🖍️ Дизайн в Україні: обсяги індустрії, скільки заробляють дизайнери та де навчаються — інфографіка

Сектор дизайну демонструє високий рівень економічного росту в країнах, де уряд підтримує сферу креативних індустрій. У всьому світі дизайн — це надприбуткова індустрія. Кожен 1 євро вкладений у дизайн в Європі приносить до 20 євро прибутку. Наприклад, в Британії дизайн привносить 71,7 млрд фунтів стерлінгів ВВП, а в Ірландії сектор генерує більш як 38 млрд євро, завдяки експортованим дизайнерським продуктам.

Дизайн — це індустрія, яка може приносити гроші та підсилювати економіку країни. Дизайн приносить додану вартість матеріальним та нематеріальним продуктам, але щоб розуміти цей вплив потрібно використовувати перевірену методологію об’єктивної оцінки його якості й впливу на економіку.

Ідея була в тому, щоб створити в Україні дієвий моніторинговий інструмент розвитку дизайну для розробників політик, учасників ринку та медіа, який можна буде використовувати повторно для дослідження інших секторів креативних індустрій. Адже дизайн є тільки однією з 12-ти креативних індустрій в Україні.

Малий та середній бізнес у сфері дизайну

Це офіційні дані Державної податкової служби.  Не усі дизайнери-ФОПи обов’язково працюють у тому ж місці, де вони зареєстровані, адже ФОП створюється за адресою зареєстрованого місця проживання.

Наприклад, графічний дизайнер може зареєструватися як ФОП у Львові, а працювати в Києві чи Харкові. Та все одно Київ помітно вирізняється серед інших міст як осередок тяжіння сфери дизайну, тому що там зареєстровано найбільше компаній, які надають послуги в цій сфері.

Причини асиметрії в містах можуть бути різні. Наприклад, брак освітніх можливостей для дизайнерів у регіонах, зокрема — програм у вищих закладах освіти. Сфера дизайну орієнтуються на кваліфіковані кадри, тобто креативних професіоналів, позаяк від їхнього рівня знань і компетенцій залежить якість дизайнерського продукту. Поза Києвом університети пропонують малий вибір освітніх можливостей. Програм може просто не бути (наприклад, в Одесі немає жодної магістерки з дизайну) або якісне наповнення цих програм далеке від потреб ринку та сучасних тенденцій.

На жаль, з’ясувати динаміку росту чи зменшення кількості ФОПів та компаній у сфері дизайну під час дослідження не вдалося. Державна податкова служба може встановити кількість самозайнятих дизайнерів і агенцій тільки станом на день отримання запиту. Втім, фокус-групи та динаміка сплачених податків дозволяють говорити, що їх стає більше.

Той факт, що Київ є лідером за кількістю й окремих дизайнерів, і компаній цілком відповідає тому, що бізнес-активності сконцентровані у столиці. Києвоцентричність зростає, а інші великі міста втрачають і людей, і той капітал, який вони могли б приносити місту. Тож, українські міста повинні підтримувати дизайн як бізнес на місцевому рівні. До прикладу, місцеві ради можуть розробити середньострокові стратегії розвитку дизайну та підтримки малого та середнього бізнесу дизайнерів на місцях та збільшити витрати на закупівлю професійних послуг дизайну для потреб своїх мешканців.

Форма зайнятості дизайнерів

Встановити скільки дизайнерів перебуває в тіні трудових відносин, звісно, не можливо. Та експерти сходяться на думці, що в Україні ця цифра — щонайменше 30%. Опитування показало, що дві третини з них працюють взагалі без жодного формального статусу. Дизайнерам і замовникам зручно працювати за таких умов, адже це дозволяє уникнути паперової роботи і не сплачувати податків. Але на цьому основні вигоди від такого формату роботи закінчуються.

Чим небезпечна робота без офіційної реєстрації? По-перше, це карається законом. Наприклад, штраф для роботодавця за кожного неофіційно оформленого працівника — понад 100 тисяч гривень. По-друге, замовники дизайну, працюючи «в чорну»: не захищають себе від халатного ставлення дизайнера до роботи. А дизайнери — навпаки часто мають проблеми з правами власності на свій продукт через те, що вони не можуть офіційно довести, що саме вони є авторами, адже працюють поза правовим полем.

