🏞️ The Legend of Zelda: Tears of the Kingdom — краще та інакше. Гра на часі

Про рубрику

У цій рубриці ми даватимемо резюме найактуальнішим та найцікавішим новинкам на різних платформах. Ми цінуємо ваш час і водночас вважаємо, що замість того, щоб читати про ігри, краще у них грати. Тому намагатимемося коротко, але влучно розповідати вам, чи варто витрачати свої вихідні на ту чи іншу гру. Наприкінці кожного такого матеріалу міститиметься висновок, кому ця гра має сподобатися, а кому краще пройти повз.

Якщо ви ігровий розробник або видавець і хочете, щоб ми оглянули вашу гру, надсилайте ключ на [email protected].

Основні відомості про The Legend of Zelda: Tears of the Kingdom

• Дата виходу: 12 травня 2023
• Платформа: Nintendo Switch
• Вартість: $69,99
• Платформа огляду: Nintendo Switch

Про що гра

The Legend of Zelda: Tears of the Kingdom — це продовження історії принцеси Зельди та її хороброго лицаря-охоронця Лінка, в якого й доведеться перевтілитися гравцеві.

Серії The Legend of Zelda вже майже 40 років, однак із виходом Breath of the Wild у 2017 році Nintendo оголосила, що події всіх попередніх ігор перейшли в рамках ігрового всесвіту в розряд міфів. Проте насправді ключовий наратив в усіх основних іграх однаковий. Королівська донька, принцеса Зельда, та її тілоохоронець лицар Лінк, озброєний Майстер-мечом, мусять подолати злого Короля-демона Ґенондорфа.

Класичний і не дуже складний сюжет боротьби світлих героїв проти ультимативного зла. У першій грі нової серії, Breath of the Wild, Лінк оговтується після вікової коми, в яку його відправила попередня битва зі злом. Він утратив пам’ять і впродовж всієї гри йому доведеться пізнавати Королівство Гайрул заново. Врешті решт, він возз’єднується з принцесою Зельдою та долає те саме зло (і це навіть не спойлер).

The Legend of Zelda: Tears of the Kingdom продовжує історію Breath of the Wild, бо виявилося, що лихо ховається значно глибше, а боротьбу ще не закінчено. Королівський замок, який ним був захоплений, здіймається в небо, там же раптом проявляються небесні острови, а на землі відбуваються різноманітні аномалії. Все це — передвісники страшних подій, таємницю яких і треба розгадати нашим героям.

Два питання

Відданим фанатам серії нема сенсу пояснювати, в чому її цінність. The Legend of Zelda — одна з найінноваційніших ігрових франшиз в історії. Одразу декілька попередніх частин стали визначальними для всієї індустрії в цілому. Однак серед тих, хто взагалі не знайомий з серією, часто лунає питання: «А чи варта сучасна дилогія своїх грошей і покупки консолі Nintendo Switch?». У той самий час ті, хто вже грав у Breath of the Wild, подекуди мають сумніви, чи зробили в Nintendo достатньо для того, щоб вважати Tears of the Kingdom повноцінним сиквелом. На обидва питання ми спробуємо відповісти цього разу в рубриці «Гра на часі».

Повторення трюку

Багатьом відомо, що сучасні ігри The Legend of Zelda — це, в цілому, екшн у відкритому світі, а до того серія асоціювалася більше з жанром метроїдванії, головоломками та підземеллями (в яких теж головоломки). Проте насправді франшиза свого часу однією з перших встановила правила того, як мають працювати екшн-ігри та відкриті світи.

У далекому 1998 році вийшла The Legend of Zelda: Ocarina of Time — гра, яка втілила багато інновацій, одразу задала нові стандарти та вплинула на цілі покоління ігрових розробників. Зокрема, засновник Rockstar Games Сем Гаузер описував GTA III, першу 3D-гру в серії, як «Зельда зустрічає “Славних хлопців”».

Всього лише за рік після релізу Ocarina of Time виходить продовження — The Legend of Zelda: Majora’s Mask. Навіть за тих часів це рекордно короткий строк розробки проєкту такого масштабу. Можливим він став завдяки тому, що нова гра фактично була побудована за допомогою вже готових елементів (ассетів) Ocarina of Time. Хоча місце дії Majora’s Mask відрізняється, зовнішніх відмінностей між іграми дійсно не так багато.

Паралельний світ Терміна, в якому розгортається дія Majora’s Mask, застряг у вічному триденному циклі, який постійно повторюється. Ця концепція та нові механіки, якими розробники наповнили гру, повністю перевернули самі принципи взаємодії з ігровим світом та проходження гри.

Так Majora’s Mask, будучи зібраною з того ж матеріалу, що й Ocarina of Time, стала радикально іншою грою — і, до речі, теж високо оціненою як критиками, так і гравцями.

