eyvind
Памела Друкерман видала свою книгу «Дорослих не буває. Історія дорослішання на середині життя» у 2018 році, коли їй виповнилося 48. Замість того, щоб повчати нерадиву молодь, яка не знає, чого хоче, Памела визнає той факт, що ми змінюємося з часом, але залишаємося тими ж людьми, що й були у нашій молодості. Не існує жодного тумблера, який би клацнув і сповістив вам: «Усе, ти дорослий/-а».
Вона пише про типові й нетипові досвіди та виклики свого покоління, вічні й унікальні, притаманні нашому часові: про кризу середнього віку, перші провістки старіння, про подолання хвороби, тероризм, нові кар’єрні етапи, мудрішання і примирення, любов і дружбу, мудрість і щирість. До цих, здавалося б, універсальних тем Друкерман підходить із самоіронією та інколи несподіваним гумором, а також із дослідницькою сумлінністю іноземки, яка вдячно осягає чужу культуру.
Як радити
За кілька тижнів після мого сорокап’ятиріччя я отримую імейл від деканки Американської школи мистецтв і дизайну в Парижі. Вона хоче, щоб я виголосила промову на випускній церемонії.
До церемонії приблизно місяць, тож відчуваю, що мене, імовірно, обрали останньої миті. Крім того, у школи лише тридцять п’ять випускників, і гонорар за виступ не покриє навіть вартості сукні, яку мені доведеться придбати для виголошення промови. (Багато випускників вивчають дизайн одягу.)
Утім я зголошуюся. Давати поради наступному поколінню — або хоча би крихітній його частині — видається мені життєво важливим кроком на повільному шляху мого дорослішання. Проте що саме я скажу цим студентам? Їх не зацікавить тема французького виховання. І я не можу покладатися на свій досвід промов на церемонії вручення дипломів. Під час мого випуску в коледжі сенатор виголосив скорочений варіант своєї промови з питань Польщі, а потім побажав нам успіхів.
У пошуку ідей я переглядаю онлайн безліч промов на церемоніях вручення дипломів. Подивившись понад десяток, розумію три основні правила: 1) найліпші промови тривають до п’ятнадцяти хвилин; 2) спікер має перевагу, якщо вміє пародіювати знаменитостей; 3) той факт, що промовець колись зіграв у популярному ситкомі, не означає, що він матиме якісь цінні поради.
Також я з’ясовую, що промови на врученні дипломів здебільшого американський феномен. Британці проводять випускні церемонії, але не запрошують сторонніх мотиваційних спікерів. (Майже весь випуск мого чоловіка в англійському університеті провадили латиною.)
Французькі університети зазвичай навіть не проводять церемонії, вони просто надсилають ваш диплом поштою.
Професорка в одному з топових вишів у Парижі розповідає мені, що колись показала своїй групі промову Стіва Джобса на церемонії вручення дипломів у Стенфордському університеті 2005 року. Джобс описує, як кинув коледж і вивчав каліграфію, яка здавалася нісенітною на той час, але згодом стала основою для шрифтів на комп’ютерах Apple. Він доходить висновку: якщо рухатися за своєю пристрастю, то всі дивні вибори поступово набувають смислу й вибудовується великий наратив вашого життя.
Ця промова не зворушила французьких студентів. Вони назвали її «повністю відірваною від реальності» й «такою каліфорнійською». Я була ні в сих ні в тих. Сенс промови на врученні дипломів у тому, щоб сказати щось підбадьорливе. Більшість відео з промовами, які я переглянула, було зведено до «так, ви зможете. І ось як саме». Проте я в Парижі, виступатиму перед випускниками, лише чверть із яких американці (загалом дві сотні студентів закладу освіти походять із сорока восьми країн).
Мені подобається ідея, що десь у світі є вільний простір, що має таку саму форму, як і ви. Щойно ви знайдете його, то з легкістю поміститеся в нього.
Памела Друкерман, авторка книги
Якщо скажу будь-що занадто піднесене, це скидатиметься на оману. Очевидно, основна думка французької промови на врученні дипломів мала би бути такою: «Ні, ви не зможете. Це неможливо. Навіть не намагайтеся».
За кілька днів до промови я відвідую підсумковий модний показ у виші. Чекаючи початку, я зав’язую розмову зі студентом, який сидить поруч, і він запитує мене, що я там роблю.
— Я письменниця й виголошуватиму промову на церемонії вручення дипломів у суботу, — кажу. Студент дивується. Він ніколи не чув про мене й не читав бодай чогось, що я написала. — Мене полестило й здивувало запрошення, — додаю.
Студент слухає задумливо, а потім каже:
— Що ж, гадаю, на певному етапі вашої кар’єри люди просто просять вас дещо зробити. А ви думаєте: «Гаразд, я ніколи раніше такого не робила, але спробую».
