Анжеліка Юзькова
Ви ніколи не дивилися «Гру Престолів»
«Ми не сіємо» — путівник економікою та технологіями «Гри Престолів», не знаєте що таке «Скандал» і не можете назвати жодної «відчайдушної» домогосподарки? Думаєте, що не проводите багато часу перед телевізором і що взяти 30-денну перерву буде простіше простого? Ймовірно, ви помиляєтеся.
Середньостатистична доросла людина переглядає телевізор близько 2,8 годин на добу згідно з дослідженням про використання часу американцями. Його провело Бюро статистики праці. За даними іншого дослідження, це число є вдвічі більшим — 4 години і 15 хвилин щодоби. Ви можете скласти докупи весь час, який витрачаєте на перегляд телепрограм, і з’ясувати, до якої цифри наближається ваша тривалість перегляду.
Небезпечний телевізор
Багато досліджень було проведено на тему телебачення і його впливу на дітей. Адам Ліпсон, нейрохірург у IGEA Brain & Spine, стверджує, шо найкращим є дослідження Університету Тохоку в Японії. «Вони відзначили потовщення передньої зони кори головного мозку, яка пов’язана зі здатністю вербального мислення, а також пов’язали зниження рівня IQ із кількістю годин, проведених перед телеекраном», — каже фахівець. — «Окрім того, вони помітили потовщення в зоровій зоні кори в потиличній частині та гіпоталамусі, що може співвідноситися з рівнем агресії».
Дослідження за участі дорослих виявили зв’язок між переглядом телевізора й діабетом другого типу, депресією й навіть злочинністю, додає Ліпсон. За його словами, низка дослідників свідчать, що негативні наслідки перегляду телепередач настають в разі використання телевізора понад годину щодня. Вивчення електроенцефалограми показало, що перегляд телевізора переводить активність мозку із бета-хвиль в альфа-хвилі, котрі пов’язані зі станом замріяності і меншим використанням навичок критичного мислення.
Ерік Браверман, засновник і президент Path Foundation NY, неприбуткової науково-дослідної організації, котра опікується здоров’ям мозку, є більш прямолінійним: «Телевізор перетворює тебе на телепня», — говорить він. — «Телебачення гіпнотизує людей, живить пасивність і змушує вас менше займатися іншими видами активності».
Різко, але справедливо. Як тільки синє світло
Безсоння від «синіх екранів» — що варто знати наповнює кімнату, можна помітити, що стає важко відірватися. Перегляд телепередач — та звичка, яку більшість із нас надбали ще в дитинстві. Уся родина збиралася перед екранами, щоби подивитися «Санта Барбару», «Альфа» чи «Караоке на майдані». І покинути цю звичку може бути так само важко, як кинути палити. Отже, жодного телебачення, жодного Netflix
На платформі Netflix вийшов перший український серіал, жодних прямих трансляцій. Наскільки важко це може бути?
Подивимося на досвід Стефані Вози, американської письменниці й редакторки — та її чоловіка, котрі відмовилися від телевізора на 30 днів.
То що ж станеться, якщо вимкнути телевізор?
«Протягом перших кількох днів ми не знали чим нам займатися. Це було нашим буденним заняттям — дивитися будь-яку телепередачу після вечері, і раптом ми обоє були в ступорі через брак ідей. Тому ми пішли спати о 20:30. Потім настала нова буденність. Ми почали готувати разом, довше вигулювати собак, робити справи по господарству, котрі треба було зробити вже давним-давно. Вели прекрасні бесіди за келихом вина. Щоп’ятниці та щосуботи ввечері, коли ми не мали планів із друзями, ми слухали CBS Radio Mystery Theater на YouTube. Це — радіопрограма, яку ми обоє любили в дитинстві. І якщо перший тиждень «експерименту» був суцільною боротьбою прагнення увімкнути телевізор із вигадуванням інших занять, то другий і третій тижні стали часом, коли ситуація для мене почала змінюватися і фізично, і розумово. Найбільш помітним було те, що я почувалася менш виснаженою. Багато телепрограм, які ми звикли дивитися, містили елементи напруженості, драматизму та насильства (маються на увазі телепередачі провокативного соціального характеру, на зразок «Кохана, ми вбиваємо дітей» або «Говорить Україна» — прим.перекл.)» — так змальовує зміни письменниця.
«Дедалі частіше траснлюються телепередачі з елементами насилля, з метою утримання глядача в постійному страху», — погоджується із її спостереженнями Вілер Вінстон Діксон, професор кінорежисури в Університеті Небраски. — «Телебачення часто діє як свого роду віртуальна втеча від реальності. Проте воно ніколи не задовольняє відчуття порожнечі, а лише змушує глядача хотіти її ще більше».
Інший побічний ефект полягав у тому, що пара почала відчувати менше метушні, коли вони були не вдома. Не було потреби бігти додому, щоби встигнути на трансляцію телешоу. Неважливо чи стояла Стефані в черзі в продуктовій крамниці, чи шукала новий костюм синові, вона не хвилювалася через час. Їй навіть почало здаватися, що в неї побільшало терпіння та витримки.
До кінця «місяця без телевізора» авторка книг прочитала масу журналів, котрі залежувалися на тумбочці, прибрала в шафі, пожертвували 10 мішків побутових речей, які були більше непотрібні родині — а ще відвідала документальний фільм про мінімалізм і взяла сина із собою до Нью-Йорка на письменницьку конференцію, де вони провели час «як справжні туристи».
Що занадто, те не здраво
І все ж, телевізор — це не цілковите зло, зауважує дослідник Браверман: «Є велика кількість телепередач, котрі кидають виклик мозку, зокрема — на історичну тематику». За словами Еріка Бравермана, ми не мусимо навчатися щосекунди протягом усього життя. «Телевізор є величезним потенційним джерелом, якщо його правильно використовувати. Проблема в тому, що цей інструмент важко контролювати. Деякі речі мають більше руйнівних якостей, і телебачення — одне із них. Так само, як цукор — це оманлива їжа, так і телебачення — оманливе зображення життя» — наголошує він.
У Бравермана є формула для визначення «нормальної» кількості споживання телепродуктів: «Кожен потребує годину аеробних вправ щодня. Якщо ви робите зарядку годину, можете подивитися телевізор годину. Якщо ви тренуєтеся 2 години — дозволяється посидіти перед екраном стільки ж часу. Проте ніколи не проводьте перед телевізором більше часу, аніж витрачаєте на фізичні вправи».
Чи увімкнули вони телевізор знову?
«Я — ні. Мій чоловік знову почав дивитися гольф уночі. Я пишу цей матеріал на 33-й день експерименту, і я не дивилася жодного телешоу. І навіть не бачила останнього епізоду «Гарної дружини», який я записала й так не хотіла пропустити. А все через те, що найкращим у цьому експерименті було відчуття спокою, що оселилося в мені, та хвилі задоволення, що беруться нізвідки. Звучить божевільно, проте це правда. Я не хочу повертатися до минулих звичок. Принаймні, поки що» — переконана авторка родинного експерименту.
«Щастя з’являється від взаємодії між натхненням і потовиділенням», — каже Браверман. — «Усе, що не дає людині попітніти заради досягнення чого-небудь, дає хибні фантазії та нескінченне відволікання від розкриття повного потенціалу».