У цій рубриці ми говоримо про бізнес, цікаві українські стартапи, підприємництво та поради для підприємців. Серед іншого вивчаємо ще й цікаві кейси із українського та закордонного досвіду та публікуємо найсвіжіші новини B2B- та B2C-сегментів економіки. Тут ви можете знайти все, що варто знати про ділове середовище України, Східної Європи та світу

Ви можете стати спонсором цієї рубрики. Пишіть на <a href="mailto:adv@nachasi.com">adv@nachasi.com</a>.

Бізнес

Ви можете <a href="https://nachasi.com/about/">стати спонсором</a> цієї рубрики, а всі матеріали у цій рубриці матимуть відповідне брендування та банер. Зацікавилися? <a href="mailto:adv@nachasi.com">Напишіть нам</a>

У 2016 році Річард Лаермер вирішив регулярно надавати своїм працівникам можливість віддаленої роботи — працювати з дому, оскільки прив’язка до 5-денного перебування в офісі завжди здавалася йому необов’язковою (мовляв, в будь-якому місці можна працювати ефективно і продуктивно). Проте час показав, що бізнесмен помилявся. Чому ж віддалена робота — попри всю її привабливість — підходить далеко не всім?

Співробітники скористалися наданими перевагами, згадує Лаермер, і тут почалося. Один з них був недоступний інколи годинами протягом дня. Ще один взагалі перестав виходити на регулярний зв’язок із колегами. Останньою краплею стало те, що людина відмовилася відвідати ділову зустріч, мотивуючи це запланованою поїздкою до знайомих. Експеримент завершився за 10 місяців. Тепер підприємець поставив вимогу усім підлеглим щодня приходити до офісу. Чи поодинока ситуація із неефективністю «домашнього» офісу?
<h4><strong>Ажіотаж довкола віддаленої роботи — та реальний стан справ</strong></h4>
Із розвитком технологій дистанційне навчання та робота буквально «вибухнули». Великі компанії взялися активно їх впроваджувати, часто переосмислюючи існуючі корпоративні стандарти. Гнучкий графік роботи залишається популярним, більшість компаній хочуть, щоби працівники використовували віддалену роботу певну кількість робочого часу упродовж тижня. Понад 60% компаній, опитаних в рамках дослідження 2017 року від Товариства менеджменту людських ресурсів, заявили, що вони дозволяють працювати із використанням технологій віддалено. Для порівняння у 1996 році таких було лише 20%. Втім, до віддаленого повного робочого дня ще далеко. 77% компаній визнали, що не дають згоди на подібну практику.

Чати, месенджери та програми спільної роботи над файлами та документами дали змогу практикувати гнучкий графік у широкому колі компаній. Тепер серед переваг роботи в тій чи іншій компанії наймані працівники часто <a href="http://www.nbcnews.com/business/careers/flexible-hours-rated-most-important-perk-work-n444616" target="_blank" rel="nofollow noopener">називають</a> саме можливість працювати віддалено. Ще 2013 року у дослідженні від Pew Research <a href="http://www.pewsocialtrends.org/2013/03/14/chapter-1-changing-views-about-work/" target="_blank" rel="nofollow noopener">виявилося</a>, що особливо ця опція важлива для батьків із малими дітьми. Дехто із дослідників навіть <a href="https://www.stlouisfed.org/publications/regional-economist/july-2016/gender-pay-gap-may-be-linked-to-flexible-and-irregular-hours" target="_blank" rel="nofollow noopener">наполягає</a> на тому, що гнучкий робочий графік здатен допомогти у подоланні нерівності в оплаті праці. І оскільки у прагненні заохотити та зберегти кадри компанії частіше почали йти на поступки відносно віддаленої роботи, наймані працівники стали активно цим <a href="https://www.shrm.org/hr-today/trends-and-forecasting/research-and-surveys/Documents/SHRM-Survey-Findings-Strategic-Benefits-Flexible-Work-Arrangements.pdf" target="_blank" rel="nofollow noopener">користуватися</a>.

<iframe src="https://player.megaphone.fm/BLM2577979006" width="300" height="150" allowfullscreen="allowfullscreen" data-embed-id="https://link.bloomberg.fm/BLM2577979006" data-mce-fragment="1"></iframe>
<h4><strong>Зміна поняття «командна робота»</strong></h4>
І хоча графіки стали гнучкішими, а перебування в офісі — не настільки критично важливим, зросла роль саме командної, а не індивідуальної роботи в проектах. При цьому в компаніях є проблема із командним менеджментом: лише 38% компаній групують співробітників за типами роботи, як з’ясувалося у дослідженні Deloitte за <a href="https://dupress.deloitte.com/dup-us-en/focus/human-capital-trends/2016/organizational-models-network-of-teams.html" target="_blank" rel="nofollow noopener">2016 рік</a>. Більшість працівників часто змінює спільні групи та команди в залежності від характеру роботи. Є навіть ті, в складі яких працюють десятки тисяч міні-команд із постійно змінюваним складом. Саме тому віддалена робота підходить не всім, особливо тим, де командна взаємодія відіграє вирішальну роль для загальної продуктивності.

Серед таких компаній, які почали згортати програми віддаленої роботи — IBM. На початку 2017 року технологічний гігант повідомив 2 тис своїх співробітників у США про те, щоїм доведеться перейти з «домашнього» на офісний режим роботи. Повернення людей в офіси — відповідь IBM на очікуване падіння доходів та спроба «вирівняти» фінансову та організаційну «прірву». Ці явища почали виникати в компанії, що довгий час практикувала гнучкий графік та віддалену роботу для частини своїх співробітників. Серед названих причин — той факт, що невеликі, міждисциплінарні команди інженерів, кодерів, менеджерів проектів та дизайнерів працюють у безпосередній близькості, часто безпосередньо з клієнтами або кінцевими користувачами, постійно створюючи та вдосконалюючи ідеї. Такого рівня взаємодії годі досягти, якщо кожен сидітиме на власному дивані зі Skype та гарнітурою.
<h4><strong>В чому полягає ключова проблема</strong></h4>
Однією з проблем у згортанні віддаленої роботи є рівень задоволення співробітників кожної окремої компанії. Повне усунення механізмів віддаленої роботи та відмова від гнучких графіків повертає нас у часи перевтоми, зниження продуктивності працівників та падіння їхньої зацікавленості у процесі та результатах роботи. Згаданий на початку статті Річард Лаермер стверджує, що працівники його «не проти» пожертвувати свободою і повернутися в офіс. Мовляв, так робота йде краще. Втім, можливість бути в офісі щоп’ятниці лише до 15:00 він зберіг. Довіряти людям треба, каже підприємець, та не всі з них можуть постійно працювати у атмосфері повної довіри. Із тайм-менеджментом та віддаленою роботою це просто «не працює».

<p>Співробітники скористалися наданими перевагами, згадує Лаермер, і тут почалося. Один з них був недоступний інколи годинами протягом дня. Ще один взагалі перестав виходити на регулярний зв’язок із колегами. Останньою краплею стало те, що людина відмовилася відвідати ділову зустріч, мотивуючи це запланованою поїздкою до знайомих. Експеримент завершився за 10 місяців. Тепер підприємець поставив вимогу усім підлеглим щодня приходити до офісу. Чи поодинока ситуація із неефективністю «домашнього» офісу?</p><h4><strong>Ажіотаж довкола віддаленої роботи — та реальний стан справ</strong></h4><p>Із розвитком технологій дистанційне навчання та робота буквально «вибухнули». Великі компанії взялися активно їх впроваджувати, часто переосмислюючи існуючі корпоративні стандарти. Гнучкий графік роботи залишається популярним, більшість компаній хочуть, щоби працівники використовували віддалену роботу певну кількість робочого часу упродовж тижня. Понад 60% компаній, опитаних в рамках дослідження 2017 року від Товариства менеджменту людських ресурсів, заявили, що вони дозволяють працювати із використанням технологій віддалено. Для порівняння у 1996 році таких було лише 20%. Втім, до віддаленого повного робочого дня ще далеко. 77% компаній визнали, що не дають згоди на подібну практику.</p><p>Чати, месенджери та програми спільної роботи над файлами та документами дали змогу практикувати гнучкий графік у широкому колі компаній. Тепер серед переваг роботи в тій чи іншій компанії наймані працівники часто <a href="http://www.nbcnews.com/business/careers/flexible-hours-rated-most-important-perk-work-n444616" target="_blank" rel="nofollow noopener">називають</a> саме можливість працювати віддалено. Ще 2013 року у дослідженні від Pew Research <a href="http://www.pewsocialtrends.org/2013/03/14/chapter-1-changing-views-about-work/" target="_blank" rel="nofollow noopener">виявилося</a>, що особливо ця опція важлива для батьків із малими дітьми. Дехто із дослідників навіть <a href="https://www.stlouisfed.org/publications/regional-economist/july-2016/gender-pay-gap-may-be-linked-to-flexible-and-irregular-hours" target="_blank" rel="nofollow noopener">наполягає</a> на тому, що гнучкий робочий графік здатен допомогти у подоланні нерівності в оплаті праці. І оскільки у прагненні заохотити та зберегти кадри компанії частіше почали йти на поступки відносно віддаленої роботи, наймані працівники стали активно цим <a href="https://www.shrm.org/hr-today/trends-and-forecasting/research-and-surveys/Documents/SHRM-Survey-Findings-Strategic-Benefits-Flexible-Work-Arrangements.pdf" target="_blank" rel="nofollow noopener">користуватися</a>.</p><p><iframe loading="lazy" src="https://player.megaphone.fm/BLM2577979006" width="300" height="150" allowfullscreen="allowfullscreen" data-embed-id="https://link.bloomberg.fm/BLM2577979006" data-mce-fragment="1"></iframe></p><h4><strong>Зміна поняття «командна робота»</strong></h4><p>І хоча графіки стали гнучкішими, а перебування в офісі — не настільки критично важливим, зросла роль саме командної, а не індивідуальної роботи в проектах. При цьому в компаніях є проблема із командним менеджментом: лише 38% компаній групують співробітників за типами роботи, як з’ясувалося у дослідженні Deloitte за <a href="https://dupress.deloitte.com/dup-us-en/focus/human-capital-trends/2016/organizational-models-network-of-teams.html" target="_blank" rel="nofollow noopener">2016 рік</a>. Більшість працівників часто змінює спільні групи та команди в залежності від характеру роботи. Є навіть ті, в складі яких працюють десятки тисяч міні-команд із постійно змінюваним складом. Саме тому віддалена робота підходить не всім, особливо тим, де командна взаємодія відіграє вирішальну роль для загальної продуктивності.</p><p>Серед таких компаній, які почали згортати програми віддаленої роботи — IBM. На початку 2017 року технологічний гігант повідомив 2 тис своїх співробітників у США про те, щоїм доведеться перейти з «домашнього» на офісний режим роботи. Повернення людей в офіси — відповідь IBM на очікуване падіння доходів та спроба «вирівняти» фінансову та організаційну «прірву». Ці явища почали виникати в компанії, що довгий час практикувала гнучкий графік та віддалену роботу для частини своїх співробітників. Серед названих причин — той факт, що невеликі, міждисциплінарні команди інженерів, кодерів, менеджерів проектів та дизайнерів працюють у безпосередній близькості, часто безпосередньо з клієнтами або кінцевими користувачами, постійно створюючи та вдосконалюючи ідеї. Такого рівня взаємодії годі досягти, якщо кожен сидітиме на власному дивані зі Skype та гарнітурою.</p><h4><strong>В чому полягає ключова проблема</strong></h4><p>Однією з проблем у згортанні віддаленої роботи є рівень задоволення співробітників кожної окремої компанії. Повне усунення механізмів віддаленої роботи та відмова від гнучких графіків повертає нас у часи перевтоми, зниження продуктивності працівників та падіння їхньої зацікавленості у процесі та результатах роботи. Згаданий на початку статті Річард Лаермер стверджує, що працівники його «не проти» пожертвувати свободою і повернутися в офіс. Мовляв, так робота йде краще. Втім, можливість бути в офісі щоп’ятниці лише до 15:00 він зберіг. Довіряти людям треба, каже підприємець, та не всі з них можуть постійно працювати у атмосфері повної довіри. Із тайм-менеджментом та віддаленою роботою це просто «не працює».</p>

Чому віддалена робота підходить не всім

{:ua}Чому великі та середні компанії відмовляються від «домашніх» офісів та працівників у піжамах?{:}

<p>Завжди буде нескінченний перелік справ, які потрібно виконати. А культура невпинної працездатності говорить нам, що будь-який час, витрачений даремно, має стати вашим докором на все життя. Але чи треба весь день відповідати на електронні листи і підписувати звіти?
</p>
<h4><strong>Культ роботи без перерв</strong></h4>
Насправді робота теж може бути прокрастинацією. Олівер Буркман (Oliver Burkeman) <a href="https://www.theguardian.com/technology/2016/dec/22/why-time-management-is-ruining-our-lives">розповідає</a> історію Мерліна Манна (Merlin Mann), який мав написати книгу про те, як відбувається його робота із потоком завдань та email-ів упродовж дня. Через два роки він відмовився від проекту. І замість книги опублікував пост у блозі про те, як він так довго витрачав увагу на те, як упорядкувати час та продуктивно відповідати на листи, що втратив чимало цінних моментів життя, які міг провести із дочкою.

Проблема відсутності перерв виникає, коли ми витрачаємо вже стільки часу на свої робочі завдання, що вже не маємо коли вгору глянути. Ми нехтуємо сном. Навіть читання чи довга прогулянка викликають відчуття провини. Адже цей час можна було би витратити на роботу. Тому навіть слово «перерва» ми почали розуміти як перебування за тим же столом із тим же комп’ютером із «розважальними» сайтами, котрі не сприяють ані нашому щастю, ані нашій продуктивності.
<h4><strong>Мультизадачність та міфи, із нею пов'язані</strong></h4>
Психолог Майкл Ґатрідж, котрий спеціалізується на питаннях продуктивності, зауважує, що ідея «постійної доступності» для колег, керівництва та партнерів призвела до неможливості «відключитися» від роботи, навіть сидячи на лавці у парку. Мультитаскінґ став черговим виправданням того, чому ми по півдня сидимо в соцмережах чи гортаємо сайти «з котиками». І саме тому ми на базові завдання витрачаємо більше часу, аніж на них справді потрібно.

Крім того, мультизадачність викликала у сучасного людства низку проблем зі здатністю фокусуватися на собі, на своїх думках, <a href="https://nachasi.com/2017/07/17/5-hour-rule/" target="_blank" rel="noopener" class=" with_hint_js">рефлексувати і навчатися<span class="hint-box"><img src="https://nachasi.com/wp-content/uploads/2017/07/benjamin-franklin-62846_1920-300x200.jpg" />Бути як Франклін — як діє «правило 5 годин» в роботі та житті</span></a> новому. Люди почали їсти, розважатися, читати за комп’ютером. Натомість могли би спокійно піти хоча би до найближчої кав’ярні чи ресторану, не беручи при цьому із собою ноутбук.

[blockquote_with_author content="Навіть на фабриках вікторіанської епохи, де люди ґарували по 14 годин, було передбачено перерви, коли працівники могли відійти від машин та верстатів. Ми тепер цього не робимо."]
<h4><strong>Працюйте менше</strong></h4>
<strong>Насправді ми навіть не потребуємо такої кількості роботи, аби досягати кращих результатів.</strong> Як свідчить дослідження Алекса Суюнґ-Кім Пана, ґенії рівня Чарльза Дікенса, чи Чарльза Дарвіна працювали лише 5 і менше годин на добу. І вони досягали значно більше, аніж усі ми, хто працює по 10 годин щодня і ще по 5 годин думає про роботу.

Робота, тягар відповідальності та багатозадачність «тягнуть» нас донизу. Відтак ми не можемо навіть зі спокійним серцем піти в кіно чи посидіти з друзями або піти на пробіжку довшу за півгодини. Існують навіть CEO компаній, котрі слухають аудіокниги та дивляться фільми на прискореній прокрутці — аби чимскоріше дійти до суті та розв’язки. І це — ненормально.

«Перезарядка» вашого мозку та свідомості потрібна усім — навіть найзапеклішим трудоголікам. Саме тому запровадьте звичку хоча би годину на день не робити абсолютно нічого. І не дивуйтеся. Нейрофізіологи кажуть, що навіть бездумний перегляд кліпів по телевізору може справляти заспокійливий, перезавантажувальний та терапевтичний ефект для нашої психіки. Насолоджуватися моментами та виділяти час для себе в обідню перерву чи наприкінці дня — єдиний спосіб бути по-справжньому продуктивним і не «загнати» себе.

