🔥 Культурна апропріація: повага до традиції чи обмеження культурного обміну?

Якщо ви читаєте англомовні медіа, то так чи інакше зустрічалися з терміном «культурна апропріація». А якщо бачили такі публікації в наших соціальних мережах, то напевно ще й зустрічали гостру негативну реакцію на нього. У цьому матеріалі я хочу пояснити, що це взагалі таке, чому українцям варто було б емпатувати цій проблемі більше та чи можемо ми з вами робити дреди й носити кімоно.

Культурна апропріація – що це таке?

Відповідь на це питання починається з одвічної суперечки, а що ж таке культура. Уникаючи розлогих визначень, культура має стосунок до будь-яких традицій, вірувань та практик, які притаманні певним етнічним, расовим чи релігійним угрупуванням. Вона охоплює широкий спектр мови, мистецтва, одягу, соціальних норм та цінностей, забобонів й історії. Саме через це всеохопне значення терміну культури, наприклад, так іронічно слухати про існування мистецтва поза політикою (але це зовсім інша розмова).

Апропріація ж незрозумілий термін, що походить з англійської, й може водночас мати негативне забарвлення у значенні «взяти без дозволу», так і цілком нормальне – тобто скористатися надбанням, що вже існує, для створення нового. Ідеальним втіленням позитивної мистецької апропріації є попарт, наприклад, картини Енді Воргола, в яких він множив вже наявні фотографії, вкладаючи у них новий сенс.

Відповідно, культурна апропріація – це використання елементів культури одних угруповань представниками іншої. І якщо розглядати це лише з такої позиції, то критика поняття напрошується сама собою. У світі неминучої глобалізації неможливо тримати культури у резерваціях (з винятками, чи не так, США?) та вимагати пуризму. Надто багато явищ вже й так перемішані між собою, надто багато речей вже сприймається як світове надбання. Та й, як пише авторка книги Who Owns Culture Сюзан Скафіді, це нечесно просити будь-яку культуру заморозити себе й існувати у вигляді музейного експоната. Інколи культурна апропріація може стати рятівником культурного продукту, що поступово відходить в історію.

Чому важливо знати історію? 

Навряд у вас є час читати повну історію утворення імперій та їхніх колоній, тому буду максимально лаконічною. Починаючи з античних часів, як тільки міць однієї держави ставала достатньо великою, щоб захоплювати інші – з’явилися імперії. Римська імперія, наприклад, захоплювала «примітивних варварів», щоб насаджувати свою культуру та віру, паралельно використовуючи їхні ресурси – людські та природні. У Середні Віки це явище не зникло й подібні практики виникали не лише в Європі, зокрема таким чином арабський світ почав підкорювати територію Північної Африки.

Але справжній розквіт припав на епоху Колоніалізму, коли європейські держави вирішили поділити між собою світ. Таким чином Іспанія, Португалія, Франція, Пруссія, Англія та Нідерланди, мов завойовники, виступили спочатку в країни Азії, а згодом й на захід до Південної та Північної Америки. Навіть Україна свого часу була колонією одночасно Російської Імперії та Польщі. Мапи 19 та початку 20 століття пояснюють масштаби краще за всі слова.

Джерело: Wikipedia

Процес колоніалізму відбувався у різних формах, тому й донині деяким країнам важко прийняти той факт, що їх справді використовували, а не розвивали. Хтось послуговувався тактикою масштабної міграції у захоплений регіон, щоб замінити місцеве населення та поширити власну культуру, як це трапилося в Австралії та Північній Америці. Хтось обмежувався експлуатацією колоній у вигляді примусової праці та рабовласницьких плантацій, намагаючись максимально використати природні ресурси руками місцевих жителів. Таким займалися, наприклад, майже всі європейські імперії в Карибському басейні. Є також сурогатний колоніалізм, коли зовнішні сили підтримують заселення некорінної етнічної групи на територію іншої, надаючи їй панівного статусу. Не висловлюючи особистих політичних поглядів, скажу, що деякі вважають, що саме це трапилося з утворенням держави Ізраїль. Опіумні війни між Британією та Китаєм були прикладом торгового колоніалізму.

Але у після Першої світової війни добропорядні імперії зібралися докупи й вирішили, що годі цієї ганебної практики. Почався процес деколонізації, який прискорили після Другої світової війни. Таким чином, наприклад, у 50-70-х роках попереднього століття мапа Африки отримала безліч горизонтальних та вертикальних ліній, а також назви країн, про які раніше ніхто й не задумувався. Відбувалася вона поступово й не завжди успішно, бо деякі імперії не хотіли віддавати свої території десятками років. Серед них, зокрема, й Росія, яка не лише приховувала свої колонії за красивим терміном «соціалістичні республіки», а й досі веде імперську політику.

Який зв’язок між деколонізацією та культурною апропріацією?

Деколонізація мала відбуватися поступово та охоплювати всі сфери життя корінних населень. Буквально першою стадією деколонізації є перевідкриття та відновлення культури, історії та традиції колишніх колоній. І тут починається найцікавіше – імперіям не дуже вдається відрізняти культуру, яку вони апропріювали, від власної. Знаменита «перемога переможених» отримала несподіваний сюжетний твіст.

