Базюк Одеський
Не дивлячись на те що мій ігровий досвід тягнеться ще з початку двохтисячних, я не можу похизуватись якимось великим списком пройдених тайтлів. Тому я вирішив обрати ту гру, якій я посвятив більшу частину свого ігрового часу, а саме World Of Warcraft.
Це був приблизно 2008 рік, вийшло доповнення Wrath of the Lich King і для мене, як і для багатьох інших воно стало найпершим, а з часом навіть культовим. Я створив свого першого персонажа, мій вибір пав на ельфа крові, паладина. Я обрав саме цю комбінацію не випадково, бо, по-перше, мої знайомі які підсадили мене на цю гру всі грали за Орду і відрізнятись я не хотів, а по-друге, ельфи крові як для одинадцятирічної дитини виглядали найбільш привабливими серед усіх цих орків, троллей, тауренів і неживих. І ось я почав свої перші пригоди у світі Азероту…
Для мене все було незвично і цікаво, до цього я не стикався із жанром MMORPG, тому тут багато речей були новими. У пам’яті ще була нещодавно пройдена кампанія Warcraft 3, через це було приємно бачити багато персонажів з тієї не менш культової RTS у всесвіті Азероту.
Гра з перших хвилин затягнула мене з головою. Першою локацію для мене, як це не дивно, була стартова локація ельфів крові, а саме Ліси Вічної Пісні. Навіть зараз якщо я вмикаю музику з цієї локації я відчуваю ті ж самі емоції які я відчував тоді, коли почув її вперше. Сама локація мене зачарувала, яскраві, помаранчеві ліси, населені різними магічними істотами та тваринами, а просто через центр всієї локації проходить так звана Стежа Мертвих, як нагадування про події які я ще пам’ятав з компанії Артаса у Warcraft 3. Під час проходження квестів цієї локації я почав знайомитись з лором гри, а особливо з лором ельфів крові. Я читав якщо не всі, то майже всі квести, у яких розповідалась доля цього народу вже після подій у Warcraft 3.
Після знайомства зі стартовою локацією, я потрапив у столицю ельфів крові. Тут треба зробити деяку ремарку, я невпевнений як можна правильно перекласти назву цього міста на солов’їну, бо я тоді грав на російській локалізації, де він називався «Луносвет», а у англійській версії це Silvermoon, далі я буду використовувати англійські варіанти назв міст, щоб не було плутаниці і якихось ляпів з перекладом. Так от, столиця ельфів крові вразила мене не менше ніж їх перша локація. Величні споруди, тисячолітні монументи, магічні стражі міста, все було чудово, тільки на жаль інших гравців там було не багато, це мене дещо засмутило, тому що, я ще не знав, що абсолютна більшість людей знаходиться у столиці всієї Орди під назвою Orgrimmar, але зараз не про це.
Дослідивши столицю, я рушив далі, у наступну локацію ельфів крові. Вона дуже сильно відрізнялась від першої. Замість сонячної та яскравої локації мене зустріли темні, холодні ліси, напівзруйновані споруди, спустошені селища. Там і тут відчувалась присутність неживих, звертати з дороги було не найкращою ідеєю, бо одразу тебе зустрічали вороже налаштовані супротивники. Тут я вперше зустрів представників іншої фракції яка входила до Орди, а саме неживих які були колишніми мешканцями королівства Лордерон, і були вбиті та підняті з мертвих для поповнення армії Артаса, але звільнилися від влади Короля Ліча і під керівництвом Сільвани Вітрокрилої змогли вижити, та закріпитись у новій для них реальності. Ця локація теж мене сильно вразила, я побачив що всесвіт Азероту може бути абсолютно різним, буквально, від яскравих та живих локацій до темних і холодних, наповнених усілякою нечистю.
Власне я рухався далі, проходив квест за квестом, відкривав для себе локацію за локацією, знайомився з новими людьми, потім наші шляхи розходились і на їх місце приходили нові люди. Десь коли я вже дійшов до локації з квестами саме, Wrath of the Lich King, (це було на 70+ рівні мого персонажа) я вступив до своєї першої гільдії. Там було чимало хороших людей, але найбільше я зблизився з гільдмайстром, дуже гарним хлопцем з яким ми спілкуємось до тепер, притому, що в реальному житті так і не зустрілись. З ними я довів свого персонажа до максимального рівня і почав підкоряти високорівневі підземелля, почався так званий “high level content”.
Завершити цю вже затягнуту розповідь, краще за всього буде невеликим описом нашого першого рейдового досвіду. Ось настав час нашої рейдової пригоди. Коротко опишу тодішню рейдову систему. Було два варіанти рейдів, на 10 і на 25 людей, вони були тільки звичайної складності. Так от, ми з гільдією вирішили йти одразу в рейд на 25 людей, так і веселіше і нагороди кращі. Ми зібрали охочих, частина була з гільдії, частина була набрана з чату, бо членів гільдії нам не вистачило. Ми пішли у Наксрамас, цей рейд перекочував до WotLK з ванільної версії гри, про нього ходили чутки, що він був дуже складним, за тих ванільних часів. У нас був невеликий нервоз, але після смерті першого боса, всі заспокоїлись. Для повного проходження цього рейду нам знадобилось цілих шість годин, після нього я був дуже втомлений, в мене боліла голова, але було відчуття завершення, відчуття того що ми змогли, нам це було під силу, до того ж всі отримали гарну винагороду у вигляді обладунків високої якості, а я ще отримав щит з останнього боса, який вважався на той момент найкращим. Далі були інші рейди, інші підземелля, у решті решт у 2010 році наша гільдія перемогла Артаса у ролі Короля Ліча і після цього настало деяке затишшя.
Після цього йшли роки, був Cataclysm, Mists of Pandaria та інші доповнення. Зараз гра змінилась докорінно, я не буду казати змінилась вона в кращу сторону або в гіршу, все це суб’єктивні відчуття, можу сказати одне, що навіть після стількох років я все ще граю у World Of Warcraft і Warcraft 3 Reforge, хоч вже і не з таким ентузіазмом як раніше. На цьому все, дякую за увагу.