<p>Завжди буде нескінченний перелік справ, які потрібно виконати. А культура невпинної працездатності говорить нам, що будь-який час, витрачений даремно, має стати вашим докором на все життя. Але чи треба весь день відповідати на електронні листи і підписувати звіти?</p><h4><strong>Культ роботи без перерв</strong></h4><p>Насправді робота теж може бути прокрастинацією. Олівер Буркман (Oliver Burkeman) <a href="https://www.theguardian.com/technology/2016/dec/22/why-time-management-is-ruining-our-lives">розповідає</a> історію Мерліна Манна (Merlin Mann), який мав написати книгу про те, як відбувається його робота із потоком завдань та email-ів упродовж дня. Через два роки він відмовився від проекту. І замість книги опублікував пост у блозі про те, як він так довго витрачав увагу на те, як упорядкувати час та продуктивно відповідати на листи, що втратив чимало цінних моментів життя, які міг провести із дочкою.</p><p>Проблема відсутності перерв виникає, коли ми витрачаємо вже стільки часу на свої робочі завдання, що вже не маємо коли вгору глянути. Ми нехтуємо сном. Навіть читання чи довга прогулянка викликають відчуття провини. Адже цей час можна було би витратити на роботу. Тому навіть слово «перерва» ми почали розуміти як перебування за тим же столом із тим же комп’ютером із «розважальними» сайтами, котрі не сприяють ані нашому щастю, ані нашій продуктивності.</p><h4><strong>Мультизадачність та міфи, із нею пов&#8217;язані</strong></h4><p>Психолог Майкл Ґатрідж, котрий спеціалізується на питаннях продуктивності, зауважує, що ідея «постійної доступності» для колег, керівництва та партнерів призвела до неможливості «відключитися» від роботи, навіть сидячи на лавці у парку. Мультитаскінґ став черговим виправданням того, чому ми по півдня сидимо в соцмережах чи гортаємо сайти «з котиками». І саме тому ми на базові завдання витрачаємо більше часу, аніж на них справді потрібно.</p><p>Крім того, мультизадачність викликала у сучасного людства низку проблем зі здатністю фокусуватися на собі, на своїх думках, <a href="/2017/07/17/5-hour-rule/" target="_blank" rel="noopener" class=" with_hint_js">рефлексувати і навчатися<span class="hint-box"><img src="/wp-content/uploads/2017/07/benjamin-franklin-62846_1920-300x200.jpg" />Бути як Франклін — як діє «правило 5 годин» в роботі та житті</span></a> новому. Люди почали їсти, розважатися, читати за комп’ютером. Натомість могли би спокійно піти хоча би до найближчої кав’ярні чи ресторану, не беручи при цьому із собою ноутбук.</p>	<blockquote class="shortcode-blockquote">		<p>Навіть на фабриках вікторіанської епохи, де люди ґарували по 14 годин, було передбачено перерви, коли працівники могли відійти від машин та верстатів. Ми тепер цього не робимо.</p>			</blockquote><h4><strong>Працюйте менше</strong></h4><p><strong>Насправді ми навіть не потребуємо такої кількості роботи, аби досягати кращих результатів.</strong> Як свідчить дослідження Алекса Суюнґ-Кім Пана, ґенії рівня Чарльза Дікенса, чи Чарльза Дарвіна працювали лише 5 і менше годин на добу. І вони досягали значно більше, аніж усі ми, хто працює по 10 годин щодня і ще по 5 годин думає про роботу.</p><p>Робота, тягар відповідальності та багатозадачність «тягнуть» нас донизу. Відтак ми не можемо навіть зі спокійним серцем піти в кіно чи посидіти з друзями або піти на пробіжку довшу за півгодини. Існують навіть CEO компаній, котрі слухають аудіокниги та дивляться фільми на прискореній прокрутці — аби чимскоріше дійти до суті та розв’язки. І це — ненормально.</p><p>«Перезарядка» вашого мозку та свідомості потрібна усім — навіть найзапеклішим трудоголікам. Саме тому запровадьте звичку хоча би годину на день не робити абсолютно нічого. І не дивуйтеся. Нейрофізіологи кажуть, що навіть бездумний перегляд кліпів по телевізору може справляти заспокійливий, перезавантажувальний та терапевтичний ефект для нашої психіки. Насолоджуватися моментами та виділяти час для себе в обідню перерву чи наприкінці дня — єдиний спосіб бути по-справжньому продуктивним і не «загнати» себе.</p>

Розповідаємо про все, що стосується креативних індустрій України та світу. Розкажіть про власний кейс, прочитайте розповіді зі світу творчих людей та отримайте порцію натхнення. У рубриці ви знайдете цікаві можливості, новини, кейси та розповіді про мистецтво, культуру, книги, цифрові технології у творчості тощо.

Креатив

Живучи в культурі, яка пропагує трудоголізм та досягання новин вершин щодня, важко повірити в те, що ледарювання чи пасивний відпочинок можуть бути виправдані. Але науковці переконують: вам корисно побути «овочем», інакше ніякої роботи не буде

Завжди буде нескінченний перелік справ, які потрібно виконати. А культура невпинної працездатності говорить нам, що будь-який час, витрачений даремно, має стати вашим докором на все життя. Але чи треба весь день відповідати на електронні листи і підписувати звіти?
<h4><strong>Культ роботи без перерв</strong></h4>
Насправді робота теж може бути прокрастинацією. Олівер Буркман (Oliver Burkeman) <a href="https://www.theguardian.com/technology/2016/dec/22/why-time-management-is-ruining-our-lives">розповідає</a> історію Мерліна Манна (Merlin Mann), який мав написати книгу про те, як відбувається його робота із потоком завдань та email-ів упродовж дня. Через два роки він відмовився від проекту. І замість книги опублікував пост у блозі про те, як він так довго витрачав увагу на те, як упорядкувати час та продуктивно відповідати на листи, що втратив чимало цінних моментів життя, які міг провести із дочкою.

Проблема відсутності перерв виникає, коли ми витрачаємо вже стільки часу на свої робочі завдання, що вже не маємо коли вгору глянути. Ми нехтуємо сном. Навіть читання чи довга прогулянка викликають відчуття провини. Адже цей час можна було би витратити на роботу. Тому навіть слово «перерва» ми почали розуміти як перебування за тим же столом із тим же комп’ютером із «розважальними» сайтами, котрі не сприяють ані нашому щастю, ані нашій продуктивності.
<h4><strong>Мультизадачність та міфи, із нею пов'язані</strong></h4>
Психолог Майкл Ґатрідж, котрий спеціалізується на питаннях продуктивності, зауважує, що ідея «постійної доступності» для колег, керівництва та партнерів призвела до неможливості «відключитися» від роботи, навіть сидячи на лавці у парку. Мультитаскінґ став черговим виправданням того, чому ми по півдня сидимо в соцмережах чи гортаємо сайти «з котиками». І саме тому ми на базові завдання витрачаємо більше часу, аніж на них справді потрібно.

Крім того, мультизадачність викликала у сучасного людства низку проблем зі здатністю фокусуватися на собі, на своїх думках, <a href="https://nachasi.com/2017/07/17/5-hour-rule/" target="_blank" rel="noopener">рефлексувати і навчатися</a> новому. Люди почали їсти, розважатися, читати за комп’ютером. Натомість могли би спокійно піти хоча би до найближчої кав’ярні чи ресторану, не беручи при цьому із собою ноутбук.

[blockquote_with_author content="Навіть на фабриках вікторіанської епохи, де люди ґарували по 14 годин, було передбачено перерви, коли працівники могли відійти від машин та верстатів. Ми тепер цього не робимо."]
<h4><strong>Працюйте менше</strong></h4>
<strong>Насправді ми навіть не потребуємо такої кількості роботи, аби досягати кращих результатів.</strong> Як свідчить дослідження Алекса Суюнґ-Кім Пана, ґенії рівня Чарльза Дікенса, чи Чарльза Дарвіна працювали лише 5 і менше годин на добу. І вони досягали значно більше, аніж усі ми, хто працює по 10 годин щодня і ще по 5 годин думає про роботу.

Робота, тягар відповідальності та багатозадачність «тягнуть» нас донизу. Відтак ми не можемо навіть зі спокійним серцем піти в кіно чи посидіти з друзями або піти на пробіжку довшу за півгодини. Існують навіть CEO компаній, котрі слухають аудіокниги та дивляться фільми на прискореній прокрутці — аби чимскоріше дійти до суті та розв’язки. І це — ненормально.

«Перезарядка» вашого мозку та свідомості потрібна усім — навіть найзапеклішим трудоголікам. Саме тому запровадьте звичку хоча би годину на день не робити абсолютно нічого. І не дивуйтеся. Нейрофізіологи кажуть, що навіть бездумний перегляд кліпів по телевізору може справляти заспокійливий, перезавантажувальний та терапевтичний ефект для нашої психіки. Насолоджуватися моментами та виділяти час для себе в обідню перерву чи наприкінці дня — єдиний спосіб бути по-справжньому продуктивним і не «загнати» себе.

<p>Завжди буде нескінченний перелік справ, які потрібно виконати. А культура невпинної працездатності говорить нам, що будь-який час, витрачений даремно, має стати вашим докором на все життя. Але чи треба весь день відповідати на електронні листи і підписувати звіти?</p><h4><strong>Культ роботи без перерв</strong></h4><p>Насправді робота теж може бути прокрастинацією. Олівер Буркман (Oliver Burkeman) <a href="https://www.theguardian.com/technology/2016/dec/22/why-time-management-is-ruining-our-lives">розповідає</a> історію Мерліна Манна (Merlin Mann), який мав написати книгу про те, як відбувається його робота із потоком завдань та email-ів упродовж дня. Через два роки він відмовився від проекту. І замість книги опублікував пост у блозі про те, як він так довго витрачав увагу на те, як упорядкувати час та продуктивно відповідати на листи, що втратив чимало цінних моментів життя, які міг провести із дочкою.</p><p>Проблема відсутності перерв виникає, коли ми витрачаємо вже стільки часу на свої робочі завдання, що вже не маємо коли вгору глянути. Ми нехтуємо сном. Навіть читання чи довга прогулянка викликають відчуття провини. Адже цей час можна було би витратити на роботу. Тому навіть слово «перерва» ми почали розуміти як перебування за тим же столом із тим же комп’ютером із «розважальними» сайтами, котрі не сприяють ані нашому щастю, ані нашій продуктивності.</p><h4><strong>Мультизадачність та міфи, із нею пов&#8217;язані</strong></h4><p>Психолог Майкл Ґатрідж, котрий спеціалізується на питаннях продуктивності, зауважує, що ідея «постійної доступності» для колег, керівництва та партнерів призвела до неможливості «відключитися» від роботи, навіть сидячи на лавці у парку. Мультитаскінґ став черговим виправданням того, чому ми по півдня сидимо в соцмережах чи гортаємо сайти «з котиками». І саме тому ми на базові завдання витрачаємо більше часу, аніж на них справді потрібно.</p><p>Крім того, мультизадачність викликала у сучасного людства низку проблем зі здатністю фокусуватися на собі, на своїх думках, <a href="/2017/07/17/5-hour-rule/" target="_blank" rel="noopener">рефлексувати і навчатися</a> новому. Люди почали їсти, розважатися, читати за комп’ютером. Натомість могли би спокійно піти хоча би до найближчої кав’ярні чи ресторану, не беручи при цьому із собою ноутбук.</p>	<blockquote class="shortcode-blockquote">		<p>Навіть на фабриках вікторіанської епохи, де люди ґарували по 14 годин, було передбачено перерви, коли працівники могли відійти від машин та верстатів. Ми тепер цього не робимо.</p>			</blockquote><h4><strong>Працюйте менше</strong></h4><p><strong>Насправді ми навіть не потребуємо такої кількості роботи, аби досягати кращих результатів.</strong> Як свідчить дослідження Алекса Суюнґ-Кім Пана, ґенії рівня Чарльза Дікенса, чи Чарльза Дарвіна працювали лише 5 і менше годин на добу. І вони досягали значно більше, аніж усі ми, хто працює по 10 годин щодня і ще по 5 годин думає про роботу.</p><p>Робота, тягар відповідальності та багатозадачність «тягнуть» нас донизу. Відтак ми не можемо навіть зі спокійним серцем піти в кіно чи посидіти з друзями або піти на пробіжку довшу за півгодини. Існують навіть CEO компаній, котрі слухають аудіокниги та дивляться фільми на прискореній прокрутці — аби чимскоріше дійти до суті та розв’язки. І це — ненормально.</p><p>«Перезарядка» вашого мозку та свідомості потрібна усім — навіть найзапеклішим трудоголікам. Саме тому запровадьте звичку хоча би годину на день не робити абсолютно нічого. І не дивуйтеся. Нейрофізіологи кажуть, що навіть бездумний перегляд кліпів по телевізору може справляти заспокійливий, перезавантажувальний та терапевтичний ефект для нашої психіки. Насолоджуватися моментами та виділяти час для себе в обідню перерву чи наприкінці дня — єдиний спосіб бути по-справжньому продуктивним і не «загнати» себе.</p>

Марнування часу як корисна звичка — погляд дослідників

{:ua}Чому хронічна робота робить нас нещасливими і як цього уникнути?{:}

Новини

Головна ціль нового законопроекту про іноземців, що прийняв польський уряд – це надати посвідку на тимчасове перебування у Польщі у рамках перенесення до країни підприємства з іншої держави

Як підкреслюють у Міністерстві внутрішніх справ, зміни до законопроекту повинні створити ліпшу нормативно-правову базу. Це дозволить свідомо управляти міграцією у Польщі, кажуть представники польської влади.
<h4><strong>Як можна отримати дозвіл на проживання у Польщі</strong></h4>
Воєвода буде видавати дозвіл на перебування у країні у рамках перенесення підприємства до країни. Із заявою звертатися зможе фірма, яка приймає іноземця на роботу у рамках внутрішнього перенесення. На підставі такого дозволу іноземець зможе працювати на теренах усього Європейського Союзу у рамках даного підприємства.
<h4><strong>Які документи слід надати</strong></h4>
Для того, щоб скористатися перевагами, потрібен документ про попереднє працевлаштування у рамках того самого підприємства упродовж щонайменше 12 міс для менеджерів та фахівців, а також 6 міс — якщо йдеться про стажерів.

Крім того, іноземці, котрі хочуть отримати посвідку на постійне перебування у цій державі, повинні знати польську мову щонайменше на рівні B1 (середній рівень). Також проект впроваджує спрощення для іноземців, котрі хочуть оселитися у Польщі на постійній основі у зв’язку з їхнім польським походженням.

<p>Як підкреслюють у Міністерстві внутрішніх справ, зміни до законопроекту повинні створити ліпшу нормативно-правову базу. Це дозволить свідомо управляти міграцією у Польщі, кажуть представники польської влади.</p><h4><strong>Як можна отримати дозвіл на проживання у Польщі</strong></h4><p>Воєвода буде видавати дозвіл на перебування у країні у рамках перенесення підприємства до країни. Із заявою звертатися зможе фірма, яка приймає іноземця на роботу у рамках внутрішнього перенесення. На підставі такого дозволу іноземець зможе працювати на теренах усього Європейського Союзу у рамках даного підприємства.</p><h4><strong>Які документи слід надати</strong></h4><p>Для того, щоб скористатися перевагами, потрібен документ про попереднє працевлаштування у рамках того самого підприємства упродовж щонайменше 12 міс для менеджерів та фахівців, а також 6 міс — якщо йдеться про стажерів.</p><p>Крім того, іноземці, котрі хочуть отримати посвідку на постійне перебування у цій державі, повинні знати польську мову щонайменше на рівні B1 (середній рівень). Також проект впроваджує спрощення для іноземців, котрі хочуть оселитися у Польщі на постійній основі у зв’язку з їхнім польським походженням.</p>

У Польщі — нова схема дозволів на проживання

{:ua}Проект також впроваджує спрощення для іноземців, котрі хочуть оселитися у Польщі на постійній основі у зв’язку з їхнім польським походженням{:}

<p>Асистуюча медсестра Емілі Теландер з посмішкою підбадьорює одного з пацієнтів у будинку престарілих в Гетеборзі, якому вдалося обіграти свого партнера в настільній грі. Але її посмішка зникає, коли вона описує зміни, що відбудуться, коли після 23 місяців шестигодинної роботи їй доведеться повернутися до 8 робочих годин. Каже, що за 6 годин роботи у всіх її колег було більше енергії, відчуття щастя та натхнення.

Гетеборг експериментує з коротшими робочими днями, але політика скорочення <a href="https://nachasi.com/2017/07/06/enjoy-the-work/" target="_blank" rel="noopener" class=" with_hint_js">робочого часу<span class="hint-box"><img src="https://nachasi.com/wp-content/uploads/2017/07/Pecha-Kucha-u-CHasopysi-300x200.jpg" />Робота як задоволення — поради українських топ-менеджерів та творчих людей</span></a> — не з дешевих кроків для уряду. Пані Теландер є однією з близько 70 асистенток-медсестер, котрим скоротили тривалість роботи для експерименту.


</p>
<h4><strong>Чи відбувся стрибок <a href="https://nachasi.com/2017/05/30/learning-music/" target="_blank" rel="noopener" class=" with_hint_js">продуктивності<span class="hint-box"><img src="https://nachasi.com/wp-content/uploads/2017/05/pic-300x200.jpg" />Музика для навчання — як це працює</span></a></strong></h4>
Після початку експерименту, аби залучити достатньо персоналу для догляду за старіючим населення країни, довелося взяти на роботу додаткових медсестер для покриття втрачених годин. Незалежні дослідники проекту також оплатили навчання співробітникам в аналогічній службі догляду, яка продовжувала працювати в штатному режимі. Їхній остаточний звіт вийде незабаром, але дані, опубліковані на цей момент, свідчать сильно на користь аргументів пані Теландер.

Цей шведський експеримент поставив коротший робочий день як питання, що на порядку денному як для Швеції, так і для Європи, кажуть дослідники. За перші 18 місяців тестового періоду медсестри, які працюють за новим графіком, брали менше відпусток за станом здоров'я, повідомляли про поліпшення власного самопочуття та збільшення їхньої продуктивності — при цьому організовуючи для своїх пацієнтів на 85% більше заходів (від споглядання природи до активних прогулянок). Одначе проект зіткнувся з жорсткою критикою з боку зацікавлених осіб, які вказували, що витрати перевищили переваги.

