😬 Як нас від пуми рятували

Парк Долина Місяця або Parque Provincial Ischigualasto розташований у регіоні Сан Хуан. Територія досить велика, клімат посушливий і влітку температура піднімається до 45°С.

Нагадаю, літо в Аргентині настає 1 грудня і триває до 28 лютого.

Саме через свою посушливість, потойбічну зовнішність, що нагадує місячний ландшафт і названий парк Долиного Місяця.

Туристи їдуть сюди за унікальними пейзажами. Вчені та допитливі мандрівники приїжджають за давніми археологічними таємницями та враженнями. Раніше парк був багатий на корисні копалини, а тепер ця долина є найцікавішою знахідкою для палеонтологів і сюди з’їжджається багато вчених та дослідників, розкопки ведуться весь час.

Тут було знайдено багато останків рослин і тварин, динозаврів, а також інших рептилій, що мають еволюційний зв’язок із першими динозаврами, що жили тут майже 250 мільйонів років тому.

Туристичний маршрут проходить 40 кілометровою ґрунтовою дорогою.

Що ж побачать туристи за дві години екскурсії?

Кам’яні стовпи, “Сфінкса”, “субмарину”, “гриби” та інші скульптури створені природою. Скам’янілі рослини та незвичайні поля з круглим камінням Cancha de Bochac. Червоні скелі висотою до 200 метрів з наскельними малюнками стародавніх індіанців та давніх ящерів, великих та маленьких.

Сан Августин, найближче містечко до парку, в ньому дуже багато готелів і є кемпінги. Ми провели там ніч в одному з них і ближче до обіду вирушили на трасу, завдяки автостопу змінивши тільки 2 автомобілі, опинилися в парку.

Основна тематика парку, про що каже великий банер на в’їзді – це динозаври. Подивитися на динозаврів можна безкоштовно, а ось відправиться на 2-х годинну екскурсію парком можна купивши квиток за 350 песо (340 грн).

Прогулянки парком без гіда – заборонені! Прогулянки велосипедом можливі з гідом після 16-00. Оренда велосипеда оплачується окремо.

Трек лише у супроводі гіда!

Загалом основне, на чому спеціалізується парк, це автомобільні екскурсії.

Що це означає?

Це означає, що по парку ви можете пересуватися лише на власному автомобілі. Попереду їде гід, решта машин за ним.

У кожної визначної пам’ятки машина гіда зупиняється, всі виходять і гід починає розповідь.

Ті хто, як ми дісталися парку автостопом, можуть на вході подивитися на кістки динозаврів безкоштовно. Поповнити запаси води у туалеті. І навіть прийняти душ, ніхто вам нічого не скаже.

Потім піти в касу і за 350 песо купити квиток на екскурсію, попроситися до когось – в машину і вирушить оглядати визначні пам’ятки, під чуйним наглядом гіда.

Ми ж в Аргентині спробували прожити і побачити якнайбільше, витративши, якнайменше.

З’ясувавши, що без автомобіля ми ніяк у парк не потрапимо, а хочеться. Прогулявшись до оглядового майданчика, з якого жодної пам’ятки не видно.Я вирішила, що рухатися нам потрібно саме праворуч заповідника.

І коли на годиннику просигналило 14:00, настав час екскурсії і центральний вхід спорожнів, ми теж залишили територію каси.

Повернулися на автомобільну стоянку, поряд з якою і виявили стежку, що привела нас до трекінгового маршруту.

Трекінговий маршрут, тут не дуже популярний, слідів від взуття ми не зустріли. І ось коли маршрут пішов по пагорбу, ми буквально один раз ще зустріли табличку маркер і потім вони зникли.

Вирішили спускатися вниз на дорогу. Гуанако дуже полохливі і водночас цікаві тварини. Вони гуляють по дорозі, але наблизитися не дають тобі.

Здається вони ось, поряд. Ти йдеш, йдеш, а відстань не зменшується, потім одна помічає тебе, подала сигнал і вони всі тікають.

Так як у парк ми зайшли з правого боку, то, вийшовши на дорогу, ми періодично стали зустрічати автомобілі, які вже закінчували свою екскурсію.

І щоб нас не помітили, ми ховалися від водіїв у кущах, особливо від першої автівки, бо там сидів гід.

Ці хованки спрацьовували до певного моменту. Ми вирішили, що всі машини вже проїхали, і вийшли з-за пагорба, а тут знизу прямо на нас виїжджає ще 2 машини.

Одна з них зупиняється біля нас виходить рейнджер та іспанською, починає нам щось розповідати.

Ми одразу, у відповідь, що нічого не розуміємо. Рейнджер уточнив, звідки прийшли, ми чесно махнули рукою, що з трекінгового маршруту.

І він відповів, щось на зразок або нам тут не можна бути і ідіть на вихід, або назад на трекінговий маршрут.І махнув нам туди, звідки прийшли, і щось сказав іспанською.

Ми вдали, що зрозуміли розвертаємося, він сідає в машину і їде.

Біля нас відразу зупинилася наступне авто, нам запропонували 1 літр води, ми відмовилися, тому що води у нас достатньо.

Як тільки всі машини зникли за стіною пилу, ми зійшли з дороги і пішли в глиб парку.

На годиннику близько п’ятої вечора. Налетіла хмарність, ми аж зітхнули, під таким сонцем із 20 кілограмовими рюкзаками не дуже комфортно йти.