Не таким очевидним мінусом є те, що замовники можуть відмовитися від співпраці з дизайнером через його невстановлений юридичний статус, тому що компанії та інституції повинні чітко вести бюджети своїх проєктів та часто звітувати перед донорами. Дизайнери як замовники не мають жодних юридичних та соціальних гарантій, а тому можуть залишитися ні з чим по завершенню роботи.

Чарівного рецепта, як вивести тіньові частки економіки на світло, досі не існує. Експерти рекомендують працювати з дизайнерами, коли вони ще навчаються в закладах формальної й неформальної освіти. Українським закладам вищої освіти та неформальним освітнім організаціям бракує складової юридичних компетенцій у навчанні студентів. А випускники можуть не розуміти, чим шкідлива і небезпечна праця поза законом. З іншого боку, бізнеси та клієнти також потребують просвітницької роботи, адже саме вони задають тенденції на ринку.

Дизайн та економіка

Це загальні цифри для п’яти міст, які були у фокусі нашого дослідження. Позитивний аспект — ще й у тому, що цифра росте не тільки назагал, але й у кожних окремих містах. Це говорить про те, що ринок дизайну розвивається все ж не лише в столиці, але і в інших містах.

Проте ці цифри могли б бути у рази більшими, якщо хоча б частину тих дизайнерів, які зараз працюють у тіні, заохотити працювати легально. Податкове навантаження та складність ведення документообігу також пояснюють і те, що на ринку значно більше дизайнерів-ФОПів, аніж дизайн-агенцій.

Наявність дизайн-агенцій, які працюють як ТОВ чи ПП, істотно підвищує податкові надходження від індустрії дизайну на відміну від індустрії, що базується переважно на легалізованих фрілансерах (ФОП) — у Києві майже у 8 разів більше юридичних осіб, ніж у середньому по інших містах, податкові надходження від індустрії дизайну є більшими. Суми сплачених податків в дослідженні встановили на основі офіційних даних Державної фіскальної служби за КВЕДом 74.10 «Професійні послуги з дизайну».

Дизайн як бізнес

Брак бізнес-компетенцій — один із найголовніших та найболючіших висновків дослідження, адже це базовий елемент, необхідний для розвитку ринку дизайну. Якщо керівник організації не розуміє її економічної моделі, то такий бізнес ризикує перестати бути бізнесом, адже він може просто розлетітися на друзки через мінімальні перепони та коливання на ринку.

Нерозуміння бізнес-моделі означає, що власники або менеджери не розуміють потенційних загроз для бізнесу та того, чим підприємство вирізняється на ринку, тобто його сильних сторін, розвиток яких може допомогти бізнесу зростати. Самозайняті дизайнери також тут не вийняток — тільки один з трьох розуміє, як влаштована його робота з економічної точки зору.

Це тягне за собою низку інших проблем на кшталт інтуїтивного ціноутворення. Вартість дуже схожих проєктів для різних замовників може дуже змінюватись залежно від того, скільки він може заплатити. Немає єдиної схеми обрахунку вартості послуг та дизайнерських продуктів, тож дизайнери часто встановлють ціну для клієнта навмання.

Цей феномен — один зі стримувачів розвитку ринку дизайна, адже чимало власників бізнесів та окремих дизайнерів просто не усвідомлюють, куди їм далі рухатися, щоб стати більш успішним та інституційно сталими.

Причини різні, але серед них — погана якість дизайн-освіти. Виші просто не навчають своїх студентів того, як ті можуть працювати з точки зору економіки та не дають знань про можливі бізнес-моделі. Організації неформальної освіти так само вузько концентруються на «навичках для роботи одразу» і випускають молодих фахівців на ринок без чіткого уявлення про ринок, як він працює та що можна робити, щоб на ньому розвиватися.

