💍 Lord of the Rings — на 20-річчя кінотрилогії. Частина третя — три стовпи творення

Отже, в попередніх двох частинах ми дізнались про першоджерело і не дуже вдалі спроби екранізації, а також про дев’ять кіл пекла, які пройшов Пітер Джексон, щоб здійснити свою мрію і таки зняти свого «Володаря Перснів». Третя та четверта частини розповіді будуть присвячені власне продакшену, яким чином тисячі дуже талановитих людей протягом майже 7 (!) років створили те, що ми сьогодні називаємо однією з найвеличніших екранізацій в історії.

🎥 Impossible — is nothing!

Особисто мене з кінотрилогією познайомив свого часу однокласник, який якось на перерві запитав мене, чи бачив я цей «властєлін калєц»? Я щось таке чув, але чесно зізнався, що фільм не бачив, після чого однокласник приніс мені касету VHS (ліцензовану, не подумайте!), щоб я заповнив цей пробіл, і додав, що фільм топовий, і він навіть чув, що вже знімають другу частину. Я повірив йому на слово, тож ми вирішили чекати, коли ж її дознімуть, бо фільм таки дійсно виявився топовим. Ми і не підозрювали, що не тільки друга, але і третя частина на той момент були вже давно зняті, і проходили стадію постпродакшену. Але ми і слова «постпродакшен» тоді не знали, тож нам пробачається.

Як уже згадувалось, в New Line Cinema вирішили ризикнути та запустити у виробництво одразу всю трилогію. Хоча трилогією «Володар Перснів» тоді ще навіть не став, адже після благословенної пропозиції голови компанії про три фільми Джексону з колегами треба було терміново перекроювати сценарій з двох частин на три. Але про це трохи згодом.

Хід босів New Line був зрозумілим, зняти одразу всю трилогію було б значно дешевше, ніж знімати окремо кожен фільм. З іншого боку, якщо випускати по одній частині, то можна вчасно схаменутись і прикрити лавочку, якщо раптом щось піде не так. Провал одразу всієї трилогії був би роковим як для студії, так і для самого Джексона. Але Пітер так надихнув всіх на зустрічі, що ризик виглядав виправданим. Навіть сьогодні, через 20 років після прем’єри «Братства Персня», продакшен такого масштабу виглядає як щось абсолютно екстраординарне, а в кінці 90-х це взагалі було повним божевіллям. Нагадаю також, що мейджор студії на той час вважали, що «фентезі фільми не приносять грошей», тож знаючі люди просто крутили пальцями біля скроні.

Боромир з друзями

Зйомки тривали більше року, розмах був безпрецедентним. Вся команда, задіяна у виробництві, нараховувала понад 2400 осіб. Ще кілька цифр для більшої наочності. Кількість персональних ролей (тобто героїв, які не відносяться до масовки і говорять хоча б 1-2 репліки за фільм) досягла 114. Що стосується масовки, то кількість акторів, яких було задіяно під час зйомок, перевищила 20 тисяч. Після таких чисел може скластись враження, що всі битви дійсно знімали з реальною кількістю воїнів, але це звісно ж зовсім не так. Наприклад, у легендарній сцені, коли кіннота Рогану приходить на допомогу Мінас-Тіріту і атакує орду орків, ту саму «десятитисячну армію» зіграли 250 вершників. До речі, ця ж сцена поставила рекорд по кількості коней, яких використали в кадрі.

Робота художників-постановників, костюмерів та гримерів теж вражає уяву. Для трилогії було пошито 19 тисяч костюмів, при чому практично кожен унікальний костюм був виконаний у 30-40 копіях, не тільки для основного касту, але і для каскадерів з дублерами. Вже згадувана нами компанія Weta Workshop, вірний помічник Джексона, створили в загальній кількості 48 тисяч одиниць обладунків, зброї та артефактів. Самих тільки стріл було створено близько 10 тисяч (варто зазначити – цілком реальних, не бутафорських), а луків – 500 штук. Тобто Леґоласу було з чим попрацювати. Для чотирьох гобітів було виготовлено 1800 пар велетенських волохатих ніг.

