Aa Aa Aa
Aa Aa Aa
Прочитати вголос
Зупинити читання

Сорок п’ять мільйонів: Конотоп

Sorok p'jať miľjoniv: Konotop

Від редакції: Містами України продовжуємо мандрувати разом із Євою Якубовською — журналісткою, режисеркою та учасницею програми БУР («Будуємо Україну разом»). На черзі — Конотоп
Vid redakciї: Mistamy Ukraїny prodovžujemo mandruvaty razom iz Jevoju Jakubovśkoju — žurnalistkoju, režyserkoju ta učasnyceju programy BUR («Budujemo Ukraїnu razom»). Na čerzi — Konotop
Čytaty latynkoju

Спеціальні можливості

Прочитати вголос
Зупинити читання
Контрастна версія
  Весь час, коли думала про Конотоп і букви довкола цього міста, штучно створювала вже відомий медійно образ спортивної мекки, а ще патріотичного осередку північно-східного регіону. Та коли прийшов час букви відпустити з голови залишилась лише заповільнений джаз на бекґраунді. Мабуть, це найдивніший образ, який конотопці чули стосовно себе. І я з ними буду солідарна, це радше емоційний несвідомий образ, аніж чітко вибудуваний. Зрештою як і саме місто, яке себе ще шукає. Між тут і там. Історично-географічно складається, що малі міста часто мають пояснено велику любов-білу заздрість до своїх найближчих географічних колег. І якщо на хворобу порівняння не хворіє кожен мешканець, то кожен третій, хто ще не виїхав, обов’язково згадує у розмові про те, що ТАМ, у цьому випадку там — це Полтава, — є такі-то активності, і взагалі, коли я там навчався… Читайте також: Сорок п’ять мільйонів: Подільськ І тут для песимістично налаштованих радикалів хочу наголосити на ще одній закономірності малих міст, яку я виводжу лише на власному досвіді. Але після 16 міст мені цього не мало, сподіваюсь і вам також. Так от — малі міста сповнені своїх мрійників. І часто це вже зрілі молоді люди із відносно стабільним заробітком та реалізованим Я у професії, які хочуть жити не у Полтаві, а у Конотопі і мати дозвілля окрім будинків культури та Конотопських битв. Попри те, що фестиваль Конотопська битва за версією усіх опитаних перехожих протягом двох днів є культурною візиткою міста (за нею зрештою впізнають саме місто мешканці й інших міст навіть, якщо вони там ніколи не були). Зрештою у цьому нас активно намагалось переконати місцевий відділ культури, який можна охарактеризувати як патріотично спрямована пропагандиська (у хорошому сенсі на скільки це можливо) інституція. Формою для цього патріотизму є не лише сцена у центрі міста із патріотичними піснями, але й свята на віддалених районах такого ж характеру. Децентралізація, шановні. Якщо для більших міст це вже радше звична справа, то для менших – це справжня контрольована ракета. Але у переліку якісно нехай навіть пропагандиської патріотичної роботи, це все. Коли я їхала у місто, ті хто там вже побував налаштували мене на свідому владу, на молодий колектив у самому управлінні культури, а отже, на усі переваги нового сучасного, читай якісного, організаційного апарату. Але я радше побачила старий непрацюючий кінотеатр у центрі міста, де влаштовують весілля, а побіжно ще відбуваються виставки місцевих художників. До речі, у цьому ж кінотеатрі базується саме управління культури. Мені, будь ласка, два напої. Не будемо про сумне, тому що джаз затягує, як і кожне перспективне місто із мрійниками. До прикладу, якщо когось цікавить, де можна позмагатись у публічному читанні чи випити найсмачнішого домашнього лимонаду – беріть терміново квитки до Конотопа. Погоджусь з тими, хто загресується на другу позицію, але хочу сказати, що і перша пов’язана із назвою напою Узвар. Та дозвольте захистити свої позиції. Лимонад – це ніяк не продукт культури, проте, як на мене для Конотопа, це — першопричина культури. Адже саме простори, які стають осередком для зібрання не лише шанувальників шашликів, перетворюють мрії в ідеї саме через свої чотири стіни. Так у чотирьох стінах Лабіринту (назва закладу із домашнім лимонадом) було знайдено кілька зустрічей, вечірок, також підтриманий фестиваль публічного читання і спрогнозовано знайдення перформансів, концертів, презентацій. Тепер Узвар. Слово, яке на перший погляд, не сповнене українського звучання, промовляє саме українською. Команда фестивалю публічних читань, яка за усіма спостереженнями, складається із однієї невпинної людини довкола якої формуються й інші команди, що не лише допомагають у створенні фестивалю, але й проводять свої фотосушки. І тут можна висловити подяку владі за підтримку у вигляді незаважання та сприяння у вигляді моральної підтримки. Ми. Мені мало самих містян. Дуже відчутно певну меланхолію, мабуть, саме через це у нас заграв джаз. Занадто велика відстороненість від того, що відбувається, тих, хто є. І нехай я помиляюсь, адже за словами однієї з акторок незалежного аматорського театру Ми їхні вистави як дорослі, так і дитячі збирають зали по 200 людей. А це показник і для великих міст. Читайте також: Сорок п’ять мільйонів: Херсон Проте той же Узвар-фест за фотографіями влітку на відкритому просторі з безкоштовним, а радше призовим інтертейментом зібрав команду БУРу, яка у цей час була у місті, групу організаторів та їхніх близьких друзів, ну, й десяток перехожих. Хочеться бачити Ми Конотопу, але поки я побачила чудових мрійників. Чекатимемо, поки їх стане 88 тисяч. #45 мільйонів — це кожен з нас, це унікальний космос, який об’єднаний одною країною, одною метою. Ще раніше Будуємо Україну разом почали їх об’єднувати у своїх волонтерських таборах, але цього року ми вирішили розповісти вам про тих, хто творить своє місто у своєму ж місті.

