🏅 Максим Звонов: Програш починається зі страху зазнати невдачі

За підтримки головного меценату українського спорту

Parimatch

Досьє

Максим Звонов —  український професіональний баскетболіст. Гравець Національної збірної України з баскетболу та баскетбольного клубу «Будівельник». 

У 2014 році спортсмен став володарем кубка України та найціннішим гравцем турніру. Максим також увійшов в історію як перший український баскетболіст, якого обрали на Драфті американської Джи-Ліги НБА.

🏀 Я виріс серед баскетболістів і ніколи не боявся навантажень

Потрапив я в баскетбол випадково. Ну як випадково? Радше збігом обставин. Мій батько в Білій Церкві був водієм автобуса та возив баскетбольну команду то на збори, то на ігри. Йому часто доводилось брати мене з собою. Няні тоді ще були непопулярними, а залишити мене було ні з ким. Ось я і супроводжував баскетболістів з восьми років. Виявилось, не дарма.

Пам’ятаю, як під час перерв я вибігав на поле та намагався поцілити м’ячем в кошик. Я знав в обличчя всіх баскетболістів клубу «Росава». Часто спілкувався з їхніми дітьми. У вільний час вішав з приятелями надворі саморобні кільця — і ми ганяли, що було сили. Я й не зчувся, як баскетбол став невід’ємною частиною мого життя. 

А потім «Росава» збанкрутіла. Головний тренер клубу прийшов до нас на фізкультуру, я тоді вчився в третьому класі. Він запропонував усім займатись баскетболом. Зголосився без вагань: я знав тренера та був одним із найвищих хлопців у класі. Не було причин не спробувати. На перше тренування прийшло 60 людей. Через кілька тренувань, коли навантаження наростали, пів команди просто перестала ходити. А я залишився. 

🙂 Інколи мені хотілось побути простим підлітком, а не спортсменом

Залишився не тільки, бо мені сподобалось грати. Була й інша мотивація розвивитись в цьому виді спорту. Баскетбол — динамічний і видовищний. Кожні 15-20 секунд відбуваються передачі, стрибки, блокування. Займаючись баскетболом, можна вступити в університет на бюджет; така собі запозичена практика зі Штатів. Бути профі в баскетболі означає заробляти великі гроші; хто що б не казав, а фінансова складова була та буде важливою для всіх. 

Не стану приховувати: інколи мені хотілось побути простим підлітком, а не спортсменом. Особливо влітку, десь у 8 та 9 класах. Річ у тому, що баскетболісти все своє літо присвячують зборам. Поки однолітки на велосипедах гасали у пошуках річки, ми і зранку, і ввечері викладались на тренуваннях. А якщо збори ще й відбувались біля Одеси, нашій заздрості не було меж. Яку б прикрість чи несправедливість я в ті роки не відчував, все одно щоразу я повертався до залу і брав до рук м’яча. Гра в баскетбол — стиль життя, без якого себе вже не уявляєш

Завершуючи школу, я провів низку вдалих баскетбольних матчів за юніорську лігу. В баскетбольному клубі «Київ» це помітили і запросили мене на перегляд. Я приїхав з наміром довести, що гідний представляти клуб. Тоді головний тренер другої команди запропонував зіграти сам на сам. Через багато років в одному з його інтерв’ю я прочитав це: «Макс мене вразив тим, що після першої спільної гри у мене залишилися синці». 

💥 Завдяки кризі 2008 року я здійснив квантовий стрибок

У 17 років я пройшов перегляд в другій команді столичного БК, переїхав у Київ та підписав свій перший в житті професійний контракт. Коли отримав гонорар у 200$, ми всією родиною святкували цей успіх. Щоб його запам’ятати, я тоді купив собі кросівки Jordan та придбав подарунки рідним. Коли підняли гонорар до 400$, я був впевнений, що це вершина кар’єри. 

Одним із перших моїх матчів був поєдинок проти БК «Сумихімпром». Триває друга чверть, команда не веде, а я сиджу в запасі. Раптом тренер називає моє ім’я — за мить я вже стою на майданчику. Сказати, що коліна трусились, не сказати нічого. Ще й батьки були в залі, підтримували та вболівали за нас. Я швидко опанував те хвилювання, забив трьошку з кута та набрав свої перші очки. Коли виграли матч, емоції просто зашкалювали. Тоді все й закрутилось: більше ігор, тренувань, можливостей.

Аж ось прийшов 2008 рік. Рік кризи, який став квантовим стрибком для українських баскетболістів. Тоді легіонерам перестали платити гроші, тож у нас з’явився шанс проявити себе в першій команді БК «Киї»”. І ми ним скористались по максимуму. Наша команда, представлена виключно українцями, взяла друге місце в Українській баскетбольній суперлізі та вийшла до фіналу Кубку України. За сезон ми буквально перейшли до класу «стабільних гравців», отримали багато ігрової практики та ментально загартувались. 

