Олександр Мельник
Нам доведеться припустити, що Україна у тій своїй паралельній реальності, де Instagram та інтернет вже існували, вміла робити добрі репортажі фото та мала бодай чорно-білу камеру. І хоча юній Україні бракувало життєвого досвіду, а часом у неї бувало надміру запалу та войовничості й ілюзій щирого юнацького віку, та вона вже вміла помічати, як незворотні зміни відбуваються в суспільстві:
Та виявилося, підняття прапора над будівлею майбутньої КМДА — то ще в жодному разі не революція. Революція була попереду — на граніті майбутнього Майдану Незалежності. Тоді Україна ще не знала, як багато разів її люди виходитимуть знову і знову на цю площу, аби боротися за власні права:
І обирала вперше Україна теж гарячково, стихійно, як роблять у юності усі — покладаючи сподівання на того, на кого, можливо, й не варто було їх покладати:
А мітингувала завзято, так само як боролася, любила чи ненавиділа — загалом увесь ранній Instagram України був сповнений щирих облич та великих скупчень людей із різних її міст:
Але й одностайності думок їй бракувало не лише на вулицях чи площах. Були ті, хто не хотів нового, не хотів майбутнього, були ті, хто просто боявся за власну безпеку, були ті, хто боровся за демократичний вибір — і всім їм конче слід було порозумітися:
А потреба у порозумінні була нагальна: по сусідству було неспокійно, і колишній Союз почав розлазитися, немов старий мішок, саме звідти, з їхньої столиці та нового лідера, якого там ще не всі визнавали:
Тож зрозуміло було, що тягнути далі не можна: вибирати треба — з ними чи без них, в майбутнє чи в минуле йти доведеться. Україна за тим пильно стежила, намагаючись збагнути, чого ж хочуть її люди:
А люди інколи хотіли доволі простих речей: грошей, роботи, продуктів, відсутності дефіциту та черг. Усього цього Україна їм одразу дати не могла: економіка її була заслабка, а політиків більше цікавили гасла, аніж реформи:
Інколи з сумом вона бачила, як виходять на вулиці невдоволені громадяни, звинувачують її у тому, що вона «зі своєю мовою й незалежністю» спричинила усі ці проблеми та занепад, мовляв, раніше такого не було:
А тут ще й на міжнародній арені почали наполягати, мовляв, віддай ядерний арсенал, навіщо він тобі, ми й так тобі безпеку гарантуємо, уклади із нами документ — жодні сусіди на тебе не нападуть. Забагато тиску й проблем, а часу подумати зовсім не було — то й погодилася Україна, не знаючи, що за років 20 пошкодує про це ще не раз:
Невдоволення зростало, а Україна мало що могла вдіяти — і з того скористалися різні політичні сили та агітатори. І змінився один Леонід на іншого:
Почалися реформи та зміни — повільно, неквапом, та почалися. А тут ще й несподіваний успіх — перше Олімпійське золото Україні дісталося:
Вже 5 років державі, а досі без Конституції, досить за старим законом жити — певно, так вирішили представники, яких Україна мала у своєму парламенті. Та й побачила вона, як нову Конституцію вони приймають:
Конституція нова, валюта національна з'явилася, борги потрохи почали гасити, а людям роботу давати. Україна трохи навіть стала частіше дивитися у різні боки та вгору — аж тут бачить, першого космонавта відправили, ледь не проґавила таку подію:
Та піднесення й романтики не вистачило надовго. Прикрі речі ставалися в її житті: провідники демократичних та проукраїнських змін часто ставали жертвами обставин та супротивників. Кажуть, перед черговими виборами таке відбулося і з В'ячеславом Чорноволом:
А там і з Георгієм Ґонґадзе біда сталася: зник він. Побачила тоді Україна, як тисячі виходять на вулиці її міст у пошуках правди — то вимоги демократії та поступ проти диктатури розгорнувся вперше:
