eyvind
Про наслідки зіркової хвороби, невдачі з заокеанською кар’єрою та ставлення до помилок, яке допомагає завжди рухатись вперед, розказав український хокеїст і володар Континентального кубка Андрій Міхнов.
Андрій Міхнов — український хокеїст, центральний і лівий нападник збірної України. Народився та виріс у Києві.
Грав за клуби з України, Білорусі, Канади та інших країн. Отримав Континентальний кубок хокейного турніру для європейських клубних команд.
? «Хокей для хлопців — менше лихо, ніж фігурне ковзання»
Пов’язати життя з хокеєм вирішив випадково. В дитинстві ми з братом часто хворіли, тож лікар порекомендував батькам привчити нас до зимових видів спорту. Мама вирішила віддати мене й Олексія (ред. Олексій Міхнов — також відомий хокеїст) на фігурне катання. З 4 років ми опановували льодову ковзанку «АТЕК» в Києві. Після кількох місяців тренувань батько знайшов для нас хокейну школу «Сокіл». Сказав, з-поміж двох лих для хлопців «хокей — менше лихо, ніж фігурне ковзання».
Не скажу, що хоккей мені відразу сподобався й припав до душі. Для дитини шість разів на тиждень прокидатись о 5-ій ранку, їхати на тренування, звідусіль тягнути за собою величезний рюкзак — сумнівне задоволення. Втім я незчувся, як цей вид спорту мене затягнув.
? «Що таке зіркова хвороба? Коли ти катаєшся по льоду із відчуттям “я — бог”»
У 13-річному віці помітив: хокейна інфраструктура Києва перестала відповідати моїм професійним потребам. Навіть почала розвалюватись. Льодові ковзанки зношувались, тренери звільнялись через невисокі зарплати. В 14 років мені запропонували переїхати до Ярославля. На той час там мій брат вже жив і тренувався. Я часто підсвідомо тягнувся за Олексієм. Він завжди яскраво грав, був лідером у своєму клубі, багато забивав. Хотілось на нього рівнятись і досягати таких же успіхів.
Відчувши прорив, я став менше викладатись на тренуваннях, катався такий поважний на льоду, наче сам бог
От я і вирішив, чому б не спробувати себе на новому місці. Пам’ятаю, як потрапив в середовище, де всі мої спортивні базові потреби були враховані — тренування, тренажерний зал, харчування. Був чинний тільки один принцип: ніщо не повинно нас відволікати від гри та роботи над собою. Думаю, це вплинуло на мій світогляд. За рік я вже грав у вищій лізі за клуб «ЦСКА», який очолював легендарний тренер і хокеїст Віктор Тіхонов.
Згадую, як я пишався, що в підлітковому віці зумів пробитись до справжньої команди майстрів. Це запаморочення від успіху призвело до моєї першої та єдиної зіркової хвороби. Відчувши прорив, я став менше викладатись на тренуваннях, катався такий поважний на льоду, наче сам бог. По факту, я марнував унікальний шанс відточувати навички. Тоді я ще не знав, що чим дужче викладаєшся на тренуваннях, тим кращою може стати твоя кар’єра.
? «Ну не в силі я переграти минуле. Навіщо шкодувати і постійно прокручувати це в голові»
Перед 16-річчям за порадою агента я вирішив спробувати свої сили в Канаді. Перший рік за океаном видався непоганим. Я відкатав сезон за Sudbury Wolves, з’їздив пограти із зірками у відомій юніорській лізі «Хокейна ліга Онтаріо». Далі настав період травм. Я рідко виходив на лід, плюс дізнався, що мене хочуть залишити ще на один сезон в канадській юніорській лізі. Під час телефонної розмови брат якось сказав: «Досить грати з однолітками. Повертайся». На той час в мене вже були пропозиції з суперліги РФ, хотілось заробляти гроші, боротись із «мужиками», конкурувати на рівних із світовими профі. Вирішив, Канада стане проміжним періодом в моїй кар’єрі.
Тільки зараз розумію, що можливо я погарячкував. Повернутись можна було завжди. Натомість мені вартувало потерпіти один-два роки, спробувати пробитись в кращі канадські клуби, заявити про себе — і подивитись, як складеться заокеанська кар’єра. Чи жалкую я? Раніше багато думав, чи зробив тоді я правильний вибір. Подорослішав і зрозумів: ну не в силі я переграти минуле, навіщо шкодувати і постійно прокручувати це в голові. Врешті-решт, я задоволений тим, як склалась моя кар’єра й поза Канадою. Я грав за десятки українських, білоруських, польських клубів. Змагався за Збірну України з хокею. Це багато чого вартує.
? «Програвати найсильнішим командам світу не так образливо, як вилітати з групи»
Потрапив до збірної України я так само випадково, як у професію. Після товариського турніру в Києві мені запропонували спробувати власні сили у збірній. Відтоді я став учасником чемпіонатів світу 2006, 2009, 2010 і 2011 років, зігравши 21 матч. Забив 7 голів, віддав 13 результативних передач.
Хоча ми часто зазнавали поразок. Найприкріше для мене, не коли збірна програє — а коли вилітає з другої групи в третю. Програвати найсильнішим командам світу не так образливо. Ти відчуваєш, що робиш все, що в твоїх силах. Поразки взагалі спонукають мене діяти. Особливо, якщо після гри я як нападник не можу згадати, чи був у мене хоча б один момент для взяття воріт. Коли усвідомлюю, що умовно на грі «взяв вихідний», наступного разу виходжу на лід заряджений і вмотивований заносити шайбу в ворота.
