🧝‍♀️ Фанфіки 101: що таке фанфікшен та з чим його їдять

Кожен з нас хоча б раз у житті читав фанфік. Навіть якщо ви не заходили на фанатські сайти, як англомовний Archive of Our Own (AO3) чи російськомовний Ficbook. Бо, поклавши руку на серце, «Божественна комедія» Данте та «Утрачений рай» Мільтона – це фанфіки на релігійні доктрини Заходу та Біблію, «Фавст» Ґете – на середньовічну легенду, «Розенкранц і Гільденстерн мертві» Стоппарда – на п’єсу Шекспіра. І таких прикладів у класичній літературі та інших видах мистецтва безліч.

У цій статті я спробую відповісти на основні питання про природу фанфік-культури, пригадати загальну історію фанфінкшену, пояснити його популярність серед ЛГБТ+ спільноти та визначити користь фанатської творчості. Тексту буде чимало, тому готуйтеся.

Що таке фанфік?

Фанфік – розповідь, заснована на чинній історії, персонажі, вигаданому світі, особі чи сценарії, які автор чи авторка отримали звідкись, окрім їхньої власної уяви, і яка зберігає зв’язок із оригіналом. Або єдиний варіант, що легально робити фанатам, коли творці їхнього улюбленого елементу культури все роблять неправильно. Вичерпного та правильного визначення цього терміну немає.

Окрім цього, варто пам’ятати, що фанфіки не мають бути прибутовими (якщо ви не Е.Л. Джеймс, але про це потім), адже оперують елементами, що підпадають під захист авторського права. Це чи не єдине обмеження, яке існує у цьому виді фанатської творчості. Воно може бути будь-якого розміру, прозове чи віршоване, написане самостійно чи у співавторстві тощо. Фанфіки пишуть та читають люди будь-якого віку, статі, гендеру, сексуальності, релігійного виховання та національності. Це елемент фанатської творчості аналогічний до фан-відео, артів, пісень, косплею тощо.

Коротенький словник термінів фанфікшену

Пройдуся по деяких головних термінах, які найчастіше використовуються в архівах фанфіків на випадок, якщо цей текст надихне вас почитати щось про улюблених героїв. Для кращих пояснень використаю приклади зі всесвіту «Поттеріани».

• Щодо розмірів використовують такі теги: драбл (до 100 слів), міні, міді та максі (тобто маленькі, середні та великі). Обсяги слів в останніх трьох варіюються. Наприклад, найдовший фанфік в одному з популярних архівів налічує 11 мільйонів слів, тобто якщо перевести це у сторінки А4 (стандартний шрифт 14 розміру), то вийде приблизно 35 тисяч сторінок).
• Так само поширена стандартна система рейтингів, як у фільмах: G – без вікових обмежень, PG та PG-13 – сюжети, які можна читати дітям «з дозволу дорослих», R – для дорослої аудиторії та NC-17 – лише для людей 17+, тобто містять деталізовані описи насильства чи сексуальні сцени. Умовно кажучи: Гаррі дуже любить макарони > Гаррі так сильно любить макарони, що свариться за них з Драко > свариться так сильно, що вони навіть побилися > і то була не бійка, а БДСМ-секс.
• AU – альтернативний всесвіт чи реальність. Наприклад: Гаррі Поттер потрапляє у Слизерин, Герміона – чистокровна чарівниця чи Гоґвортс знаходиться в Україні.
• Пейрінг – романтична пара чи сексуальні партнери у фанфіках. Бувають як канонічні (Рон та Герміона), так і неканонічні (Невіл та Драко). Далі поділяються на гет (гетеросексуальні), слеш (чоловік+чоловік) та фемслеш (жінка+жінка). Таких тегів більше, але це основні. Процес уявляння якихось пар разом називається шиперінгом.
• Джен – жанр фанфіків, в яких немає романтичного сюжету. Наприклад, корпоратив вчителів Гоґвортсу чи історія про те, як молодий Том Реддл вперше побачив василіска.
• Кросовер – поєднання різних фандомів. Термін використовується не лише у фанфікшені. Наприклад: Арагорн потрапляє у Грифіндор.
• Фанон – сюжет, який так часто використовують фанати, що вже важко сперечатися, що так і було в оригіналі. Наприклад: Ремус Люпин – гей (і так вважає навіть режисер фільму «Гаррі Поттер та В’язень Азкабану» Альфонсо Куарон), або Драко Малфон залежний від кави.
• Флафф – замальовки про милі, приємні чи романтичні епізоди життя персонажів. Рідко мають якийсь повноцінний сюжет. Наприклад: Креб та Ґойл разом поїдають смаколики.
• Мері С’ю/Марті С’ю – ідеальний персонаж, часто неймовірно клішейний. Може бути як версією персонаж/ки, що вже існують, так і оригінальним творінням (зазвичай йде з тегами OFC/OMC – оригінальний жіночий/чоловічий персонаж). Наприклад: у Гоґвортсі з’являється ще одна Обрана, яка і розумна, і гарна, і має якусь суперсилу проти Волдеморта, і закохуються в неї одразу Снейп, Луна та кішка містера Філча.
• Джендер-бендер, або джендер-своп – обмін тілами між персонажами різних статей. Наприклад, Альбус Дамблдор прокидається у тілі тітки Петунії, а вона – в його.
• OOC – від англійського Out of Character, тобто персонажі поводяться не так, як в оригіналі. Наприклад: Сіріус Блек секретно закоханий у Моллі Візлі та мріє про її фірмову качку з баклажанами.
• Постканон – історія, що відбувається після завершення оригіналу. Наприклад, пенсія професорки Амбридж.
• POV – від англійського Point of View, тобто «точка зору». Вживається не лише у фанфіках. Це історії написані від особи когось з персонажів. Наприклад: другий курс у Гоґворсті очима Джині Візлі.
• PWP – від англійського Plot? What Plot?, тобто історії, в яких немає сюжету. Найчастіше є сексуальними сценами. Давайте без прикладів, щоб саму себе не соромити.
• TW, або тригер-ворнінг – попередження про травматичні елементи в фанфіках. Детальніше розповім згодом.

А про що взагалі пишуть фанфіки?

Якщо я відповім «про все», чи буде цього достатньо? Мені важко уявити будь-який фандом, в якому не існує фанфіків. Є тексти, в яких Олег Винник зустрічається з учасниками гурту BTS, лорд Волдеморт займається пристрасним сексом з Пікачу, Вартові Галактики тусують з My Little Pony, диктатор Лукашенко знайомиться з інопланетянами. Це все реальні приклади і ось ще кілька дивних.

Існує дослідження про улюблені тропи та сюжети в фанфіках. Понад 35% опитаних ніколи не читає фанфіки, в яких немає романтичної лінії. Якщо вона є, то найпопулярнішими є гей та гетеро пари. Чи не найпопулярнішим тропом у фанфіках є «від ворогів до коханців». Серед інших – від друзів до коханців, рятувальні операції, подорожі у часі, обмін тілами, рабство, зокрема сексуальне, чоловіча вагітність тощо. Серед найменш популярних – пародії. Часто у фанфіках фігурують оригінальні персонажі або автори цих самих фанфіків. Більшість фанфіків пропонують альтернативну реальність до оригіналу (як скасування смерті персонажів або перенесення в іншу локацію) або зміну часових ліній (перенесення у минуле/майбутнє). Найбільш ненависним тропом є зомбі. Якщо ви думали, що правило 34 ніколи не порушується, то фанфікшен переводить його на новий рівень.

Якщо серйозно, то у фанфіків є велика перевага. Коли автор чи авторка є проблематичними або їхні оригінальні роботи стикаються з об’єктивною критикою, саме фікрайтери рятують ситуацію. І фанатська творчість часто може врятувати франшизу. Наприклад, важко ігнорувати той факт, що у книжці «Гобіті» немає жодної персонажки. Фанфіки за всесвітом Толкіна виправляють цю несправедливість, додають Середзем’ю нових сенсів, піднімають теми, які автор ігнорував.

Коротка історія фанфікшену

Страшні люди кажуть, що чотири Євангелія є ні чим іншим, як фанфіками на одну історію Ісуса. Якщо пригадати меншу єресь (тут закладено жарт), то християнські апокрифи майже повністю підпадають під визначення «фанфікшен». Але я не буду занурюватися аж у такі аннали історії.