Правоцентристські супротивники нової тривалості робочого дня подали заклик до міської ради міста Гетеборга передчасно завершити його в травні 2016 року, стверджуючи, що було несправедливо продовжувати інвестувати гроші платників податків у пілотний проект, який не був економічно стійким. І хоча експериментаторам вдалося залишитися в межах бюджету, але все одно це починання обійшлося місту приблизно у 12 млн крон ($1,3 млн).

«Чи можемо ми зробити коротшим робочий день для всієї громади? Ні, це буде занадто дорого,» — каже Даніель Бернмар, лідер лівої партії. Але він стверджує, що експеримент все ще виявився «успішним з багатьох точок зору», створивши додаткові робочі місця для 17 медсестер у місті, зменшивши витрати на оплату хворих і підживлюючи глобальні дебати про культуру праці.
<h4><strong>Треба більше спроб</strong></h4>
Хоча робочий і особистий баланс вже відстоюється через політичну риторику в Швеції, шанси цієї північної країни на скорочення стандартного 40-годинного тижня залишаються незначними. На національному рівні Ліва партія є єдиною парламентською партією, що виступає за скорочення базового робочого часу, і її підтримали лише 6% виборців на минулих загальних виборах Швеції. Незважаючи на це, група інших шведських муніципалітетів стежить за подібними експериментами, проводячи локальні дослідження, спрямовані на інші групи працівників, які мають високий рівень захворюваності та вигоряння, включаючи соціальних працівників та медсестер. Також спостерігається збільшення кількості пілотних проектів такого штибу в приватному секторі, у тому числі — серед рекламних, консультаційних, телекомунікаційних та технологічних компаній.
<h4><strong>Неначе «прогулювання уроків»?</strong></h4>
«Я дійсно не думаю, що 6-годинний робочий день відповідає підприємницькому світу або країні, в якій є стартапи», — стверджує Ерік Гатенхольм, виконавчий директор технологічної компанії із Гетеборгу. Він досить відвертий, щоби визнати, що перевірив метод скорочення робочих днів на своєму персоналі після того, як «прочитав про цей тренд у Facebook». Та спробу довелося припинити менше ніж за місяць. Було більше скарг, аніж успіхів, та й відчуття, неначі всі навколо «прогулюють уроки», тому від 6-годинного робочого дня відмовилися.
<h4><strong>Треба більше досліджень — або ні</strong></h4>
З іншого боку, є точка зору доктора наук Арама Седдіга, який нещодавно отримав докторський ступінь в Інституті стресових досліджень Стокгольмського університету. Науковець ввадає, що 6-годинний робочий день буде найбільш ефективним у організаціях, таких як лікарні, але дасть менше результатів в стартапах чи компаніях, де межі між роботою та приватним життям є доволі розмитими. Відтак намагаючись виконати всю роботу, вони після 6 годин у офісі братимуть ще більше роботи додому.
<h4><strong>Гнучкий графік може стати відповіддю на всі питання</strong></h4>
Повернувшись до Гетеборгу, Бенгт Лоренцон, провідний дослідник проекту, стверджує, що концепція 6-годинних робочих днів також являє собою основу для розбудови потужної культури гнучкості, якій сприяють численні шведські компанії. Поліпшення вашого робочого життя полягає не лише в тому, як довго триває робочий день, упевнений він. Тому починати слід не з того, скільки годин має людина «висиджувати» в офісі, а як зробити використання робочого часу та вирішення особистих питань працівників більш гнучким та взаємовигідним процесом і для керівництва компаній, і для підлеглих у цих компаніях.

<p>Асистуюча медсестра Емілі Теландер з посмішкою підбадьорює одного з пацієнтів у будинку престарілих в Гетеборзі, якому вдалося обіграти свого партнера в настільній грі. Але її посмішка зникає, коли вона описує зміни, що відбудуться, коли після 23 місяців шестигодинної роботи їй доведеться повернутися до 8 робочих годин. Каже, що за 6 годин роботи у всіх її колег було більше енергії, відчуття щастя та натхнення.</p><p>Гетеборг експериментує з коротшими робочими днями, але політика скорочення <a href="/2017/07/06/enjoy-the-work/" target="_blank" rel="noopener" class=" with_hint_js">робочого часу<span class="hint-box"><img src="/wp-content/uploads/2017/07/Pecha-Kucha-u-CHasopysi-300x200.jpg" />Робота як задоволення — поради українських топ-менеджерів та творчих людей</span></a> — не з дешевих кроків для уряду. Пані Теландер є однією з близько 70 асистенток-медсестер, котрим скоротили тривалість роботи для експерименту.</p><p></p><h4><strong>Чи відбувся стрибок <a href="/2017/05/30/learning-music/" target="_blank" rel="noopener" class=" with_hint_js">продуктивності<span class="hint-box"><img src="/wp-content/uploads/2017/05/pic-300x200.jpg" />Музика для навчання — як це працює</span></a></strong></h4><p>Після початку експерименту, аби залучити достатньо персоналу для догляду за старіючим населення країни, довелося взяти на роботу додаткових медсестер для покриття втрачених годин. Незалежні дослідники проекту також оплатили навчання співробітникам в аналогічній службі догляду, яка продовжувала працювати в штатному режимі. Їхній остаточний звіт вийде незабаром, але дані, опубліковані на цей момент, свідчать сильно на користь аргументів пані Теландер.</p><p>Цей шведський експеримент поставив коротший робочий день як питання, що на порядку денному як для Швеції, так і для Європи, кажуть дослідники. За перші 18 місяців тестового періоду медсестри, які працюють за новим графіком, брали менше відпусток за станом здоров&#8217;я, повідомляли про поліпшення власного самопочуття та збільшення їхньої продуктивності — при цьому організовуючи для своїх пацієнтів на 85% більше заходів (від споглядання природи до активних прогулянок). Одначе проект зіткнувся з жорсткою критикою з боку зацікавлених осіб, які вказували, що витрати перевищили переваги.</p><p>Правоцентристські супротивники нової тривалості робочого дня подали заклик до міської ради міста Гетеборга передчасно завершити його в травні 2016 року, стверджуючи, що було несправедливо продовжувати інвестувати гроші платників податків у пілотний проект, який не був економічно стійким. І хоча експериментаторам вдалося залишитися в межах бюджету, але все одно це починання обійшлося місту приблизно у 12 млн крон ($1,3 млн).</p><p>«Чи можемо ми зробити коротшим робочий день для всієї громади? Ні, це буде занадто дорого,» — каже Даніель Бернмар, лідер лівої партії. Але він стверджує, що експеримент все ще виявився «успішним з багатьох точок зору», створивши додаткові робочі місця для 17 медсестер у місті, зменшивши витрати на оплату хворих і підживлюючи глобальні дебати про культуру праці.</p><h4><strong>Треба більше спроб</strong></h4><p>Хоча робочий і особистий баланс вже відстоюється через політичну риторику в Швеції, шанси цієї північної країни на скорочення стандартного 40-годинного тижня залишаються незначними. На національному рівні Ліва партія є єдиною парламентською партією, що виступає за скорочення базового робочого часу, і її підтримали лише 6% виборців на минулих загальних виборах Швеції. Незважаючи на це, група інших шведських муніципалітетів стежить за подібними експериментами, проводячи локальні дослідження, спрямовані на інші групи працівників, які мають високий рівень захворюваності та вигоряння, включаючи соціальних працівників та медсестер. Також спостерігається збільшення кількості пілотних проектів такого штибу в приватному секторі, у тому числі — серед рекламних, консультаційних, телекомунікаційних та технологічних компаній.</p><h4><strong>Неначе «прогулювання уроків»?</strong></h4><p>«Я дійсно не думаю, що 6-годинний робочий день відповідає підприємницькому світу або країні, в якій є стартапи», — стверджує Ерік Гатенхольм, виконавчий директор технологічної компанії із Гетеборгу. Він досить відвертий, щоби визнати, що перевірив метод скорочення робочих днів на своєму персоналі після того, як «прочитав про цей тренд у Facebook». Та спробу довелося припинити менше ніж за місяць. Було більше скарг, аніж успіхів, та й відчуття, неначі всі навколо «прогулюють уроки», тому від 6-годинного робочого дня відмовилися.</p><h4><strong>Треба більше досліджень — або ні</strong></h4><p>З іншого боку, є точка зору доктора наук Арама Седдіга, який нещодавно отримав докторський ступінь в Інституті стресових досліджень Стокгольмського університету. Науковець ввадає, що 6-годинний робочий день буде найбільш ефективним у організаціях, таких як лікарні, але дасть менше результатів в стартапах чи компаніях, де межі між роботою та приватним життям є доволі розмитими. Відтак намагаючись виконати всю роботу, вони після 6 годин у офісі братимуть ще більше роботи додому.</p><h4><strong>Гнучкий графік може стати відповіддю на всі питання</strong></h4><p>Повернувшись до Гетеборгу, Бенгт Лоренцон, провідний дослідник проекту, стверджує, що концепція 6-годинних робочих днів також являє собою основу для розбудови потужної культури гнучкості, якій сприяють численні шведські компанії. Поліпшення вашого робочого життя полягає не лише в тому, як довго триває робочий день, упевнений він. Тому починати слід не з того, скільки годин має людина «висиджувати» в офісі, а як зробити використання робочого часу та вирішення особистих питань працівників більш гнучким та взаємовигідним процесом і для керівництва компаній, і для підлеглих у цих компаніях.</p>

Шведи експериментують із 6-годинним робочим днем для медсестер та обслуговуючого персоналу — але схоже, що із короткого графіку нічого не вийшло, хоча вони витратили на цей експеримент 2 роки. Чи варто європейцям працювати 6 годин замість 8 — і до чого це може призвести?

Асистуюча медсестра Емілі Теландер з посмішкою підбадьорює одного з пацієнтів у будинку престарілих в Гетеборзі, якому вдалося обіграти свого партнера в настільній грі. Але її посмішка зникає, коли вона описує зміни, що відбудуться, коли після 23 місяців шестигодинної роботи їй доведеться повернутися до 8 робочих годин. Каже, що за 6 годин роботи у всіх її колег було більше енергії, відчуття щастя та натхнення.

Гетеборг експериментує з коротшими робочими днями, але політика скорочення <a href="https://nachasi.com/2017/07/06/enjoy-the-work/" target="_blank" rel="noopener">робочого часу</a> — не з дешевих кроків для уряду. Пані Теландер є однією з близько 70 асистенток-медсестер, котрим скоротили тривалість роботи для експерименту.


<h4><strong>Чи відбувся стрибок <a href="https://nachasi.com/2017/05/30/learning-music/" target="_blank" rel="noopener">продуктивності</a></strong></h4>
Після початку експерименту, аби залучити достатньо персоналу для догляду за старіючим населення країни, довелося взяти на роботу додаткових медсестер для покриття втрачених годин. Незалежні дослідники проекту також оплатили навчання співробітникам в аналогічній службі догляду, яка продовжувала працювати в штатному режимі. Їхній остаточний звіт вийде незабаром, але дані, опубліковані на цей момент, свідчать сильно на користь аргументів пані Теландер.

Цей шведський експеримент поставив коротший робочий день як питання, що на порядку денному як для Швеції, так і для Європи, кажуть дослідники. За перші 18 місяців тестового періоду медсестри, які працюють за новим графіком, брали менше відпусток за станом здоров'я, повідомляли про поліпшення власного самопочуття та збільшення їхньої продуктивності — при цьому організовуючи для своїх пацієнтів на 85% більше заходів (від споглядання природи до активних прогулянок). Одначе проект зіткнувся з жорсткою критикою з боку зацікавлених осіб, які вказували, що витрати перевищили переваги.

Правоцентристські супротивники нової тривалості робочого дня подали заклик до міської ради міста Гетеборга передчасно завершити його в травні 2016 року, стверджуючи, що було несправедливо продовжувати інвестувати гроші платників податків у пілотний проект, який не був економічно стійким. І хоча експериментаторам вдалося залишитися в межах бюджету, але все одно це починання обійшлося місту приблизно у 12 млн крон ($1,3 млн).

«Чи можемо ми зробити коротшим робочий день для всієї громади? Ні, це буде занадто дорого,» — каже Даніель Бернмар, лідер лівої партії. Але він стверджує, що експеримент все ще виявився «успішним з багатьох точок зору», створивши додаткові робочі місця для 17 медсестер у місті, зменшивши витрати на оплату хворих і підживлюючи глобальні дебати про культуру праці.
<h4><strong>Треба більше спроб</strong></h4>
Хоча робочий і особистий баланс вже відстоюється через політичну риторику в Швеції, шанси цієї північної країни на скорочення стандартного 40-годинного тижня залишаються незначними. На національному рівні Ліва партія є єдиною парламентською партією, що виступає за скорочення базового робочого часу, і її підтримали лише 6% виборців на минулих загальних виборах Швеції. Незважаючи на це, група інших шведських муніципалітетів стежить за подібними експериментами, проводячи локальні дослідження, спрямовані на інші групи працівників, які мають високий рівень захворюваності та вигоряння, включаючи соціальних працівників та медсестер. Також спостерігається збільшення кількості пілотних проектів такого штибу в приватному секторі, у тому числі — серед рекламних, консультаційних, телекомунікаційних та технологічних компаній.
<h4><strong>Неначе «прогулювання уроків»?</strong></h4>
«Я дійсно не думаю, що 6-годинний робочий день відповідає підприємницькому світу або країні, в якій є стартапи», — стверджує Ерік Гатенхольм, виконавчий директор технологічної компанії із Гетеборгу. Він досить відвертий, щоби визнати, що перевірив метод скорочення робочих днів на своєму персоналі після того, як «прочитав про цей тренд у Facebook». Та спробу довелося припинити менше ніж за місяць. Було більше скарг, аніж успіхів, та й відчуття, неначі всі навколо «прогулюють уроки», тому від 6-годинного робочого дня відмовилися.
<h4><strong>Треба більше досліджень — або ні</strong></h4>
З іншого боку, є точка зору доктора наук Арама Седдіга, який нещодавно отримав докторський ступінь в Інституті стресових досліджень Стокгольмського університету. Науковець ввадає, що 6-годинний робочий день буде найбільш ефективним у організаціях, таких як лікарні, але дасть менше результатів в стартапах чи компаніях, де межі між роботою та приватним життям є доволі розмитими. Відтак намагаючись виконати всю роботу, вони після 6 годин у офісі братимуть ще більше роботи додому.
<h4><strong>Гнучкий графік може стати відповіддю на всі питання</strong></h4>
Повернувшись до Гетеборгу, Бенгт Лоренцон, провідний дослідник проекту, стверджує, що концепція 6-годинних робочих днів також являє собою основу для розбудови потужної культури гнучкості, якій сприяють численні шведські компанії. Поліпшення вашого робочого життя полягає не лише в тому, як довго триває робочий день, упевнений він. Тому починати слід не з того, скільки годин має людина «висиджувати» в офісі, а як зробити використання робочого часу та вирішення особистих питань працівників більш гнучким та взаємовигідним процесом і для керівництва компаній, і для підлеглих у цих компаніях.

<p>Асистуюча медсестра Емілі Теландер з посмішкою підбадьорює одного з пацієнтів у будинку престарілих в Гетеборзі, якому вдалося обіграти свого партнера в настільній грі. Але її посмішка зникає, коли вона описує зміни, що відбудуться, коли після 23 місяців шестигодинної роботи їй доведеться повернутися до 8 робочих годин. Каже, що за 6 годин роботи у всіх її колег було більше енергії, відчуття щастя та натхнення.</p><p>Гетеборг експериментує з коротшими робочими днями, але політика скорочення <a href="/2017/07/06/enjoy-the-work/" target="_blank" rel="noopener">робочого часу</a> — не з дешевих кроків для уряду. Пані Теландер є однією з близько 70 асистенток-медсестер, котрим скоротили тривалість роботи для експерименту.</p><p></p><h4><strong>Чи відбувся стрибок <a href="/2017/05/30/learning-music/" target="_blank" rel="noopener">продуктивності</a></strong></h4><p>Після початку експерименту, аби залучити достатньо персоналу для догляду за старіючим населення країни, довелося взяти на роботу додаткових медсестер для покриття втрачених годин. Незалежні дослідники проекту також оплатили навчання співробітникам в аналогічній службі догляду, яка продовжувала працювати в штатному режимі. Їхній остаточний звіт вийде незабаром, але дані, опубліковані на цей момент, свідчать сильно на користь аргументів пані Теландер.</p><p>Цей шведський експеримент поставив коротший робочий день як питання, що на порядку денному як для Швеції, так і для Європи, кажуть дослідники. За перші 18 місяців тестового періоду медсестри, які працюють за новим графіком, брали менше відпусток за станом здоров&#8217;я, повідомляли про поліпшення власного самопочуття та збільшення їхньої продуктивності — при цьому організовуючи для своїх пацієнтів на 85% більше заходів (від споглядання природи до активних прогулянок). Одначе проект зіткнувся з жорсткою критикою з боку зацікавлених осіб, які вказували, що витрати перевищили переваги.</p><p>Правоцентристські супротивники нової тривалості робочого дня подали заклик до міської ради міста Гетеборга передчасно завершити його в травні 2016 року, стверджуючи, що було несправедливо продовжувати інвестувати гроші платників податків у пілотний проект, який не був економічно стійким. І хоча експериментаторам вдалося залишитися в межах бюджету, але все одно це починання обійшлося місту приблизно у 12 млн крон ($1,3 млн).</p><p>«Чи можемо ми зробити коротшим робочий день для всієї громади? Ні, це буде занадто дорого,» — каже Даніель Бернмар, лідер лівої партії. Але він стверджує, що експеримент все ще виявився «успішним з багатьох точок зору», створивши додаткові робочі місця для 17 медсестер у місті, зменшивши витрати на оплату хворих і підживлюючи глобальні дебати про культуру праці.</p><h4><strong>Треба більше спроб</strong></h4><p>Хоча робочий і особистий баланс вже відстоюється через політичну риторику в Швеції, шанси цієї північної країни на скорочення стандартного 40-годинного тижня залишаються незначними. На національному рівні Ліва партія є єдиною парламентською партією, що виступає за скорочення базового робочого часу, і її підтримали лише 6% виборців на минулих загальних виборах Швеції. Незважаючи на це, група інших шведських муніципалітетів стежить за подібними експериментами, проводячи локальні дослідження, спрямовані на інші групи працівників, які мають високий рівень захворюваності та вигоряння, включаючи соціальних працівників та медсестер. Також спостерігається збільшення кількості пілотних проектів такого штибу в приватному секторі, у тому числі — серед рекламних, консультаційних, телекомунікаційних та технологічних компаній.</p><h4><strong>Неначе «прогулювання уроків»?</strong></h4><p>«Я дійсно не думаю, що 6-годинний робочий день відповідає підприємницькому світу або країні, в якій є стартапи», — стверджує Ерік Гатенхольм, виконавчий директор технологічної компанії із Гетеборгу. Він досить відвертий, щоби визнати, що перевірив метод скорочення робочих днів на своєму персоналі після того, як «прочитав про цей тренд у Facebook». Та спробу довелося припинити менше ніж за місяць. Було більше скарг, аніж успіхів, та й відчуття, неначі всі навколо «прогулюють уроки», тому від 6-годинного робочого дня відмовилися.</p><h4><strong>Треба більше досліджень — або ні</strong></h4><p>З іншого боку, є точка зору доктора наук Арама Седдіга, який нещодавно отримав докторський ступінь в Інституті стресових досліджень Стокгольмського університету. Науковець ввадає, що 6-годинний робочий день буде найбільш ефективним у організаціях, таких як лікарні, але дасть менше результатів в стартапах чи компаніях, де межі між роботою та приватним життям є доволі розмитими. Відтак намагаючись виконати всю роботу, вони після 6 годин у офісі братимуть ще більше роботи додому.</p><h4><strong>Гнучкий графік може стати відповіддю на всі питання</strong></h4><p>Повернувшись до Гетеборгу, Бенгт Лоренцон, провідний дослідник проекту, стверджує, що концепція 6-годинних робочих днів також являє собою основу для розбудови потужної культури гнучкості, якій сприяють численні шведські компанії. Поліпшення вашого робочого життя полягає не лише в тому, як довго триває робочий день, упевнений він. Тому починати слід не з того, скільки годин має людина «висиджувати» в офісі, а як зробити використання робочого часу та вирішення особистих питань працівників більш гнучким та взаємовигідним процесом і для керівництва компаній, і для підлеглих у цих компаніях.</p>

