Kirill Yermakov
Здається, лише нещодавно я публікував огляд першої частини Undead Horde, але насправді з виходу першої частини пройшло вже доволі багато часу. Тому не дивно, що сьогодні я буду ділитись враженням від продовження цієї серії ігор.
В першій частині я порівнював Undead Horde з Overlord. Її продовження Undead Horde 2: Necropolis теж можна було порівняти б з Overlorvd 2, але 10Tons у своєму сиквелі зробили більше вагомих змін, тож це порівняння все ж не буде коректним. Але про все по черзі.
Почнемо з того, що в нас з’явився хоча б маленький, але сюжет, який можна описати навіть без спойлерів. Після подій першої частини наш Могутній Некромант заснував своє місто (десь в паралельному вимірі), де спокійно жили мертві громадяни, вигулювали неживих песиків і нікого не чіпали. Звісно ж, поки не приперлись живі, щоб все це розграбувати, знищити, та не ув’язати більшість мешканців в полон. Саме тому, ми маємо знов показати, що живим краще ніколи не чіпати мертвих, що «живуть своїм життям».
Тепер маю розповісти про найбільшу зміну гри. Це зміна в некромантії, від якої я «горів» першу годину гри. Вона стала складніша, і насправді так стало цікавіше, бо тепер не можна оживити будь-кого, кого ви вбили. Тепер ви маєте постамент в центрі міста, там обираєте декілька типів військ і їх вже можете призивати з будь-кого, привіт ведмідь з тіла курки. Це фундаментальна зміна, зробила гру важчою, але разом з тим набагато цікавішою і створила тактичний елемент, бо так треба комбінувати різни типи військ під ситуацію, а якщо не робити цього, то буде важко. Наприклад, на деяких босів краще бігти з купою шаманів, що сповільнюють ворога, ніж просто ведмедів, що його будуть спробувати розірвати, а він буду весь час викликати швиденько допомогу.
Далі логічно поговорити звісно про сам Некрополіс. Тепер це місце, де можна покращувати воїнів, відкриваючи нові можливості, але звісно доведеться обирати. І ніколи не вистачить, щоб відкрити все у всіх, але це ж і не потрібно. Найприємніше, що все можна «повернути». Так на початку я воював через зомбі-гулів, а згодом вже через ведмедів, але наприкінці все зайве придбав, бо потребував до тварин підтримки магів, до яких відносяться і лікарі. Інші ж гравці грали через швидку піхоту та магів, активно маневруючи та відтягуючи на себе купками ворогів.
Але повернемось до міста, де тепер також знаходяться, окрім звичного магазину (які нарешті зібрали в одне місце!), ще й кузня, щоб створювати з різних предметів новий чи перековувати за гроші старі та місце для рун (які тепер теж треба відкрити). І вони тепер стали ще більш корисними, але знайти всіх буде важко. Наприклад, пройшовши гру, я близько п’яти так і не знайшов, виконавши усі квести.
Разом з тим саме місто ще відіграє роль в тому, як змінилась система порталів. Тепер в кожну з чотирьох локацій можна потрапити лише через відповідну сторону, що буде доступно не відразу. Також мені сподобалось рішення, що всі, крім фінальної локації, доступні частково, потім треба піти до іншої, а потім знов повернутись, але вже зустріти більш потужних ворогів і вже дійти до її краю.
Приємною зміною є також додаткові механіки. На болотах тепер треба шукати прокляті хрести, щоб відкрити проходи, в арктичній локації є крута механіка льоду та вогню, що робить так, що щоб відкрити деякі проходи чи речі їх буквально треба розтопити, а в пустелі тепер треба буде буквально викопувати скарби та вирішувати простенькі головоломки, щоб відкрити стародавні руїни мумій. Все це робить локації більш унікальними на додачу до ворогів, та їх типів атак, що не дає засумувати та відчувати гру одноманітною, бо загальні ж механіки її не зміні, як і типи квестів: здолати когось чи знайти щось.
В першій частині я скаржився на нудну фінальну локацію та її надто швидке проходження. В цій частині це виправили, і виправило чудово. У фінальні стало важко, ворогів багато, з’явились нові круті міні-боси та й сам розмір локацій став не менший за попередні біоми. Окремо варто згадати різні бафи для ворогів, через які я мав забігати вперед, щоб їх знищити, доки армія відволікала ворогів. Так часто вмирати, як наприкінці, мені не доводились ніде раніше, і це чудово, бо я був змушений міняти руни, міняти воїнів, змінювати покращенні та це справді створювало відчуття, що це фінал.
Загалом Undead Horde 2: Necropolis чудовий сіквел, бо він узяв все гарне з першої частини: багато гумору, цікаву систему непрямого контролю армією, некромантію і покращив це, а ще додав багато нового і головне корисного, що зробило гру глибшою. Я не став намагатись охопити прям усе-усе, бо не все насправді варто уваги, але разом з тим, це чудова гра, вона принесла мені багато задоволення. Тож незалежно від того, чи грали ви в першу частину гри, раджу вам цю, бо таких гарних ігор про лиходіїв на жаль майже не виходить в наш час!
Більше цікавого ігрового контенту в моєму Телеграм каналі!