Дослідники по-різному визначають, коли саме почалася епоха фанфікшену. Частина вірить, що справжній бум породила публікація роману «Мандри Гулівера» Джонатана Свіфта, після якого з’явилися опубліковані історії (почасти еротичні) на основі оригіналу. Ще за сто років легендарний детектив Шерлок Голмс продовжив своє існування в уяві (та на папері) фанатів. Навіть у Джейн Остін у 19 столітті з’явився фан-клуб під назвою «Джанеїти», який розважався, переписуючи її твори. Рух, до речі, досі живий і тепер розширився на тематичні вечірки, фестивалі, косплей тощо.

Сам термін фанфікшен з’явився у 1939 році на позначення аматорської sci-fi літератури та остаточно змінив своє значення кілька десятиліть потому. Вихід у мейнстрим же трапився після виходу серіалу «Зоряний шлях» (Star Trek). У 1967 році, по завершенню другого сезону серіалу, з’явився фанзін під назвою «Споканалія», в якому прихильники серіалу ділилися своїми версіями подій серіалу, переписувати фінали серій, писали тематичні поеми та творили все те, що зараз так лякає поборників моралі. Варто розуміти, що навіть ця культура фанзінів була і до «Стар Треку», але саме цей фандом сприяв розвитку руху.

У 90-х з’явилися сайти для фікрайтерів. Головним фандомом десятиліття був «Цілком таємно» (The X-Files). У 1998 році запустився перший повноцінний ресурс, який досі існує, fanfiction.net. Повний архів, на жаль, зараз недоступний, але найстаріший з доступних фанфіків від авторки Шеріл Нантус опублікований у 1999 році.

Епоха 2000-х пройшла під егідою двох головних YA-серій – «Гаррі Поттер» та «Сутінки». Фандом «Поттеріани» й донині є одним з найпопулярніших у мережі. Ба більше, ще до того як Джоан Роулінг кенсельнули, вона була учасницею скандалу, що ледь не довів до судового процесу. Її обурювало засилля фанфіків (особливо трилогія Касандри Клер), але врешті конфлікт вичерпався та авторка визнала, що не вбачає нічого страшного у фанатській творчості, поки вона не приносить прибуток. Іронічно, що п’єса «Прокляте Дитя» тепер фанатами сприймається, як канонізований фанфік за участі Роулінг.

Подібну позицію свого часу висловлювала авторка «Інтерв’ю з вампіром» Енн Райс. Ще одним великим противником фанфіків є автор серії «Пісня Вогню та Льоду» (за якою зняли «Гру престолів») Джордж Р.Р. Мартін.

«Я не дозволяю фанфікшен. Персонажі захищені авторським правом. Мене неймовірно засмучує навіть сама думка про фанфіки за участі моїх персонажів. Я раджу своїм читачам та читачкам писати власні історії з власними персонажами. І це дуже важливо, щоб ви поважали моє прохання»

Енн Райс

Раз ми зачепили ставлення авторів до фанфіків, то на противагу скажу, що, наприклад, Ніл Ґейман і сам починав саме з фанфіків, а автор «Автостопом по галактиці» Дуґлас Адамс казав, що така творчість лише допомагає вигаданому світу та привносить у нього нові сенси.

Історія ж «Сутінків» дійшла до нового абсурдного етапу в історії – публікації роману «50 відтінків сірого» Е.Л. Джеймс. Детальний розбір тексту показав 89% збігу з її ж фанфіками про Беллу та Едварда Каллена (дуже раджу глянути хоч одним оком, неймовірно цікавий аналіз). Ця БДСМ-історія стала однією з найбільш продаваних в історії та лише підтвердила свою популярність у кіноадаптації.

Серед інших важливих фандомів, наприклад, серіали «Надприродне», «Баффі, винищувачка вампірів» та «Доктор Хто», франшизи Marvel та DC, музичний гурт One Direction, гра Genshin Impact та буквально усе, до чого може дотягнутися рука фанатів. Для підняття настрою раджу ще свій текст для LiRoom, в якому я поцікавилася, чи пишуть фанфіки про українських артистів та артисток.