Як шведи спробували 6-годинний робочий день — і що з того вийшло

{:ua}Як Швеція спробувала скоротити робочий день — і що отримала натомість?{:}

Мешканцям столиці, які не хочуть витрачати літо на <a href="https://nachasi.com/2017/06/08/office-of-future/" target="_blank" rel="noopener">роботу в офісах</a>, пропонують альтернативу — коворкінґ під відкритим небом, який організували на <a href="https://nachasi.com/2017/05/23/kmmf/" target="_blank" rel="noopener">ВДНГ</a>

Коворкінґ під відкритим небом на ВДНГ називається <a href="http://www.facebook.com/FriendsWeekends" target="_blank" rel="noopener">Friends Weekends</a> — окрім можливості попрацювати на повтірі зі швидкісним Wi-Fi, тут також пропонуватимуть фуд-корт, розваги та кінофільми (щоправда, кінотеатр працюватиме лише ввечері). Також резиденти майданчика зможуть проводити лекції та семінари, організатори простору запрошують до співпраці усіх бажаючих.
<h4><strong>За яким розкладом працює коворкінґ ВДНГ і скільки це коштує</strong></h4>
Простір «зеленого офісу» функціонуватиме до осені поточного року — тут є газон, вуличні меблі, пуфи, інтернет, дитяча зона. Щоп'ятниці та щосуботи з 21:30 також працюватиме кінотеатр під відкритим небом.

Вартість послуг нового простору складає 30 грн за годину. Вартість концертів встановлюється окремо.

Режим роботи — з понеділка по четверг із 8:00 до 22:00, у п'ятницю — з 8:00 до 17:00. В планах організаторів є перехід на цілодобовий графік у будні.

<iframe src="https://www.facebook.com/plugins/post.php?href=https%3A%2F%2Fwww.facebook.com%2FFriendsWeekends%2Fposts%2F1187678928043974%3A0&amp;width=500" width="500" height="505" frameborder="0" scrolling="no"></iframe>

<p>Коворкінґ під відкритим небом на ВДНГ називається <a href="http://www.facebook.com/FriendsWeekends" target="_blank" rel="noopener">Friends Weekends</a> — окрім можливості попрацювати на повтірі зі швидкісним Wi-Fi, тут також пропонуватимуть фуд-корт, розваги та кінофільми (щоправда, кінотеатр працюватиме лише ввечері). Також резиденти майданчика зможуть проводити лекції та семінари, організатори простору запрошують до співпраці усіх бажаючих.</p><h4><strong>За яким розкладом працює коворкінґ ВДНГ і скільки це коштує</strong></h4><p>Простір «зеленого офісу» функціонуватиме до осені поточного року — тут є газон, вуличні меблі, пуфи, інтернет, дитяча зона. Щоп&#8217;ятниці та щосуботи з 21:30 також працюватиме кінотеатр під відкритим небом.</p><p>Вартість послуг нового простору складає 30 грн за годину. Вартість концертів встановлюється окремо.</p><p>Режим роботи — з понеділка по четверг із 8:00 до 22:00, у п&#8217;ятницю — з 8:00 до 17:00. В планах організаторів є перехід на цілодобовий графік у будні.</p><p><iframe loading="lazy" src="https://www.facebook.com/plugins/post.php?href=https%3A%2F%2Fwww.facebook.com%2FFriendsWeekends%2Fposts%2F1187678928043974%3A0&amp;width=500" width="500" height="505" frameborder="0" scrolling="no"></iframe></p>

На ВДНГ відкрили «зелений» коворкінґ

{:ua}Що пропонує новий робочий та творчий простір на ВДНГ? Більше про розклад роботи коворкінга та можливості зеленої зони читайте за посиланням{:}

<p>Часто здається, що нинішнє покоління чи не наполовину складається зі скептиків, які вважають нереальними і занадто прозаїчними майже все хороше, що чують і бачать. Не дивно, що так сталося і з висловом Білла Ґейтса: "Насолоджуйтеся тим, що робите, тоді ви ніколи в своєму житті не будете працювати". І ви, мабуть, щойно це прочитали і аж ніяк не повірили. Тоді нижче представлені дієві аргументи.
</p>
<h4 style="text-align: center;"><strong>Дмитро Гадомський — CEO Axon Partners, адвокат</strong></h4>
[cut_in_image img="https://nachasi.com/wp-content/uploads/2017/07/Dmytro-Gadomskyy-.jpg" bold="Дмитро Гадомський" align="left"]

Він почав з того, що подякував за увагу. Вже оригінально, чи не так? Адже ми звикли сприймати юристів нудними і відворювачами шаблонних фраз в стилі «як закон пише». А тепер — декілька ключових тез його розповіді:
<ul>
<li>Юристів насправді зараз в Україні не вистачає. Професіоналів, звісно.</li>
 	<li>Що цікавого у професії юриста? Робити цікаві речі в нудній професії. І в цьому щось таки є. Адже навіть тут треба застосовувати яку-не-яку творчість, окрім знань.</li>
 	<li>Клієнти часто асоціюють юристів з порваним взуттям. Мовляв, вони роблять все ідеально і акуратно, але на зустріч приходять у не таких і ідеальних туфлях (це — до стереотипізації людського мислення). Але головне — все сприймати з гумором.</li>
 	<li>Є і мінуси, звісно. Неприємно, коли пропонують хабар. Невесело й юристам давати комусь хабар.</li>
</ul>
[blockquote_with_author name="Дмитро Гадомський" content="— Я прийшов у юриспруденцію випадково, бо на факультет міжнародної економіки потрібно було складати математику."]

Часто юрист не може сказати «просто фразу», майже всі речення дуже чіткі, довгі і незрозумілі. Однак головне для Дмитра — <strong>не потонути у проблемах і в роботі</strong>, тоді професія стане вашим хобі.
<h4 style="text-align: center;"><strong>Ольга Сафіна — керує комунікаціями та подіями <a href="https://nachasi.com/2017/06/17/tcdc-google/" target="_blank" rel="noopener" class=" with_hint_js">UNIT.city<span class="hint-box"><img src="https://nachasi.com/wp-content/uploads/2017/06/Sarantsov-300x200.jpg" />Про що говорять у Долині: частина перша — Google</span></a></strong></h4>
[cut_in_image img="https://nachasi.com/wp-content/uploads/2017/07/Olga-Safina.jpg" bold="Ольга Сафіна" align="left"]

У 2016-2017 роказ Ольга була арт-директоркою <a href="https://nachasi.com/2017/06/16/festyval-avtomobiliv-newcarsfest/" target="_blank" rel="noopener" class=" with_hint_js">ВДНГ<span class="hint-box"><img src="https://nachasi.com/wp-content/uploads/2017/06/Mustang_34z-300x200.jpg" />«Химера» на ВДНГ: На вихідних у Києві відбудеться масштабний автофест</span></a>, у минулому — арт-директорка Часопису та Fedoriv Hub, за фахом — журналістка. Темою її розповіді було те, чому важливо або неважливо ставати івент-менеджерами. Мабуть, всі погодяться, що ця професія зараз набирає неабиякої популярності:
<ul>
<li>Найкращий час для івент-менеджера — це коли роставлені стільці, все ідеально, тоді можна взяти келих вина і розслабитися.</li>
 	<li>Найгірше, коли відчуваєш, що десь зафакапив, а всі тебе хвалять. Або навпаки!</li>
 	<li>Найбільш некомфортно — працювати з організаторами. Вони дотошно вичитують сценарій, знають, що не так. А завжди все робити за планом неможливо. І це — навіть враховуючи форс-мажори.</li>
 	<li>Найкраще — організовувати власний захід.</li>
</ul>
[blockquote_with_author name="Ольга Сафіна" content="— Стресостійкість — оволодійте цією навичкою і насолоджуйтеся. На заході вкрали кришку від туалету? Це sharing culture. Бармен заснув в гардеробі? Значить, гарно розрахував алкоголь."]

Окрім основної роботи, Ольга грає в театрі «Чорний квадрат» — адже, коли організовуєш подію, вкладаєш не тільки сили, час, а й емоції. А театр — це хороша можливість віддавати, а ще більше отримувати.

Також вона наголосила, що в івент-сфері варто пам'ятати: ви — завжди приймаюча сторона. Чим краще робите проект, тим кращі люди з'являються далі в житті. Інколи бувало й таке, що приходилось взимку бути аніматором на ВДНГ, коли людина захворіла: «Але й тоді я познайомилася з людьми, які мені допомогли в майбутньому», — зауважує з посмішкою Ольга. І насамкінець наводить <strong>2 фактори організації успішного заходу:</strong> перший — «я сама готова дістати гроші і заплатити за участь»; і другий — «мені не може бути однаково».
<h4 style="text-align: center;"><strong>Алла Кошляк — радіо- і телеведуча</strong></h4>
[cut_in_image img="https://nachasi.com/wp-content/uploads/2017/07/Alla-Koshlyak.jpg" bold="Алла Кошляк" align="left"]

Вона — ідейна натхненниця проекту «Бізнес-план» для «Настоящее Время» та Hromadske.ua, а також радіошоу «Власники» на Aristocrats.fm, вже 10 років працює у журналістиці. Ось про що вона розповіла:
<ul>
<li>Якщо вам не подобається робота, біжіть: на нову, або й просто можете пробігти марафон :)</li>
 	<li>Вона чекала 6 років, щоби зробити проект про підприємництво. У цьому допомогла ділова журналістика.</li>
 	<li>Бути радіоведучою вигідно: колись, коли вона працювала на «Радіо ERA», Аллу підвезли автостопом у Польщу, бо впізнали за голосом.</li>
 	<li>Досі у столі Алли лежить надрукований сценарій, який відхилили. Це був сценарій проекту, який вона зараз веде.</li>
 	<li>Мета проекту про підприємництво — довести людям, що <strong>заробляти багато не є чимось страшним чи неможливим</strong>, адже СРСР відбив підприємницьку ініціативу, а підприємці мають здатність надихати.</li>
 	<li>-Потрібно вміти делегувати завдання, а не «нести» все на собі. Тоді і зможете говорити про команду вашої мрії.</li>
</ul>
[blockquote_with_author name="Алла Кошляк" content="— Вам доведеться відростити «товсту шкіру». Одного разу довелося звільнити працівника, я дуже плакала. Обстоюючи своє, але залишайтеся гнучкими."]
<h4 style="text-align: center;"><strong>Лера Польська — жіночий фотограф</strong></h4>
[cut_in_image img="https://nachasi.com/wp-content/uploads/2017/07/Lera-Polska.jpg" bold="Лера Польська" align="left"]

Кожна її робота — нова історія, яка торкається самого серця. А чи може фотограф врятувати світ?
<ul>
<li>Більшість фотографів — інтроверти. Якщо у них є можливість закритися хоча б об'єктивом камери, вони її обов'язково використають.</li>
 	<li>За 2016 рік користувачі завантажили 2,5 трлн світлин у соціальні мережі, 90% із яких зроблені на мобільний.</li>
 	<li>Лера народилася в творчій сім'ї художників і єдина не малювала.</li>
 	<li>Серед творчих і не-творчих професій потрібно було вибрати золоту середину, тому Лера вирішила стати лікарем.</li>
 	<li>Коли вона вчилася на 3 курсі, її батька не стало. Це був складний період, і лікарі поставили їй діагноз «депресія». Врятувало її заняття фотографією.</li>
 	<li>Почалося все з того, що дівчина довгий час шукала дитяче фото з батьком, бо ніщо, крім фото з сімейного архіву, не виводило її з апатії. Проте фото десь зникло. Шукаючи в скринях і всюди, де тільки могло бути фото, Лера почала глибше пізнавати сімейне фото.</li>
 	<li>
<strong>Сімейний фотограф — це сімейний лікар</strong>, який турботливо і з любов'ю показує, якими ми є насправді. Тому можна сказати, Лера працює за фахом :)</li>
 	<li>Фото змінює світ, бо створює історію кожної окремої сім'ї.</li>
</ul>
[blockquote_with_author name="Лера Польська" content="— Чому саме жіночий фотограф? Бо в нашому світі, повному стереотипів і шаблонів, треба вчитися бути індивідуальністю і не боятися цього. Кожна жінка красива по-своєму."]

[cut_in_image img="https://nachasi.com/wp-content/uploads/2017/07/Nadyhayemosya.jpg" align="left"]

Що сказати на завершення? Мабуть, <strong>do what you love, love what you do.</strong> Принаймні спробуйте і поділіться досвідом із нами.

