Катя РімЦитата зношена, як улюблена літня пара взуття. Однак її актуальність після лютого 2022 року безумовна:
Без минулого немає майбутнього.
Короткий вступ-рефлексія
Наша інтеліґенція знала все ще 150 років тому. До неї варто дослухатися зараз, бо закладені тоді ідеї живуть досі і відроджуються в схожих історичних умовах. У тому і проблема: концепції боротьби проти ворога існують, та ми ще не навчилися вчитися на помилках своїх предків.
Агатангел Кримський (1871-1942) — особистість амбівалентна, про яку мало згадують. Проте дарма. Він міг би навчити сучасне покоління толерантності, політичній свідомості та любові до всього українського. Водночас за ним теж були грішки: зверхність до простого неосвіченого народу, особиста тимчасова неприязнь до тюркських народностей та настирне колупання у власній психіці. Останнє заважало йому товаришувати, розважатися, жити. Чим не страх бути у соціумі та депресії, які сьогодні стали такими поширеними?
Його доробок неможливо розглянути в одній площині. Інколи видається, що він прожив декілька життів. Через призму трьох вимірів Кримського зрозуміти можна трохи краще: крізь літературу, політику та сходознавство.
Він був феноменальним дослідником. Знав 60 мов та діалектів. Написав сотні наукових статей та десятки художніх творів. Кримський досі лишається найвидатнішим українським сходознавцем. Переважно такі характеристики про нього можна було почути в школі. Та варто занурюватися глибше.
Кримський-літератор
Про толерантність йшлося не випадково. Кримський був геєм. І так само проживав усі стадії болю та неможливості прийняття своєї орієнтації у тодішньому суспільстві, як багато людей сьогодні. Свої переживання письменник втілював у творах. Майже нікого так не хвалив Франко, як його. Утім, Агатангел Юхимович завжди наголошував на відсутності автобіографічного фактору в них. Наче наперед відкидаючи можливі підозри.
Сучасники писали про істерично-невротичну натуру Кримського та складність стримувати емоції. Він був людиною вразливою та хаотичною. Пояснити це можна було його орієнтацією — неможливість бути собою — та плебейським походженням. Агатангела в юності хвилювало його бідне неаристократичне соціальне положення.
Ці фактори накладалися на його літературну творчість. Аналізуючи власне “я”, Кримський-письменник заходив так далеко, що знищував свої художні твори, лякаючись власним написаним текстам. Писав він без прикрас, ідеалізації та з реалізмом (критикував Мирного та Нечуя-Левицького в протилежному). Через кожний твір проходить його нервозна невпевненість в собі. Роман “Андрій Лаговський” — про любов (до чоловіка) та одночасно аналіз людської сексуальності. А отже, був про самого автора, який заперечував секс та міряв любов вищими, на його думку, категоріями.
Це була головна драма життя Кримського. Якби він жив сьогодні, неодмінно підіймав би дискусію про захист прав ЛГБТ, знаючи про нормальність власних бажань та вміючи аргументовано викласти свою думку. Безліч разів він наголошував у своїх лекціях зі сходознавства, що чоловіча бісексуальність нікого не дивує на Сході і не переслідується.
Кримський-орієнталіст
Україна має власні глибинні причини розвивати сходознавство. Так вважав Кримський. Його можна вважати фундатором вітчизняної науки про Схід, яка до цього часу ще не зазнала динамічного розвитку.
Тому науковець певною мірою завжди випереджав час і розумів важливість українських земель в ширшому геополітичному контексті. Його навички та знання були б дуже цінними для сучасної української дипломатії, якій варто дивитися далі Європи та Північної Америки. Не даремно він був викладачем в школі дипломатів та його наставництва потребували російські перекладачі арабської чи перської.
