єднань громадян, урбан-активізм українських міст переживає — з точки зору пересічного мешканця, а не архітектора, урбаніста чи соціолога — якийсь пограничний стан, що межує з істерикою. Кольори, форми, формати, ідеї видають веселу шизофренію чи абстинентний синдром. Але аж ніяк не бачення «району, в якому би хотілося, аби жили мої діти». Урбаністика закордонного зразка — саме про це. Урбаністика українського зразка — про те, як поєднати Прагу-1968 із Токіо-2018 на руїнах Козятина-1991.

Гучні дискусії про те, якими мають стати (чи вже стають) українські міста для самих містян здебільшого залишаються чимось далеким. Поки фахівці б'ють глечики та ламають списи над черговими концепціями в рамках громадських слухань, містяни терпляче чекають, хто вкручуватиме лампочки у під'їздах, які вони регулярно оплачують рядком у рахунку за комунальні. Подейкують, у Харкові безбар'єрне середовище почало прогресувати лише тоді, коли чинний очільник міста опинився в інвалідному візку. А от у Києві й досі не прибрали бордюр на місці, де столичний мер перекинувся зі своїм електровелосипедом. Як бачимо, інколи регіони обганяють столицю у реформах.

Гучніше за тихі справи в районі, куди ти повертаєшся додому щодня увечері, не говорять жодні маніфести, круглі столи чи телевізійні обговорення. Активісти чи сусіди, котрі встановлюють лавки і спільно виходять на прибирання сміття після зими, є для мене куди більшими урбаністами, аніж гастролери-фахівці з майстер-класами інсталяції кольорових корів у сірий асфальт. Фахівців цих в країні — на щастя — досі мало. А от звичку прибирати міські парки городяни вже потроху навіть прищепили чиновникам та бізнесменам. Поки одні говорять гучні слова, інші продукують тихі справи. І це спрацьовує.
<h4><strong>Місто, місце чи містяни?</strong></h4>
Коли ми говоримо про місто, воно — наче у Підмогильного чи Гемінгуея — сприймається як такий собі карнавал, буфонада, емоційна руїна, Молох життів людських, який все перетирає та поїдає. Цей підхід, породжений ще за часів Першої індустріальної революції, не просто застарів — а не відповідає самій природі сучасних міст. Ми ж не біблійний Енох, якому потрібен захист. Місто — це більше не місце на карті, яке обгороджене стінами від ворогів. Місто — це люди, яких ми любимо, в яких закохуємося, з якими працюємо, живемо, спимо, їмо, товаришуємо, радіємо і зрештою навіть вмираємо разом. Місто 2017 року — це люди. А не об'єкти, накидані на асфальт. Це — не жовта субмарина, яка пливе океаном із тротуарної плитки. Це — екіпаж цієї субмарини. І якщо йому буде некомфортно посеред цих фіолетових корів та чорних квадратів, цей екіпаж не стане перефарбовувати стіни. Він просто змінить субмарину на більш годящу. З одного боку, це — проблема покоління міленіалів, які незабаром складатимуть до 50% населення наших міст. І за найменшої незручності просто покидатиме одне місто заради іншого, комфортнішого. З іншого — це знак, що сприймати місто як нагромадження архітектури, творчості та знаків на карті більше не можна.

Саме тому хочеться, аби ми нарешті вийшли з вулиці Джона Леннона і зайшли на вулицю Асфальтованих Тротуарів, пройшли через провулок Освітлених Подвір'їв, завітали на проспект Зручних Пандусів, прокрокували алеєю Безпечних Дитячих Майданчиків і дійшли-таки до вулиці Добрих Сусідів. Бо місце визначається не тим, які таблички над ним встановлено і чи є довкола концептуальний арт — а тим, що закладено в основу інфраструктури та атмосфери цього місця. Мабуть, лише тоді урбаністику не вважатимуть пужалном в руках вузької групи людей.
<p style="text-align: right;"><em>P.S.: вулиця Добрих Сусідів — реальна назва в одному з українських міст. Наскільки добрими є люди, які живуть у сусідніх будинках на цій вулиці, наша редакція не перевіряла. Проте сподіваємося, що назва таки відповідає сенсу й реальному стану речей.</em></p>

