Головний архітектор Львова — про історію будівництва міста, невдалі споруди сучасників та бруківку

Čytaty latynkoju
Головний архітектор Львова — про історію будівництва міста, невдалі споруди сучасників та бруківку

Відкриває серію матеріалів про українські міста головний архітектор Львова Юліан Чаплінський. Про історію містобудування, вдалі та невдалі споруди і львівську бруківку — в розмові з архітектором.

Що сучасникам відомо про архітектурну спадщину Львова

Юліан Чаплінський

— Зі структури міста, заснованої за доби Галицько-Волинського князівства, збереглися лише кілька церков в районі Підзамче. А найбільш сформованим місто стало за епохи Ренесансу після готичного періоду. Отримавши магдебурзьке право, Львів будувався схожими на такі міста як Краків та Мюнхен.

Центральна частина Львова — це перша структура, яка дійшла до сучасності у більш-менш первозданному стані, оскільки її було оточено мурами. Після Великої пожежі Львів було фактично перетворено на зразок італійського Ренесансу. Пізніше, в ногу з усією Європою, Львів увійшов в епоху барокко.

Вже у XIX столітті, ставши столицею Галіції і Лодомерії, Львів отримав наступний містобудівельний поштовх

— Так сталося, бо австрійський уряд вирішив, що Львову, відповідно до його статусу новоспеченої столиці, необхідно надати столичний масштаб. На кшталт того, як зробили будівельники у Відні — розібрали мури навколо середмістя — так само зробили і у Львові. Таким чином ми отримали сьогоднішній проспект Свободи та частину вулиці Валової.

Окрім того, вплинуло на структуру сучасного Львова й те, що річку Полтву, яка на тоді була відкритою, було закопано та перетворено в каналізацію.

Насправді, то був період дуже грамотної архітектурної освіти — тоді була створена Львівська політехніка, де на той час не просто масово друкували дипломи, як у сучасних вишах. Тоді навчання в університетах було тим завданням, яке держава давала місту і контролювала. Відповідно, звідти випускалися видатні інженери і конструктори.

Та епоха залишилася основним асоціативним типажем для всіх львів’ян і гостей міста.

Місту пощастило, що воно було сформовано в одному ключі протягом одного лише XIX століття: тоді були забудовані Личаківський і Франківський райони, побудовано райони навколо середмістя Львова — і все це було зроблено в одному містобудівельному напрямку.

У всі часи, всі влади робили ставку на Львів: Австрійська імперія вважала його східною столицею, брамою зі Сходом та містом освіти, торгівлі, банків і культури.

В австрійського уряду навіть був грандіозний план: перетворити Львів на портове місто. Вони задумали з’єднати каналами річки, що впадають в Балтійське і Чорне моря, а також збудувати у Львові порт. На цей проект навіть знайшли фінансування, але австрійцям цей план завадила втілити Перша світова війна і розвал самої Імперії.

Згодом молода польська держава, яка була дуже амбіційна та модерністична, вирішила, що цей проект варто втілити, тому вони навіть взяли кредит у британському банку. Але їм на п’яти наступила Друга Світова війна — відповідно, ці гроші поляки вклали у боротьбу.

І на цьому моменті, на жаль, бурхливий розвиток архітектури Львова зупиняється. З іншого боку, варто радіти тому, що Львів не надто постраждав внаслідок Другої світової.

Друга хвиля впливу на містобудівну структуру — радянська доба

— Влада Союзу змінила парадигму: вони вирішили, що з інтелігентного міста освіти і науки Львів має перетворитися у місто робітничого класу. До початку війни Львів мав 300 тисяч населення. За часів комуністичного ладу до міста приєдналося багато навколишніх сіл і побудувалися десятки заводів. Таким чином Львів отримав радянські модерністичні райони: Сихів, Мазепи, Стрийська, Рясне — всі вони були побудовані для забезпечення житлом робітників заводів.

01/ 04
Львів, криті тенісні корти спортивного товариства “Спартак”, фото кінця ХХ століття

Що ми отримали після Незалежності — то це архітектурний вакуум. На той час, коли в Америці вже підходив до свого завершення постмодернізм — суміш класичних та сучасних великих форм — у Львові й досі не існувало сформованої архітектурної доктрини. Україна не мала планової економіки: вона копирсалася, намагаючись врятуватися. Це вплинуло на безідеологічність архітектури, тому містобудівельники, без яскраво вираженого вміння, намагалася творити як вміли і залишили на архітектурі Львова свій слід.

На відміну від доби Незалежності, архітектура радянської доби була створена під диктатом моди Союзу, базуючись на архітектурну пресу, яку публікувала Москва. Тому і Київ, і Львів після Незалежності отримали у спадок еклектичну архітектуру, повну різноманітних стилів.

Третя хвиля: творчість сучасників

— На сьогодні Львів переживає третій «бум» — попит на житло і недовіра до знищеної банківської системи спонукають львів’ян вкладати у нерухомість, їм ніде тримати гроші. Оскільки в Україні немає ринку соціального будівництва, наприклад, освітянських проектів — інстинкт самозбереження й надалі підштовхуватиме до того, що кожна людина має мати по квартирі. Ми й досі у періоді піраміди Маслоу — задовольняємо власні інстинкти.

Але за три останніх роки я помічаю певні амбіції: львівські забудовники відходять від поняття кількості, звертаючи увагу на якість будівель.