Весь час, коли думала про Конотоп і букви довкола цього міста, штучно створювала вже відомий медійно образ спортивної мекки, а ще патріотичного осередку північно-східного регіону. Та коли прийшов час букви відпустити з голови залишилась лише заповільнений джаз на бекґраунді. Мабуть, це найдивніший образ, який конотопці чули стосовно себе. І я з ними буду солідарна, це радше емоційний несвідомий образ, аніж чітко вибудуваний. Зрештою як і саме місто, яке себе ще шукає.

Між «тут» і «там»

Історично-географічно складається, що малі міста часто мають пояснено велику любов-білу заздрість до своїх найближчих географічних колег. І якщо на хворобу порівняння не хворіє кожен мешканець, то кожен третій, хто ще не виїхав, обов’язково згадує у розмові про те, що ТАМ, у цьому випадку там — це Полтава, — є такі-то активності, і взагалі, «коли я там навчався…»

Читайте також: Сорок п’ять мільйонів: Подільськ

І тут для песимістично налаштованих радикалів хочу наголосити на ще одній закономірності малих міст, яку я виводжу лише на власному досвіді. Але після 16 міст мені цього не мало, сподіваюсь і вам також. Так от — малі міста сповнені своїх мрійників. І часто це вже зрілі молоді люди із відносно стабільним заробітком та реалізованим Я у професії, які хочуть жити не у Полтаві, а у Конотопі і мати дозвілля окрім будинків культури та Конотопських битв. Попри те, що фестиваль «Конотопська битва» за версією усіх опитаних перехожих протягом двох днів є культурною візиткою міста (за нею зрештою впізнають саме місто мешканці й інших міст навіть, якщо вони там ніколи не були).

