🥊 Марина Мороз: Я відчула, як кров почала заливати мені очі, та подумала: «Головне — не зупинятися»

Čytaty latynkoju
🥊 Марина Мороз: Я відчула, як кров почала заливати мені очі, та подумала: «Головне — не зупинятися»

За підтримки головного меценату українського спорту

Parimatch

Своєю «некласичною» історією успіху, за якою стоїть шкільний булінг, безгрошів’я, численні травми та важка праця ділиться бійчиня ММА, перша українка в UFC Марина Мороз.

Досьє

Марина Мороз — Чемпіонка України та Кубка світу з кікбоксингу, чемпіонка України з боксу серед юніорів. Дебютувала у змішаних єдиноборствах у 2013 році на турнірі Oplot Challenge 89. Вона достроково перемогла і наступних п’ять поєдинків.

У 2015 році Марина підписала контракт з UFC — найпрестижнішою в світі спортивною організацією зі змішаних єдиноборств та стала першою українкою у цій лізі.

З 2019 року Марина Мороз — амбасадорка бренду Parimatch.

Фото: Денис Лісовець

Читайте також історію Андрія Міхнова — капітана збірної України з хокею.

? «У тебе нічого не вийде, ти з села»

Я виросла у селі в Дніпропетровській області. Мої батьки займалися фермерським господарством. Кожного дня я прокидалася о шостій ранку, аби встигнути на шкільний автобус, бо навчалася у Вільногірську.

В одній з місцевих шкіл я вчилася до дев’ятого класу. Вона вважалася в нашому місті найелітнішим навчальним закладом, там навчалися діти із заможних родин. За мене в дитинcтві замовили словечко. Але я не знайшла у цій школі підтримки ні від однолітків, ні від вчителів.

Мене часто ображали, через те, що я була з села — і цим виділялася. Я любила вчитися, але через страх, приниження і постійне переживання цих образ — почала прогулювати школу. Досі не розумію, чому я це терпіла.

У дев’ятому класі мене викликали до директора і сказали: «Або платіть гроші за навчання, або ми не зможемо перевести тебе у десятий клас». Відповідно, ніхто не платив за цю освіту. Батьки віддали мене у сусідню школу. В той час я уже активно тренувалася й постійно мала чітку ціль: ось я закінчу школу, вирвуся з Вільногірська та поїду в Дніпропетровськ.

У мене завжди було багато мрій. Я не просто сиділа та скаржилась, що мене образили. Так, це неприємно. Але у мене було прагнення — вирватися у кращий світ і чогось добитися. Усі говорили: «Та в тебе нічого не вийде, бо ти з села. Твоїм батькам не вистачить грошей тебе кудись прилаштувати». Єдине, що у мене на той час було — тренування та сильне бажання.

Марина Мороз на рингу

Фото: Денис Лісовець

? «Ти не прорвешся. Зараз побоксуєш трохи і підеш тренером працювати»

Коли я вступила до Інституту фізкультури, думала: «Я буду знаменитою спортсменкою». Хотілося прорватися на ринг. Коли ж почала займатися боксом, тренери постійно на мене тиснули, мовляв: «Ти не прорвешся. Зараз побоксуєш трохи і підеш тренером працювати».

В той час я зрозуміла: мені потрібно щось робити, десь брати кошти і якось заробляти на життя.

У збірній мені давали папірець, на якому потрібно розписатися за костюм, кросівки, рукавиці та інші речі. І ти думаєш: «А за що розписатися? Мені нічого такого ж не дали по суті»

Забезпечити мінімально нормальне життя та тренування мені допомагали батьки. Я також мала підробіток у вільний час — мила підлоги в кав’ярні. Деякі гроші відкладала, бо хотілося собі щось купити, як будь-якій дівчині — косметику, взуття, одяг.

Під кінець п’ятого курсу мені набрид постійний стан безгрошів’я. Мені сказали: «Ти в збірній України? Тоді шукай гроші їхати на змагання!». Я розлютилася і відповіла: «Нічого я шукати не буду». Пішла — і два тижні не приходила на тренування.

Мені дзвонять тренери: «Якщо ти не повернешся в інститут на тренування, ми тебе “завалимо” на іспитах. Повертайся, бо на збори потрібно їхати, потрібно виступати». Я їм відповідаю: «У мене фінансів немає». А вони мені: «Через пару днів знайдемо». От знаходять вони мені гроші, я йду на іспити, складаю все, забираю документи — і більше в тих стінах не з’являюся.