<p>Коли кажу, що урбаністика в Україні схожа на розважальне шоу, маю на увазі не лише приклад того, як на місці колишнього кіоску з ліверними пиріжками за 26 років на батьківщині Коцюбинського раптово піднявся з глибин чиєїсь свідомості постамент із фігурами «ліверпульської четвірки» — повністю ігноруючи міський фольклор та контексти місця, heritage, якщо бажаєте. Подібні позачасові та позаконтекстуальні викиди міського креативу відбуваються нині по всій «країні У». Вулиці сучасної України немов живуть на перетині ідей урбаністів-гіпстерів та чиновників покоління «за 45», які намагаються бути «в тренді» (або як сказали би споживачі вінницьких ліверних пиріжків, стати «струйовими хлопаками»). Виходить радше то смішно, то грішно — але незрозуміло для самих містян. Та чи маємо ми їх у тому звинувачувати?</p><h4><strong>«Переведи мене через вандалістику»</strong></h4><p>Роззирнімося довкола. На теренах Західної України невеличке містечко відкриває площу Леннона. Центр породжує цілий сквер «бітлів» (байдуже, що неушкодженими їхні фігури та «жовта субмарина» простояли менше як тиждень). Схід експериментує з вулицями на честь чи то Боба Марлі, чи то ще когось. Столиця робить декілька спроб <a href="/2017/05/11/malevych-square/" target="_blank" rel="noopener">згадати про Малевича</a> (чи не єдиного «екзотичного» варіанта для топоніміки, який бодай якось прив&#8217;язаний до того ж таки heritage, до української культурної спадщини).</p><p>Схоже, після того, як численні фелікси, владіміри та рози і карли чужинських партійних субкультур зникли з табличок наших вулиць, скверів та бульварів, утворилася Велика Порожнеча. Природа порожнечі, як відомо, не терпить — а чиновники й поготів. Тому вони почали активно створювати урбаністичні атракції як складову великого розважального центру. В уявленні пересічного представника комунальних служб центр міста — це такий великий парк розваг, де людина ні на секунду не може мати перед очима просто вільної місцини, яку вона чи він могли би споглядати. В кожному місті мають бути паркувальні стенди для велосипедів (навіть якщо немає досі велодоріжок), електрозаправки (навіть якщо електромобіль досі є лише у власника найбільшого ТРЦ і 2 депутатів облради), лавки з палет та крісла-пуфи на галявині поблизу центру міста (навіть якщо крім 3-4 гіпстерів на них ніколи ніхто не сідає). І побільше муралів (навіть якщо вони «дивитимуться» один на одного — а на них не дивитиметься ніхто, бо більшість перехожих втуплені у свої телефони).</p><p>Центри українських міст та містечок вкриваються стінописом заввишки в десятки метрів, літературними ґрафіті за мотивами Сергія Жадана, експериментальними скульптурами, квітковими коровами, клонами Пейзажної алеї Києва чи копіями «амстердамських вулиць». Урбаністичні практики, застосовані у такому хаотичному порядку, перетворюються на вандалізм. Вандалізм не через нищення матеріального — але через насилля над особистістю містян, які раптово виявляють у себе під носом як не фіолетову корову, то жовту субмарину, червоного коня чи чорний квадрат. Чи вписується він в історичний, культурний і казуальний контекст конкретного міста? Байдуже. Головне, що когось відвідала «блискуча ідея» — те, що в американській пресі називають eureka-moment. Як американізми виглядають недолугими у цьому тексті, так і подібні об&#8217;єкти вибиваються із ландшафту переважної більшості українських міст не завдяки своїй прогресивності чи інноваційності. Вони впадають містянам в око лише через те, що вони (правду кажучи) там абсолютно зайві. Об&#8217;єкти — не містяни. Хоча, можливо, в авторів об&#8217;єктів інша думка?</p><p>Натомість ніде — чи майже ніде — не згадують і не говорять про <a href="/2017/07/04/universal-design/" target="_blank" rel="noopener">універсальний дизайн</a> для спальних районів. Про безпечні майданчики та поля для футболу у найвіддаленіших куточках мегаполісів. Про те, що робити із заводами, що занепадають вже друге десятиліття поспіль — а довкола них занепадає безпека середовища, зручність проживання. Про конверсію виробництва, що породила цехи-привиди та цілі квартали мертвих будівель, які могли стати арт-просторами, галереями, осередками сучасної культури чи стартап-підприємництва. Про речі, які на часі в містах, де постколоніальна архітектура XIX століття врізається у багатоквартирники з однакових радянських панелей та білої цегли. Або взагалі складається із суцільного сталінського ампіру поруч із 16-поверхівками — без жодних ознак бодай якогось «історичного центру». Тож чому не втулити тут ще фіолетову голову професора Доуеля, еге ж?</p><h4><strong>Гучне слово — тихі сенси</strong></h4><p>Урбаністика як слово-фетиш витісняє урбаністику як спосіб зробити місто комфортним та доступним для усіх його мешканців (навіть якщо вони не вміють користуватися <a href="/2017/06/27/instagram-facebook-popular/" target="_blank" rel="noopener">Instagram</a> і не ходять голосувати на місцевих виборах). Ставши інструментом маніпуляцій в руках митців, чиновників та ситуативних об&#8217;єднань громадян, урбан-активізм українських міст переживає — з точки зору пересічного мешканця, а не архітектора, урбаніста чи соціолога — якийсь пограничний стан, що межує з істерикою. Кольори, форми, формати, ідеї видають веселу шизофренію чи абстинентний синдром. Але аж ніяк не бачення «району, в якому би хотілося, аби жили мої діти». Урбаністика закордонного зразка — саме про це. Урбаністика українського зразка — про те, як поєднати Прагу-1968 із Токіо-2018 на руїнах Козятина-1991.</p><p>Гучні дискусії про те, якими мають стати (чи вже стають) українські міста для самих містян здебільшого залишаються чимось далеким. Поки фахівці б&#8217;ють глечики та ламають списи над черговими концепціями в рамках громадських слухань, містяни терпляче чекають, хто вкручуватиме лампочки у під&#8217;їздах, які вони регулярно оплачують рядком у рахунку за комунальні. Подейкують, у Харкові безбар&#8217;єрне середовище почало прогресувати лише тоді, коли чинний очільник міста опинився в інвалідному візку. А от у Києві й досі не прибрали бордюр на місці, де столичний мер перекинувся зі своїм електровелосипедом. Як бачимо, інколи регіони обганяють столицю у реформах.</p><p>Гучніше за тихі справи в районі, куди ти повертаєшся додому щодня увечері, не говорять жодні маніфести, круглі столи чи телевізійні обговорення. Активісти чи сусіди, котрі встановлюють лавки і спільно виходять на прибирання сміття після зими, є для мене куди більшими урбаністами, аніж гастролери-фахівці з майстер-класами інсталяції кольорових корів у сірий асфальт. Фахівців цих в країні — на щастя — досі мало. А от звичку прибирати міські парки городяни вже потроху навіть прищепили чиновникам та бізнесменам. Поки одні говорять гучні слова, інші продукують тихі справи. І це спрацьовує.</p><h4><strong>Місто, місце чи містяни?</strong></h4><p>Коли ми говоримо про місто, воно — наче у Підмогильного чи Гемінгуея — сприймається як такий собі карнавал, буфонада, емоційна руїна, Молох життів людських, який все перетирає та поїдає. Цей підхід, породжений ще за часів Першої індустріальної революції, не просто застарів — а не відповідає самій природі сучасних міст. Ми ж не біблійний Енох, якому потрібен захист. Місто — це більше не місце на карті, яке обгороджене стінами від ворогів. Місто — це люди, яких ми любимо, в яких закохуємося, з якими працюємо, живемо, спимо, їмо, товаришуємо, радіємо і зрештою навіть вмираємо разом. Місто 2017 року — це люди. А не об&#8217;єкти, накидані на асфальт. Це — не жовта субмарина, яка пливе океаном із тротуарної плитки. Це — екіпаж цієї субмарини. І якщо йому буде некомфортно посеред цих фіолетових корів та чорних квадратів, цей екіпаж не стане перефарбовувати стіни. Він просто змінить субмарину на більш годящу. З одного боку, це — проблема покоління міленіалів, які незабаром складатимуть до 50% населення наших міст. І за найменшої незручності просто покидатиме одне місто заради іншого, комфортнішого. З іншого — це знак, що сприймати місто як нагромадження архітектури, творчості та знаків на карті більше не можна.</p><p>Саме тому хочеться, аби ми нарешті вийшли з вулиці Джона Леннона і зайшли на вулицю Асфальтованих Тротуарів, пройшли через провулок Освітлених Подвір&#8217;їв, завітали на проспект Зручних Пандусів, прокрокували алеєю Безпечних Дитячих Майданчиків і дійшли-таки до вулиці Добрих Сусідів. Бо місце визначається не тим, які таблички над ним встановлено і чи є довкола концептуальний арт — а тим, що закладено в основу інфраструктури та атмосфери цього місця. Мабуть, лише тоді урбаністику не вважатимуть пужалном в руках вузької групи людей.</p><p style="text-align: right;"><em>P.S.: вулиця Добрих Сусідів — реальна назва в одному з українських міст. Наскільки добрими є люди, які живуть у сусідніх будинках на цій вулиці, наша редакція не перевіряла. Проте сподіваємося, що назва таки відповідає сенсу й реальному стану речей.</em></p>

Вийти з вулиці Джона Леннона

{:ua}Чи всі перетворення, яких зазнають вулиці наших міст, йдуть їм на користь?{:}

<em>Від редакції:</em> ми вирішили, що говорити лише про Київ, Львів чи Одесу — це повторювати вже всім відоме. Натомість вирішити вирушати кудись за межі умовного три-, чотири- (з Дніпром) чи п'ятикутника (із Харковом) — це буде гарна ідея. Адже нас (як декларують дані минулого перепису) — майже 45 млн, і подорожують не всі. А зголосилася допомогти нашим читачам у цьому Єва Якубовська. Її перша розповідь — про місто, в яке не часто приїздять

<strong>Аби все ж таки спробувати оцінювати без особистісних комплексів меншовартості або ж більшовартості, слід уявити себе у вакуумі.</strong> Тебе ніколи не існувало, і лише зараз ти потрапляєш у світ, де існують люди. Спочатку ти маєш вивчити, хто вони, як вони харчуються, де вони це роблять, коли повертаються додому, чи спекотно у них зазвичай, яка погода.... Тільки після того ти починаєш нашаровувати інші умови, — як, до прикладу, територіальне розташування. Тут у нас з’являться типові моделі поведінки в уже соціалізованому світі. У підсумку можна перейти до оцінки у контексті і порівнянні, але завдяки повному онуленні і відрахуванні точок, ти бачиш картину сповна, і можеш максимально прослідкувати загальні настрої.

Цей матеріал як раз є спробою узагальнити, те що ніколи цьому не піддавалося, — водночас і виокремити те, що завжди об’єднувалося, як от поїзди, які постійно проїздять Мукачево у напрямку Ужгорода. У метафоричному ж розрізі для містян дорога тягнеться набагато далі: до Кошице, Будапешту, Праги.

Те, що раніше вважалося колективним — як, до прикладу, Закарпатська школа живопису — зараз стає індивідуальними школами. Для Мирослава Дочинця це є великою трагедією; але для більшості молодих учасників цього ж процесу це — велика перемога та рух уперед, який передбачає зміну міста (хоч і з обов’язковим фіналом у рідному місті).
<h4><strong>Місто надспеки</strong></h4>
<strong>Ніколи не думала, що мені колись доведеться поїхати у Мукачево</strong>, аби розповісти про культурне середовище у всіх його можливих проявах. У місто, яке подарувало нашому театрові «Склад 2’0» не лише частинку сім’ї, але й талановитого фотографа та світлорежисера упереміш з актором. А ще — купу друзів не менш талановитих. Тобто, відштовхуючись від цього, ти розумієш наскільки суб’єктивним стає твоє дослідження.