Культурною апропріацією можуть займатися лише привілейовані верстви суспільства. Умовно кажучи, корінні американці можуть носити американський Levis, але білі американці не можуть жити у вігвамі. Українці можуть їсти окрошку, але росіянам варто триматися якомога далі від борщу.

Апропріація завжди стосується маргіналізованих груп, які зазнавали експлуатації. Вона є небезпечною через те, що не лише підтримує гнобителів, а й керується шкідливими та примітивними стереотипами про культури. Тому будь-які спроби у дискусії про, наприклад, дреди говорити про те, що темношкірі теж апропріюють «білу культуру» – це спотворення сенсів та маніпуляція.

То, якщо я біла людина, мені взагалі не можна торкатися небілої культури? 

Можна. На рівні з терміном культурна апропріація існує й інший – культурне поціновування. Англійської ці два терміни звучать дуже класно – appropriation та appreciation, відповідно.

Для того, щоб культурний обмін відбувався на рівних та сприяв розвитку світової культури, потрібно запам’ятати кілька правил:

1. Займайтеся самоосвітою та будьте свідомі того, що і чому ви носите, слухаєте, споживаєте.
2. Не нав’язуйте свою позицію про культуру, якщо не є її представником чи представницею. Не варто розповідати мусульманам, як носити хіджаб, африканським музикантам грати на джембе, а японцям – малювати мангу.
3. Не поширюйте стереотипні уявлення про культуру, якою послуговуєтеся. Спрощення – це небезпечна тенденція.
4. Не нівелюйте сакральні значення елементу культури заради власного комфорту. Чиєсь поминальне кімоно не може бути вашим нарядом на Кирилівську. Не розповідайте, будь ласка, яка тваринка є вашою тотемною. Та й кожен раз, коли кажете, що йога – це просто спорт, подумайте, що б ви відчули, якби якийсь французький спортзал пропонував гопак як аеробіку.
5. Не соромтеся посилатися на культуру, яку використовуєте, поширюйте знання про неї серед інших. Якщо вже придбали прикрасу з релігійною символікою, яку виготовив локальний майстер чи майстриня, то витратьте зайві п’ять хвилинок на підпис у соцмережах та тег. А як маєте зайвих десять хвилин, то заодно розкажіть людям, що саме ви вбрали й чому.
6. Якщо вам робить зауваження представник чи представниця культури, яку ви використовуєте, послухайте, визнайте свою помилку та виправтеся. Так, навіть якщо ви писали курсову з цієї теми в університеті.
7. Ніколи не використовуйте чийсь національне вбрання, як лук на Гелловін чи костюмовану вечірку. Умовно кажучи, вдягнутися Моаною з діснеївського мультфільму ще можна (хоча й про це ведуться суперечки), але влаштовувати вечірку з кокосами замість ліфчика – ні. Усю естетику мексиканського Дня мертвих (El Día de Muertos) лишіть мексиканцям, як і піньяту. Не влаштовуйте літню «африканську вечірку», на якій ви розмальовуєте обличчя.

Це ті речі, які стосуються вашого побутового життя – що ви слухаєте, вдягаєте, як декоруєте свою квартиру. Зазвичай, цих базових принципів поваги один до одного має бути достатньо.

До того ж варто пам’ятати, що якщо один представник чи представниця культури сказав вам, що використовувати щось – це ок, а інший обурився, то вони обидва мають рацію. Ваша мета дослухатися до позиції обох та спробувати виправитися так, щоб досягти компромісу. Будуйте діалог, а не захищайтеся.

То якщо правила такі прості, чому знаменитостей постійно звинувачують в апропріації?

Коли йдеться про заробляння грошей та піар, правила стають суворішими. Ви не можете використовувати елемент чиєїсь культури у будь-який спосіб, щоб помножувати свій достаток чи будувати на цьому власний бренд. Розберемо на кількох яскравих прикладах.

Сімейство Кардашьян-Дженнер чи не найгучніший приклад культурної апропріації. Усіх без винятку сестер звинувачували у тому, що вони намагаються здаватися темношкірими – у фотосесіях, на червоних доріжках чи соцмережах. Кендал разом з Pepsi змогла образити в одному рекламному ролику ледь не всі культури світу, а Кім намагалася назвати свій фешн-бренд Kimono та поставити на цю назву копірайт. Цей список можна продовжувати.

Джоан Роулінг, крім того, що розлютила прихильників коментарями щодо трансгендерних людей, так ще й непогано налажала безпосередньо у самій Поттеріані. Ім’я єдиної героїні-китаянки Чо Чанґ складається з двох корейських прізвищ; тотемні тварини, спіритуалізм та традиції корінних американців були не лише нечуттєво використані, а й нівельовані як «стереотипи про магів»; а Нагіні, чиє ім’я відсилає до потенційно кількох міфів різних азійських народів, виявилася кореянкою, яка замкнулася у тілі змії й обслуговує Волдеморта.