Дизайн різних створінь з легендаріуму Толкіна теж зайняв гігантський пласт роботи. Було створено 1800 тіл та близько 10 тисяч голів для орків різних мастей. Довгий час ходили чутки, які в 2021-му році підтвердив Елайджа Вуд (виконавець ролі Фродо), що один з орків був розроблений персонально як уособлення Гарві Вайнштайна. Таким чином команда відплатила продюсеру за всі негаразди минулої роботи. Тіло павучихи Шелоб було натхненне реальним австралійським павуком, а варґи, на яких їздили орки, були гібридами вовків, гієн та ведмедів. Веселі асоціації у художників були стосовно Ґолума, його створили, надихаючись в тому числі самим Іґґі Попом, а саме його культовим виглядом без футболки – худі сухі м’язи обтягнуті шкірою. Дивує тільки те, чому Ґолум ні разу так і не сказав Фродо «And now I wanna be your dog».

Ну одне ж лице!)

Словом, майже 2,5 тисячі крутих спеціалістів потрудились справді на славу. Але, ні в якому разі не намагаючись применшити титанічні заслуги художників, гримерів, костюмерів, реквізиторів та інших, на суб’єктивну думку автора справжня велич трилогії тримається на своєрідних трьох стовпах. Про них і поговоримо детальніше далі.

Ще одні “близнюки”)

✏️ Best Adapted Screenplay

Як взагалі можливо перетворити на сценарій книгу, в якій пів мільйона слів, навіть якщо в тебе є 9-10 годин екранного часу? Якщо сам Стенлі Кубрик сказав про «Володаря Перснів» unfilmable, то хто на таке здатен?

Тим не менш, Пітер Джексон не особливо зважав на нібито неможливість завдання. Перші варіанти сценарію були написані разом з його одвічною partner in crime Френ Уолш, а також новозеландським сценаристом і драматургом Стівеном Сінклейром, та заслуженою толкіністкою Філіпою Бойенс, яка на момент початку роботи з Джексоном читала «Володаря Перснів» цілих сім разів.

Як же виглядав сценарій двосерійної саги, який початково Джексон пітчив Вайнштайну? Фродо все ще ніс Перстень Влади до Мордору, але через зовсім невеликий хронометраж, решта деталей були дуже сильно видозмінені. Дві частини були розраховані приблизно на 2,5 години кожна. Перша включала більшість подій «Братства Персня» та «Двох Веж» і мала б закінчитись відправкою Ґендальфа та Піпіна до Мінас-Тіріту. Ельфійський ліс Лотлорієн був зовсім відсутнім в сюжеті, герої зустрічали Ґаладріель та її дзеркало ще в Рівенделі. Роль Ґолума обмежувалась тим, що він атакував Фродо ще в братстві, після чого Перстень випадково потрапляв до рук Боромира. Всі події в Рогані відбувались лише у Гельмовому Яру, королівську резиденцію в Едорасі повністю прибрали, а в битві з полчищами Сарумана брала учать також Арвен. Фродо в кінці фільму з допомогою Сема вбивав одного з назґулів.

Друга частина була більш-менш схожою на те, що ми зрештою побачили в третьому фільмі, окрім того, що додалась сексуальна сцена між Араґорном та Арвен, а остання ще й вбивала Короля-Чаклуна під час битви замість Еовін. Втім, справедливості заради варто зазначити, що в двосерійній версії знайшлось і місце деяким персонажам, які зникли у підсумку в кінотрилогії. Наприклад, там були сини Елронда – Елладан та Елрогір, ельф Ґлорфіндел, а також гостинний фермер Меґґот в Ширі, від якого у фільмі залишились тільки грізний голос та погрозлива коса над полем, коли він женеться за Мері та Піпіном, які його обікрали на початку «Братства Персня».

Фродо був більш войовничим

Варто також згадати, що працюючи на сценарієм, Пітер Джексон з командою активно радились з фанатами з приводу різноманітних питань, і навіть організували таємний злив сценарію на популярний тоді інтернет-ресурс Ain’t It Cool, щоб отримати коментарі та думки стосовно їх роботи.

На щастя, робота з Вайнштайном закінчилась як страшний сон, а New Line вже приготували купу грошей на трилогію, тож у Джексона з Френ Уолш та Філіпою Бойєнс, яку на той момент взяли у повноцінну співавторку, з’явилась приємна головна біль щодо переробки сценарію та суттєвого розширення історії. Тріо сценаристів проробили без перебільшення грандіозну роботу над монументальною книгою Толкіна. Сам Джексон порівнював свою команду зі скульпторами, які хірургічно та обережно відсікають все зайве з велетенської брили.