Фото: Олег Тарануха

В той час я уже почала займатися ММА. Подумала, зможу підзаробити грошей, побачити світ. Так і сталося. Мій перший виграш був 500 доларів. Я віддала відсоток своєму тренеру і купила велосипед. Не знаю чому, але мені дуже хотілося мати гірський велосипед. Після перших боїв, за один поєдинок мені почали пропонувати уже 2000 доларів. Так усе й пішло-поїхало.

Коли університетські тренери дізналися, що я пішла в ММА, говорили: «Тебе там уб’ють або покалічать». Довго мені нагадували, що у мене нічого не вийде. Навіть коли я потрапила в UFC.

За час моєї кар’єри в ММА у мене було 13 боїв і 10 з них завершилися перемогами. Але були й поразки

Після першого бою, який програла в UFC, я була психологічно вбита і навіть боялася вийти на люди. Тоді здавалося, що мене всі знають і зараз будуть «тикати» і обговорювати. До того, я отримала серйозну травму. Моя помилка в тому, що я не послухала чоловіка і себе. Натомість дослухалась до свого першого менеджера.

Зараз розумію, що цього не потрібно було робити. Треба завжди відчувати себе в плані боїв. Таким же був другий бій, коли я сильно захворіла. Це був тиждень після отруєння і крапельниць. Я відчувала, що не треба брати у ньому участь. Але все ж вийшла на ринг, хоч ледве стояла на ногах. Після програшів я дуже замкнулася в собі. Щоб побороти цей стан, я почала працювати з психологом.

Фото: Олег Тарануха

Мене діставали хейтери в соціальних мережах і для мене це був дуже непростий період. Після недовгої роботи з психологом мені стало краще. Але чоловік каже, що я стала жорсткішою.

За весь період своєї кар’єри я зрозуміла, що в житті потрібно весь час боротися, тому що труднощі будуть завжди. Хочеться до чогось прийти, побудувати своє життя: щоб був будинок, сім’я, машина.

І завжди, коли я до цього підходжу максимально близько, мене чомусь відкидає назад. Але я знаю, що завжди знайдеться який-небудь план. Якби не було труднощів, напевно не було б так цікаво жити. Я не хочу зупинятися і сидіти в чотирьох стінах: що ти там побачиш? Потрібно завжди рухатися далі.

Я відчула, як кров почала заливати мені очі, та подумала: «Головне — не зупинятися»

ММА дуже травмуючий вид спорту. Травми у мене бувають дуже часто. Мені потрібно місяць-два, щоб зник страх знову виходити на ринг і боротися.
У мене була дірка в нозі — м’яз стиснулася і трапилася деформація. Перший час було дискомфортно і дуже страшно знову пошкодити ногу. На кожен спаринг я виходила, як на розстріл. Згодом зі мною трапилася травма ліктя. Під час бою мене вдарили в лікоть і утворилася велика гематома. Лише через місяці два я змогла працювати цією рукою. Дуже боялася, що це може повторитися.

Я весь час плакалась своєму чоловікові: «А якщо не пройде?» А він: «Пройде! Уже заживає. Чи мені потрібно заплатити 150 доларів за візит до лікаря, щоб він тобі ще раз про це сказав?» Я собі думаю: «150 доларів? Ні, краще ти поговори зі мною». Усе поступово проходить. З кожним тренуванням ти забуваєш про травму.

Під час одного з останніх боїв мені потрапили в голову. Я відчула, як кров почала заливати мені очі і подумала: «Головне — не зупинятися». На одну секунду мені здалося, що програла. А насправді — я встановила рекорд і всі три раунди виграла одноголосно. Мені піднімають руку — і думаю: «Боже, невже це я?». А кров — «кап-кап». У ці кілька секунд все в моїй голові перекрутилося.

Фото: Олег Тарануха

Всупереч усім випробуванням, мені реально подобається те, чим я займаюся. Так, я отримую травми, але й емоції також. Мені хочеться відчувати виграш. Фінансово мені теж цікаво. А кому ні? Всі говорять своїм менеджерам — давай кращий контракт з більшою сумою. За «просто так» я б не пішла битися і знищувати своє тіло.

Дуже не люблю, коли зі мною розмовляють: «Не тупи!»

Хоч і ММА не зовсім «мирний» вид спорту, в житті я терпіти не можу агресії. Серед спортсменок є різні дівчата. Є ті, які часто в спортзалі спілкуються «мат через мат». Я людина ніжна і м’яка. Зі мною треба правильно говорити. Через це я собі дуже довго шукала тренерів. У мене нікнейм Iron Lady, тож усі вже знають, що до мене потрібно звертатися, як до Леді.

В Україні є лише три тренери, яким я довіряю і які мені підходять. Раніше, скільки б я не тренувалася: у Дніпропетровську, в Чикаго, в Нью-Джерсі, я тренуюся — і терплю. Дуже не люблю, коли зі мною розмовляють: «Не тупи!», або «Що ти знову ці лосіни одягла». Наприклад, якщо вони вже старі. Ну немає у мене зараз інших. Коли я на початку кар’єри почала заробляти, намагалася все нажите відкладати. Якщо б я витрачала кошти на все підряд, нічого з цього не вийшло.

Був у мене тренер в Чикаго, який постійно тюкав мене: «От у тебе не така зачіска», «Мені не подобатися колір твоєї кофти». Я не люблю таких людей, але вони є, і їх дуже багато. Я така «найс дівчинка», але є інші дівчата. Тренери можуть на них сказати “bitch!”, а їм — нормально, навіть смішно. Зі мною так не можна поводитися.

Фото: Олег Тарануха

Мені ось нещодавно тренер каже: «Треба тобі новину розповісти. Але після тренування». Я весь час буду ходити і думати про це. Що він хоче сказати? Може є якась неприємність? Може щось із документами не вийшло? Я плаксива взагалі. Можу спарингувати, боксувати і плакати. Тренер питає: «З тобою все нормально?». А я плачу і відповідаю: «Так!»

Хочеться відчувати, що за тебе переживають на батьківщині

Мені прикро, що в Україні мене мало підтримують. Дуже хочеться відчувати, що за тебе переживають на батьківщині. Адже я єдина українка в UFC. Від держави я досі ніякої допомоги не отримала. В Україні дуже повільно розвивається спортивна сфера. Багато спортсменів скаржаться, тому їдуть за кордон і не хочуть повертатися. Немає ніякої підтримки згори. Я стукаю в ці двері, але поки без результату. Наразі в Україні мене підтримує тільки бізнес, зокрема компанія Parimatch.

Хоча на боях я завжди маю із собою прапор України. Виносити чужий прапор я ніколи не стану — я ж з дитинства тут. І буду продовжувати його виносити, навіть якщо мені держава не допомагатиме.

Наступний поєдинок на турнірі UFС Марини Мороз проведе 5-го грудня у Лас-Вегасі проти спортсменки з Бразилії Таїли Сантос.

?? Поради від Марини Мороз

Фото: Денис Лісовець

? Завжди знаходити час на відпочинок і відновлення

Чоловік мені постійно каже: «Відпочинь». А я не слухаю і пашу, як кінь. Мама дзвонить: «Та відпочинь». А я — як кінь. Ще чотири тренування до передишки. Я вже не йду, а повзу, бо м’язи не працюють. З часом я зрозуміла, що потрібно уміти відпочити. Інакше наслідки плачевні. Мене втома приводила до таких травм, що я думала — більше не зможу ходити. Але Бог зі мною і мені допомагає.

 

? Працювати з командою, яка тебе підтримує

Колись у Чикаго в мене була команда, яка мене зовсім не підтримувала. Мені хотілося вийти на бій, відпрацювати і піти від усіх геть. Це були люди-інтригани. Скажімо, хтось із команди дивиться відео моїх минулих поєдинків, щоб зробити аналіз і сміється. «Ось, що це ти там таке робиш?», — каже мені один мексиканець. Мені неприємно. Якщо це аналіз, то давайте говорити, що потрібно виправити і на що звернути увагу, а не просто обговорювати.

 

? Слухати своє серце

Потрібно йти до своєї мрії та не слухати інших. Багато людей в моєму житті намагалися нав’язати мені свою думку. Зараз я намагаюся обмежувати спілкування з людьми, які відверто маніпулюють. Мій чоловік виходив зі мною на всі бої, крім одного. Якось мені навіть нав’язали не взяти чоловіка з собою. Сказали з пресингом, кого потрібно взяти з собою на бій, а кого ні. І тоді я не чула голосу чоловіка перед боєм і програла. Я повелася на чужу думку, і це була моя велика помилка.

 

? Дізнатися, чого ти хочеш досягти, і поступово до цього йти

Я дуже дисциплінована. Я завжди планую, чого хочу досягти протягом тижня, місяця та року. Весь час у мене в голові є ціль та мотивація. Без цього, напевно, я б нічого не змогла. Впевнена, так легше йти до мети.