Катерина Ятель
Ідея соціального кредиту у Китаї часто порівнюється з антиутопією Орвела. І не дивно, адже думка про те, що наші вчинки отримують оцінку, за якою нам надають привілеї або, навпаки, відбирають їх, ще й у реальності комуністичної держави, справді звучить як тоталітаристський інструмент контролю. Розбираємося, чи справді соціальний кредит допомагає розвитку країни чи є лише додатковим засобом придушення свободи.
Як давно Китай працює над системою соціального кредитування?
Прослідкувати створення системи соціального кредитування можна аж до 1980-х. Тоді уряд запровадив персональну систему банківського та фінансового кредитного рейтингу. Деталі її роботи та об’єми даних, які вона використовувала, у вільних джерелах знайти важко. За десятиліття до того у Китаї завершилася так звана Культурна революція, в межах якої Комуністична партія провела «чистку» населення від ворогів комунізму. Тому спекулювати, чи планувалася система оцінювання надійності громадян можна.
У 2009 році уряд Китаю вперше підтвердив розробку системи соціального кредитування. Два роки потому прем’єр-міністр Китаю Вень Цзябао презентував повний план впровадження. За ним у 2014 році було запущено пілотний проєкт у співпраці з вісьмома кредитно-скринінговими компаніями, які у 2018-му централізовано керувалися з Народного банку Китаю. До 2020-го Комуністична партія планувала стандартизувати систему оцінювання та ввести її на всій території, але цього досі не трапилося. Серед тих регіонів, де соціальне кредитування вже запровадили, різняться пункти, що впливають на оцінку громадянина. Наразі безпечно казати, що основний акцент поки зроблено на оцінку бізнесу. Позаяк, за даними ЗМІ, вже у 2017 році 6,7 мільйона китайців перебували у так званих чорних списках через власну оцінку.
За офіційною версією, введення системи соціального кредитування відбулося через різки економічні зміни. Доволі стрімко Китай виріс з бідної країни до економічного гіганта: за час цього переходу зачинялися та банкрутували компанії, громадяни набирали борги та кредити, ринок заповнили підробки. Рівень довіри один до одного у суспільстві падав. Тому Комуністична партія вирішила запровадити механізм, що дасть змогу не лише підняти «моральність» суспільства, а й швидко перевірити надійність людей, що тебе оточують.
То як насправді працюватиме система соціального кредитування?
Відповісти на це питання однозначно та впевнено не можна. Крім того, що систему ще тестують та уніфікують, заважає й інформаційна закритість КНР від демократичного світу. Проте ми вже можемо описати загальну ідею соціального кредитування.
Уявіть країну, в якій на вулицях розташовано близько 400 мільйонів камер спостереження, тобто приблизно 1 камера на 3 особи. Паралельно з ними існує кілька механізмів роботи штучного інтелекту та розпізнавання облич, зокрема Skynet. Крім того, відбувається постійний моніторинг активності у соціальних мережах, покупок в інтернеті, банківських операцій, медичної картки, кредитної історії тощо. Усі ці дані відправляються до компаній, які аналізують інформацію та нараховують кожному громадянину чисельну оцінку.
Кожен громадянин починає з показника у 1000 балів. Усі його вчинки впливають на те, наскільки оцінка зростає чи падає. Таблиці з балами містять тисячі різних пунктів.
Що позитивно впливає на оцінку громадянина?
В плюс громадянину підуть як маленькі хороші вчинки на кшталт повернення загублених кимось грошей у банк чи допомога у розв’язанні сусідського конфлікту, так і вияви лояльності до країни – донос на знайомих за, наприклад, нелояльність партії чи практику буржуазних релігійних вірувань, сприяння роботі поліції та рятувальних служб, вступ в армію (батьки військового чи військової також отримують бали), отримання національної нагороди чи перемога у репутаційно важливих змаганнях. Особливо заохочується безоплатне донорство органів та крові, тривале волонтерство та робота у соціальних організаціях.
А за що віднімають бали?
Серед найбільших гріхів натомість є уникнення податків, порушення репродуктивного законодавства, перешкоджання роботи суду чи тиск на свідків, розміщення негативних публікацій про уряд Китаю у соціальних мережах чи в медіа.