[related_post id="1860"]

Насамперед Мукачево (Мункач)—  це місто надспеки. За свідченнями різних очевидців протягом трьох днів температура коливалася в обід від 35° до 50°. Тому допити містян на вулиці у післяобідню пору ставали справжнім викликом, і навіть більше для них, бо, по-перше, доводилося зупиняти розрізати повітря; а, по-друге, необхідно було пригадати, а які взагалі культурні події є у місті — не те, що відповісти на провокативне запитання: «На яких вони були останнім часом». <strong>Якщо зібрати сумарно відповіді допитаних, у місцях-сховках від сонця, добрий десяток збереться</strong>. Та зазвичай це — саме культурний пласт, тобто традиції кухні (а у закарпатців вона ой як оспівана).

Загалом після трьох днів розмов навколо «Червеного вина» (фестиваль – візитка міста, за твердженням майже кожного опитаного, 43 особи з 7 наголосили саме на ньому) можна було би закрити питання пошуків і розібрати програму відділу культури для висновків. Але я повторюся, що маю особисті почуття до міста, і від надсуб’єктивізму ніяк не втечу, як і себто читач цього підсумку. Тому наперекір тезі, які хоча б раз сказав допитаний, про відсутність культурного процесу, кожен згадував десятку подій, які можна окремим підсумком внести у свій лист атракцій, які неодмінно потрібно переглянути за життя.

[cut_in_image img="https://nachasi.com/wp-content/uploads/2017/09/20676905_891420564340504_594726691_o.jpg" align="left"]

<strong>Феномен можливостей та необмеженості упереміш з периферійністю та провінційністю, у тому ж моменті із шаленою ідентифікацією себе саме як мукачевця.</strong> Цей матеріал таки буде сповнений любов’ю до цієї особливої атмосфери, у більшій мірі у людях, бо самі простори територіального Мукачево були аж занадто спекотні, аби я змогла у них розчинитися.

Для мене це — місто особливого трепету і любові, можливо горизонти впливають так не лише на школу салонного пейзажу, на яку постійно жаліються молоді художники студенти, які зазвичай навчаються у ближньому зарубіжжі. Як от Будапешт. Це — бажання бути окремим космосом, який приваблює затягує, але ніколи не об’єднується. Кілька днів підряд я чіплялася до молоді, яку за загальними підсумками вибрали рушієм процесу, із запитанням «що ви відвідуєте, чого хочете» — яка водночасі долучалася до колективної відповіді, яка химерно полягала як раз у невмінні об’єднуватися. <strong>Багато планет так і не навчилися бути космосом</strong>, тому міняють власний простір на інший, з надією бути в контексті, часто не власному.

<p><strong>Аби все ж таки спробувати оцінювати без особистісних комплексів меншовартості або ж більшовартості, слід уявити себе у вакуумі.</strong> Тебе ніколи не існувало, і лише зараз ти потрапляєш у світ, де існують люди. Спочатку ти маєш вивчити, хто вони, як вони харчуються, де вони це роблять, коли повертаються додому, чи спекотно у них зазвичай, яка погода&#8230;. Тільки після того ти починаєш нашаровувати інші умови, — як, до прикладу, територіальне розташування. Тут у нас з’являться типові моделі поведінки в уже соціалізованому світі. У підсумку можна перейти до оцінки у контексті і порівнянні, але завдяки повному онуленні і відрахуванні точок, ти бачиш картину сповна, і можеш максимально прослідкувати загальні настрої.</p><p>Цей матеріал як раз є спробою узагальнити, те що ніколи цьому не піддавалося, — водночас і виокремити те, що завжди об’єднувалося, як от поїзди, які постійно проїздять Мукачево у напрямку Ужгорода. У метафоричному ж розрізі для містян дорога тягнеться набагато далі: до Кошице, Будапешту, Праги.</p><p>Те, що раніше вважалося колективним — як, до прикладу, Закарпатська школа живопису — зараз стає індивідуальними школами. Для Мирослава Дочинця це є великою трагедією; але для більшості молодих учасників цього ж процесу це — велика перемога та рух уперед, який передбачає зміну міста (хоч і з обов’язковим фіналом у рідному місті).</p><h4><strong>Місто надспеки</strong></h4><p><strong>Ніколи не думала, що мені колись доведеться поїхати у Мукачево</strong>, аби розповісти про культурне середовище у всіх його можливих проявах. У місто, яке подарувало нашому театрові «Склад 2’0» не лише частинку сім’ї, але й талановитого фотографа та світлорежисера упереміш з актором. А ще — купу друзів не менш талановитих. Тобто, відштовхуючись від цього, ти розумієш наскільки суб’єктивним стає твоє дослідження.</p>	<div class="related-post">		<span class="title">Читайте також:</span>		<a href="/creative/2017/05/10/yakubovska-interview/" class="link">Історія одного театру</a>	</div><p>Насамперед Мукачево (Мункач)—  це місто надспеки. За свідченнями різних очевидців протягом трьох днів температура коливалася в обід від 35° до 50°. Тому допити містян на вулиці у післяобідню пору ставали справжнім викликом, і навіть більше для них, бо, по-перше, доводилося зупиняти розрізати повітря; а, по-друге, необхідно було пригадати, а які взагалі культурні події є у місті — не те, що відповісти на провокативне запитання: «На яких вони були останнім часом». <strong>Якщо зібрати сумарно відповіді допитаних, у місцях-сховках від сонця, добрий десяток збереться</strong>. Та зазвичай це — саме культурний пласт, тобто традиції кухні (а у закарпатців вона ой як оспівана).</p><p>Загалом після трьох днів розмов навколо «Червеного вина» (фестиваль – візитка міста, за твердженням майже кожного опитаного, 43 особи з 7 наголосили саме на ньому) можна було би закрити питання пошуків і розібрати програму відділу культури для висновків. Але я повторюся, що маю особисті почуття до міста, і від надсуб’єктивізму ніяк не втечу, як і себто читач цього підсумку. Тому наперекір тезі, які хоча б раз сказав допитаний, про відсутність культурного процесу, кожен згадував десятку подій, які можна окремим підсумком внести у свій лист атракцій, які неодмінно потрібно переглянути за життя.</p>	<figure class="wp-caption cut-in-img alignleft animate-block animate-block--before animate-block--left--small animate-block--delay-25">		<img src="/wp-content/uploads/2017/09/20676905_891420564340504_594726691_o.jpg" alt="">			</figure><p><strong>Феномен можливостей та необмеженості упереміш з периферійністю та провінційністю, у тому ж моменті із шаленою ідентифікацією себе саме як мукачевця.</strong> Цей матеріал таки буде сповнений любов’ю до цієї особливої атмосфери, у більшій мірі у людях, бо самі простори територіального Мукачево були аж занадто спекотні, аби я змогла у них розчинитися.</p><p>Для мене це — місто особливого трепету і любові, можливо горизонти впливають так не лише на школу салонного пейзажу, на яку постійно жаліються молоді художники студенти, які зазвичай навчаються у ближньому зарубіжжі. Як от Будапешт. Це — бажання бути окремим космосом, який приваблює затягує, але ніколи не об’єднується. Кілька днів підряд я чіплялася до молоді, яку за загальними підсумками вибрали рушієм процесу, із запитанням «що ви відвідуєте, чого хочете» — яка водночасі долучалася до колективної відповіді, яка химерно полягала як раз у невмінні об’єднуватися. <strong>Багато планет так і не навчилися бути космосом</strong>, тому міняють власний простір на інший, з надією бути в контексті, часто не власному.</p>

Сорок п’ять мільйонів: Мукачево

{:ua}Мукачево — яким його побачила Єва Якубовська{:}

<p>Берліну настав час поступитися короною Найкрутішого міста Європи. Україна після запуску безвізового режиму та ще одного кроку в бік ЄС — ідеальне місце, яке варто відвідати зараз, переконують у редакції Escape. До того ж, відвідини Києва обійдуться вам не дорожче за випивку у барі.
</p>
<h4><strong>Вуличне мистецтво</strong></h4>
Нова революція крокує вулицями української столиці. Це — стріт-арт. Традиційні архітектурні споруди та стилі тут поєднуються зі сміливими провокаціями. Визнані на міжнародному рівні стріт-митці походять з цього міста. Чисті стіни багатоповерхівок, бетонні паркани та закинуті споруди вони за допомогою яскравої палітри фарб перетворюють на арт-об'єкти.

