🏅 Максим Звонов: Програш починається зі страху зазнати невдачі

Čytaty latynkoju
🏅 Максим Звонов: Програш починається зі страху зазнати невдачі

Потрапив я в баскетбол випадково. Ну як випадково? Радше збігом обставин. Мій батько в Білій Церкві був водієм автобуса та возив баскетбольну команду то на збори, то на ігри. Йому часто доводилось брати мене з собою. Няні тоді ще були непопулярними, а залишити мене було ні з ким. Ось я і супроводжував баскетболістів з восьми років. Виявилось, не дарма.

А потім «Росава» збанкрутіла. Головний тренер клубу прийшов до нас на фізкультуру, я тоді вчився в третьому класі. Він запропонував усім займатись баскетболом. Зголосився без вагань: я знав тренера та був одним із найвищих хлопців у класі. Не було причин не спробувати. На перше тренування прийшло 60 людей. Через кілька тренувань, коли навантаження наростали, пів команди просто перестала ходити. А я залишився. 

Залишився не тільки, бо мені сподобалось грати. Була й інша мотивація розвивитись в цьому виді спорту. Баскетбол динамічний і видовищний. Кожні 15-20 секунд відбуваються передачі, стрибки, блокування. Займаючись баскетболом, можна вступити в університет на бюджет; така собі запозичена практика зі Штатів. Бути профі в баскетболі означає заробляти великі гроші; хто що б не казав, а фінансова складова була та буде важливою для всіх. 

Завершуючи школу, я провів низку вдалих баскетбольних матчів за юніорську лігу. В баскетбольному клубі «Київ» це помітили і запросили мене на перегляд. Я приїхав з наміром довести, що гідний представляти клуб. Тоді головний тренер другої команди запропонував зіграти сам на сам. Через багато років в одному з його інтерв’ю я прочитав це: «Макс мене вразив тим, що після першої спільної гри у мене залишилися синці». 

У 17 років я пройшов перегляд в другій команді столичного БК, переїхав у Київ та підписав свій перший в житті професійний контракт. Коли отримав гонорар у 200$, ми всією родиною святкували цей успіх. Щоб його запам’ятати, я тоді купив собі кросівки Jordan та придбав подарунки рідним. Коли підняли гонорар до 400$, я був впевнений, що це вершина кар’єри. 

Аж ось прийшов 2008 рік. Рік кризи, який став квантовим стрибком для українських баскетболістів. Тоді легіонерам перестали платити гроші, тож у нас з’явився шанс проявити себе в першій команді БК «Киї»”. І ми ним скористались по максимуму. Наша команда, представлена виключно українцями, взяла друге місце в Українській баскетбольній суперлізі та вийшла до фіналу Кубку України. За сезон ми буквально перейшли до класу «стабільних гравців», отримали багато ігрової практики та ментально загартувались. 

Не зважаючи на цю поразку, сезон був вдалим. Мене почали кликати в інші клуби. Наступні чотири роки я грав і за БК «Азовмаш» (Маріуполь), і за БК «Донецьк», і за «Будівельників» (Київ). Навантаження було шаленим, часу на запаморочення від успіху не вистачало. Тільки в одному сезоні за «Азовмаш» я відіграв 96 ігор. Чим довше грав, тим більше усвідомлював: баскетбол контрактний вид спорту. Я мушу думати про майбутнє поза спортом, наскільки б успішну кар’єру не побудував. Щоб не витрачати гроші на вітер, я почав їх інвестувати. 

Пам’ятаю, як ми з БК «Будівельники» виграли Кубок України, після чого нашій країні було, м’яко кажучи, було не до спорту, почалась війна з Росією. 

Під час гри зі Словенією на Євробаскеті, де зібрались скаути з усього світу аби подивитись виступ словенського баскетболіста Луки Дончича, помітили та мене. Хто ж знехтує можливістю спробувати свої сили в Лізі НБА?

В Америці початок сезону був перспективним. Я добре грав і набирав очки. Навіть не міг уявити, що щось піде не так. В якийсь день у мене зник гаманець з усіма документами. Я вирішив поєднати поїздку до України, щоб пограти за збірну та відновити документи. За моїм планом, вона мала тривати не більше тижня. По факту, поїздка затягнулась більше, ніж на 14 днів: посольство, як виявилось, працювало раз через раз. За ці два тижні я пропустив 5 матчів, а мій БК «Кантон Чардж» набрав нових гравців. Оскільки сезон там недовгий, близько 5-ти місяців, під ротацію в середньому потрапляють 15-17 гравців. Мене теж перестали випускати на майданчик. Тільки годували обіцянками «вийдеш наступної гри», і так від матчу до матчу. Після чергової відмашки я психанув і попросив мене відпустити дограти сезон в Європі. Уже зараз я розумію, що можливо погарячкував. Треба було дограти до кінця, залишитись на літо, додатково попрацювати. І просто подивитись, як розвиватимуться події. 

Зараз мені 34 роки. Я поки не уявляю себе поза баскетбольним майданчиком, тож продовжую грати. Цей сезон виступаю за найтитулованіший клуб Суперліги «Будівельник». Мені поталанило у складі збірної України обіграти збірну Італії та позмагатись із американськими зірками НБА. Наступний прорив, про який я мрію, щоб наша збірна взяла участь в Олімпіаді. Щоб це збулось, готовий докласти всіх зусиль. Або як гравець, або як тренер.

У баскетболі далеко не все залежить від таланту. Наполегливість, дисциплінованість і безстрашність ті риси, які дають спортсменам чималу конкурентну перевагу. Достатньо перестати сумніватись в собі та бути готовим пробувати ще і ще. Одного разу точно вийде.