<p>Часто здається, що нинішнє покоління чи не наполовину складається зі скептиків, які вважають нереальними і занадто прозаїчними майже все хороше, що чують і бачать. Не дивно, що так сталося і з висловом Білла Ґейтса: &#8220;Насолоджуйтеся тим, що робите, тоді ви ніколи в своєму житті не будете працювати&#8221;. І ви, мабуть, щойно це прочитали і аж ніяк не повірили. Тоді нижче представлені дієві аргументи.</p><h4 style="text-align: center;"><strong>Дмитро Гадомський — CEO Axon Partners, адвокат</strong></h4>	<figure class="wp-caption cut-in-img alignleft animate-block animate-block--before animate-block--left--small animate-block--delay-25">		<img src="/wp-content/uploads/2017/07/Dmytro-Gadomskyy-.jpg" alt="">					<figcaption class="wp-caption-text">				<strong>Дмитро Гадомський</strong> 			</figcaption>			</figure><p>Він почав з того, що подякував за увагу. Вже оригінально, чи не так? Адже ми звикли сприймати юристів нудними і відворювачами шаблонних фраз в стилі «як закон пише». А тепер — декілька ключових тез його розповіді:</p><ul><li>Юристів насправді зараз в Україні не вистачає. Професіоналів, звісно.</li><li>Що цікавого у професії юриста? Робити цікаві речі в нудній професії. І в цьому щось таки є. Адже навіть тут треба застосовувати яку-не-яку творчість, окрім знань.</li><li>Клієнти часто асоціюють юристів з порваним взуттям. Мовляв, вони роблять все ідеально і акуратно, але на зустріч приходять у не таких і ідеальних туфлях (це — до стереотипізації людського мислення). Але головне — все сприймати з гумором.</li><li>Є і мінуси, звісно. Неприємно, коли пропонують хабар. Невесело й юристам давати комусь хабар.</li></ul>	<blockquote class="shortcode-blockquote">		<p>— Я прийшов у юриспруденцію випадково, бо на факультет міжнародної економіки потрібно було складати математику.</p>					<cite>									<span><strong>Дмитро Гадомський</strong></span> 							</cite>			</blockquote><p>Часто юрист не може сказати «просто фразу», майже всі речення дуже чіткі, довгі і незрозумілі. Однак головне для Дмитра — <strong>не потонути у проблемах і в роботі</strong>, тоді професія стане вашим хобі.</p><h4 style="text-align: center;"><strong>Ольга Сафіна — керує комунікаціями та подіями <a href="/2017/06/17/tcdc-google/" target="_blank" rel="noopener" class=" with_hint_js">UNIT.city<span class="hint-box"><img src="/wp-content/uploads/2017/06/Sarantsov-300x200.jpg" />Про що говорять у Долині: частина перша — Google</span></a></strong></h4>	<figure class="wp-caption cut-in-img alignleft animate-block animate-block--before animate-block--left--small animate-block--delay-25">		<img src="/wp-content/uploads/2017/07/Olga-Safina.jpg" alt="">					<figcaption class="wp-caption-text">				<strong>Ольга Сафіна</strong> 			</figcaption>			</figure><p>У 2016-2017 роказ Ольга була арт-директоркою <a href="/2017/06/16/festyval-avtomobiliv-newcarsfest/" target="_blank" rel="noopener" class=" with_hint_js">ВДНГ<span class="hint-box"><img src="/wp-content/uploads/2017/06/Mustang_34z-300x200.jpg" />«Химера» на ВДНГ: На вихідних у Києві відбудеться масштабний автофест</span></a>, у минулому — арт-директорка Часопису та Fedoriv Hub, за фахом — журналістка. Темою її розповіді було те, чому важливо або неважливо ставати івент-менеджерами. Мабуть, всі погодяться, що ця професія зараз набирає неабиякої популярності:</p><ul><li>Найкращий час для івент-менеджера — це коли роставлені стільці, все ідеально, тоді можна взяти келих вина і розслабитися.</li><li>Найгірше, коли відчуваєш, що десь зафакапив, а всі тебе хвалять. Або навпаки!</li><li>Найбільш некомфортно — працювати з організаторами. Вони дотошно вичитують сценарій, знають, що не так. А завжди все робити за планом неможливо. І це — навіть враховуючи форс-мажори.</li><li>Найкраще — організовувати власний захід.</li></ul>	<blockquote class="shortcode-blockquote">		<p>— Стресостійкість — оволодійте цією навичкою і насолоджуйтеся. На заході вкрали кришку від туалету? Це sharing culture. Бармен заснув в гардеробі? Значить, гарно розрахував алкоголь.</p>					<cite>									<span><strong>Ольга Сафіна</strong></span> 							</cite>			</blockquote><p>Окрім основної роботи, Ольга грає в театрі «Чорний квадрат» — адже, коли організовуєш подію, вкладаєш не тільки сили, час, а й емоції. А театр — це хороша можливість віддавати, а ще більше отримувати.</p><p>Також вона наголосила, що в івент-сфері варто пам&#8217;ятати: ви — завжди приймаюча сторона. Чим краще робите проект, тим кращі люди з&#8217;являються далі в житті. Інколи бувало й таке, що приходилось взимку бути аніматором на ВДНГ, коли людина захворіла: «Але й тоді я познайомилася з людьми, які мені допомогли в майбутньому», — зауважує з посмішкою Ольга. І насамкінець наводить <strong>2 фактори організації успішного заходу:</strong> перший — «я сама готова дістати гроші і заплатити за участь»; і другий — «мені не може бути однаково».</p><h4 style="text-align: center;"><strong>Алла Кошляк — радіо- і телеведуча</strong></h4>	<figure class="wp-caption cut-in-img alignleft animate-block animate-block--before animate-block--left--small animate-block--delay-25">		<img src="/wp-content/uploads/2017/07/Alla-Koshlyak.jpg" alt="">					<figcaption class="wp-caption-text">				<strong>Алла Кошляк</strong> 			</figcaption>			</figure><p>Вона — ідейна натхненниця проекту «Бізнес-план» для «Настоящее Время» та Hromadske.ua, а також радіошоу «Власники» на Aristocrats.fm, вже 10 років працює у журналістиці. Ось про що вона розповіла:</p><ul><li>Якщо вам не подобається робота, біжіть: на нову, або й просто можете пробігти марафон 🙂</li><li>Вона чекала 6 років, щоби зробити проект про підприємництво. У цьому допомогла ділова журналістика.</li><li>Бути радіоведучою вигідно: колись, коли вона працювала на «Радіо ERA», Аллу підвезли автостопом у Польщу, бо впізнали за голосом.</li><li>Досі у столі Алли лежить надрукований сценарій, який відхилили. Це був сценарій проекту, який вона зараз веде.</li><li>Мета проекту про підприємництво — довести людям, що <strong>заробляти багато не є чимось страшним чи неможливим</strong>, адже СРСР відбив підприємницьку ініціативу, а підприємці мають здатність надихати.</li><li>-Потрібно вміти делегувати завдання, а не «нести» все на собі. Тоді і зможете говорити про команду вашої мрії.</li></ul>	<blockquote class="shortcode-blockquote">		<p>— Вам доведеться відростити «товсту шкіру». Одного разу довелося звільнити працівника, я дуже плакала. Обстоюючи своє, але залишайтеся гнучкими.</p>					<cite>									<span><strong>Алла Кошляк</strong></span> 							</cite>			</blockquote><h4 style="text-align: center;"><strong>Лера Польська — жіночий фотограф</strong></h4>	<figure class="wp-caption cut-in-img alignleft animate-block animate-block--before animate-block--left--small animate-block--delay-25">		<img src="/wp-content/uploads/2017/07/Lera-Polska.jpg" alt="">					<figcaption class="wp-caption-text">				<strong>Лера Польська</strong> 			</figcaption>			</figure><p>Кожна її робота — нова історія, яка торкається самого серця. А чи може фотограф врятувати світ?</p><ul><li>Більшість фотографів — інтроверти. Якщо у них є можливість закритися хоча б об&#8217;єктивом камери, вони її обов&#8217;язково використають.</li><li>За 2016 рік користувачі завантажили 2,5 трлн світлин у соціальні мережі, 90% із яких зроблені на мобільний.</li><li>Лера народилася в творчій сім&#8217;ї художників і єдина не малювала.</li><li>Серед творчих і не-творчих професій потрібно було вибрати золоту середину, тому Лера вирішила стати лікарем.</li><li>Коли вона вчилася на 3 курсі, її батька не стало. Це був складний період, і лікарі поставили їй діагноз «депресія». Врятувало її заняття фотографією.</li><li>Почалося все з того, що дівчина довгий час шукала дитяче фото з батьком, бо ніщо, крім фото з сімейного архіву, не виводило її з апатії. Проте фото десь зникло. Шукаючи в скринях і всюди, де тільки могло бути фото, Лера почала глибше пізнавати сімейне фото.</li><li><strong>Сімейний фотограф — це сімейний лікар</strong>, який турботливо і з любов&#8217;ю показує, якими ми є насправді. Тому можна сказати, Лера працює за фахом 🙂</li><li>Фото змінює світ, бо створює історію кожної окремої сім&#8217;ї.</li></ul>	<blockquote class="shortcode-blockquote">		<p>— Чому саме жіночий фотограф? Бо в нашому світі, повному стереотипів і шаблонів, треба вчитися бути індивідуальністю і не боятися цього. Кожна жінка красива по-своєму.</p>					<cite>									<span><strong>Лера Польська</strong></span> 							</cite>			</blockquote>	<figure class="wp-caption cut-in-img alignleft animate-block animate-block--before animate-block--left--small animate-block--delay-25">		<img src="/wp-content/uploads/2017/07/Nadyhayemosya.jpg" alt="">			</figure><p>Що сказати на завершення? Мабуть, <strong>do what you love, love what you do.</strong> Принаймні спробуйте і поділіться досвідом із нами.</p><p> </p>

Спікери Pecha Kucha у Києві постаралися розвіяти стереотипи про роботу перед сотнею слухачів у Креативному просторі «Часопис». Ми вирішили поділитися з вами історіями тих, для кого робота справді в радість, — і розповісти, як вони до цього прийшли

Часто здається, що нинішнє покоління чи не наполовину складається зі скептиків, які вважають нереальними і занадто прозаїчними майже все хороше, що чують і бачать. Не дивно, що так сталося і з висловом Білла Ґейтса: "Насолоджуйтеся тим, що робите, тоді ви ніколи в своєму житті не будете працювати". І ви, мабуть, щойно це прочитали і аж ніяк не повірили. Тоді нижче представлені дієві аргументи.
<h4 style="text-align: center;"><strong>Дмитро Гадомський — CEO Axon Partners, адвокат</strong></h4>
[cut_in_image img="https://nachasi.com/wp-content/uploads/2017/07/Dmytro-Gadomskyy-.jpg" bold="Дмитро Гадомський" align="left"]

Він почав з того, що подякував за увагу. Вже оригінально, чи не так? Адже ми звикли сприймати юристів нудними і відворювачами шаблонних фраз в стилі «як закон пише». А тепер — декілька ключових тез його розповіді:
<ul>
 	<li>Юристів насправді зараз в Україні не вистачає. Професіоналів, звісно.</li>
 	<li>Що цікавого у професії юриста? Робити цікаві речі в нудній професії. І в цьому щось таки є. Адже навіть тут треба застосовувати яку-не-яку творчість, окрім знань.</li>
 	<li>Клієнти часто асоціюють юристів з порваним взуттям. Мовляв, вони роблять все ідеально і акуратно, але на зустріч приходять у не таких і ідеальних туфлях (це — до стереотипізації людського мислення). Але головне — все сприймати з гумором.</li>
 	<li>Є і мінуси, звісно. Неприємно, коли пропонують хабар. Невесело й юристам давати комусь хабар.</li>
</ul>
[blockquote_with_author name="Дмитро Гадомський" content="— Я прийшов у юриспруденцію випадково, бо на факультет міжнародної економіки потрібно було складати математику."]

Часто юрист не може сказати «просто фразу», майже всі речення дуже чіткі, довгі і незрозумілі. Однак головне для Дмитра — <strong>не потонути у проблемах і в роботі</strong>, тоді професія стане вашим хобі.
<h4 style="text-align: center;"><strong>Ольга Сафіна — керує комунікаціями та подіями <a href="https://nachasi.com/2017/06/17/tcdc-google/" target="_blank" rel="noopener">UNIT.city</a></strong></h4>
[cut_in_image img="https://nachasi.com/wp-content/uploads/2017/07/Olga-Safina.jpg" bold="Ольга Сафіна" align="left"]

У 2016-2017 роказ Ольга була арт-директоркою <a href="https://nachasi.com/2017/06/16/festyval-avtomobiliv-newcarsfest/" target="_blank" rel="noopener">ВДНГ</a>, у минулому — арт-директорка Часопису та Fedoriv Hub, за фахом — журналістка. Темою її розповіді було те, чому важливо або неважливо ставати івент-менеджерами. Мабуть, всі погодяться, що ця професія зараз набирає неабиякої популярності:
<ul>
 	<li>Найкращий час для івент-менеджера — це коли роставлені стільці, все ідеально, тоді можна взяти келих вина і розслабитися.</li>
 	<li>Найгірше, коли відчуваєш, що десь зафакапив, а всі тебе хвалять. Або навпаки!</li>
 	<li>Найбільш некомфортно — працювати з організаторами. Вони дотошно вичитують сценарій, знають, що не так. А завжди все робити за планом неможливо. І це — навіть враховуючи форс-мажори.</li>
 	<li>Найкраще — організовувати власний захід.</li>
</ul>
[blockquote_with_author name="Ольга Сафіна" content="— Стресостійкість — оволодійте цією навичкою і насолоджуйтеся. На заході вкрали кришку від туалету? Це sharing culture. Бармен заснув в гардеробі? Значить, гарно розрахував алкоголь."]

Окрім основної роботи, Ольга грає в театрі «Чорний квадрат» — адже, коли організовуєш подію, вкладаєш не тільки сили, час, а й емоції. А театр — це хороша можливість віддавати, а ще більше отримувати.

Також вона наголосила, що в івент-сфері варто пам'ятати: ви — завжди приймаюча сторона. Чим краще робите проект, тим кращі люди з'являються далі в житті. Інколи бувало й таке, що приходилось взимку бути аніматором на ВДНГ, коли людина захворіла: «Але й тоді я познайомилася з людьми, які мені допомогли в майбутньому», — зауважує з посмішкою Ольга. І насамкінець наводить <strong>2 фактори організації успішного заходу:</strong> перший — «я сама готова дістати гроші і заплатити за участь»; і другий — «мені не може бути однаково».
<h4 style="text-align: center;"><strong>Алла Кошляк — радіо- і телеведуча</strong></h4>
[cut_in_image img="https://nachasi.com/wp-content/uploads/2017/07/Alla-Koshlyak.jpg" bold="Алла Кошляк" align="left"]

Вона — ідейна натхненниця проекту «Бізнес-план» для «Настоящее Время» та Hromadske.ua, а також радіошоу «Власники» на Aristocrats.fm, вже 10 років працює у журналістиці. Ось про що вона розповіла:
<ul>
 	<li>Якщо вам не подобається робота, біжіть: на нову, або й просто можете пробігти марафон :)</li>
 	<li>Вона чекала 6 років, щоби зробити проект про підприємництво. У цьому допомогла ділова журналістика.</li>
 	<li>Бути радіоведучою вигідно: колись, коли вона працювала на «Радіо ERA», Аллу підвезли автостопом у Польщу, бо впізнали за голосом.</li>
 	<li>Досі у столі Алли лежить надрукований сценарій, який відхилили. Це був сценарій проекту, який вона зараз веде.</li>
 	<li>Мета проекту про підприємництво — довести людям, що <strong>заробляти багато не є чимось страшним чи неможливим</strong>, адже СРСР відбив підприємницьку ініціативу, а підприємці мають здатність надихати.</li>
 	<li>-Потрібно вміти делегувати завдання, а не «нести» все на собі. Тоді і зможете говорити про команду вашої мрії.</li>
</ul>
[blockquote_with_author name="Алла Кошляк" content="— Вам доведеться відростити «товсту шкіру». Одного разу довелося звільнити працівника, я дуже плакала. Обстоюючи своє, але залишайтеся гнучкими."]
<h4 style="text-align: center;"><strong>Лера Польська — жіночий фотограф</strong></h4>
[cut_in_image img="https://nachasi.com/wp-content/uploads/2017/07/Lera-Polska.jpg" bold="Лера Польська" align="left"]

Кожна її робота — нова історія, яка торкається самого серця. А чи може фотограф врятувати світ?
<ul>
 	<li>Більшість фотографів — інтроверти. Якщо у них є можливість закритися хоча б об'єктивом камери, вони її обов'язково використають.</li>
 	<li>За 2016 рік користувачі завантажили 2,5 трлн світлин у соціальні мережі, 90% із яких зроблені на мобільний.</li>
 	<li>Лера народилася в творчій сім'ї художників і єдина не малювала.</li>
 	<li>Серед творчих і не-творчих професій потрібно було вибрати золоту середину, тому Лера вирішила стати лікарем.</li>
 	<li>Коли вона вчилася на 3 курсі, її батька не стало. Це був складний період, і лікарі поставили їй діагноз «депресія». Врятувало її заняття фотографією.</li>
 	<li>Почалося все з того, що дівчина довгий час шукала дитяче фото з батьком, бо ніщо, крім фото з сімейного архіву, не виводило її з апатії. Проте фото десь зникло. Шукаючи в скринях і всюди, де тільки могло бути фото, Лера почала глибше пізнавати сімейне фото.</li>
 	<li><strong>Сімейний фотограф — це сімейний лікар</strong>, який турботливо і з любов'ю показує, якими ми є насправді. Тому можна сказати, Лера працює за фахом :)</li>
 	<li>Фото змінює світ, бо створює історію кожної окремої сім'ї.</li>
</ul>
[blockquote_with_author name="Лера Польська" content="— Чому саме жіночий фотограф? Бо в нашому світі, повному стереотипів і шаблонів, треба вчитися бути індивідуальністю і не боятися цього. Кожна жінка красива по-своєму."]

[cut_in_image img="https://nachasi.com/wp-content/uploads/2017/07/Nadyhayemosya.jpg" align="left"]

Що сказати на завершення? Мабуть, <strong>do what you love, love what you do.</strong> Принаймні спробуйте і поділіться досвідом із нами.

&nbsp;

<p>Часто здається, що нинішнє покоління чи не наполовину складається зі скептиків, які вважають нереальними і занадто прозаїчними майже все хороше, що чують і бачать. Не дивно, що так сталося і з висловом Білла Ґейтса: &#8220;Насолоджуйтеся тим, що робите, тоді ви ніколи в своєму житті не будете працювати&#8221;. І ви, мабуть, щойно це прочитали і аж ніяк не повірили. Тоді нижче представлені дієві аргументи.</p><h4 style="text-align: center;"><strong>Дмитро Гадомський — CEO Axon Partners, адвокат</strong></h4>	<figure class="wp-caption cut-in-img alignleft animate-block animate-block--before animate-block--left--small animate-block--delay-25">		<img src="/wp-content/uploads/2017/07/Dmytro-Gadomskyy-.jpg" alt="">					<figcaption class="wp-caption-text">				<strong>Дмитро Гадомський</strong> 			</figcaption>			</figure><p>Він почав з того, що подякував за увагу. Вже оригінально, чи не так? Адже ми звикли сприймати юристів нудними і відворювачами шаблонних фраз в стилі «як закон пише». А тепер — декілька ключових тез його розповіді:</p><ul><li>Юристів насправді зараз в Україні не вистачає. Професіоналів, звісно.</li><li>Що цікавого у професії юриста? Робити цікаві речі в нудній професії. І в цьому щось таки є. Адже навіть тут треба застосовувати яку-не-яку творчість, окрім знань.</li><li>Клієнти часто асоціюють юристів з порваним взуттям. Мовляв, вони роблять все ідеально і акуратно, але на зустріч приходять у не таких і ідеальних туфлях (це — до стереотипізації людського мислення). Але головне — все сприймати з гумором.</li><li>Є і мінуси, звісно. Неприємно, коли пропонують хабар. Невесело й юристам давати комусь хабар.</li></ul>	<blockquote class="shortcode-blockquote">		<p>— Я прийшов у юриспруденцію випадково, бо на факультет міжнародної економіки потрібно було складати математику.</p>					<cite>									<span><strong>Дмитро Гадомський</strong></span> 							</cite>			</blockquote><p>Часто юрист не може сказати «просто фразу», майже всі речення дуже чіткі, довгі і незрозумілі. Однак головне для Дмитра — <strong>не потонути у проблемах і в роботі</strong>, тоді професія стане вашим хобі.</p><h4 style="text-align: center;"><strong>Ольга Сафіна — керує комунікаціями та подіями <a href="/2017/06/17/tcdc-google/" target="_blank" rel="noopener">UNIT.city</a></strong></h4>	<figure class="wp-caption cut-in-img alignleft animate-block animate-block--before animate-block--left--small animate-block--delay-25">		<img src="/wp-content/uploads/2017/07/Olga-Safina.jpg" alt="">					<figcaption class="wp-caption-text">				<strong>Ольга Сафіна</strong> 			</figcaption>			</figure><p>У 2016-2017 роказ Ольга була арт-директоркою <a href="/2017/06/16/festyval-avtomobiliv-newcarsfest/" target="_blank" rel="noopener">ВДНГ</a>, у минулому — арт-директорка Часопису та Fedoriv Hub, за фахом — журналістка. Темою її розповіді було те, чому важливо або неважливо ставати івент-менеджерами. Мабуть, всі погодяться, що ця професія зараз набирає неабиякої популярності:</p><ul><li>Найкращий час для івент-менеджера — це коли роставлені стільці, все ідеально, тоді можна взяти келих вина і розслабитися.</li><li>Найгірше, коли відчуваєш, що десь зафакапив, а всі тебе хвалять. Або навпаки!</li><li>Найбільш некомфортно — працювати з організаторами. Вони дотошно вичитують сценарій, знають, що не так. А завжди все робити за планом неможливо. І це — навіть враховуючи форс-мажори.</li><li>Найкраще — організовувати власний захід.</li></ul>	<blockquote class="shortcode-blockquote">		<p>— Стресостійкість — оволодійте цією навичкою і насолоджуйтеся. На заході вкрали кришку від туалету? Це sharing culture. Бармен заснув в гардеробі? Значить, гарно розрахував алкоголь.</p>					<cite>									<span><strong>Ольга Сафіна</strong></span> 							</cite>			</blockquote><p>Окрім основної роботи, Ольга грає в театрі «Чорний квадрат» — адже, коли організовуєш подію, вкладаєш не тільки сили, час, а й емоції. А театр — це хороша можливість віддавати, а ще більше отримувати.</p><p>Також вона наголосила, що в івент-сфері варто пам&#8217;ятати: ви — завжди приймаюча сторона. Чим краще робите проект, тим кращі люди з&#8217;являються далі в житті. Інколи бувало й таке, що приходилось взимку бути аніматором на ВДНГ, коли людина захворіла: «Але й тоді я познайомилася з людьми, які мені допомогли в майбутньому», — зауважує з посмішкою Ольга. І насамкінець наводить <strong>2 фактори організації успішного заходу:</strong> перший — «я сама готова дістати гроші і заплатити за участь»; і другий — «мені не може бути однаково».</p><h4 style="text-align: center;"><strong>Алла Кошляк — радіо- і телеведуча</strong></h4>	<figure class="wp-caption cut-in-img alignleft animate-block animate-block--before animate-block--left--small animate-block--delay-25">		<img src="/wp-content/uploads/2017/07/Alla-Koshlyak.jpg" alt="">					<figcaption class="wp-caption-text">				<strong>Алла Кошляк</strong> 			</figcaption>			</figure><p>Вона — ідейна натхненниця проекту «Бізнес-план» для «Настоящее Время» та Hromadske.ua, а також радіошоу «Власники» на Aristocrats.fm, вже 10 років працює у журналістиці. Ось про що вона розповіла:</p><ul><li>Якщо вам не подобається робота, біжіть: на нову, або й просто можете пробігти марафон 🙂</li><li>Вона чекала 6 років, щоби зробити проект про підприємництво. У цьому допомогла ділова журналістика.</li><li>Бути радіоведучою вигідно: колись, коли вона працювала на «Радіо ERA», Аллу підвезли автостопом у Польщу, бо впізнали за голосом.</li><li>Досі у столі Алли лежить надрукований сценарій, який відхилили. Це був сценарій проекту, який вона зараз веде.</li><li>Мета проекту про підприємництво — довести людям, що <strong>заробляти багато не є чимось страшним чи неможливим</strong>, адже СРСР відбив підприємницьку ініціативу, а підприємці мають здатність надихати.</li><li>-Потрібно вміти делегувати завдання, а не «нести» все на собі. Тоді і зможете говорити про команду вашої мрії.</li></ul>	<blockquote class="shortcode-blockquote">		<p>— Вам доведеться відростити «товсту шкіру». Одного разу довелося звільнити працівника, я дуже плакала. Обстоюючи своє, але залишайтеся гнучкими.</p>					<cite>									<span><strong>Алла Кошляк</strong></span> 							</cite>			</blockquote><h4 style="text-align: center;"><strong>Лера Польська — жіночий фотограф</strong></h4>	<figure class="wp-caption cut-in-img alignleft animate-block animate-block--before animate-block--left--small animate-block--delay-25">		<img src="/wp-content/uploads/2017/07/Lera-Polska.jpg" alt="">					<figcaption class="wp-caption-text">				<strong>Лера Польська</strong> 			</figcaption>			</figure><p>Кожна її робота — нова історія, яка торкається самого серця. А чи може фотограф врятувати світ?</p><ul><li>Більшість фотографів — інтроверти. Якщо у них є можливість закритися хоча б об&#8217;єктивом камери, вони її обов&#8217;язково використають.</li><li>За 2016 рік користувачі завантажили 2,5 трлн світлин у соціальні мережі, 90% із яких зроблені на мобільний.</li><li>Лера народилася в творчій сім&#8217;ї художників і єдина не малювала.</li><li>Серед творчих і не-творчих професій потрібно було вибрати золоту середину, тому Лера вирішила стати лікарем.</li><li>Коли вона вчилася на 3 курсі, її батька не стало. Це був складний період, і лікарі поставили їй діагноз «депресія». Врятувало її заняття фотографією.</li><li>Почалося все з того, що дівчина довгий час шукала дитяче фото з батьком, бо ніщо, крім фото з сімейного архіву, не виводило її з апатії. Проте фото десь зникло. Шукаючи в скринях і всюди, де тільки могло бути фото, Лера почала глибше пізнавати сімейне фото.</li><li><strong>Сімейний фотограф — це сімейний лікар</strong>, який турботливо і з любов&#8217;ю показує, якими ми є насправді. Тому можна сказати, Лера працює за фахом 🙂</li><li>Фото змінює світ, бо створює історію кожної окремої сім&#8217;ї.</li></ul>	<blockquote class="shortcode-blockquote">		<p>— Чому саме жіночий фотограф? Бо в нашому світі, повному стереотипів і шаблонів, треба вчитися бути індивідуальністю і не боятися цього. Кожна жінка красива по-своєму.</p>					<cite>									<span><strong>Лера Польська</strong></span> 							</cite>			</blockquote>	<figure class="wp-caption cut-in-img alignleft animate-block animate-block--before animate-block--left--small animate-block--delay-25">		<img src="/wp-content/uploads/2017/07/Nadyhayemosya.jpg" alt="">			</figure><p>Що сказати на завершення? Мабуть, <strong>do what you love, love what you do.</strong> Принаймні спробуйте і поділіться досвідом із нами.</p><p>&nbsp;</p>

Робота як задоволення — поради українських топ-менеджерів та творчих людей

{:ua}Як ваша робота та хобі можуть поєднатися і що варто робити для цього — історії українців{:}

<p>Нині під час тренінгів з профорієнтації спеціалісти не так охоче використовують слово «професія» — і ще рідше запитують представників молоді, ким вони хочуть стати у майбутньому. Такого підходу дотримується, наприклад, Жан-Філіп Мішель з Оттави, тренер із кар'єри. Для нього не існує професії, яку можна обрати на все життя. У своїй статті для видання BBC журналістка Аліна Дізік описала процес пошуку роботи мрії у сучасному суспільстві. Якою ж стане наша робота?
</p>
<h4><strong>Погляд під іншим кутом</strong></h4>
Дізік зазначає, що молодь слід заохочувати до вибору не фаху, скажімо, архітектора чи інженера, а підходити до питання з іншого боку та замислитися над тим, якими навичками прагне оволодіти студент чи учень.

Яке заняття для нього чи для неї видається найцікавішим? Тобто замість того, щоб сказати «Я хочу стати лікарем», дехто скаже «Я хочу допомагати людям <a href="https://nachasi.com/2017/06/26/google-eternity/" target="_blank" rel="noopener noreferrer" class=" with_hint_js">перебороти хвороби<span class="hint-box"><img src="https://nachasi.com/wp-content/uploads/2017/06/old-woman-574278_1280-300x200.jpg" />Вічна молодість — що Google зробить зі старінням і чому все приховує</span></a>», означивши цим самим мету.

І навіть якщо такий підхід на перший погляд може видатися дещо езотеричним, то переосмислення породжує дискусію й орієнтацію на конкретні цілі, а не загальні напрямки, — і це може стати у нагоді. Адже іноді під обрану ціль вдасться підібрати декілька різних професій. Часто впродовж життя кар'єрний шлях змінюється, доводиться опановувати нові навички й працювати не в тій сфері, яка уявлялася спочатку.
<h4><strong>Як варто обирати</strong></h4>
Тому, хто хоче «допомогати людям перебороти хвороби», може, приміром сподобатися робота в міжнародній організації, яка надає гуманітарну допомогу, або, наприклад, у соціальній службі.

Визначаючи цілі, ми рухаємося у напрямку конкретного заняття, які нам подобаються. Обираючи професію, часто студент не до кінця розуміє, що саме криється за нею і як протікатиме робочий процес.

Запропонований вище підхід дозволяє осмислити питання вибору майбутньої професії більш свідомо.

[blockquote_with_author name="Жан-Філіп Мішель" position="кар'єрний коуч" content="Потрібно відійти від постійних думок про назву професії та кар'єру і замислитися про випробування та проблеми"]
<h4><strong>«Орхідейні спеціальності»</strong></h4>
Щоправда, в реальності важко завжди задіювати цей принцип. Для того, щоби готуватися до глобальних випробувань і потреб, потрібно отримати навички, які можна використовувати у багатьох різних видах діяльності.

А нині спеціальності в університетах навпаки стають дедалі вужчими і все <a href="https://nachasi.com/2017/05/08/fin-ai-iot/" target="_blank" rel="noopener noreferrer" class=" with_hint_js">більш «нішовими»<span class="hint-box"><img src="https://nachasi.com/wp-content/uploads/2017/05/money-1428594_1280-300x200.jpg" />70% топ-менеджерів інвестуватимуть в штучний інтелект — дані PwC</span></a>. Чимало освітніх напрямків такого роду можна знайти у німецьких вишах:
<ul>
<li>«Старогрецька філологія»,</li>
 	<li>«Броварство і технологія виробництво напоїв»,</li>
 	<li>«Музична журналістика»,</li>
 	<li>«Албанологія»,</li>
 	<li>«Спеціаліст з планування вільного часу».</li>
</ul>
Їх називають рідкісними — «орхідейними» — спеціальностями. Це означає, що мало є відповідних кафедр та студентів, які там навчаються.

[blockquote_with_author content="«Орхідейні спеціальності» — така назва прижилася у суспільній дискусії через те, що орхідеї у Німеччині раніше вважалися екзотичними та вкрай рідкісними рослинами."]

Власне, для студентів схожих напрямків потрібно налаштуватися на непростий процес пошуку роботи, і розраховувати на те, що діяльність може тематично не відповідати вивченому матеріалу. Однак, перш, ніж вступати на «Албанологію» чи «Музичну журналістику», слід замислитися про те, які саме навички вам дасть обрана спеціальність.

Вивчення тематики, яка надто вузька для ринку праці, напевне не прискорить процес пошуку роботи. Насправді неважливо, чи протікає навчання на відомому «мейнстрімовому» факультеті чи навпаки на «орхідейній» спеціальності — динамічний ринок праці вимагатиме гнучкості та вмінь.

Тому напевне перед випускниками факультету права чи інформатики відкриється більше можливостей. Адже розуміти закони чи програмувати додатки потрібно у будь-якій сфері сучасного життя.
<h4><strong>Робоче місце, яке ми незабаром втратимо — і це на краще</strong></h4>
Футуристи та спеціалісти у сфері відбору персоналу переконані: в майбутньому люди будуть працювати в рамках кількох довготривалих проектів одночасно та виконуватимуть різнопланові обов'язки.

«Замість того, щоби визначати свою <a href="https://nachasi.com/2017/05/16/remember-this/" target="_blank" rel="noopener noreferrer" class=" with_hint_js">роль у роботі<span class="hint-box"><img src="https://nachasi.com/wp-content/uploads/2017/05/tie-690084_1280-300x200.jpg" />7 реалій підприємництва, про які варто пам'ятати</span></a> чи список посадових обов'язків, вам доведеться постійно нарощувати перелік навичок, аби стати більш привабливими для роботодавців», — стверджує Жан Майстер, одна з авторів книги про кар'єри майбутнього The Future Workplace Experience.

Для молоді це означає, що потрібно радше налаштовуватися на гнучкість та опановувати вміня, необхідні для роботи у конкретному проекті, — а не готуватися зайняти традиційну роль на якомусь підприємстві й усе життя «грати» лише її.

<p>Нині під час тренінгів з профорієнтації спеціалісти не так охоче використовують слово «професія» — і ще рідше запитують представників молоді, ким вони хочуть стати у майбутньому. Такого підходу дотримується, наприклад, Жан-Філіп Мішель з Оттави, тренер із кар&#8217;єри. Для нього не існує професії, яку можна обрати на все життя. У своїй статті для видання BBC журналістка Аліна Дізік описала процес пошуку роботи мрії у сучасному суспільстві. Якою ж стане наша робота?</p><h4><strong>Погляд під іншим кутом</strong></h4><p>Дізік зазначає, що молодь слід заохочувати до вибору не фаху, скажімо, архітектора чи інженера, а підходити до питання з іншого боку та замислитися над тим, якими навичками прагне оволодіти студент чи учень.</p><p>Яке заняття для нього чи для неї видається найцікавішим? Тобто замість того, щоб сказати «Я хочу стати лікарем», дехто скаже «Я хочу допомагати людям <a href="/2017/06/26/google-eternity/" target="_blank" rel="noopener noreferrer" class=" with_hint_js">перебороти хвороби<span class="hint-box"><img src="/wp-content/uploads/2017/06/old-woman-574278_1280-300x200.jpg" />Вічна молодість — що Google зробить зі старінням і чому все приховує</span></a>», означивши цим самим мету.</p><p>І навіть якщо такий підхід на перший погляд може видатися дещо езотеричним, то переосмислення породжує дискусію й орієнтацію на конкретні цілі, а не загальні напрямки, — і це може стати у нагоді. Адже іноді під обрану ціль вдасться підібрати декілька різних професій. Часто впродовж життя кар&#8217;єрний шлях змінюється, доводиться опановувати нові навички й працювати не в тій сфері, яка уявлялася спочатку.</p><h4><strong>Як варто обирати</strong></h4><p>Тому, хто хоче «допомогати людям перебороти хвороби», може, приміром сподобатися робота в міжнародній організації, яка надає гуманітарну допомогу, або, наприклад, у соціальній службі.</p><p>Визначаючи цілі, ми рухаємося у напрямку конкретного заняття, які нам подобаються. Обираючи професію, часто студент не до кінця розуміє, що саме криється за нею і як протікатиме робочий процес.</p><p>Запропонований вище підхід дозволяє осмислити питання вибору майбутньої професії більш свідомо.</p>	<blockquote class="shortcode-blockquote">		<p>Потрібно відійти від постійних думок про назву професії та кар'єру і замислитися про випробування та проблеми</p>					<cite>									<span><strong>Жан-Філіп Мішель,</strong></span> кар'єрний коуч							</cite>			</blockquote><h4><strong>«Орхідейні спеціальності»</strong></h4><p>Щоправда, в реальності важко завжди задіювати цей принцип. Для того, щоби готуватися до глобальних випробувань і потреб, потрібно отримати навички, які можна використовувати у багатьох різних видах діяльності.</p><p>А нині спеціальності в університетах навпаки стають дедалі вужчими і все <a href="/2017/05/08/fin-ai-iot/" target="_blank" rel="noopener noreferrer" class=" with_hint_js">більш «нішовими»<span class="hint-box"><img src="/wp-content/uploads/2017/05/money-1428594_1280-300x200.jpg" />70% топ-менеджерів інвестуватимуть в штучний інтелект — дані PwC</span></a>. Чимало освітніх напрямків такого роду можна знайти у німецьких вишах:</p><ul><li>«Старогрецька філологія»,</li><li>«Броварство і технологія виробництво напоїв»,</li><li>«Музична журналістика»,</li><li>«Албанологія»,</li><li>«Спеціаліст з планування вільного часу».</li></ul><p>Їх називають рідкісними — «орхідейними» — спеціальностями. Це означає, що мало є відповідних кафедр та студентів, які там навчаються.</p>	<blockquote class="shortcode-blockquote">		<p>«Орхідейні спеціальності» — така назва прижилася у суспільній дискусії через те, що орхідеї у Німеччині раніше вважалися екзотичними та вкрай рідкісними рослинами.</p>			</blockquote><p>Власне, для студентів схожих напрямків потрібно налаштуватися на непростий процес пошуку роботи, і розраховувати на те, що діяльність може тематично не відповідати вивченому матеріалу. Однак, перш, ніж вступати на «Албанологію» чи «Музичну журналістику», слід замислитися про те, які саме навички вам дасть обрана спеціальність.</p><p>Вивчення тематики, яка надто вузька для ринку праці, напевне не прискорить процес пошуку роботи. Насправді неважливо, чи протікає навчання на відомому «мейнстрімовому» факультеті чи навпаки на «орхідейній» спеціальності — динамічний ринок праці вимагатиме гнучкості та вмінь.</p><p>Тому напевне перед випускниками факультету права чи інформатики відкриється більше можливостей. Адже розуміти закони чи програмувати додатки потрібно у будь-якій сфері сучасного життя.</p><h4><strong>Робоче місце, яке ми незабаром втратимо — і це на краще</strong></h4><p>Футуристи та спеціалісти у сфері відбору персоналу переконані: в майбутньому люди будуть працювати в рамках кількох довготривалих проектів одночасно та виконуватимуть різнопланові обов&#8217;язки.</p><p>«Замість того, щоби визначати свою <a href="/2017/05/16/remember-this/" target="_blank" rel="noopener noreferrer" class=" with_hint_js">роль у роботі<span class="hint-box"><img src="/wp-content/uploads/2017/05/tie-690084_1280-300x200.jpg" />7 реалій підприємництва, про які варто пам&#8217;ятати</span></a> чи список посадових обов&#8217;язків, вам доведеться постійно нарощувати перелік навичок, аби стати більш привабливими для роботодавців», — стверджує Жан Майстер, одна з авторів книги про кар&#8217;єри майбутнього The Future Workplace Experience.</p><p>Для молоді це означає, що потрібно радше налаштовуватися на гнучкість та опановувати вміня, необхідні для роботи у конкретному проекті, — а не готуватися зайняти традиційну роль на якомусь підприємстві й усе життя «грати» лише її.</p>

Аби належним чином підготуватися до майбутнього, слід припинити міркування про роботу в контексті випробувань та проблем із цього майбутнього. Бо в нас навряд чи вийде опанувати нову професію і займатися нею усе життя за умови стрімкого технологічного прогресу

Нині під час тренінгів з профорієнтації спеціалісти не так охоче використовують слово «професія» — і ще рідше запитують представників молоді, ким вони хочуть стати у майбутньому. Такого підходу дотримується, наприклад, Жан-Філіп Мішель з Оттави, тренер із кар'єри. Для нього не існує професії, яку можна обрати на все життя. У своїй статті для видання BBC журналістка Аліна Дізік описала процес пошуку роботи мрії у сучасному суспільстві. Якою ж стане наша робота?
<h4><strong>Погляд під іншим кутом</strong></h4>
Дізік зазначає, що молодь слід заохочувати до вибору не фаху, скажімо, архітектора чи інженера, а підходити до питання з іншого боку та замислитися над тим, якими навичками прагне оволодіти студент чи учень.

Яке заняття для нього чи для неї видається найцікавішим? Тобто замість того, щоб сказати «Я хочу стати лікарем», дехто скаже «Я хочу допомагати людям <a href="https://nachasi.com/2017/06/26/google-eternity/" target="_blank" rel="noopener noreferrer">перебороти хвороби</a>», означивши цим самим мету.

І навіть якщо такий підхід на перший погляд може видатися дещо езотеричним, то переосмислення породжує дискусію й орієнтацію на конкретні цілі, а не загальні напрямки, — і це може стати у нагоді. Адже іноді під обрану ціль вдасться підібрати декілька різних професій. Часто впродовж життя кар'єрний шлях змінюється, доводиться опановувати нові навички й працювати не в тій сфері, яка уявлялася спочатку.
<h4><strong>Як варто обирати</strong></h4>
Тому, хто хоче «допомогати людям перебороти хвороби», може, приміром сподобатися робота в міжнародній організації, яка надає гуманітарну допомогу, або, наприклад, у соціальній службі.

Визначаючи цілі, ми рухаємося у напрямку конкретного заняття, які нам подобаються. Обираючи професію, часто студент не до кінця розуміє, що саме криється за нею і як протікатиме робочий процес.

Запропонований вище підхід дозволяє осмислити питання вибору майбутньої професії більш свідомо.

[blockquote_with_author name="Жан-Філіп Мішель" position="кар'єрний коуч" content="Потрібно відійти від постійних думок про назву професії та кар'єру і замислитися про випробування та проблеми"]
<h4><strong>«Орхідейні спеціальності»</strong></h4>
Щоправда, в реальності важко завжди задіювати цей принцип. Для того, щоби готуватися до глобальних випробувань і потреб, потрібно отримати навички, які можна використовувати у багатьох різних видах діяльності.

А нині спеціальності в університетах навпаки стають дедалі вужчими і все <a href="https://nachasi.com/2017/05/08/fin-ai-iot/" target="_blank" rel="noopener noreferrer">більш «нішовими»</a>. Чимало освітніх напрямків такого роду можна знайти у німецьких вишах:
<ul>
 	<li>«Старогрецька філологія»,</li>
 	<li>«Броварство і технологія виробництво напоїв»,</li>
 	<li>«Музична журналістика»,</li>
 	<li>«Албанологія»,</li>
 	<li>«Спеціаліст з планування вільного часу».</li>
</ul>
Їх називають рідкісними — «орхідейними» — спеціальностями. Це означає, що мало є відповідних кафедр та студентів, які там навчаються.

[blockquote_with_author content="«Орхідейні спеціальності» — така назва прижилася у суспільній дискусії через те, що орхідеї у Німеччині раніше вважалися екзотичними та вкрай рідкісними рослинами."]

Власне, для студентів схожих напрямків потрібно налаштуватися на непростий процес пошуку роботи, і розраховувати на те, що діяльність може тематично не відповідати вивченому матеріалу. Однак, перш, ніж вступати на «Албанологію» чи «Музичну журналістику», слід замислитися про те, які саме навички вам дасть обрана спеціальність.

Вивчення тематики, яка надто вузька для ринку праці, напевне не прискорить процес пошуку роботи. Насправді неважливо, чи протікає навчання на відомому «мейнстрімовому» факультеті чи навпаки на «орхідейній» спеціальності — динамічний ринок праці вимагатиме гнучкості та вмінь.

Тому напевне перед випускниками факультету права чи інформатики відкриється більше можливостей. Адже розуміти закони чи програмувати додатки потрібно у будь-якій сфері сучасного життя.
<h4><strong>Робоче місце, яке ми незабаром втратимо — і це на краще</strong></h4>
Футуристи та спеціалісти у сфері відбору персоналу переконані: в майбутньому люди будуть працювати в рамках кількох довготривалих проектів одночасно та виконуватимуть різнопланові обов'язки.

«Замість того, щоби визначати свою <a href="https://nachasi.com/2017/05/16/remember-this/" target="_blank" rel="noopener noreferrer">роль у роботі</a> чи список посадових обов'язків, вам доведеться постійно нарощувати перелік навичок, аби стати більш привабливими для роботодавців», — стверджує Жан Майстер, одна з авторів книги про кар'єри майбутнього The Future Workplace Experience.

Для молоді це означає, що потрібно радше налаштовуватися на гнучкість та опановувати вміня, необхідні для роботи у конкретному проекті, — а не готуватися зайняти традиційну роль на якомусь підприємстві й усе життя «грати» лише її.

<p>Нині під час тренінгів з профорієнтації спеціалісти не так охоче використовують слово «професія» — і ще рідше запитують представників молоді, ким вони хочуть стати у майбутньому. Такого підходу дотримується, наприклад, Жан-Філіп Мішель з Оттави, тренер із кар&#8217;єри. Для нього не існує професії, яку можна обрати на все життя. У своїй статті для видання BBC журналістка Аліна Дізік описала процес пошуку роботи мрії у сучасному суспільстві. Якою ж стане наша робота?</p><h4><strong>Погляд під іншим кутом</strong></h4><p>Дізік зазначає, що молодь слід заохочувати до вибору не фаху, скажімо, архітектора чи інженера, а підходити до питання з іншого боку та замислитися над тим, якими навичками прагне оволодіти студент чи учень.</p><p>Яке заняття для нього чи для неї видається найцікавішим? Тобто замість того, щоб сказати «Я хочу стати лікарем», дехто скаже «Я хочу допомагати людям <a href="/2017/06/26/google-eternity/" target="_blank" rel="noopener noreferrer">перебороти хвороби</a>», означивши цим самим мету.</p><p>І навіть якщо такий підхід на перший погляд може видатися дещо езотеричним, то переосмислення породжує дискусію й орієнтацію на конкретні цілі, а не загальні напрямки, — і це може стати у нагоді. Адже іноді під обрану ціль вдасться підібрати декілька різних професій. Часто впродовж життя кар&#8217;єрний шлях змінюється, доводиться опановувати нові навички й працювати не в тій сфері, яка уявлялася спочатку.</p><h4><strong>Як варто обирати</strong></h4><p>Тому, хто хоче «допомогати людям перебороти хвороби», може, приміром сподобатися робота в міжнародній організації, яка надає гуманітарну допомогу, або, наприклад, у соціальній службі.</p><p>Визначаючи цілі, ми рухаємося у напрямку конкретного заняття, які нам подобаються. Обираючи професію, часто студент не до кінця розуміє, що саме криється за нею і як протікатиме робочий процес.</p><p>Запропонований вище підхід дозволяє осмислити питання вибору майбутньої професії більш свідомо.</p>	<blockquote class="shortcode-blockquote">		<p>Потрібно відійти від постійних думок про назву професії та кар'єру і замислитися про випробування та проблеми</p>					<cite>									<span><strong>Жан-Філіп Мішель,</strong></span> кар'єрний коуч							</cite>			</blockquote><h4><strong>«Орхідейні спеціальності»</strong></h4><p>Щоправда, в реальності важко завжди задіювати цей принцип. Для того, щоби готуватися до глобальних випробувань і потреб, потрібно отримати навички, які можна використовувати у багатьох різних видах діяльності.</p><p>А нині спеціальності в університетах навпаки стають дедалі вужчими і все <a href="/2017/05/08/fin-ai-iot/" target="_blank" rel="noopener noreferrer">більш «нішовими»</a>. Чимало освітніх напрямків такого роду можна знайти у німецьких вишах:</p><ul><li>«Старогрецька філологія»,</li><li>«Броварство і технологія виробництво напоїв»,</li><li>«Музична журналістика»,</li><li>«Албанологія»,</li><li>«Спеціаліст з планування вільного часу».</li></ul><p>Їх називають рідкісними — «орхідейними» — спеціальностями. Це означає, що мало є відповідних кафедр та студентів, які там навчаються.</p>	<blockquote class="shortcode-blockquote">		<p>«Орхідейні спеціальності» — така назва прижилася у суспільній дискусії через те, що орхідеї у Німеччині раніше вважалися екзотичними та вкрай рідкісними рослинами.</p>			</blockquote><p>Власне, для студентів схожих напрямків потрібно налаштуватися на непростий процес пошуку роботи, і розраховувати на те, що діяльність може тематично не відповідати вивченому матеріалу. Однак, перш, ніж вступати на «Албанологію» чи «Музичну журналістику», слід замислитися про те, які саме навички вам дасть обрана спеціальність.</p><p>Вивчення тематики, яка надто вузька для ринку праці, напевне не прискорить процес пошуку роботи. Насправді неважливо, чи протікає навчання на відомому «мейнстрімовому» факультеті чи навпаки на «орхідейній» спеціальності — динамічний ринок праці вимагатиме гнучкості та вмінь.</p><p>Тому напевне перед випускниками факультету права чи інформатики відкриється більше можливостей. Адже розуміти закони чи програмувати додатки потрібно у будь-якій сфері сучасного життя.</p><h4><strong>Робоче місце, яке ми незабаром втратимо — і це на краще</strong></h4><p>Футуристи та спеціалісти у сфері відбору персоналу переконані: в майбутньому люди будуть працювати в рамках кількох довготривалих проектів одночасно та виконуватимуть різнопланові обов&#8217;язки.</p><p>«Замість того, щоби визначати свою <a href="/2017/05/16/remember-this/" target="_blank" rel="noopener noreferrer">роль у роботі</a> чи список посадових обов&#8217;язків, вам доведеться постійно нарощувати перелік навичок, аби стати більш привабливими для роботодавців», — стверджує Жан Майстер, одна з авторів книги про кар&#8217;єри майбутнього The Future Workplace Experience.</p><p>Для молоді це означає, що потрібно радше налаштовуватися на гнучкість та опановувати вміня, необхідні для роботи у конкретному проекті, — а не готуватися зайняти традиційну роль на якомусь підприємстві й усе життя «грати» лише її.</p>

Фах на полицю — чому робота майбутнього не буде тотожна професії

{:ua}Як зміниться практика працевлаштування та зайнятості у найближчому майбутньому? Якою стане наша робота?{:}

Мене звати Євгенія, я — Digital Designer і вже 3 роки живу та працюю в Каліфорнії. Минулий рік мого робочого життя припадає на неймовірну компанію Dollar Shave Club, яку нещодавно придбала корпорація Unilever

Я — одна з тих щасливчиків та щасливиць, котрі вже змалечку вирішили, ким вони хочуть бути. Ще в школі я захопилася комп'ютерною графікою: робила афіші та флаєри для друзів та близьких знайомих. Навіть не витрачаючи час на роздуми, я одразу йшла вступати на графічний дизайн.

Вийшло так, що пари балів до «бюджету» мені не вистачило, але я пройшла на декоративно-прикладне мистецтво, — таке далеке від світу діджитала ремесло, але по суті з однаковою базою знань. Між малюванням картин та ліпленням всілякої керамічної маячні для сесій я самостійно вивчала Photoshop та мала підробіток як фрілансер, збираючи крихта до крихти своє перше портфоліо.

<strong>На цей момент я працюю в сфері дизайну вже близько 6 років.</strong> В Києві я встигла попрацювати в декількох рекламних аґенціях та дизайн-студіях. Левова частка мого досвіду все ж лежить у площині фрілансу, чому я надзвичайно вдячна, адже коли ти працюєш сам на себе, у тебе є можливість «набити» прекрасне портфоліо і попрацювати з людьми з різних куточків світу.

<strong>В Каліфорнію мене занесло на початку 2014 року</strong>, плани щодо поїздки виникли цілком раптово. Мій чоловік займався запуском свого стартапу — і мені довелося терміново звільнятися з роботи і допомагати йому в підкоренні Америки. Так ми й опинилися у Штатах.

[cut_in_image_fullwidth img="https://nachasi.com/wp-content/uploads/2017/06/DSC_0238.jpg" img_id="7029"]
<h4><strong>Як я потрапила в Dollar Shave Club</strong></h4>
<a href="https://www.dollarshaveclub.com" target="_blank" rel="noopener noreferrer">Dollar Shave Club</a> виник у моєму житті так само раптово, як і переїзд до США. На той момент я вже працювала у Лос-Анджелесі у невеличкому стартапі, пов’язаному з автоматизацією кредитів на купівлю житла — і нову роботу я не шукала.

[blockquote_with_author content="Все змінило повідомлення в Dribbble змісту «ми в Dollar Shave Club шукаємо kick-ass дизайнера і хотіли би запросити вас на інтерв'ю»"]

<iframe src="https://www.youtube.com/embed/ZUG9qYTJMsI" width="1280" height="720" frameborder="0" allowfullscreen="allowfullscreen"></iframe>

Вивчивши Google за запитом «Dollar Shave Club» і наштовхнувшись на проморолик компанії — до речі, ось він, і вже зібрав 24,5 млн переглядів станом на сьогодні — а ще цей ролик став вірусним і приніс стартапу перші 12 тис користувачів, я все ж погодилася на інтерв'ю. На додачу до всього офіс знаходився у районі Лос-Анджелесу, в якому я мріяла жити — звідти пішки можна було дійти до океану.

За тиждень та 3 дзвінки мене запросили на знайомство до офісу. <strong>Інтерв'ю тривало майже 5 годин</strong> — але по його завершенні я не відчувала втоми, а навпаки — була у піднесеному настрої. Ніби така стресова подія вперше у житті виявилася приємний проведенням часу. Після спілкування з хлопцями та дівчатами дійсно захотілося із ними працювати.

[blockquote_with_author content="На все життя запам'ятаю Метью, UX-дизайнера, який поставив мені єдине запитання: «Я бачив твоє портфоліо, розкажи-но мені краще, як твої справи?» "]

Жодних запитань про те, ким я бачу себе за 5 років чи чому вони мають взяти мене на роботу. Поки що, за всі мої «походи» на інтерв’ю в США у мене таких випадків не було :)

[gallery type="slideshow" link="none" size="full" ids="7021,7022,7023,7068,7069,7070" orderby="rand"]
<h4><strong>Команда та робочий процес</strong></h4>
<strong>Весь креативний відділ налічує близько 30 осіб</strong> — по суті, у нас своя невелика аґенція. У нас є копірайтери, креативники, дизайнери маркетинг-відділу, дизайнери бренду та діджитал-дизайнери, до яких належу я. На аутсорс ми віддаємо дуже малу частку роботи. У нас також є штатний фотограф та міні-фотостудія.