Скільки заробляє дизайнер і дизайн-агенція

Українські дизайнери працюють переважно з шаблонними проєктами, які мають низьку додану вартість. Саме тому їхня ціна на ринку є доволі низькою, найчастіше вона не перевищує тисячі доларів.  Крім цього, фрилансери часто демпінгують ціни, щоб привабити замовника, а це має негативний вплив на середню вартість проєктів на ринку. Замовник, як правило, не хоче платити більше, якщо можна заплатити менше, що формує конкуренцію нижчої ціни, а не вищої якості. Відповідно річні обороти дизайнерів не перевищують двох мільйонів гривень та зростають не завдяки вищій вартості проєктів, а через більшу кількість дрібних та дешевих замовлень.

Проте дизайн-агенції мають краще становище на ринку, ніж самозайняті дизайнери. Вони працюють з більшими та дорожчими проєктами, адже мають достатньо інституційної спроможності це робити. Якщо фрилансери працюють з шаблонними проєктами вартістю приблизно тисячі доларів, то агенції беруться за проєкти, що у чотири рази дорожчі. Втім, є вкрай мало дизайн-агенцій, чиї річні обороти перевищували б 10 млн грн.

Аби покращити таку ситуацію на ринку, варто стимулювати окремих дизайнерів об’єднуватися в агенції або інші форми співпраці, що дозволить їм посилити власну інституційну спроможність. Крім цього, великою проблемою є те, що дизайн для замовників має переважно естетичне значення, а інноваційність дизайну часто ігнорують, хоча вона і надає додану вартість дизайнерським продуктам.

Формальна і неформальна освіта

Заклади вищої освіти мали б бути основною ланкою підготовки кваліфікованих кадрів для ринку дизайну, але більшість респондентів опитування вказували, що не мають профільної університетської освіти. Натомість вони перекваліфікувалися чи навчалися шляхом самоосвіти або проходили навчальні курси в організаціях неформальної освіти.

В Україні 33 виші, які готують дизайнерів. Такі офіційні дані Єдиної державної електронної бази з питань освіти. Найбільше вирізняються Дніпро і Одеса, тому що там бракує програм для дизайнерів як бакалаврських, так і магістерських.

Найбільша проблема формальної освіти для дизайнерів — навчальні програми застарілі, а навички та знання, які вони дають, не відповідають потребам та запитам сучасного ринку. Крім цього, багато університетів взагалі не пропонують спеціалізації у рамках спеціальності 022 «Дизайн». Рамка компетентностей МОН дуже широка та містить мало конкретики, а вимог до специфікації дизайну немає взагалі. Саме тому МОН повинен осучаснити вимоги для дизайнерів, а заклади вищої освіти — оновити свої програми відповідно до нових вимог та потреб ринку.

Новий закон про освіту, який прийняли у 2017 році, офіційно ввів поняття неформальної освіти як одного із видів освіти загалом на рівні з формальною.

Хоч неформальна освіта не може і не передбачає присудження визнаних державою освітніх кваліфікацій, проте вона може надавати професійні кваліфікації, які й потрібні на ринку.

Головна перевага неформальної освіти — це її гнучкість. Організації неформальної освіти мають незалежність у  формуванні своїх навчальних програм та курсів. Вони орієнтуються на потреби ринку, а не на приписи міністерств. Це робить їх гнучкими, а програми — динамічними.

Іншою важливою перевагою неформальної освіти є короткотерміновість навчання. Зазвичай організації неформальної освіти пропонують спеціалізовані курси для дизайнерів, які тривають всього кілька місяців по кілька занять на тиждень. Але такі курси неформальної освіти дають вузькоспеціалізовані знання та навички. Випускники, як правило, мають погане уявлення про ринок та екосистему дизайну, а їхні бізнес-компетенції погано розвинені. Крім цього, організації неформальної освіти мають цілковиту свободу у розробці та наповненні своїх навчальних програм. Тому курси з графічного дизайну можуть дуже різнитися між собою.

Щоб уникнути таких розбіжностей, потрібно розробити рекомендації щодо змістовного наповнення програм неформальної освіти та компетентностей і навичок, якими повинні володіти їхні випускники.