На останок історичного дискурсу розповім про один з найважливіших моментів історії фанфіків. У вересні 2007 року з’явився сайт Archive of Our Own, або AO3 – один з найвпливовіших архівів фанфікшену. 12 років потому він та частина інших аналогічних сайтів отримав нагороду від престижної літературної премії Hugo. Таким чином, майже 5 мільйонів авторів фанфіків стали лауреатами на рівні з Френком Гербертом, Айзеком Азімовим та Нілом Ґейманом. Мені здається, це достойний аргумент для всіх критиків фанфікшену.

А чи правда, що фанфік – це шлях до письменництва?

Не всі автор/ки фанфіків прагнуть стати письменниками. Для когось це не більше ніж гобі чи розвага. Але ті, хто хочуть, справді мають змогу тренуватися через фанфіки.

По-перше, кожна робота з текстом вимагає практики. Пошук власного стилю, експерименти з тропами чи персонажами, пропрацювання сюжету – це все простіше робити не з нуля, а маючи якусь основу.

По-друге, фанфіки завжди мають фідбек. Коментарі, лайки, репости, критика. Автори моментально отримують відгук, якого важко знайти, публікуючи оригінальні історії. Наприклад, письменниця Касандра Клер, відома за серією «Знаряддя смерті», отримала свою фан-базу від «Трилогії Драко». Ці три величезні фанфіки розповідали про любовний трикутник Драко Малфоя, Гаррі Поттера та Герміони Ґрейнджер. А ще зробили фаноном той факт, що пан Малфой обожнює носити дуже вузькі шкіряні штани.

Чи є приклади інших фікрайтерів, які стали письменниками, окрім Е.Л. Джеймс та Касандри Клер? Звісно. Маріса Маєр, яку ми переважно знаємо за екранізацією її книги «Щоденники принцеси», починала з фанфіків про Сейлор Мун; Ніл Ґейман писав історії про Шерлока Голмса та світу Говарда Лавкрафта; Лев Гроссман, за чиєю серією «Чарівники» зняли п’ять сезонів серіалу для Syfy, був у фандомі «Як приборкати дракона»; автор «Марсіанина» Енді Вейр грався зі світом «Першому гравцю приготуватися».

Що таке тригер-ворнінг та як це пов’язано з нашими психологічними травмами?

Часто, коли ми переживаємо якусь травму, то намагаємося втекти від реальності чи занурити себе у безпечне середовище. Згадайте початок локдауну: скільки з нас бінджвотчило улюблені серіали чи грало по кілька днів поспіль в одну й ту саму гру? Так само працює і з фанфіками, що підтверджує навіть зростання переглядів OA3 у квітні 2020-го.

Припустимо, у вас є улюблена книжка. Скільки разів ви можете її перечитати? Фанфіки і собі дозволяють зануритися у знайому для нас, комфортну атмосферу, витрачаючи на це менше часу. Ще й дають можливість скасувати смерть улюбленого персонажа чи нарешті звести тих самих двох героїв в той самий романтичний момент. Ескапізм, як він є.

Час поговорити про систему тригер-ворнінгів (від англійського trigger warning, або TW). Вона притаманна не лише фанфікшену, але, на мою думку, саме у фан-середовищі наближена до ідеалу. Тригер-ворнінг – це система завчасного сповіщення споживачів контенту про потенційно травматичні теми, що згадуються в одиниці контенту. Саме слово «тригер» напряму пов’язане з ПТСР. Вони можуть бути про що завгодно: насильство, зґвалтування, гомофобія, расизм, мізогінія, анорексія, рабство, смерть персонажа, лайка, суїцид, вживання наркотиків, жорстокість щодо тварин, трупи, викрадення, секс, народження дитини, кров, вагітність, зміна статі тощо.

Один з яскравих прикладів тригер-ворнінгів – це ролик, який демонструє Netflix перед серіалом «13 причин чому», де актори попереджають про графічне зображення суїциду та булінгу, а також рекомендують звернутися по допомогу тих, кому ці проблеми близькі.

Деякі вважають, що ситуація з тригер-ворнингами пішла у контрпродуктивне річище і тримає нас у надто теплій ванні, але ситуація дискусійна.