Кримський прожив у Лівані та на Близькому Сході загалом всього два роки. Це не завадило йому стати експертом з низки дисциплін, на вивчення яких не вистачило б одного життя. Він перекладав Хаяма та інших поетів, писав про порнографію Сходу, досліджував величну давню історію субконтиненту на контрасті його теперішнього занепаду.
Кримський — це неодмінна рольова модель для майбутніх дослідників, які прагнуть розвивати українську науку і які так потрібні державі для її всеохопного розвитку. Його україноцентричний підхід до досліджень та високий професіоналізм є тими критеріями, які сьогодні повинні домінувати у порядку денному нашої культури та освіти.
Кримський-націоналіст
Якби він жив у 2022 році, не пас би задніх. Радше звинувачував би деяких маш єфросініних у недостатності їхньої рософобії. Етнічно Агатангел не був українцем у жодному прояві. Його мати — полька, яка свідоме життя прожила на українських землях. Батько — кримський татарин білоруського походження. Це не заважало йому плекати свій націоналізм та любов до України поза рамками російської антиімперіалістичної ідеології.
Тобто Кримський завжди наполягав на окремішності визвольної боротьби українців проти гніту росії. Така позиція вела до палкої полеміки між ним і Драгомановим. Останній якраз часто просував ідеї автономії та співпраці з “харошимі рускіми”, бо вірив у ліберальне крило російської опозиції (Чекайте, це не про 2022 рік? Ні. Всього лиш початок 20 століття).
Як ви нас присилуєте любити тих, хто в своїм лібералізмі нас за націю не вважає? Куди ж тут спільна праця! ... чи культурний, чи некультурний народ москалі... - нам він однаково ворожий, для нас однаково неприхильний.
Агатангел Кримський до Драгоманова
Яка причина цієї нетерпимості? Може та обставина, що кацапи нас, хохлів страшенно мало знають. Їм здається сепаратизм наш чистою примхою, нічим неоправданою
Головною загрозою він вбачав росію. Як репресивна держава, вона уярмила Україну кріпацтвом, панцаризмом та панправославізмом.
Кримський завжди перебував у пошуку власної ідеології, в ім’я якої міг би вести свою політичну діяльність. Радикалізм був властивий йому однозначно. Він сам казав, що інколи його любов до українського стає нездоровою та поза межами адекватного розуміння (його рософобія була достатньою). В іншому Агатангел запозичував низку особливостей різних політичних течій того часу: народовців, українофілів тощо.
І хоч його діяльність була неконсолідованою, він часто піднімав чутливі питання в українському громадському середовищі щодо шляху України незалежної. За це він сварився з Грушевським через питання мови та роботи Академії наук (що призвело до їхніх арештів та ліквідації АН як такої); дискутував з Драгомановим щодо переваг “сепаратизму”, а не федералізму; став жертвою дискредитуючих рецензій Віктора Петрова (Домонтовича) за його буржуазний націоналізм.
Висновки
Щоб українська історія поставала як історія звершень, а не намірів, варто надихатися Кримським and co. У сучасному контексті його персоналія була б дуже допоміжною у теоретичній розробці майбутнього України. Та і його любов до неї була б незамінною, щоб навчити деяких українців підносити своє і відкидати малоросійство. А також бути людиною діла, прагнучи до мозаїки знань, яким рясніє світ. Не кітчитись і псевдовихвалятись.
Наша спадщина рясніє видатними постатями, які навмисно були забуті примітивною номенклатурною ідеологією СРСР. У час їхньої діяльності були закладені підвалини української незалежної думки та окремого “шляху”. Нам лишається досліджувати це, носити в пам’яті злочини комуністів та творити автентичну державу, де шанується історія і культура.
Про цю видатну постать варто написати ще з десяток статей. Агатангел Кримський собою доводить, що необов’язково бути корінним українцем, аби сприяти процвітанню своєї країни. Достатньо політично і свідомо поважати власне місце життя і своїми зусиллями допомогти йому стати кращим крізь науку, творчість чи щирий активізм.