🤼‍♂️ Валерій Андрейцев: Якби на Олімпіаді я виграв золото, не знаю, чи була б у мене мотивація далі розвиватися у спорті

Čytaty latynkoju
🤼‍♂️ Валерій Андрейцев: Якби на Олімпіаді я виграв золото, не знаю, чи була б у мене мотивація далі розвиватися у спорті

За підтримки головного меценату українського спорту

Parimatch

Про ціну помилки, якої допустився під час найважливішої спортивної події свого життя — перших Олімпійських іграх, про травму, яка змусила зробити перерву тривалістю два роки у великому спорті, про чемпіонський спосіб життя та велику любов до України — розповідає видатний український борець вільного стилю Валерій Андрейцев.

Досьє

Валерій Андрейцев — український борець вільного стилю. Призер Олімпійських ігор (Лондон-2012), чемпіонату світу (Ташкент 2014 року), Європейських ігор (Баку-2015) і чемпіонату Європи (Белград-2012).

Інтерес до боротьби виник з першими маленькими перемогами

Я народився в селищі міського типу Козелець, що на Чернігівщині. Коли мені було 10 років, ми з родиною переїхали до міста Малина Житомирської області. Там я почав займатися в секції вільної боротьби у тренера Анатолія Задорожного. По правді, перших років три мені зовсім не подобалася боротьба. Адже я прийшов у зал, де хлопці вже довго тренувалися і мали значну перевагу. Тільки після кількарічних тренувань, я почав перемагати на внутрішніх сутичках. Тоді й відчув, що мені починає подобатись. Інтерес до боротьби виник з першими маленькими перемогами. Згодом почали з’являтись грамоти, медалі та кубки. Ну а що дитині ще потрібно було, принаймні у той час? Так, непомітно для себе я втягнувся саме в цей вид спорту.

Мушу визнати, мені дуже пощастило з першим тренером Анатолієм Олександровичем. Він знав усе про хлопців, яких тренував. Спілкувався з їхніми батьками та вчителями. Прагнув зібрати групу сильних спортсменів і постійно нас мотивував. Він не знав, ким ми виростимо і чого досягнемо, але часто запитував: «Ви будете олімпійськими чемпіонами?». І ми відповідали: «Так, будемо!».

Олімпіада? Яка вона? Де вона відбувається? Ніхто тоді ще не знав. Але ми були певні, що колись точно поїдемо на Олімпійські ігри. Це той момент, який просто потрібно відчувати. Думаю, через це я й затримався у боротьбі та зробив її частиною свого життя

На той час для спорту, по суті, не потрібно було багато. Якщо в тебе є шорти футболка і кеди — то у тебе є форма для тренування. Їздити на змагання допомагали батьки та юнацька спортивна школа. Скільки на це потрібно? Сідаєш в електричку та їдеш.

Якщо ти дійсно хочеш чимось займатися, у моєму випадку — спортом, то зробиш для цього усе можливе. Є безліч безоплатних секцій, гуртків та залів. Бо успіху, зазвичай, досягає той, хто щось робить.

Знання — це те, що у вас ніхто ніколи не відбере

Після закінчення школи, за порадою тата, я вступив до Ірпінської податкової академії на факультет бухгалтерського обліку та аудиту. І лише через місяць після вступу зрозумів, що облік та аудит — це бухгалтерія. Тоді подумав: «О, буду бухгалтером, круто!» (ред. сміється). Графік був напруженим: з ранку до обіду на парах, потім на електричці добирався на тренування в Київ. Дорога в обидва боки подекуди займала чотири години.

Тренування тривало весь вечір. Після — повертався в гуртожиток і майже до ранку готувався до пар. На сон залишалося максимум 3-6 годин. Часто досипав у транспорті, якщо мав кілька вільних хвилин.

У 2006 році, коли мені було 19, переді мною постала серйозна дилема — займатися далі спортом чи віддатися повністю навчанню. Я вирішив взяти академічну відпустку, щоб увесь наступний рік присвятити боротьбі та подивитися на результати. Якщо у мене щось вийде — оберу спорт. Якщо ні, то піду працювати за фахом. По факту, цей рік визначив моє майбутнє.

У 2007 році я виграв чемпіонати України, Європи та світу серед молоді й отримав місце в національній збірній

Того ж року вступив до Національного університету фізичного виховання і спорту на стаціонар і паралельно навчався на заочній формі в податковій академії. Поєднувати тренування та навчання в двох університетах виявилося дуже важко.