Існування у фанфіків тригер-ворнінгів допомагає. З одного боку, це можливість читачам уникати моментів, які потенційно можуть викликати переживання травми. Таким чином, ви завжди впевнені, що знаходитеся у безпечному середовищі. З іншого, описи цих травматичних моментів та переживання їх персонажами допомагає читач/кам (та автор/кам) побачити релевантний для них досвід, проемпатувати його, переосмислити те, що з ними трапилося. А позитивний фінал, як успішна помста своєму аб’юзеру, ще й подарувати короткотривале задоволення та відчуття здобутої справедливості.

Аналогічно, для тих, хто не має релевантного досвіду, тригер-ворнінги допомагають нормалізувати обговорення травми та знайти ключ до її розуміння. Умовні 20 фанфіків з тригером «зґвалтування» можуть допомогти усвідомити унікальність кожного випадку сексуального насильства не гірше за статистику (а може й краще).

Чому ЛГБТ+ спільнота так любить фанфіки?

Головна причина – це брак репрезентації ЛГБТ+ в оригінальних медіа. Що б не казали гомофоби, але кількість контенту, яка зображає реальний (або реалістичний) досвід квірів, досі обмежена. У популярних книгах чи фільмах засилля кліше: найкращий друг головної героїні – гей, маскулінна лесбійка, трасперсона, яку перманентно б’ють, аутинг, бісексуал/ки, які мріють переспати з усіма довкола тощо. Масла у вогонь підливає й квірбейт, тобто повне натяків на квірність абсолютно гетеросексуальних персонажів. Якщо цікаво, то можете глянути мій тред у Твітері на цю тему. То що у цій ситуації робити представникам ЛГБТ+? Звісно, писати власні історії про улюблених персонажів.

Є й інша причина. Через загальну стигму ЛГБТ+ й гомо- та трансфобію негетеросексуальним людям доводиться щодня стикатися з травматичними ситуаціями, агресією, насиллям та страхом. Вигадані світи та фанфіки – це спосіб пережити власний досвід та поділитися ним. Написати про те, як Люк Скайвокер увесь цей час був асексуалом значно безпечніше та простіше, ніж зробити камінгаут. Фанатська творчість дає змогу підготуватися до камінгауту, пережити фантазію про власний гепі-енд, дати волю емоціям, які ЛГБТ+ спільнота досі має приховувати.

Любов ЛГБТ+ спільноти до фанфіків, косплею та, наприклад, рольових ігор як Dungeon & Dragons невипадкова. Вони допомагають у безпеці та комфорті приміряти на себе альтернативні ролі, експериментувати, шукати власне «Я», мріяти тощо. Це виходить далеко за межі ескапізму чи переживання травматичного досвіду. Ці форми творчості подекуди є єдиним шансом для ЛГБТ+ спільноти бути собою хоча б в одному аспекті свого життя.

Надто добре все. У чому проблема фанфіків?

Існує думка, що фанфіки – нормалізують збочення. Якщо гіперболізувати, то сьогодні пишеш історію про секс з кентавром, а завтра – ґвалтуєш тварину. Сьогодні шипериш неповнолітніх, а завтра стаєш педофілом. І так далі.

Звісно, як і в будь-якої одиниці контенту, автор/ка мають розуміти власну відповідальність перед читачами. Ваше творіння справді може ненароком травмувати споживача (для цього й існують тригер-ворнінги) або стати об’єктом збудження для збоченців. Чи означає це, що на усю культуру потрібно накладати цензуру, питання дискусійне.

Усе, що відбувається у фанфіках, не шкодить реальним людям, адже в історіях беруть участь вигадані персонажі у вигаданому світі. Ба більше, на відміну від реального світу, у цих персонажів є шанс досягти справедливості та перемогти свого аб’юзера. Крім того, фанфіки можуть допомогти дізнатися про власні кінки не гірше за об’єктивно неоднозначну індустрію порно.

Але це не означає, що у фанфіків взагалі немає проблем (не сприймайте кожен пункт надто серйозно, будь ласка).