[related_post id="8630"]

Мурали у Києві можна зустріти від спальних районів у віддалених куточках мегаполісу до самого центру міста. Ініціатива ArtUnitedUs — чи не найбільший проект вуличного мистецтва. Його учасники створили понад 200 полотен на київських стінах. Головна тема — мир у світі та переосмислення традиційного мистецького надбання та багатих культурних традицій, які має Київ.
<h4><strong>Міські парки</strong></h4>
Пагорби Києва та міські парки у самому центрі міста. Пейзажна алея — справжня утопія наживо для молодих душею, із яскравими мозаїками, незвичними парковими лавками та статуями та композиціями, гідними всесвітнього визнання. Тут не лише діти, але й дорослі відчувають себе, немов у казці Керрола — тим більше, що тут є тематичний ігровий майданчик, присвячений Алісі у Країні Чудес. На кручах Дніпра із видами на історичну частину Києва — що може бути прекраснішим за це?
<h4><strong>Шикарні (та дешеві) бари</strong></h4>
[related_post id="5801"]

На відміну від європейських міст, у Києві ціни <a href="https://nachasi.com/2017/08/14/miksologiya/" target="_blank" rel="noopener" class=" with_hint_js">на алкоголь<span class="hint-box"><img src="https://nachasi.com/wp-content/uploads/2017/08/323-300x200.jpg" />Міксологія — мистецтво та наука в пошуках смаку</span></a> значно менші — і тут можна знайти бари як для шанувальників «олдскулу», так і для хіпстерів. При цьому алкогольна карта та набір доступних коктейлів можуть здивувати навіть заповзятливого пияка.
<h4><strong>Ресторани з цінами, як у європейських фастфудах</strong></h4>
Мережеві ресторани із автентичними інтер'єрами та традиційними українськими стравами тут не такі дорогі, як у Європі. Тож навіть не думайте порівнювати їх з «МакДональдсом» чи пафосними закладами. Вам не доведеться довго шукати смачну і поживну їжу за адекватною ціною.
<h4><strong>Еклектика та поєднання стилів — від вулиць до клубів</strong></h4>
[related_post id="5318"]

І хоча Київ — це місто старовинної архітектури, та культурні традиції і зміни тут доволі прогресивні, зауважують в Escape. Клуб Closer в історичному районі Поділ — одне із найбільш знакових європейських місць для культури техно та хаусу. Тут також проходять виставки, лекції та арт-перфоманси на додачу до бучних вечірок.
<h4><strong>Мегаполіс, що має власний «острівний рай»</strong></h4>
[related_post id="1030"]

Труханів острів — класне місце у Києві, яке варто відвідати. А ще не забудьте помилуватися містом із Паркового мосту. Київ — це європейське місто, де кожен може знайти собі розваги, відпочинок та цікаві місця на свій смак та бюджет.

<p>Берліну настав час поступитися короною Найкрутішого міста Європи. Україна після запуску безвізового режиму та ще одного кроку в бік ЄС — ідеальне місце, яке варто відвідати зараз, переконують у редакції Escape. До того ж, відвідини Києва обійдуться вам не дорожче за випивку у барі.</p><h4><strong>Вуличне мистецтво</strong></h4><p>Нова революція крокує вулицями української столиці. Це — стріт-арт. Традиційні архітектурні споруди та стилі тут поєднуються зі сміливими провокаціями. Визнані на міжнародному рівні стріт-митці походять з цього міста. Чисті стіни багатоповерхівок, бетонні паркани та закинуті споруди вони за допомогою яскравої палітри фарб перетворюють на арт-об&#8217;єкти.</p>	<div class="related-post">		<span class="title">Читайте також:</span>		<a href="/news/2017/07/14/muraly/" class="link">У столиці почали прикрашати муралами теплові підстанції</a>	</div><p>Мурали у Києві можна зустріти від спальних районів у віддалених куточках мегаполісу до самого центру міста. Ініціатива ArtUnitedUs — чи не найбільший проект вуличного мистецтва. Його учасники створили понад 200 полотен на київських стінах. Головна тема — мир у світі та переосмислення традиційного мистецького надбання та багатих культурних традицій, які має Київ.</p><h4><strong>Міські парки</strong></h4><p>Пагорби Києва та міські парки у самому центрі міста. Пейзажна алея — справжня утопія наживо для молодих душею, із яскравими мозаїками, незвичними парковими лавками та статуями та композиціями, гідними всесвітнього визнання. Тут не лише діти, але й дорослі відчувають себе, немов у казці Керрола — тим більше, що тут є тематичний ігровий майданчик, присвячений Алісі у Країні Чудес. На кручах Дніпра із видами на історичну частину Києва — що може бути прекраснішим за це?</p><h4><strong>Шикарні (та дешеві) бари</strong></h4>	<div class="related-post">		<span class="title">Читайте також:</span>		<a href="/news/2017/06/15/kyiv-kontseptsiya-infrastruktury/" class="link">Київ отримав концепцію розвитку прибережних територій</a>	</div><p>На відміну від європейських міст, у Києві ціни <a href="/2017/08/14/miksologiya/" target="_blank" rel="noopener" class=" with_hint_js">на алкоголь<span class="hint-box"><img src="/wp-content/uploads/2017/08/323-300x200.jpg" />Міксологія — мистецтво та наука в пошуках смаку</span></a> значно менші — і тут можна знайти бари як для шанувальників «олдскулу», так і для хіпстерів. При цьому алкогольна карта та набір доступних коктейлів можуть здивувати навіть заповзятливого пияка.</p><h4><strong>Ресторани з цінами, як у європейських фастфудах</strong></h4><p>Мережеві ресторани із автентичними інтер&#8217;єрами та традиційними українськими стравами тут не такі дорогі, як у Європі. Тож навіть не думайте порівнювати їх з «МакДональдсом» чи пафосними закладами. Вам не доведеться довго шукати смачну і поживну їжу за адекватною ціною.</p><h4><strong>Еклектика та поєднання стилів — від вулиць до клубів</strong></h4>	<div class="related-post">		<span class="title">Читайте також:</span>		<a href="/creative/2017/06/12/kanapa-review/" class="link">«Канапа» та нова українська кухня</a>	</div><p>І хоча Київ — це місто старовинної архітектури, та культурні традиції і зміни тут доволі прогресивні, зауважують в Escape. Клуб Closer в історичному районі Поділ — одне із найбільш знакових європейських місць для культури техно та хаусу. Тут також проходять виставки, лекції та арт-перфоманси на додачу до бучних вечірок.</p><h4><strong>Мегаполіс, що має власний «острівний рай»</strong></h4>	<div class="related-post">		<span class="title">Читайте також:</span>		<a href="/news/2017/04/30/lost-buildings/" class="link">У столиці триває мистецький проект щодо проблем занедбаних будівель</a>	</div><p>Труханів острів — класне місце у Києві, яке варто відвідати. А ще не забудьте помилуватися містом із Паркового мосту. Київ — це європейське місто, де кожен може знайти собі розваги, відпочинок та цікаві місця на свій смак та бюджет.</p>

Берлін довгий час вважався «Меккою креативних індустрій», урбанізму та вуличного мистецтва. Проте на думку оглядачів видання Escape, ті часи минули — і європейцям варто уважніше придивитися до іншого міста на карті. Новим мегаполісом, де все стрімко змінюються, вони називають столицю України

Берліну настав час поступитися короною Найкрутішого міста Європи. Україна після запуску безвізового режиму та ще одного кроку в бік ЄС — ідеальне місце, яке варто відвідати зараз, переконують у редакції Escape. До того ж, відвідини Києва обійдуться вам не дорожче за випивку у барі.
<h4><strong>Вуличне мистецтво</strong></h4>
Нова революція крокує вулицями української столиці. Це — стріт-арт. Традиційні архітектурні споруди та стилі тут поєднуються зі сміливими провокаціями. Визнані на міжнародному рівні стріт-митці походять з цього міста. Чисті стіни багатоповерхівок, бетонні паркани та закинуті споруди вони за допомогою яскравої палітри фарб перетворюють на арт-об'єкти.

