Ірина Яковчук, «Мрій.Грай.Дій» — про те, як працювати з гейміфікацією в освіті

Čytaty latynkoju
Ірина Яковчук, «Мрій.Грай.Дій» — про те, як працювати з гейміфікацією в освіті

Цьогоріч почався другий етап проекту, який початково є ініціативою трьох організацій: «Культурний діалог» (Кременчук), «urban curators» (Київ) та «Культурні географії» (Київ) за партнерства з Andreas Gottschalt (Німеччина). На даний час проект реалізовується в місті Новомосоковську Дніпропетровської області, за підтримки Німецького товариства міжнародного співробіництва «GIZ», і триватиме до травня 2018 року.

Про ідею виникнення проекту «Мрій.Грай.Дій»

— На форумі Participatory Urban Development, який влаштувала організація MitOst, ми познайомилися з експертом з геймифікації Андреасом Готтшальтом. Частиною програми форуму було створення спільних проектів між учасниками. Ми разом з Іриною Каць («Культурний діалог») вирішили поїхати до Андреаса в Ляйпциг, подивитися, як працює формат гейміфікації навчання. Тут ми на практиці побачили, що гейміфікація включена в учбовий процес, тобто ідея не працює на конкретний результат.

Так сталося, що паралельно з нашим візитом відбувався ремонт подвір’я в тій школі. І вчителі дали дітям завдання — спроектувати, що може бути на території майданчика. Такий партисипативний елемент учнів дуже підбадьорював, хоча в принципі проект реконструкції був готовий. Підхід нам здався дуже крутим в тому плані, що дітям дали можливість погратися і таким чином щось спроектувати. Ми придумали зробити щось подібне в Україні.

Підхід, звісно, був інакший, оскільки це була ініціатива громадських організацій, а не школи. Діти, вчителі та директори в Україні взагалі не знали що таке гейміфікація і як воно працює. Та й для нас це також був новий досвід взаємодії з державними освітніми установами. Ми вирішили, що круто було б не просто погратися з учнями, а як ціль — реалізувати проект. Тож вирішили це зробити так, щоб діти могли креативити, думати мріяти і дозволяти собі те, що їм зазвичай забороняють дорослі.

Чому обрано саме Дніпровщину

— Це проект з залученням, дітей, батьків, вчителів та жителів району до творення спільного простору на території школи. Перший раз він відбувався в Києві і Кременчуці (оскільки там локалізується ГО «Культурний діалог»). Ми вирішили, що порівняти результати проекту в різних школах, різних містах може бути показово і результативно. В рамках першої частини в нас були кошти лише на воркшопи та на ідейну розробку проекту. По тому, що підготували діти, архітектори розробляли ескізи по трансформації подвір’їв. Тоді нам не вдалося зібрати необхідну суму на спільнокошті, тому лише частково покрили витрати на меблі.

Цього разу проект фінансується повністю Німецьким товариством міжнародного співробіництва «GIZ», яке працює по території України, в тому числі в м.Новомосковську. Через те друга частина проекту проходить саме там. І якщо в першому варіанті в нас був інструментом Minecraft, ми співпрацювали з MicrosoftЯк працює лабораторія інтернету речей від Microsoft в Україні, то цього разу ми спробували використати LEGO.

Схема співпраці з учнями така: ми зустрічаємося, знайомимося, ходимо по ділянці і обговорюємо що безпечно/небезпечно, фотографуємо, аналізуємо, а вже згодом уявляємо ідеальний майданчик. Потім групуємо ці всі мрії по категоріях і в LEGO це все вибудовуємо. Можу сказати, що основою всього, що вибудували цього разу учні були рухливі дії: бігати, займатися вправами, грати.

Про критерії відбору для учасників

—  Школа, з якою ми зараз робимо проект, 9-річна. Оскільки нам потрібно, щоб діти були більш усвідомлені того, що вони роблять, то ми обирали учнів з 5 по 9 клас. Є ще декілька дівчаток з 4-го. Минулого разу з Minecraft були лише учні 5-9 класу, оскільки вимогою було володіння грою.

01/ 04

Про поточний етап проекту

Ми вже провели два воркшопи з батьками, вчителями та дітьми. Незабаром буде такий самий захід з сусідами тієї школи. Це відбувається теж у максимально ігровій формі, але в більшій мірі задля налагодження стосунків і хорошої модерації процесу. Ми проводимо спілкування, презентації, щоб зрозуміти що люди, які проживають неподалік, хотіли би на цьому майданчику робити. Просто прийти зробити, реалізувати проект — це не наш підхід. Люди мають відчувати відповідальність за той простір, який зробили за їхньої участі. Всі групи населення мають бути залучені. На жаль, там зараз немає ніякого облаштованого простору для прогулянок з дітьми чи пенсіонерів.

Цей проект покликаний стати не лише шкільним майданчиком, а й спільним для всього району. Ми дуже серйозно підходимо до моменту партисипації, щоб урахувати потреби всіх груп населення. Зараз має відбутися цей третій воркшоп і почнеться етап розробки проекту. Потім — затвердження з місцевими жителями, пізніше — розробка робочих креслень і вибір підрядників. Завершення плануємо на квітень-травень 2018-го, оскільки взимку це неможливо якісно зробити.

Про витрати

— Готового проекту ще немає, тому ми не можемо поки що сказати скільки це буде коштувати. Розпорядником коштів є наша організація і саме ми звітуємо перед німецьким партнером про їх використання. Я впевнена в тому, що бюджет буде використаний максимально ефективно. Взяти на себе ініціативу і контроль — було нашою ідеєю, оскільки тільки так ми можемо гарантувати відповідну якість проекту. А для нас якість дуже важлива!

Про особливості та перспективи гейміфікації в українській освіті

— Оскільки ми займаємося розвитком міських просторів, то інструмент гейміфікації ми використовуємо безпосередньо для реалізації цього завдання. Важливо показати різні інструменти, з якими люди можуть в майбутньому працювати. За такими інструментами — майбутнє. Важливо такі інструменти пропагувати і використовувати, зокрема у школах.

Людині для того, щоб мати хороший результат і бути зрештою щасливою, потрібно відчувати емоції. А гейміфікація дає можливість поринути у світ фантазій і в несерйозній формі робити серйозні речі.

Про очікуваний результат

— На жаль, зараз чітко вимальовується такий портрет середньостатистичний учня, який не дозволяє собі мріяти і фантазувати. Усі намагання відкинути межі і дозволити все стикаються тут же з «це неможливо», «це не реалізують», «це дорого», «це не дозволять». По-перше, нам би хотілося побороти цей страх.

Проект ми створили таким, щоби його можна було дублювати і масштабувати, — тобто в принципі, його можна в будь-якому місті чи селищі повторити. А ми з радістю поділимося думками як його реалізувати. По-друге, прагнемо, щоби це було не лише нашою ініціативою чи ініціативою громадської організації, — а саме локальним починанням, яке «проростає» зсередини.

Раніше ми розповідали вам про те, як гейміфікація та STEM / STEAM використовуються в ізраїльській освітіІзраїльська освіта та практики STEAM — чого варто повчитися Україні.