1. Проблеми реального світу є в онлайн. Так, серед фікрайтерів теж є сексисти, расисти, гомофоби, ксенофоби, фетфоби тощо. І вони справді свідомо переносять свої погляди або у фанфіки, або у коментарі та обговорення під іншими. Так само й серед толерантних фікрайтерів не завжди все добре з репрезентацією, що притаманне для будь-якої сфери, популярної серед білих цисгендерних гетеросексуальних людей (тобто для будь-якої сфери).
2. Вплив токсичної маскулінності. На жаль, через загальну стигматизацію фанфікшену та токсичну маскулінність гетеросексуальні (білі) чоловіки рідше за інших пишуть фанфіки, а значить і створюють реалістичну репрезентацію, діляться досвідом та стають частинами фандомів. Інша проблема цієї ж токсичної маскулінності – це персонажі, які її втілюють, але, боюся, проблема тут не лише у фанфіках.
3. Порушення авторського права. Як я і писала, на фанфіках не варто заробляти, адже копірайт на персонажів та світ завжди належить їхнім оригінальним творцям. Але це не заважає авторам порушувати ці правила та тим самим дискредитувати фанатську творчість.
4. Низька якість фанфіків. Усі ненависні кліше є у фанфіках – від «обіймів Морфея» до класичного «вона сильно змінилася за літо». Не кажучи вже про нереалістичні описи сексу та стосунків, граматичні та стилітичні помилки, відірвані від реальності діалоги тощо. Ось чудовий твітер-акаунт на цю тему.
5. Відсутність обов’язкових тригер-ворнінгів. На жаль, не всі сайти та ресурси зобов’язують своїх авторів попереджати про травматичний контент. Окреме дискусійне питання: має чи не має уся творчість, зокрема й оригінальна, мати попередження про насильство, дискримінацію чи секс?

Якщо цікаво, то на Qoura є ціла гілка, де люди обговорюють, що їх дратує у фанфіках. Для різноманіття думок цікаво переглянути.

Я хочу написати фанфік. Що робити?

Це моє улюблене питання. Є кілька шляхів. Перший, подумайте, яку історію ви хочете розповісти. Ніхто не вимагає від вас сотні сторінок соціально-побутового опусу. Це може бути романтичний етюд, сексуальна сцена, альтернативна версія подій тощо. Не обмежуйте себе форматами та розміром. Після цього підберіть персонажів чи навіть всесвіт, який ви любите та знаєте, та розкажіть цю історію.

Другий шлях, навпаки починається з фандому. У вас точно є гра, фільм, серіал, книга, аніме чи гурт, який ви щиро любите. І, раз це питання взагалі виникло, ви хоча б раз уявляли якийсь сценарій з персонажами цього світу. Дайте волю своїй фантазії, почніть з текстових ескізів і це точно виллється, в якусь історію.

Після того, як текст написано, вичитайте його. З власного досвіду як фікрайтерки, так і журналістки-редакторки, рекомендую, щоб це зробила інша людина. Авторське око часто не помічає власних помилок. Не недооцінюйте цей етап. Я впевнена, що і в цьому матеріалі є хоча б одна помилка, яка когось роздратувала.

Якщо ви боїтеся починати з власного фанфіку, то знайдіть вже написаний іншою мовою та перекладіть його. Фанфіки українською досі у дефіциті. Обов’язково зв’яжіться з автором чи авторкою та попросіть дозволу.

І наостанок – опублікуйте його. З недавніх варіантів з’явився перший (скоріше за все) сайт для фанфіків українською. Це допоможе вам не загубитися у російському фандомі, який й досі превалює у нашому сегменті інтернету. Але це може бути окремий фан-сайт обраного фандому, телеграм канал, блоги тощо.

Замість висновків

Чомусь у нашій культурі досі існує стигматизація певних гобі та інтересів. Читання престижніше за перегляд фільмів, фільми мають більшу вагу за серіали, буквально будь-що «доросліше» за комп’ютерні ігри. Фан-культура не є винятком. Читання та написання фанфіків досі вважається якимось гілті плежер, а люди, яким подобається фанфікшен зображаються у мас-культурі, як молоді жінки, які сублімують відсутність сексу у реальному житті. Але реальний світ різниться від цих уявлень. Фанфіки можуть бути формою ескапізму або терапії, їхнє написання може бути як розвагою, так і практикою перед публікацією самостійного роману. То навіщо ми принижуємо людей, які захоплюються цим гобі?