В першу чергу було прийнято рішення будувати всю трилогію навколо історії Фродо, який несе Перстень до Мордору. Стривайте, запитаєте ви, але ж так воно і є в книзі, що там перебудовувати? Звісно, історія Персня — центральна в творі Професора, але в книгах також дуже багато інших, не менш, а подекуди і більш важливих сюжетних ліній, які не тільки переплітаються з долею Фродо, але і йдуть паралельно та незалежно їй. У фільмах усіх їх свідомо посунули на другий план, а зайві прибрали зовсім, зробивши основним каркасом трилогії саме квест двох гобітів до Вогняної Гори. Але гобіти йшли туди не самі, адже персонажем, який виграв найбільше від перетворення дилогії в трилогію, став Ґолум. Замість епізодичної появи у фільмі, Ґолуму змогли врешті прописати повноцінну арку персонажа, і навіть додали його історію в якості прологу до третього фільму. Ґолум став повноцінним випуклим героєм, який відіграє одну з найважливіших ролей в історії.

Пролог майстерно вводить нас в курс справи

Другим важливим рішенням було приведення всієї оповіді до лінійної структури. В книгах автор нерідко повертався назад в часі, щоб розповісти про ті чи інші події з інших перспектив, а також розводить різні сюжетні гілки по різним частинам. У кіноадаптації все розвивається лінійно, покроково, події випливають одна з одної, та часових розривів немає зовсім. Ще одним здобутком сценарної майстерності Джексона і ко став пролог до «Братства Персня». Це була задача з зірочкою, адже на початку фільму треба було дати змістовне уявлення про світ та його події всім глядачам, незалежно від ступені їх ознайомлення з першоджерелом. Пролог повинен був бути настільки простим та ємким, щоб навіть люди, які вперше чують прізвище Толкін, одразу зрозуміли що до чого, як влаштований цей світ, та які в ньому основні конфлікти. Нагадаю, що Професор створював свій легендаріум все життя, прописуючи все нові і нові подробиці. Пітер Джексон з співавторами ввели в курс справи усіх без виключення глядачів менше ніж за 7 хвилин прологу. До речі, спочатку начитувати його мав Фродо, але згодом автори передумали і вирішили, що історію світу має розповідати хтось більш респектабельний та досвідчений. Так вступний монолог прочитала Кейт Бланшетт у ролі Ґаладріелі (яка, між іншим, є найстаршим створінням світу Середзем’я серед персонажів, представлених у фільмі, за виключенням Саурона).

💔 Арвен + Араґорн = багато сумнівів

Повертаючись до персонажів, важливі трансформації спіткали не лише Ґолума, але і Арвен. При чому тут сценаристи вже не просто розширили арку героя доступним матеріалом з книги, тут вони фактично вступили у конфронтацію з самим Толкіном! Адже в книгах автора роль Арвен дуже епізодична та, прямо скажемо, схематична. Вона існує десь на фоні, як суджена наречена для Араґорна, і з’являється в тексті всього двічі. В початковій версії, як уже згадувалось, сценаристи взагалі хотіли зробити з Арвен бравого воїна, та віддати їй всю сюжетну лінію Еовін. В трилогії підхід трохи змінили. Хоча Арвен все ще залишилась бойовою ельфійкою, та прибрала таки до своїх рук діяльність іншого персонажа, на цей раз Ґлорфіндела (саме він в книгах рятує Фродо від назґулів на шляху в Рівендела після поранення). Але головним надбанням стала також добре прописана арка, в якій Арвен протягом трилогії стоїть на роздоріжжі і змушена обирати між коханням до смертного Араґорна та вічним життям у Валінорі. Її вагання, конфлікт з батьком, моральна підтримка Араґорна та зречення безсмертя заради коханого — все це зробило Арвен справді живим та об’ємним героєм саги. Ефектом доміно це збільшило присутність та роль Еовін, яка таки з’явилась в екранізації та теж додала трохи пристрастей та переживань. Словом, Джексон, Уолш та Бойенс переосмисли творчість Толкіна в більш феміністичному ключі, не зациклюючись лише на всепоглинаючій маскулінності книжного епосу.