[related_post id="8630"]

Мурали у Києві можна зустріти від спальних районів у віддалених куточках мегаполісу до самого центру міста. Ініціатива ArtUnitedUs — чи не найбільший проект вуличного мистецтва. Його учасники створили понад 200 полотен на київських стінах. Головна тема — мир у світі та переосмислення традиційного мистецького надбання та багатих культурних традицій, які має Київ.
<h4><strong>Міські парки</strong></h4>
Пагорби Києва та міські парки у самому центрі міста. Пейзажна алея — справжня утопія наживо для молодих душею, із яскравими мозаїками, незвичними парковими лавками та статуями та композиціями, гідними всесвітнього визнання. Тут не лише діти, але й дорослі відчувають себе, немов у казці Керрола — тим більше, що тут є тематичний ігровий майданчик, присвячений Алісі у Країні Чудес. На кручах Дніпра із видами на історичну частину Києва — що може бути прекраснішим за це?
<h4><strong>Шикарні (та дешеві) бари</strong></h4>
[related_post id="5801"]

На відміну від європейських міст, у Києві ціни <a href="https://nachasi.com/2017/08/14/miksologiya/" target="_blank" rel="noopener">на алкоголь</a> значно менші — і тут можна знайти бари як для шанувальників «олдскулу», так і для хіпстерів. При цьому алкогольна карта та набір доступних коктейлів можуть здивувати навіть заповзятливого пияка.
<h4><strong>Ресторани з цінами, як у європейських фастфудах</strong></h4>
Мережеві ресторани із автентичними інтер'єрами та традиційними українськими стравами тут не такі дорогі, як у Європі. Тож навіть не думайте порівнювати їх з «МакДональдсом» чи пафосними закладами. Вам не доведеться довго шукати смачну і поживну їжу за адекватною ціною.
<h4><strong>Еклектика та поєднання стилів — від вулиць до клубів</strong></h4>
[related_post id="5318"]

І хоча Київ — це місто старовинної архітектури, та культурні традиції і зміни тут доволі прогресивні, зауважують в Escape. Клуб Closer в історичному районі Поділ — одне із найбільш знакових європейських місць для культури техно та хаусу. Тут також проходять виставки, лекції та арт-перфоманси на додачу до бучних вечірок.
<h4><strong>Мегаполіс, що має власний «острівний рай»</strong></h4>
[related_post id="1030"]

Труханів острів — класне місце у Києві, яке варто відвідати. А ще не забудьте помилуватися містом із Паркового мосту. Київ — це європейське місто, де кожен може знайти собі розваги, відпочинок та цікаві місця на свій смак та бюджет.

<p>Берліну настав час поступитися короною Найкрутішого міста Європи. Україна після запуску безвізового режиму та ще одного кроку в бік ЄС — ідеальне місце, яке варто відвідати зараз, переконують у редакції Escape. До того ж, відвідини Києва обійдуться вам не дорожче за випивку у барі.</p><h4><strong>Вуличне мистецтво</strong></h4><p>Нова революція крокує вулицями української столиці. Це — стріт-арт. Традиційні архітектурні споруди та стилі тут поєднуються зі сміливими провокаціями. Визнані на міжнародному рівні стріт-митці походять з цього міста. Чисті стіни багатоповерхівок, бетонні паркани та закинуті споруди вони за допомогою яскравої палітри фарб перетворюють на арт-об&#8217;єкти.</p>	<div class="related-post">		<span class="title">Читайте також:</span>		<a href="/news/2017/07/14/muraly/" class="link">У столиці почали прикрашати муралами теплові підстанції</a>	</div><p>Мурали у Києві можна зустріти від спальних районів у віддалених куточках мегаполісу до самого центру міста. Ініціатива ArtUnitedUs — чи не найбільший проект вуличного мистецтва. Його учасники створили понад 200 полотен на київських стінах. Головна тема — мир у світі та переосмислення традиційного мистецького надбання та багатих культурних традицій, які має Київ.</p><h4><strong>Міські парки</strong></h4><p>Пагорби Києва та міські парки у самому центрі міста. Пейзажна алея — справжня утопія наживо для молодих душею, із яскравими мозаїками, незвичними парковими лавками та статуями та композиціями, гідними всесвітнього визнання. Тут не лише діти, але й дорослі відчувають себе, немов у казці Керрола — тим більше, що тут є тематичний ігровий майданчик, присвячений Алісі у Країні Чудес. На кручах Дніпра із видами на історичну частину Києва — що може бути прекраснішим за це?</p><h4><strong>Шикарні (та дешеві) бари</strong></h4>	<div class="related-post">		<span class="title">Читайте також:</span>		<a href="/news/2017/06/15/kyiv-kontseptsiya-infrastruktury/" class="link">Київ отримав концепцію розвитку прибережних територій</a>	</div><p>На відміну від європейських міст, у Києві ціни <a href="/2017/08/14/miksologiya/" target="_blank" rel="noopener">на алкоголь</a> значно менші — і тут можна знайти бари як для шанувальників «олдскулу», так і для хіпстерів. При цьому алкогольна карта та набір доступних коктейлів можуть здивувати навіть заповзятливого пияка.</p><h4><strong>Ресторани з цінами, як у європейських фастфудах</strong></h4><p>Мережеві ресторани із автентичними інтер&#8217;єрами та традиційними українськими стравами тут не такі дорогі, як у Європі. Тож навіть не думайте порівнювати їх з «МакДональдсом» чи пафосними закладами. Вам не доведеться довго шукати смачну і поживну їжу за адекватною ціною.</p><h4><strong>Еклектика та поєднання стилів — від вулиць до клубів</strong></h4>	<div class="related-post">		<span class="title">Читайте також:</span>		<a href="/creative/2017/06/12/kanapa-review/" class="link">«Канапа» та нова українська кухня</a>	</div><p>І хоча Київ — це місто старовинної архітектури, та культурні традиції і зміни тут доволі прогресивні, зауважують в Escape. Клуб Closer в історичному районі Поділ — одне із найбільш знакових європейських місць для культури техно та хаусу. Тут також проходять виставки, лекції та арт-перфоманси на додачу до бучних вечірок.</p><h4><strong>Мегаполіс, що має власний «острівний рай»</strong></h4>	<div class="related-post">		<span class="title">Читайте також:</span>		<a href="/news/2017/04/30/lost-buildings/" class="link">У столиці триває мистецький проект щодо проблем занедбаних будівель</a>	</div><p>Труханів острів — класне місце у Києві, яке варто відвідати. А ще не забудьте помилуватися містом із Паркового мосту. Київ — це європейське місто, де кожен може знайти собі розваги, відпочинок та цікаві місця на свій смак та бюджет.</p>

6 доказів того, що Київ — це «новий Берлін»

{:ua}Чому європейцям варто відвідати Київ?{:}

Вже зовсім скоро контейнери для сортування сміття та окремі секції сміттєвих полігонів стануть обов'язковими для всіх регіонів України. Чому це відбувається і що варто знати про механізм сортування сміття — на часі дізнатися про все докладніше

<h4><strong>Чому запускається сортування сміття і для кого воно буде обов'язковим</strong></h4>
З 1 січня 2018 року Україна зобов’язалася сортувати все сміття за видами матеріалів, а також розділяти його на придатне для повторного використання, для захоронення та небезпечне.

Законодавчо це врегульоване Законом України «Про відходи». Цікаво, що відповідна поправка до статті цього закону була прийнята ще 2012 року.

Цей пункт відповідає двом Директивам ЄС – 1999/31/EC та 2008/98/EC, які врегульовують поводження із сміттям у країнах Європи. Вони надають чітку послідовність дій із відходами, а також визначають класифікацію сміття та порядок скорочення кількості відходів на полігонах.

<h4><strong>Хто і як оброблятиме та сортуватиме відходи</strong></h4>
Подивімося на досвід Європи. Згідно із європейськими нормами, придатні для повторного використання відходи повинні відправлятися на відповідні підприємства. При цьому безпечне сміття вивозиться на полігони ТПВ, а з небезпечне має бути знешкоджене у встановленому порядку. Важлива деталь: на звичайні сміттєзвалища не мають потрапляти відходи, які розкладаються біологічним шляхом (норма Директиви ЄС 1999/31/EC). Зараз у діючому законі України немає чітко прописаного переліку та послідовності дій із побутовими відходами.

В теорії кожне місто та населений пункт має мати обладнану сміттєсортувальну лінію та відповідну інфраструктуру для роздільного збору та сортування сміття і зберігання та переробки різних типів відходів.
<h4><strong>Чи налагоджено вже механізм переробки сміття згідно із новими вимогами закону</strong></h4>
Основних проблеми дві. Перша — не всі населені пункти запровадили таку інфраструктуру, Друга — вже наявні потужності для переробки різних типів сміття мають вибірковий характер прийому тари, пластику чи іншої вторинної сировини.