До політичних перемог ще було далеко, але перемоги спортивні вже були — чемпіонський пояс здобув один з братів Кличків, а згодом й інший брат підтягнеться (хоча й поразки у них траплятимуться). Тоді побачила Україна, як виникає єдність у вболіванні за своїх:
Та навесні загострилося усе, протистояння у суспільстві побільшало, мовою ненависті говорили частіше, аніж мовою порозуміння:
А потім і взагалі похмурі часи почали насуватися. Прем'єр-міністр новий одразу дав зрозуміти, що не буде Україну толерувати — і відчуття ті з наближенням виборів усе посилювалися. Засумувала вона:
А потім протистояння двох Вікторів почалося, демократія знову утисків зазнала. Дивом на міжнародний конкурс від України подали пісню українською — а вона візьми та й виграй, на тлі підвищеного інтересу європейців до того, що ж там у тій Україні відбувається та навіщо влада вибори фальшує:
Здобула тоді Україна перемогу не лише в Євробаченні, але й у відновленні демократії. Та ненадовго: 3 роки більш-менш усе спокійно було, а потім знову повернувся попередній Віктор — і давай податки нові впроваджувати, а спрощену систему скасовувати. Україні все це не подобалося — а політики кожен грав на невдоволенні так, як хотів:
Тим часом тішився новий президент зі своєї перемоги, хоча двері перед ним у Маріїнський палац і зачинилися (навмисне чи ненароком — того вже ніхто не дізнається). Україна ще тоді почала розуміти, що не так просто буде їй далі — та мала поважати вибір власних громадян, навіть якщо й помилилися вони:
Наступні декілька років минули у атмосфері суцільного тролінгу — то одна дурниця станеться, то інша, то вінок упаде, то цукерку сусідам на трибуні запропонує, одним словом, тридцять три нещастя, а не політичний лідер. Тим часом люди займалися своїми справами, і мало хто на ту Україну увагу звертав. Здавалося їй інколи, що геть забули про неї:
Трохи ожило все, коли дізналася Україна, що разом із Польщею Євро-2012 проводити буде. Зраділа, причепурилася, людей своїх зібрала — і гостей приготувалася приймати. Багато співали, вболівали, екрани ставили просто неба — одинм словом, знову свято футболку довжиною майже в місяць:
Євро-2012 сприйняла Україна, як символ того, що скоро її до родини інших європейських країн закличуть. І закликали, кажуть: «Давайте Угоду про асоціацію підпишемо, а там і до членства недалеко». Та президент (отой, на якого вінок падав), не для того до влади приходив, аби замість Митного союзу вести Україну в Європейський. Тоді й зрозуміли люди: поки вони своїми справами займалися, футболом цікавилися більше, аніж власним майбутнім, а політикам дали волю робити все, що заманеться — поки все це було, ошукали їх. А як ошукали, кинули проти перших незадоволених спецпідрозділи з кийками — і тоді зрозуміла Україна, що насправді всі попередні три роки були, аби приспати її і потроху віддати. Один вихід залишився — на вулиці йти і вимагати справедливості:
Та недаремно вона ще давно побоювалася Другого Віктора — він не став на поступки йти і на волю народу зважати. Побачила тоді Україна, як почали гинути найкращі сини й дочки її в боротьбі за те, аби зробити її вільною. Страшно й сумно їй було від того, та зрозуміло було, що відступати вже не можна, бо знищено її буде:
«Зима, що нас змінила» — так люди України назвали ті 90 днів. І не встигли вони оплакати своїх Героїв та віддати шану живим, хоч і пораненим, впорядкувати столицю свою та взятися до побудови демократичного ладу, як орда сусідів північно-східних завітала на гостину, коли їх не просили. «Віддавайте ісконно русскіє зємлі», — кажуть, а самі не питаючись беруть. Зрозуміла тоді Україна, що попереду в неї ще важче життя — та нічого робити, боротися стала далі:
А коли «братушкі» зрозуміли, що силами місцевих колабораціоністів не впораються, кинули проти захисників України нові сили — прямісінько за вказівкою лідера сусідньої держави. І кров лилася ще більше, і чимало героїчних оборонців та простих людей не повернулося з тих боїв:
Втрати серед військових на війні — діло сумне, але звичне, бо війна — то є страшна і важка смертельна робота оборони від ворога. Та Україна не очікувала, що над нею в мирне небо теж стріляти почнуть, і загине стільки людей мирних, що просто повз собі пролітали:
І оборонцям на Сході ставало все важче, хоч і стримували вони ворога з усіх сил, та бачила Україна, як через помилки, зраду та перевагу ворога дедалі більше її захисників віддають своє життя, аби утримати ворожу навалу:
А найзапекліші бої побачила вона довкола одного Аеропорту. Українців, що там були, ворожі пропагандисти охрестили «найманцями НАТО» та «кіборгами», кажучи, що вони нелюдські здібності та стійкість проявляють, ворога відбиваючи. Цьому імені Україна навіть зраділа: раптом із народу-жертви, вічно нещасного та занепаого, стали її люди борцями, лицарями та незламними відчайдухами — немов старі часи повернулися з легенд, про які Україна колись лише чула у свої юні роки:
Важкими були 2 перших роки після диктатури, та й Україна ледь була не зневірилася — аж тут світові європейському знову ми показали силу нашу, не лише на полі бою, але й піснях. Євробачення виграли вдруге, та ще й з піснею дочки кримськотатарського народу — народу, котрий поруч з українцями за свободу бореться:
Від перемог культурних до стабілізації фронту та перемог і там перейшли. Звитяга, що її у 2014-2015 роках біля Іловайська, Савур-Могили та Маріуполя, Дебальцевого та Аеропорту показали, привернула увагу партнерів з-за океану — і почалися перемовини про допомогу технічну. Спочатку про зброю не йшлося, та згодом почали говорити й про славетні ракети, здатні будь-який ворожий танк знищити:
А ще Угоду про асоціацію Україні нарешті вдалося укласти — і визнали її право бути в родині європейській та прагнення в майбутньому до ЄС та НАТО, а не до імперій та тоталітарних режимів:
Безвіз діяти почав, інвестори та туристи активно повертатися до України стали. Хоч війну й не було скінчено, та локалізовано, а відтак почали говорити про те, що потужні інновації потрібні, розвиток всебічний. Побачила Україна, як у столиці її та великих містах відкриваються інноваційні парки, великі коворкінґи, запроваджують конкурси для стартапів, збирають спільноту талановитих і розумних синів та дочок її для розвитку держави на нових прогресивних засадах:
А як зраділа Україна, коли побачила, що на зміну тандему Кличків приходить молоде покоління спортсменів, не менш талановите, не менш уславлене на міжнародній арені. З такими і Олімпіади вигравати можна буде (подумала десь собі нишком):
Можливо, вона не завжди вболівала виключно у футболі, не завжди могла визначитися, які кольори — біло-сині чи жовтогарячо-чорні — мають перемагати у національному чемпіонаті, та вдруге у 2018-му прийняла футбольне свято міжнародного рівня. Цього разу це був Фінал Ліги Чемпіонів:
І безумовно, наша Україна у своєму Instagram аж ніяк не могла оминути тему власного брендингу та перемог українських креативників у дизайні — до того ж, чимала низка нагород Red Dot та й загальний розголос про українських креативників 2018-го був ще той:
Та й це — не остання сторінка у Instagram, яку Україна має. Ця притча — то лише окремі фрагменти історії її, України нашої, до її 27-річчя. Переконані, ми ще багато життєствердного побачимо попереду. А поки — з Днем Народження тебе, Україно. Будь нам усміхненою та сильною.
Всі фотографії, використані у цьому матеріалі, належать їхнім авторам включно з усіма правами та опубліковані тут виключно з ознайомчою метою. Якщо вам цікаво, ми робили схожі проекти до Дня Незалежності у 2017 році — побачити їх можна тут
7 визначень незалежності та ось тут
26 про «24» — знакові миттєвості Незалежності.