Прекрасна Арвен

Та головною трансформацією персонажа у фільмах, порівняно з книгами, можна назвати самого Араґорна. Це може здаватись дивним, адже це по суті другий чи третій за важливістю герой всієї саги. То що ж там можна було так глобально переосмислити? Невже він не був королем в книгах? В тому то й справа, що в книжній трилогії Араґорн по суті був королем із самісінького початку. В тексті Толкіна, коли він тільки з’являється в «Братстві Персня», він вже знає, що він король, він поводить себе як король, який йде до свого трону, там це просто питання часу та вдачі. І, до речі, свій легендарний меч Андуріл, той самий перекований меч Ісілдура, яким зрубали Перстень з руки Саурона, Араґорн в книгах отримує вже на початку. Це вже його меч, королівський, залишилось тільки дістатись Ґондору, побороти зло та повернути трон. Сценаристи трилогії вирішили, що такий підхід надто примітивний, плаский та нецікавий з точки зору кіно. Адже фактично Араґорн зовсім не розвивається як герой, він постає вже готовим з початку. Так, в кінотрилогії Бурлака став вагаючимся. Він пам’ятає про спокусу Ісілдура і боїться своєї спадкової слабкості. Він не готовий бути королем, і поки не збирається претендувати на трон. Всі три фільми Араґорн проходить шлях становлення і перетворення. Бурлака поступово перетворюється на Короля. Від цього назва третьої частини набуває особливого відтінку, адже король повертається як в буквальному, так і в метафоричному сенсах.

Повернення Короля

В якийсь момент, Джексон придумав і навіть зняв сцену очного поєдинку Араґорна з Сауроном біля Чорних Воріт в кульмінаційній битві. Але від настільки прямолінійного кроку зрештою відмовились і на постпродакшені Саурона в бою замінив гігантський троль. Джексон потім говорив, що поєдинок один на один був не в стилі Араґорна та не демонстрував його істинний героїзм, який проявлявся не в бійці з головним босом, а в самопожертві себе заради вищої місії Фродо.

🔍 Диявол в натяках

Зрозуміло, що повністю по літерам перенести таку масштабну книгу на екран, хоч би і в три фільми, неможливо. Тож багато чим, а також ким, Джексону і ко довелось пожертвувати, во ім’я Фродо, і Персня, і коронованого Араґорна. Мабуть, найбільше негодування та жаль зі сторони фанатів викликала відсутність в «Братстві Персня» одного з найяскравіших та найбільш загадкових персонажів книги — звісно ж мова про Тома Бомбадила. Таємнича істота, яка імовірно є ровесником всього Середзем’я, веселий бородатий дядько в жовтих чоботах, який говорить віршами та не підпадає під чари Персня. Сам Джексон прямо пояснив, чому Бомбадила немає в екранізації — на думку режисера, цей персонаж ніяк не рухає історію, і в епізоді з його появою весь наратив ніби стає на паузу. Ще один ексцентричний герой, якого оминула екранізація — такий собі Ґан-бурі-Ґан, вождь лісного народу з Друаданського лісу. В книгах його роль надзвичайно важлива, адже він за домовленістю з Араґорном проводить таємними тропами в обхід багаточисленних ворожих засідок все військо Рогану на шляху до битви під Мінас-Тірітом, таким чином вносячи один з вирішальних внесків в перемогу об’єднаних сил. Вирізали сценаристи і цілі шматки історії. Так, наприклад, після знищення Персня гобіти повертаються в Шир, де царюють мир і злагода. Це у фільмі. А от в книгах — вдома ліверпульська ширська четвірка піднімає збройне повстання проти злих людей, які захопили їх край. Втім, основну канву команда все ж зберегла, хоча голоси невдоволених лунали навіть від людей з прізвищем Толкін (про це поговоримо в заключній частині).