Навіть у невинному, на перший погляд, фільмі «Ла-Ла Ленд» є ціла сцена, в якій герой Раяна Гослінга пояснює темношкірому артисту, як важливо зберігати джаз та популяризувати його, й чому саме він робить це трушно. Це, до речі, варіація на популярний расистський троп Білого Рятівника.

Співачка Майлі Сайрус, на одному з етапів своєї кар’єри не соромилася активно тверкати, носити варіації на тему традиційних африканських зачісок та напряму надихатися хіп-хоп культурою, водночас в інтерв’ю зводила реп до пісень про «сучок» та годинники Rolex.

Вище я вже згадувала, що культуру можна не апропріювати, а навпаки – поціновувати. Гарний приклад, як Marvel найняли цілу команду, щоб розробити вигадану країну Ваканду, її мову, культуру та релігію, об’єднавши те, що вже існує, та вклавши власні сенси. Або як Disney зробили не образливий мультфільм Coco. Так зазвичай буває, коли в команду кличуть представників культури, про яку будуть розповідати.

Це все супер, але дуже далеко від України. Чому нам має бути не байдуже?

Думка про те, що українцям має бути байдуже на культурну апропріацію мене загалом веселить. Коли я зачіпала історичний аспект, то кілька разів наголошувала на тому, що ми й самі сторіччями були колонією. Наша територія була підконтрольна іншій державі, наші природні ресурси працювали на експорт, наші людські ресурси активно перевозилися, експлуатувалися та знищувалися, наша мова та традиції заборонялися такою кількістю указів, що не злічити, а словники буквально перероблювалися так, щоб містити більше слів, схожих на російські. Та закиди про «один народ» чи «братні народи» – це імперський наратив. І про це не можна забувати й зараз, споживаючи контент з Росії, яка на нас напала тепер не лише культурно, а й буквально, фізично. Прикладів того, як Росія апропріює українську культуру безліч, але я наведу лише один: туристичний брендинг Росії. За цим посиланням можна подивитися і варіант з українським борщем, і затверджений брендинг, натхненний супрематизмом й українським художником Казимиром Малевичем.

Туристичний брендинг Росії

Але не лише росіяни грішать на культурну апропріацію щодо нас. В Україні прикладів культурної апропріації можна знайти десятки. Це абсурдна ситуація, коли колишня колонія, яка роками бореться з колишньою імперією за свою культуру, чомусь використовує свої білі привілеї.

• Гурт Ofliyan та їхні оновлені образи, які їм створювала Леся Патока – відверто використовують цілий набір арабських та індійських традицій. Тут весь набір – від тюрбанів до пірсингу нат.

• Фестиваль «Білі Ночі» у серпні провів івент під назвою Africa. На постері – біла дівчина, розмальована африканськими орнаментами, у програмі – модний показ з вгадайте якими жінками, а копірайт на сайті – набір кліше: «Людина-леопард, член таємного суспільства, відун з того світу, нарешті, священний цар, у якому втілюється містична сила космічних масштабів, — усі ці персонажі оживуть на White Nights Festival». Дякую, наче без блекфейсу обійшлися.
• Фірмовий образ співака Дзідзьо, який роками носив церемоніальний військовий пір’яний головний убір. Прогресивне ліберальне шоу «Телебачення Торонто», до речі, далеко від нього не пішло, коли вбрало так Майкла Щура для однієї з рекламних інтеграцій.

• Українська дизайнерка Маша Рева разом з брендом Syndicate у 2017 році випустили спільну колекцію. І у промо-фотографіях вирішила нафарбувати обличчя моделі у чорний колір, що у комбінації з макіяжем, нагадував не просто блекфейс, а популярний расистський образ Джима Кроу. Це не єдиний приклад блекфейсу, який я змогла швидко згадати – торік українська тенісистка Даяна Ястремська зробила фотосесію в подібному форматі.

Це кілька прикладів, але якщо ви уважно придивитеся до реклами на вулицях та по телебаченню, кліпів та постановок, фотосесій, тематичних вечірок, то зможете набрати власних по вінця.

Мені чесно лінь читати весь цей текст, тому можна короткі висновки?

Можна. Культурна апропріація, тобто привласнення чиєїсь культури, – це шкідлива та небезпечна гра зі стереотипами. Нею займаються лише привілейовані верстви щодо пригноблених, зазвичай колишні імперці щодо своїх колоній. Навпаки – це не апропріація.

Вище є кілька пунктів, як з повагою ставитися до культур, які вам подобаються. Носіть свої кімоно та робіть дреди, але перед цим прочитайте про традицію, яку використовуйте, дослідіть її, а бажано – ще й придбайте не масмаркет версію, а роботу локального митця чи мисткиню. Цього мінімуму зазвичай буде вдосталь. Хіба ви бренд чи знаменитість. Тоді просто не робіть дурниць та придумайте щось на основі власної культури чи ідеї.

Україна не випадає зі світового контексту. Нашу культуру регулярно апропріює російська, у той час, як ми активно апропріюємо культуру people of color.

Здається, нічого не пропустила. Поважайте один одного та розвивайте власну емпатію не менше, ніж ерудицію.