За словами заступниці начальника управління благоустрою та комунального обслуговування Мірегіону Людмили Полтораченко, питання того, як збирають, транспортують, сортують та утилізують сміття, належить до зони відповідальності виконавчих органів сільських, селищних і міських рад.
<h4><strong>Які показники України в переробці та сортуванні відходів</strong></h4>
Поки що успіхи в цій сфері не надто великі. Згідно зі звітом Міністерства регіонального розвитку, будівництва і житлово-комунального господарства «Стан сфери поводження з побутовими відходами в Україні за 2016», минулоріч лише 5,8% усього сміття в Україні було утилізовано: 2,71% – спалили, а 3,09% – відправили на переробку. За тим же звітом, у 2016 році у 575 населених пунктах впроваджували роздільний збір сміття, працював 1 сміттєспалювальний завод і 3 сміттєспалювальні установки.

У липні 2017 року Міністерство екології та природних ресурсів України завершило роботу над «Національною стратегією поводження із відходами». Цей документ докладно змальовує проблему поводження зі сміттям та заходи для її вирішення. Перепоною для реалізації положень документу може стати кількість органів, відповідальних за поводження із відходами та чинний закон «Про відходи» від 1998 року. Крім того, в українському парламенті зараз зареєстровано 6 законопроектів, котрі стосуються переробки, сортування та захоронення побутових відходів.
<h4><strong>Що пропонують українські парламентарі</strong></h4>
У контексті утилізації та захоронення сміття найбільш цікавими є законопроекти 4028, 4838 і 6602.

Законопроект 4028 пропонує новий варіант утилізації товарних упаковок, а 4838 і 6602 майже повністю змінюють чинний закон «Про відходи». Згідно із цими двома законопроектами, буде чітко прописано систему моніторингу, збору, сортування, транспортування, утилізації та захоронення сміття. Крім того, ці документи зобов'язують підприємства брати на себе відповідальність за утилізацію своїх відходів. Ще один пункт — обидва законопроекти (4838 і 6602) пропонують відтермінувати норму про заборону захоронення неутилізованих побутових відходів із 1 січня 2018 до 1 січня 2025 року.

<h4><strong>Чому запускається сортування сміття і для кого воно буде обов&#8217;язковим</strong></h4><p>З 1 січня 2018 року Україна зобов’язалася сортувати все сміття за видами матеріалів, а також розділяти його на придатне для повторного використання, для захоронення та небезпечне.</p><p>Законодавчо це врегульоване Законом України «Про відходи». Цікаво, що відповідна поправка до статті цього закону була прийнята ще 2012 року.</p><p>Цей пункт відповідає двом Директивам ЄС – 1999/31/EC та 2008/98/EC, які врегульовують поводження із сміттям у країнах Європи. Вони надають чітку послідовність дій із відходами, а також визначають класифікацію сміття та порядок скорочення кількості відходів на полігонах.<br /></p><h4><strong>Хто і як оброблятиме та сортуватиме відходи</strong></h4><p>Подивімося на досвід Європи. Згідно із європейськими нормами, придатні для повторного використання відходи повинні відправлятися на відповідні підприємства. При цьому безпечне сміття вивозиться на полігони ТПВ, а з небезпечне має бути знешкоджене у встановленому порядку. Важлива деталь: на звичайні сміттєзвалища не мають потрапляти відходи, які розкладаються біологічним шляхом (норма Директиви ЄС 1999/31/EC). Зараз у діючому законі України немає чітко прописаного переліку та послідовності дій із побутовими відходами.</p><p>В теорії кожне місто та населений пункт має мати обладнану сміттєсортувальну лінію та відповідну інфраструктуру для роздільного збору та сортування сміття і зберігання та переробки різних типів відходів.</p><h4><strong>Чи налагоджено вже механізм переробки сміття згідно із новими вимогами закону</strong></h4><p>Основних проблеми дві. Перша — не всі населені пункти запровадили таку інфраструктуру, Друга — вже наявні потужності для переробки різних типів сміття мають вибірковий характер прийому тари, пластику чи іншої вторинної сировини.</p><p>За словами заступниці начальника управління благоустрою та комунального обслуговування Мірегіону Людмили Полтораченко, питання того, як збирають, транспортують, сортують та утилізують сміття, належить до зони відповідальності виконавчих органів сільських, селищних і міських рад.</p><h4><strong>Які показники України в переробці та сортуванні відходів</strong></h4><p>Поки що успіхи в цій сфері не надто великі. Згідно зі звітом Міністерства регіонального розвитку, будівництва і житлово-комунального господарства «Стан сфери поводження з побутовими відходами в Україні за 2016», минулоріч лише 5,8% усього сміття в Україні було утилізовано: 2,71% – спалили, а 3,09% – відправили на переробку. За тим же звітом, у 2016 році у 575 населених пунктах впроваджували роздільний збір сміття, працював 1 сміттєспалювальний завод і 3 сміттєспалювальні установки.</p><p>У липні 2017 року Міністерство екології та природних ресурсів України завершило роботу над «Національною стратегією поводження із відходами». Цей документ докладно змальовує проблему поводження зі сміттям та заходи для її вирішення. Перепоною для реалізації положень документу може стати кількість органів, відповідальних за поводження із відходами та чинний закон «Про відходи» від 1998 року. Крім того, в українському парламенті зараз зареєстровано 6 законопроектів, котрі стосуються переробки, сортування та захоронення побутових відходів.</p><h4><strong>Що пропонують українські парламентарі</strong></h4><p>У контексті утилізації та захоронення сміття найбільш цікавими є законопроекти 4028, 4838 і 6602.</p><p>Законопроект 4028 пропонує новий варіант утилізації товарних упаковок, а 4838 і 6602 майже повністю змінюють чинний закон «Про відходи». Згідно із цими двома законопроектами, буде чітко прописано систему моніторингу, збору, сортування, транспортування, утилізації та захоронення сміття. Крім того, ці документи зобов&#8217;язують підприємства брати на себе відповідальність за утилізацію своїх відходів. Ще один пункт — обидва законопроекти (4838 і 6602) пропонують відтермінувати норму про заборону захоронення неутилізованих побутових відходів із 1 січня 2018 до 1 січня 2025 року.</p>

Із 2018 року сортування сміття стане обов’язковим — що варто знати

{:ua}Як сортуватимуть сміття в Україні, починаючи з 2018 року{:}

Майже 3 тис підписів зібрано на підтримку відкриття оновленої будівлі театру на Подолі у Києві. Збір підписів триватиме ще понад 80 днів

<h4><strong>В чому полягає суть протистояння довкола театру</strong></h4>
Після оновлення будівлі виявилося, що вона не дотримується загальних псевдоісторичних рис решти споруд поруч із нею, а виглядає доволі сучасно і незвично (другий ярус будівлі театру виконано у темному кольорі із сучасних матеріалів). Прихильники різної естетики намагаються вже декілька місяців довести один одному, що споруда «псує» або «не псує» історичний район Києва. Всередині приміщення до театру немає жодних претензій.
<h4><strong>Що вимагають активісти</strong></h4>
За словами громадянських та культурних активістів, нова будівля Театру на Подолі є зразком сучасної архітектури і функціоналізму. Вона відтіняє та підкреслює собою історичні пам'ятки навколо, не порушуючи ансамблю вулиці. Натомість супротивникам такого вигляду споруди більше симпатичний псевдоісторизм. В рекомендаціяї ЮНЕСКО щодо збереження спадщини зазначено, що нові будівлі не можуть бути схожі на старі в місцях історичної забудови. Саме до них і апелюють прихильники театральної будівлі нового зразка.

Пристрасті довкола реконструйованої будівлі спалахнули навесні, коли в соцмережах та ЗМІ почалася суперечка щодо того, чи має право театр виглядати у сучасному стилі, а не псевдоколоніальному, як сучасні будівлі, зведені поруч. «Ми повинні зберігати історичний вигляд Києва через реставрацію та утримання належним чином ще існуючих стародавніх будинків, а не через заперечення нового в архітектурі нашого міста» — наголошує авторка петиції. Підтримати петицію можна <a href="https://petition.kievcity.gov.ua/petition/?pid=6696&amp;icf=1" target="_blank" rel="noopener">за посиланням</a>.

