Людмила КліщукЯк створювався один із найпопулярніших незалежних українських театрів, де митці беруть кошти, костюми та реквізит для гостро-соціальних вистав, як правильно продавати квитки та чимало інших секретів з-за завіси — про все це розповіла засновниця та арт-директор незалежного «Дикого театру» Ярослава Кравченко на лекції «Як запакувати виставу для презентації аудиторії» на цьогорічному міжнародному мультидисциплінарному фестивалі Startup ГогольFEST
Між морем та фронтом — ГогольFest у Маріуполі.
Про різницю між державними та недержавними театрами
Ярослава Кравченко 10 років працювала у державних театрах. Спочатку – в «Молодому театрі», потім – у Національному академічному драматичному театрі ім. І. Франка. Відтак, має змогу порівняти творчий процес в театрі, який фінансує держава, та у незалежному театрі.
«У державних театрах все чітко і за розкладом: зарплата приходить, місце для роботи є, сцена доступна для репетицій. Ти не замислюєшся над тим, де тобі взяти гроші на декорації, костюми, оплату авторських прав тощо», — говорить арт-директорка «Дикого театру».
У незалежних театрах натомість немає стабільності фінансової, але дуже часто основними темами вистав стають гострі соціальні ідеї — чого в «офіційних» театрів бракує: «Система державних театрів натомість у якийсь момент стала обслуговувати глядача, але перестала відповідати потребам того глядача, який сам рухається та розвивається і хоче більшого від життя. Тоді й з’явилися незалежні театри, які сказали: “Люди, ви прекрасні, ми хочемо говорити про вас та про ті проблеми, які вас хвилюють”».
Ярослава розповідає, що у Києві є 28 державних театрів та 100 – незалежних. Один із них – її дітище: «Дикий театр»:
— Ми, як і решта незалежних театрів, існуємо без дотацій із боку держави. Дехто знаходить підтримку інвесторів, але у нас із цим не склалося. Коли ми починали «Дикий театр» в мене було 200 чи 300 баксів моїх власних заощаджень, які я скерувала в рекламу. В той момент це був стартовий капітал для того, щоб створити наш театр: ми показали 14 вистав, які відвідали понад 40 тис глядачів.
Із лютого 2016 року «Дикий театр» встиг попрацювати із понад 200 акторами. Ініціатори театру дають можливість кожному прийти та спробувати, отримавши певний досвід
Від досвіду до початківців
«Ми вирішили, що будемо давати шанс усім людям, які до нас приходять і в них палають очі. Тому що поки немає іншого місця, куди б людина могла з нуля прийти і спробувати щось зробити, нехай навіть із помилками. Окрім акторів ми залучили молодих режисерів, в яких є цікаві ідеї, але вони не можуть їх реалізувати у державному театрі», — розповіла Ярослава.
Перед запуском кожного нового проекту «Дикий театр» оголошує відкриті кастинги: «Будь-яка людина, маючи або не маючи театральної освіти, може прийти і спробувати. Пишемо в соцмережі, що в нас відкритий кастинг, будь-хто охочий реєструється, приходить і— ми слухаємо та дивимося на нього. Іноді реєструється 150 людей».
Свого часу до «Дикого театру», пригадує Ярослава, почалося справжнє «нашестя» акторів із державних театрів:
— Вони зрозуміли, що в Києві з’явився майданчик, де можна відриватися на повну — виходити на сцену і робити все. Зараз для акторів і для глядачів «Дикий театр» перетворюється в зону свободи. Ти приходиш і робиш те, що хочеш. Це так круто та чесно. Для мене дуже важливо провести ось цю десакралізацію театру. Для мене театр – як завод. Єдине що: продукт специфічний. Можна говорити про духовність в театрі, але її несе не театр, а люди, які збираються й ті меседжі, які озвучуються.
Сцена з вистави «Том на фермі», фото — Ліза Щепіна
Про співпрацю з медійниками
Ярослава Кравченко розповідає, що напередодні відкриття театру його команда інтенсивно попрацювала над рекламою та анонсом під кожну окрему категорію медіа: «Ми зараз живемо в такий час, що, не маючи грошей, а маючи ідею, дійсно цінну та заряджену силою людей, які готові над нею працювати, можна будь-який проект зробити подією, не маючи бюджету». Знайти правильний контакт з пресою радить засновниця «Дикого театру» та розповідає власний алгоритм співпраці зі ЗМІ.
Для кожного виду медіа вони написали той текст, який журналісту буде зручно взяти, скопіювати і поставити одразу в новини. Команда поділила всі київські ЗМІ, окремо згрупувавши телевізійників, радіо, інтернет-видання, критиків тощо. Причина: у кожного із них – своя стилістика, специфіка та подача матеріалу, хоча із єдиним меседжем: «У Києві відкривається «Дикий театр». Це дало результат: за 2 тижні до відкриття театру та першої вистави в українських ЗМІ було понад 50 матеріалів про цю подію.
Про квитки та важливість аншлагу
Вартість квитка, розповідає Ярослава, визначали «пальцем в небо», підгледівши ціни в інших театрах: «Я навіть подумати не могла, що 300 місць може не продатися. В мене навіть думки такої не було. І вони продалися. За 2 тижні знов був спектакль, і також продалися 300 місць».
Ярослава Кравченко (в центрі), фото — «Дикий театр»
А іще засновниця цього мистецького стартапу не приховує: протягом півроку існування театру вона не платила собі заробітну плату – забула:
— 100% проданих квитків привчили аудиторію, яка нас почула і почала до нас ходити, що в нас завжди аншлаг і немає квитків. Це також важливо для проекту, бо коли людина приходить за квитком, то треба трохи витримати паузу, щоб вже 2 людини стояло за квитками. Коли люди бачать, що продукт лімітований, це допомагає швидше реалізовувати і продавати його.
Як говорити про мистецький продукт
Особливий акцент, за словами Ярослави, має бути на візуальному оформленні продукту та на його описі. Варто ретельно добирати слова: «Перш ніж написати, що щось відбувається «вперше», потрібно 10 раз перевірити, чи справді це вперше. В нас в театрі для SMM є таблиця, де виписані всі заборонені слова, які взагалі не можна використовувати. Це, наприклад, слова «незабутні». «вперше», «яскраво», «неймовірно» тощо».
— Якщо коротко, то опис вистави має бути жвавою простою українською мовою, аби потенційний глядач зацікавився нею.