🚇 Metro: Exodus — До здійснення мрії!

Увага! Гермозакривки станції Аномальний Притулок… відчиняються! Бо час вибиратися на поверхню, разом з Артемом та неймовірно колоритним екіпажем потягу Аврора! Так, панове, як ви вже зрозуміли ми сьогодні поговоримо про Metro Exodus.

Більше новин про ігри шукайте у нашому телеграм-каналі Na chasi / Games. 

З тісних коридорів

Від самого початку далеко не великий коридорний шутер, створений молодою та амбіційною студією, причарував певну аудиторію своєю атмосферою, цікавими ідеями та відчуттям чогось знайомого.

Хтось скаже, що це ж своє рідненьке. Але ні, московські краєвиди рідні точно не нам, весь оцей дух совковизму радше просто знайомий кожному, хто народився вже у постсовок-панку.

Серія встигла підкорити серця вузької аудиторії, але весь час балансувала на межі з клеймом комерційного провалу. А проте в серію повірили, бюджет збільшили, масштаб відповідно зріс, а насиченість всеможливими сучасними та дорогими технологіями зробила з Екзодусу справжнього гравця ААА-ліги.

Але як казав колись дядько Бен, з великою силою приходить і велика відповідальність. Тож, чи впоралися 4A Games з нею? Радше так.

Прямуючи за мрією

Графікою в грі неможливо не насолоджуватися. Анімації можливо нагадають вам про малобюджетне коріння, але аж ніяк не псують загальне враження від гри. Мовчазність Артема це так, в певних моментах не вистачало бодай звичайного діалогового віконця. Але якщо на цьому не зациклюватися, то її цілком можливо пережити.

Важливо те, що відчувається, наскільки сильно розробники вкладали у творіння свою душу. І збільшення бюджету пішло тільки на краще.

Це легко помітити навіть просто слухаючи розмови НІПів. Кожна ваша дія обов’язково відобразиться в них. Вбили когось? Побачите як поминають умовного Семена. Залишили в живих? Будуть дивуватися вашій людяності. Врятували когось? Повага та подяка від інших не забариться! І це неймовірно класно відчувається, неначе світ довкола вас дійсно живий, а не у вакуумі. Бо він реагує на все, що ви робите.

Місцеві супутники героя може й не дотягують до космічних висот Mass Effect, але від цього не менш колоритні! Кожен з них цікава особистість, з якою приємно вести монологи, перейматися за них, радіти, веселитися з ними, сумувати за ними… Адже найбільше боляче від гри стає саме тоді, коли прощаєшся з кимось з команди, через власну дурість і назавжди. Ну, якщо не перегравати весь рівень, але давайте тут тойво… не будемо руйнувати сумну мить.

Гірка правда краща за солодку брехню

Сама історія є фактично набором наймасштабніших пригод річної подорожі Артема і компанії. З кожним рівнем змінюються декорації, пора року і, якщо обійтися без спойлерів, то сюжет дійсно цікавий. Його треба пройти самому, тому навіть через 3 роки після релізу ми не робитимемо з нього вільний переказ.

Особливо варто особисто пережити кінцівку, бо вона не залишить ваші очі сухими. Зазвичай, коли говорять, що найкраще у грі — її завершення, мають на увазі її невдалість. Але Metro Exodus з упевненістю руйнує цей давній стереотип.

Щодо ігроладу… Попри зовнішню схожість з попередніми частинами є суттєві відмінності, через які Екзодус відчувається інакше. Найсуттєвіша — це звісно перехід з коридору у напіввідкритий світ. Про який ми не втомлюємося нагадувати. Так, Екзодус аж ніяк не типовий представник опенворлдів.

Якщо під час гри у вас виникали порівняння зі Сталкером, то це не просто так. Напіввідкритий світ був характерною ознакою дітища GSC Game World, а враховуючи досвід роботи над ним – це цілком розумний крок, не кидатися відразу в полум’я відкритого світу, а зробити дещо простіше.