До першої та по суті єдиної нашої пам’ятки залишалося майже 5 км.

Ми спустилися до річки, яка пересохла і наповнюється лише у сезон дощів, тобто влітку, і пішли нею до Cancha de Bochac.

Вирішили залишити наші речі у симпатичному місці, на березі річки та якомога вище. На випадок, якщо буде дощ, нас не змиє.

Взяли документи, сукню для зйомки і накинули куртки, бо тут вечори прохолодні.

Без рюкзаків настільки легко було йти, відчуваєш, начебто виросли крила.

Пейзаж змінився втретє, навколо білі скелі.

На годиннику майже 19-00, вже як 2 години перестали водити екскурсії.

Захід сонця найкрасивіший час.

Я переодяглася у сукню, перелізла через паркан і зробила фото з кулями Cancha de Bochac.

Як виникли кулі, наука поки що не пояснила, але є теорія, що вони з’являються з-під землі, з часом обростаючи породою.

Коли куля “виростає”, вона виходить на поверхню землі і складається з тієї ж породи, що все довкола.

І в міру збільшення, поверхня куль твердне, але також кулі можуть і руйнуватися, коли старіють.

Якби ми приїхали сюди на автомобілі вдень, все було б не те, чи не та картинка, і сукні не було б і туристи дратували б.

А так ти вільний, тебе ніхто не підганяє. За це я люблю наші незаконні вторгнення до парків.

Навколо тиша та краса.І ось ми такі розслаблені повертаємось до своїх рюкзаків.

Справа зроблено поспішати більше кудись пильність притупилася, ми якось не подумали, що співробітники парку можуть робити об’їзд території в цей час.

І тут чоловік шепоче, “машина!”

Ми кидаємося за пагорб, причаїлися, але машини не чути, не зрозуміло де вона.

Ліземо на верх подивитися, тільки я висунулась глянути що внизу, чоловік кричить, “пригнись вони розвертаються”.

Ми з пагорба біжимо вниз, потім убік, і тут між пагорбами вони нас і побачили. Все, робити нічого йдемо до них здаватися, весело. Я давно так не бігала.

Загалом не розуміємо, що зараз буде. Всі троє вийшли з авто, дивляться, як ми наближаємося до них.

Не дуже зручно виправдовуватись, коли тебе не розуміють, та й що ми могли сказати, що квитки в рюкзаках, а вони незрозуміло де.

Вважали за краще послухати рейнджерів.

Але іспанської ми не знаємо, тому з посмішкою протягли їм телефон, де включили офлайновий перекладач.

Спочатку, вони не могли зрозуміти, чого ми підсовуємо їм телефон, але в результаті у нас стала клеїтися розмова.

Так ми дізналися, що ми у великій небезпеці гуляючи територією парку без автомобіля, тому що водяться в парку дикі звірі. І зовсім недавно пума загризла двох гуанако, вони з таким трагізмом це говорили, ніби пума мала харчуватися комахами, а не м’ясом.

Співробітники парку запропонували нас вивести з Долини Місяця.

У душі ми так пораділи, але до кінця не зрозуміли, вивести і відпустити або вивести і здати в поліцію?!

Отже, інтрига зберігалася до кінця.

Ми рейджерам пояснили, що у нас є великі рюкзаки, і спершу треба сходити за ними, а потім ми вже поїдемо з ними.

Всі погодилися, і сказали, що до нас приставлять людину, і вона вирушить із нами.

Так і зробили

Коли сонце практично закотилося за обрій, білі скульптури стали холодними, а червоні гори немов підпалили.

Поки йшли, назустріч нам виїхав автомобіль, усередині фотограф із серйозною технікою.

Значить він хитрун тут вже понад 3 години.

Враховуючи, що остання екскурсія була о 17-00, він усвідомлено відстав від групи і почав чекати заходу сонця.

Наприкінці екскурсії виявляється машини не перераховують.

Його теж попросили якнайшвидше залишити парк.

Рюкзаки ми свої таки забрали. Поклали до авто. Чоловіку місця не вистачило в салоні, він сів із рюкзаками в кузові і ми 20 хвилин тряслися ґрунтовою дорогою назад до центрального входу в повній темряві.

З директором парку розбиралися ми не довго, довше чекали на нього.

А директором виявився ранковий наш водій, котрий і привіз нас до парку.

Ми розповіли вигадану історію, що нас ніхто не хотів брати в машину, тому ми пішли пішки дивитися парк.

Директор пообіцяв нам, що завтра співробітники парку допоможуть знайти автомобіль, і ми зможемо подивитися парк.

Але завтра нам треба бути вже в іншому місці, але ми йому нічого про це не сказали, подякували і пішли в кемпінг, що на території парку.

Потім до нас у кемпінг прийде охоронець, візьме понятого і обшукуватиме наші рюкзаки, ми тоді так нічого і не зрозуміли.

А зараз я думаю, може, вони вирішили ми знайшли кістки динозаврів і потягли парочку з собою.

Інакше що такого можна взяти там, щоб мало цінність для них.

Чи боялася я чогось у парку? Ні, почувала себе в безпеці, лише поглядала під ноги, щоб не зустріти змій.

Подорожуйте більше, навіть якщо у вас зовсім мало грошей!