akella Qqq
Я не знав як почати, та й навіть не знаю чи тягне це на ігрову історію, але принаймні це те, чим би мені хотілося поділитись. У житті бувають моменти коли ти ніби десь втрачаєш білу смугу життя, спочатку чорна смуга змінюється сірою, а з часом ти ніби йдеш по суцільно чорному простирадлу. Так було й у мене, через певні події довелось покинути ті заняття які я дуже любив, закрити дорогу до творчого розвитку, та відправитись у життя якого я боявся з дитинства. Мене почала накривати депресія і чесно кажучи ігри особливо не приносили задоволення, я змінював їх одна за одною, доки не побачив на просторах інтернету статтю про Yakuza: Like a Dragon, не знаю що саме мене зачепило в цій грі, можливо арт на якому був зображений хлопець з дивною зачіскою, а можливо це була ще одна спроба відволіктися на декілька годин.
Спочатку гра трішки шокує, досить дорослий затяжний сюжет загорнутий в досить дивне упакування, збір сміття, пошук дріб’язку, караоке, це трошки не ті міні ігри яких ти очікуєш у грі про перипетії в японській мафії, але це навіть не найбільше що викликає здивування, стиль побудови бойової системи, здавалось би у нас досить банальна для сьогоднішнього часу покрокова бойова система куди можна привнести не так багато нового і все в цілому банально, все крім візуалу, як не парадоксально головний герой уявляє себе героєм з типово геройськими атаками, домінантрекс яка шмагає ворогів, та бомж який за допомогою запальнички та перегару створює справжній вогняний вихор. Це незвичайне поєднання серйозності та несерйозності допомогло мені втягнутись у гру, дні тягнулись не так нестерпно, а повертаючись додому я занурювався у гру знову, забуваючи що щось тривожило мене, інколи механіки затягували на стільки, що тяжко було відірватись, супер проста міні гра по «прокачці» свого бізнесу затягнула мене десь на 8 годин і хтось скаже що ця міні гра насправді досить банальна, але я прокачував курку Яєшню, брав її на наради з акціонерами та відкривав нові бізнеси обираючи для них досить незвичайних управлінців і це принесло мені нереально багато емоцій, емоцій які на жаль став рідко приносити серйозний Європейський геймдев, як на мене, він став надто однаковий, ніби зроблений за однією формулою і напевно через це вони не могли мене достатньо затягти, тому що я вже забув що якщо в тебе головний герой без освіти це скажуть не строкою в діалозі, а дадуть можливість складати екзамени, досить складні, та які змусять подумати, а можливо й пошукати відповіді на певні запитання. І ні це не ідеальна гра в ній досить дивна крива складності яка може змусити кинути гру пройшовши її на 3/4, вона інколи завалює тебе гріндом, а постійні сутички з необов’язковими ворогами змушують скрипіти зубами, гумор гри для когось може бути надто шокуючим, наприклад бос клану з adult baby фетишем.
Це не ідеальна гра, але це гра яка спочатку відволікла мене і допомогла трошки забути про думки які з’їдали, а потім змусила задуматись над історією ГГ який в один момент все втратив, але все одно вибудував нове життя, це допомогло мені звернутись за допомогою до терапевта, трошки налагодити своє життя та подивитись інакше на навколишню дійсність, не впевнений що цього б не сталось без гри, але точно було б важче.