В один момент мені стало зрозуміло, що не витягну. Закінчив спочатку спортивний університет і у 2011-му отримав диплом магістра з відзнакою. Того ж року відновив навчання на факультеті обліку та аудиту, а також здобув диплом бакалавра. Але на цьому не зупинився. У 2012-2015-их роках продовжив навчання в Університеті державної фіскальної служби, де отримав диплом спеціаліста з юриспруденції. А вже у 2016-му захистив кандидатську роботу за фахом «Фізична культура і спорт» в університеті фізичного виховання.

Попри те, що мені дійсно дуже подобалося навчання, я знав, що мушу закінчити почате. Розумієте, знання — це те, що у вас ніхто ніколи не відбере. Це те, що назавжди з вами. Ви можете не мати диплома, але ви мусите мати знання.

Чесно, мені більше подобалося навчання у спортивній сфері. Оскільки маєш змогу бачити картинку з обох сторін: як з практичної, так і з теоретичної.

Коли ти розширюєш свій горизонт — у тебе формується критична думка. З часом ти починаєш розуміти важливі процеси та можеш допомогти не лише собі, а й іншим

Я кайфую, коли даю поради товаришам і бачу, що вони працюють. Оскільки мій досвід і мої знання приносять результат.

Бути в трійці мріяли тисячі спортсменів, а вийшло у мене

У травні 2012 року я виграв срібло на чемпіонаті Європи у Белграді й поїхав на Олімпійські ігри до Лондона. Золото — це була моя ціль. Однак, у фіналі програв американському супернику у два очка і здобув срібло. Пізніше, аналізуючи поєдинок, зрозумів, що допустився помилки: не дослухався до порад тренерів і обрав не зовсім правильну тактику.

Було дуже прикро. Тобі випав шанс стати олімпійським чемпіоном, а ти не використав його повною мірою, бо зробив неправильний вибір. Звісно, з часом усе забуваєш і насолоджуєшся тим, що є. Я — срібний призер Олімпійських ігор. Бути в трійці мріяли тисячі спортсменів, а вийшло у мене.

Якби Олімпіаді я виграв золото, не знаю, чи була б у мене мотивація далі розвиватися у спорті. Коли в тебе уже є золота медаль, ти думаєш «Навіщо все це? У мене й так уже є золото». А коли медалі немає, то її дуже хочеться. І ти працюєш, щоб її отримати. Працюєш на результат

Після Олімпійських ігор настав непростий етап у моєму житті. Думаю, якоюсь мірою, це була зіркова хвороба. Я став олімпійським призером, відповідно — всі напрацювання обнулилися. Потрібно було починати працювати по-новому. Мені показують нові прийоми, а я думаю: «О, та я можу таке виконати. І таке можу. І це зроблю». Так фактично і відійшов від своєї схеми тренування й потім довгий час нічого не виходило.

Уявіть, після 2012 року, наступну медаль я отримав лише через 2 роки. Тоді на чемпіонаті світу у чвертьфіналі я переміг того ж американця, якому програв у Лондоні. Олімпійський призер, два роки праці й жодної медалі.

Це дуже важко. Дякувати Богу, підтримці близьких та тренерів мені вдалося впоратися із цим етапом почати перемагати.

Потрібно розуміти, коли можна виходити з травмою на килим, а коли — ні

У 2016 році я поїхав на Олімпійські ігри до Ріо. В одній восьмій фіналу, здолавши представника Киргизстану, я отримав травму ноги — розрив зв’язки. Це вплинуло на всі наступні виступи. Не підозрюючи про серйозність травми, я вийшов на килим і продовжив боротися за бронзу.

Під час сутички відчув, що хруснула й інша нога. Тоді до перемоги залишався лише один прийом — поставити суперника на коліна, отримати два бали та забрати медаль. А я стояв і розумів, що просто не можу рухатися

Пізніше, кілька разів переглядав запис того поєдинку. На відео зовсім не видно, що щось болить, хоча біль був нестерпним. Мені пропонували відмовитися від останнього бою, адже я уже дійшов до бронзового фіналу. Та я не планував здаватися та втрачати таку можливість. Хоч тоді мені й не вдалося виграти жодної медалі, вдома на мене чекала найкраща нагорода у моєму житті. У день відкриття Олімпійських ігор дружина подарувала мені сина Богдана.

Після повернення додому мені знадобилося два роки, щоб відновитися та повернутись у спорт. Довгий час відчував страх, що травма може повторитися. Наприклад, я борюся з суперником і прибираю ногу. Тренер робить мені зауваження, що я не маю її прибирати. Але організм вмикає захисний рефлекс.

Звісно, боротьба — це дуже травмуючий вид спорту. Хлопці часто тренуються з травмами. Але завжди потрібно розуміти, коли можна виходити з травмою на калим, а коли — ні. Завдяки знанням та досвіду, тепер знаю багато способів, як попередити травмування. Більшість спортсменів олімпійських видів спорту базово готові до того, що будуть отримувати травми і розуміють, що здобувають нагороди ціною власного здоров’я.

Боротьба дозволяє заробити щось значно цінніше, ніж гроші

Кожен вид спорту дозволяє отримати додаткові матеріальні винагороди. Десь менше, десь більше. Боротьба ж дозволяє заробити щось цінніше, ніж просто гроші: знання та людські стосунки. Борцівська спільнота — дуже дружня. А нашою візитівкою є зламані вуха (ред. сміється), які можуть тобі допомогти в будь-якій країні світу отримати щире та шанобливе ставлення.

Спорт — це унікальне явище, яке дозволяє мені розвиватись різнобічно: не тільки як спортсмену, але й як людині. Під час поїздок на змагання в інші країн, я можу пізнавати різні культури та спілкуватися з цікавими людьми. Це дає можливість отримувати інформацію про світ з першоджерел

Кілька разів мені пропонували покинути боротьбу і перейти в ММА, оскільки, там можна заробити значно більше.

Але я хочу віддаватися улюбленій справі та вдосконалювати її своїми знанням та досвідом. Крім цього, відчуваю, що сказав ще не все. Моя головна ціль — це золото на олімпійських іграх. Тому і продовжую працювати й готуватися до Олімпіади в Токіо, яка запланована на липень цього року.

Мені дуже важко змінювати те, ким я є і що люблю

Мені не раз пропонували виступати за національні збірні інших країн та отримувати солідні гонорари. Можливо, раніше, коли в мене формувався світогляд і не було усвідомлення про те, що таке Батьківщина — я би погодився. Але після усіх випробувань, коли стаєш на п’єдестал і лунає гімн України на чемпіонатах Європи та світу, з’являються особливі почуття. Їх важко проміняти на будь-що. Мені дуже важко змінювати те, ким я є і що люблю.

В Україні є дуже багато місць, яким Європа може позаздрити. Мені подобаються наші моря та гори. Мені подобаються наші люди. Досконалості, звісно, немає меж.

Як на мене, держава намагається добре піклуватися про всі види спорту. Однак, хочеться, щоб ті кошти які виділяються на модернізацію та будівництво спортивної інфраструктури допомогли швидше зробити спорт більш масовим та доступним

Увесь світ почав говорити про нашу країну завдяки досягненням на спортивній арені. Я дуже хочу, щоб так тривало й надалі.

?‍♂️ Поради від Валерія Андрейцева

Самостійно формувати свій шлях

Скільки людей — стільки й думок. Ти повинен довіряти собі й самостійно формувати свій шлях. Звісно, ти можеш вивчити досвід інших людей. Подивитися, як вони досягали вершин. Але потрібно пам’ятати, що кожна людина — індивідуальність. Двох однакових не буває. Ти сам обираєш, ким ти будеш і хто буде біля тебе. Я живу за такою системою і вона приносить мені плоди.

 

Завжди користуватися шансом, якщо такий випадає

Я переконаний, якщо доля дає тобі шанс, то його потрібно використати на повну. Ти можеш не знати, вийде у тебе щось чи ні. Але якщо не спробуєш, то ніколи не дізнаєшся. Не соромно програти, коли ти знаєш, що зробив усе можливе, але дуже соромно — коли ти чогось не зробив, або знаєш, що зробив не до кінця.

 

Уміти адаптовуватися до обставин

Якщо тебе не задовольняє твій результат, значить ти десь допустив помилку. Відповідно, потрібно щось змінювати. Оскільки все змінюється. Час змінюється. Суспільство змінюється. Потрібно підлаштовуватись і розуміти, що схема твого руху застаріла. Її також потрібно змінювати. Важливо — йти в ногу з часом і використовувати всі його можливості

Фото: Олег Тарануха