Особливо мене вразив фінал Кубку України. Будучи капітаном команди, я відчував, що причетний до цього прориву та несу відповідальність за результат гри. У ті роки ми були молоді, амбіційні, гарячі: реагували на будь-який несправедливий свист. У фіналі ми якось не по спортивному самі себе розізлили — і втратити концентрацію на грі. Це нам коштувало програшу фіналу з БК «Запоріжжя». Хоча ми таки отримали дуже важливий урок. Коли виходиш на майданчик, автоматично маєш вгамувати власні емоції. У такі важливі моменти все, що треба – це бути сконцентрованим лише на грі. Крапка. Не варто в принципі звертати увагу на будь-які зовнішні подразники

🌟 Часу на зіркову хворобу ніколи не вистачало

Не зважаючи на цю поразку, сезон був вдалим. Мене почали кликати в інші клуби. Наступні чотири роки я грав і за БК «Азовмаш» (Маріуполь), і за БК «Донецьк», і за «Будівельників» (Київ). Навантаження було шаленим, часу на запаморочення від успіху не вистачало. Тільки в одному сезоні за «Азовмаш» я відіграв 96 ігор. Чим довше грав, тим більше усвідомлював: баскетбол — контрактний вид спорту. Я мушу думати про майбутнє поза спортом, наскільки б успішну кар’єру не побудував. Щоб не витрачати гроші на вітер, я почав їх інвестувати. 

Пам’ятаю, як ми з БК «Будівельники» виграли Кубок України, після чого нашій країні було, м’яко кажучи, було не до спорту, — почалась війна з Росією. 

Наступні кілька сезонів я вирішив провести у румунській лізі. Без перебільшень, 2017 рік став суперсезоном в усіх сенсах. Це сезон, коли ми виграли, що тільки можна було — від чемпіонства до Кубка Румунії. Тоді співпало все: дружня команда, відповідальний спонсор, класне місто, заряджені вболівальники. Ми були налаштовані вигравати і тільки.

Під час гри зі Словенією на Євробаскеті, де зібрались скаути з усього світу аби подивитись виступ словенського баскетболіста Луки Дончича, помітили та мене. Хто ж знехтує можливістю спробувати свої сили в Лізі НБА?

❗️ Після чергової пустої обіцянки, я погарячкував і покинув Лігу НБА

В Америці початок сезону був перспективним. Я добре грав і набирав очки. Навіть не міг уявити, що щось піде не так. В якийсь день у мене зник гаманець з усіма документами. Я вирішив поєднати поїздку до України, щоб пограти за збірну та відновити документи. За моїм планом, вона мала тривати не більше тижня. По факту, поїздка затягнулась більше, ніж на 14 днів: посольство, як виявилось, працювало раз через раз. За ці два тижні я пропустив 5 матчів, а мій БК «Кантон Чардж» набрав нових гравців. Оскільки сезон там недовгий, близько 5-ти місяців, під ротацію в середньому потрапляють 15-17 гравців. Мене теж перестали випускати на майданчик. Тільки годували обіцянками «вийдеш наступної гри», і так від матчу до матчу. Після чергової відмашки я психанув і попросив мене відпустити дограти сезон в Європі. Уже зараз я розумію, що можливо погарячкував. Треба було дограти до кінця, залишитись на літо, додатково попрацювати. І просто подивитись, як розвиватимуться події. 

Але саме в Америці я побачив, що ставлення до спорту може бути іншим. Ніхто не робить трагедії, якщо клуб програв. Навіть після 15 поспіль програшів улюбленої команди, ти заходиш на її офіційний аккаунт — і під дописами не знайдеш хейту. У них відсутній тиск за результат, притаманний українцям. Програв? Окей, це ж гра. Хтось в ній обов'язково переможе, а хтось зазнає поразки. Це нормально, це життя

🇺🇦 Мрію, щоб збірна України взяла участь в Олімпіаді

Зараз мені 34 роки. Я поки не уявляю себе поза баскетбольним майданчиком, тож продовжую грати. Цей сезон виступаю за найтитулованіший клуб Суперліги «Будівельник». Мені поталанило у складі збірної України обіграти збірну Італії та позмагатись із американськими зірками НБА. Наступний прорив, про який я мрію, щоб наша збірна взяла участь в Олімпіаді. Щоб це збулось, готовий докласти всіх зусиль. Або як гравець, або як тренер.

За ці роки роботи над собою я зрозумів важливу річ. Програш починається зі страху зазнати невдачі. Будь-який подібний внутрішній діалог треба зупиняти. Як тільки ти припустив, що не влучиш чи послизнешся — саме це і станеться. Якщо ви вже виходите на майданчик, вірте у себе та живіть цією єдиною грою. Якщо не вистачає майстерності, то відпрацьовуйте її на тренуваннях

У баскетболі далеко не все залежить від таланту. Наполегливість, дисциплінованість і безстрашність — ті риси, які дають спортсменам чималу конкурентну перевагу. Достатньо перестати сумніватись в собі та бути готовим пробувати ще і ще. Одного разу точно вийде.

Поради від Максима Звонова