Раніше стало відомо, що ГОГОЛЬФЕСТ не відбудеться в оновленій будівлі театру на Подолі. Мер Києва Віталій Кличко не дав дозволу на запуск приміщення в експлуатацію, мотивуючи це погрозами та вимогами однієї із громадських організацій, котра виступає проти існування будівлі у її нинішньому вигляді.

<h4><strong>В чому полягає суть протистояння довкола театру</strong></h4><p>Після оновлення будівлі виявилося, що вона не дотримується загальних псевдоісторичних рис решти споруд поруч із нею, а виглядає доволі сучасно і незвично (другий ярус будівлі театру виконано у темному кольорі із сучасних матеріалів). Прихильники різної естетики намагаються вже декілька місяців довести один одному, що споруда «псує» або «не псує» історичний район Києва. Всередині приміщення до театру немає жодних претензій.</p><h4><strong>Що вимагають активісти</strong></h4><p>За словами громадянських та культурних активістів, нова будівля Театру на Подолі є зразком сучасної архітектури і функціоналізму. Вона відтіняє та підкреслює собою історичні пам&#8217;ятки навколо, не порушуючи ансамблю вулиці. Натомість супротивникам такого вигляду споруди більше симпатичний псевдоісторизм. В рекомендаціяї ЮНЕСКО щодо збереження спадщини зазначено, що нові будівлі не можуть бути схожі на старі в місцях історичної забудови. Саме до них і апелюють прихильники театральної будівлі нового зразка.</p><p>Пристрасті довкола реконструйованої будівлі спалахнули навесні, коли в соцмережах та ЗМІ почалася суперечка щодо того, чи має право театр виглядати у сучасному стилі, а не псевдоколоніальному, як сучасні будівлі, зведені поруч. «Ми повинні зберігати історичний вигляд Києва через реставрацію та утримання належним чином ще існуючих стародавніх будинків, а не через заперечення нового в архітектурі нашого міста» — наголошує авторка петиції. Підтримати петицію можна <a href="https://petition.kievcity.gov.ua/petition/?pid=6696&amp;icf=1" target="_blank" rel="noopener">за посиланням</a>.</p><p>Раніше стало відомо, що ГОГОЛЬФЕСТ не відбудеться в оновленій будівлі театру на Подолі. Мер Києва Віталій Кличко не дав дозволу на запуск приміщення в експлуатацію, мотивуючи це погрозами та вимогами однієї із громадських організацій, котра виступає проти існування будівлі у її нинішньому вигляді.</p>

Активісти запустили петицію на підтримку театру на Подолі

{:ua}Підписи збирають під петицією про запуск театру у столиці після його реконструкції{:}

<h4><strong>Що варто знати про UberX</strong></h4>
UberX – це доступний сервіс пересування містом від Uber з автомобілями комфорт-класу, такими як Skoda Fabia, Renault Logan або Kia Rio. Запуск сервісу у новому українському місті пройде із наданням кожному користувачеві у Вінниці 5 безкоштовних поїздок (до 75 грн) до 3 вересня 2017 року за промокодом VINNYTSIA. Щоб скористатися знижкою, потрібно ввести промокод у розділі «Оплата» в мобільному додатку.

Користувачам Uber у Вінниці будуть запропоновані наступні тарифи на uberX: подача автомобіля складе 11 грн, а вартість 1 км в дорозі — 5,5 грн.
<h4><strong>Скільки складе вартість використання</strong></h4>
Мінімальна вартість поїздки – 20 грн. Поїздки можна оплачувати як банківською карткою, так і готівкою.

Орієнтовна вартість поїздки:
<ul>
<li>Залізничний вокзал – ТЦ МагіГранд – 57-63 грн</li>
 	<li>Фонтан «Рошен» – Поділля Сіті – 33-37 грн</li>
 	<li>ТЦ Sky Park – Вінницький торговельно-економічний інститут – 24-27 грн</li>
</ul>
<h4><strong>Як замовити UberX</strong></h4>
<ul>
<li>Завантажити додаток Uber з App Store, Google Play чи <a href="http://uber.com/app" target="_blank" rel="noopener">за посиланням</a>.</li>
 	<li>Створити свій профіль, заповнивши відмічені поля.</li>
 	<li>Ввести місце призначення в полі «Куди», після чого сервіс забезпечить швидку подачу автомобіля.</li>
 	<li>Щойно ви натиснете кнопку «Замовити», сервіс відразу розрахує вартість поїздки.</li>
</ul>
Нагадаємо, ми раніше повідомляли, що Uber <a href="https://nachasi.com/2017/08/30/uber-changes/" target="_blank" rel="noopener" class=" with_hint_js">відключить<span class="hint-box"><img src="https://nachasi.com/wp-content/uploads/2017/08/william-stitt-196789-300x200.jpg" />Uber обмежить відстеження поїздок в інтересах безпеки пасажирів</span></a> відстеження пересувань пасажирів протягом 5 хв після подачі авто. Раніше така опція діяла у мобільних додатках компанії. Однак через критику користувачів та наполягання правозахисників її вирішено деактивувати.

<h4><strong>Що варто знати про UberX</strong></h4><p>UberX – це доступний сервіс пересування містом від Uber з автомобілями комфорт-класу, такими як Skoda Fabia, Renault Logan або Kia Rio. Запуск сервісу у новому українському місті пройде із наданням кожному користувачеві у Вінниці 5 безкоштовних поїздок (до 75 грн) до 3 вересня 2017 року за промокодом VINNYTSIA. Щоб скористатися знижкою, потрібно ввести промокод у розділі «Оплата» в мобільному додатку.</p><p>Користувачам Uber у Вінниці будуть запропоновані наступні тарифи на uberX: подача автомобіля складе 11 грн, а вартість 1 км в дорозі — 5,5 грн.</p><h4><strong>Скільки складе вартість використання</strong></h4><p>Мінімальна вартість поїздки – 20 грн. Поїздки можна оплачувати як банківською карткою, так і готівкою.</p><p>Орієнтовна вартість поїздки:</p><ul><li>Залізничний вокзал – ТЦ МагіГранд – 57-63 грн</li><li>Фонтан «Рошен» – Поділля Сіті – 33-37 грн</li><li>ТЦ Sky Park – Вінницький торговельно-економічний інститут – 24-27 грн</li></ul><h4><strong>Як замовити UberX</strong></h4><ul><li>Завантажити додаток Uber з App Store, Google Play чи <a href="http://uber.com/app" target="_blank" rel="noopener">за посиланням</a>.</li><li>Створити свій профіль, заповнивши відмічені поля.</li><li>Ввести місце призначення в полі «Куди», після чого сервіс забезпечить швидку подачу автомобіля.</li><li>Щойно ви натиснете кнопку «Замовити», сервіс відразу розрахує вартість поїздки.</li></ul><p>Нагадаємо, ми раніше повідомляли, що Uber <a href="/2017/08/30/uber-changes/" target="_blank" rel="noopener" class=" with_hint_js">відключить<span class="hint-box"><img src="/wp-content/uploads/2017/08/william-stitt-196789-300x200.jpg" />Uber обмежить відстеження поїздок в інтересах безпеки пасажирів</span></a> відстеження пересувань пасажирів протягом 5 хв після подачі авто. Раніше така опція діяла у мобільних додатках компанії. Однак через критику користувачів та наполягання правозахисників її вирішено деактивувати.</p>

Вінниця – місто, куди приїздять сотні туристів з усіх усюд, щоб подивитись на найбільший та найгарніший <a href="https://nachasi.com/2017/05/02/fountain-facts/" target="_blank" rel="noopener">плавучий фонтан</a> Європи. Починаючи з 31 серпня 2017 року, тут працюватиме ще й UberX

<h4><strong>Що варто знати про UberX</strong></h4>
UberX – це доступний сервіс пересування містом від Uber з автомобілями комфорт-класу, такими як Skoda Fabia, Renault Logan або Kia Rio. Запуск сервісу у новому українському місті пройде із наданням кожному користувачеві у Вінниці 5 безкоштовних поїздок (до 75 грн) до 3 вересня 2017 року за промокодом VINNYTSIA. Щоб скористатися знижкою, потрібно ввести промокод у розділі «Оплата» в мобільному додатку.