Тепер здивована я. У двадцять два він уже це знає. Міленіали, здається, значно розвинутіші емоційно у свої двадцять і тридцять, аніж попередні покоління, можливо, тому що вони виросли, спілкуючись з однодумцями в інтернет-чатах і переглядаючи телешоу з назвами на кшталт «Незграбна». За моїх часів не випадало обговорювати незграбність. Ми просто були незграбними. Два дні потому я вбираю свою нову пурпурову сукню та їду на métro в готель, де відбудеться випускна церемонія. У готельній залі урочистостей приблизно 125 осіб, зокрема батьки, які злетілися з усього світу. Я одразу усвідомлюю, що потрібно було відкласти гонорар за виступ і вдягнути щось зі свого гардеробу. Майже всі вбрані в чорне. Випускники не є письменниками. Проте, як і я, вони, ймовірно, проводитимуть багато часу, замкнувшись на самоті, намагаючись щось створити.
Тож протягом менше ніж п’ятнадцяти хвилин у тій залі, хоча й без пародій на знаменитостей, я ділюся своїми порадами, як із цим упоратися. Більшість порад стосуються будь-якої творчої роботи:
Ви кваліфіковані. Або радше ви не єдина самозванка тут. Студент, який сидів поруч зі мною на модному показі, достоту мав рацію. Ви ніколи не почуватиметеся цілком готовими до своєї наступної роботи. Та й ніхто інший не готовий. Просто працюйте далі.
Усе, що відбувається, потенційно є натхненням для вашої роботи. Або, як Нора Ефрон зазначила це, «будь-що є чернеткою». Коли хтось розповідає історію, ви зауважуєте повторювану тему в діалогах або повертаєте за ріг і бачите щось, що вас зворушує, — використовуйте це. Насправді, щойно ви занурюєтесь у проект, інформація про нього зливою увірветься у ваше життя. Також розшукуйте натхнення. Читайте й переглядайте роботи митців, якими ви захоплюєтеся.
«Здебільшого те, що я роблю, народжується, коли я споглядаю чиюсь чужу роботу й думаю: “Я можу зробити це. Я хочу зробити це”», — каже письменниця та режисерка Міранда Джулай.
Усамітнюйтесь офлайн. Ви не мусите буквально зачинятись у кімнаті. Можна побути на самоті в залюдненому кафе. До мене приходили ідеї під час прогулянки або поїздки в паризькому métro. (Рекомендую восьму лінію.) З’ясуйте, коли впродовж дня вам працюється найвиразніше та найпродуктивніше, і пильно оберігайте цей час.
Здебільшого життя складається з часів затишшя між подіями. Не заповнюйте ці проміжні миті порно чи відео з котиками. Потрібно мати вільну й трішки знуджену свідомість, щоб мозок видавав ідеї. На самоті «можна почути внутрішній голос», як написав Уенделл Беррі.
Коли ідея з’являється, одразу її занотовуйте. Не сподівайтеся, що запам’ятаєте її. Завжди носіть із собою ручку й записник, а також щось добре, щоб почитати. Ви не мусите знову винаходити колесо щоразу, коли творите. Ви не шахруєте, спираючись на визнані форми. Мій чоловік полюбляє цитувати слова редактора: «Ви можете написати як завгодно, та я перескладу все за хронологією».
Зростайте там, де вас посадили. Так, це звучить ніби напис на кухлику. Проте це є вирішальним. Прийміть хай які дивні таланти чи експертизу, що ви набули. Сприймайте своє призначення, хоч яким воно є, як найважливіше завдання у світі.
Це дослідження, крихітко! Знайомий архітектор розповідає мені, що ніколи не переймається створенням будівлі з нічого. «Я просто збираю інформацію, і будівля набирає обрисів», — каже він.
Часто ви не можете просунутися вперед, попри тижні спроб, тому, що наразі недостатньо обізнані у своїй темі. Почніть наново й дізнайтеся більше.
Осягайте аномалії. Коли я починала працювати журналісткою, старший репортер сказав мені, що в процесі дослідження історії ви непомітно з’ясуєте якийсь факт або деталь, що забруднює чистий наратив, за яким, на вашу думку, ваша історія мала б іти.
Цей факт дратуватиме та створюватиме незручності, і вам кортітиме зігнорувати його. Натомість вам варто звернути на нього увагу й поглянути, куди він приведе. Вчинивши так, ви надасте своїй роботі більше насиченості, вправності, непередбачуваності та міцнішої стійкості до заперечень.
«Не будьте ні занадто легковажними, ні занадто змістовними». Співак Джарвіс Кокер каже, що в цьому ключ до написання рок-н-рольних пісень. (Якщо ваші тексти надто глибокі, «вам будете соромно з віком», аргументує він.) Також він застерігає не перетворюватися на «проститутку римування». Його приклад: «Я не хочу взріти духа / Я боюсь цього щодуху».