На перший погляд система видається не демократичною, але принаймні логічною. Поки не занурюєшся у нюанси. Наприклад, попри те, що у конституції Китаю прописане право на петиції, їхнє подання може каратися зниженням балів. Так само бали знімаються за неузгоджені курси чи репетиторство (ніякої підготовки до ЗНО!), збір на несанкціоновані танці та вечірки (ніяких пенсіонерів на Театральній!), пристрасть до відеоігор, тривале невідвідування батьків чи літніх родичів, пропуск запису до лікаря чи бронювання готелю, вигулювання пса без повідку, неузгоджена реновація будинку або могила для родичів, чий розмір перевищує стандарт.
Деякі приклади релевантні лише для певних регіонів та поки не є загальнодержавними. Наприклад, у Пекіні оцінку може знизити гучне прослуховування музики на вулиці, а в провінції Ханчжоу окремі особи та організації, які не дотримуються міських правил сортування відходів, отримають негативний запис у своїх кредитних профілях і повинні сплатити відповідну суму штрафу.
Для підтримки цієї системи на вулицях почали розміщувати пропагандистські постери про «правильну» поведінку. На локальному телебаченні показують записи з камер спостережень з порушниками порядку. Існує професія збирача інформації, який пише звіти на своїх сусідів. Інформація про соціальну оцінку є публічною – на вулицях розміщують не лише постери з «найкращими» громадянами, а й транслюють особисту інформацію та «гріхи» тих, хто має низький рейтинг. У деяких містах вже існують окремі додатки, які показують «неблагонадійних» громадян на мапі маячком. Навіть сервіси онлайн побачень пропонують опцію перевірити соціальний рейтинг.
На що впливає рейтинг?
Зі статусом громадян відповідно до їхньої оцінки усе теж не так однозначно. По-перше, у Китаї існують різні типи систем, які діють на різних рівнях. Наприклад, система надійності бізнесу поширюється на підприємства та організації й регулюється Народним банком Китаю, водночас державна система надійності поширюється лише на держслужбовців. Життя звичайних громадян підпорядковується системам суспільної та соціальної надійності.
Існує рейтинг відповідно до балу, який отримує людина. Найвищий рейтинг починається від 1050+ балів. Ці люди вважаються взірцем для суспільства та отримують переваги майже в усіх сферах життя. Слідом за ними йде високий рівень (960-1029 балів), представники якого також мають переваги у вступі дітей до шкіл та університету, доступність соціальних програм, перевагу при працевлаштуванні, знижки на комунальні платежі, відсутність депозиту при бронюванні транспорту чи готельних номерів, кращі відсоткові ставки у банках, податкові пільги, безплатне користування спортзалами, преференції в лікарнях тощо.
А що буває, якщо рейтинг низький?
Якщо рейтинг коливається між 850 до 959 балів, то протягом двох років людина стає на випробувальний термін, впродовж якого її запрошують на лекції та зустрічі з представниками уряду та взірцевими громадянами, щоб порадити як покращити соціальний рейтинг. Блогери стверджують, що вже існують окремі форуми для людей з низькими балами, в яких вони обмінюються досвідом та лайвгаками, як швидко покращити оцінку.
Якщо це не вдається та оцінка падає до 600-849 балів, то протягом трьох років громадянин чи громадянка знаходяться під постійним наглядом офіційних структур. Цей рівень вважається ненадійним та позбавляє людину частини переваг.
Найгірший рівень – це усі оцінки до 599 балів. На п’ять років людина потрапляє до чорного списку на рівні держави. Людей з чорного списку регулярно перевіряють, їм скасовують усі субсидії та регалії (як науковий ступінь, наприклад). Такі люди втрачають роботу та довіру сусідів – кожен їхній крок доповідається, їм навряд позичать гроші чи запросять на публічну подію.
Покарання за низьку оцінку також означає заборону на купівлю авіа- та залізничних квитків, звільнення з престижних робіт, неможливість зняти готельний номер, зниження швидкості підключення інтернету тощо. Вона впливає і на родину людини – дітей виключають з приватних шкіл та можуть відсторонити від спортивних чи творчих змагань.
Яке ставлення до соціального кредитування у Китаї та світі?
