immolate
Відчуття старіння (як особистого, так і речей та явищ, що нас оточують, у тому числі культурних) — річ дуже складна і суб’єктивна. Якщо говорити про дорослішання і старіння у контексті досвіду сприйняття аудіовізуального контенту, то тут людей можна умовно поділити на дві категорії. Представники першої будуть вас переконувати, що не треба коритися ностальгічним спазмам та ворушити минуле. А значить, нехай Doom 3, «Кривавий спорт» з Ван Даммом, мультфільми про Чіпа з Дейлом та касети «Аква Віти» і Юрка Юрченка навіки залишаються у своїй епосі та виключно у наших спогадах.
У нас це було не зовсім так, але схоже
Буцімто, якщо у більш зрілому віці передивитися/переграти/переслухати якийсь хіт з дитинства, то, угледівши в ньому купу недоліків, можна назавжди зіпсувати світлі дитячі враження. Сноби у таких випадках зазвичай кажуть «Ця класика погано постаріла» (хоча насправді погано постаріли вони).
Але є й інша категорія. Ці люди купують The Disney Afternoon Collection у Steam, і запускаючи DuckTales переживають ті самі відчуття, що й 25 років тому. Не вишукують застарілих ігроладних механік та помилок геймдизайнерів в олдскульних іграх, не кепкують з наївних старих бойовиків (до речі, коли ви востаннє переглядали Mortal Kombat?). А ще знаєте таких собі бадьорих дідусів, які і через 50 років шлюбу дивляться на своїх дружин з таким самим захопленням, як і в молодості, бо бачать перед собою не бабусь, а все тих же красунь, у яких закохалися колись дуже давно ? От це також про них.
Я не впевнений, чи є у цього феномена є наукове визначення, але те, що феномен цей існує – не сумніваюся ні на мить. Бачити речі і явища такими, якими ти їх побачив вперше, без тиску досвіду, часу, прожитих років і набутих знань. Можливо, ця здатність не дуже допомагає саморозвитку, але є у ній і позитив, погодьтеся. Принаймні, коли ти радієш 8-бітній грі так само як в 12 років, то здається, що тобі й зараз 12.
Принаймні для мене це і є відповідь на питання, чому я й досі раз на 2 роки встановлюю Oblivion, і не бачу «картопляних» облич, кривеньких анімацій і Generic Fantasy-сюжету. Натомість щоразу, виходячи зі стартового підземелля, я вражаюся неймовірним світом, повним все ще захопливих пригод.
Саме таким Сіроділ залишається у моїх спогадах
Я так само лякаюся безголових зомбі у печерах, збираю всі алхімічні інгредієнти, що трапляються на моєму шляху, відпочиваю біля Великого Дубу у Корролі. Мені щоразу моторошно від зруйнованого Кватчу, псилоцибінові квести даедричних принців викликають ту саму широку палітру емоцій. І взагалі, як може застаріти гра із саундтреком від Джеремі Соула?
А знаєте, що я зробив на наступний день після того, як пройшов Fahrenheit? Привів друга до себе в кімнату в гуртожиток, посадив його за комп’ютер (який на той час був далеко не у кожного) і ще раз подивився на проходження гри, тепер вже не концентруючись на QTE. Неймовірно приємно бачити, як гра, яка тобі дуже сподобалася, викликає таке ж захоплення у твоєї близької людини, погодьтеся. Грали ми зранку і до вечора, насамкінець в кімнаті було вже близько 20 глядачів, які позабували і про невідкладні справи, і про вечерю на кухні, а лише заворожено спостерігали за подіями на екрані. Ех, був би я візіонером, міг би вже тоді зрозуміти концепт twitch за 5 років до його появи.
До речі, про Fahrenheit. Попри безліч нагород і статус кращої гри 2005 року, наразі вона майже забута, і відносно нещодавній (і не дуже потрібний) ремастер ситуацію виправити не зміг. Шкода, адже не дивлячись на купу недоліків, це все ще чудова гра, з, ймовірно, найкращими персонажами (дискусійно, так) Девіда Кейджа. І вона й досі чіпляє (перевірено на дружині), і так само проходиться за одну сесію, а переживання головних героїв назавжди лишаються у пам’яті. Чи знову працює магія саундтреку від Анджело Бадаламенті?
Зате зима з Fahrenheit і досі входить у всілякі ігрові топи
Звичайно, завжди можна сказати, що це раніше трава була зеленіша, і все таке інше (неправда). Що не готовий до сприйняття свіжого і нового (неправда). Що з роками дещо втомлюєшся від вічного гайптрейну і хочеться трохи сповільнитися (частково правда).
Але ж справа також в тому, що іноді ігри й насправді заслуговують того, щоб грати в них роками, чи не так?