Олександр Мельник
Заробітки та пов’язані з ними сотні, тисячі й десятки тисяч євро та доларів, що їх заробітчани переказують на батьківщину, ми звикли вважати способом виживання для представників робочих професій та їхніх родин. Однак Ральф Чамі, помічник директора Інституту розвитку потенціалу МВФ, та низка дослідників-економістів зазначають: насправді потік грошових переказів не допомагає суспільству «піднятися» в часи кризи, а заштовхує його в ще більшу бідність та міграцію.
Уявний «ефект покращення»
Економісти та політичні діячі звикли називати заробітки та потік грошових переказів від них потенційно позитивним явищем через покращення життя мільйонів людей. Грошові перекази заробітчан за 2017 рік склали понад $400 млрд, зрівнявшись із іноземними прямими інвестиціями та офіційними траншами МВФ
Безкоштовний кредит на реформи: Україна отримає 2 транші по 500 млн євро. Такі масивні фінансові потоки мають важливі наслідки для економік, до складу яких надходять. Особливо цей вплив помітний, коли багато країн отримують грошові надходження, які значно відрізняються від обсягу їхнього експорту або навіть сукупних показників грошового обороту чи ВВП.
Ми звикли до того, що грошові перекази допомагають економіці 2 способами. По-перше, оскільки грошові перекази заробітчан — це передача особистого капіталу на основі родинних зв’язків, ці перекази з-за кордону допомагають родичам повернутися додому та задовільнити певні потреби як власні, так і своїх рідних. По-друге, грошові перекази можуть сприяти економічному зростанню шляхом фінансування інвестицій в людський або фізичний капітал або фінансування нового малого та середнього бізнесу.
Економісти та фахівці МВФ спробували виміряти вплив обох цих ефектів. Низка досліджень підтверджують, що грошові перекази є найважливішим фактором у боротьбі з бідністю, допомагаючи мільйонам сімей подолати проблему недоїдання чи навіть загрозу голоду. Але в той же час в економічних дослідженнях не вдалося знайти об’єктивне підтвердження, що грошові перекази значно сприяють економічному зростанню країни — графік Chart 1 свідчить про це:
Співвідношення заробітчанських переказів та ВВП (GDP) свідчить — витрати на споживання є причиною короткострокового економічного зростання, що, в свою чергу, також повинно призвести до довгострокового зростання, коли галузі розширюються, щоб задовольнити зростаючий попит. Проте дослідження все більше вказують на те, що грошові перекази з-за кордону від заробітчан змінюють економіку таким чином, щоби уповільнити внутрішнє зростання та збільшувати залежність від цих коштів з-за кордону. Інакше кажучи, зростає кількість факторів, які зумовлюють виникнення «економічної пастки». Економіка країни фактично «застрягає» у безкінечному колі міграції та залежності від того, скільки людей виїжджає регулярно на заробітки.
Гроші заробітчан — це двигун змін на краще, амортизатор кризи або гальмо розвитку?
МВФ наводить Ліван в якості типового прикладу країни, що є тотально залежною від заробітчан. Багато років поспіль ця країна була однією з провідних одержувачів грошових переказів — як у абсолютному, так й у відносному вимірі. Протягом минулого десятиліття притік коштів у середньому становив понад $6 млрд щороку, що дорівнює 16% ВВП. За даними МВФ, в 2016 році Ліван отримав $1,5 тис на мешканця — це більше заробітчанських грошей, аніж будь-яка інша країна світу.
З огляду на розмір цих надходжень, не варто дивуватися тому, що грошові перекази відіграють ключову роль для ліванської економіки. Понад 40% сімей у цій державі живуть виключно завдяки заробітчанським переказам. Безумовно, це стало фактором стабілізації економіки для країни, що пережила громадянську війну, іноземні вторгнення та кризи біженців за останні кілька десятиліть. Крім того, грошові перекази є цінним джерелом іноземної валюти, — на суму на 50% більшу, аніж надходження від експорту товарів. Це допомогло Лівану підтримувати стабільний обмінний курс, незважаючи на великий державний борг.
Хоча грошові перекази допомогли економіці Лівану нейтралізувати потрясіння минулих десятиліть, немає ніяких доказів того, що вони слугували рушієм зростання. Реальний ВВП на душу населення в Лівані з 1995 до 2015 року щорічно зростав лише на 0,32%. Навіть у 2005-15 роках цей показник у перерахунку на середньомісячну норму зріс лише на 0,79%.