Дізнатися, як ставляться до соціального кредитування у самому Китаї складно. Ті медіа та блогери, які працюють у Китаї, проходять через жорстку цензуру та демонструють лише те, що дозволяє уряд. Таким чином, у більшості відео на цю тему, які ви знайдете на YouTube демонструють кадри з цього сюжету NBC, в якому молода дівчина з рейтингом вище середнього позитивно відгукується про систему.
Альтернативну думку можна знайти на каналі Iaowhy86, який веде правозахисник Метью Тай, що протягом 10 років проживав у Китаї. В одному з сюжетів він коротко пояснює про те, як працює система, та розповідає про відгуки знайомих, які вже зіткнулися з соціальним кредитуванням: відверто негативних відповідей та розлогих коментарів не надає й він, уникаючи навіть особистої інформації опитаних чи подробиць їхньої історії.
У одному з небагатьох соціологічних опитувань, яке є на цю тему на сайті SAGE Journals, йдеться, що 80% респондентів скоріше підтримують соціальне кредитування і лише 1% виступає точно проти. Аналогічні результати опубліковані й Вільним університетом Берліну.
Англомовні медіа переважно засуджують систему соціального кредитування Китаю. Їхню позицію свого часу майже процитував віцепрезидент США Майк Пенс: «До 2020-го лідери Китаю планують імплементувати Орвелівську систему, що ґрунтується на контролі практично всіх аспектів людського життя – так звану систему соціального кредитування. За офіційними документами вона “дозволить надійним піднятися до небес, тоді як дискредитованим не дасть ступати по землі”». Серед гучних противників системи є також і бізнесмен Джордж Сорос, який попереджав про небезпеку системи на економічному форумі у Давосі у 2019-му.
Окремо західний світ турбується за роботу міжнародних компаній та економічну співпрацю з Китаєм. Свої побоювання щодо негативного впливу соціального кредитування та чорних списків висловлювали зокрема у Європейському Союзі.
Наприклад, англомовне медіа Foreign Policy у 2021-му випустило матеріал з заголовком «Соціальне кредитування в Китаї насправді доволі нудне», суть якого зводилася до того, що воно стосується бізнесу більше, ніж окремих громадян. Також у матеріалі на Wired цитується позиція дослідника Джеремі Дала з Єльського університету, який стверджує, що розуміння соціального кредитування викривлене через некоректність перекладу.
Якщо коротко підсумувати, то основні аргументи за та проти соціального кредитування лежать у такій площині:
- Прихильники системи стверджують, що система покращує «надійність», у тому числі й економічну, серед громадян та пропагує прийнятну, традиційну та моральну соціальну поведінку.
- Критики натомість стверджують, що вона перевищує верховенство права та порушує права та свободи громадян, негативно впливає на репутацію та особисту гідність, а також є інструментом для боротьби з інакомисленням до Комуністичної партії Китаю.
Чи обігрувалася подібна система у маскультурі?
Ідея оцінки надійності громадян не нова. Подібними механізмами користувалися тоталітарні країни минулого, а чи не найкращого художнього втілення вона досягла у романі Джорджа Орвела «1984». В антиутопії Партія та Великий Брат постійно стежать за своїми громадянами. Відбувається це через екрани телевізорів, що розташовані у кожному приміщенні. Пропаганда поширює думку про спільне суспільне благо та свободу як рабство, заохочуючи та навчаючи громадян доносити злочини інших. І у цьому суспільстві злочином є навіть думка. Вичищенням невірних думкозлочинців займається Міністерство Любові.
Працюючи над своїм романом, Орвел брав за натхнення (та критикував) тоталітарний Радянський Союз під керівництвом Йосифа Сталіна. У частині персонажів явно проглядаються реальні радянські діячі, як Лев Троцький та Лаврентій Берія. Аналогії роману цілком накладаються на сучасні комуністичні країни – Китай та Північну Корею. Тому для розуміння життя у цих диктатурах «1984» підходить майже ідеально, хіба що з поправкою на те, що Джордж Орвел не міг собі й уявити, на що будуть здатні технології.
Ближче ж до сучасних реалій втілення можна знайти у серії «Під укіс» серіалу «Чорне дзеркало». За сюжетом суспільство живе у світі, в якому кожну людину оцінюють люди, які з нею зустрічаються за п’ятибальною шкалою. Гонитва за 5 зірочками впливає на вчинки та поведінку людей, а низький рейтинг здатний обмежити блага героїв.