Будьте великодушними. Багато людей, із якими ви познайомитеся на початку кар’єри, перебуватимуть поруч і кілька десятиліть потому. Якщо ви від початку придурок, вони це пам’ятатимуть. Зважайте на те, чим займаєтеся поза роботою.
Під час перебування у Бразилії як фінансова журналістка я ходила на заняття із самби. Зрештою, я про це написала коротку статтю в моїй газеті для розділу про мистецтво. Мої боси навряд чи помітили її, і я майже впевнена, що ніхто її не читав. Минуло кілька років, перш ніж я взялася так писати заради заробітку. Проте то був мій перший текст, що запалив мене всередині.
Ігноруйте скептиків. Люди з іншої сфери скажуть: «Я не знаю, як ви це робите» або «Я ніколи не зміг би просидіти весь день на самоті». Вони вважатимуть вас дратівливо одержимими, коли ви робитимете нотатки під час вечері. Просто продовжуйте.
Вам пощастило. І хоча, імовірно, ви цього не помічатимете, але вам вдаватиметься щораз ліпше.
Ви контролюєте роботу, але не контролюєте, чи вподобають її інші. Знайомий письменник колись описував свій дзен-буддистський підхід: цілковита віддача в процесі, цілковитий спокій щодо наслідків.
Ліпше зробити, ніж зробити ідеально. Переборіть свій страх завершення. Здатність завершувати завдання має значення не лише в дитячому садку. Для дорослих це засадниче вміння.
Бути одержимим нормально. Саме вони виконують роботу добре. Згодом Ґеррі Шендлінґ згадував, що, займаючись телешоу, зустрів іншого комедіанта, який теж мав своє шоу. Шендлінґ запитав, як його справа. «Він сказав: “Набагато легше, ніж я думав. Мені так весело.” А я подумав: “О Боже”. Звісно, він пролетів».
Із часом виконувати повсякденну роботу стає легше, а от робити свою справу по максимуму — ні. Ця титанічна феєрія того варта. Для більшості людей одруження чи народження дитини є піковими моментами в житті. Проте коли щось містичне всередині вас народжує скульптуру або сукню, аромат чи графічний дизайн, який відгукується іншим людям, це також піковий момент. «Річ тут не в тім, щоб рухатися в напрямку чіткої, правильної мети, секрет у тому, щоб просто працювати, — сказала художниця Марія Калман. — Пристрасне ставлення до власної роботи наповнюватиме вас — наважуся сказати — щастям».
Навіть якщо ви дотримуватиметеся всіх цих правил, ваша перша спроба буде жахливою. Велика частина творчого процесу — це пережити прірву між вашим прекрасним уявленням про те, що ви хотіли створити, і недоладною штукою, яка вийшла. Пам’ятайте, що всі добрі витвори, які вам траплялися, починалися як чийсь невдалий чорновий варіант. Двадцята версія вашої роботи, можливо, усе ще не буде блискучою. Проте перша версія майже точно не виявиться такою.
Я залишаю випускників із двома думками. Перша — найліпша творча порада, яку я будь-коли отримувала від Саймона: на виході з автобуса або таксі озирніться на своє місце, щоб перевірити, чи ви чогось не загубили. Якщо ви загубите своє портфоліо, то не отримаєте роботи.
Друга — французький вислів — оптимістичний, але не помпезний: vous allez trouver votre place — ви знайдете власне місце. Мені подобається ідея, що десь у світі є вільний простір, що має таку саму форму, як і ви. Щойно ви знайдете його, то з легкістю поміститеся в нього. (Не згадую, що на ці пошуки може піти кілька десятиліть.)
Потім, почуваючись дуже дорослою, я повертаюся на métro і прямую додому.
Інші уривки:
- «Давати і брати. Прихована соціальна динаміка успіху»
«Давати і брати. Прихована соціальна динаміка успіху» — уривок з бестселера Адама Ґранта, Адам Ґрант - «Тут клює. Відверті історії українського бізнесмена»
? «Тут клює. Відверті історії українського бізнесмена» — уривок з книги інвестора та підприємця Дмитра Томчука, Дмитро Томчук - «Бенджамін Франклін»
«Бенджамін Франклін» — уривок з біографії отця-засновника США від Волтера Айзексона, Волтер Айзексон - «12 правил життя. Як перемогти хаос»
«12 правил життя. Як перемогти хаос» — уривок з бестселеру Джордана Пітерсона, Джордан Пітерсон - «Чоловіки про фемінізм»
«Чоловіки про фемінізм» — уривок з бестселера, що розбиває стереотипи, Майкл Кауфман, Майкл Кіммел