Зрештою у цьому нас активно намагалось переконати місцевий відділ культури, який можна охарактеризувати як патріотично спрямована пропагандиська (у хорошому сенсі на скільки це можливо) інституція. Формою для цього патріотизму є не лише сцена у центрі міста із патріотичними піснями, але й свята на віддалених районах такого ж характеру.

Сорок п'ять мільйонів: Конотоп

Децентралізація, шановні

Якщо для більших міст це вже радше звична справа, то для менших – це справжня контрольована ракета. Але у переліку якісно нехай навіть пропагандиської патріотичної роботи, це все.

Коли я їхала у місто, ті хто там вже побував налаштували мене на свідому владу, на молодий колектив у самому управлінні культури, а отже, на усі переваги нового сучасного, читай якісного, організаційного апарату. Але я радше побачила старий непрацюючий кінотеатр у центрі міста, де влаштовують весілля, а побіжно ще відбуваються виставки місцевих художників. До речі, у цьому ж кінотеатрі базується саме управління культури.

Мені, будь ласка, два напої

Не будемо про сумне, тому що джаз затягує, як і кожне перспективне місто із мрійниками. До прикладу, якщо когось цікавить, де можна позмагатись у публічному читанні чи випити найсмачнішого домашнього лимонаду – беріть терміново квитки до Конотопа. Погоджусь з тими, хто загресується на другу позицію, але хочу сказати, що і перша пов’язана із назвою напою «Узвар». Та дозвольте захистити свої позиції.

Лимонад – це ніяк не продукт культури, проте, як на мене для Конотопа, це — першопричина культури. Адже саме простори, які стають осередком для зібрання не лише шанувальників шашликів, перетворюють мрії в ідеї саме через свої чотири стіни. Так у чотирьох стінах Лабіринту (назва закладу із домашнім лимонадом) було знайдено кілька зустрічей, вечірок, також підтриманий фестиваль публічного читання і спрогнозовано знайдення перформансів, концертів, презентацій.

Тепер Узвар. Слово, яке на перший погляд, не сповнене українського звучання, промовляє саме українською. Команда фестивалю публічних читань, яка за усіма спостереженнями, складається із однієї невпинної людини довкола якої формуються й інші команди, що не лише допомагають у створенні фестивалю, але й проводять свої фотосушки. І тут можна висловити подяку владі за підтримку у вигляді незаважання та сприяння у вигляді моральної підтримки.

Сорок п'ять мільйонів: Конотоп

«Ми»

Мені мало самих містян. Дуже відчутно певну меланхолію, мабуть, саме через це у нас заграв джаз. Занадто велика відстороненість від того, що відбувається, тих, хто є. І нехай я помиляюсь, адже за словами однієї з акторок незалежного аматорського театру «Ми» їхні вистави як дорослі, так і дитячі збирають зали по 200 людей. А це показник і для великих міст.

Читайте також: Сорок п’ять мільйонів: Херсон

Проте той же Узвар-фест за фотографіями влітку на відкритому просторі з безкоштовним, а радше призовим інтертейментом зібрав команду БУРу, яка у цей час була у місті, групу організаторів та їхніх близьких друзів, ну, й десяток перехожих.

Хочеться бачити «Ми» Конотопу, але поки я побачила чудових мрійників. Чекатимемо, поки їх стане 88 тисяч.

#45 мільйонів — це кожен з нас, це унікальний космос, який об’єднаний одною країною, одною метою. Ще раніше «Будуємо Україну разом» почали їх об’єднувати у своїх волонтерських таборах, але цього року ми вирішили розповісти вам про тих, хто творить своє місто у своєму ж місті.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Додати коментар

Такий e-mail вже зареєстровано. Скористуйтеся формою входу або введіть інший.

Ви вказали некоректні логін або пароль

Вибачте, для коментування необхідно увійти.

1 коментар

спочатку нові
за рейтингом спочатку нові за хронологією
1
Валентина

У авторки уявлення про місто склалось дуже хибне... Корінні конотопці не впізнали в цьому дописі свого міста(((

Ще

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: