Сорок п’ять мільйонів: Чортків

Справа у тім, що Чортків — це місто церков різних парафій, які уживаються в удивовижу маленькому просторі. Звісно, можна говорити про певні парафіальні ігри, — до прикладу, як хто голосніше виб’є дзвін. Та на скільки магічним є місце, де священики при зустрічі спеціально наголошують на правильному наголосі у слові «Чортків». Якщо комусь раптом здалось, що він здобув пальмову гілку прочитавши із виділянням «О», то він програв. Принаймні так сказали отці. Коли вони у переважній більшості від всього населення у місті – важко сперечатись.

І про культуру

Приїхавши до Чорткова у суботу, я застала начальницю відділу культури у робочій формі на руїнах замку міста, де вона готувала фестиваль, — де вже наступного дня я спостерігатиму за нагородженням найактивніших містян та парадом патріотичних пісень у виконанні молодих талантів (за версією родичів та їхніх друзів). Оскільки місто у більшості певним ґатунком складене із родичів, то хвилюватись немає за що. Зрештою, стільки молоді на святах, організованих владою, мені ще не вдавалось зустрічати. Саме ці молоді люди відкрили мої очі на питання культури та її присутності у місті. Маючи погану, — чи то пак хорошу — звичку приїжджати до міст і чіплятись до мешканців із запитаннями про відвідані події культури у місті, (та й загалом проблеми, пов’язані із відповідями на це запитання), я отримувала достоту більше чи менше схожі тези. Та цього разу двом студентам вдалось полонити моє серце.

Вони зауважили справжній виклик, який влада поставила перед містянами: адже вона прибрала ятки з центру із їжею та атракціони (особливо їх турбував батут).

Про цей радикальний крок якось не далось поспілкуватись із мером, з яким уже наступного дня ми говорили за вранішньою кавою про місто та культуру у ньому. За час нашої розмови він кілька разів привітався із перехожими та уточнив у пересічних людей відмінно юнацького віку про їхні справи. Мера міста Чорткова виділяють за любов до спорту, тому подивування не викликає справа відновлення стадіону. Зрештою певне змішання спорту та культури мене звісно змусило повернутися до роздумів про античний світ, Олімпійські ігриНайтехнологічніша Олімпіада — 8 інновацій, які показує Південна Корея та трактування культури та мистецтва як такого, — але факт культурного шоку не відбувся.

У власному темпі

Місто в принципі не викликає шок та динаміки, — але у цьому його велика перевага. Не усі населені пункти мають змушувати розписувати день посекундно, десь ж потрібно писати романи. Навіть у мене, людини без наміру написати книгу, в центрі Чорткова за кавою з ятки для смакування при ходьбі виникало бажання прилаштуватись на якійсь з лавок та розпочати розділ «Про». Я навіть спробувала це зробити, поки чекала на одну із нетиповіших мешканок міста. Мені видається, що саме цей специфічний темпоритм місця і затримує таких, як вона.

Спочатку декілька годин я слухала про її анімовані роботи, які вона робить сама, іноді для себе, іноді для музичних гуртів (до прикладу, гурт «Мері»), і які вона робить із дітьми, яким викладає. Розмовляючи у майстерні, — тобто у місті, — де це Стається, хочеться ще більше загрузнути у безчасся, аби також Cтати. Плавно ми перейшли до журналістики і ще у довгій дорозі до місця, де я мала провести свою ніч, — єпархії — довго обговорювали відсутні журналістські стандарти, польову роботу і загалом давали оцінку того, куди ми йдемо. А йшли ми у темені до серця Чорткова, де раніше у підвалах були катівні НКВС (тобто до вже поснулої єпархії).

Пізніше за порадою аніматорки, почасти за допомогою БУР-івців, які покинули це місто за кілька днів до мене, я зустрілась ще з двома представниками активно-неактиної культури міста. Безумовно, що вони всі знались та були пов’язані спільними проектами. Мені, звісно, бракувало дисиденстької групи у самій групі, аби вона рухала останню до постійних пошуків, (і не собі заміни, а навпаки — пошуків доведення права на кращість).

Як ми знаємо конкуренція достоту неприємна, але таки допінгова річ. Хоча авангарду у Чорткові, особливо у літературі завдяки одному літературному проекті, не бракує. Щоправда цей проект вже радше у минулому. За свідченням очевидця-організатора, цей проект — читання — часто відбувались у по-берлінському задимленому закладі, де всі охочі та стійкі зустрічали сонце (або проводжали місяць).

Спокійний розмірений рух, який почасти нагадує його відсутність, — ось що ви зустрінете у місті Чортків. Та коли я дописала цей текст й зрештою пригадала атмосферу міста, мені стало дуже прикро, що серед проектів там я потрапила тільки на фестиваль від влади, де темпоритм був за зразком загально прийнятого ґатунку — уніфікованого для всіх міст України. А так би кортіло засмакувати саме той захід, який робили б за зразком і з характером Міста. Щоб якийсь молодий поет під звуки розміреного міркування розповідав те, що його турбує тут і зараз, — а у відповідь чортківці плескали, також розмірено, а сонце тільки би прокидалося.

Тягне-таки на слово це місто.

#45 мільйонівСорок п’ять мільйонів: Конотоп — це кожен з нас, це унікальний космос, який об’єднаний одною країною, одною метою. Ще раніше «Будуємо Україну разом» почали їх об’єднувати у своїх волонтерських таборах, але цього року ми вирішили розповісти вам про тих, хто творить своє місто у своєму ж місті.