4A Games зробили подібну до Сталкера рівневу систему. Зменшили кількість самих рівнів (локацій, себто). Але розширили їх наповнення. Різними активностями, ресурсами, записками, сайд-квестами, унікальними історіями та несподіваними зустрічами.

При цьому не скочуючись до рівня Ubisoft/ЕА з їх безкінечним ґріндом. Нас не змусять добувати десять крил умовного демона, просто щоб було. Світ можна і навіть треба досліджувати!

Навіть крафтити тут доволі приємно. Загалом вас майже не примушують ганятися за ресурсами, як навіженому. До речі, ці ресурси поділяються на два види: хімікати та запчастини. І це вже дає зрозуміти, що розбиратися в тому, який з трьох видів подорожнику необхідний для аптечки, не доведеться.

Поглибили також систему вдосконалення зброї. Хоча особливої користі від цього поглиблення не відчувається. Всі ці обвіси слабенько змінюють відчуття від зброї. Ні, звісно, різниця між пістолетом зі снайперським прицілом та звичайним є. Але це не те щоб прямо таки сильний стрибок у порівнянні з минулими частинами. Практична цінність точно буде помітною при зміні прицілу та збільшенні магазину.

А ще важливим нововведенням є стан зброї. Доведеться дуже часто звертати увагу на нього і постійно бігати до верстака, щоб її почистити. Інакше в бою буде простіше з кулаками на ворогів кидатися, аніж стріляти із засміченої зброї.

Самі бої мало чим відрізняються від попередніх частин. Якщо ви вже знайомі з Metro 2033 або Last Light, то відразу впишетеся у процес.

Кожен має право на помилку

На жаль, ніхто не ідеальний. І в Екзодуса, звісно, є кілька проблемних і недосконалих моментів. Знаєте, найголовніша його проблема – це лише 30 годин, за які цілком реально пройти повністю гру разом з двома DLC. Комусь це може здатися навіть забагато, але повірте — ні.

У грі хочеться залишитися подовше, насолоджуватися її крутістю, деталізованістю. Але з кожною додатковою годиною приводів знов її запустити меншає. Попри всі плюси, головною рушійною силою залишився привабливий сюжет. Це одночасно й класно, й сумно.

Ще є момент з їздою на «Буханці». Під час катання пустельними дорогами Каспію невільно отримуєш флешбеки з реалізації автівок у сталкерських модах. Ні, в Екзодусі, звісно, їздити приємніше, але відчуття саме таке.

Керування автомобілем було не таким вже дружнім, як хотілось би. Та ще й до всього постійно виникала неприємна вада, коли замість рук на кермі, вигляд був доступним тільки на лобове скло, від чого для огляду ставала доступною лише половина дороги. Хто зна, через що таке ставалося, але враження від кермування точно псувалося.

Окрім проблемного кермування «Буханки», за всі 30 годин стався лише один неприємний казус і той у DLC «Історія Сема». Головний герой застрягав у текстурі машин під час битви з босом-демоном. Через що доводилося цей бій перегравати.

Більше жодних проблем не було помічено. Тому, напевно, розробників варто похвалити за гарно пророблену роботу над оптимізацією.

***

Метро Екзодус точно не стане для вас черговою «стріляночкою на вечір». Бо за вечір її буде важкувато пройти. Та й такий підхід повністю вб’є увесь процес занурення в атмосферу, позбавляючи вас усіх сильних сторін гри.

Варто лишень заглибитись, звернути увагу на деталі та додати трішки терпіння — і перед вами відкриється неймовірно захоплива гра. Яка смішитиме, розчулюватиме та може навіть трішечки дасть затужити. Саме тоді вона закарбується в пам’яті надовго, а можливо навіть і назавжди. Тож, очевидно, що її просто не можна не рекомендувати до проходження…

Не забувайте змінювати фільтри на своїх протигазах, бо зовсім скоро ми знов почуємося!