У цілому я вважаю, що збірна України з хокею може бути потужнішою. Що для цього потрібно? Дуже сильний чемпіонат і висококласні гравці. Універсальний спосіб залучити топ-хокеїстів: інвестувати в сучасну інфраструктуру, запропонувати високі зарплати, створити конкурентне середовище. Відповідно, українці будуть грати проти сильних суперників, ставати більш досвідченими і професійними, боротись за першість із іншими країнами.
Зрозумійте правильно, я не кажу, що в Україні немає нічого для професійного росту. Є палаци, але вони радше нагадують тренувальні майданчики, ніж спортивні арени. Якість покриття ковзанок нижча, ніж в інших країнах. Постійний відтік професіоналів за кордон дається теж взнаки. Якщо ми хочемо серйозно позиціонувати себе в світі, маємо почати створювати відповідні умови для гравців.
З РФ я виїхав, коли почались проблеми зі здоров’ям. Не міг через ці обставини отримати допуск. Почав грати в Білорусі за середній клуб «Металург Жлобін», де вдалось себе проявити. Потім мене запросили грати за топовий білоруський клуб «Юність», якому я присвятив три роки життя і кар’єри.
Наша команда виборола першість на Чемпіонаті Білорусі з хокею, двічі займала 2-ге місце у фіналі, виграла континентальний кубок. Потім я рік грав у складі польського клубу «Тихи». Ми також стали чемпіоном Польщі.
І от пандемія підкинула мені шанс пограти в Україні. Уявіть, після 20-річної перерви я таки повернувся до київського клубу «Сокіл». Коли приймав це рішення, думав: «Хоча б кайфану та нарешті пограю вдома».
Зараз всі сили і думки спрямовую на те, аби наша команда взяла кубок Чемпіонату України. Аби це сталось, поставили собі задачу №1 — потрапити в плей-офф. Перед плей-оффом ми проаналізуємо наші позиції в турнірній таблиці, визначимось із подальшою стратегією гри. Взагалі, коли граєш в молодій команді, то виходиш на матч не з установкою «треба чемпіонство», а з мотивацією виграти конкретно цей поєдинок. Бо команді треба зігратись, оцінити сильні та слабкі сторони. Якраз кожна перемога додає нам впевненості у своїх силах і розуміння, що все тільки в наших руках.
Зараз всі сили і думки спрямовую на те, аби наша команда взяла кубок Чемпіонату України
Одночасно варто працювати над своїм ставленням до помилок. Найприкріше програвати фінал. Зі мною таке траплялось тричі за кар’єру. Ти стільки всього пройшов, стільки зусиль доклав, аби підняти цей кубок. Перемога буквально на горизонті. А тут бац — і програєш. Після таких програшів щонайменше кілька днів відчуваєш сильне спустошення.
Втім, якщо дуже довго думати про поразку, можна з’їхати з глузду. Важливо проаналізувати гру, зрозуміти чого не вистачило та чому команда не зуміла виграти. Потім треба поїхати у відпустку, побути з рідними, відпочити перед новими спортивними викликами. Вони обов’язково з’являться, краще бути до них готовим. Якби важко не було, завжди варто рухатись далі.
??♀️ Багато тренуватись. Дуже багато.
Треба щодня вдосконалювати свою фізичну форму, відвідувати тренажерний зал, бігати, на дачі кидати шайби у каркасні ворота. Регулярне відточення майстерності — не примха, а реальність, яку мають прийняти всі спортсмени. Час дуже швидко спливає, в спортивній кар’єрі немає місця інерції та втомі. Успіх хокеїста приблизно на 80% залежить від кропіткої роботи. Звісно, талант теж важливий фактор. Тільки без тренувань й режиму навряд талант вдасться розвинути настільки сильно, аби здобувати чемпіонство.
? Концентруватись на кожній дії.
Коли спортсмен виходить на лід, будь-які переживання, проблеми, сумніви, мандражі мають залишитись поза ковзанкою. Треба сконцентруватись на грі та повністю їй віддатись. Найголовніший ворог спортсмена — його голова, все йде від неї. Знаю по собі: входиш на лід, ноги важкі, руки не слухаються, мозок не думає. За мить хтось кидає в тебе шайбу, вона потрапляє в коліно — і прилітає гол у ворота фактично через твою незібраність. Або отримуєш серйозну травму просто, бо не був у моменті. Таких прикростей за кар’єру може бути тисяча. Я впевнений: хто вміє правильно налаштовувати тіло та емоційний стан на кожну гру, той стає справжнім профі.
? Грати у дорослий хокей.
Хокей складається із дрібниць та покрокових дій. Якщо ти себе запрограмував враховувати всі ці дрібниці, знаходити вихід із будь-якої ситуації, відточувати майстерність — ти завжди будеш затребуваний на льоду.
? Бути командою, що живе єдиною метою.
Кожен має хотіти виграти кубок, взяти чемпіонство, віддати себе на 120% задля перемоги. Треба під шайбу лягти? Всі під неї летять, і неважливо, чи ти суперзірка, чи “робоча конячка”. Команди із сильними зіграними колективами та спільною мрією можуть зрушити гори.
Також читайте «некласичну» історію успіху бійчині MMA, першої українки в UFC Марини Мороз, у якій вона розказує про шкільний булінг, безгрошів’я, численні травми та важкю працю.