Сорок п’ять мільйонів: Мукачево

Čytaty latynkoju
Сорок п’ять мільйонів: Мукачево

Аби все ж таки спробувати оцінювати без особистісних комплексів меншовартості або ж більшовартості, слід уявити себе у вакуумі. Тебе ніколи не існувало, і лише зараз ти потрапляєш у світ, де існують люди. Спочатку ти маєш вивчити, хто вони, як вони харчуються, де вони це роблять, коли повертаються додому, чи спекотно у них зазвичай, яка погода…. Тільки після того ти починаєш нашаровувати інші умови, — як, до прикладу, територіальне розташування. Тут у нас з’являться типові моделі поведінки в уже соціалізованому світі. У підсумку можна перейти до оцінки у контексті і порівнянні, але завдяки повному онуленні і відрахуванні точок, ти бачиш картину сповна, і можеш максимально прослідкувати загальні настрої.

Цей матеріал як раз є спробою узагальнити, те що ніколи цьому не піддавалося, — водночас і виокремити те, що завжди об’єднувалося, як от поїзди, які постійно проїздять Мукачево у напрямку Ужгорода. У метафоричному ж розрізі для містян дорога тягнеться набагато далі: до Кошице, Будапешту, Праги.

Те, що раніше вважалося колективним — як, до прикладу, Закарпатська школа живопису — зараз стає індивідуальними школами. Для Мирослава Дочинця це є великою трагедією; але для більшості молодих учасників цього ж процесу це — велика перемога та рух уперед, який передбачає зміну міста (хоч і з обов’язковим фіналом у рідному місті).

Місто надспеки

Ніколи не думала, що мені колись доведеться поїхати у Мукачево, аби розповісти про культурне середовище у всіх його можливих проявах. У місто, яке подарувало нашому театрові «Склад 2’0» не лише частинку сім’ї, але й талановитого фотографа та світлорежисера упереміш з актором. А ще — купу друзів не менш талановитих. Тобто, відштовхуючись від цього, ти розумієш наскільки суб’єктивним стає твоє дослідження.

Читайте також: Історія одного театру

Насамперед Мукачево (Мункач)—  це місто надспеки. За свідченнями різних очевидців протягом трьох днів температура коливалася в обід від 35° до 50°. Тому допити містян на вулиці у післяобідню пору ставали справжнім викликом, і навіть більше для них, бо, по-перше, доводилося зупиняти розрізати повітря; а, по-друге, необхідно було пригадати, а які взагалі культурні події є у місті — не те, що відповісти на провокативне запитання: «На яких вони були останнім часом». Якщо зібрати сумарно відповіді допитаних, у місцях-сховках від сонця, добрий десяток збереться. Та зазвичай це — саме культурний пласт, тобто традиції кухні (а у закарпатців вона ой як оспівана).

Загалом після трьох днів розмов навколо «Червеного вина» (фестиваль – візитка міста, за твердженням майже кожного опитаного, 43 особи з 7 наголосили саме на ньому) можна було би закрити питання пошуків і розібрати програму відділу культури для висновків. Але я повторюся, що маю особисті почуття до міста, і від надсуб’єктивізму ніяк не втечу, як і себто читач цього підсумку. Тому наперекір тезі, які хоча б раз сказав допитаний, про відсутність культурного процесу, кожен згадував десятку подій, які можна окремим підсумком внести у свій лист атракцій, які неодмінно потрібно переглянути за життя.

Феномен можливостей та необмеженості упереміш з периферійністю та провінційністю, у тому ж моменті із шаленою ідентифікацією себе саме як мукачевця. Цей матеріал таки буде сповнений любов’ю до цієї особливої атмосфери, у більшій мірі у людях, бо самі простори територіального Мукачево були аж занадто спекотні, аби я змогла у них розчинитися.

Для мене це — місто особливого трепету і любові, можливо горизонти впливають так не лише на школу салонного пейзажу, на яку постійно жаліються молоді художники студенти, які зазвичай навчаються у ближньому зарубіжжі. Як от Будапешт. Це — бажання бути окремим космосом, який приваблює затягує, але ніколи не об’єднується. Кілька днів підряд я чіплялася до молоді, яку за загальними підсумками вибрали рушієм процесу, із запитанням «що ви відвідуєте, чого хочете» — яка водночасі долучалася до колективної відповіді, яка химерно полягала як раз у невмінні об’єднуватися. Багато планет так і не навчилися бути космосом, тому міняють власний простір на інший, з надією бути в контексті, часто не власному.