Ліван не є поодиноким прикладом, твердять у МВФ. З 10 країн, які отримують найбільший обсяг вхідних грошових переказів у порівнянні з їхнім ВВП, — таких як Гондурас, Ямайка, Киргизстан, Непал, — ніде зростання ВВП на душу населення не перевищує показник, що спостерігається за регіонами. І для більшості з цих країн темпи зростання значно нижчі за своїх сусідів. Важливо визнати, що кожна з цих країн має справу з іншими проблемами, які можуть також заважати зростанню. Але грошові перекази, як видається, є додатковим визначальним чинником, а не просто наслідком повільного зростання. Заробітчанські грошові перекази можуть навіть посилити деякі інші проблеми, які обмежують зростання та розвиток економіки окремо взятої країни.
Ефект «самозадушення»
Повернемося до Лівану. Ліванські сім’ї, у тому числі ті, хто отримує грошові перекази, витрачають значну частину своїх доходів на навчання своєї молоді. Як результат, в учнів кращі результати у стандартних математичних тестуваннях, аніж у їхніх однолітків у регіоні. Ліван також є батьківщиною трьох із 20 провідних університетів на Близькому Сході, і дослідники цих університетів проводять більше досліджень, ніж їхні регіональні колеги. Великий приплив грошових переказів Лівану може забезпечити стартовий капітал для фінансування нових підприємств, очолюваних добре освіченими громадянами.
Але справжній стан економіки відрізняється від гіпотетичних припущень. Статистика МВФ свідчить, що Ліван має набагато менший рівень розвитку підприємницької діяльності, аніж потенційно мав би — особливо в секторі високотехнологічних інформаційно-комунікаційних технологій. Розмір цього сектору становить менше 1% ВВП. Дослідження загальних витратних звичок домогосподарств, які отримують грошові перекази в Лівані, показують, що менше 2% коштів від заробітчан йдуть на започаткування мікро-, малого чи середнього бізнесу. Замість цього ці кошти зазвичай витрачають на харчування в ресторанах, купівлю різних послуг, а також на імпортні товари.
Замість того, щоби розпочати новий бізнес або навіть працювати в усталених галузях як наймані працівники, багато молодих ліванців вирішили емігрувати. Статистичні дані є загальними: до 2/3 чоловіків та майже 1/2 жінок молодого віку покидає країну. Роботодавці скаржаться на емігрантський «відтік мізків», що спричинило брак висококваліфікованих працівників. Цей дефіцит бстав ключовою перешкодою для диверсифікації економіки Лівану від туризму, будівництва та нерухомості — її традиційних джерел зростання. Зі свого боку, молодь, яка вирішила шукати свою долю в інших місцях, говорить про відсутність привабливих можливостей для працевлаштування вдома. Таким чином, частина грошового потоку переказів від заробітчан використовується для подальшої підготовки молоді до еміграції та заробітків, а не для інвестування у власну справу на батьківщині.
Країни, які отримують в основному закордонні грошові перекази, можуть покладатися на експорт праці, а не на товари, вироблені цією робочою силою всередині країни — ось що відбувається насправді, зазначають у МВФ
Чому ця ситуація розвивається і зберігається
Відповідь на це питання дає змогу дослідити як побутові, так і загальноекономічні наслідки грошових переказів від заробітчан для одержувачів цих коштів. Фахівці МВФ дослідили вплив на окремі країни, які отримують значні грошові перекази, — такі як Єгипет, Мексика та Пакистан. Економісти також провели аналіз різних країн, які отримують різні суми грошових переказів (а також тих, хто надсилає, а не отримує грошові перекази). Результати дослідження загальних тенденцій наведено на графіку Chart 2.
По-перше, грошові перекази витрачають головним чином на потреби споживання домогосподарств, а попит на всі продукти у економіці зростає, оскільки грошові перекази зростають. Це підвищує тиск на ціни. Наплив іноземної валюти разом із підвищенням цін робить експорт менш конкурентоспроможним, внаслідок чого країна починає виробляти менше продукції на експорт. Це явище експерти називають «голландською хворобою).
Порочне коло
Ефект впливу грошових переказів від заробітчан на ринок праці робить цю проблему ще гіршою, збільшуючи так звану заробітну плату резерву, тобто найнижчу заробітну плату, за якою працівник буде готовий прийняти певний вид роботи. Зростання грошових переказів призводить до виходу працівників зі складу активної внутрішньої робочої сили, і, як наслідок, збільшення заробітної плати посилює тиск на ціни, що ще більше знижує конкурентоспроможність експорту.