Користувачам Uber у Вінниці будуть запропоновані наступні тарифи на uberX: подача автомобіля складе 11 грн, а вартість 1 км в дорозі — 5,5 грн.
<h4><strong>Скільки складе вартість використання</strong></h4>
Мінімальна вартість поїздки – 20 грн. Поїздки можна оплачувати як банківською карткою, так і готівкою.

Орієнтовна вартість поїздки:
<ul>
 	<li>Залізничний вокзал – ТЦ МагіГранд – 57-63 грн</li>
 	<li>Фонтан «Рошен» – Поділля Сіті – 33-37 грн</li>
 	<li>ТЦ Sky Park – Вінницький торговельно-економічний інститут – 24-27 грн</li>
</ul>
<h4><strong>Як замовити UberX</strong></h4>
<ul>
 	<li>Завантажити додаток Uber з App Store, Google Play чи <a href="http://uber.com/app" target="_blank" rel="noopener">за посиланням</a>.</li>
 	<li>Створити свій профіль, заповнивши відмічені поля.</li>
 	<li>Ввести місце призначення в полі «Куди», після чого сервіс забезпечить швидку подачу автомобіля.</li>
 	<li>Щойно ви натиснете кнопку «Замовити», сервіс відразу розрахує вартість поїздки.</li>
</ul>
Нагадаємо, ми раніше повідомляли, що Uber <a href="https://nachasi.com/2017/08/30/uber-changes/" target="_blank" rel="noopener">відключить</a> відстеження пересувань пасажирів протягом 5 хв після подачі авто. Раніше така опція діяла у мобільних додатках компанії. Однак через критику користувачів та наполягання правозахисників її вирішено деактивувати.

<h4><strong>Що варто знати про UberX</strong></h4><p>UberX – це доступний сервіс пересування містом від Uber з автомобілями комфорт-класу, такими як Skoda Fabia, Renault Logan або Kia Rio. Запуск сервісу у новому українському місті пройде із наданням кожному користувачеві у Вінниці 5 безкоштовних поїздок (до 75 грн) до 3 вересня 2017 року за промокодом VINNYTSIA. Щоб скористатися знижкою, потрібно ввести промокод у розділі «Оплата» в мобільному додатку.</p><p>Користувачам Uber у Вінниці будуть запропоновані наступні тарифи на uberX: подача автомобіля складе 11 грн, а вартість 1 км в дорозі — 5,5 грн.</p><h4><strong>Скільки складе вартість використання</strong></h4><p>Мінімальна вартість поїздки – 20 грн. Поїздки можна оплачувати як банківською карткою, так і готівкою.</p><p>Орієнтовна вартість поїздки:</p><ul><li>Залізничний вокзал – ТЦ МагіГранд – 57-63 грн</li><li>Фонтан «Рошен» – Поділля Сіті – 33-37 грн</li><li>ТЦ Sky Park – Вінницький торговельно-економічний інститут – 24-27 грн</li></ul><h4><strong>Як замовити UberX</strong></h4><ul><li>Завантажити додаток Uber з App Store, Google Play чи <a href="http://uber.com/app" target="_blank" rel="noopener">за посиланням</a>.</li><li>Створити свій профіль, заповнивши відмічені поля.</li><li>Ввести місце призначення в полі «Куди», після чого сервіс забезпечить швидку подачу автомобіля.</li><li>Щойно ви натиснете кнопку «Замовити», сервіс відразу розрахує вартість поїздки.</li></ul><p>Нагадаємо, ми раніше повідомляли, що Uber <a href="/2017/08/30/uber-changes/" target="_blank" rel="noopener">відключить</a> відстеження пересувань пасажирів протягом 5 хв після подачі авто. Раніше така опція діяла у мобільних додатках компанії. Однак через критику користувачів та наполягання правозахисників її вирішено деактивувати.</p>

UberX запустився ще в одному українському місті

{:ua}Компанія Uber запустила свій сервіс на Поділлі{:}

Конкурс проводиться цього разу під гаслом «Роби зміни» в рамках програми <a href="https://www.facebook.com/CityGrantsIF/?hc_ref=ARSJYOx5iszJ-8KkJpmRu4k9BMWbuP1JyKJ4PTmRN0u6Dxwy7aO71dTiYws2sJo29Yc&amp;fref=nf">«Міські Ґранти»</a>. Ініціатива займається підтримкою прогресивних ідей розвитку Івано-Франківська від платформи «Тепле Місто»

Конкурс передбачає, що проекти мають бути некомерційними, корисними для міста і громади та відповідати тематичним напрямкам. Івано-франківці можуть подавати заявки до 21 вересня включно. Цьогоріч загальний бюджет збільшився з 60 до 80 тис грн. Максимальна сума на один проект становить 20 тис грн.
<h4><strong>Як подати заявку на конкурс</strong></h4>
Проекти мають відповідати тематичним напрямкам:
<ul>
 	<li>міський простір: міське середовище, вуличні меблі, зелені зони, дружність міста до всіх груп мешканців;</li>
 	<li>екологія та енергоефективність: демонстраційні проекти, змагання, квести;</li>
 	<li>розвиток прогресивного підприємництва: проекти, направлені на активізацію в бізнес-середовищі міста інтелекту, спроможності, сталості та взаємодії з іншими;</li>
 	<li>прогресивна освіта: неформальна, альтернативна, сучасна, практична, а також ініціативи, пов'язані зі змінами традиційної системи освіти;</li>
 	<li>стала мобільність: велосипедний рух, пішохідний рух, громадський транспорт;</li>
 	<li>гарячий спорт: вуличний спорт, масовий спорт, рекреаційні активності в місті;</li>
 	<li>сучасне мистецтво: події, виставки, мурали, перформанси, просвітницькі проекти.</li>
</ul>
Після завершення прийому заявок експерти оцінюють надіслані проекти за 8 критеріями: актуальність, зрозумілість, інноваційність, ефективність та стійкість проекту, компетентність команди, залучення цільової аудиторії та тому наскільки проект сприяє розвитку співпраці між жителями, організаціями та установами. Аплікаційна форма, бюджет та умови участі знаходяться за <a href="http://warm.if.ua/projects/city-grants">посиланням</a>.

<p>Конкурс передбачає, що проекти мають бути некомерційними, корисними для міста і громади та відповідати тематичним напрямкам. Івано-франківці можуть подавати заявки до 21 вересня включно. Цьогоріч загальний бюджет збільшився з 60 до 80 тис грн. Максимальна сума на один проект становить 20 тис грн.</p><h4><strong>Як подати заявку на конкурс</strong></h4><p>Проекти мають відповідати тематичним напрямкам:</p><ul><li>міський простір: міське середовище, вуличні меблі, зелені зони, дружність міста до всіх груп мешканців;</li><li>екологія та енергоефективність: демонстраційні проекти, змагання, квести;</li><li>розвиток прогресивного підприємництва: проекти, направлені на активізацію в бізнес-середовищі міста інтелекту, спроможності, сталості та взаємодії з іншими;</li><li>прогресивна освіта: неформальна, альтернативна, сучасна, практична, а також ініціативи, пов&#8217;язані зі змінами традиційної системи освіти;</li><li>стала мобільність: велосипедний рух, пішохідний рух, громадський транспорт;</li><li>гарячий спорт: вуличний спорт, масовий спорт, рекреаційні активності в місті;</li><li>сучасне мистецтво: події, виставки, мурали, перформанси, просвітницькі проекти.</li></ul><p>Після завершення прийому заявок експерти оцінюють надіслані проекти за 8 критеріями: актуальність, зрозумілість, інноваційність, ефективність та стійкість проекту, компетентність команди, залучення цільової аудиторії та тому наскільки проект сприяє розвитку співпраці між жителями, організаціями та установами. Аплікаційна форма, бюджет та умови участі знаходяться за <a href="http://warm.if.ua/projects/city-grants">посиланням</a>.</p>

В Івано-Франківську розпочали конкурс міських проектів

{:ua}Подати заявку на конкурс можна до 21 вересня. Про аплікаційну форму, бюджет конкурсу та умови участі проектів читайте у матеріалі{:}

#міста

Українські міста <br> та їхні найкращі практики