Якою має бути архітектура в місті

— В першу чергу — актуальною. Кожна будівля, яка створювалася у Львові у різний час, мала актуальну мову саме на той період. «Будинок з книжками» на площі Міцкевича, побудований архітектором Фердинандом Каслером для найбагатшого львівського бізнесмена Шпрехера, — це приклад того, якою може бути імперська мова.

Цей будинок — масштабний хмарочос, який формував проспект, який змінював психіку людей, що звикли до триповерхового Львова.

Насправді, якби не Перша світова війна і австрійська влада надалі лишилася у Львові — ми б отримали масштаб, схожий на Париж чи Відень в період розквіту Австрії: височезні 6-7 поверхові барокові будинки.

01/ 02

Вдалі і невдалі будівлі Львова — на думку головного архітектора

— Радянська епоха принесла нам декілька вдалих архітектурних зразків. Наприклад, готель «Львів», хоч і у дев’ятиповерховому масштабі, абсолютно спокійно формує проспект Чорновола, стаючи скромним фоном для вишуканого Оперного театру.

Та є і кілька невдалих прикладів архітектури, побудованих сучасниками, які настільки дратують і лякають людей, що львів’яни стають проти будь-якої нової архітектури. Наприклад, будинок на Валовій зроблений явно не в масштабі цієї вулиці, перевищений і неякісний. Він виглядає не так вишукано, як австрійські будинки, що стоять по сусідству.

Проте найбільшим злом, на мою думку, є торговий центр «Роксолана».

Для мене він як Стіна Плачу: це декорування під старовину вульгаризує середовище. Мені він нагадує бандитів часів Януковича, які будували в подібному стилі свої палаци

01/ 03
Готель “Львів”

— Талановита архітектура завжди є там, де є гроші. І що б там не говорили, в найбагатших країнах — розкішна архітектура. А там, де грошей немає, не буде і можливості для архітекторів практикувати свої навички. Саме тому на наших вулицях ми часто бачимо дешеві та недолугі архітектурні рішення.

Та я, все ж таки, залишаюся адвокатом архітекторів, оскільки в Україні перші скрипки грають забудовники, навмисно віддаляючи архітектора від безпосередньої участі у будівництві. Хоч у західних країнах архітектори відстояли свої права і відповідальності, та політика і гроші все одно перемагають: і у Відні, і в Лондоні, і в Чикаго.

Улюблені львівські будинки Юліана Чаплінського

— Мені подобається спадщина функціоналізму 1930-х років: нотаріальна контора на Саксаганського, 6 має лаконічний фасад з притаманною для функціоналізму хвилею. По будинку видно, що архітектор — мудрець, який не хоче говорити зайве. Своєю спорудою він сказав рівно стільки, скільки потрібно.

Можу виділити кампус Львівської Політехніки — він викликав у мене трепет ще з дитинства, бо я жив в околицях.

З сучасних споруд — центр Шептицького. Я брав участь у цьому проекті: ми працювали над макетами, планами і фасадами. Врешті-решт вийшло неочікувано краще, аніж я міг уявити собі. Центр вражав мене ще бувши зображеним на папері, а вживу він вразив мене в рази більше.

01/ 03
Центр Митрополита Андрея Шептицького

Бути бруківці чи не бути — точка зору головного архітектора

— У ті часи, коли клали бруківку, що лежить сьогодні у Львові, автомобілів ще не існувало. І технологій таких, як асфальтування, ще не було винайдено.

Я дуже ретельно вивчав це питання і фотографував приклади інших міст. У середньовічних містах, як, до прикладу, Брюгге, лежить бруківка, але там не їздять машини. А в таких містах, як Амстердам, у центрі міста, де навколо історичних місць їздять автомобілі, лежить матеріал, що імітує бруківку, яку вони спеціально винайшли. А от на пішохідній зоні вони залишили звичайну гранітну бруківку.

«Що стосується Відня — вони також часто міксують матеріали. На дорозі є асфальт, а там, де є пішоходи — з’являється бруківка. Вони також розробили асфальт спеціального складу, що полегшує пересування на візках та велосипедах»

Багаті міста постійно думають: як покращити якість життя людей? Натомість львів’яни запевняють: «Вібрація від машин нас не вбиває. Хоч і шум на 5-8 децибелів вищий — нам нормально, ми звикли». Німецькі колеги, з якими ми зараз працюємо, спостерігаючи за цим конфліктом, скажуть: «Якщо ви це допускаєте, значить, людське життя — не ваша цінність. Тому ваші люди вмирають років в середньому на 10 років швидше, аніж німці. Ми думаємо про вібрацію і шумові навантаження, які псують якість життя».

Ніхто не планує повністю забрати бруківку, але є вулиці, де, я вважаю, її категорично потрібно замінити: у транспортних вузлах, місцях паркування та на хідниках.

Місто має змінюватися відповідно до часу: колись у Львові світили гасові лампи, але ж чомусь ми замінили їх на електричні? Ми ж не залишили їх зі словами: «То є історичний Львів».

До слова, раніше ми спілкувалися з командою Pixalated Realities, яка родом із Одеси. Про міські простори в Україні та використання VR / AR для них — дізнавайтесяКоманда Pixelated Realities — про міські простори в Україні та використання VR / AR для них з інтерв’ю зі співзасновниками громадської організації Федором та Яною Бойцовими.