Цей історичний екскурс допоможе вам надалі зрозуміти відносини між Breath of the Wild та Tears of the Kingdom, адже тут Nintendo провернула дуже схожий трюк.

Світ, що змінився

У The Legend of Zelda: Breath of the Wild ми вперше зустрічаємося з Королівством Гайрул в усій його безкомпромісній красі. Смарагдово зелені луки, повноводні річки, гострі гірські пики, спекотні пустелі та, авжеж, руїни колись потужної держави, постраждалої від Великого Лиха.

Лінк, прокинувшись після століття відновлювального сну без пам’яті про минулі події, виходить назовні, і бачить перед собою широкі дикі простори, які йому доведеться пізнавати заново.

Цивілізація Гайрулу знаходиться в занепаді. На шляхах, що вже поросли травою, лише поодинокі подорожні, звірина, що сміливо пасеться поряд з розвалинами старих будівель, та монстри, яких теж небагато, адже принцесі Зельди впродовж уже сотні років вдається стримувати Лихого Ґенона у королівському замку, аби він не набрав повної сили.

Ви постаєте у захваті перед цим незайманим світом, і якщо у вас хороша уява, можете буквально відчути, як свіжий вітер обдає своїм диханням і  куйовдить волосся. Це відчуття може повторитися ще не раз, навіть після десятків годин у грі.

У Tears of the Kingdom ви повертаєтеся до Гайрулу інакше — ніби до знайомого та рідного міста, де давно не були.

Дім на тому ж місці, улюблений магазинчик так само, і там працюють все ті ж приємні жіночки, що знають вас на ім’я та в лице. Але парк, де багато чого було вперше, реконструювали — тепер його не впізнати, ліпший друг — поїхав до столиці, а дяді Васі з сусіднього під’їзду, що грав у шахи неділями з іншим сусідою під абрикосом, не стало.

У Гайрулі версії Tears of the Kingdom так само ви побачите багато змін. За сливовим садком у селищі Какаріко тепер спостерігає старенька замість діда, біля королівського замку заснували ціле нове село, селище Ріто замело снігом через невідому аномалію, а будівельник Гадсон, який колись відновлював Лінку будинок, тепер олігарх з державним замовленням від самої принцеси Зельди. Тож навіть до вже знайомих локацій гра спонукає повернутися знову — багато з них змінилися до невпізнаваності, а навіть ті, що залишилися без змін, пропонують нові пригоди та історії.

Проте не варто думати, що Nintendo обмежилася наративними та косметичними змінами у світі Гайрулу. Події початку гри призводять до того, що нам відкриваються Небесні острови, які працюють не лише як нові локації для дослідження, а фактично паззли у відкритому середовищі. Проте це не стало сюрпризом — ми бачили їх у трейлерах.

Натомість несподіванкою стало те, що також унаслідок тих самих подій стає доступним широкий набір підземних локацій. І це не тільки печери, де можна знайти монстрів, обладунки, зброю, ресурси та інші цікавинки, але й цілий підземний світ, який за площею дорівнює Гайрулу. Хоча він не такий насичений на події, авжеж, але це величезний новий простір для дослідження.

На небесах вас чекають практично паззли у відкритому світі, під землею — цікаві знахідки та таємниці, а ще можна залишатися у звичному, хоч і зміненому Гайрулі — гра значно виросла у вимірах, додавши більше вертикальності.

Пізнання як лейтмотив

У Breath of the Wild перед Лінком був практично чистий аркуш: лише незнайомі широкі простори та кінцева мета, а вся гра — довгий і нелінійний шлях до неї, насичений пригодами, в які ви здебільшого потрапляєте за власним бажанням.

Тож якщо «подорож» була лейтмотивом Breath of the Wild, то ключове слово, яким можна охарактеризувати The Legend of Zelda: Tears of the Kingdom, — це «пізнання»: не в ширину, а вглиб.

Як і раніше, прогрес вашого персонажа в ігровому світі позначається не схематичними умовностями — смужкою досвіду, рівнями чи розподіленням навичок кнопками. А тим, що ви реально знаєте про ігровий світ (не тільки як персонаж — Лінк, але і як гравець — реальна людина), а також чим ви змогли заволодіти впродовж ігрового процесу.

Проте світ та його мешканці отримали багатьма очікувану глибину. Breath of the Wild багато в чому нагадувала проєкт незалежної розробки (а злі язики скажуть — взагалі технодемку), бо в наративній складовій відчувалася постійно якась недосказаність, і навіть ключові персонажі служили лише одній меті — допомозі Лінку та Зельді.