Попри цю схожість з системою соціального кредитування, один фактор все ж сильно різнить їх. Поки у серіалі «Чорне дзеркало» оцінку формують демократичним шляхом усі люди довкола, то у Китаї влада над твоїм життям знаходиться винятково у руках Партії та режиму. Контроль над твоїм життям здійснюється не лише від того, як ти поводишся у суспільстві, а й над тим, якими свободами ти «зловживаєш».
Аналогічний сюжет є і в сіткомі «Ком’юніті». У п’ятому сезоні декан Пелтон створює застосунок, в якому кожен також оцінює один одного за п’ятибальною шкалою. Щоправда, у гумористичному шоу оцінка впливала лише на популярність у кампусі й більше спрямовувалася на критику соціальних мереж, ніж диктаторських режимів.
Система соціальної оцінки також згадувалася у романі Down and Out in the Magic Kingdom канадського автора Корі Докторова. За цю книгу він став лауреатом премії у галузі фантастичної літератури «Неб’юла». У цьому світі майбутнього, події якого розгортаються у «Всесвітній центр відпочинку Волта Діснея» існує система цифрової соціальної репутації «Вуфі», яка визначає рівень поваги до особи та замінює гроші й соціальні пільги.
З вигаданими світами зрозуміло, а як щодо інших країн?
Найпоширенішим є порівняння системи соціального кредитування Китаю з американською системою FICO. Її створила компанія Fair Isaac Corporation. По суті, кредитні бали FICO є методом кількісної оцінки кредитоспроможності особи. Її застосовують у 90% кредитних рішень, прийнятих у США. На формування балу впливає історія платежів, заборгованості, тривалість кредитної історії, наявність кредитів зараз та кредитний баланс особи. Матеріал з їхнім порівнянням у 2017 році опублікували CNBC. У ньому дослідник Роджер Крімерс з Лейденський університет пояснював, що порівнювати ці дві системи недоречно, адже американська FICO впливає лише на кредитну спроможність людини, на відміну від репутаційного контролю у Китаї. Аналогічно працює й німецька система кредитної оцінки Schufa.
Значно ближчою до китайської системи є венесуельська Картка батьківщини, або carnet de la patria, про яку детальніше можна прочитати у Business Insider. Якщо коротко, то це ідентифікаційна смарт-картка, що збирає інформацію про дату народження, родину, зайнятість, доходи, приватну власність, історію хвороби, пільги, присутність у соціальних мережах та приналежність до політичних організацій. У її розробці брала участь китайський телеком гігант ZTE Corp, ввели її за диктатури Ніколаса Мадуро.
У 2019 році Міністерство зв’язку РФ оголосило проєкт розробки цифрових профілів громадян. Планується, що це буде відкрита система, яка збиратиме ідентифікаційну інформацію, дані з державних інфосистем та ще низку даних. Профілі будуть доступні не лише державним установам, а й іншим організаціям, у тому числі комерційним підприємствам. Після занепокоєння преси та правозахисників, що цифрові профілі стануть першим шляхом до китайської системи, заступник голови уряду РФ Максим Акімов спростував цю схожість.
Тобто нам турбуватися ні про що?
Система оцінки в службах таксі як Uber чи Uklon та залежність від лайків та дизлайків в YouTube – це теж приклади соціального оцінювання. Так само як і вплив популярності наших сторінок у соціальних мережах, коли найгучніший голос отримує статус лідера думок. Відкидати думку про те, що успішність соціального кредитування в Китаї, відсутність навіть мінімального рівня обізнаності у питаннях цифрової безпеки та посилення ролі інтернету зараз, може наштовхнути капіталістичні країни зайнятися розробкою «демократичного» аналогу – необачно. Особливо зважаючи на темпи розвитку технології розпізнавання обличчя, збору даних та штучного інтелекту. Якщо соціальні мережі вже знають про нас більше, ніж ми самі, то де гарантія, що цю ж інформацію не захочуть отримати керівники держав?
Панікувати чи розводити теорії змов поки зарано. Але займатися власною освітою та перевіряти, кому та які дані про нас ми даємо, потрібно вже сьогодні. Щоб одного дня не прокинутися з мінусовим рейтингом.