Кадри також «витікають» з галузей промисловості, що виробляють товарні продукти, які перебувають у міжнародній конкуренції, на користь тих, що обслуговують внутрішній ринок Результат: зменшення кількості робочих місць із висококваліфікованими професіями, що є типовим явищем для сектора торгівлі, та збільшенням низькокваліфікованих робочих місць у неприбутковому секторі.
Цей зсув на ринку праці заохочує висококваліфікованих працівників до еміграції в пошуках кращих робочих місць. Водночас вартість життя більшості сімей зростає разом із внутрішніми цінами. Крім того, втрата конкурентоспроможності означає, що необхідно імпортувати більше продуктів, завдаючи шкоди економічному зростанню самої країни. Це, в свою чергу, збільшує стимул для членів сім’ї емігрувати, щоб вони могли відправити гроші додому, щоби допомогти родичам взяти на себе тягар вищої вартості життя.
Що ще гірше, такі грошові перекази часто витрачають на нерухомість, що приводить до здорожчання житла. У низці випадків це спричиняє так звану «бульбашку» на ринку житлової нерухомості. Перспектива заробітків стимулює виїжджати за кордон молодь, яка прагне заробити достатньо, щоби придбати собі квартиру чи будинок.
Результатом всього цього є замкнене коло еміграції — економічна стагнація, зростання вартості життя та подальше зростання міграції з країни
Брак стимулів до змін
Уряди можуть потенційно пом’якшити або порушити цей цикл викривлення грошових потоків, вживши заходів для збереження конкурентоспроможності національної промисловості. Але політика, яка допоможе цього досягти, — в т.ч. завдяки вдосконаленню системи освіти та інфраструктури, — потребує значних капіталовкладень і вимагає чимало часу для впровадження. А ще для успішності такої політики потрібна політична воля влади.
Як свідчить дослідження МВФ, грошові перекази заробітчан мають важливі побічні ефекти (див. графік Chart 3). Зокрема, великі притоки коштів дозволяють урядам менше реагувати на потреби суспільства. Обгрунтування є простим: сім’ї, які отримують грошові перекази, краще убезпеченівід економічних потрясінь і менш мотивовані вимагати змін від своїх урядів; уряд, у свою чергу, почуває себе менш зобов’язаним відповідати перед своїми громадянами.
Відтак чимало політиків вітають зменшення громадської уваги та суспільного тиску, що виникає при надходженні значного обсягу заробітчанських грошей до економіки країни. Та причина такої зацікавленості носить не лише економічний характер. Зростання переказів стимулює зростання податкової бази за умов збереження економічного популізму. Це дозволяє урядам продовжувати витрачати кошти на те, що виграє їм підтримку в населення (соціальні виплати, низькі тарифи тощо), що в свою чергу допомагає політикам перемогти на виборах і зберегти свої посади.
Тоже недивно, що низка урядів активно заохочують своїх громадян емігрувати та відправляти гроші додому, навіть створюючи офіційні офіси чи установи для сприяння еміграції в деяких випадках. Грошові перекази полегшують роботу політиків завдяки покращенню економічних умов окремих сімей та унеможливленню скарг на діяльність уряду або контролю над його діяльністю.
Відсутність чітких доказів, що пов’язують грошові перекази з посиленням економічного зростання, і відсутність прикладів країн, які зазнали зростання за рахунок грошових переказів, свідчать про те, що заробітчанські гроші дійсно перешкоджають економічному зростанню, зазначають у МВФ.
Як державі жити з пасткою грошових переказів
Зрозуміло, що з огляду на усю важливість таких переказів для благополуччя мільйонів сімей, ці перерахування не можна блокувати чи мінімізувати. Проте не завжди заробітчанські гроші дають змогу країні вирватися з бідності, зазначають у МВФ.
Запобігання двом недолікам грошових переказів — «голландській хворобі» та слабкому врядуванні — можуть допомогти країнам уникнути пастки економічної залежності від коштів, які надходять ззовні. Конкретні заходи включають оновлення фізичної інфраструктури країни, вдосконалення системи освіти та зменшення витрат на ведення бізнесу. Уряди також можуть відігравати активнішу роль у стимулюванні формування нових бізнесів, включаючи початкове фінансування чи іншу фінансову допомогу для початківців. У той же час країни, що приймають грошові перекази, повинні також закликати до посилення інституцій та кращого управління.
Підвищення економічної конкурентоспроможності та зміцнення державного управління та соціальних інститутів є важливими передумовами для програми інклюзивного зростання. Але пастка грошових переказів надає актуальність цим цілям. Уникнення цього потенційно серйозного негативного фактора впливу може бути ключем до розкриття потенціалу національної економіки та подолання перешкод для розвитку бізнесу, зазначають у МВФ.