Kirill Yermakov
Ігри можуть змінити життя, хоча правильніше сказати погляди на життя. В моєму ж випадку в дитинстві дві особливі гри допомогли мені відкрити для себе цікаві частини реального світу, а саме, що історія одна з найцікавіших наук, а література може бути не менш цікава за комп’ютерні ігри.
Для когось може здатись дивним, але вразили мене так дві ігри з однієї серії та одного жанру. Перша з цих — це велична й досі неймовірна улюблена фанами Age of Empires II (тоді звісно, ще не HD, а оригінальна гра). Пограти в неї я зміг у 2003 році, бо лише через 4 роки після її виходу, навіть не в мене, а в мого друга з’явився власний комп’ютер з великим «пузатим» екраном і чудового кольору мокрої газети клавіатурою, яка стукотіла, як дерев’яна і не менш крутою мишею, яка ще мала кульку в собі, щоб працювати. Кумедно, але друг завжди дозволяв всім грати в себе, лише за умови, що перед цим гарно помиють руки, щоб ніяке сміття чи бруд не забруднили, чи взагалі страшно уявити потрапили десь у клавіатуру чи на «чарівну кульку» миші.
Повернемося ж до власне самої гри. Так, як комп’ютер був не мій, мені дали змогу пройти лише першу кампанію, яка була ж і навчанням власне, як грати. Але тоді для мене історія суворих і сміливих ірландців, які разом з Вільямом Воллесом мали перемогти пихатого Едуарда Довгоногого, і показати англійцям, що вони тут не господарі, була епічною пригодою. От тільки навіть цю коротку кампанію, я проходив декілька днів реального часу, і це нагадує, як зараз ми дивимось серіал прямо після запуску і доводиться жити в очікуваннях, а що ж там буде далі та засинати з думкою, що «завтра я вже це дізнаюсь».
Після проходження наступило відчуття спустошення. Пригода добігла кінця, і тепер треба було шукати нову, але одразу було питання де? Друг не захотів грати інші кампанії, а обирав саме він. Тож я задумався, і зрозумів, що тепер я не вважаю історію нудною наукою про розбиті горщики та пил минулого. Ця гра мене змінила, тоді я ще не любив читати, але всі історичні фільми, що міг знайти тоді по кабельному телебаченню я дивився по декілька разів і намагався дослідити їх події в голові і вигадати альтернативні розв’язки. Тепер я розумів, що історія — це одночасно про конкретних людей в конкретний період, але разом і з тим про взаємозв’язок безлічі речей, назви яких я дізнався лише десь років за десять і це були: економіка, географія, політика, екологія, етнографія та інші.
Сама Age of Empires II довела мені, те що потім сказав вчитель історії: «Моя наука чудова, і схожа на фентезі, бо там, де ми не можемо знати точно, бо очевидців не існує, ми завжди фантазуємо, як це могло б бути. Доки не знайдемо, фактів».
Тоді я навіть і не знав, що ж у 2002 році вийшов спін-офф серії Age of Empires, гра в самостійному світі Age of Mythology. Мені ж довелось пограти в неї аж у 2007, і ні тоді комп’ютера в мене не було, але він був для навчання та роботи в моєї старшої сестри, яка жила окремо і на літніх канікулах я поїхав до неї. Там її хлопець запропонував мені пограти в гру, яку тоді радили його друзі, вони називали її просто АОМ-ка.
Ситуація повторилась, і хоча кампанія була більше, і грати я міг майже скільки хотів, після проходження, Аркантос пішов до Богів, а я сумувати, що це фінал. Проте ця гра мала дуже цікавий аспект, там було щось на кшталт вбудованої енциклопедії, де можна було більш дізнатись про Богів, міфічних істот і ще багато чого. Ось там я читаючи, провів майже стільки часу, скільки грав. В тому віці, я вважав, що книжки це нудьга, і читав лише комікси. Ця ж гра відкрила для мене дар тексту.
Повернувшись від сестри, я пішов до бібліотеки. В маленькому місті, мене пощастило знайти лише одну потрібну книгу — це «Міфи древньої Греції». Перший раз в житті читаю книжку не від примусу, а з цікавості, я зрозумів, що книги можуть бути не менш цікавими за гарні комп’ютерні ігри.
Ось така, сумбурна, але щира вийшла моя «Моя найпам’ятніша ігрова пригода». Грайте в гарні ігри, бо певен, що вони можуть змінити ваші погляди на життя, або ж його взагалі.