Що стосується безпосередньо мого департамента, <strong>команда діджитал-дизайну складається із 5 людей.</strong> 3 дизайнери, включаючи мене, займаються розробкою та підтримкою вебсайта, і решта працюють над мобільними додатками iOS та Android.

Що ми весь час робимо з одним і тим же сайтом, запитаєте ви? Все не так просто, як видається на перший погляд. По-перше, сайт було зроблено 5 років тому, і одним із наших завдань є оновлення старих частин.

Наша команда весь час модернізує користувацький досвід та додає нові функції, щоби крокувати «в ногу» з вимогами часу. Так, нещодавно ми створили динамічну домашню сторінку для члена клубу, котра підлаштовується под його потреби та «вміє» рекомендувати продукти, ґрунтуючись на попередньо здійснених покупках.

[cut_in_image img="https://nachasi.com/wp-content/uploads/2017/06/MemberHP.jpg" align="left"]

Ну і не забувайте про те, що протягом року наша продуктова команда розробляє та випускає нові засоби для догляду за чоловічою красою, тому робота над сайтом йде невпинно. Якщо у вас немає задач від відділу, який займається бізнес-рішеннями, ми самі намагаємося знаходити проблеми сайту та пропонувати ідеї для їхнього подолання.

[cut_in_image_fullwidth img="https://nachasi.com/wp-content/uploads/2017/06/DSC_3768.jpg" img_id="7020" title="За роботою"]
<h4><strong>Культура праці та особисті враження від Сполучених Штатів</strong></h4>
<strong>Найголовніший плюс, який я знаходжу для себе</strong> — тут цінують твій час, тому що знають, скільки він коштує. Немає неадекватних дедлайнів, переробляння одного і того самого по сто разів, немає «перетягування канатів» та розборок, чий відділ крутіший, бо усі «пливуть в одному човні». В основному в офісі панує атмосфера спокійної, злагодженої роботи, зрідка перервана проектами «на вчора». Ключове слово — «зрідка».

В цілому, що <strong>мене приємно здивувало і продовжує дивувати в Америці — це люди.</strong> Американці, як мені здається, — найщасливіший та найпривітливіший народ, інколи аж занадто. І ти, проживши тут якийсь час, заражаєшся цією відкритістю та легкістю у спілкуванні. Забуваєш, як це — бути похмурим та не посміхатися зустрічним перехожим на вулиці. Сам не звертаючи на це уваги, ти вже теревениш про погоду із сусідом у ліфті чи робиш компліменти касирці у магазині.

Також окремо варто розповісти про<strong> ставлення до «тих, що понаїхали»</strong>. Простий і кумедний приклад з роботи — як тільки я прийшла в офіс, я називала себе Jane, щоби полегшити життя колег, але вони уперто наполягали на тому, що краще вони будуть якийсь час страждати, але вивчать-таки слово «Євгенія». За рік я можу упевнено сказати, що вони упоралися із завданням «на ура», а дехто з них навіть вийшов на новий рівень і намагаються упоратися із короткою версією мого імені «Женя» — і це мене викликає замилування до цих пір.

<img class="aligncenter size-full wp-image-7026" src="https://nachasi.com/wp-content/uploads/2017/06/IMG_20170623_115408.jpg" alt="" width="1000" height="727" />
<h4><strong>Поради, які я би дала дизайнеру (чи дизайнерці), що спить і бачить себе мешканцем США</strong></h4>
<ul>
 	<li><strong>Працювати над своїм портфоліо</strong> до тих пір, поки ваше портфоліо не почне працювати на вас.</li>
 	<li><strong>Писати нотатки та статті</strong>, відправляти свої роботи на конкурси — це в подальшому може допомогти в отриманні візи.</li>
 	<li><strong>Завести акаунт на <a href="https://dribbble.com" target="_blank" rel="noopener noreferrer">Dribbble</a>.</strong> Обов'язково! 80% пропозицій роботи приходили саме звідти.</li>
 	<li><strong>Інвестувати у свої знання</strong> — гроші або час. Безупинно займатися саморозвитком, адже в дизайні як — тобі здається, що ти стоїш на місці, а насправді ти вже далеко позаду.</li>
 	<li><strong>Викладати не лише красиві готові работи в портфоліо</strong>, але й етапи вирішення дизайн-проблем. Дуже часто це грає вкрай важливу роль у проходженні інтерв'ю. Працедавець хоче побачити, як ви міркуєте і як ви можете впоратися з труднощами у процесі дизайну.</li>
</ul>
Найскладніше в отриманні робочої візи — знайти того самого роботодавця, який погодиться оформити вам таку візу. Тому потрібно <strong>періодично відправляти своє резюме та портфоліо в американські компанії</strong> та проходити там інтерв’ю. Для цього раджу користуватися сайтом Glassdor.

Я би також звертала увагу на <strong>великі стартапи чи компанії</strong>, бо якщо ви дійсно відповідатимете вакансії і вони захочуть вас найняти, для них нічого не вартуватиме спонсорство ваших документів, у той час як невеликий стартап може просто «не потягнути» витрати на адвоката.

Слід також знати базову англійську. <strong>Не знаєте? Час вивчити.</strong> Не переживати, що ви говорите з акцентом чи із помилками. Щоби вас взяли на роботу, головне — аби вас розуміли. Варто пам’ятати, що дизайн за своєю сутті — інтернаціональний. Тому першу частину уявлення про вас має скласти ваше портфоліо (тож читаємо перший пункт цього переліку ще раз).

І найголовніше — <strong>вірити в те, що немає нічого неможливого</strong>, треба просто мати мету та йти у напрямку до неї. А якщо не виходить іти — то лежати в її напрямку. Або хоча би дивитися в той бік.
<p style="text-align: right;"><em>Від редакції: ще у Євгенії є <a href="http://janekorney.me" target="_blank" rel="noopener noreferrer">власний блог</a>, у якому вона ділиться враженнями про Сполучені Штати та дає корисні поради для тих, хто тільки збирається відвідати цю країну.</em></p>

<p>Я — одна з тих щасливчиків та щасливиць, котрі вже змалечку вирішили, ким вони хочуть бути. Ще в школі я захопилася комп&#8217;ютерною графікою: робила афіші та флаєри для друзів та близьких знайомих. Навіть не витрачаючи час на роздуми, я одразу йшла вступати на графічний дизайн.</p><p>Вийшло так, що пари балів до «бюджету» мені не вистачило, але я пройшла на декоративно-прикладне мистецтво, — таке далеке від світу діджитала ремесло, але по суті з однаковою базою знань. Між малюванням картин та ліпленням всілякої керамічної маячні для сесій я самостійно вивчала Photoshop та мала підробіток як фрілансер, збираючи крихта до крихти своє перше портфоліо.</p><p><strong>На цей момент я працюю в сфері дизайну вже близько 6 років.</strong> В Києві я встигла попрацювати в декількох рекламних аґенціях та дизайн-студіях. Левова частка мого досвіду все ж лежить у площині фрілансу, чому я надзвичайно вдячна, адже коли ти працюєш сам на себе, у тебе є можливість «набити» прекрасне портфоліо і попрацювати з людьми з різних куточків світу.</p><p><strong>В Каліфорнію мене занесло на початку 2014 року</strong>, плани щодо поїздки виникли цілком раптово. Мій чоловік займався запуском свого стартапу — і мені довелося терміново звільнятися з роботи і допомагати йому в підкоренні Америки. Так ми й опинилися у Штатах.</p>	<div class="wp-caption full-screen  ">				<img src="/wp-content/uploads/2017/06/DSC_0238.jpg">			</div><h4><strong>Як я потрапила в Dollar Shave Club</strong></h4><p><a href="https://www.dollarshaveclub.com" target="_blank" rel="noopener noreferrer">Dollar Shave Club</a> виник у моєму житті так само раптово, як і переїзд до США. На той момент я вже працювала у Лос-Анджелесі у невеличкому стартапі, пов’язаному з автоматизацією кредитів на купівлю житла — і нову роботу я не шукала.</p>	<blockquote class="shortcode-blockquote">		<p>Все змінило повідомлення в Dribbble змісту «ми в Dollar Shave Club шукаємо kick-ass дизайнера і хотіли би запросити вас на інтерв'ю»</p>			</blockquote><div class="embedded-video"><iframe loading="lazy" src="https://www.youtube.com/embed/ZUG9qYTJMsI" width="1280" height="720" frameborder="0" allowfullscreen="allowfullscreen"></iframe></div><p>Вивчивши Google за запитом «Dollar Shave Club» і наштовхнувшись на проморолик компанії — до речі, ось він, і вже зібрав 24,5 млн переглядів станом на сьогодні — а ще цей ролик став вірусним і приніс стартапу перші 12 тис користувачів, я все ж погодилася на інтерв&#8217;ю. На додачу до всього офіс знаходився у районі Лос-Анджелесу, в якому я мріяла жити — звідти пішки можна було дійти до океану.</p><p>За тиждень та 3 дзвінки мене запросили на знайомство до офісу. <strong>Інтерв&#8217;ю тривало майже 5 годин</strong> — але по його завершенні я не відчувала втоми, а навпаки — була у піднесеному настрої. Ніби така стресова подія вперше у житті виявилася приємний проведенням часу. Після спілкування з хлопцями та дівчатами дійсно захотілося із ними працювати.</p>	<blockquote class="shortcode-blockquote">		<p>На все життя запам'ятаю Метью, UX-дизайнера, який поставив мені єдине запитання: «Я бачив твоє портфоліо, розкажи-но мені краще, як твої справи?» </p>			</blockquote><p>Жодних запитань про те, ким я бачу себе за 5 років чи чому вони мають взяти мене на роботу. Поки що, за всі мої «походи» на інтерв’ю в США у мене таких випадків не було 🙂</p><script type="application/json" class="shortcode-slider-json">	[				{			"url": "/wp-content/uploads/2017/06/IMG_20170623_131035.jpg",			"caption": "Dollar Shave Club"		},				{			"url": "/wp-content/uploads/2017/06/DSC_3704.jpg",			"caption": "Dollar Shave Club"		},				{			"url": "/wp-content/uploads/2017/06/IMG_20170202_140443.jpg",			"caption": "Dollar Shave Club"		},				{			"url": "/wp-content/uploads/2017/06/IMG_20170615_115259.jpg",			"caption": "Dollar Shave Club"		},				{			"url": "/wp-content/uploads/2017/06/IMG_20170615_112039.jpg",			"caption": "Dollar Shave Club"		},				{			"url": "/wp-content/uploads/2017/06/DSC_3757.jpg",			"caption": "Dollar Shave Club"		}			]</script><h4><strong>Команда та робочий процес</strong></h4><p><strong>Весь креативний відділ налічує близько 30 осіб</strong> — по суті, у нас своя невелика аґенція. У нас є копірайтери, креативники, дизайнери маркетинг-відділу, дизайнери бренду та діджитал-дизайнери, до яких належу я. На аутсорс ми віддаємо дуже малу частку роботи. У нас також є штатний фотограф та міні-фотостудія.</p><p>Що стосується безпосередньо мого департамента, <strong>команда діджитал-дизайну складається із 5 людей.</strong> 3 дизайнери, включаючи мене, займаються розробкою та підтримкою вебсайта, і решта працюють над мобільними додатками iOS та Android.</p><p>Що ми весь час робимо з одним і тим же сайтом, запитаєте ви? Все не так просто, як видається на перший погляд. По-перше, сайт було зроблено 5 років тому, і одним із наших завдань є оновлення старих частин.</p><p>Наша команда весь час модернізує користувацький досвід та додає нові функції, щоби крокувати «в ногу» з вимогами часу. Так, нещодавно ми створили динамічну домашню сторінку для члена клубу, котра підлаштовується под його потреби та «вміє» рекомендувати продукти, ґрунтуючись на попередньо здійснених покупках.</p>	<figure class="wp-caption cut-in-img alignleft animate-block animate-block--before animate-block--left--small animate-block--delay-25">		<img src="/wp-content/uploads/2017/06/MemberHP.jpg" alt="">			</figure><p>Ну і не забувайте про те, що протягом року наша продуктова команда розробляє та випускає нові засоби для догляду за чоловічою красою, тому робота над сайтом йде невпинно. Якщо у вас немає задач від відділу, який займається бізнес-рішеннями, ми самі намагаємося знаходити проблеми сайту та пропонувати ідеї для їхнього подолання.</p>	<div class="wp-caption full-screen  ">				<img src="/wp-content/uploads/2017/06/DSC_3768.jpg">									<p class="wp-caption-text">					 <b>За роботою</b>				</p>						</div><h4><strong>Культура праці та особисті враження від Сполучених Штатів</strong></h4><p><strong>Найголовніший плюс, який я знаходжу для себе</strong> — тут цінують твій час, тому що знають, скільки він коштує. Немає неадекватних дедлайнів, переробляння одного і того самого по сто разів, немає «перетягування канатів» та розборок, чий відділ крутіший, бо усі «пливуть в одному човні». В основному в офісі панує атмосфера спокійної, злагодженої роботи, зрідка перервана проектами «на вчора». Ключове слово — «зрідка».</p><p>В цілому, що <strong>мене приємно здивувало і продовжує дивувати в Америці — це люди.</strong> Американці, як мені здається, — найщасливіший та найпривітливіший народ, інколи аж занадто. І ти, проживши тут якийсь час, заражаєшся цією відкритістю та легкістю у спілкуванні. Забуваєш, як це — бути похмурим та не посміхатися зустрічним перехожим на вулиці. Сам не звертаючи на це уваги, ти вже теревениш про погоду із сусідом у ліфті чи робиш компліменти касирці у магазині.</p><p>Також окремо варто розповісти про<strong> ставлення до «тих, що понаїхали»</strong>. Простий і кумедний приклад з роботи — як тільки я прийшла в офіс, я називала себе Jane, щоби полегшити життя колег, але вони уперто наполягали на тому, що краще вони будуть якийсь час страждати, але вивчать-таки слово «Євгенія». За рік я можу упевнено сказати, що вони упоралися із завданням «на ура», а дехто з них навіть вийшов на новий рівень і намагаються упоратися із короткою версією мого імені «Женя» — і це мене викликає замилування до цих пір.</p><p><img loading="lazy" class="aligncenter size-full wp-image-7026" src="/wp-content/uploads/2017/06/IMG_20170623_115408.jpg" alt="" width="1000" height="727" srcset="/wp-content/uploads/2017/06/IMG_20170623_115408.jpg 1000w, /wp-content/uploads/2017/06/IMG_20170623_115408-300x218.jpg 300w, /wp-content/uploads/2017/06/IMG_20170623_115408-768x558.jpg 768w, /wp-content/uploads/2017/06/IMG_20170623_115408-650x473.jpg 650w" sizes="(max-width: 1000px) 100vw, 1000px" /></p><h4><strong>Поради, які я би дала дизайнеру (чи дизайнерці), що спить і бачить себе мешканцем США</strong></h4><ul><li><strong>Працювати над своїм портфоліо</strong> до тих пір, поки ваше портфоліо не почне працювати на вас.</li><li><strong>Писати нотатки та статті</strong>, відправляти свої роботи на конкурси — це в подальшому може допомогти в отриманні візи.</li><li><strong>Завести акаунт на <a href="https://dribbble.com" target="_blank" rel="noopener noreferrer">Dribbble</a>.</strong> Обов&#8217;язково! 80% пропозицій роботи приходили саме звідти.</li><li><strong>Інвестувати у свої знання</strong> — гроші або час. Безупинно займатися саморозвитком, адже в дизайні як — тобі здається, що ти стоїш на місці, а насправді ти вже далеко позаду.</li><li><strong>Викладати не лише красиві готові работи в портфоліо</strong>, але й етапи вирішення дизайн-проблем. Дуже часто це грає вкрай важливу роль у проходженні інтерв&#8217;ю. Працедавець хоче побачити, як ви міркуєте і як ви можете впоратися з труднощами у процесі дизайну.</li></ul><p>Найскладніше в отриманні робочої візи — знайти того самого роботодавця, який погодиться оформити вам таку візу. Тому потрібно <strong>періодично відправляти своє резюме та портфоліо в американські компанії</strong> та проходити там інтерв’ю. Для цього раджу користуватися сайтом Glassdor.</p><p>Я би також звертала увагу на <strong>великі стартапи чи компанії</strong>, бо якщо ви дійсно відповідатимете вакансії і вони захочуть вас найняти, для них нічого не вартуватиме спонсорство ваших документів, у той час як невеликий стартап може просто «не потягнути» витрати на адвоката.</p><p>Слід також знати базову англійську. <strong>Не знаєте? Час вивчити.</strong> Не переживати, що ви говорите з акцентом чи із помилками. Щоби вас взяли на роботу, головне — аби вас розуміли. Варто пам’ятати, що дизайн за своєю сутті — інтернаціональний. Тому першу частину уявлення про вас має скласти ваше портфоліо (тож читаємо перший пункт цього переліку ще раз).</p><p>І найголовніше — <strong>вірити в те, що немає нічого неможливого</strong>, треба просто мати мету та йти у напрямку до неї. А якщо не виходить іти — то лежати в її напрямку. Або хоча би дивитися в той бік.</p><p style="text-align: right;"><em>Від редакції: ще у Євгенії є <a href="http://janekorney.me" target="_blank" rel="noopener noreferrer">власний блог</a>, у якому вона ділиться враженнями про Сполучені Штати та дає корисні поради для тих, хто тільки збирається відвідати цю країну.</em></p>

Як це — бути дизайнером у Dollar Shave Club

{:ua}Як це — працювати в компанії, що стала зразком успішного та сміливого стартапу в сфері догляду за собою? Історія із Dollar Shave Club{:}

#робота