Зараз усе інакше. Навіть не дуже важливі мешканці Гайрулу мають свої життя, характери, думки, труднощі й пригоди. І, авжеж, багато завдань для Лінка, майже кожне з яких вам чимось запам’ятається. В цьому плані Tears of the Kindom у певному сенсі стала ближчою до європейських екшн-ігор, до яких ми звикли, але в жодному разі не втратила свій унікальний шарм.

Відеогра як іграшка

Найбільше оце «пізнання» відбивається саме на ігрових механіках. Широкі можливості розв’язання труднощів були й у Breath of the Wild, а в Tears of the Kingdom вони стали ще більшими.

Обидві гри дилогії буквально вимагають від вас бути креативними й дозволяють вирішувати завдання десятками різних способів. Не вистачає потужної зброї, аби розібратися зі стайкою моблінів — зкинь на них брилу з гори неподалік. Не можеш подолати прірву — зруби дерево та зроби з нього імпровізований місток, перелізь по скалі або взагалі розведи ватру, тепле повітря якої підніме твій глайдер у повітря, щоб Лінк зміг його перелетіти.

Tears of the Kingdom не лише безкінечно розширює ці можливості завдяки розбудові механізмів та новим чарівним можливостям Лінка, але й робить кращу роботу в поясненні того, що саме ви можете робити. При чому, Nintendo вдається це робити зовсім без компромісів зі складністю — гра не стала легшою, а також найчастіше не розповідає вам буквально, що робити. Лише дає загальне уявлення про принципи роботи світу з дуже тонкими натяками та дрібницями.

Самі нові механіки, зав’язані на здібностях Лінка, настільки розширюють уявлення про можливе не лише в серії, але й у відеоіграх в цілому, що навіть без змін у ігровому світі, їх цілком було б достатньо для повноцінного сиквелу. Унікальна фізична модель дозволяє відчувати свої дії у грі майже настільки ж інтуїтивно, як і в реальному світі. Навіть показану в ігроладному відео задачу переплисти через озеро в реальності можна різними способами. Проте замість того, щоб довго розповідати, які можливості відкриваються завдяки новим здібностям Лінка, краще подивіться, які вже механізми вдалося настворювати гравцям.

Врешті решт, The Legend of Zelda: Tears of the Kingdom працює як свого роду іграшка. Гравець, немов дитина, яка отримала якусь складну механічну іграшку, вертить її в руках і постійно придумує, як можна перемістити деталі та перебудувати механізми, щоб сталося щось нове. І кожен раз це нове відбувається і ніколи не розчаровує.

За що посварити

The Legend of Zelda: Tears of the Kingdom критикувати варто лише за те, що вийшла вона… зарано. Nintendo зробила технологічне диво, змусивши цю надскладну з технічної точки зору гру працювати на стародавньому залізі Nintendo Switch. Попри всі старання розробників, гравці часто помічатимуть просідання кадрів на секунду, а також роздільної здатності.

Якщо в Breath of the Wild художній напрямок «акварельної графіки» перетворив недолік малої потужності на перевагу, то цього разу складно назвати ігровий процес суперкомфортним, адже приголомшливі пейзажі Гайрула тепер виглядають не так вражаюче і занурення в ігрову атмосферу іноді не таке глибоке через просідання FPS.

Утім, не варто думати, що це сильно впливає на загальне враження від гри — лише трошки розчаровує, що вона не вийшла вже на новому поколінні консолей Nintendo, розкрившись у всій красі.

Краще та інакше

Безумовно в багатьох аспектах The Legend of Zelda: Tears of the Kingdom просто краще, ніж Breath of the Wild. Минуло сім років, десятки мільйонів гравців висловили свої думки й відгуки, і розробники дослухалися. Якщо вам не подобалися якісь технічні деталі у першій частині дилогії, найбільш імовірно, це вже виправлено в другій. Якщо вам чогось не вистачало — наприклад, побічних завдань, то це також враховано.

Ще, безперечно, The Legend of Zelda: Tears of the Kingdom банально більше Breath of the Wild, і також в багатьох аспектах: більше території для дослідження (і на вже відомій — багато змін), більше сюжету та більше можливостей проявити свою креативність за допомогою ігрових механік.

Вона чудово справляється зі своїм завданням бути ідеальним сиквелом — стояти на фундаменті попередньої гри, продовжуючи та розвиваючи її ідеї. У той самий час вона також прекрасно справляється з тим, аби бути своїм окремим явищем, яке має свій вайб, і не потребує виправдань.

Разом з тим, Breath of the Wild нікуди не зникає, бо анітрохи не постаріла й точно не стала гіршою грою з появою сиквелу.

Це ідеальна пара, яка повністю розкривається разом завдяки філігранному наративному дизайну, що поєднує дилогію як очевидними нитками, так і тоненькими шовчиками-натяками. Однак кожна з ігор залишається самостійною сутністю, яку також можна пізнавати окремо. Обидві подарують вам сотні годин захопливиї пригод.