😲 #Несіразона. Яке справжнє обличчя прифронту?

Čytaty latynkoju
😲 #Несіразона. Яке справжнє обличчя прифронту?

Насправді тут живуть люди й нікуди не збираються мігрувати: ходять щодня на роботу, відводять дітей в школи й дитячі садочки, відкривають малий бізнес попри близькість до фронту. Жителі прифронту вважають обставини свого життя звичними 1 просто прагнуть сказати «ми тут» та «хочемо розвиватися».

Андрій Грудкін, керівник проєкту «На лінії зіткнення», член правління ГО «Сильні громади», розвінчує найпоширеніші міфи про прифронтові міста.

? Міф 1. Тут лунають постріли та вибухають міни

Ні, постріли лунають безпосередньо в зоні проведення активних бойових дій: там, де відбуваються сутички. Останній зафіксований обстріл, за даними ООС (Операції об’єднаних сил), був 13 жовтня поблизу Авдіївки. Але це відбувалося не в самому місті, де живуть мирні жителі. Сама лінія зіткнення сягає довжини 427 км. Це 155 населених пунктів, у яких живуть люди та прагнуть комфортних умов та розвитку міст та селищ.

У 2014-2015 роках справді лунали вибухи й постріли в межах населених пунктів. З 2016 і до сьогодні пройшло 4 роки, за які дуже рідко відбуваються обстріли. Певні умови прифронту, звісно, існують, як і статус-кво. Люди, які живуть на лінії зіткнення, вважають ці умови звичними. Постріли лунають саме на фронті, де розташовані наші війська, не в містах.

? Міф 2. Прифронтові міста є занедбаною «сірою зоною»

Насправді це поширене стереотипне уявлення українців на національному рівні. Ще у 2014 році його створили медіа, але зараз воно вже застаріле і неправдиве. Життя впритул з війною, не означає, що тут розбомблені будинки, зруйновані дороги та залишені міста-привиди. Лише в деяких селищах і містах є нагадування про колишню активну фазу бойових дій. Як, наприклад, знаменита дев’ятиповерхівка в Авдіївці з муралом місцевої вчительки. Є будівлі, які несуть на собі сліди після обстрілів. Але їх дуже мало.

Тут є свої проблеми, через те, що поруч воєнна територія. Наприклад, логістичні проблеми, проблеми недоотримання бюджету та розвитку інфраструктури, медичної сфери, підприємництва. Цими питаннями якраз займається Коаліція «На лінії зіткнення» — неформальна спільнота активістів: громадськості, представників влади й бізнесу. Коаліція зараз бере участь у розробці Стратегії економічного розвитку Донецької та Луганської областей, яку ініціювало Мінреінтеграції.

Тому тут є життя, яке не відрізняється від інших областей України: люди працюють, тут ходить громадський транспорт, будують дороги, влаштовують свята, відвідують кафе. Головне — тут люди прагнуть кращих умов життя та готові змінювати свої міста.

? Міф 3. Все одно то все Донбас — там іде війна

Це твердження не відповідає дійсності, але журналісти та експерти часто не розрізняють фронт, прифронт та мирні міста. Для того, щоб розуміти, як виглядає територія Донецької та Луганської області, треба розуміти одну річ. Є позиції української армії. І вони здебільшого розташовані поза межами населених пунктів: в ярах, в лісосмугах, в полях. А самі житлові будинки розташовані далі. В різних місцях фронту — там, де більша чи менша ескалація, — відбуваються різні події.

Якщо подивитися ведення ООС про порушення режиму припинення вогню, особливо до перемир’я, то там фігурують майже одні й ті ж населені пункти: Авдіївка, Мар’їнка та інші. Але самі «прильоти» і перестрілки відбуваються за межами населених пунктів. Російські сили провокують і обстрілюють, але великих потраплянь, що завдають руйнувань у межах населених пунктів, немає.

Також є ті ділянки фронту, де позиції розташовані саме в населених пунктах. Наприклад, Зайцеве та Мар’їнка. Лінія фронту проходить через ці населені пункти. Але інші 90% міст і селищ, що знаходяться в 30-кілометровій зоні за Мінськими домовленостями, живуть звичним життям.

І коли ЗМІ чи експерти зараховують все в «воєнний Донбас», то не дуже знають ці нюанси. Дехто досі вважає, що міста Торецьк і Попасна — міста, де постійно відбувається ескалація. Ми вважаємо, що про це потрібно артикулювати й говорити правильно, уточнюючи та вживаючи правильні дефініції.