Том Бомбадил і Ґан-бурі-Ґан

Втім, навіть відрізаючи щось від книги, тріо сценаристів проявили неабияку повагу до першоджерела, залишивши багаточисленні підказки та натяки, помітні лише відданим фанатам. Зізнаюсь чесно, я сам помітив тільки дві пасхалки, хоча їх насправді більше. До прикладу той же Бомбадил все ж таки живе у кінотрилогії, а точніше живуть його слова про мерзенних створінь, які «гризуть, кусають, ламають, рубають, палять», от тільки у фільмі їх промовляє ент Древлен. Також текст книги Толкіна рясніє віршами та піснями, особливо їх полюбляють ельфи та гобіти, хоча і інші народи теж мають чим похизуватись. У фільмі пісень обмаль, але прислухайтесь якось, наприклад, що бурмоче собі під ніс Ґендальф, коли вперше з’являється на екрані, в’їжджаючи в Шир. Це пісня “The Road goes ever on and on…”, авторства Більбо, яка з’являється ще в тексті «Гобіта», та повторюється у «Володарі Перснів». Ще один приклад — пісня «Плач по рогіримам», яку в книзі співає Араґорн перед в’їздом в Едорас, а от у фільмі «Дві Вежі» перші строки пісні «Де зараз кінь, і де вершник? Де зараз ріг, що сурмив тут?..» промовляє король Рогану Теоден в драматичний момент, коли його одягають в обладунки перед смертельною битвою. Таким чином сценаристи ніби повертають роганський фольклор в уста їх короля у вирішальний для нього момент. Дуже символічний та глибокий момент.

“Where now are the horse and the rider?”

І нарешті, моя улюблена пасхалка, помітивши яку, я був вражений глибиною пропрацювання тексту книги при написанні сценарію. У сцені, коли Елронд вручає таки Араґорну перекований меч, щоб той прийняв своє призначення і став королем, він промовляє ельфійською слова, що перекладаються як «Я дарую людям Надію». Араґорн бере меч та відповідає словами «але не залишаю надії для себе». Хитромудрий текст, який проходить повз 99% глядачів фільму, як просто красиві, але беззмістовні фрази. Але глибина цих фраз неймовірна. В книжній трилогії після основного тексту є додатки, позначені літерами, всього їх шість, з поділом на підзаголовки. В цих додатках коротенько розказуються деякі побічні історії, які не увійшли в основний текст, а також прописані генеалогії, літописи та інші матеріали. Одна з підглав додатків присвячена короткому переказу історії Араґорна поза книгою — його народження, дитинство, молодість, його правління Ґондором після падіння Саурона та смерть. Там ми дізнаємось зокрема про його батьків і особливо про матір, яка ще немовлям привезла його в дім Елронда, де його захищали та виховували. І в момент останньої зустрічі Араґорна з матір’ю, напередодні подій «Володаря Перснів», вона зізнається, що помирає, а він намагається її втішити, мовляв добро врешті переможе. І на прощання вона каже йому саме ці слова: «Я дарую людям Надію, але не залишаю надії для себе», маючи на увазі самого Араґорна, одне з імен якого — Естель, з ельфійської «Надія». І саме останні слова матері Елронд цитує Араґорну, таким чином остаточно завершуючи його трансформацію з Бурлаки в Короля. Те, як віртуозно сценаристи використали цю фразу з додатків до книги в повністю вигаданій сцені передачі меча, змушує мене знімати перед ними капелюха. Це дуже красиво.

Estel, Aragorn II Elessar

Пройшли місяці та сценарій було нарешті написано, але далеко не завершено. Тисячі і тисячі правок вносились вже безпосередньо по ходу продакшену, переписували діалоги та цілі сцени. Актори звикли до того, що текст може змінитись просто в процесі зйомок. Шон Бін, який зіграв Боромира, в якийсь момент втомився заучувати нові репліки і ознайомлювався зі свіжою версією безпосередньо перед тим, як вийти до камер. На нараді в Елронда видно, як Боромир часто дивиться вниз, адже на колінах у нього лежали листки сценарію, куди він регулярно підглядав, та які не потрапили в кадр)

Таким чином, перший важливий стовп, сценарний, був готовий. Тут ми на якийсь час залишаємо Пітера Джексона, та переходимо до його хорошого друга, канадця Говарда Шора, який мав створити другий великий стовп трилогії, можливо навіть більш важливий за сценарний в контексті сприйняття кіно. Про це поговоримо вже у наступній частині. Не перемикайтесь!

Перша частина тут.

Друга частина тут.