Від цього залежить і бачення держави, і нас як жителів: як нам далі жити й розвиватися. Якщо ми самі повіримо в міф, що живемо в мілітаризованій зоні, то, відповідно, ми створимо у своєму уявленні «небезпечне» майбутнє. Це не відповідає дійсності, бо у нас зараз інфраструктура розвивається: будуються дороги, будинки, ремонтуються дитсадки та школи, зокрема, завдяки європейським донорам. У цьому році, у зв’язку з тим, що існує перемир’я, навіть у таких містечках і селищах, як Зайцеве, уже почали потрошку відбудовувати інфраструктуру.

А є міста, які знаходяться за 30-км зоною — це Маріуполь, Бахмут, Краматорськ, Добропілля, Покровськ, Слов’янськ. Це міста, які абсолютно мирні. Хоча коли дивишся на карту, то здається, що ці міста так близько до фронту. Уже 5 років там мирне життя. Та навіть на прифронтовій території відбуваються фестивалі, ярмарки, концерти, свята, футбольні матчі.

Сумно, що більшості легше написати чи сказати «Донбас» і не вдаватися в подробиці. Більш того, Донбас — це такий мем, який потрібно руйнувати. Його РФ використала для того, щоб поширювати агресію Україною. Краще говорити: Донецька і Луганська області, або Донеччина й Луганщина.

Наприклад, якщо ми говоримо про жителів Маріуполя та Лиману — то це Приазов’я та Слобожанщина. Ніякий це не Донбас. Ці міста об’єднує тільки територіальна приналежність до Донецької області. Так само можна говорити про Луганську область: Кремінна та Сєвєродонецьк є абсолютно різними громадами.

? Міф 4. Звідси виїжджають люди

Ні, у прифронтових містах Донецької та Луганської областей немає інтенсивного відтоку населення, у порівнянні з іншими містами регіонів. Зменшення населення відбувається в межах загальнонаціональних показників. Зараз, за даними ООН, у прифронтових містах проживає близько 400 тисяч людей.

Показовим є також факт зростання кількості дітей у дитячих садочках та школах. Нещодавно ГО «Сильні громади» провела дослідження шістьох громад з Донецької та Луганської областей. Ми з’ясували, що у 2015 році кількість дошкільнят була близько 8 000 й щороку показники збільшувалися. У 2019 році кількість дітей в дитячих садочках — більше ніж 10 200.

? Міф 5. Жителям прифронтових міст потрібна гуманітарка

Так у 2014-2015 роках вона потрібна була коли йшла активна фаза бойових дій і люди втрачали житло. Вже 5 років гуманітарна допомога не є потребою для прифронтових громад абсолютно. Насправді жителям потрібні стимули для місцевого розвитку, кращих умов життя і відновлення економічного потенціалу.

Нова стратегія може вирішити багато питань. Наприклад, варто трансформувати вугільні та старі індустріальні міста. Потрібно будувати нову технологічну, інноваційну конкурентну промисловість. Також в планах є осучаснення і переорієнтація університетів: нам потрібні технологи, інженери, IT-спеціалісти. Можна створити сучасні наукові центри, за допомогою західних партнерів. Все це лише мала частина стратегії. І це не лише про гуманітарку.

? Міф 6. Тут неможливо будувати бізнес

Якби тут не можливо було побудувати бізнес, то тут не працювали б шахти та заводи. Вони не виїхали, не перевезли потужності. Це Авдіївський коксохімзавод, наприклад. У Світлодарську також працює Вуглегірська теплова електростанція. У Щасті — це Луганська ТЕС. У Торецьку продовжують працювати вугільні шахти й хлібозавод. У Попасній — вагоноремонтний завод.

Місцеві жителі засновують новий бізнес з 2015 року: відкривають магазини, кафе, перукарні, майстерні з пошиття одягу, виробництво крафтових сирів та ковбас тощо. Коли ми спілкуємося з нашими підприємцями, то вони кажуть, що інклюзивні умови (з урахуванням того, що це лінія зіткнення) дадуть поштовх для потенційного бізнесу й інвестицій. Фонд страхування бізнесу від військових ризиків є частиною стратегії, яка покликана розвивати економіку прифронтових міст.

Здійснення проєкту «На лінії зіткнення» стало можливими завдяки щирій підтримці американського народу, наданій через Агентство США з міжнародного розвитку (USAID). Матеріал є особистою думкою автора та не є відображенням офіційної позиції USAID.